Тобто є проблема, суспільство вимагає дій. У депутата/президента/прем'єр-міністра в голові виникає один з двох варіантів дій:
1) покличемо розумного чувака (Шеремета, Васюлакіса або Деметадзе - додайте своє прізвище) - він крутий, все порішає!
2) створимо нове Міністерство Проблеми або реорганізуємо якесь вже існуюче, і воно все порішає! (як варіант - створимо посаду Віце-Прем'єра з Питань Проблеми)
Насправді це в корені хибний спосіб мислення, і є багато прикладів в Україні, коли такі рішення не вирішували проблем. Я насправді не пригадую жодного варіанту, коли така методика problem-solving спрацювала.
Правильно було б до будь-якої проблеми, від Донбасу до бездомних котів, застосовувати універсальний алгоритм полісі-мейкінгу. Якщо коротко, то він приблизно такий:
- сформулювати проблему, з якою ми працюємо
- проаналізувати її науковими методами, виявити причини (!), бо вони часто заховані і неочевидні
- зібрати з громади, експертів, академіків і іноземного досвіду варіанти можливих дій, спрямованих на ліквідацію причин
- обрати якийсь один (або декілька) - тут потрібне політичне рішення!
- розробити на основі обраного варіанту стратегію, план дій, цільові індикатори ітд
- оформити юридично (законопроекти, постанови ітд)
- кинути на виконання всі потрібні ресурси, грошові і людські
- постійно моніторити результат, збирати кількісні і якісні показники
Через півроку політики і менеджери мають сісти за стіл, проаналізувати результати і затрачені ресурси, і вирішити, чи продовжувати цю програму, чи змодифікувати, чи закрити і розробити щось нове.
Ось про що треба дискутувати, а не про назву міністерства чи прізвище міністра.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Євангельська концепція палінгенетичного реактора об’єднує надлюдську самореалізацію, соціальну взаємодію та трансформацію людства. Щасливі скромні та приязні, бо вони опанують Землю.
Як вирішити будь-яку проблему
Світ:
Спецтема:
В українських політиків, старих і нових, весь час проявляється шаблонне мислення. Вони мислять або прізвищами, або міністерствами.
141211-viktor_zagreba.jpg
Тобто є проблема, суспільство вимагає дій. У депутата/президента/прем'єр-міністра в голові виникає один з двох варіантів дій:
1) покличемо розумного чувака (Шеремета, Васюлакіса або Деметадзе - додайте своє прізвище) - він крутий, все порішає!
2) створимо нове Міністерство Проблеми або реорганізуємо якесь вже існуюче, і воно все порішає! (як варіант - створимо посаду Віце-Прем'єра з Питань Проблеми)
Насправді це в корені хибний спосіб мислення, і є багато прикладів в Україні, коли такі рішення не вирішували проблем. Я насправді не пригадую жодного варіанту, коли така методика problem-solving спрацювала.
Правильно було б до будь-якої проблеми, від Донбасу до бездомних котів, застосовувати універсальний алгоритм полісі-мейкінгу. Якщо коротко, то він приблизно такий:
- сформулювати проблему, з якою ми працюємо
- проаналізувати її науковими методами, виявити причини (!), бо вони часто заховані і неочевидні
- зібрати з громади, експертів, академіків і іноземного досвіду варіанти можливих дій, спрямованих на ліквідацію причин
- обрати якийсь один (або декілька) - тут потрібне політичне рішення!
- розробити на основі обраного варіанту стратегію, план дій, цільові індикатори ітд
- оформити юридично (законопроекти, постанови ітд)
- кинути на виконання всі потрібні ресурси, грошові і людські
- постійно моніторити результат, збирати кількісні і якісні показники
Через півроку політики і менеджери мають сісти за стіл, проаналізувати результати і затрачені ресурси, і вирішити, чи продовжувати цю програму, чи змодифікувати, чи закрити і розробити щось нове.
Ось про що треба дискутувати, а не про назву міністерства чи прізвище міністра.
Зверніть увагу
Чеснота приязності та ельфійський реактор – другий крок до вічного життя та опанування планети Земля