Україна запізнилася на 150 років, щоб бути аграрною країною, та на 50, щоб бути індустріальною. Історії успіху 20 століття є дуже індивідуальними – те, що спрацьовувало в одній країні, не дало результату в іншій. В новій креативній економіці ідеї та бізнес-моделі поважають більше за будівлі і верстати.
Уявіть собі, що ви вийшли зранку на вулицю і побачили три червоних машини, які їхали одна за одною поспіль. Цей день у вас вийшов успішним. Чи варто цього очікувати від кожного дня, в якому ви побачите поруч три червоні автівки? Напевно, що ні. Це є типовою помилкою post hoc, після цього – не означає внаслідок цього.
На жаль, в інтерпретаціях економічної політики часто домінує саме такий підхід – ось в такій-то країні робили ось так, а потім стали успішними, тож давайте зробимо так само. Досвід інших країн, звісно, є дуже цікавим і дає багатий грунт для роздумів, але годі шукати там готового рецепту.
Історії успіху 20 століття є дуже індивідуальними – те, що спрацьовувало в одній країні, не дало результату в іншій, а це означає, що ми з безлічі факторів вириваємо ті, які нам сподобалися, і використовуємо в якості пояснення.
Хіба ті рецепти, які працювали в 19 столітті, давали результат в 20-му? Це чомусь не заважає деяким експертам брати за їх основу в міркуваннях про "економічний порятунок країни".
Чи змінилися сьогодні, вже в третьому тисячолітті, ці фактори відносно того, що відбувалося в 20 столітті? На це вказує світова статистика, а саме:
Економічний світ став набагато глобальнішим. Якщо в 20 столітті продукт виготовлявся переважно в межах національних кордонів, то зараз його технологічну сторону створюють в одній країні, дизайн – в іншій, компоненти виробляють – в третій, а безпосередній процес виробництва відбувається в четвертій.
Чому це важливо? Бо більшу частину 20 століття виробник продукту і власник торгівельної марки були переважно однією і тією ж особою, а тепер ви купуєте телефон, який зібрано в Китаї, але це продукт, який як ідея і бренд належить іншій особі іншої країни.
Промислове виробництво 50 років назад створювало понад половину всього світового ВВП, сьогодні його частка в світовій економіці менше 30%. Не тому, що ми споживаємо менше промислових товарів, а тому, що сфера послуг створює понад 65% світового ВВП.
За останні десятиліття інтернет-послуги, соціальні мережі, туризм, електронні сервіси, побутові послуги, навчальні програми, інформаційні послуги та багато іншого з сфери сервісу доповнювали наше життя, роблячи економіку постіндустріальною
Нові технології розвиваються настільки швидко, що у всіх "старих" галузях потенційно можливим є перевиробництво. Це раніше автомобілів чи телефонів могло не вистачити всім. А зараз люди бачать купу пропозицій. І як людина тоді обирає автомобіль? А як він виглядає? А якого кольору? А там кондиціонер чи клімат-контроль? А що там кажуть про виробника? А скільки подушок безпеки? А чи зручні підголівники?
Тобто початкова ціль автомобіля – їздити, вже знаходиться ледь не на третьому плані. Вони всі за одну ціну будуть в реальності їздити плюс-мінус однаково, для вибору ключовим стає питання комфорту та додаткових опцій і сервісів, тож більше часу йде не на роботу над двигуном, а на придумування тисячі "дрібниць". Так технологічні продукти перетворюються на сервісні в 21 столітті.
І ось, наприклад, в цьому новому світі ми хочемо дістати старий підручник з історії і провести індустріалізацію. Захистити національного промислового виробника, побудувати нові великі заводи і таке інше.
Так, напевно, в 17 столітті було важливо будувати кораблі і завойовувати нові території, в 18 столітті – важливо було досягнути продуктивності в аграрній сфері, в 19 столітті створювати просту обробну промисловість, а в 20-му – складні технологічні індустрії. І кожного разу людям здавалося, що ось він, "вінець економічного укладу". Але життя собі йшло далі, роблячи старі рецепти застарілими.
Нам, людям народженим в 20 столітті, складно прийняти факти так званої міграції цінності. Американський економіст українського походження, топовий бізнес-мислитель Адріан Слівоцький в своїй книжці "Міграція цінності" каже про те, що бізнес-модель є важливішою за технологію в сучасному світі, адже бізнес-модель орієнтована на потреби клієнтів і створення цінності для них, а технологія суто на продукт.
Ви заходите в супермаркет і бачите макарони різних марок. Технологія відповідає за макарони як такі. Бізнес-модель дозволила лежати на тій полиці, де ви їх побачите, бути упакованими й підписаними так, щоб викликати у вас відчуття якісного продукту, гарно виглядати і бути приємними на дотик.
Мало кого бентежить, що iPhone збирають в Китаї. Так само, як там збирають і PetCube, придуманий українцями продукт для тих, хто хоче додатково дбати про домашніх улюбленців.
