Йозеф Геббельс: Ленін або Гітлер? (Промова в Цвіккау, 1926 р.) – Частина 2

Початок промови Йозефа Геббельса. 

Продовження промови:

Ленін-Ульянов, син збіднілого дрібного російського дворянина, виховувався у злиднях і соціальних негараздах російської інтелігенції, яка уже глибоко перебувала під впливом пролетаріату. Він на собі відчув, що таке голод.

Не по книжках, а по своєму власному важкому і жорстокому життю вивчав він соціальні негаразди, свої і своїх товаришів. Він рано став революціонером, а незабаром також і марксистським революціонером. Він учився в російських університетах, борючись зі страшними злиднями; він глибоко зрозумів соціальну, економічну і політичну ситуацію у своїй країні і її народ і вжахнувся жахливому майбутньому, якому загрожувала необмежена влада царя.

Будучи студентом, Ленін познайомився з голодом як зі своїм щоденним гостем. Він належав до молодої російської інтелігенції, уже тоді цілком пролетаризованої, котра була в опозиції царській державі. Він жив у країні, в якій соціальні злигодні піднеслися до небес. Тільки подумайте: у Росії до війни можна було тиждень плисти по Волзі, минаючи володіння одного й того ж самого хазяїна, а по краях цього маленького королівства тулилися переповнені, брудні хатинки, в яких жив російський селянин, усе ще наполовину поневолений.

Російський селянин, незіпсуте дитя природи. Молодий, міцний, прив’язаний до землі, незаражений західною цивілізацією, повний віри, благочестя, фанатизму і містицизму. Який ще не прокинувся і некультурний. Із запахом землі, що пристала до нього. Він ніс своє ярмо як приречення, як долю. Спокійний і наділений надзвичайною здатністю переносити біль і страждання.

Росіянин, як і раніше, зв’язаний зі своєю долею. Він переносить негаразди свого часу наполовину охоче, наполовину неохоче, з неясним, не проясненим прагненням до приватної власності і свободи. Цьому народу не вистачає доступу до свободи, не тільки конкретного доступу, але і будь-якого доступу. Він вітатиме і жадібно поглинатиме все, палко віддасть себе тому, хто пообіцяє йому свободу. Той, хто в один день виведе його з нещасть, стане його рятівником, його апостолом, його Богом.

Одного разу цей народ спробував штурмувати Кремль, і цар наказав стріляти залпами в щільний натовп. Але люди стояли, як стіна, і не поступалися. Так було потрібно. «Тепер вони розмірковують на вулицях і ринках про свою віру», йдеться десь у Достоєвського, видатного російського мислителя.

Серед цих людей найвеличнішим був Ленін. Він хотів указати шлях цьому народові. Для цього народу він став УСІМ.

За віру у свої ідеї він переніс гоніння і переслідування. Він чекав свого часу. Настала війна. Росія пожертвувала західноєвропейській примарі мільйони людських життів. Ленін чекав. Прийшов Керенський. Керенського знесли. Він хотів, щоб Ленін приєднався до нього. Він пропонував йому посади, відомства, гроші. Ленін сказав: «Ні». Він хотів бути одноосібним правителем. Його шлях не переносив компромісів.

У 1917 настала його година. Більшовицька революція піднесла його до глави держави Росії, зруйнованої кривавою війною, і він почав працювати на Революцію.

Я привожу зараз основні факти. Ленін безпосередньо прийшов до вирішення найбільш пекучого питання: питання соціального. Він зробив революцію в економіці.

У Росії ми розрізняємо аграрну і промислову реформи. Два досягнення на різних стадіях і обидва слід розглядати окремо. Соціальна проблема в Росії полягає в аграрній проблемі. Індустріальне питання, якому ми приділяємо особливу увагу в Німеччині, як промисловій країні, в Росії грає лише другорядну роль.

Як же Ленін досяг суті аграрної проблеми? Він експропріював всю землю і віддав її у володіння російського селянина. Не безпосередньо. Він віддав землю в оренду на 99 років. Але російський селянин сьогодні вважає землю своєю приватною власністю. Цим Ленін завдав ляпас марксизму. Той вимагає націоналізації засобів виробництва. Ленін пожертвував Марксом і поступився жагучому бажанню російського селянина володіти землею.

