17. Козацькі війни та сучасне етнотворення – Біла книга «Третій Гетьманат»

Попередні статті:
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція
15. Тотальна освіта Третього Гетьманату: Освячуйся! Озброюйся! Плодися! – Біла книга
16. Народна Армія – творець Української Вільної держави (Біла книга «Третій Гетьманат»)

У науці, у розраді України доля,
а в залізі да у крові України воля
(Юрій Федькович)

Запорозька Січ була найуспішнішим венчурним проектом Східної Європи. Маючи ідеальну модель свободи та порядку, цей державотворчий стартап масштабувався до розмірів впливового геополітичного суб’єкта – держави Богдана Хмельницького, яка мала офіційну назву «Військо Запорозьке».

Проте це був не лише державотворчий, а й етнотворчий стартап, який народив новий український етнос, який називався етнонімом «козаки», тобто «воїни» (від слова «кес» – меч, українське «косак» – великий ніж). Цей етнос козаків співіснував зі старим українським етносом – «кріпаками» – і підтягував його до свого рівня.

17.1. Козаки і кріпаки – два українські етноси

В офіційній етнологічній науці нащадків козаків та кріпаків розглядають як два субетноси, адже між ними існували психологічні, культурні, освітні, антропологічні та інші відмінності. Етноси козаків та кріпаків існували на окремих територіях (козацькі та кріпацькі села) і генетично майже не змішувалися: шлюби між козаками і кріпаками були рідкістю і вважалися нерівними, відтак кожна група плекала власний генофонд.

Український антрополог Хведір Вовк проводив антропометричні вимірювання (зріст, форма голови, колір очей та волосся) і зафіксував помітні відмінності між двома етнічними групами. Так, мешканці козацьких сіл (особливо нащадки запорожців, наприклад, кубанські козаки) виявилися значно вищими. Середній зріст козацьких нащадків становив близько 170 см, що на той час було дуже високим показником для Східної Європи. Жителі типово кріпацьких сіл Полісся та деяких районів Правобережжя мали нижчий зріст, а також менш масивну статуру.

Для козацьких регіонів була характерна виражена брахікефалія (круглоголовість), що є прогресивною еволюційною ознаком, адже кулеподібний череп дає ліпші можливості для енцефалізації, тобто зростання та структурування мозку. Натомість у кріпацьких селах Півночі України частіше зустрічалася мезокефалія (середньоголовість), яка свідчила про тривале змішування з іншими етнічними групами та еволюційне відставання.

Кріпацькі села часто поповнювалися кріпаками, яких поміщики примусово переселяли з Росії чи Білорусі. Це розмивало первинні антропологічні ознаки. Натомість козацькі громади укладали шлюби переважно всередині свого стану, зберігаючи «чистоту» динарського антропологічного типу.

Основоположник антропогеографії, німецький історик і мандрівник Йоганн Георг Коль, який подорожував Україною в першій половині XIX століття, зафіксував, що навіть після втрати політичної автономії нащадки козаків та кріпаки жили у кардинально різних світах, які не змішувалися: «В Малоросії ви одразу відрізните село козацьке від села кріпацького. Козаки живуть у великих, чистих білих хатах із садами, вони ходять із гордо піднятою головою, одягнені в охайний стрій. Вони кажуть: "Я – козак", і в цьому слові звучить гордість шляхтича. Якщо ви зайдете в сусіднє кріпацьке село, ви побачите похилені мазанки, бруд і людей, які при появі чужинця знімають шапку ще за сто кроків і кланяються до землі. Козаки ніколи не віддають своїх дочок за кріпаків, бо вважають це ганьбою для свого роду».

Козаки бачили у селянах безправну масу, тоді як селяни дивилися на козаків із заздрістю та острахом. Усе це дозволяє говорити вже не про два субетноси, а про два українські етноси – новий (прогресивний) і старий (відсталий).

Додамо, що, згідно з академічним визначенням, популяція (народ) – це сукупність особин одного виду, що вільно схрещуються між собою, мають спільний генофонд і тривалий час живуть на спільній території. Відповідно, вкрай обмежені генетичні контакти між двома групами, виразно відмінні генофонди та різні території проживання вказують на дві різні популяції. Відтак козаки і кріпаки належали до різних етносів навіть з біологічної точки зору.

