Україна – місце народження сенсів для нового світу

Пропоную прочитати уривки статті Андрія Длігача та Алли Петренко-Лисак на ZN.UA, яка, на мою думку, показує шлях для України та українців із ситуації, у якій ми зараз опинилися.

Українець недалекого минулого вкотре проявив себе в скрутні часи. Так було завжди. Натепер у нас два варіанти: українець близького майбутнього нарешті врахує досвід або звично його проігнорує, адже захопиться повсякденними клопотами відродження «садочка вишневого коло хати».

Ми навчилися «першими ворога зустрічати й давати відсіч», але в часи навіть відносного спокою ми не виступаємо проти корупції, поганої освіти, маніпуляцій з олігархічних телеекранів, повсякденного хамства та «кидків» у бізнесі.

Що заважає? Повсякдення. Рутина побутових клопотів: води наносити, худобу попорати, уроки зробити, до сусідів заглянути потеревенити про політику.

Доки не стається щось за межами буденності, тієї самої нудної подорожі, яка нам не здається тією Великою подорожжю, котра мала б народити націю. Ця Подорож із 1991 року, з ривками піднесень 2004-го та 2013–2014 років, з розчаруваннями 2006-го, кризами 1998-го, 2008-го і 2020-го, початком війни 2014-го загартовувала нас.

Тяглі вісім років війни, з одного боку, стали звичкою, з іншого – гостро сприймалися нечисленною (на жаль) частиною народу України. Втім, усе ж таки сформували загальну цінність прагнення не так до безпеки (уникнення викликів), як до оборони (опору викликам).

Широкомасштабна агресія Росії, розпочата 24 лютого 2022 року, завдала потужного потрясіння самоусвідомленню українців, поставила їх перед необхідністю швидко визначитися: хто ми, що для нас цінне, чого ми прагнемо.

Саме тут розкрилися риси українців, які ми побачили у 2004-му, у снігопад 2013-го, під час Революції Гідності, у 2014–2015 роках:

здатність до взаємопідтримки, попри дрібні розбіжності;

до самоорганізації, попри декларування запиту на міцне керівництво; прагнення волі, сміливість і... готовність до змін – те, про що замовчували декларативно, але постійно демонстрували на практиці.

Тривалий час аграрний портрет України змальовували у принизливому або досить знеціненому обрисі. Вживаючи метафору аграрності як ознаку відсталості, покладаючись на класичний теоретично-історичний поділ епох на аграрні-індустріальні-постіндустріальні суспільства.

Можна, звісно, ображатися на такі замальовки, а можна зробити на цьому сильну позицію в новій економіці,

Зі слабкими картами треба грати сильно. Там, де агро-, там має бути food tech. Там, де вугільна ТЕЦ, мають з’явитися сміттєпереробні потужності. Там, де зруйновані будинки, мають з’явитися міста майбутнього зі smart greed, керованим штучним інтелектом трафіком, надсучасним дизайном та найвищим рівнем комфорту і безпеки для жителів.

Саме так, як з’явилися в Україні необанки, game dev, визнання віртуальних активів і цифровий паспорт. Було б бажання, розуміння вигод і ... воля.

Воля – як неймовірно сильне прагнення свободи – в житті, в рішеннях, у діях, у думках, у ставленні, у Слові – що розкриває сміливість, самоорганізацію, швидкість, жертовність та багато інших спроможностей, які стають справжніми суперсилами.

Так і більше... Україна для світу стає не агропостачальником, а зовсім іншою житницею – житницею сенсів. «Житниця» – так, не модерне слово, можливо, його краще замінити, наприклад, на Джерело. Суть – у тому, що саме в Україні народжуватимуться смисли, важливі для Нового світу.

Новий світ буде відкритим. Це буде світ напередодні технологічної сингулярності (навіть якщо ми не віримо в її настання), світ великих можливостей і реалізації найсміливіших мрій. Світ кіберократії і людяності – так, такий дивергентний світ. І він надихатиметься суперсилами, які проявила українська нація, загартовуючись у Національно-визвольній війні.

Україна тривалий час була невидимою і для «Заходу», і для «Сходу», фактично перебувала в тіні. В темряві тіні власної історії. В затінках недоступних архівів. У тіні розваленого СРСР. У тіні РФ, що привласнила собі імперську історію. В тіні Росії, що привласнила мову, історію і навіть назву України-Русі. В тіньовому іміджі економіки. В тіньових відносинах дипломатії. В тіньових і темникових медіа.