Так, 21 століття стає все більш дематеріалізованим: думки і почуття стають важливішими за тіло, паперові газети і листи витіснено електронними, диски і касети стали непотрібними завдяки хмарним технологіям для збереження інформації, а 3D-принтер є предтечею того, що процес виробництва будь-чого стає простішим.
Ми дивимося на це здивованими очима, запитуючи, що це і для чого, чи не витіснять всі ці машини-роботи людину як таку, лишивши її без роботи, чи не стає людство гіршим, втрачаючи живе спілкування й простіше життя. Тут немає нічого нового, те саме думали й ті, хто звик до свого коня як транспортного засобу й не бажав приймати світ, у якому кінь ставав не потрібним.
В цій новій креативній економіці ідеї та бізнес-моделі поважають більше за будівлі і верстати. В ній найдорожчою компанією світу є Apple, який міг би взагалі не мати своїх виробництв і залишитись таким же дорогим, найбільшою службою таксі є Uber без власних машин, найбільший обсяг послуг з пошуку житла надають інтернет-ресурси, які практично не мають власних активів, найбільш засобом масової інформації став Facebook без власних журналістів.
Україна запізнилася на 150 років, щоб бути аграрною країною, бо потреби сучасної людини є такими, що їжа в них займає все меншу частку. Україна запізнилася бути індустріальною країною на 50 років, бо промисловість змінює за допомогою технології фізичні якості об’єкту, а сучасній людині вже замало задовольнити лише фізичні потреби.
В новітньому постіндустріальному світі ключовим фактором розвитку став людський капітал, що включає в себе як певні вміння і навички, так і загальну організованість суспільства й ті стосунки й цінності, які в ньому панують.
Відповідно довгостроковим рецептом успіху стає орієнтація на формування креативного класу, готовність людей швидко сприймати найновітніші технології, інновації в освіті, відкритість і готовність мислити в якнайширших масштабах, шукати партнерства по всьому світу. Цей рецепт здається дещо абстрактним. Але такою, напевно, буде і вся економіка 21 століття.
Олексій Геращенко, економіст, автор книги Економіка XXI
Наші інтереси:
Інфоомація для роздумів.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Концепція дистиляції знань, що походить зі сфери штучного інтелекту, може стати ключем до особистої трансформації та національного відродження. Подібно до нейромережі, людина може дистилювати власне...
Забути про землю та метал. Чому в України немає свого iPhone
Світ:
Україна запізнилася на 150 років, щоб бути аграрною країною, та на 50, щоб бути індустріальною. Історії успіху 20 століття є дуже індивідуальними – те, що спрацьовувало в одній країні, не дало результату в іншій. В новій креативній економіці ідеї та бізнес-моделі поважають більше за будівлі і верстати.
16111108.jpg
Уявіть собі, що ви вийшли зранку на вулицю і побачили три червоних машини, які їхали одна за одною поспіль. Цей день у вас вийшов успішним. Чи варто цього очікувати від кожного дня, в якому ви побачите поруч три червоні автівки? Напевно, що ні. Це є типовою помилкою post hoc, після цього – не означає внаслідок цього.
На жаль, в інтерпретаціях економічної політики часто домінує саме такий підхід – ось в такій-то країні робили ось так, а потім стали успішними, тож давайте зробимо так само. Досвід інших країн, звісно, є дуже цікавим і дає багатий грунт для роздумів, але годі шукати там готового рецепту.
Історії успіху 20 століття є дуже індивідуальними – те, що спрацьовувало в одній країні, не дало результату в іншій, а це означає, що ми з безлічі факторів вириваємо ті, які нам сподобалися, і використовуємо в якості пояснення.
Хіба ті рецепти, які працювали в 19 столітті, давали результат в 20-му? Це чомусь не заважає деяким експертам брати за їх основу в міркуваннях про "економічний порятунок країни".
Чи змінилися сьогодні, вже в третьому тисячолітті, ці фактори відносно того, що відбувалося в 20 столітті? На це вказує світова статистика, а саме:
Економічний світ став набагато глобальнішим. Якщо в 20 столітті продукт виготовлявся переважно в межах національних кордонів, то зараз його технологічну сторону створюють в одній країні, дизайн – в іншій, компоненти виробляють – в третій, а безпосередній процес виробництва відбувається в четвертій.
Чому це важливо? Бо більшу частину 20 століття виробник продукту і власник торгівельної марки були переважно однією і тією ж особою, а тепер ви купуєте телефон, який зібрано в Китаї, але це продукт, який як ідея і бренд належить іншій особі іншої країни.
Промислове виробництво 50 років назад створювало понад половину всього світового ВВП, сьогодні його частка в світовій економіці менше 30%. Не тому, що ми споживаємо менше промислових товарів, а тому, що сфера послуг створює понад 65% світового ВВП.
