Божественна квітка

Один з давньогрецьких міфів розповідає, що примхлива богиня мисливства Діана якось дуже розсердилась на хлопчину-пастуха за те, що той своєю грою на сопілці розганяє звірів і заважав полюванню. В приступі гніву Діана влучною стрілою вразила юнака в серце. Та коли охолола від гніву, то стала сильно жалкувати, що вбила юного пастуха, і впросила Зевса, аби той перетворив його на гарну квітку. З того часу прикрашають землю пурпурові, наче неповинна кров, пелюстки квіток гвоздик. Саме тому древні греки називали гвоздику квіткою Зевса.

За іншою версією,  Діана в люті вирвала очі юного пастуха. Коли ж опам'яталась, то зрозуміла, що вчинила велике зло. Вона безсило випустила з рук очі юнака, і ті, впавши серед трави на землю, проросли чарівними п'ятипелюстковими квітками з вічком посередині.

Рід гвоздика (Dianthus) нараховує понад двісті п'ятдесят дикорослих видів однорічників, дворічників, частіше багаторічників, іноді напівкущів. Поширені вони переважно в Середземномор'ї, Євразії і дуже мало в Північній Америці. В колишньому Радянському Союзі відомо близько сотні дикорослих видів цього роду, а на Україні — майже чотири десятки. Починаючи з літа і аж до пізньої осені повсюдно, в найрізноманітніших куточках нашої республіки можна зустріти прекрасні квітки різних видів гвоздик.

Для ряду видів характерні досить великі запашні квітки, в яких білі пелюстки глибоко надрізані на тоненькі часточки. Така квітка має особливо витончений вигляд п'ятичленної зірки з безліччю ніжних променів на кожній пелюстці. З цієї групи можна назвати гвоздику несправжньорозчепірену [Dianthas pseadosquarrosus (Nov.) Klok.], яка зростав в соснових лісах і на пісках Наддніпрянського Полісся та в Лісостепу; гвоздику несправжньопізню (Dianthus pseudoseratinus Blocki), яка росте на вапнякових схилах і в соснових лісах Розточчя-Опілля, Волинського та Західного Лісостепу, та ще інших п'ять видів з Карпат, Закарпаття і Лісостепу.

 Гвоздика несправжньорозчепірена [Dianthas pseadosquarrosus (Nov.) Klok.]

У другої групи дикорослих гвоздик нашої флори всі квітки сидять на дуже коротких ніжках, скупчені на верхівці стебла або гілочок у щільну головку чи в густі щільні пучечки. Серед них є однорічники, дворічники та багаторічники. 

З однорічно-дворічних можна назвати гвоздики армерійовидну (Dianthas armeria L.) та несправжньоармерійовидну (Dianthus pseudoarmeria М. В.) з рожево-пурпуровими квітками. Перший вид поширений у лісових та лісостепових районах, рідше в Карпатах і Криму по лісах, чагарниках, узліссях; другий — на півдні Лісостепу, в Степу і в Криму на кам'янистих та степових схилах.

 Гвоздика армерійовидна (Dianthas armeria L.) 

 Гвоздика несправжньоармерійовидна (Dianthus pseudoarmeria М. В.)

Серед багаторічних видів можна назвати гвоздику перетинчасту (Dianthus membranaceus Borb.) з пурпуровими квітками. Цей вид поширений в Лісостепу по трав'янистих схилах, узліссях, чагарниках. До них належить також гвоздика Анджійовського [Dianthus andrzejowskianus (Zapal.) Kulcz.]. Цей вид поширений у степових і лісостепових районах по трав'янистих схилах та ділянках.

 Гвоздика Анджеєвського [Dianthus andrzejowskianus (Zapal.) Kulcz.]

Третя група гвоздик має квітки на помітних ніжках, розміщені поодинці на верхівках стебел та його гілок. Серед них у більшості видів пластинка квітчаних пелюсток несе зверху борідку з довгеньких волосків. Серед видів цієї групи можна назвати поширену по всій Україні на сухих луках, лісових галявинах і узліссях гвоздику дельтовидну (Dianthus deltoides L.) з темнорожевими або червоними квітками.

 Гвоздика дельтовидна (Dianthus deltoides L.)

Саме цього виду стосується більшість народних назв гвоздик: зірки, зірочки, линок, ольник, польові гвоздики, трав'янка.

