Якщо не допоможемо Україні, на кону буде не лише честь Британії – Едвард Лукас

Про це у своїй статті пише Едвард Лукас. Він відзначає промову Володимира Зеленського у Вестмінстерській залі Лондона, у якій побачив яскраву підтримку всього, що цінує його країна, – свободу, справедливість та особисту гідність.

Президент України (як і інші державні діячі – Шарль де Голль, Нельсон Мандела – які були удостоєні цієї великої національної честі) нагадав нам, як нам пощастило, що ми живемо в безпеці, свободі та процвітанні, пише Лукас. Українці гинуть за те, що ми сприймаємо як належне.

Це повинно забезпечити позитивну відповідь на пристрасний заклик українського лідера про допомогу в той час, коли його країна готується до нового російського нападу. На кону – наша національна безпека і наші принципи.

Бойові дії можуть тривати за 3 тисячі миль, але перемога Володимира Путіна була б катастрофою для нас у Британії. Це виправдало б віру кремлівського диктатора в те, що Росія має право втручатися в справи сусідніх країн і що сторонні люди надто слабкі, щоб зупинити його.

Я пишу ці рядки зі столиці Естонії Таллінна. Звірства, вчинені російськими солдатами на окупованих частинах України, – тортури, зґвалтування, викрадення та вбивства – відбувалися і тут. Пам'ять радянської окупації ще жива. Страх висить у повітрі.

Естонія, як і її сусіди Латвія та Литва, є членом НАТО, а це означає, що ми зобов'язані захищати її за договором. Тут вже базується тисяча британських солдатів. Але якщо гра Путіна в Україні вдасться, у нього неодмінно виникне спокуса випробувати рішучість НАТО в цих балтійських країнах, поставивши нас перед вибором між поразкою і тотальною війною.

Набагато краще перемогти російського імперіалістичного дракона, поки на нашому боці Україна, – велика, грізно налаштована, стійка країна з 40-мільйонним населенням. Інакше через кілька років ми зіткнемося з піднесеною Росією на тонкій рівнинній смужці землі на східному березі Балтійського моря. Захищати її буде набагато важче.

Мій старий друг Пітер Хітченс і я разом висвітлювали крах комунізму. Ми обидва любимо велосипеди, залізниці й стародавні літургії нашої англіканської віри. Пітер справедливо описує Путіна як "зловісного тирана". Але щодо України Пітер помиляється.

Він вважає, що ми спровокували Росію. Це не так. Коріння сьогоднішнього конфлікту сягає початку 1990-х років. Навіть за часів нібито дружнього Бориса Єльцина Кремль заявив про своє право втручатися за кордоном від імені "російськомовних". Це так само абсурдно і зловісно, якби британський чи американський уряд погрожував іншим країнам від імені "англомовних".

Росія здійснила отруйні пропагандистські атаки на свої колишні колонії, втручалася в їхню політику, перекрила постачання газу і застосувала військову силу для підтримки сепаратистів у Молдові та Грузії.

Мало хто в Британії це помітив. Але у Східній Європі холодний вітер зі сходу змусив здригнутися. Ці країни постукали у двері НАТО. Слава Богу, що ми впустили більшість з них. На жаль, Україну разом з Грузією відправили в зал очікування.

Всупереч заявам Путіна про зраду та взяття її в оточення (з боку НАТО), НАТО вела з Москвою переговори про розширення, намагаючись зробити це прийнятним (для Москви).

Альянс однозначно відкинув сприйняття будь-якої загрози з боку Росії, не проводив жодних навчань у своїх нових східних країнах-членах і не розміщував там жодної військової інфраструктури. Це було "нато-лайт". Альянс не становив жодної військової небезпеки для Росії.

Саме Росія розірвала цю угоду, напавши на Грузію у 2008 році, а потім на Україну у 2014 році. Згадаймо також вбивство в Лондоні у 2006 році радіоактивною отрутою російського перебіжчика Олександра Литвиненка.

Путін зробив антизахідництво центральним елементом своєї ідеології, підживлюючи параною росіян щодо "іноземних агентів" і створюючи страшилки про відродження нацистських настроїв.

Захід знову і знову ігнорував це. Ми поблажливо ставилися і принижували тих у Східній Європі, хто попереджав нас про бурю, що назрівала. Лише коли Росія розпочала повномасштабний наступ на Україну, ми нарешті прокинулися. Але навіть тоді наша реакція була надто слабкою, а також жахливо запізнілою.

Якби рік тому ми відправили в Україну ту допомогу, яку відправляємо зараз, цієї війни ніколи б не сталося. Щомісяця ми вирішуємо зробити трохи більше – спочатку артилерію, потім танки. Але тільки один раз, і знову сотні, можливо, тисячі українців гинуть і калічаться. Зараз не час для того, щоб розводити руками.

Заклик дати літаки-винищувачі є здебільшого символічним. Найсучасніші літаки ВПС Росії не потрібні Україні: на навчання пілотів керувати ними потрібні роки. Хоча чим більше зброї ми відправимо і чим швидше ми це зробимо, тим краще. Інші країни мають літаки, на яких українці можуть літати вже зараз, або з мінімальною підготовкою. Але десятки їхніх найдосвідченіших пілотів загинули, поки ми зволікаємо.

Пітер боїться ескалації, а я ні. Перевага Росії перед нами у силі волі та пропаганді. Вони мають значення у війні нервів, але не в реальному військовому протистоянні. Ядерна зброя Путіна була б марною в Україні. Вона викликала б нищівну військову відповідь з нашого боку і дипломатичний льодовиковий період – головним чином з боку єдиного справжнього друга Путіна, Китаю.

Британія та її союзники у 20 разів сильніші за Росію. Ми повинні так і діяти. Ми можемо виграти, якщо захочемо. Альтернатива – ізоляція. Пітер хоче, щоб ми вийшли з НАТО, яку він вважає безглуздою і провокаційною організацією, і зосередилися виключно на захисті власних берегів острова.

Я не погоджуюсь. Розширення НАТО допомогло стабілізувати та реформувати Східну Європу. За межами НАТО десятиліття економії на обороні "вилізе боком".

У світі без очолюваних США альянсів, Росія та Китай "зірвалися б з ланцюга", а Європа була б у хаосі. Нам потрібно буде подвоїти або потроїти наші витрати на оборону, щоб мати надію залишатися в безпеці. Щоразу, коли ми відходили від європейської безпеки в минулі століття, результат був катастрофічним.

Пітер також обзиває Україну болотом корупції, яке кишить нацистами. Я регулярно відвідував цю чудову країну і бачив, як вона бореться за подолання спадщини радянської влади. Так, у ньому є праві екстремісти. Є ті, хто стверджує, що радянське лихо було ще гірше, ніж нацисти. Але все це не має жодного відношення до права країни обирати своє майбутнє та до нашого обов’язку її захищати та допомагати.

"Я стою перед вами від імені хоробрих", – сказав Зеленський нашим законодавцям. Будемо також сміливими чи дозволимо на наших очах розтрощити Україну і все, що вона собою представляє?

Я знаю, на якому боці я стою.

Джерело