Йозеф Геббельс: Пробудися, народе, і хай гряне буря! (Промова 18.02.1943, Берлін) – Частина 2

Початок промови: Частина 1

Продовження промови:

Тому ми змушені прийняти ряд заходів, які самі по собі не є суттєвими для військової економіки, але які є необхідними для підтримки морального духу – як в тилу, так і на фронті. Вигляд війни, тобто те, як речі виглядають зовні, має величезну значимість в цей четвертий рік війни. У світлі надлюдських жертв, на який фронт йде кожен день, буде природно очікувати, що ніхто з тих, хто знаходиться в тилу, не стане відстоювати право ігнорувати війну і її вимоги. І цього вимагає не тільки фронт, а й переважна частина тилу. Старанні громадяни вправі очікувати, що якщо вони працюють по десять, дванадцять, чотирнадцять годин на день, ледар не стоятиме поруч з ними,  вважаючи їх дурнями. Тил повинен залишатися чистим і незайманим у всій своїй повноті. Ніщо не повинно порушувати цю картину.

Звідси виникає ряд заходів, які враховують вигляд війни. Так, наприклад, ми розпорядилися закрити бари та нічні клуби. Я просто уявити собі не можу, щоб у людей, що виконують свій обов'язок для військової економіки, ще залишалися сили на те, щоб сидіти ночами в місцях такого роду. Звідси я можу зробити тільки один висновок – що вони ставляться до своїх обов'язків несерйозно. Ми закрили ці заклади через те, що вони стали для нас образливими, і через те, що вони порушують картину війни. Ми нічого не маємо проти розваг, як таких. Після війни ми з радістю будемо дотримуватися правила: «Живи і дай жити іншим». Однак під час війни гасло має бути таким: «Бийся і дай боротися іншим!»

Ми закрили також дорогі ресторани, які вимагають ресурсів, що далеко виходять за розумні межі. Цілком можливо, що дехто вважає, що під час війни найважливішим є його шлунок. Однак ми не можемо брати до уваги таких людей. На фронті всі, починаючи з простого солдата і закінчуючи фельдмаршалом, їдять з польової кухні. Я не думаю, що це занадто багато – вимагати, щоб ми, ті що знаходяться в тилу, приділяли увагу, принаймні, самим основним законам суспільного мислення. Коли закінчиться війна, ми знову зможемо стати гурманами. Зараз же у нас є справи і важливіші турбот про свій шлунок.

Незліченні дорогі магазини також були закриті. Нерідко вони просто ображали покупців. Там, як правило, і купувати було нічого, якщо тільки люди замість грошей не платили маслом або яйцями. Яка користь від магазинів, яким більше нічого продавати і які тільки споживають електроенергію, опалення та працю робітників, яких так не вистачає в інших місцях, особливо на військових заводах?

Це не виправдання – говорити, що відкритий вид цих магазинів справляє приємне враження на іноземців. Іноземців вразить тільки німецька перемога! [Бурхливі оплески.] Кожен захоче бути нашим другом, якщо ми виграємо війну. Якщо ж ми її програємо, наших друзів можна буде порахувати на пальцях однієї руки. Ми поклали край цим ілюзіям. Ми хочемо використовувати цих, що стоять в порожніх магазинах, людей для корисного праці на військову економіку. Цей процес вже йде повним ходом, і до 15 березня він буде завершений. Зрозуміло, він є великим перетворенням всього нашого економічного життя. Ми слідуємо плану. Ми нікого не хочемо несправедливо звинувачувати або підставляти їх під скарги і звинувачення з усіх боків. Ми всього лише робимо те, що необхідно. Але ми робимо це швидко і грунтовно.

Ми швидше походимо кілька років в зношеному одязі, ніж допустимо, щоб наш народ носив лахміття століттями. Яка користь сьогодні від модних салонів? Вони тільки використовують світло, тепло і робочих. Вони з'являться знову тоді, коли закінчиться війна. Яка користь від салонів краси, які заохочують культ краси і віднімають колосальну кількість часу і енергії? У мирний час вони чудові, але під час війни вони є марною тратою часу. Коли наші солдати будуть повертатися з перемогою, наші жінки і дівчата зможуть привітати їх і без пишних нарядів! [Оплески.]

