«Ви – світло всесвіту!», або Чому Ісус називав своїх учнів ельфами, а державний символ України називається Лебідь

Попередні статті:
Євангельський Сенсар, ельфійська мова і як нам її опанувати за один рік
Шифрувальний блокнот, або Читайте Євангеліє зі словником Сенсар – це сформує ельфійську свідомість
Що таке Ельфізм, або Технологія розблокування вищої реальності мовою Сенсар (аудіо)

Палінгенезія як мета

Євангеліє розповідає про те, як Ісус зібрав групу талановитих учнів – чоловіків і жінок – для здійснення ними палінгенезії, тобто переходу з третього на четвертий рівень розвитку. Гелленське слово «палінгенезія» (παλιγγενεσία) означає «знову народження», тому людей, які здійснили таку трансформацію, традиційно називали «тричі народженими» або «трісмегістами».

Нагадаємо, що перше народження – це фізичне народження «гомо сімплекса» – людини простої, або ж людини першого рівня. Друге народження – це коли сімплекс усвідомлює себе духовною істотою, відтак перетворюється на Гомо дуплекс. Дуплекси – це люди другого і третього рівня. Відтак палінгенезія – це коли «двічінароджений» дуплекс здійснює «третє народження» і стає триплексом.

Головною ознакою людей, які здійснили палінгенетичний перехід і здобули «третє народження», є те, що вони не старіють, натомість постійно перебувають у стані молодості. Для позначення стану керованої молодості Ісус застосовує термін «вічне життя»: «Ісус відповів їм: Істинно кажу вам: ви, що пішли за мною, в палінгенезії у сто разів більше одержите і життя вічне успадкуєте».

Таким чином, Ісус зібрав групу людей третього рівня для того, щоб вони здійснили палінгенезію і стали вічно молодими людьми четвертого рівня.

Гіперборійська традиція

У гіперборійській традиції людей, які здійснили палінгенезію, називають ельфами, елбедями або лебедями. Це три різновиди того ж самого слова, що означає «світлосяйні», «яскраво-білі», «виблискуючі». Це слово походить від кореня *alb-alv-alf – «сяючий, білосніжний, світлий», звідси латинські «albus» (білий) і «albedo» (білизна).

Найдавнішою формою цього слова вважається протоіндоєвропейське (трипільське) *albʰós («білий»), де звук «б» читається приглушено – як придиховий приголосний, звідси гелленське «ἀλφός» (альфос, білий) і давньоанглійське «elfet» (лебідь, буквально «білий птах»). Очевидно, що слово «ельф» є ближчим до первинного «альбос, альфос», ніж сучасне українське «лебідь».

Отже, учні Ісуса мали завершити своє навчання перенародженням, а саме перетворенням на ельфів – «світлосяйних», «яскраво-білих», «виблискуючих» людей четвертого рівня розвитку, «тричі народжених».

Ельфи та лебеді

Анімалістичним символом людини-ельфа є птах лебідь. В англійській, шведській і японській мовах він називається Swan (сван), що прямо вказує на зв’язок з такими поняттями як «світло» і «святість». Також лебідь є символом ельфійської варни, яка так і називається – Ганса (лебідь, гусь). Подібним чином, анімалістичним символом варни брахманів є білий вепр (дикий кабан), а символом варни кшатріїв є тур (дикий бик).

Тож коли міфологія розповідає про Аполлона, який подорожував з лебедями, то це означає лише те, що богочоловік Купало–Аполло подорожував не сам, а разом зі своїми світлосяйними учнями-ельфами.

Подібним чином, легенда про заснування Києва насправді означає, що на чолі засновників була ельфійська варна Лебідь (Ганса), якій підпорядковувалися три арійські варни – брахманів (Кий), кшатріїв (Щек) та господарів (Хорив). З цієї ж причини на монеті Володимира Великого зображений лебідь, який летить вертикально вгору.

