Американський ультиматум нащадка королів і Лебединого роду кремлівському карлику-безродьку, який й досі марить стати царем «руського миру» // Міра Києвець, Дана Либуше

Весна цього, 2015 року видалася дуже напруженою… Повзли чутки, що після військового параду у Москві на честь 70-річчя перемоги у «Великій Вітчизняній війні» (який до речі проігнорувала більшість світових лідерів) Кремль розпочне повномасштабний наступ на Україну, і початком бойових дій стане напрямок на Маріуполь – південний український форпост, через який Росія намагатиметься пробити «коридор» до окупованих нею же Тавриди-Криму та Придністров’я. Приблизно так розмірковували у Генштабі російського головнокомандувача. Однак, щось пішло не так. Не так сталося, як гадалося. І знак Небесної Цариці Богородиці теж не забарився, коли на тлі чистого неба під час проведення військового параду над Червоною площею з’явився чорний стовп диму від пожежі, що сталася в районі ВДНГ,  неподалік від проспекту Миру. Як символічно! Якщо ж  додати до цього ще два випадки, що сталися в Росії на день Перемоги (у Ростові рухнув меморіал Перемоги,  під час військового параду в Росії загорівся „Бук”), то маємо повний комплект „трьох попереджувальних знаків”, що несуть фатальну невідворотність для діючої кремлівської верхівки, яка недарма в іспанській карній справі проходить під назвою „Операція Трійка”.

Вогонь Одигитрії-Пирогощої, Цариці Богородиці як нагадування про Вогонь Небесний усім, хто розпалює вогонь війни на священних землях України-Русі

Владичиця Неба і Землі, Лада Богородиця  вказала земному кремлівському «царьку» на його нишкле місце, яке він вже давно займає в Їі Небесному звіринці-бестіарії разом з іншими запеклими ворогами-злодюжками України-Русі. Саме Вона, Праматір людства, Велика Хранителька Ладопорядку як на Небі, так і на Землі, наклала на нього свої Небесні санкції ще навесні минулого року. Тому й годі було йому, не посвяченому в Їі Сакральне Буття, сподіватися на лояльне ставлення до нього з боку колишніх симпатиків – заокеанських та західних лідерів країн. Бо куди ж йому, безродьку, знати, що світові керівники погоджують свої дії з Тією, Яка тримає у своїх Лебединих крилах Земну кулю і плекає свою безмежну Любов до свого Лебединого Лона – прадавньої обителі – України-Русі, де незабаром під впливом галактичних пульсарів має народитися новий пасіонарний народ. І чарівне сяйво божественного тіла Богині золотим світлом розпросториться на всі боки, відкриється безмежний простір, із бездонного неба життєдайним дощем проллється на землю золоте сім’я, запліднить Матір-Землю Лебедину, і розквітне природа на довкіллі, а із магічно-чарівної природи постане найкраще її творіння – БогоЛюдина, Людина Нової епохи. В ім’я всевидящого Ока, творця Вирію!

Чи здогадується про цей космічний задум російський тиран-кровопивця, який своїми брудними руками тягнеться до Білосніжного тіла Землі Лебединої – України-Русі? Чи не тому кремлівському очільнику зійшов знак Неба, якраз тоді, коли безсвятько, який «не має в душі нічого святого», приймав свій показушний парад 9 травня на Червоній площі, назва якої, до речі, теж підпорядкована Їй – Денниці Вранішній, Одигитрії Дороговказній, Ладі Небесній? ( див. ЛЕБЕДИНА ТОПОНІМІКА УКРАЇНИ-РУСІ НА ТЕРЕНАХ МОСКОВІЇ...)

Третій попереджувальний знак Неба – останній перед початком незворотньої дії в долі горе-царя «руського миру». Чорний дим ніби свідчив про початок кінця імперського видовища-параду і того, хто його приймав. Ця святкова пожежа-знамення нагадала і про другий прихід нелюдя-президента на престол 2004-го року, коли той давав інтерв’ю саме в день виборів, а за його спиною розгорявся  Манеж, який доранку вигорів до цурки («Пожары, как знамения эпохи Путина» Борис Романов).