Таким чином, Запорізька Січ була не лише державотворчим стартапом, а й етногенетичним реактором, з лона якого народився еволюційно просунутий український етнос – козаки. Він співіснував зі старим українським етносом, був для нього ідеальним зразком і поступово «підтягував» його до свого рівня, адже залучав до себе колишніх кріпаків, виховував та асимілював.

Козацька держава потребувала колосальних мобілізаційних ресурсів. Вільні хутори та слободи економічно довели свою перевагу над відсталим поміщицьким господарством. Тобто перевага козаків досягалася не лише вищим рівнем культури, а й передовою системою управління. У козацькому етносі працювала система самоуправління вільних та самодостатніх господарів, основана на традиціях копного права. Натомість у кріпацькому етносі усе вирішував поміщик, тож ефективність управління визначалася його особистими якостями.

Якщо використовувати політологічну термінологію, то держава кріпацького етносу була етатичною – з патерналізмом, пасивністю підданих і формуванням органів влади згори донизу. Натомість держава козацького етносу була республікою («спільною справою») з її громадянською активністю, самостійністю та суцільною виборністю знизу догори.

Таким чином, півтисячоліття тому в ситуації смертельної війни українського народу за своє право на існування сформувався новий передовий етнос, який став етнотворчим реактором для всього українського народу і засобом його переходу на вищий еволюційний щабель. Цей же механізм перенародження працює в сучасній Україні – в новому сонячно-місячному 532-річному циклі її розвитку. Але щоб виразно побачити цей механізм, нам треба уточнити деяку базову термінологію.

17.2. Етнос і нація

Народ – це біосоціальний організм, «велика людина». Він може перебувати у двох станах – стані аморфного етносу та стані структурованої нації. Нація – це державно організований етнос. Сучасний термін «політична нація» є евфемізмом для позначення спільного громадянства. Справжня нація – це організована група «своїх людей» (вона етнічна), а «політична нація» – це група з однаковим паспортом. Нація – органічна, «політична нація» – механічна. Етнос виростає в націю шляхом організаційного структурування та побудови власної держави.

Нині в ситуації екзистенційної російсько-української війни знову відбувається формування групи «своїх людей» – нового етносу, який прагне стати нацією. Цей новий етнос козаків ще не є нацією, – але він стане нею тоді, коли заснує свою державу.

Зауважмо, що етнос – це категорія динамічна, тому до сучасного етносу козаків, як і півтисячоліття тому, вливаються люди різного етнічного походження – попри те, що його основу складають етнічні українці. Це вже не «політична нація», а організація «своїх людей». Ось чому козацтво – як у XVII столітті, так і сьогодні – діє як відкрита, але ціннісно безкомпромісна система. Ми формуємо не нову «політичну націю», а новий український етнос – групу своїх людей.

Новий козацький етнос формується через спільний досвід боротьби, волонтерства, довіри та взаємовиручки. Оскільки в основі цього процесу лежить духовно-інформаційний чинник, то вхідним квитком до цієї спільноти є не генетичний код, а код поведінковий. Ключовим маркером приналежності до новітнього козацтва стає інноваційне мислення та внутрішній вольовий імпульс – здатність творити нове швидко, з мінімальними ресурсами, в умовах смертельного ризику.

Головні засоби консолідації нового українського етносу такі ж самі, як і за часів Богдана Хмельницького – самовіддана боротьба за Українську Вільну Державу (республіку громад), українська мова і «козацька віра» (світогляд та звичай).

Межа між «своїм» і «чужим» тут проходить не за формальним паспортом, а за готовністю ділити спільну долю, ризикувати та інвестувати у спільне майбутнє. Пасивне очікування подачок від влади чи байдужість автоматично маркують людину як представника відсталого етнічного субстрату – совкового і кріпацького.