Срібна монета (срібленик) Володимира Великого з гербом «Лебідь» на зворотній стороні.

Ще можна згадати легенди про те, що бог Велес їздив верхи на вепрі. Це означає, що Велес був богом брахманів. Друїди галів-кельтів називали себе «вепрами», а гелленське слово «монос» (μονός – самітник, єдиний, цілісний) позначає і вепра, і монаха.

З усього цього випливає, що необхідно розрізняти людей та їхні анімалістичні символи, хоча вони можуть позначатися тими ж самими словами. Тому для позначення людей четвертого рівня застосовуємо слово «ельфи», а для їх анімалістичного символу – слово «лебідь». Це те, що записуємо у словник мови Сенсар: ельфи – це люди, а лебеді – це птахи.

При цьому пам’ятаємо, що обидва слова – «ельфи» і «лебеді» – походять від слова, яке позначає світлосяйність, яскраво-білий колір, виблискування. Ця якість може стосуватися і людей, і птахів, тому відповідне слово було застосоване і щодо тричінароджених, і щодо лебедів.

Чому ельфи є світлосяйними

Коли людина стає ельфом, то в неї відкривається зв’язок з її внутрішнім богом – божественним сонцем. Це те, про що сказав Ісус своїм учням у першій лекції, виголошеній на горі: «Щасливі чисті серцем, бо вони бога побачать». Ельфійська людина отримує доступ до надпотужного внутрішнього джерела енергії. У такої людини різко посилюється енергетичне тіло, тож ті, які спроможні бачити ауру, спостерігають це як аномально потужне сяйво.

Проте маємо розуміти, що людина четвертого рівня лише вчиться взаємодіяти зі своїм внутрішнім богом і давати раду своїм новим можливостям. Натомість людина п’ятого рівня – боголюдина – спроможна вправно керувати потужністю свого енергетичного тіла. Цю здатність Ісус продемонстрував трьом найуспішнішим учням: «По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Івана, його брата, повів їх окремо на високу гору і преобразився перед ними: обличчя його сяяло, наче сонце, а одежа стала біло-яскравою, наче світло – такою, що ніякий білильник на землі так не вибілив би її». У такий спосіб Ісус показав учням, якими вони стануть після перетворення на ельфів.

Сказане вище підтверджується досвідом спостереження за сучасними людьми, які не є ельфами. Енергетичне, або ефірне тіло зазвичай повторює контури фізичного тіла. У здорової людини воно виходить за межі плоті приблизно на 5 см. У немічної людини навпаки – контури енергетичного тіла можуть бути на 5 см меншими контурів фізичного тіла, до того ж вони можуть бути асиметричними й деформованими.

А от у людей, які активно практикують «Живе Слово», енергетичне тіло виходить за межі фізичного на 20–30 см. У таких людей значно потужніший імунітет, вони бадьорі й активні. Характерно, що поверхня їхнього енергетичного тіла виблискує наче глянцева фотографія або скло. Людина з таким потужним біополем виглядає так, наче одягнена у прозорий целофановий комбінезон.

Якщо в когось є спроможність спостерігати ауру, то він одразу ж побачить ельфа за ознакою його сяйва. Так що ельфи є світлосяйними не метафорично, а в прямому, фізичному значенні цього слова. Люди, що здійснити палінгенезію, виглядають світлосяйними, за що їх називали ельфами та порівнювали з лебедями.

Як Ісус називав своїх учнів

Для успішного розвитку певної спільноти необхідна назва для самоідентифікації її членів. Прикладами таких самоназв є «галілеяни», «аріяни», «католики», «протестанти», «мормони», «єзуїти», «оунівці» тощо. В одних випадках такі самоназви виникають спонтанно, наприклад, «сократики», «платоніки», «парипатетики». В інших випадках їх можуть давати засновники організацій. Так, Піфагор називав своїх учнів залежно від рівня підготовки: початківців – «акусматиками» («слухачами»), а навчених – «математиками» (від гелленського «μάθημα» – «наука», «знання», «вивчення»).