Не будемо зараз гадати на кавовій гущі, хто в Московії бавиться з Огнивом-Кресалом Покрови-Пирогощої, наражаючись на Небесний вогонь Матері-Берегині Небесної, Цариці Богородиці. Мабуть, не втямити кремлівським пройдисвітам про небезпеку, пов’язану із сакральним багаттям, яке береже Cвященний вогонь Берегині Небесної. Отож і ризикують вони втратити свій оберіг, свій захист і захист своїх родин. Звідки ж знати їм, невігласам, що Вогонь – це стихія, яку українці обожнювали з давніх-давен? Вогонь вважався живою, очищувальною силою. Велика богиня Берегиня – богиня добра й захисту людини. Її Храм стоїть посеред Неба-Сонця, а на вівтарі Її діви – доглядачки вічного вогню. З предковічних часів Велика богиня є великою Берегинею життєдайної Матері-Землі, того могутнього та таємничого цвіту, який тримає в собі життєтворна материнська сила. Богиня Берегиня приносить у життя людини життєві радощі, свіже оновлення на вічну славу зоряного неба предків. Берегиня є оберегом непорушної й глибокої вірності подружжя. Боронь Боже, щоби погас родинний священний вогонь! Сумує Берегиня над згаслим багаттям тієї сім’ї, котра не вберегла вогнища у своєму помешканні. В таку оселю приходить біда (Див.: Плачинда С.П. Словник давньоукраїнської міфології. – К.: Укр. письменник, 1993).

Із долі ж російського керманича і його теперешніх вчинків випливає, що не мав він у дитинстві родинного вогню, материнського й батьківського тепла, лагідної й невичерпної ласки – запоруки зростання щасливої дитини. Ще змалку в його засмученній душі загас родинний вогонь, який є не лише живильником сердечного тепла, а й символом-віссю сімейного щастя, що згуртовує й оберігає рід та родовід. Як символ священного вогнища, родинне багаття Берегині дарує мир і спокій сім'ї, де завжди панує злагода, любов і висока мораль.

Берегиня – це мамина пісня, що любов’ю, вірою і красою лине з Вирію. Берегиня – це блискавка і грім Перуна; це веселка в сонці Дажбога серед краси і сили звичаїв орія-хлібороба, його обов’язків і законів. Велика богиня – це триєдина життєтворна сила безмежних небес премудрої Лади у світлі й вічності життя всемогутнього Ладу.  Безгрішною і вільною народжується людина, а воля – це і є Берегиня! Ніякі сили зла не здатні здолати віру, пісню, родовідну пам’ять і волелюбний дух народу, якщо його віра щира і благословенна на святій Матері-Землі. Немає віри, вищої від любові Берегині до свого народу, як немає віри, вищої до рідного Бога! Найстародавніша Богиня добра і захисту прийшла із давньої Оріани до своїх нащадків зображенням Оранти-Лади в соборі Святої Софії, що в славному граді Кия (Там же).

І якщо самовпевнений цар „руського миру” так рветься на стародавні землі Матері-Берегині, Діви Лебединої–Оранти і повсяк час наголошує на причетності Московії й власної персони до наших прадавніх Лебединих земель Києвської Русі, чому ж тоді загасив він родинне багаття своєї сім’ї? Чому розірвав родинні зв’язки з дружиною і доньками? Чому не вшановує Велику богиню та своїх предків? І чи має такий цар право на престол "Білого Царя руського миру", який замість того, щоб плекати вищу віру й любов до свого роду, свого народу,  до Святої й Благословенної Матері-Землі, розбурхує пекельний вогонь війни на Її теренах. Так, мабуть, це – „цар не справжній”. Певно, це – цар-самозванець, який не має коду-доступу до священного вогню, Хранителькою якого є Мати Берегиня, Оранта-Либідь, Лада Богородиця.