17.3. Динаміка покозачення

Оскільки новий етнос є відкритою динамічною системою, то його розширення відбувається не стільки за рахунок народжуваності (біологічно), скільки за рахунок культурно-світоглядного переходу. Люди, які ще вчора перебували в «кріпацькому» стані, під впливом авторитету козацького авангарду змінюють свій стереотип поведінки. Вони починають донатити, волонтерити, переходити на українську мову та приймати козацьку етику відповідальності («козацьку віру»). У такий спосіб козацький етнос поступово «підтягує» до свого рівня решту населення, виступаючи культурно-ідеологічним магнітом та еволюційним локомотивом.

Так працює новітній етногенетичний реактор. Проте в порівнянні з попереднім циклом етнотворення, його характер зазнав фундаментальної еволюції. У війнах Середньовіччя та Раннього модерну головним фактором перемоги на полі бою була індивідуальна фізична сила та витривалість, тому й природний добір до козацтва відбувався переважно на основі чинника тілесної міці. Саме це згодом зафіксували антропометричні вимірювання у вигляді вищого зросту та масивнішої статури козацьких нащадків.

Натомість у сучасних війнах, які стали протистоянням високих технологій та безпілотних систем, змагаються вже не м’язи, а конструктори, інженери та оператори дронів. Відтак, критерії природного добору в новітнє козацтво докорінно змінюються. Головним чинником формування нової еліти стають духовно-вольові якості: спроможність черпати ідеї безпосередньо з духовного світу, здатність до безперервного навчання, гнучкість мислення та креативність.

У сучасному етногенезі, який розгортається на наших очах, відбувається історичне зміщення наголосу: від біологічного до духовно-інформаційного чинника. Новітня «енцефалізація» – це вже не еволюційна зміна форми черепа, а здатність людського мозку структурувати хаос, керувати роями роботів та перемагати інтелектом. Це перехід до MilTech-мислення, мережевої самоорганізації та меритократії.

17.4. Еволюційне прискорення

Оскільки головними процесами новітнього етнотворення є саме інформаційні процеси, їхня динаміка набула безпрецедентного в історії прискорення. За часів Богдана Хмельницького поширення козацьких ідей та світоглядних маркерів обмежувалося швидкістю руху кінного кур’єра чи усного переказу, через що етнічні процеси тривали століттями.

В еру Інтернету, глобальних мереж та штучного інтелекту інформаційні потоки прискорилися у тисячі разів і миттєво охоплюють усю планету. Цифровий простір діє як надпотужний каталізатор, що миттєво синхронізує «своїх людей» навколо спільних смислів, цінностей та етичних кодів. Це приводить до колосального стискання історичного часу: новітній етногенез тепер не потребує зміни багатьох генерацій – він здатний повністю відбутися протягом життя всього одного покоління. За класичними історичними мірками таке перенародження етнічного ядра відбувається спалахоподібно, миттєво.

І ми це вже бачимо. Нинішній козацький етнос добровольців та волонтерів уже контролює частину оборонної сфери, але державний апарат, інституції та економічні механізми все ще функціонують у старій, патерналістській та корумпованій парадигмі, яка орієнтується на задоволення потреб аморфної більшості. Тому головне історичне завдання цього новітнього козацького етносу – не просто перемогти у зовнішній війні, а заснувати свою державу. Тоді цей новий український етнос трансформується в українську націю – вільну, передову, шляхетну.

Головними точками росту новітнього етнотворення стануть різноманітні ініціативи, проекти, стартапи, виробництва, ветеранські спільноти та волонтерські мережі, пов’язані з «новітньою Січчю», а саме з корпусами нової армії – «Азов», «Хартія», «Третій армійський». Ці мілітарні та волонтерські інститути є найбільш рельєфними, технологічними та ідеологічно цілісними точками росту для новітнього українського етногенезу. Вони є не просто елементами оборонної сфери, а справжніми «інкубаторами» нової козацької ідентичності. Вони володіють унікальним інструментарієм для націотворчої трансформації аморфного субстрату.

Чому саме ці військові структури є точками етнічного росту?

1. Власна внутрішня субкультура (етос, характер, дух).