У народі цю квітку ще називають польовими слізками, іскорками, зірочками і дівочою травою. Пахне вона, як заморські прянощі - гвоздика. 

З безбородих видів можна назвати гвоздику ланцетну (Dianthus lanceolatus Stev.) з білувато-жовтими, ледь рожевуватими квітками, поширену на півдні Лісостепу, в Степу і Криму по степових ділянках, схилах та кам'янистих відслоненнях.

 Гвоздика ланцетна (Dianthus lanceolatus Stev.)

Привабливі квітки гвоздик давно привернули увагу людини. Гвоздика була введена в культуру за цікавих: історичних обставин.

У XIII столітті під проводом Людовика IX відбувався останній хрестовий похід. Під час облоги Тунісу серед французьких хрестоносців вибухнула епідемія чуми. Смерть нещадно косила рицарське військо. Людовик IX, мабуть, за порадою своїх лікарів, які розумілись на лікувальних травах, велів назбирати на сухих схилах пагорбів криваво-червоних квіток гвоздики і лікувати ними хворих. Ці ліки допомогли, і епідемія швидко пішла на спад. Та сам король не врятувався і помер. Рицарі в пам'ять про ці події привезли великоцвіті червоні гвоздики у Францію, і з того часу вони стали тут улюбленою квіткою, поширились у культурі.

До наших днів Франція славиться гвоздиками. Тут їх вирощують величезну кількість і навіть експортують за кордон.

У XVI столітті гвоздиками захопилась англійська знать. За красу і чудовий аромат ці квіти були оспівані багатьма англійськими поетами. Здобула популярності гвоздика також в Італії. Молоді дівчата почали тут залюбки прикрашати себе квітками гвоздики. Ці чарівні квіти стали в італійців символом кохання й талісманом проти небезпеки. Припала до смаку гвоздика і в Іспанії. Тут її вирощували таким чином, щоб цілий рік були квіти, В Німеччині також полюбили гвоздику, особливо в середовищі робітників. Тут вона була символом постійності та вірності.

Наприклад, вождь соціал-демократів Август Бебель у 1909 році в Гамбурзі виголошував свою полум'яну промову з трибуни, яка була заквітчана гвоздиками. Любов'ю ці квіти користувались і серед робітників Бельгії. Особливо любили їх шахтарі, яким ці квітки приносили багато радості після перебування в жахливих умовах шахт. У XIX столітті, коли пролетаріат почав підійматись на рішучий бій з експлуататорами, червоні гвоздики стали символом боротьби з гнобителями.

Відомо, що паризькі комунари вмирали з гвоздиками. Після революційних подій 1848 року червоні гвоздики стали символом пам'яті борців-революціонерів, які загинули в боротьбі за волю для трудящих. Ці рубінові квіти кликали на боротьбу за свободу та щастя всіх пригноблених. У згинувшій совєцькій імперії вони стали символом революційної боротьби партії комуністів проти царизму, за кращу долю трудового народу. Пам'ятаєте улюблену пісню комуністів: "Красная гвоздіка - спутніца трєвог. Красная гвоздіка - наш цвєток!"

 АЛЕ! ---- КВІТИ НЕ ВИННІ! ВОНИ ПРОСТО ГАРНІ!!!

В культурі є кілька видів і гібридів гвоздики, зате виведена величезна кількість сортів. На Україні серед багатьох інших сортів відома гвоздика Коцюбинського. М. М. Коцюбинський, будучи в гостях у О. М. Горького на острові Капрі в 1910 році, звернув увагу на надзвичайно гарні яскраво-червоні, великоцвіті гвоздики. Вій привіз їх на Україну і посадив у Чернігові. Виявилось, що ця гвоздика може навіть зимувати в грунті, але при сильних морозах потребує утеплення. Відтоді гвоздика Коцюбинського є справжньою окрасою наших квіткових грядок.

