Вікторія Ванюшкіна: НАЦІОНАЛ-СОЦІАЛІЗМ ЯК СВІТОГЛЯД

«Роботи, якими сьогодні торгують направо-наліво, підносячи їх як філософію націонал-соціалізму, не мають нічого спільного з внутрішньою істиною і величчю цього руху».

Мартін Хайдеггер, «Що таке метафізика».

«Я не вірю в те, що філософія, що розуміється в вузько теоретичному сенсі, здатна вплинути на політику. Для цього необхідно, щоб вона була втілена в ідеологію або світогляд. Так, як це було, наприклад, з просвітництвом, марксистським діалектичним матеріалізмом і з певними філософськими вченнями, що увійшли в концепцію німецького націонал-соціалізму».

Юліус Евола (з інтерв'ю).

Кожен по-своєму приходить до націонал-соціалізму. Мене особисто привела до нього, як би парадоксально це не звучало, філософія. Якщо в «країні Рад» основним філософом вважався Маркс (про Леніна, як про філософа, не може бути й мови, досить взяти в руки одне з перших видань його «Філософських зошитів», де на полях, в якості коментаря, в 99 випадках з ста, зустрічається слово «говно»), в країнах демократії – доктор Фрейд, то філософом країни переможного націонал-соціалізму став Ніцше. Для мене цього виявилося цілком достатньо, щоб зацікавитися цим світоглядом.

Перш за все варто відзначити, що перше, з чим я зіткнулася, це крайня недостовірність більшості досліджень, присвячених націонал-соціалізму. Особливо це стосується так званого «окультного» походження націонал-соціалізму. Наведу лише один приклад. У книзі Н. Гудрик-Кларка «Оккультные корни нацизма», автор, кажучи про захоплення Гітлера астрологією, посилається на книгу Елліка Хау «Дети Урании», в якій якраз абсолютно чітко доведено, що це не більше, ніж вигадка журналістів. За останній час, вивчивши гору подібної літератури – яку переважно можна назвати макулатурою – я дійшла висновку, що розмова про «окультні корені» націонал-соціалізму не має під собою жодних підстав. Так, існували такі суспільства як Туле, Драган і ще ціла купа подібних організацій і деякі майбутні керівники Третього Райху дійсно в них були членами, однак, візьму на себе сміливість стверджувати, що істотного впливу на становлення націонал-соціалістичного світогляду вони не надали. Свого часу Фюрер, визначаючи свій рух, сказав такі слова: «Той, хто бачить в націонал-соціалізмі лише політичний рух, нічого в ньому не зрозумів. Націонал-соціалізм – це воля до створення надлюдини». Саме це його висловлювання незмінно цитують всі дослідники горезвісних «окультних коренів». Однак, більшість з них, як видно, не здатні усвідомити того простого факту, що загадка націонал-соціалізму полягає зовсім не в його зв'язках з таємними товариствами, але в самому факті його появи як такому!

Зрозуміти унікальність націонал-соціалізму як світогляду (саме світогляду, а не просто ідеології) на підставі чисто раціонального, логічного мислення практично неможливо. Це відзначають у своїй, в цілому досить ідіотській книзі «Ранок магів» Повель і Берж'є, коли пишуть про те, що націонал-соціалізм по суті недоступний розумінню сучасних людей, вихованих на ідеалах просвітництва і гуманізму. Ну і, крім того, для розуміння націонал-соціалізму, потрібно саме бути хоч трохи націонал-соціалістом. Як говорив Розенберг, націонал-соціалізм не можна зрозуміти, їм можна тільки жити: «це скоріше стан, внутрішня схильність, ніж філософська система».

І дійсно, націонал-соціалізм як особливе світовідчуття доступний лише людям, які мають абсолютно особливі властивості як фізичного, так і психічного і, перш за все, духовного характеру. Для цього потрібне особливе, якщо завгодно «метафізичне» чуття. Під цим поняттям я маю на увазі, в першу чергу, здатність розгледіти за зовнішньою, чисто поверхневою схожістю, сутнісне розходження і, навпаки, в несхожих за зовнішніми проявами речах побачити їх принципову спорідненість. А, по-друге, вміння виокремити з тимчасового і другорядного – вічне і суттєве.