А як називав своїх учнів Ісус? Відомо, що для проповіді він обрав 12 учнів, яких назвав апостолами, тобто «посланцями». Це потрібно було і для структурування школи, і для того, щоб апостоли краще усвідомили своє особливе призначення.

Трьом найуспішнішим учням Ісус дав особливі імена – «Воанергес», тобто «Сини блискавки» (для Івана та Якова) і «Петро», тобто «Скеля» (для Симона). Це було зроблено для того, щоб вони завжди пам’ятали, в якому напрямку мають розвивати свої таланти. «Сини блискавки» – для розвитку вміння керувати «небесним вогнем», тобто блискавкою. «Скеля» – для вироблення спроможності до левітації, в тому числі ходіння по воді (тут назва дана «від супротивного», що властиво для воїнів).

Отже, Ісус давав імена залежно від напрямку діяльності чи особистих здібностей. А як Ісус називав усю групу своїх учнів – усіх членів своєї школи?

На це Євангеліє дає чітку відповідь. Коли під час «установчого зібрання» Ісус звернувся на горі до своїх учнів, то він назвав їх «світлом всесвіту», гелленською – «φῶς τοῦ κόσμου» (читається «фос тоу космоу»), «світло космосу». Цитата: «Ви – світло всесвіту. Не може сховатись місто, що стоїть на верху гори. І не запалюють світла і не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Так хай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачачи ваші добрі вчинки, прославляли вашого Батька, що на небесах».

Отже, Ісус назвав членів своєї школи «носіями світла», адже застосував слово «φῶς» (світло), якому відповідає слово «ἀλφός» (білосніжний, світлосяйний), що позначає носіїв цього світла. Ісус діяв у потоці Гіперборійської традиції, тому цілком природно, що для позначення учнів своєї школи застосував традиційне слово – «альфос». Носії світла – це і є ельфи. Отже, для самоідентифікації своїх учнів Ісус назвав їх ельфами. Так само називав своїх учнів Аполлон Гіперборійський, звідки легенди про те, що він подорожував разом зі світлосяйними лебедями.

Слово-магніт

Ельфи (світлосяйні) – це гіперборійська назва людей четвертого рівня, «початкових Гомо триплекс». Зрозуміло, що коли Ісус назвав своїх учнів ельфами, то вони ще ними не були. Це було зроблено для того, щоб учні, вживаючи між собою це ім’я, постійно пам’ятали, ким вони мають стати, відтак ще рішучіше та наполегливіше рухалися до цієї мети. Подібним чином, як ми вже згадували вище, Ісус наперед дав учням імена «Воанергес» і «Скеля», хоча вони ще не вміли керувати блискавкою чи ходити по воді.

Такого роду імена виступають в ролі магніту, винесеного в майбутнє, який притягує до себе, адже постійно нагадує людині, якою вона має стати. Це відомий принцип: для того, щоб швидше стати кимось, вважай, що вже став ним. Ісус цей принцип сформулював так: «Коли молитесь і просите, віруйте, наче все вже отримали, і буде вам». Тобто, «хочеш стати ельфом, називай себе ельфом».

Для того, щоб прискорити перетворення своїх учнів на ельфів, Ісус наперед – «авансом» – назвав їх ельфами. Дослідження історії раннього хрестиянства показало, що поставлена мета була успішно досягнута – усі учні Ісуса, за винятком Іуди-зрадника, стали ельфами, світлоносними триплексами. Про це розповідається у статті «Проект Галілея-IV, або Куди поділась церква Ісуса».

Отже, Євангеліє розповідає про групу учнів, які мали рішучість стати ельфами. При цьому розповідає і про чоловіка, який уже був ельфом.