Урядові установи будуть працювати швидше і менш бюрократично. Залишається не дуже гарне враження, коли установа закривається рівно через вісім годин роботи, хвилина в хвилину. Не люди для установ, а установи для людей. Потрібно працювати до тих пір, поки не буде виконана вся робота. Така вимога війни. Якщо Фюрер може так працювати, то державні службовці тим більше. Якщо роботи недостатньо для того, щоб заповнити додаткові години, то тоді 10, 20 або 30 відсотків робочих можна перевести на військове виробництво і замінити інших людей для служби на фронті. Це відноситься до всіх тилових установ. Вже одне це може зробити роботу в деяких установах більш швидкою і більш легкою. Ми повинні вчитися у війни працювати не тільки ретельніше, але і швидше. У солдата на фронті немає тижнів на роздуми, на те, щоб вибудовувати свої думки в лінію або складати їх в запорошений архів. Він повинен діяти негайно, або ж він позбудеться життя. В тилу ми не позбавляємося життя, якщо працюємо повільно, зате піддаємо небезпеці життя нашого народу.

Кожен повинен навчитися брати до уваги мораль війни і враховувати справедливі вимоги народу, який працює і б'ється. Ми не з тих, хто псує задоволення іншим, але ми також не потерпимо, щоб хтось перешкоджав нашим зусиллям.

Так, наприклад, неприпустимо, що деякі чоловіки і жінки тижнями відпочивають на курортах і в санаторіях, віднімаючи місця у солдатів у звільненні або у робітників, які мають право на відпустку після року важкої праці. Це неприпустимо, і цьому потрібно покласти край. Війна – не час для розваг. Поки вона не закінчиться, ми будемо знаходити найглибше задоволення в роботі і битві. Тих, хто цього не розуміє сам, потрібно навчити це розуміти, а якщо необхідно – змусити. Для цього можуть знадобитися найжорсткіші заходи.

Наприклад, виглядає не дуже красиво, коли ми приділяємо величезну увагу пропаганді теми «Колеса повинні крутитися заради перемоги!», і в результаті люди утримуються від непотрібних поїздок тільки для того, щоб споглядати, як безробітні шукачі задоволень отримують для себе більше місця в поїздах. Залізниця служить для перевезення військових товарів, так само як і людей, що займаються військовими справами. Відпустки заслуговують тільки ті, кому потрібно відпочити від важкої праці. У Фюрера не було ні дня відпустки з тих пір, як почалася війна. І якщо перша особа держави відноситься до своїх обов'язків настільки серйозно і відповідально, слід очікувати, що його приклад наслідує кожен громадянин.

З іншого боку, уряд робить все, що може, щоб надати робочим відпочинок, такий необхідний їм в ці нелегкі часи. Театри, кінотеатри та концертні зали працюють в повному обсязі. Радіо працює над розширенням і поліпшенням своєї програми. Ми не хочемо, щоб у нашого народу був похмурий, зимовий настрій.

Те, що служить народу і підтримує його бойову і робочу силу, корисно і життєво необхідно для військової економіки. Ми хочемо усунути зворотнє. Тому, для того щоб врівноважити заходи, про які я говорив вище, я наказав, щоб кількість культурних і духовних установ, які служать людям, було не зменшено, а збільшено. Поки вони допомагають, а не заважають військовій економіці, уряд повинен їх підтримувати.

Це відноситься і до спорту. Спорт в даний час потрібен не тільки для певних кіл; це справа всього народу. Звільнення атлетів від військової служби недоречно. Мета спорту – гартувати тіло, причому для того, щоб використовувати його за призначенням тоді, коли народу це найбільше необхідно.

Фронт розділяє наші бажання. Весь німецький народ гаряче нас підтримує. Він більше не має наміру миритися з речами, які тільки забирають час і ресурси. Він не буде миритися зі складними анкетами по кожному питанню. Він не хоче забивати собі голову тисячами дрібниць, які в мирний час, може бути, і важливі, але під час війни відступають на другий план. Також немає потреби постійно нагадувати йому про його обов’язок, ставлячи в приклад величезні жертви наших солдатів під Сталінградом. Він знає, що йому робити. Він хоче, щоб всі, – начальники і прості працівники, багаті і бідні, – поділяли спартанський спосіб життя. Фюрер дає всім нам приклад, якому повинен слідувати кожен. Він не знає нічого, крім праці і турбот. Ми не хочемо залишати все це йому одному, а хочемо взяти у нього ту частину, з якою ми в змозі впоратися.