Якщо державний муж (а в нашому випадку це – президент сусідньої країни) не має в душі зігрівального тепла від родинного багаття, він обов'язково розпалить вогонь іззовні. Але тоді вже буде не Священний Небесний вогонь, який підтримує його рід і народ, а злочинний підпал – полум’я біди і розбрату.

Нащадкам пелазгів-лелегів, русичів, огнищан, пирятинців – славетним аріям, хохлам-вишатичам, відома  сакральна сила Священного вогню, Січі-Кресала, що запалює Вранішню Зарю, Денниці-Лади Богородиці, Січі-Пирогощої.  І на відміну  від Їі очищувального і життєдайного вогню, той чорний страшний задушний вогонь-дим, яким час від часу горить Москва упродовж правління кегебешного недоростка, іноді наводить на думку – чи не сам собі «руський самодержець» створює апокаліптичні знамення, а заодно й устрашає покірливу столицю Московії. Хто зна?

Однак,  нині сущим правителям та можновладцям, напевно не завадило б знати про те, що Кресало-Вогнище – це божественний атрибут Самої Лади Богородиці, Богині Берегині, Покрови-Пирогощої і гра з вогнем, що є часткою Вогню Небесного грізної Ясуні-Володарки загрожує незворотними наслідками.

І треба добре запам’ятати ватному царьку «руського миру» і усім підступним загравачам з Вогнем-Огнивом (в усіх його різновидах, починаючи з Олімпійського вогню і закінчуючи полум’ям війни, яке розбурхав наш північний сусід), що саме Кримська–Таврійська земля та Луганська-Огнищанська земля є складовими частинами «тріади»: Таврія (Скала), Полтава (Кременчуг) та Лугань (Огнищанськ), – які творять міфологічний образ запалювання Вранішньої Зорі, Діви Лебединої як на Небі, так і на Землі. Січ-Кресало висікає вогонь і народжує денне сяйво-світіння, Січ-Пирогощу над прадавньою Цариною Матері Божої – Україною-Лебедією. Тож гра з вогнем,  тим паче на теренах Лебединих, дуже небезпечне для усіх причетних до неприродного творіння вогню-полум’я. Тож будьмо обачливими з Січчю-Кресалом, Небесним Заревом, що запалює Сіяння Космічного Дня, як на Небі, так і на Землі.

А ми, повертаючись до головної теми данної статті, хочемо нагадати про те, що з початком агресії Московії проти своєї матері-метрополії Київської Русі – Царини Лади Богородиці й Неньки України, Влада Неба й порушила нездоланний  до того кремінально-кегебістський режим російської Орди. І як відсутні синівська вдячність та почуття любові  до своєї матері (чи то рідної, чи то названої – напевно ми так і не довідаємось про те), так і відсутні у глави російської держави відчуття історичної вдячності  Україні-Русі за її цивілізаційний внесок у заснування та розвиток Московії.

Однак, Небо знає, де курка, а де яйце, і голку «чахлика невмирущого» неодмінно переломить. Тому й посилає Володарка Ладопорядку, Владичиця Неба та Землі свої Небесні знаки, як повідомлення про підозру. І вирок  Небесного Правосуддя вже не за горами.

Пожежа неподалік Храму Богородиці під час проведення військового параду, була такою сильною, що тушилася за допомогою двадцяти п'яти пожежних машин та гелікоптерів, і недвозначно дала зрозуміти нахабному вискочці, тимчасовому «царьку» Московії та його поплічникам-опричникам, що час їхнього правління спливає і що ні про які повномасштабні наступи у бік Лебединої землі України-Русі, а тим паче Маріуполя біля Їі купелі – Азовського моря,  хай навіть і не мріють. Бо тепер вже горітиме у самого кровопивці-монстра земля під ногами, і варитиметься у пекельному казані-котлі він сам з усіма своїми підспівувачами. Тому й стовбурило чорною задухою у столиці Московії на «День Перемоги», неподалік Храму Богородиці, Одигитрії Дороговказної, Божої Матері «Тихвинської», яка за іронією долі підтверджує особливий статус Росії «перед лицем Бога» і відповідно є яскравим символом «Руської централізованної держави».