Під тиском 90 мільйонів селян Ленін у своїй аграрній реформі змушений був показати непрактичність марксизму. Ленін виконав те, чого російський селянин завжди чекав від більшовизму: він дав йому землю. Діючи таким чином, Ленін створив найбільш стійкий клас, клас селян, справжніх прихильників нового режиму. Селянин, який отримав свободу і приватну власність від нової держави, готовий був стати на сторожі цього нового держави, його держави, до якого він міцно прив'язаний за допомогою його особистої землі. І зневажається російським селянином єврей, особливо радянський єврей, теж пристрасний прихильник аграрної реформи і який в рівній мірі палко любить свій край і свою землю.

Так чи залишається як і раніше загадкою те, що російський селянин відвернувся від білих? Коли білі наступали, селяни спочатку зустрічали їх з радістю. Адже більшовицький режим несе відповідальність за незліченні жертви серед російських селян. Але потім білі пішли за емігрантами, великими землевласниками, які тим часом уже пропалювали життя в Парижі, Берліні та Лондоні. Їх гасло було «Геть Ради! Геть аграрну реформу!» Тоді російський селянин, природно, відвернувся від білих. «Геть радянських євреїв, хай живе аграрна реформа Леніна!» Цим було покладено край антибільшовицьким повстанням.

Коли сто років тому Пруссія була закута в ланцюги, барон фон Штейн [12] сказав: «Для того щоб облагородити націю, необхідно дати тій її частині, яка позбавлена ​​прав, політичну незалежність, свободу і приватну власність». Він і діяв відповідно, здійснюючи звільнення селян. Пруссія прокинулася і стала вільною.

На практиці Ленін відкинув теорію Маркса; він пішов за прикладом барона фон Штейна і, по суті, в аграрній реформі він явно посилався на нього.

Аграрна реформа Леніна означала для російського селянина часткове розв’язання соціальної проблеми.

Але як же з промисловою реформою Леніна? Для нас, німців, це питання є набагато важливішим, аніж питання аграрної реформи. За останні п’ятдесят років ми стали індустріальним народом, і економіка є для нашої сьогоднішньої держави вирішальним фактором. Сьогодні стан економіки глибоко зачіпає життя нації, а отже, і життя індивідуума.

Таким чином, індустріальна реформа Леніна є для нас критерієм цінності  або нікчемності системи Леніна.

Зрозуміло, Ленін націоналізував індустрію Росії. А проте вона просувалася до катастрофи. У чому ж причина?

Промислова реформа відбувалася в Росії відповідно до рецептів, запропонованих Карлом Марксом. Була розпочата спроба злити промисловість і державу. Вона не вдалася.

Російський робітник ліквідував своїх російських грабіжників лише для того, щоб розчистити дорогу для єврея. Сьогодні господарем Росії є єврей. Править єврейський капітал, а російський є рабом диктату товарної біржі. Коли в Росії все було націоналізовано до такої міри, що економіка балансувала на краю прірви, з'явилася іноземна держава – Америка – зі своїми кредитами. Уолл-Стріт став рятівником в біді. Ось результат втілення вчення Карла Маркса! «Ми повинні прийняти концесії», – сказав Зінов'єв-Апфельбаум своїм прихильникам, коли відчайдушно шукав порятунку з-за кордону.

Цікаво, що ці концесії були дані тим самим людям, яких ми звинувачуємо у фінансуванні російської революції.

Індустріальна реформа Леніна явно показує, що більшовизм фактично є не чим іншим, як пішаком у руках капіталу. Він є усього лише стадією, спрямованою на абсолютний диктат товарної біржі.

Необхідно чітко визначити: капітал і капіталізм – це дві різні речі. Боротьба ведеться проти капіталізму, а не проти капіталу. Той факт, що існують заводи і шахти, не пояснює нашого скрутного становища: справа у способі, яким вони керуються та експлуатуються проти загального добробуту.

Капіталізм – це аморальний розподіл капіталу.

В цьому відношенні марксизм також є єврейським. Його теорія демагогічна. Його практика деструктивна.

