Данило Гетманцев планомірно й наполегливо шкодить українській економіці – йому не соромно і не страшно

Це не ті питання, які можна відкласти на потім. Видатки зараз настільки величезні, що навіть якби ми збирали подвійний податок із кожного працюючого, цього і близько не вистачало б. Тож нинішній крутий розворот влади від лібералізації до фіскалізації позбавлений будь-якого сенсу. Він завдасть непоправної шкоди залишкам реального сектору, при цьому взагалі не допоможе хоч якось збалансувати наш поточний бюджет.

Про це пише Юлiя Самаєва у своїй статті "А давайте Гетманцев просто піде" на ZN.UA.

Щоб оцінити цинізм його пропозицій, давайте спочатку подивимося, кого Гетманцев зібрався дотискати.

У великому бізнесі без змін працюють 28% компаній, ще 68% працюють, але частково та з обмеженнями (або онлайн, або закривши частину офісів чи точок продажу). Повністю зарплату при цьому виплачують лише 54% компаній, решта – або платять лише половину, або відправляють працівників у неоплачувані відпустки чи взагалі звільняють.

Сукупні втрати компаній (майна та активів), що взяли участь в опитуванні ЄБА, становили більш як 518 млн дол. При цьому 48% великих компаній допомагають армії грошима, інші – продукцією, медикаментами, засобами захисту чи оборони. Тільки 5% працюючого великого бізнесу зізнаються, що вже вичерпали свої ресурси на допомогу.

У середнього та малого бізнесу справи значно гірші: нормально працює лише кожен п’ятий, при цьому:

    22% не платять зарплати взагалі;
    15% відправляють людей у неоплачувані відпустки;
    9% – звільняють.

Сума збитків, яких було завдано МСБ (малий та середні бізнес - прим. моя, О.К) із початку війни, становить близько 2 млн доларів, лише 6% підприємців нічого не втратили з 24 лютого. І якщо на початку війни більш як 60% малих компаній підтримували волонтерів і захисників країни, то зараз уже 18% із них зізнаються, що просто не мають на це грошей.

Україну залишили майже 6 мільйонів осіб, переважно працездатного віку. І якщо в попередні хвилі міграції йшлося про тимчасову зайнятість, то зараз приймаючі країни зробили все, аби в найкоротші строки виграти у нас війну за людей: візи на рік із правом подовження ще на два роки, автоматичний дозвіл на роботу, місця в школах і ВНЗ для наших дітей, грошова допомога тощо.

Та й поїхали туди не класичні заробітчани:

    20% тих, хто виїхав, — підприємці;
    10% — керівники або компаній, або великих підрозділів;
    17% — кваліфіковані співробітники.

Отже, майже половина — люди, що мають успішний досвід побудови кар’єри, знання мов, грошові накопичення та здатність максимально швидко адаптуватися за кордоном. Разом із ними поїхали їхні діти, найбільша цінність країни, в якій торік був найгірший показник народжуваності за десять років. Якщо вони не повернуться, ми не відновимо країни, хоч би скільки грошей нам дали. І ВВП наш не зростатиме, як скажений, бо якщо у тебе працюючого населення лише 10 мільйонів, ти не стрибнеш вище голови, ти навіть голови не піднімеш.

Внутрішні мігранти, що зосередилися на заході України, суттєво змінили ринок праці — він уперше за роки став ринком працедавця. Тепер вони диктують тут правила, що зазвичай майже одразу призводить до зменшення заробітків найманих працівників. Згадайте, яка кількість людей уже працює без зарплати.

Що там у голові в Гетманцева?

На перший погляд, це типова «бюджетоцентричність» — бажання зібрати якомога більше до держскарбниці. І воно було б норм, якби, з одного боку, пан Гетманцев відчайдушно воював із реальними схемами великого бізнесу, а не наїжджав на ФОПів і не тиснув іще більше на тих, хто і так працює «в білу». А з іншого боку, якби команда, для якої так старається зібрати якомога більше данини Гетманцев, гарантувала раціональне використання цих грошей, а не їхній розпил, наприклад, при будівництві доріг.

