Як після Дня Перемоги загинуло три мільйони німців

У своїй книзі Джил МакДоноу (Giles MacDonogh) доводить, що місяці після травня 1945 року не принесли ніякого миру розбитому вщент Гітлерівському рейху — тільки страждання, які були навіть гіршими, аніж руйнування та напруження війни. Після жорстокості, з якою нацисти відвідали Європу, невідворотна відплата була якоюсь мірою виправдана. Проте приголомшливі звірства, холоднокровно задокументовані МакДоноу, перейшли всі межі. Перші 200 сторінок його хороброї книги — це нестерпна хроніка людських страждань.

За його підрахунками близько трьох мільйонів німців безвинно загинули після офіційного закінчення військових дій. Зникли мільйони солдатів перед тим, як вони змогли доповзти назад до своїх домівок —вірніше кажучи, до того, що залишилося від їхніх домівок. Більшість з них померли у радянському полоні (наприклад, з 90 тисяч полонених під Сталінградом врешті-решт повернулися додому тільки 5 тисяч). Багато тисяч загинули в’язнями англо-американців. Зігнані у в’язниці, розташовані уздовж Рейну, без захисту та з мізерною кількістю продуктів, вони мерли як мухи. Інші, яким більше поталанило, роками використовувалися як рабська робоча сила на користь країн-союзників. Неймовірно, але деякі німці перебували в Росії аж до 1979 року.

Два мільйони загиблих цивільних німців — переважно старі, жінки та діти, — стали жертвами хвороб, холоду, голоду, самогубств і масових убивств. Окрім добре відомих масових ґвалтувань фактично кожної дівчини і жінки, яким дуже не пощастило опинитися у радянських окупаційних зонах, найшокуючим насильством, записаним МакДоноу, — вперше англійською — було масове вбивство чверті мільйона німців, які мешкали на територіях Богемії, Моравії та Сілезії, їхніми чеськими співгромадянами. Ті, які лишилися живими в результаті цієї етнічної чистки, голі й тремтячі були виставлені за кордон з вимогою ніколи не повертатися до своїх домівок. Подібне можна було побачити у Польщі, Сілезії та Східній Пруссії — старі німецькі громади були брутально ліквідовані.

Все це розгорталося під носом у західних союзників. Можна їх запитати, чому вони не зупинили цього тривалого вияву згубної люті, що відбилася головним чином на невинних. Міністр фінансів Сполучених Штатів Генрі Моргентау, що дивився на другу свiтову вiйну з точки зору покарання Нiмеччини за вбивства i грабунки євреїв, був схильним перетворити Німеччину на гігантську ферму з подібними до нацистських геноцидними планами заморення голодом, стерилізації та депортації населення руїн розбомблених міст. Концтабори смерті Дахау, Бухенвальд, Захсенхаузен і навіть Аушвіц після війни залишилися в роботі. Тільки по ту сторону колючого дроту були німці.

І лише страх перед поширенням комунізму у серці Європи і варварство росіян, які викрадали і вбивали сотні своїх ворогів із західних зон Берліна й Відня, запізно змусили Захід зрозуміти, що вони вбили одну тоталітарну силу, але опинилися під загрозою іншої. Порятунок Берліна «повітряними мостом» від радянської блокади 1948 року і відбудова Західної Німеччини стали першими боями холодної війни.
Це була не гуманітарна турбота, а реальна політика, спричинена швидкою зміною західних позицій щодо своїх колишніх ворогів. Союзники змушені були це зробити, навіть якби це привело до перегляду їхнього ставлення до злочинів нацизму і занесення їх до здобутків гітлерівського «економічного чуда» — читаємо в газеті «Телеграф».

МакДоноу написав сувору, але важливу книгу для людей з сильними нервами. Ця трагічна історія довго замовчувалася, розповідати про неї не хотів ніхто — ні союзники, ні німці. Всі хотіли її забути. А МакДоноу відкрив цю дуже незручну правду. Бо забуття й незасвоєння уроків історії неминуче призводить до повторення тих самих трагедій.