Абсолютно ясно, що російська індустріальна реформа чітко дотримувалася вчення Маркса; основою більшовизму є марксизм. Він зазнав поразки в Росії. Отже, перш за все необхідно проаналізувати теорію марксизму. Основа цієї дискусії природно сформувалася систематичним викладом програми Маркса в його книзі «Капітал». Буржуа вважає її причиною, фундаментальним злом наших економічних негараздів. Чи так це?

Карл Маркс лише наполовину правильно відобразив причини капіталістичної динаміки. Індустріалізація європейських країн приводить до того, що пролетаризується великий прошарок суспільства, а засоби виробництва усе більше і більше зосереджуються в руках небагатьох. Згідно з Марксом, засоби виробництва повільно втрачаються робітничим людом. Формуються два класи – клас обдурених робітників і клас працедавців, які обдурюють. Ці два класи повинні розв’язати криваву війну один проти одного. А отже, гаслом марксизму є «Класова війна проти капіталу!»

І отут ми підходимо до нашої націонал-соціалістичної критики марксизму. Сам Маркс, будучи євреєм, знав тільки одну форму капіталу. І все-таки є величезна різниця між капіталами. Є два види капіталу, і ці два види капіталу відрізняються так сильно, що ми повинні аналізувати їх у фундаментально різні способи. Ми не чіпаємо утримувачів капіталу, а маємо справу із самим капіталом, репрезентованим ними. Ми, націонал-соціалісти, диференціюємо робітничий капітал, державний національний капітал і хижий міжнародний спекулятивний капітал. Де ж різниця?

Що таке нація? Що таке національний?

Для нас нація є органічною єдністю людей у робітничому суспільстві долі. Люди – це всі ми, хто працює спільно, а національне – це все, що дає цим людям життя, їхнє національне буття. Національний капітал – це робітничий капітал, який важко працює заради блага нації: він прив’язаний до меж країни, до людей, до держави. Він складається з фабрик, залізниць, орних земель, суходолу, копалень, муніципальних і федеральних будівель, коротше, національний капітал – це державний капітал, який є абсолютно необхідним для життя народу, ми не можемо уявити його окремо від життя народу, не уявляючи водночас кінця народу. Національний капітал не тільки створює цінності, він також являє собою щось стабільне. Наші копальні, наприклад, не можна відвезти за кордон, вони повинні залишатися у країні.

Супроти національного державного капіталу стоїть міжнародний спекулятивний капітал. Цей спекулятивний капітал уже не складається з фабрик, копалень, залізниць, будинків; він складається переважно з грошей, а ще краще із золота. І це золото, накопичене з доходів економічної системи, стало хазяїном економічної системи.

Це золото збирається в скарбницях єврейської фондової біржі. Однак фондова біржа за допомогою цього золота прагне завоювати економічну систему, а далі – політичну владу, тобто владу над народами.

Диктат банків і фондових бірж над усіма народами – ось мета спекулятивного капіталу. Золото мобільне, його можна перевозити із країни в країну, воно інтернаціональне, не прив’язане до своєї країни: це робить його зручнішим для фондової біржі в реалізації своєї мети. Легко зрозуміти, яким чином відбувається така реалізація.

Основною турботою фондової біржі, ясна річ, є усунення зі свого шляху національних держав якнайшвидше і якнайповніше. А в рамках національних держав – національні класи. Вона повинна знищити їх, аби на руїнах звести всесвітню диктатуру золота. Бо національні класи завжди реагуватимуть проти будь-якої отрути, яка загрожує зруйнувати тіло народу.

Як приклад візьмімо Німеччину, оскільки ми вже відчули цей отруйний процес у нашому власному тілі і, як і раніше, повинні відчувати його щодня. Спекулятивному капіталові необхідно знищити п’ять наших соціальних класів, щоб досягти своєї мети, – національну буржуазію, національну інтелігенцію, германську економіку, германське сільське господарство і, нарешті, германських робітників.

Однак кожний з цих класів володіє певною зброєю, якою він зможе захистити себе.

Фондова біржа почала із середнього класу. Його дві зброї – це рухомий і нерухомий капітал, гроші і власність, земля. Отже, війна на знищення фондової біржі повинна бути спрямована проти цих двох факторів. І що трапилося? Шахраї створили інфляцію, девальвували валюту. «Німецький» уряд, активний і старанний агент фондової біржі, наклав такі непосильні податки на власність, що право власності вже не є правом власності, і буржуазія залишилася беззбройною перед жагою влади біржових маклерів.