Сьогоднішній день для кожного істинного націонал-соціаліста разюче нагадує період боротьби [1919-1932 рр., коли націонал-соціалістична партія боролася за владу в Німеччині – В.Ф.]. Ми завжди діяли саме так. Ми йшли з народом крізь вогонь і воду, і саме тому народ слідував за нами. Ми завжди несли наш тягар разом з народом, і тому він був для нас не важким, а легким. Народ хоче, щоб його вели. Ніколи ще в історії народ не підводив відважне і рішуче керівництво в критичний момент.

Дозвольте мені в цьому зв'язку сказати кілька слів про практичні заходи в рамках нашої тотальної війни, які ми вже прийняли.

Завдання полягає в тому, щоб звільнити солдатів для фронту, а робітників – для військової промисловості. Це сутнісні цілі, нехай навіть вони будуть досягнуті за рахунок рівня нашого суспільного життя. Це не означає, що наш рівень життя буде постійно знижуватися. Це всього лише засіб для досягнення мети – тотальної війни.

В результаті цієї кампанії для сотень тисяч людей було скасовано звільнення від військової служби. Звільнення надавалося тому, що у нас було недостатньо кваліфікованих робітників для заповнення посад, які залишилися б вільними, якби звільнення було скасовано. Причина для наших нинішніх заходів – мобілізація необхідних працівників. Ось чому ми звернулися до чоловіків, які не працюють на військовому виробництві, і до жінок, які не працюють взагалі. Вони не можуть ігнорувати, і вони не будуть ігнорувати наш заклик. Трудові обов'язки для жінок вельми широкі. Це, втім, не означає, що працювати повинні тільки ті, кого зобов'язує закон. Вітаються всі бажаючі. Чим більше людей буде працювати на військову економіку, тим більше солдатів для фронту можна буде звільнити.

Наші вороги заявляють, що німецькі жінки не в змозі замінити чоловіків у військовій економіці. Це може бути справедливо для певних областей, що вимагають важкої праці. Але я переконаний, що німецька жінка сповнена рішучості зайняти місце, залишене чоловіком, який пішов на фронт, причому зробити це якомога швидше. Нам немає потреби вказувати на приклад більшовизму. Роками мільйони кращих німецьких жінок успішно працювали на військовому виробництві, і вони з нетерпінням чекають, щоб до них приєдналися і інші жінки, щоб їм допомогти. Всі ті, хто приєднується до роботи, тим самим всього лише приносить відповідну подяку тим, хто бореться на фронті. Сотні тисяч жінок вже приєдналися, і сотні тисяч приєднаються в майбутньому. Ми сподіваємося незабаром звільнити армію робітників, які, в свою чергу, поповнять армію солдатів, які борються на фронті.

Я був би невисокої думки про німецьких жінок, якби думав, що вони не хочуть прислухатися до мого заклику. Вони не будуть намагатися слідувати букві закону або прослизнути крізь лазівки, що  залишаються їм. Ті з небагатьох, хто спробує це зробити, нічого не доб'ються. Ми не станемо дивитися на довідки від лікарів. Також ми не станемо слухати виправдання тих жінок, які стверджують, що їх чоловік, родич або близький друг потребує допомоги, – аби тільки ухилитися від роботи. На це ми будемо відповідати відповідно. Ті ж з небагатьох, хто спробує на це піти, тільки втратять повагу оточуючих. Люди стануть їх зневажати. Так, ніхто не вимагає, щоб жінка, яка не має необхідної фізичної сили, йшла працювати на танковий завод. Однак у військовій промисловості є багато інших занять, які не вимагають великих фізичних зусиль і які жінка зможе виконувати, навіть якщо вона походить з вищих кіл. Немає нікого, хто був би занадто хороший для роботи, і перед нами буде стояти вибір – або відмовитися від того, що у нас є зараз, або втратити все.

Настав також час запитати у жінок, що мають прислугу, чи дійсно вона їм необхідна. Піклуватися про будинок і дітей можна і самій, там самим звільнивши прислугу для інших справ, або ж довірити будинок і дітей турботам прислуги або Ен-Ес-Фау [NSV, партійна благодійна організація – В.Ф.], а самій піти працювати. Життя може здаватися не настільки приємним, як в мирний час. Однак зараз не мир, а війна. Жити в комфорті ми зможемо після того, як виграємо війну. Зараз же ми повинні жертвувати нашим комфортом заради перемоги.