 «Гвоздики Коцюбинського»

Гвоздики, крім своєї чарівної краси, поки що мало чим іншим славляться, їх біохімічний склад вивчено ще недостатньо. Щоправда, гвоздику садову (Dianthus caryophyllus L.) поширену як декоративну в усіх частинах світу, порівняно недавно почали розводити як цінну ефіроолійну культуру. Ефірна олія із свіжих квіток містить у собі евгенол і використовується в парфюмерії та лікерному виробництві. Цінується дуже високо. Серед дикорослих гвоздик також виявлені види з деякими дуже цінними властивостями. Так, препарати з гвоздики різнобарвної (Dianthus versicolor Fisch.) збуджують і підвищують тонус гладких м'язів матки і можуть з успіхом використовуватись замість відомих ріжків. Особливо приваблює те, що препарат з гвоздики, хоч і слабкіший за впливом, ніж ріжки, абсолютно позбавлений отруйних властивостей останніх.

 Гвоздика садова (Dianthus caryophyllus L.)

 Гвоздика різнобарвна (Dianthus versicolor Fisch.)

В народній медицині Китаю та Якутії використовують гвоздики пишні (Dianthus superbus L.). 3 квіток цього виду можна також одержувати ефірну олію, яка придатна для виготовлення парфумів. До речі, олію гвоздики можна використовувати і як дезинфікуючий засіб. На бактерії вона діє в кілька разів сильніше, ніж карболова кислота. Нарешті, дуже цікаво відзначити, що комари, комахи, мошки не витримують запаху багатьох видів гвоздик.

 Гвоздика пишна (Dianthus superbus L.)

Тому для захисту від них можна використовувати настій запашних видів сухих гвоздик. Для цього сухі квіти заливають крутим кип'ятком і настоюють протягом шести годин. Після цього проціджують і зливають у флакон, який добре закупорюють. При потребі змащують цим настоєм шкіру.

Дикорослі гвоздики, хоча й мають дрібніші і немахрові квіти, але не менш прекрасні і привабливі, аніж пишні культурні сорти. Дуже привабливо перенести в культуру місцеві дикорослі види гвоздик і створити з них самостійну ділянку. Багато видів дикорослих гвоздик придатні для кам'янистих садочків, гірок або для підсіву на паркових галявинах, газонах, краях чагарникових куртин, їх веселі білі та рожево-пурпурові квітки сяятимуть, наче зірочки серед зелені трав, символізуючи повний розквіт літа і радуючи нас своїми ароматними, сповненими чарівної краси квіточками.

Гвоздика (прянощі)

Батьківщина гвоздичного дерева — Молуккські острови. Гвоздику почали використовувати ще у Стародавній Індії та Китаї з IV ст. до н. е. Як пряність та медичний засіб (проти зубного болю та для поліпшення дихання) гвоздика була відома з давніх часів та мала велику популярність в Індії, на Близькому Сході, у Китаї.

Бруньки гвоздики містять велику кількість ефірної олії, до складу якої входить євгенол, ацетилєвгенол, а також дубильні речовини, органічні кислоти (олеанолова кислота), слиз, жири.

  Гвоздика — (Caryophyllus aromaticus L.), вічнозелене дерево з родини Миртових.

Завдяки тому, що гвоздика має сильний аромат та гострий смак, її використовують як пряність.

Саме тому Людовік ІХ Святий і назвав під час облоги Тунісу - чудодійні квіти, ліки від чуми - "гвоздикою", бо пахли вони, як заморські прянощі - гвоздика.

Гвоздику додають у лікери, гарячі напої, фруктові соки та компоти. Страви з червонокачанної капусти, маринованих грибів, оселедця, ароматизованих гвоздикою, набувають особливого смаку. Використовують гвоздику при виготовленні туалетного мила, парфумів.

Гвоздикове масло володіє антибактеріальними та противірусними властивостями - це ідеальний дезинфікуючий засіб. 

Гвоздикове масло добре впливає на емоційну сферу. Воно створює ефект захищеності і невразливості. Воно допомагає сконцентруватися і позбутися негативних емоцій.

У повсякденному житті гвоздику можна поставити в один ряд з лавандою по своїй ефективності. Вона допомагає позбутися від молі і чудово грає роль ароматизатора для гардероба і шаф. Запах гвоздики відлякує мурах, мух, комарів, кліщів.

Для перевірки якості прянощів потрібно декілька бутонів гвоздики покласти у воду: якщо вони потонуть або будуть плавати у вертикальному положенні — це значить, що гвоздика має гарну якість, якщо ж бутони будуть плавати у горизонтальному положенні, то це означає, що гвоздика втратила свій аромат.