Ельф-охоронець

Йдеться про епізод одразу ж після воскресіння Ісуса. Цитата: «А в цей час інші жінки, увійшовши до гробниці, не знайшли тіла, але побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу, виблискуючу, променисту одежу, і були вражені. Той до них сказав: Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Його нема тут, він воскрес, як сказав був. Ось місце, де його були поклали. А тепер біжіть хутко, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих і що він випередить вас у Галілеї: там його побачите, як він сказав вам. І вони поспішно лишили гробницю з великою радістю, і побігли сповістити його учнів».

Як бачимо, поки мертвий Ісус протягом півтори доби перебував у гробниці, його охороняв чоловік. Що про нього відомо? По-перше, він виглядав як юнак. По-друге, він виглядав так, наче був одягнений у світлосяйний одяг. По-третє, спілкування з ним привело жінок у стан великої радості. З усього цього випливає, що жінки розмовляли з ельфом. Він був джерелом світла, з чого випливає, що або жінки вміли бачити ауру, або він спеціально підняв рівень свого енергетичного тіла, подібно до того як це зробив Ісус на горі перед трьома найближчими учнями.

Євангельська антропологія

Як бачимо, в Нагірній проповіді Ісус чітко вказав мету своєї школи – досягнення своїми учнями четвертого рівня розвитку, тобто перетворення їх на ельфів. Пізніше він повідомляє учням про ще вищий – п’ятий – рівень розвитку, якого він уже досяг: «І пішов Ісус із учнями до сіл Кесарії Пилипової. І одного разу, коли він молився на самоті, і були з ним його учні, він спитав їх: За кого мене мають люди? Вони йому відповіли: Одні – за Іллю, інші – за одного з пророків. А ви, – спитав їх, – що кажете про мене: хто я? Озвався Симон Петро й каже до нього: Ти хрестос – син божий. І він наказав їм гостро, щоб вони нікому не казали, що він хрестос». Терміни «хрестос» і «син божий» позначають людину п’ятого рівня розвитку – боголюдину. Це наступний крок, який очікує ельфів: «Щасливі світотворці, бо вони синами божими стануть».

Виокремлюючи ельфійський рівень як мету для учнів своєї школи, Ісус демонструє чіткі знання і про нижчі рівні розвитку. Так, у Нагірній проповіді, після того, як Ісус наперед назвав своїх учнів ельфами, він показує інший полюс – рівень людиноподібних тварин, так званих Homo intelis. Він їх позначає терміном «археїси» (ἀρχαίοις), тобто «первозданні»: «Ви чули, що було сказано первозданним: не вбивай; і коли хто уб’є, той підпаде під суд. А я кажу вам, що кожний, хто гнівається на брата свого, підлягає суду». Інтеліси – це перехідна ланка від тварин до людей, від бездуховних до духовних істот.

Інтеліси – це, так би мовити, нульовий рівень. Наступний, перший рівень, – це Homo simplex – сімплекси, або гобіти. Ісус їх позначає терміном ἐθνικοί («етнікі», від ἔθνος – етнос, народ), який найкраще перекласти як «простолюд». Наприклад, «Коли ж молитесь, не говоріть зайвого як етніки» (Матвій 6.7). На сучасному сленгу їх можна було б позначити терміном «ватники». Для сенсарівської однозначності ми їх позначаємо терміном «сімплекси», тобто «прості».

Для позначення людей другого рівня – «гравців» – застосовується слово άνθρωποι (антропи), тобто люди, від άνθρωπος (антропос, людина). Наприклад, «Побачивши диво, яке зробив Ісус, люди заговорили: Це справді пророк, що має прийти у світ» (Іван 6.14).

