Три заповіді планети «Приязність»: просіть допомогу, шукайте друзів, пропонуйте рішення

Попередні статті:

• Дороговказ для Галілеї: наша стратегія у післякризовому світі
• Сім планет Царства божого – від дороговказу до технології
• Планета «Скромність» та її чесноти – перший рівень Царства божого (+аудіо)

Сім кроків розвитку

У «Навчанні на горі», або ж «Нагірній проповіді» Ісус Хрестос розповідає учням про те, що Царство боже має 7 базових рівнів, або ж площин, планів, «планет». Піднесення на кожну наступну «планету» – це черговий крок у розвитку від людини (гравця) до боголюдини (сина Божого). Кожен крок відбувається шляхом вироблення нової чесноти, тобто важливої суспільно корисної звички. Коли в якійсь діяльності вироблена звичка, то все в ній робиться звично, а тому легко, ефективно, граючись.

Згадані 7 кроків розвитку і відповідні їм чесноти можуть бути як індивідуальними, так і колективними, тобто вони стосуються як окремих людей, так і спільнот. Колективна звичка стає елементом культури, тобто «того, що культивується, плекається, вдосконалюється». Отже, 7 кроків розвитку в «Нагірній проповіді»:

1. Щасливі скромні, бо їхнє Царство боже.

2. Щасливі приязні, бо вони успадкують землю.

3. Щасливі засмучені, бо вони отримають допомогу.

4. Щасливі голодні та спраглі праведності, бо вони наситяться.

5. Щасливі милосердні, бо вони зазнають милосердя.

6. Щасливі чисті серцем, бо вони побачать бога.

7. Щасливі миротворці, бо вони синами Божими стануть.

Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика.

Перший пункт говорить про те, що перший крок – опанування скромності – це вхід до Царства божого і вже його початок, адже воно виростає поступово і малопомітно, подібно до зерна, вкинутого у ґрунт. Кожний наступний крок виростає з попереднього і сприяє його досконалішій реалізації. У цій статті поговоримо про те, що, виробляючи чесноту приязності, ми не лише отримуємо нові можливості, а й повніше реалізуємо чесноту скромності. Погляньмо, як це працює.

Що таке чеснота «Приязність»

Сенс цієї чесноти Ісус сконцентрував у формулі «Щасливі приязні, бо вони успадкують землю». Ця формула складається з трьох частин.

1. «Щасливі» означає, що вихід людини на цей рівень збільшує у неї щастя.

2. «Приязні» означає дружелюбні, схильні до дружби та співпраці.

3. «Успадкують землю» – продовжать свій рід і стануть господарями Землі.

Отже, чеснота приязності полягає у звичці до дружньої самоорганізації спільноти та її продовженні у нащадках. З погляду рівнів (планів) розвитку, «Приязність» – це планета дружби, солідарності, самоорганізації, економічної самодостатності та плодючості.

Як реалізувати цю чесноту? Підказку знаходимо трішки нижче в тому ж самому «Навчанні на горі». Як ми вже знаємо, структура цього навчання являє собою послідовність лаконічних речень з протиставленням людей (сапієнсів) і людиноподібних тварин (інтелісів, в євангельській термінології – археїсів): ось так ми поводимося з людьми, а ось так – з інтелісами.

Тому перед настановою щодо приязності, спочатку дається чергова настанова щодо «поганих інтелісів» (психопатів): «Не давайте святого псам і не кидайте перли ваші перед свиньми, щоб не потоптали їх ногами і, обернувшись, не роздерли вас» (Матвій 7.6). Відтак наступна настанова (Матвій 7.7-12) стосується тільки людей, тобто духовних істот, що володіють такими якостями як совість, доброзичливість, вдячність, відповідальність, любов. У інтелісів нема перелічених якостей, тому ця настанова їх не стосується. Якщо ж настанову приязності застосувати до розмовляючих тварин, то це буде «розкиданням перлів», яке створює загрозу життю людей.

А тепер переходимо безпосередньо до приязності та трьох заповідей для її правильної реалізації.

Просіть, шукайте, стукайте

«Просіть – і дадуть вам, шукайте – і найдете, стукайте – і відчинять вам. Кожний бо, хто просить – одержує, хто шукає – находить і хто стукає – тому відчинять. Усе, отже, що ви бажаєте, аби люди вам чинили, те ви чиніть їм».

Так виглядала ця настанова в оригінальному тексті Доброї Новини. Її сенс в тому, що світлим людям подобається робити добрі справи, тому їм зручно, коли інші світлі люди орієнтують їх своїми проханнями. Наприклад, якщо ми збираємось зробити подарунки нашим друзям, то нам корисно знати, що вони бажають. Вочевидь, найкраще, якщо вони самі про це попросять. Тому нам подобається, коли друзі в нас просять.

Так само людям подобається, коли їх шукають і знаходять для дружби, а також коли їм пропонують цікаві справи – «стукаються у двері».

Отже, якщо ви бажаєте, щоб світлі люди у вас просили, щоб вас знаходили і щоб вам пропонували цікаві речі, то ви самі маєте не соромитися, а сміливо просити, шукати і пропонувати. Тому-то «усе, що ви бажаєте, аби люди вам чинили, те ви чиніть їм».