Результатом перебування в тіні став викривлений образ України та українця. Невиразний, непомітний, другорядний, колоніальний. Голос України – це хіба спів на Євробаченнях та «борщ» у культурній дипломатії. (Чим же ще дивувати на World Expo в Дубаї? Борщем на третьому поверсі та Шевченком на другому).

Відтепер усе має змінитися. Не хвилюймось: і борщ, і Шевченко будуть із нами. Але ми дали світу щось інше – Просвітлення, тож нас нарешті починають чути, цікавитися нами й дивитися на нас шанобливо.

Запасливість на темні часи – риса, яка сформувалася в культурному коді українців. Постійне передчування, що знову настануть часи тіні, голоду, мороку. А тепер можна сказати, що весь Глобальний світ потрапив у темні часи... Нам довелося повстати, аби це стало видимим (адже нам добре знайомі обриси цієї Темряви). Дістати зі своїх сховків прибережені там справжні українські цінності та продемонструвати їх у прагненнях і діях. Українцям стало нестерпно перебувати у страху темряви, даючи темряві владу над собою.

Ми ще у 2014 році назвалися Воїнами світла, мимоволі закріпивши за собою місію для Світу – вивести на світло Зло. Україна й українці стали світлом для Світу, хоч би як пафосно це звучало. Своїм спротивом Україна зробила очевидними проблеми глобальної політики, слабкість міжнародних інституцій, заангажованість лідерів, відхід розвиненого світу від декларованих ним цінностей. Ось таке Просвітлення.

Виявилося, що захисником цінностей Модерного світу стала домодерна Україна. Чи, навпаки, виявилося, що свою модернізацію Україна пройшла набагато раніше, підпільно, в тіні Орди, і що (нео)модерні цінності і є справжніми цінностями українців. Що воля, людяність, сміливість – це шлях постмодерну, яким непомітно для себе рухається Україна, до якої тепер поспішатимуть доєднатися «розвинені» країни, що в економічній прагматиці, формалістиці сталого розвитку, крихкості сильних інституцій та вульгаризованих толерантності й мультикультуралізму втратили сенс Майбутнього, впевненість у справжності прагнень і персоніфікацію цінностей.

Отже, які цінності сьогодні стали справжніми суперсилами українців і можуть сформувати світовий тренд суспільних змін? А нам самим укотре нагадати про наші особливі риси.

Безумовно, це – Воля. Це безкомпромісне прагнення свободи – в усіх аспектах життя.

Це спроможність до співдії через самоорганізацію. «Там де два українці…», «Я знаю, що він мене «кине», тому маю «кинути» його першим…» – ці наші приказки у скрутні й важливі часи відступають, висуваючи на перший план єднання і відповідальність.

Українці через самоорганізацію навчилися заміщати неефективні бюрократичні інститути. І це стає викликом для всієї державної машини в Україні та для світової бюрократії. Новий світ передбачає гнучкі, адаптивні інклюзивні інституції, побудову гетерархічних моделей управління і в бізнесі, і в державі. Ще у 2004-му і потім навесні 2014 року стало зрозуміло, що ця цінність разом із волею докорінно відрізняє нас від Росії і робить непереможними.

Це – відповідальність за себе, свої рішення та можливості. Українці дедалі менше покладаються на державу і розраховують передусім на себе. Про це свідчить зростання підтримки тверджень, що: «дохід має бути значно вищим у випадку докладання значніших індивідуальних зусиль» (на противагу «доходи мають бути більш рівними»); «люди більшою мірою самі мають нести відповідальність за те, щоб себе забезпечити» (на противагу «держава повинна нести більшу відповідальність за те, щоб усі громадяни були забезпечені»); «частка приватної власності в бізнесі та виробництві має бути збільшена» (на противагу збільшенню державної частки).

Це – сміливість. Для того, щоб перемагати, треба перестати боятися. Не боятися назвати Волан-де-Морта на ім’я. Не боятися виходити на Майдани. Не боятися говорити правду чи озвучувати власну думку. Не боятися діяти.

Західні політики роками «замирювали» Росію, підживлюючи її посилення і впевненість у власній безкарності. І благали Україну не стріляти в Криму, здаватися, йти на формулу Штайнмаєра, створити уряд у вигнанні, здати Київ.