Храм Тихвинської ікони Божої Матері було споруджено у 1673-1680 роках як частину комплексу одного з дорожних палаців царя Олексія Михайловича, батька Петра I. Це за його правління московська православна церква розкололася на переслідувану старообрядну та пануючу, Никонівську. Час царювання Олексія «Тишайшого» характерний посиленням феодальної експлуатації та зростанням фінансового гніту. Така політика спричинила ряд міщанських повстань, так званий “Мідний бунт”,  Селянську війну під керівництвом Степана Разіна (1670-1671). Часом треба глибше зануритися в історію, щоб краще зрозуміти сьогодення. А головне – виправити помилки й добре засвоїти уроки минулого, щоб вони ніколи не повторювалися у майбутньому. Маємо на увазі так зване «воз'єднання України з Росією» (1654) і «повернення частини споконвіку русскіх земель – Смоленської, Сіверської землі із Стародубом і Черніговом» (1667), які росіяни вважають найбільшим успіхом у зовнішній політиці часів правління Олексія Михайловича. Чи не тому Тихвинська ікона Божої Матері, яка завжди була доленосною рятувальницею Московії, нагадала «пожежею-знаменням» усім, і перш за все головнокомандувачу, який приймав парад у Білокам'яній,  про  справжні історичні витоки сучасної трагедії – війни Росії за землі України-Русі.

Але ж ми, українці-хохли, відаємо та добре пам'ятаємо, як і з чим пов’язаний особливий іконографічний тип ікони Одигитрії Дороговказної. Тому мабуть і втрутилася Небесна Богородиця у загарбницькі плани кремлівського зухвальця, який хизувався вторгненням в приазовські степи України-Русі, відразу після „свята Перемоги”. Нахаба-мрійник настільки поведений на сакральній владі  Небополітика, що, до речі, притаманна тільки нащадкам за фактом народження в благородних  родах, які сягають своїм корінням зіркових пращурів Діви Лебединої, що навіть не зміг второпати, що хтось або щось завадить йому здійснити  задумане. І звідки ж йому, не-Світочу з його університетами знати, що Маріуполь – це освячена Небом земля, де з давніх давен розливається священна купіль Пресвятої Діви Лебединої – Азовське море – Меотіда. Якраз туди Лебедина Діва злітає з Неба, щоб озорити Земну воду освяченими променями Божественної Любові й Благодаті. Саме там Вона занурюється в живильні води, щоб надавати сил своїй земній Обителі із віку в вік. Бо там, у глибинах прадавньої Меотіди – Азовського моря, й живе Їі Величний Зоряний Дух, Дух Діви Лебединої, яка в народі лагідно зветься Азовочка.

Тому, мабуть, зовсім з'їхавши з глузду, російський верховода із «синдромом наполеона» й марить  підкорити Лебедину Обитель – Маріуполь – Азовочку, щоб хоч якось доторкнутися до статусу «Небополітика». Ось тільки не благословляє його намірів Владичиця Небес, Цариця Богородиця.

Амазонки-Косачки – віддані войовничі Діви завжди оберігають Священну купіль Азовочки – Діви Лебединої

Приазовська стародавня земля пам'ятає дух Жінки-Войовниці, Амазонки-Косачки. Свята Мати, первородителька племен наших, премудра Лада благословила в безсмертя своє материнське дитя – Жінку-Матір і Жінку-Воїна. Ось уже не одне тисячоліття той дух косацької вольності, мужність, ніжність і навіть жорстокість, споконвічне прагнення до рівності жінки з чоловіком, приваблюють та інтригують уяву всього світу. Омужені – так називало себе в добу Матері Світу мужнє давньоукраїнське плем’я ІІІ – І тисячоліття до н.е. Місце поселення легендарних амазонок займало велику територію від приазовських та причорноморських степів низу Дніпра – до Балтійського моря. Як символ Праматері, дочки Дніпра–Борисфена, напівдіви-напівзмії, згідно з легендою, що її повідав Геродот, амазонки носили довгу дівочу косу, ознаку дівочої вольниці, бо за віросповіданнями були язичницями, сонцепоклонницями. Запорозькі козаки ХVI–XVIII століття називали себе нащадками сарматів а, значить, і славних амазонок-косачок. З тих давніх часів залишився звичай залишати на голові пасмо волосся, бо за традиціями предків там перебуває людська душа, яка оберігає людину і продовжує її життя.