Солдатські дружини це вже точно розуміють. Вони знають, що їх обов’язок перед своїми чоловіками – підтримувати їх, виконуючи роботу, що має значущість для військових цілей. Перш за все це справедливо для сільського господарства. Дружини селян повинні подати хороший приклад. Як чоловіки, так і жінки повинні бути впевнені, що під час війни ніхто не працює менше, ніж в мирний час; навпаки, в кожній області потрібно працювати ще більше.

При цьому не варто робити помилку і залишати все під опікою уряду. Уряд може тільки встановлювати загальні керівні принципи. А ось втілювати дані принципи в життя – це вже справа робітників, під надихаючим керівництвом партії. Причому діяти потрібно швидко.

Слід піти далі законних вимог. «Доброволець!» – Ось наше гасло. Як гауляйтер Берліну, я звертаюся зараз, перш за все, до моїх берлінських товаришів. Вони показали стільки прикладів благородної поведінки і відваги під час війни, що і зараз вони не підведуть. Їх практична поведінка і бадьорий настрій, всупереч тяготам війни, завоювали їм добре ім'я в усьому світі. І це добре ім'я потрібно зберігати і зміцнювати! Якщо я закликаю моїх берлінських товаришів робити роботу швидко, ретельно і без скарг, то я знаю, що вони всі мене послухають. Ми не хочемо скаржитися на повсякденні труднощі або бурчати один на одного. Навпаки, ми хочемо вести себе не тільки як берлінці, а й як німці, а саме працювати, діяти, брати ініціативу в свої руки і робити щось особисто, а не надавати робити це комусь іншому.

Невже хоч одна німецька жінка захоче проігнорувати мій заклик за рахунок тих, хто бореться на фронті? Невже хтось захоче поставити свій особистий комфорт вище національного обов’язку? Невже хтось в світлі страшної небезпеки, яка загрожує нам, стане думати про свої приватні потреби, а не про вимоги війни?

Я з презирством відкидаю ворожу заяву, згідно з якою ми наслідуємо більшовизм. Ми не хочемо наслідувати більшовизм – ми хочемо його перемогти, які б зусилля для цього не знадобилися. Німецька жінка краще за інших зрозуміє, що я маю на увазі, бо вона вже давно знає, що війна, яку сьогодні ведуть наші чоловіки, – це, перш за все, війна для захисту її дітей.

Це саме святе, що у неї є, охороняється цінною кров'ю нашого народу. Німецька жінка повинна за власною ініціативою заявити про свою солідарність з чоловіками, які б'ються. Вона повинна вступити в ряди мільйонів робочих в тилу армії, причому зробити це завтра, а не післязавтра. Я сподіваюся, що владі повідомлять про себе незліченна кількість жінок і, перш за все, які не виконують важливої ​​роботи для фронту.

Наше спільне господарство стає все більш міцним. Це зачіпає, особливо, страхову та банківську системи, податкову систему, газети і журнали, які другорядні для військової економіки, а також незначну партійну і урядову діяльність; крім того, це вимагає ще більше спростити наш спосіб життя.

Я знаю, що велика частина нашого народу йде на великі жертви. Я розумію їхні жертви, і уряд намагається забезпечити їм необхідний прожитковий мінімум. Коли війна закінчиться, ми знову відбудуємо те, від чого сьогодні відмовляємося, з більшою щедрістю і ще прекрасніше, і держава в цьому нам допоможе.

Я рішуче відкидаю звинувачення в тому, що наші заходи знищать середній клас або призведуть до монопольної економіки. Після війни середній клас поверне собі свої економічні та соціальні позиції. Нинішні ж заходи необхідні для військової економіки. Їх мета – не змінити структуру економіки, а всього лише виграти війну якомога швидше.

Я не сперечаюся з тим, що в майбутні тижні наші заходи викличуть тривогу. Вони додадуть нам друге дихання. Ми готуємо фундамент для майбутнього літа, не звертаючи уваги на погрози і хвастощі ворога. Я щасливий розкрити цей план перемоги [Бурхливі оплески…] німецькому народові. Він не тільки приймає ці заходи, він їх сам зажадав; він вимагав їх сильніше, ніж будь-коли раніше під час війни. Народ хоче дій! Настав час для цього! Ми повинні використовувати наш час для того, щоб підготувати майбутні сюрпризи.