Коли ліквідували буржуазію, національна інтелігенція також померла. Національна інтелігенція майже уся вийшла з буржуазії. Тепер, коли цей клас побили до смерті, міжнародним бандитам з фондової біржі неважко було придушити національну інтелігенцію і зробити її, насамперед, боягузливо сприйнятливою до пацифізму і демократії. У Росії тих, хто чинить опір і виступає в опозиції проти безсоромного знищення товарною біржею, ставлять до стінки; у Німеччині ж тих, хто каже правду, коли вже не може тримати язика за зубами, намагаються душити економічно. Система одна і та ж – більшовицько-єврейська.

Зброя економічної системи полягає головним чином з можливості домогтися впливу над широкими верствами народу. Їх добробут – це добробут народу, їхні потреби – це потреби народу. Ще більш жахливою була помста тих, хто здійснює все це, бо вони увірували завдяки згубному впливу єврейства, що краще порозумітися з єврейським фінансистом, ніж з німецьким робітникам. Вони не помічають, як єврей, промисловець, король фондової біржі, і єврей, лідер робітників, постійно майстерно розширюють дистанцію між робітником і роботодавцем для того, щоб покласти до власної кишені доходи від цих розбіжностей в якості третьої сторони, яка з захопленням посміхається і потирає руки, – і робочий, і роботодавець одночасно стали його найманими рабами.

Для того, щоб устромити ножа у спину економіці, фондовій біржі потрібен спільник. Такий спільник знайшовся в особі марксистського робітничого класу, бо фондова біржа запровадила у марксизм своїх посередників, які привели марксизм до заперечення національного капіталу і створення для нього національних перешкод, щоб фондова біржа з мінімумом зусиль могла перекачати цей капітал собі. Звісно, промисловості і сільському господарству, через їхню антигромадську поведінку, залишається звинувачувати за те, що все відбулося таким чином, тільки себе.

Лише через антигромадську поведінку буржуазії робітничий клас став готовим до сприйняття ідей єврея Карла Маркса, і готовим до того, чого єврейство бажало досягти разом з робітничим класом.
Гріх наших предків полягає в тому, що вони не зовсім розуміли і недооцінили розумну єдність робітничого класу і тим самим подіпхнули наших робітників у руки євреїв, – гріх буржуазії, зажирілої і не готової до самопожертви, яка забирає сьогодні свою гірку компенсацію.

Ми бачили це все досить чітко і жахливо ясно під час краху об'єднання Штайнса. Так виходить, але у мене немає абсолютно ніякого бажання захищати тут Штайнса. Я роками виступав проти об'єднання приватного капіталу, так як я вважаю накопичення такого величезного економічного багатства в синдикаті небезпечним, – Штайнс був маріонеткою. Йому так подобалося. За ним стояв справжній, жорстокий, невидимий, як завжди, ворог, захистившийся від усіляких ворожих дій.

Гуго Штайнс був розорений фондовою біржею; до його падіння доклав руку міжнародний спекулятивний капітал!

Фондова біржа була зацікавлена ​​в його руйнуванні, так як він не був повністю в її руках, оскільки його продукція частково користувалася попитом, а отже, не закривалася сама в собі!

Що ж трапилося? Фондова біржа порадила йому оволодіти ринком, скуповуючи товари; вона пообіцяла допомогти з кредитами. І Штайнс купився; але як тільки справа була зроблена, фондова біржа відкликала свої кредити. Наслідок – акції Штайнса падали до тих пір, поки все об'єднання не збанкрутувало.

На цьому прикладі видно величезну трагедію – трагедію всієї німецької економіки!
Штайнс і його попередники, як і більшість промислових магнатів теперішнього часу, на жаль, не усвідомили, та й не хотіли розуміти, як нерозумно вони повелися, зробивши своїх робочих ні друзями, ні ворогами. Вони ставилися до єврейських фінансистам, які хотіли знищити їх, як до союзників.

