Євангеліє розповідає, що таємне рішення про вбивство Ісуса фарисеї ухвалили після того, як Ісус зцілив сухорукого в суботу:
«Звідти пішов Ісус до місцевої громади. А був там чоловік з сухою правою рукою. Фарисеї стали за Ним назирати, чи Він оздоровить у суботу, щоб найти яке оскарження на Нього. І вони, щоб обвинуватити Його, спитали, кажучи: Чи можна зціляти в суботу?
Він сказав до них: Чи є який між вами, що, маючи одну вівцю, не візьме її і не витягне, коли вона впаде в суботу в яму? А скільки ж людина над вівцю цінніша! Тим-то і в суботу можна добро чинити.
І мовив Ісус до чоловіка, який мав суху руку: Стань посередині! Підвівся той і став. Тоді Ісус до них промовив: Питаю вас: що годиться в суботу чинити – добро чи зло? Вони мовчали. Тоді, поглянувши на них гнівно, зажурений, що їхні серця закам’яніли, і, глянувши кругом на всіх, каже до чоловіка: Простягни руку! І той простягнув, і рука його стала здоровою, як і друга. Фарисеї ж, сповнені безумства, вийшли і зараз же прийняли рішення проти Ісуса, щоб Його погубити» (Матвій 12.9–14, Марко 3.1–6, Лука 6.6–11).
Загроза була цілком реальна, тому «Довідавшись про це, Ісус зі своїми учнями пішов геть звідти до моря» (Матвій 12.15–16).
Неформальне рішення фарисеїв було згодом підтверджене Синедріоном – після того, як Ісус воскресив Лазара:
«Бачачи, що зробив Ісус, увірували в Нього численні іудеї, які зійшлися були до Марії. Деякі з них, однак, пішли до фарисеїв і оповіли їм, що зробив Ісус. Зібрали тоді первосвященики та фарисеї Синедріон і говорили: Що нам робити? Той чоловік робить силу чудес! Якщо ми лишимо його так, усі увірують у нього! Від того, отже, дня вони радились між собою, як би Його вбити. Тому Ісус не ходив уже більше явно серед іудеїв» (Іван 11.45–54).
Як бачимо, головною причиною ненависті іудейської верхівки було те, що вона не могла здійснювати зцілення, а Ісус міг. За допомогою демонстративних масових зцілень Ісус переконливо засвідчував істинність арійського вчення і нікчемність вчення фарисеїв. Спроможність до зцілення є головним критерієм, за яким можна відрізнити істинну (а тому продуктивну) релігію від псевдорелігії (непродуктивної імітації релігії). Цей критерій називається «оцінка за плодами».
Отже, Синедріон ухвалив рішення про убивство Ісуса. Але його треба було відповідним чином оформити, щоб убивство виглядало легітимним. І ось тут починається найцікавіше.
Судовий фарс (адже рішення вже було ухвалене) відбувся у садибі первосвященика, причому вночі. Це було порушенням процедури, адже існувало загальне переконання, що вночі неможливо ухвалити справедливе рішення. А ось і «судове засідання»:
«Первосвященики ж та весь Синедріон шукали ложного свідчення на Ісуса, щоб Його вбити, і не знайшли, дарма що було з’явилось багато ложних свідків, та свідчення їхні не були згідні. Нарешті прийшло двоє і кажуть: Ми чули, як він говорив: зруйную храм цей рукотворний і за три дні збудую інший, нерукотворний. Але й ці свідчення не були між собою згідні. Тоді первосвященик, вставши посередині, спитав Ісуса: Не відповідаєш нічого, що оці свідчать проти тебе? Та Він мовчав і нічого не відповідав. Первосвященик каже до Нього: Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти Месія – син Божий?»
Це було запитання-пастка, подібно до попередніх запитань, на яких намагалися впіймати Ісуса, наприклад, чи треба платити податок кесарю, або чи треба каменувати жінку, яку піймали на перелюбстві.
– У чому полягала пастка цього запитання?
Первосвященик вже знав, що Ісус є сином Божим – боголюдиною, адже про це їм розповів Іуда-зрадник, та й здійснені Ісусом чудеса безперечно свідчили про це.
Запитання було цілісною конструкцією «Чи ти Месія – син Божий?», на яке треба відповісти або так, або ні.
Якби Ісус відповів ні, то це була б неправда, що немислимо для сина Божого. Первосвященик знав, що Ісус не скаже «ні».
Якщо б Ісус сказав «так», то це значить, що він визнає себе іудейським царем, посланим їхнім богом Ієговою. Але ж месія повинен мати чисте іудейське походження, натомість всі знали, що Ісус був галілеянином. Тож якби галілеянин визнав себе іудейським месією, то це можна було трактувати як акт богохульства і самозванства – що й потрібно було первосвященику. Адже, повторимо, галілеянин не може бути іудейським месією («помазаником»).
Проте Ісус обійшов цю пастку: «Ісус відповів: Ви кажете, що це Я». Тобто, це ваші слова, і можете говорити собі що завгодно.
І ось тут, увага, починається дешева комедія:
«Тоді первосвященик роздер свою одежу, кажучи: Він сказав богохульство! Нащо нам іще свідків? Ось ви тепер чули богохульство! Як вам здається?»
Тобто священик розігрує істерику і нахабно стверджує, що Ісус відповів «так» на це запитання, тобто визнав себе месією – іудейським царем. Така супернахабна брехня називається «хуцпа», або «Хула проти Святого Духа». Річ у тім, що Святий Дух є духом Істини, а тому нахабне заперечення очевидної Істини є зневагою Святого Духа. Це найбільший гріх, який не має прощення, тому що людина, яка його здійснює, має «закам’яніле серце», тому не здатна до покаяння, а без покаяння нема прощення.