Так сказано в оригінальному тексті Євангелія. Натомість у сфальсифікованому тексті, тобто у псевдоепіграфі Філона Іудея, до цієї лаконічної настанови додано «кукіль», який нівелює її первинний сенс. Ось як виглядає текст разом зі вставками:

«Просіть – і дадуть вам, шукайте – і найдете, стукайте – і відчинять вам. Кожний бо, хто просить – одержує, хто шукає – находить і хто стукає – тому відчинять. Чи ж є між вами хто такий, що коли син попросить у нього хліба, дасть йому камінь? Або коли попросить риби, дасть йому змію? Тож коли ви, навіть будучи поганими, вмієте давати дітям вашим добрі дари, оскільки більше Отець ваш, що на небесах, дасть добра тим, що його просять. Усе, отже, що ви бажаєте, аби люди вам чинили, те ви чиніть їм; це бо закон і пророки».

Що робить ця багатослівна вставка з невластивими для «Нагірної проповіді» запитаннями? Вона переводить горизонтальні (рівноправні, дружні) стосунки між людьми у вертикальні стосунки підпорядкування – спочатку між батьком і сином, а потім між небесним батьком (Отцем) і людьми. Відтак згадана настанова набуває зовсім іншого змісту – вона закликає звертатися не до ближніх, а до Бога, і тоді «Отець ваш, що на небесах, дасть добра тим, що його просять». Фальсифікатора зовсім не збентежило те, що в даному контексті настанова просити у Бога суперечить двом першим реченням, які говорять про стосунки між людьми, а також наступному реченню, яке відверто вказує на стосунки саме з людьми, а не з Богом – «Все, отже, що ви бажаєте, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм».

Навіщо Філон зробив таке перевертання? Як кажуть, «нічого особистого». Він просто знизив незрозумілі для нього стосунки між людьми, основані на дружбі, до рівня зрозумілих йому стосунків між інтелісами, основаних на домінуванні та підкоренні. За допомогою вставки він прокоментував євангельську настанову, яка була для нього незрозумілою, і перетворив її на зрозумілу. Таке грубе втручання призвело до того, що настанова стала суперечливою, втратила цілісність, а з нею і свій сенс. Але Філон цього навіть не помітив – з причини відсутності в нього свідомості та відчуття цілісності.

Унаслідок вставки відбулося затуманення сенсу чесноти «Приязність» та засобів її реалізації, відтак заблоковано розуміння настанови «Щасливі приязні, бо вони успадкують Землю». Якщо ж очистити «пшеницю» згаданої євангельської настанови від «куколю» виявленої вставки, то перед нами відкривається шлях до формування дружньої спільноти, спроможної стати господарем Землі.

Але спочатку погляньмо на те, яким чином чеснота приязності вдосконалює чесноту скромності, яка, повторимо, є першим кроком у Просторі волі, або ж Царстві божому.

Як приязність допомагає скромності

Як ми вже знаємо, скромність – це звичка відкидати все зайве і здобувати все необхідне. Проте в умовах обмежених ресурсів здійснення цього першого кроку наражається на труднощі, адже треба десь взяти необхідне і кудись віддати зайве. Ця проблема вирішується на другому кроці, тобто шляхом вироблення чесноти, яка називається «приязність».

Річ у тім, що кожній людині чогось не вистачає, а щось є в надлишку. Причому те, що для одного є зайвим тягарем, для іншого є бажаним і необхідним здобутком. Тут йдеться не лише про матеріальні речі, а й про вміння, риси характеру, емоції, ідеї, знання, фізичні якості.

Як нестача, так і надлишок для кожної окремої людини є проблемами. Проте вони легко вирішуються у правильно організованій спільноті. Понад те, згадані проблеми перетворюються на важливий ресурс для розвитку спільноти. У правильній спільноті індивідуальні «мінуси» перетворюються на «плюси».

Для розв’язання індивідуальних проблем і перетворення їх на колективний ресурс Ісус пропонує три заповіді приязності. Ці заповіді, повторимо, корисні лише для людських спільнот, які складаються лише з людей (сапієнсів). Якщо ж спільнота заражена інтелісами (людиноподібними тваринами), то ці заповіді працюватимуть проти людей.

Перша заповідь: Просіть!

У кожної людини є бажання приносити радість іншим людям. Це виражається в тому, що люди схильні ділитися з іншими своїми набутками, особливо якщо вони є в надлишку. Це природне бажання дарувати радість особливо зростає тоді, коли людина робить перші кроки на планеті «Скромність» і починає цілеспрямовано позбуватися всього зайвого. Проте тут вона постає перед труднощами.

Головною перешкодою є відсутність інформації про те, кому подарувати надлишкові речі, тобто хто їх потребує. Річ у тім, що дбайлива людина не може просто викинути щось цінне на вулицю, тому й читаємо в оголошеннях – «Віддам у добрі руки». Але щоб знайти ці «добрі руки», треба знати, кому ці речі справді потрібні та хто готовий їх вдячно прийняти.