Молодий Едмунд Штайнс прозрів, коли розвалилася справа всього життя його батька. Тоді він виступив перед своїми робітниками і запропонував їм частку в його підприємстві, але було занадто пізно. Спонукувані своїми єврейськими лідерами, підбурювані їх єврейською «трудовою» пресою, вони стали союзниками фондової біржі, вважаючи, що борються проти капіталізму, коли відкинули простягнуту руку молодого Штайнса і тим самим допомогли здійснити плани капіталу, власником якого були міжнародний банк і фондова біржа. Докази? «Форвертс» писала в той час: «Робочі, не беріть акції, запропоновані паном Штайнсом. Чому пан Штайнс не піде на фондову біржу і не продасть там акції, щоб заплатити робітникам дзвінкою монетою?» У цьому одному реченні криється весь сенс: кожен знає, що підприємство, яке несподівано продає свої акції на фондовій біржі, приречене, тому що продаж – це ознака крайньої потреби. Наслідки – швидко падає ціна, раби продаються зі збитками, їх купують біржові маклери з великим капіталом майже безкоштовно і стають власниками підприємства!

Чи потрібен нам більш вагомий доказ того, що марксизм і капітал товарної біржі працюють рука об руку? Обидва переслідують одну і ту ж мету, так як керівництво знаходиться в одних і тих же руках. А рука руку миє!

У цьому трагедія німецької економіки, трагедія німецького трудівника. Загальна мета фондової біржі і марксизму полягає в повному знищенні будь-якої національної економіки і переходу всієї економіки під панування одного – капіталу фондової біржі Іуди! Жалюгідна революція 9 листопада 1918 року, російська індустріальна реформа – все зазнали краху, так як маси не усвідомили, хто ж був справжній ворог, з яким необхідно було звести рахунки, оскільки будь-які спроби вирішити єврейське питання тактовно припинялися. А серед буржуазії вірними союзниками єврея були розумові лінощі і боягузтво, страх втратити улюблені погляди і звички. А він вже зрозумів, як потрібно успішно їх експлуатувати для самого себе!

Таким чином, ми бачимо, що комунізм залишив без уваги питання про міжнародний єврейський капітал, змушений був залишити його, оскільки його лідерами є ті самі люди, які представляють капітал фондової біржі.

Аналізуючи Леніна і його промислову реформу, ми, таким чином, бачимо, що з цього боку порятунку для німецького народу чекати не доводиться, оскільки комунізм, марксизм, в якості союзників єврейських шахраїв з фондової біржі, ніколи не бажали справжньої свободи. Їм потрібні покірні раби для їх системи експлуатації, для їх планів підкорити світ, а не вільні люди. Дійсно, справжня свобода наближає їх кінець.

Отже, вибухнула фінальна гігантська битва, битва, яка принесе нам або перемогу, або поразку.Для нас життєво важливою проблемою сьогоднішніх днів є розв’язання соціального питання. Соціального питання не в розуміння менше працювати і більше одержувати. Для нас соціальне питання є питанням можливості і здатності взаємопорозуміння між німцями-співвітчизниками.

Німеччина буде вільною лише тоді, коли тридцять мільйонів лівих і тридцять мільйонів правих прийдуть до взаємопорозуміння.

Такої мети ніколи не досягти буржуазним партіям. Марксизм і не бажає досягати цього.

Лише один рух зараз здатний зробити це – націонал-соціалізм в уособленні свого лідера Адольфа Гітлера.

Продовження: Частина 3. 

Посилання:

12. Штейн Генріх Фрідріх Карл барон фон  – з жовтня 1807 р. по листопад 1808 р. глава уряду Пруссії.

Джерела:

• Йозеф Геббельс. Ленин или Гитлер? / Пер. с нем. и ред. А.А. Иванов, В.Ф. Федько // Адольф Гитлер глазами разведки (WEB-сборник в 3-х частях). Часть I. – Киев, 1999. (Серия «Мир специальных служб» – Internet–Библиотека).
• Йозеф Геббельс. Ленин или Гитлер? // Вальтер Лангер. Мышление Адольфа Гитлера: секретный доклад американской разведки / Сост. А.А. Иванов, Т.А. Яхнюк; / Предисл. Уильяма Лангера, послесл. Роберта Уейна; Пер. с англ. А.А. Иванов, А.В. Полищук, Е.А. Ткач, Т.А. Яхнюк. – К.: Издательский дом «Румб», 2006. – (Серия «Библиотека офицера разведки»).