Отже, первосвященик виголосив очевидну для всіх брехню і звернувся до членів Синедріону, щоб вони її підтвердили.
«Ті відповіли: Він винен смерті». Тобто абсолютно безсоромно, «не кліпнувши оком», члени Синедріону приписали Ісусу те, чого Він не говорив, і всі про це знали.
Офіційний вирок потрібен був юдейській старшині для того, щоб оскаржити Ісуса перед Понтієм Пилатом і знищити Його руками римлян. Прийшовши до римського префекта, вся іудейська делегація повторила свою хуцпу – Хулу проти Святого Духа, яка, як відомо, не має прощення:
«Як же почало світати, усі первосвященики і старші народу ухвалили рішення проти Ісуса, щоб Його умертвити. І, зв’язавши Ісуса, повели тоді Його від Каяфи у Преторію й видали правителеві Пилату. І почали Його обвинувачувати, кажучи: Ми знайшли, що цей підбурює народ наш, забороняє давати кесареві податок і каже, що він месія – цар».
Обидва пункти обвинувачення були нахабним перевертанням, адже Ісус казав «Віддайте кесареве кесареві, а Боже – Богові», і в жодному разі не претендував на роль іудейського месії, адже сама ідея месії була для нього смішною.
– Чому для нас так важливо розуміти цей епізод Євангелія?
Тому, що в нашому житті трапляються ситуації, коли ми намагаємось знайти у них якусь логіку, бо віримо, що завжди має бути якесь раціональне пояснення. А насправді все виявляється тупою брехнею і нахабним перевертанням реальності.
Так, фарисеї внесли у текст Євангелія величезну масу вставок, які є або блокуючими закладками, або безумством, або інформаційним шумом. А чесні і розумні богослови усього світу вже два тисячоліття в поті чола шукають для всієї цієї маячні якесь раціональне пояснення – на потіху дітям диявола, які відверто знущаються над нашим інтелектом.
Розуміння того, що ми живемо у світі суцільної брехні, яка проникла у всі пори суспільного життя, вимагає від нас цілеспрямованого розвитку раціонального мислення.
Благо, на цю тему є багато розумної, корисної і цікавої літератури.
До праці, друзі! Оволодіваймо мистецтвом розпізнавання правди і брехні – добра і зла. Саме з цього завжди починається творення нового світу.
Учень запитав Конфуція: З чого розпочати оновлення держави? Учитель відповів: З виправлення імен. Якщо імена неправильні, то слова не мають під собою основи. Якщо слова не мають під собою основи, то справи не можуть здійснюватися.
Вчимося розрізняти правду і брехню, розвиваємо раціональне мислення.
Розрізняти правду від брехні, світло від темряви, добро від зла - це таки найважливіше, для формування і будування "здорового" суспільства.
Не знаю як це має статися, але правду і світло повинен розпізнавати кожен... мені правда приємна, від неї "крила виростають", концентроване світло відчувається духовно і тілесно - як тепло. А от від брехні мені сумно, від бруду боляче, дискомфортно духовно і фізично. Кожна людина має таке чуття, яке називають інтуїція, ще кажуть, що слухати серце це правильно... а от розум дуже часто буває засмічений фальшивими суспільними програмами, і змушує "серце замовкнути". Коли такий "розум" керує людською поведінкою, то своїми діями людина спричиняє шкоду собі і навколишньому світу, бо розповсюджує бруд, руйнації... Тому так важливо, наповнюватись світлом, змінюватись, розвиватись, вдосконалюватись.
Серед нас багато сучасних фарисеїв, псевдопророків, які прикриваються розп'яттям і своїми брехливими, відверто спотвореними і перекрученими на свій лад вченнями, поширюють страх, ображають тих хто їм не подобається... і такими діями себе видають. Проте багато хто цього не розуміє.
Думаю, щоб розрізняти правду від брехні, найперше потрібно хотіти пізнати істину Творця і коли Вона буде "приходити" (часто думками) не відкидати ЇЇ, а навчитися довіряти собі. Але все залежить від власної мотивації, "хотіння"...
Коментарі
Розрізняти правду від брехні, світло від темряви, добро від зла - це таки найважливіше, для формування і будування "здорового" суспільства.
Не знаю як це має статися, але правду і світло повинен розпізнавати кожен... мені правда приємна, від неї "крила виростають", концентроване світло відчувається духовно і тілесно - як тепло. А от від брехні мені сумно, від бруду боляче, дискомфортно духовно і фізично. Кожна людина має таке чуття, яке називають інтуїція, ще кажуть, що слухати серце це правильно... а от розум дуже часто буває засмічений фальшивими суспільними програмами, і змушує "серце замовкнути". Коли такий "розум" керує людською поведінкою, то своїми діями людина спричиняє шкоду собі і навколишньому світу, бо розповсюджує бруд, руйнації... Тому так важливо, наповнюватись світлом, змінюватись, розвиватись, вдосконалюватись.
Серед нас багато сучасних фарисеїв, псевдопророків, які прикриваються розп'яттям і своїми брехливими, відверто спотвореними і перекрученими на свій лад вченнями, поширюють страх, ображають тих хто їм не подобається... і такими діями себе видають. Проте багато хто цього не розуміє.
Думаю, щоб розрізняти правду від брехні, найперше потрібно хотіти пізнати істину Творця і коли Вона буде "приходити" (часто думками) не відкидати ЇЇ, а навчитися довіряти собі. Але все залежить від власної мотивації, "хотіння"...