Сьогодні люди практично втратили цю здатність, внаслідок граничної раціоналізації сучасного життя, зберігши її лише в найпростіших проявах. Так, наприклад, ми безпомилково розпізнаємо запах гнилі і ніяк не переплутаємо його з ароматом квітучої яблуні (до речі, кажуть, навіть гіпноз не впливає на нюхові відчуття). Тому досить просто «принюхатися» до сучасного світу, щоб відчути сморід розкладання. Однак, якщо з нюхом справа ще більш менш нормальна, то із зором вже явно щось не те. Так, мене не перестають дивувати ті люди, які примудряються побачити щось спільне між фашистською і більшовицькою естетикою, наклеюючи на них загальний ярлик тоталітаризму. Але тоталітаризм в цих випадках має принципову різницю, і нема нічого спільного в кадрах націонал-соціалістичної кінохроніки з пропагандистськими лубками Раддепу (виняток становить лише військова кінохроніка). Хто має очі – побач!

Однак, повернемося до основної теми. Що, як правило, заганяє у глухий кут більшість дослідників націонал-соціалізму?

Як таке могло статися в ХХ столітті?

Невже ці люди наші сучасники?

Цей рух настільки суперечить всьому духу нашого століття, що його поява здається воістину дивом. Це був інший світ, який зовсім не вписувався в рамки теорій історичного розвитку. Можна навіть сказати, що світ Третього Райху належить не стільки історії (тобто області профанації), скільки сфері міфології (священного переказу). Чорний Орден СС з його обрядами і ретельно розробленою системою посвячення сприймається як природне продовження легенд про лицарів Круглого Столу, але його важко представити на сторінках підручника історії.

Наці спростували всі «непорушні» закони історичного розвитку, довівши на своєму прикладі, що політика – це мистецтво неможливого. Вони діяли так, як ніби створюване ними має жити вічно, хоча, при цьому прекрасно розуміли, що все може впасти в один момент. Це позиція, притаманна вищій людині, і саме в цьому сенсі слід розглядати їх ідею про створення Вічного Райху.

Воля до створення надлюдини полягає не в зміні природи людини, що представляється вкрай сумнівним заходом,  – це проблема самовизначення і самоперетворення людини, виходу на інший рівень буття. На відміну від комуністів і лібералів, які прагнуть зрівняти всіх, вивести тип посередньої бездарності, повністю прирученої «доброї» людини, шляхом звільнення її від усього «злого» (будь-то «проклята спадщина капіталізму» або всілякі расові та релігійні «забобони»), наці, прекрасно усвідомлюючи важливу і непереборну нерівність людей, прагнули, перш за все, до створення чіткої ієрархії. Для них гаслом було «свобода, рівність і братерство», але «кожному – своє». Саме тому вони приділяли принципове значення проблемі світогляду. Перед ними стояло завдання вироблення абсолютно особливої ​​системи цінностей. А для цього було необхідно змінити практично все, в тому числі й фізичну картину світу.

Багатьом здається примхою ця сторона діяльності націонал-соціалістів. Не вдаючись в особливі подробиці, хочу лише приблизно показати, наскільки важливе значення в плані світогляду має ця проблема. Коли людина жила на плоскій землі, їй було досить відправиться в будь-якому напрямку, щоб досягти «краю світу». Зустріч з позамежним залежала лише від завзятості мандрівника. І не мало істотного значення, яку форму має земля в дійсності (адже наше фізичне сприйняття завжди суб'єктивне, оскільки наші органи чуття обмежені, а ті інструменти, які ми створюємо, лише підсилюють наші природні можливості, але не відкривають нових), важливо було те, що він знав, що в будь-який момент він може опинитися в "позамежному" і залежить це лише від його волі. Наскільки ж змінила це положення зміна концепцій земного устрою! Саме подібного роду міркування і рухали наці, коли вони взяли на озброєння нову теорію «боротьби льоду і вогню». А нас бідолах спочатку загнали в космос, а потім ще й заявили, що він нескінченний. Шукай «позамежне» в нескінченності...

Наці програли? Так. Можливо на сторінках історії вони назавжди залишаться переможеними, але у міфу свої закони, і в ньому героєм далеко не завжди виявляється переможець. Так, німці програли, але вони створили свій Вічний Райх, який живий, хоча і не так як «єдино вірне» вчення, яке живе в століттях (тобто в часі). Третій Райх перебуває в Вічності!