За останні десятиліття інтернет-послуги, соціальні мережі, туризм, електронні сервіси, побутові послуги, навчальні програми, інформаційні послуги та багато іншого з сфери сервісу доповнювали наше життя, роблячи економіку постіндустріальною
Нові технології розвиваються настільки швидко, що у всіх "старих" галузях потенційно можливим є перевиробництво. Це раніше автомобілів чи телефонів могло не вистачити всім. А зараз люди бачать купу пропозицій. І як людина тоді обирає автомобіль? А як він виглядає? А якого кольору? А там кондиціонер чи клімат-контроль? А що там кажуть про виробника? А скільки подушок безпеки? А чи зручні підголівники?
Тобто початкова ціль автомобіля – їздити, вже знаходиться ледь не на третьому плані. Вони всі за одну ціну будуть в реальності їздити плюс-мінус однаково, для вибору ключовим стає питання комфорту та додаткових опцій і сервісів, тож більше часу йде не на роботу над двигуном, а на придумування тисячі "дрібниць". Так технологічні продукти перетворюються на сервісні в 21 столітті.
І ось, наприклад, в цьому новому світі ми хочемо дістати старий підручник з історії і провести індустріалізацію. Захистити національного промислового виробника, побудувати нові великі заводи і таке інше.
Так, напевно, в 17 столітті було важливо будувати кораблі і завойовувати нові території, в 18 столітті – важливо було досягнути продуктивності в аграрній сфері, в 19 столітті створювати просту обробну промисловість, а в 20-му – складні технологічні індустрії. І кожного разу людям здавалося, що ось він, "вінець економічного укладу". Але життя собі йшло далі, роблячи старі рецепти застарілими.
Нам, людям народженим в 20 столітті, складно прийняти факти так званої міграції цінності. Американський економіст українського походження, топовий бізнес-мислитель Адріан Слівоцький в своїй книжці "Міграція цінності" каже про те, що бізнес-модель є важливішою за технологію в сучасному світі, адже бізнес-модель орієнтована на потреби клієнтів і створення цінності для них, а технологія суто на продукт.
Ви заходите в супермаркет і бачите макарони різних марок. Технологія відповідає за макарони як такі. Бізнес-модель дозволила лежати на тій полиці, де ви їх побачите, бути упакованими й підписаними так, щоб викликати у вас відчуття якісного продукту, гарно виглядати і бути приємними на дотик.
Мало кого бентежить, що iPhone збирають в Китаї. Так само, як там збирають і PetCube, придуманий українцями продукт для тих, хто хоче додатково дбати про домашніх улюбленців.
Так, 21 століття стає все більш дематеріалізованим: думки і почуття стають важливішими за тіло, паперові газети і листи витіснено електронними, диски і касети стали непотрібними завдяки хмарним технологіям для збереження інформації, а 3D-принтер є предтечею того, що процес виробництва будь-чого стає простішим.
Ми дивимося на це здивованими очима, запитуючи, що це і для чого, чи не витіснять всі ці машини-роботи людину як таку, лишивши її без роботи, чи не стає людство гіршим, втрачаючи живе спілкування й простіше життя. Тут немає нічого нового, те саме думали й ті, хто звик до свого коня як транспортного засобу й не бажав приймати світ, у якому кінь ставав не потрібним.
В цій новій креативній економіці ідеї та бізнес-моделі поважають більше за будівлі і верстати. В ній найдорожчою компанією світу є Apple, який міг би взагалі не мати своїх виробництв і залишитись таким же дорогим, найбільшою службою таксі є Uber без власних машин, найбільший обсяг послуг з пошуку житла надають інтернет-ресурси, які практично не мають власних активів, найбільш засобом масової інформації став Facebook без власних журналістів.
Україна запізнилася на 150 років, щоб бути аграрною країною, бо потреби сучасної людини є такими, що їжа в них займає все меншу частку. Україна запізнилася бути індустріальною країною на 50 років, бо промисловість змінює за допомогою технології фізичні якості об’єкту, а сучасній людині вже замало задовольнити лише фізичні потреби.
В новітньому постіндустріальному світі ключовим фактором розвитку став людський капітал, що включає в себе як певні вміння і навички, так і загальну організованість суспільства й ті стосунки й цінності, які в ньому панують.
Відповідно довгостроковим рецептом успіху стає орієнтація на формування креативного класу, готовність людей швидко сприймати найновітніші технології, інновації в освіті, відкритість і готовність мислити в якнайширших масштабах, шукати партнерства по всьому світу. Цей рецепт здається дещо абстрактним. Але такою, напевно, буде і вся економіка 21 століття.
Олексій Геращенко, економіст, автор книги Економіка XXI
Інфоомація для роздумів.
Зверніть увагу
Трипільський ультранаціоналізм: дистиляція минулого як соціальна технологія та трамплін до Золотої ери (+подкаст)