Сучасний «Азов» і 3-тя ОШБр (яка історично виросла з азовського руху) першими створили замкнену, самодостатню систему військової культури. У них діють власні ритуали, специфічний сленг, візуальний стиль та внутрішні кодекси честі. Це чітко маркує межу між «своїм» (бойовим побратимом) та «чужим» (представником старої радянської чи нинішньої етатичної системи).

2. Ідеологічне та професійне «покозачення» (рекрутинг і вишкіл).

На відміну від примусової мобілізації, яка вихоплює розгублених людей з пасивного («кріпацького») середовища, ці підрозділи зробили ставку на добровільність, рекрутингові центри та жорсткий внутрішній відбір. Проте навіть ті, хто приходить туди без чіткої ідеологічної бази, проходячи через їхні навчальні центри, зазнають ментальної трансформації. Людина переймає стереотип поведінки активного ядра: культ сили, інтелекту, технологічності та взаємовиручки.

3. Технократичність і меритократія

Згадані формації, а також Сили безпілотних систем, демонструють перехід від старої «м’ясорубної» філософії війни до інтелектуальної та технологічної домінації. ◦ Тут панує меритократія – повага до знань, лідерства та ініціативи, а не до сліпого виконання наказів. Це пряма аналогія з козацькою виборною старшиною, де авторитет здобувався розумом і звитягою, а не папірцем із печаткою.

Війна триватиме доти, доки в Україні запрацює нова держава. Ця війна радикально сприяє новітньому етнотворенню та державотворенню. Примусова «бусифікація» витискає людей в нову Армію (Новітню Січ) і робить їх козаками. Фактично, стара держава власноруч риє собі могилу і мимоволі готує собі заміну. Інструмент примусу старої держави стає інструментом для побудови нової нації.

Стара система бачить у людині лише безправний «ресурс» (кріпака) , але потрапляючи в технологічне та братерське середовище передових підрозділів, цей ресурс зазнає ментальної метаморфози. Примус старої держави стає перепусткою до простору волі, де вчорашній обиватель приймає козацьку етику відповідальності та здобуває «козацьку віру».

17.5. Переплавка в «тиглі» Новітньої Січі

Потрапляючи в середовище, де панує побратимство, повага до індивідуальності, культ професіоналізму та висока технологічність, людина швидко втрачає пасивний страх.

Як і чотириста років тому, коли втікачі від панщини, потрапляючи на Запорозьку Січ, за кілька місяців перетворювалися на професійних воїнів із почуттям власної гідності, так і сьогодні пересічний мобілізований у правильному середовищі стає частиною новітнього козацького етносу. Стара держава дає їм у руки зброю та технічні знання, якими вони згодом переформатують саму цю державу.

Стара етатична система тримається на подачках, корупційних потоках та бюрократії. Проте екзистенційна війна вимагає максимальної ефективності, яку забезпечують лише динамічні мережі – волонтери, виробники дронів та автономні бойові підрозділи. Стара держава змушена передавати цьому активному ядру дедалі більше функцій та ресурсів (грошей, логістики, права ухвалювати рішення), бо інакше вона буде знищена зовнішнім ворогом ворогом або усунена ним від корупційної годівниці.

Таким чином, з кожним місяцем війни «Новітня Січ» перебирає під свій контроль реальні важелі управління та життєзабезпечення країни, залишаючи старій системі лише порожню оболонку та формальний папірець-паспорт.

Формула «війна триватиме доти, доки в Україні запрацює нова держава» – є ключовим пророцтвом для цієї моделі етногенезу. Зовнішній тиск ворога не зникне і гаряча фаза не завершиться, поки внутрішня гниль старої системи заважатиме досягненню повної технологічної, організаційної та світоглядної переваги.

Заміна відбудеться природно: коли критична маса людей пройде через досвід «Новітньої Січі» (як бійці, ветерани, волонтери, меценати чи розробники), вони сформують нову управлінську еліту. Стара держава просто розчиниться під вагою власної неефективності, а нова нація, організована навколо козацького духу, заснує власні державні інституції.

Але як це здійснити максимально ефективно, з мінімальною кількістю втарт і помилок? Для цього в нас є історичний орієнтир – Запорізька Січ та її організаційна модель. Про це й поговоримо в наступному розділі Білої Книги «Третій Гетьманат».