Заздалегідь передбачаючи закиди в ідеалізації націонал-соціалізму, хочу відразу сказати наступне. Я не маю наміру ні з ким вступати в полеміку з цього питання і, подібно ревізіоністам, за допомогою математичних розрахунків доводити, що газових камер не існувало або, що неможливо було знищити 6000000 євреїв. Так це чи ні, мене абсолютно не хвилює. Я бачу в націонал-соціалізмі те, що хочу бачити. Це моя воля, а значить і моє право. Я не об'єктивна? Так, плювати, найбільше ненавиджу цю горезвісну «об'єктивність», якій (за рідкісним винятком) прикриваються люди, не здатні мислити по-своєму. Мені ж цілком достатньо наступних слів: «Гітлер відкрив інший вимір дійсності, в якому не народжена реальність знаходить абсолютне значення» (Андре Бріссо «Адольф Гітлер і Чорний Орден») для того, щоб сказати сьогодні – Heil Hitler!

Біографічна довідка:

Вікторія Володимирівна Ванюшкина (Щербакова) (14 жовтня 1966, Москва – 24 листопада 2013, Москва) – російський перекладач з італійської, англійської, французької мов, публіцист і відомий блогер.

Перекладами з італійської почала займатися з середини 80-х, поширюючи в самвидаві. У перебудовні роки Ванюшкіна примикала до однієї з гілок ультраправої організації «Пам'ять». У 1995 році член громадської редколегії (відділ перекладів) журналу «Нация». З 1996 по 1997 – в складі громадської редколегії газети «Штурмовик», що видавалася Російським національним союзом (РНС). У 2001-2004 роках входила до редакційної колегії газети «Правое сопротивление», яка видавалася рухом «Русское действие» (колишній РНС). З середини 2000-х займалася, в основному, перекладами і громадською діяльністю.

Перекладала праці Юліуса Еволи, Рене Генона, Хосе Антоніо Прімо Де Рівери, Мирча Еліаде, Алена де Бенуа, Гвідо де Джорджіо, Миколи Лосського, Же Патріка, Леона Дегрелля, Єдоардо Лонго, Жана Робена, Філіппа Паруа та інших. Найбільшу відомість отримала як перекладач і популяризатор праць Юліуса Еволи: «Люди и руины», «Оседлать тигра», «Лук и булава», «„Рабочий“ в творчестве Эрнста Юнгера», «Фашизм: критика справа» та ін. В останні роки працювала над перекладом основоположної праці Еволи «Восстание против современного мира». Переклала з італійської праці Антоніо Менегетті по психології і філософії: «Учебник по онтопсихологии», «Образ и бессознательное», «Рождение „Я“».

Публікувала статті і переклади в газетах «Завтра», «Эра России», «Философская газета», «Штурмовик», журналах: «Волшебная гора», «Нация. Журнал русских новых правых», «Золотой лев. Издание русской консервативной мысли», «Реванш», «Наследие предков», «Европеецъ», «Кровь и дух: Вопросы ариософии», «ULTIMA THULE» та інших.

Вікторія була воїном. І вибравши один раз рубіж, стояла на ньому. Слово було для неї справою. Усім своїм життям Вікторія стверджувала ті цінності, в які вірила. З нею можна було не погоджуватися, але не поважати її було не можна.

«Праворуч нас – тільки стінка», – по повному праву могла сказати Вікторія.

Своє повстання проти сучасного світу Вікторія Ванюшкина не програла.

Поет і виконавець Сергій Калугін згадує Вікторію Ванюшкину в першому куплеті своєї пісні "Das Boot":

1.

Не печалься, мой друг, мы погибли.
Быть может напрасно отказавшись мельчить
И играть с Пустотой в "что-почём".
Но я помню вершину холма,
Ветку вишни в руке,
И в лучах заходящего солнца -
Тень от хрупкой фигурки с мечом.
Мы погибли мой друг.
Я клянусь, это было прекрасно!..

Джерело:

Офіційний сайт Вікторії Ванюшкиної. (Переклад статті українською - Володимир Федько).