Для позначення людей третього рівня застосовується термін «скромні»: «Щасливі скромні, бо їхнє Царство боже» (Матвій 5.3). У гелленській мові не було відповідного слова, тому замість «скромні» довелося застосувати штучну конструкцію «вбогі духом» (πτωχοί τω πνεύματι – «птохі то пневматі»). Її сенс у тому, що людина позбувається всього зайвого з волі свого духу, тобто поведінкою людини керує її власна духовна сутність – «духовний оператор». Це нам дозволяє уточнити сенс слова «скромні». Згідно з Євангелієм, скромні – це ті, що мають надійний зв’язок з власним духом. І це повністю збігається з нашим уявленням про людей третього рівня, які є шляхетними (аріями). Тобто скромні є аріями, а базовою властивістю аріїв є скромність. Для порівняння: сімплекси – це «люди плотські» (соматики), гравці – «люди душевні» (психіки), натомість арії – «люди духовні» (пневматики).

Таким чином, у Євангелії присутні всі 5 рівнів розвитку людини. Учні Ісуса були шляхетними аріями (третій рівень), а в ході навчання мали стати світлосяйними ельфами (четвертий рівень).

Як називається вчення Ісуса

Зазвичай вчення називається або за іменем його засновником, або за провідною ідеєю цього вчення. Наприклад, ось вчення за іменами засновників – піфагореїзм, платонізм, арістотелізм, конфуціанство, социніанство. А ось вчення за назвою провідної ідеї – ідеалізм, матеріалізм, раціоналізм, прагматизм тощо.

Як можна назвати вчення, викладене в Євангелії? Загальновідомими є назви аріанство (аріохрестиянство) та християнство (іудохристиянство). Ці віровчення основані на різноманітних інтерпретаціях псевдоепіграфа Філона Іудея. Філон був багатим садукеєм з Александрії Єгипетської. Він знайшов у Римі всі чотири євангелія, рясно нашпигував їх своїми вставками і розтиражував в Александрії, сподіваючись, що там ніхто не дізнається про його плагіат. Цей псевдоепіграф (тобто текст під чужим іменем) нині вважається канонічним текстом Євангелія.

Проте зрозуміло, що сенс євангельського вчення треба шукати в його первинному тексті, очищеному від філонівських вставок. Цей документ називається «Добра Новина Ісуса Хреста, сина божого». У ньому викладена технологія палінгенезії, тобто «третього народження» людини – переходу зі стану шляхетної людини у стан світлосяйної людини – ельфа. Відтак головною ідеєю вчення Ісуса Хреста, записаного в Євангелії, є перетворення на ельфа. Тож цілком логічно, що найточнішою назвою для такого вчення є ЕЛЬФІЗМ.

Висновки

1. Євангеліє викладає технологію палінгенезії, тобто переходу шляхетної людини на вищий рівень еволюції – з третього на четвертий рівень розвитку.

2. Згідно з Гіперборійською традицією, для позначення людини четвертого рівня застосовується слово «світлосяйний» – ельф.

3. Анімалістичним символом ельфів є птах лебідь (альбус, елбедь), назва якого походить від того ж самого слова «світлосяйний».

4. Ельфи є світлосяйними тому, що відновлюють зв’язок зі своїм внутрішнім богом і отримують доступ до божественної енергетики, що проявляється у вигляді яскравої аури – сяйва енергетичного тіла.

5. «Ви – світло всесвіту!». Під час установчого зібрання школи Ісус назвав своїх учнів ельфами – для постійного нагадування про їхню мету здійснити палінгенезію («третє народження») і стати світлосяйними.

6. Для демонстрації феномену світлосяйності Ісус преобразився перед трьома найуспішнішими учнями, які були найближчими до перетворення на ельфів.

7. Євангеліє розповідає про ельфа, який у гробниці охороняв мертве тіло Ісуса.

8. Ісус використовував знання про 5 рівнів розвитку людини. Він також знав про людиноподібних тварин, яких називав «археїсами», тобто первозданними.

9. Для вчення Ісуса, викладеного в Євангелії, найкраще підходить слово «ельфізм». Символом ельфізму є лебідь.

10. Лебідь є символом держави Володимира Великого і сучасної України. Це символ даний Україні наперед – як нагадування про те, що вона має здійснити палінгенезію і стати ельфійською Україною.

Харцизи - Лебеді