Я звертаюся зараз до всього німецького народу і, зокрема, до партії, як керівник тоталізації нашої внутрішньої військової економіки. Це не перша серйозна задача, з якою ви зіткнулися. І, щоб з нею впоратися, ви повинні привнести сюди традиційний революційний натиск. Вам доведеться мати справу з лінню і неробством, які час від часу можуть проявлятися. Уряд видав загальні директиви і в майбутні тижні видасть додаткові директиви. Про дрібні питання, яких не торкаються в цих директивах, повинен подбати народ, під керівництвом партії. Для кожного з нас понад усе стоїть один моральний закон: не робити нічого, що шкодить військової економіці, і робити все, що наближає перемогу.

У минулі роки ми нерідко згадували приклад Фрідріха Великого в газетах і на радіо. Ми не мали права так чинити. Бо згідно Шліффену, незадовго до початку Третьої Сілезької війни п'ять мільйонів прусаків Фрідріха Другого протистояли 90 мільйонам європейців. На другому році страшної Семирічної війни він зазнав поразки, яка приголомшила Пруссію до самих підвалин. У нього ніколи не було достатньої кількості солдатів і зброї, щоб битися, не ризикуючи при цьому всім. Його стратегія завжди полягала в імпровізації. Однак його принципом було нападати на ворога кожен раз, коли це було можливо. Так, у нього були і поразки, але головним було не це. Що було головним, так це те, що великий король залишався нескореним, що мінливий рок війни був не здатний його похитнути, що його серце долало всі небезпеки. В кінці Семирічної війни йому був 51 рік, він залишився без зубів, його мучили подагра і тисячі болячок, проте він стояв над спустошеним полем битви як переможець. Як можна порівнювати нашу ситуацію з його?! Давайте ж покажемо таку ж волю і рішучість, яку показав він, і, коли прийде час, давайте діяти так само, як діяв він, залишаючись непохитними, незважаючи ні на які примхи долі, і давайте, так само як і він, здобудемо перемогу навіть за найнесприятливіших обставин! І давайте ні на мить не сумніватися в величі нашої справи!

Я твердо переконаний, що німецький народ був глибоко вражений ударом долі під Сталінградом. Він глянув в обличчя суворої і безжальної війни. Тепер він знає страшну правду і сповнений рішучості слідувати за Фюрером крізь вогонь і воду! [Присутні встають і, як бурхливий океан, починають скандувати: «Фюрер, наказуй – ми слідуємо за тобою! Хай живе наш Фюрер!» Міністр не може продовжувати кілька хвилин.]

В останні дні англійська і американська преса багато писала про ставлення німецького народу до влади під час кризи. Схоже, англійці думають, що вони знають німецький народ набагато краще, ніж ми, його керівництво. Вони дають лицемірні поради щодо того, що нам робити і що не робити. Вони думають, що сьогоднішній німецький народ – це той же німецький народ, що і в листопаді 1918 року, який став жертвою їх переконливої брехні. Мені немає потреби доводити брехливість їх тверджень. Це зробить німецький народ, який бореться і працює.

Втім, мої німецькі товариші, для того щоб ще більше прояснити ситуацію, я хочу задати вам ряд питань. Я хочу щоб ви відповіли на них у міру ваших знань, згідно вашої совісті. Після того, як 30 січня аудиторія зустріла мене оплесками, на наступний день англійська преса повідомила, що все це було пропагандистським шоу, яке не відображає справжньої думки німецького народу. [Спонтанні вигуки «Фу!», «Брехня!», «Нехай вони самі сюди приїдуть! Вони дізнаються, що це не так!»] Я запросив на сьогоднішнє зібрання типових представників німецького народу, в кращому сенсі цього слова. [Слова міністра супроводжувалися бурхливими оплесками, які посилилися, коли він перейшов до присутніх представників армії.] Переді мною – ряди поранених німецьких солдатів з Східного фронту, без ніг і без рук, з пораненими тілами, які втратили зір, які прийшли з доглядальницями, – чоловіки в розквіті сил з милицями. П'ятдесят з них носять Лицарський Хрест з дубовим листям, будучи яскравими прикладами нашого фронту, що героїчно б'ється. За ними – робітники з берлінських танкових заводів. За ними – партійні службовці, солдати армії, лікарі, вчені, артисти, інженери і архітектори, вчителі, чиновники і службовці установ, горді представники кожної області нашої інтелектуальної життя, які навіть посеред війни творять чудеса людського генія.