Але для справжніх змін потрібна справжня сміливість. Дизрапшн – disruption – підривні інновації, суспільні зміни потребують спроможності кинути виклик самим собі й усталеним практикам.

Це – винахідливість. Уміння знаходити рішення у складних ситуаціях. Діяти не за шаблонами. Протистояти не числом («гарматне м’ясо»), а ідеями («коктейлі молотова» => «бандерівське смузі»). Останніми тижнями з’явилися десятки виробництв бронежилетів – і, що характерно, дешевших та кращих за європейські. Наші хлопці навчилися робити сталеві пластини з кращими показниками. Знайшли і впровадили численні інновації у виробництві. Менше ресурсу й часу – для когось це загроза, а для українців – можливість знаходити кращі рішення.

Це – самоіронія. Гуси, «русскій корабль», трактори, «укропи» – будь-яка спроба ворога кепкувати з нас породжує не так обурення, як сміх.

Українці на відміну від ворога вміють з іронією дивитися на самих себе, що теж робить нас непереможними в комунікаційних війнах та в способах зберегти здоровий глузд у скрутні часи. Люди Нового світу по всій планеті дуже швидко переймають нові українськи меми, крізь які починають дивитися на нові обрії нашими очима і смислами.

Це – людяність. У найскрутніші часи в українців проявляються найкращі риси. Морські піхотинці прориваються в Маріуполі разом із пораненими. Сім’ї приймають біженців. Підприємці підтримують співробітників та колег. І вся країна волонтерить.

Ставлення, яке демонструє ворог – і до українців, і до своїх солдатів – свідчить про тотальну деградацію Старого світу, де Людина не є цінністю. Та що там люди – порятунок тварин (і не лише котів та собак, а й папуг та гризунів чи іншої живності) і рослинності у квартирах евакуйованих сусідів став виявом гуманності й справжньої людяності.

Це – гідність. У 2014 році українці публічно продемонстрували усвідомлення своєї ідентичності, свого права на самовизначення, свою дорослість і відповідальність за свої рішення. Революція Гідності – це передусім революція Нових цінностей. Де гідність цілком позбавлена пихатості, гордовистості, чванливості.

Гідність українців – нагадування Новому світу про те, що бути гідними – це про право на працю, право на себе і власні рішення.

І, зрештою, це – спроможність дивувати світ. Поглинутий трясовиною повсякдення, Cтарий світ жив примітивними потребами, не помітивши, як опустився на рівень базових: тепло, їжа, безпека.

Росія 30 років варила їх на повільному вогні своєї газової горілки з кухарськими примовками «варись-варись горщечок». Непомітно для себе дехто з екологічно зелених став багряно-червоним і зачарувався кухарем.

Але не українці. Вони 30 років намагалися достукатися на цю кухню. Проте нас не пускали ні до столу, ні до меню. Та зрештою ми гримнули у стіну так, що захиталися не тільки двері, з яких злетіли замки. І українці побачили купу очей, які з подивом розглядають ніби знайомих сусідів, але насправді – незвіданих. Диво, та й годі.

Вже поширюється примовка, за якою на запитання про стресостійкість у шкалі відповідей додається: «Я – з України». 

Нові форми співпраці, оновлені стосунки партнерства, просто увага до нас як співрозмовників. Це вже великий крок. Далі кроки ставатимуть упевненішими, але не менш обережними, невеликими (бо вже не бій і ще не марш), але помітними. Україна не рухатиметься колонами. Ми – не колонія й не група слухняних осіб. Українці мимоволі демонструють світу, що таке справжні постіндустріальні цінності.

Ми не стара ієрархія – ми Мережа. Так, скажемо за Нілом Фергюсоном: знову настав час Площ, Вежі впали. Наші суперсили – це риси позасистемної, надсистемної структури. Ми самі ще маємо це усвідомити й описати, щоб навчити Новий світ того, чого, як йому здавалося, він навчає нас.

Ми – не учні. Ми – приклад. Кейс «Україна» поступово вчить світ бачити Майбутнє. Не за кіносценаріями світових корпорацій видовищ, а за реальністю. Ви не уявляли, як працює перехід у «Матриці» Вачовських? Будь ласка, ось вам відповідь. Роззирніться. Ми – в переході. Спускаємось із Веж на Площі. В епоху Просвітлення – Нового Відродження.