Україна – Близький Схід: як конфлікт у Перській затоці змінює геополітичну стратегію України

Сьогоднішній світ, який бурхливо змінюється, і в якому панують невизначеність і турбулентність, вимагає нестандартних, іноді парадоксальних, рішень.

Уже місяць як триває спільна воєнна операція США та Ізраїлю в Ірані, що спричинила значний стрибок світових цін на нафту й відсунула для світу на другий план події російсько-української війни. Значна частина ресурсів, зокрема зброї, що могла би бути використана для підтримки України, відправлена на Близький Схід, де американські інтереси, пов’язані з «чорним золотом», є набагато відчутнішими. Зупинився й так званий переговорний процес у тристоронньому форматі, який, власне, навряд чи міг би призвести до скільки-небудь вагомих результатів.

Та чи є такий хід подій катастрофою для України? Очевидно, ні. Розгортання активних бойових дій у реґіоні Перської затоки призвело до появи на планеті держав, які, так само як наша, зазнають дронових атак, до речі, тими ж іранськими «шахедами», якими по нас б’є Москва. В Ер-Ріяді, Абу-Дабі, Досі, що вже зазнали ворожих повітряних обстрілів, серйозно задумалися про безпеку, яку, як довели воєнні події, виявилися не в змозі забезпечити військові бази США. Не випадково лідери цих арабських країн звернулися до допомогу до України, яка має унікальний чотирирічний досвід ведення оборонних дій у повномасштабній війні.

Результатом міждержавного діалогу України із Саудівською Аравією та Катаром стало укладення двосторонніх договорів із кожною з них про оборонне партнерство на десять років. Найближчими днями очікується підписання такого ж договору з Об’єднаними Арабськими Еміратами. Ці договори передбачають, зокрема, можливість спільного виробництва зброї, реалізацію взаємовигідних оборонних проєктів, технологічне партнерство. Ці заходи вже в найближчій перспективі однаково важливі як для вищезгаданих арабських країн, так і для України – в контексті розширення можливостей відбиття ракетно-дронових ударів.

Аде в чому полягає стратегічне, далекосяжне значення цих угод? На тлі зовнішньополітичної переорієнтації США з Європи на Азійсько-Тихоокеанський реґіон та слабкої оборонної спроможності й нерішучості європейських країн, Україні, яка перебуває у важкому безпековому становищі, доводиться маневрувати, шукаючи інші можливості підтримки власної обороноздатності. Рух на південний схід є цілком закономірним з огляду не лише на появу в цьому напрямі de facto воюючих потенційно союзних Україні держав, а й значну динамічність їхніх державних механізмів, яким не властиве сліпе слідування букві норм і правил. І те, на що у стосунках із Вашинґтоном і Брюсселем можуть іти роки, з Ер-Ріядом і Дохою досягнуто за лічені дні.

Важливо наголосити, що і Саудівська Аравія, і Катар, і Об’єднані Арабські Емірати є монархіями, причому абсолютними, і правителі цих держав не переймаються черговими виборами та не вдаються до популізму в надії зберегти владу. Будучи багатими на нафту, згадані вище держави впродовж останніх десятиріч бурхливо розвивалися, досягнувши значного рівня добробуту населення. Це дуже багаті держави, і їхня зацікавленість Україною (навіть попри ризик розгнівати як Трампа, так і Путіна) є для нас надзвичайно вигідною.

Не зважаючи на те, що нові союзники України є країнами мусульманськими, їм не властиві фундаменталістські крайнощі, притаманні іранському режимові аятол чи афґанським талібам. Водночас релігія посідає чільне місце в житті їхніх суспільств (на відміну від секуляризованої Західної Європи), що – поряд із багатством на мінеральні ресурси – не могло не сприяти економічному та політичному піднесенню цих арабських держав. Партнерство з країнами Заходу при одночасному дотриманні власної духовної й культурної традиції – ось що стало запорукою набуття Саудівською Аравією, Катаром, ОАЕ гідного місця в сучасному світі.

Ідея геополітичної інтеґрації держав Балтійсько-Середземноморської осі, Великого Євразійського Степу та Передньої Азії знайшла своє перше втілення у просуванні України на Близький Схід у бік країн, що мілітарно протистоять близькому союзникові Росії – Ірану – й водночас є виразно культурно й духовно відмінними від Заходу. Тобто, це суверенні держави, а реальний – не лише декларований – суверенітет і є справжнім орієнтиром та ідеалом для України.

Moscua delenda est!