Я бачу в Палаці спорту тисячі німецьких жінок. Тут і молодь, і люди похилого віку. Жоден клас, жодна професія, жоден вік не залишилися без запрошення. Я можу з усією впевненістю сказати, що переді мною зібралася показова вибірка німецького населення – як з тилу, так і з фронту. Чи так це? Так чи ні? [Те, що відбувається в залі Палацу спорту, – нечасте видовище навіть для цієї старої бойової арени націонал-соціалізму. Маси людей підхоплюються на ноги. Тисячоголосий ураган вигукує «Так!» Учасники відчувають себе стихійним народним референдумом і волевиявленням.] Ви, мої слухачі, на даний момент представляєте весь народ. Я хочу задати вам десять питань, на які ви відповісте за німецький народ на весь світ, але перш за все для наших ворогів, які слухають нас по радіо. [Слова міністра може розчути тільки з великими труднощами. Збудження натовпу досягло кульмінації. Кожне питання подібне гострій бритві. Кожен присутній відчуває, що звертаються особисто до нього. На кожне питання присутні відповідають з повною співучастю і ентузіазмом. Палац спорту оголошується єдиним вигуком схвалення.]

Англійці стверджують, ніби німецький народ втратив віру в перемогу.

Я питаю вас: чи вірите ви, разом з Фюрером і нами, в повну і остаточну перемогу німецького народу?

Я питаю вас: чи маєте ви намір слідувати за Фюрером крізь вогонь і воду до перемоги і чи готові ви взяти на себе навіть найважчий особистий тягар?

Друге. Англійці кажуть, ніби німецький народ втомився воювати.

Я питаю вас: чи готові ви слідувати за Фюрером як фаланга тилу, стоячи позаду армії , яка бореться, і вести війну з фанатичною рішучістю, незважаючи ні на які повороти долі, до тих пір поки перемога не буде за нами?

Третє. Англійці стверджують, ніби у німецького народу більше немає бажання приймати зростаючі вимоги уряду до праці на військові цілі.

Я питаю вас: чи маєте ви намір і весь німецький народ трудитися, якщо Фюрер накаже, по 10, 12 і, в разі необхідності, 14 годин на день і віддати все для перемоги?

Четверте. Англійці стверджують, ніби німецький народ не підтримує прийняті урядом заходи по тотальній війні. Ніби він хоче не тотальну війну, а капітуляцію! [Крики: «Ні!», «Ні за що!»]

Я питаю вас: чи хочете ви тотальну війну? Якщо буде потрібно, чи хочете ви більш тотальну і радикальну війну, ніж ви взагалі можете сьогодні уявити?

П'яте. Англійці стверджують, ніби німецький народ зневірився в Фюрера.

Я питаю вас: чи довіряєте ви Фюреру сильніше, міцніше і непохитніше, ніж раніше? Чи готові ви цілком і повністю слідувати йому, куди б він не пішов, і робити все, що тільки потрібно для доведення війни до переможного кінця? [Багатотисячний натовп піднімається як один, виявляючи безпрецедентний ентузіазм. Тисячі голосів зливаються в один: «Фюрер, наказуй – ми слідуємо за тобою!» Палац стрясає хвиля вигуків «Хайль!» Немов по команді, піднімаються прапори і знамена, як найвищий вияв урочистого моменту, коли натовп віддає честь Фюреру.]

Шосте. Я питаю вас: чи готові ви відтепер віддавати всі свої сили для забезпечення східного фронту людьми і озброєнням, необхідними йому для того, щоб завдати більшовизму смертельного удару?

Сьоме. Я питаю вас: Клянетесь ви урочисто перед фронтом, що тил надійно стоїть за ним і що ви віддасте йому все, що йому потрібно для перемоги?

Восьме. Я питаю вас: чи хочете ви, особливо жінки, щоб уряд робив все можливе, щоб спонукати німецьких жінок віддати всі свої сили роботі на військову економіку, а також звільнити чоловіків для фронту скрізь, де це тільки можливо, тим самим надавши допомогу чоловікам на фронті?