З другого боку, люди не бажають «навантажувати» інших своїми проблемами і тримають їх при собі навіть тоді, коли ці проблеми загрожують їхньому життю. Це доконаний факт. Люди соромляться звертатися до інших за допомогою – і це шкодить не лише цим людям, а й усій спільноті.

Для подолання цієї надмірної сором’язливості та делікатності Ісус дає заповідь: «Просіть – і дадуть вам». Просити у ближніх – це вже не право, а обов’язок заради спільного блага. Якщо тобі щось треба – сміло проси у своїх ближніх, а вони з радістю тобі допоможуть.

Друга заповідь: Знайомтесь!

Ми просимо у тих, з ким уже знайомі. Але що робити, якщо в них нема того, що нам треба? Треба розширювати коло друзів і шукати нових знайомих. Тому заповідь «Шукайте!» означає «Шукайте людей!», простіше – «Знайомтесь!». Не секрет, що пошук рішення зазвичай зводиться до пошуку потрібної людини.

Ми живемо у Всесвіті, в якому розв’язуються всі проблеми. Це подібно до того, що кожна загадка містить у собі частинку розгадки, а кожне запитання містить у собі частинку відповіді. Так само кожна проблема (тобто «виклик») вже містить у собі частинку рішення. Другу частинку рішення, якої не вистачає, треба шукати в інших людях.

Ісус звертає нашу увагу саме на це: у нашому доброму Всесвіті всі проблеми мають розв’язання, передусім завдяки знайомству з правильними людьми. А що нам заважає знайомитись? По-перше, вже згадана вище надмірна делікатність і острах видатися нав’язливим. По-друге, невіра в те, що всі проблеми розв’язуються завдяки взаємодії з потрібними людьми.

Через це Ісус закликає нас діяти сміливіше. Він нам говорить – «Дерзайте!» (гелленською θαρσεῖτε – читається «тарсейте»), тобто сміливіше, будьте сміливими (Марко 6.50). У цьому світі багато людей, які прагнуть з нами познайомитися, але їм також не вистачає сміливості. Тому-то «шукайте – і найдете, бо кожен, хто шукає – находить».

Третя заповідь: Пропонуйте рішення!

Заповідь «Стукайте – і вам відчинять» може здатися подібною на «Просіть – і дадуть вам», але це не так. Для кращого розуміння розгляньмо метафору «риби» і «вудки», в тому сенсі, що потребуючій людині можна дати рибу, але краще дати вудку – і тоді людина сама ловитиме рибу. Так от, заповідь «просіть» – це наче прохання отримати рибу і задовольнити сьогоденну потребу. Заповідь «шукайте» – це наче спроба зробити вудку і власними силами щодня здобувати рибу. Натомість «стукайте» – це наче пропозиція отримати вже готову вудку. Якщо «шукайте» – це пошук людей для вироблення рішення, то «стукайте» – це дарування вже готового рішення.

Сенс цієї заповіді в тому, що людина, яка виробила для себе корисне рішення, зобов’язана запропонувати його іншим членам спільноти. Це заповідь про те, що треба ділитися знаннями та уміннями, запрошувати людей до участі у своїх проектах або пропонувати створення спільних проектів. Умовно кажучи, якщо в розділі «Просіть» люди потребують і пропонують рибу, то в розділі «Стукайте» пропонують якщо не готові вудки, то окремі деталі до них.

Висновки

1. Вхід до Царства божого (Простору волі) відбувається з початком опанування чесноти «Скромність», яка полягає у виробленні звички позбуватися зайвого і здобувати необхідне: Щасливі скромні, бо їхнє Царство боже.

2. Те, що для одного є надлишковим тягарем і перешкодою до скромності, для іншого може бути бажаним здобутком для досягнення цієї ж скромності.

3. Чеснота «Приязність» полягає у виробленні звички до доброзичливої взаємодії з членами спільноти, при якій відбувається впорядкований обмін надлишками.

4. Система впорядкованого обміну основується на трьох заповідях приязності: Просіть! Знайомтесь! Пропонуйте!

5. Система приязності вибудовується так, щоб спільнота ставала економічно самодостатнішою і мала продовження в нащадках згідно з принципом «Щасливі приязні, бо вони успадкують землю».

6. Для цього приязність має стати колективною чеснотою і перетворитися на компонент культури, тобто «того, що культивується» (плекається).

7. Опанування планети «Приязність» робить спільноту щасливішою, заможнішою та спроможнішою до розширення.

8. Метою чесноти «Приязність» є перетворення спільноти на успішного господаря своєї землі.

9. Для повноцінної реалізації «Приязності», що є другим кроком у Царстві божому, необхідно зробити третій крок. Його сенс відкриється в ході здійснення другого кроку. Життєвий досвід переконує, що з кожним новим кроком перед нами відкриваються нові обрії Царства божого.

У наступній статті ми поговоримо про практичну реалізацію нашою спільнотою чесноти «Приязність». Буде цікаво!

Продовження: Економіка дарування планети «Приязність»: здійснення бажань, розподілений банк, пенсійний фонд.

Колір Ночі - Кораблі