Та що було, то загуло. Зараз, у війну, «бюджетоцентричність» Гетманцева — це справжня катастрофа, бо реальному сектору в прямому сенсі треба виживати, і якщо допомогти йому держава не може, то повинна принаймні не заважати. Натомість голова податкового комітету пропонує фактично перекреслити податкову лібералізацію, яка ледь почала працювати.

А давайте запустимо вже податкові перевірки! Бо ви там, у реальному секторі, щось розслабилися, забагато у вас вільного часу та грошей! Ми вже йдемо до вас, тим паче що суди практично не працюють, і оскаржити наші донарахування та штрафи ви просто не зможете!

А давайте відшкодовувати ПДВ експортерам держоблігаціями! Байдуже, що в нашій експортній економіці цьогоріч експорту буде мінімум через заблоковані порти, нагнемо хоч тих, хто лишився! Хай платять людям зарплати ОВДПхами і за них же купують витратні матеріали!

А давайте скасуємо пільги на ввезення палива, бо жиріють! Байдуже, що там вже є величезна проблема з логістикою, бо тільки через захід наразі завозиться те, що раніше можна було привезти і з півночі, і з півдня. Не подивимося і на те, що держава поглибила там дефіцит дурнуватим регулюванням. Додамо проблем, хай буде бензин по 100.

А ще давайте повернемо 20% ПДВ на імпорт для тих, хто перейшов на 2%. Та кому там цікаво, що у нас від імпорту лишилося відсотків 30, решта — під обмеженнями. І їхні логістичні проблеми — то ж не наші проблеми. Хай платять, причому ще більше, ніж платили раніше.

Давайте зберемо якомога більше! Скрізь, де можна! Байдуже, що підприємці, які закрилися, вже не відкриються, ті, які поїхали, не захочуть вертатися, а ті, хто лишився, підуть у «тінь», бо на роботу «в білу» не вистачатиме грошей.

Найгірше, що для держбюджету зрештою нічого не зміниться, там усе одно левова частка фінансується західними партнерами та Нацбанком. Але гроші не пропадуть, хтось під шумок війни обов’язково знайде, як ними скористатися.

Давайте все ж думати, що пан Гетманцев просто не найкращий економіст, а не зрадник, хоча після історії з нафтобазами, якої він так і не зміг виразно пояснити, це дійсно важко. Але, зважаючи на всі його попередні ініціативи, він дійсно не найкращий із кращих, тож, певно, і час зараз не найкращий для його бенефісів. Тим паче що податкова політика — лише інструмент політики економічної, причому доволі тонких налаштувань. А ми досі, не знаючи, яку економіку хочемо будувати, цим тонким інструментом то двір метемо, то тісто місимо, то цвях забиваємо.

У цей час волонтери збирають хлопців на війну, власним коштом купуючи їм усе — від шоломів до шкарпеток. Не держава. Волонтери власним коштом і силами організували виїзд для сотень тисяч українців у безпечні місця. Не держава. ОСББ власним коштом починають ремонти будинків у Бучі та Ірпені. Не держава. Холдинги, фермери та селяни власним коштом і силами переорали та засіяли все, що могли. Не держава. Де вони всі взяли на це гроші? Точно не в держбюджеті. Це гроші бізнесу та громадян, а ще їхня ж організованість, злагодженість і готовність допомагати, причому зараз, а не «почекайте, у нас ще не пройшло засідання міжвідомчої робочої групи».

Те, що держава як інституція неефективна, очевидно, як і те, що українці більш ніж здатні цю неефективність компенсувати самоорганізацією та співфінансуванням. І ми обов’язково після перемоги повернемося до розмови про те, на скільки відсотків має зрости ефективність держапарату і знизитися корупція у ньому ж, аби він узагалі заслуговував на фінансування громадян. Наразі ж мусимо просто визнати: заважати бізнесу та суспільству виживати та бодай щось робити — злочин.