Дев'яте. Я питаю вас: схвалюєте ви, в разі необхідності, найрадикальніші заходи проти невеликої купки ухильників і спекулянтів, які роблять вигляд, ніби зараз не війна, а мир, і використовують народні потреби в своїх корисливих цілях? Чи згодні ви, що ті, які завдають шкоду військовій економіці повинні позбутися голови?

Десяте, і останнє. Я питаю вас: чи згодні ви, що перш за все під час війни, згідно платформі націонал-соціалістичної партії, всі повинні мати однакові права і обов'язки, що тил повинен нести важкий тягар війни спільно і що тягар слід порівну розділити між начальниками і простими службовцями, між багатими і бідними?

Я задав питання, і ви мені на них відповіли. Ви – частина народу, і ваші відповіді – це відповіді німецького народу. Ви сказали нашим ворогам те, що вони повинні були почути, щоб у них не було ніяких ілюзій і помилкових ідей.

Зараз, так само як і в перші години нашого правління і в наступні десять років, ми тісно згуртовані з німецьким народом. За нами – наймогутніший союзник на всій землі, сам народ, і він сповнений рішучості слідувати за Фюрером, що б не трапилося. Він готовий нести самий важкий тягар, аби це призвело до перемоги. Яка сила на землі зможе перешкодити нам досягти цієї мети? Ми повинні перемогти, і ми переможемо!

Я стою зараз перед вами не тільки як представник уряду, але і як представник народу. Навколо мене – мої старі партійні товариші, що займають високі народні та урядові пости. Поруч зі мною сидить товариш Шпеєр. Фюрер доручив йому вкрай важливе завдання по мобілізації німецької військової промисловості і постачання фронту всім необхідним зброєю. Поруч зі мною сидить товариш Лей. Фюрер поклав на нього керівництво німецькими робітниками, включаючи навчання їх постійній роботі на військову економіку. Ми в глибокому боргу перед товаришем Заукелем, якому Фюрер доручив доставити в Рейх сотні тисяч робочих для підтримки нашого народного господарства. З нами також всі керівники партії, армії і уряду.

Ми – діти народу, згуртовані самим критичним моментом за всю нашу національну історію. І ми обіцяємо вам, обіцяємо фронту, обіцяємо Фюреру, що ми перетворимо тил в таку силу, якій Фюрер і його солдати, які героїчно б'ються, зможуть повністю довіряти. Ми урочисто клянемося, що будемо робити в нашому житті і роботі все, що необхідно для перемоги. Ми наповнимо наші серця політичним завзяттям, вічним вогнем, що палає під час великих битв партії і держави. Ніколи під час цієї війни ми не дозволимо собі стати жертвою брехливої ​​і лицемірної об'єктивності, яка стільки разів приносила великі біди німецькому народові протягом його історії!

Коли почалася війна, ми звернули наш погляд до народу і тільки народу. Те, що служить його боротьбі за життя, – добре, і це треба заохочувати. Те, що шкодить його боротьбі за життя, – погано, і це треба усувати і викорінювати. З гарячим серцем і холодною головою ми подолаємо нелегкі проблеми цієї стадії війни. Ми на шляху до остаточної перемоги. І перемога ця базується на нашій вірі в Фюрера.

У цей вечір я хочу ще раз нагадати всьому народу про його обов’язок. Фюрер чекає, що наші майбутні вчинки затьмарять все, що ми робили досі. Ми не хочемо обдурити його очікувань. Так само, як ми пишаємося ним, він повинен пишатися нами.

Великі кризи і потрясіння в народному житті показують, хто справжній чоловік і хто справжня жінка. У нас більше немає права говорити про слабку стать, бо обидві статі виявляють ту ж рішучість і ту ж духовну міць. Народ готовий на все. Фюрер наказав, і ми підемо за ним. У цей час національних роздумів ми твердо і непохитно віримо в перемогу. Ми бачимо її перед собою; нам потрібно тільки простягнути до неї руку. Ми повинні навчитися підкоряти їй все. Такий обов’язок цієї хвилини. І наше гасло повинен бути таким: «Пробудися, народе, і хай гряне буря!» [Прикінцеві слова міністра потонули в нескінченних бурхливих оплесках.]