У косацьких лавах загонів Великого князя Київського Святослава (помер 972 р.) служили амазонки–русички, по-чоловічому одягнені й озброєні. У війні з греками завзято билася амазонська рать на чолі з їх отаманкою Славуньою. Чужинці дивувалися, що в ті часи в Україні-Русі ще жили амазонки. (Див.: Войтович В. М. Міфи та легенди давньої України).

Амазонки (косачі, косачки) — войовнича спільнота давньоукраїнського жіноцтва III—І тисячоліття до н. е. За сучасною гіпотезою, стародавня жіноча вольниця утворилася як опозиція патріархатові, що прийшов на зміну матріархатові. Носили довгу дівочу косу як ознаку вільної, незалежної жінки. Звідси — українська назва амазонок – КОСАЧКИ, КОСАЧІ (на старовинній китайській гравюрі зображено постаті амазонок з товстими косами, що спадають через ліве плече до землі). За сучасною гіпотезою, Амазонки – засновниці української козацької вольниці. Підтвердженням цього – горельєфне зображення давньоукраїнського козака з «оселедцем» (на тім’ї) та довгою косою, що спадає на плече. Це зображення, знайдене в гробниці єгипетського фараона Хоремхеба (XIV ст. до н. е.), підтверджує припущення про походження назви «козак» від слова КОСА. (Див.: Плачинда С. П. Словник давньоукраїнської міфології: — К.: Укр. письменник, 1993).

То чи міг знати, чи міг відати про це правитель Кремля, коли зазіхався на прадавні священні землі Амазонок-Косачок, Святу купіль Азовочки та місто присвячене Її імені – Маріуполь? Мабуть, не знав і чуткам не вірив, що то є земля Праматері Либеді, яка породила Священне військо Косачок і Косаків–Лицарів, яких майже тисячоліття нищили втаємничені хозари та їхні хижі послідовники через царів і цариць Московії, щоб присвоїти собі, приватизувати їхню історію, культуру й духовні надбання, що одвіку по праву належать Україні-Русі та її незламному народові.

Однак час темних віків минає, господарювання Темряви-Ночі Сварожої діходить свого кінця, і на поверхню спливає Правда-Істина із Вранішньою Зорею, Лебединою Денницею, Ладою Богородицею.

Тому і не утямив кремлівській неуч Небесного знання, коли благородний Лебединий Лицар, який справді знається на сакральності причорноморських земель та приазовських степів і їхніх Священних героїв – Косачок та Косаків і добре пам’ятає про свою далеку Прабатьківщину – Україну-Русь, висунув йому нищівний ультиматум.

Лебедина обитель-купіль України-Русі та Їі БлагоРодні нащадки в протистоянні з геополітичним ізгоєм-безРодьком, який так рветься в Небополітику

Сподіваємося, наші читачі пам’ятають про Лебедину топоніміку Великого Степу і що назва Маріуполь – посвята Україні й Діві Марії, Вищій або Дороговказній Зорі. А це означає, що Маріуполь – священні землі Лебединої  Діви, пов'язані з прабатьківщиною легендарних Амазонок-Косачок.

 Наводимо уривок із статті  ТРИВОЖНЕ НЕБО НАД ЛЕБЕДИНИМ ЦАРСТВОМ – УКРАЇНОЮ , написаної   навесні минулого року, щоб ще раз нагадати сакральні топоніми та гідроніми Донецької, освяченої Небом і Либіддю-Артемідою, землі:

«Древня назва Азовського моря – Меотіда. Латинське "meo" – бігти, літати, ходити. Море називалося "біжучим", "летючим" або “ширяючим” (древньо-слов’янське "текти", "течія", “текучою” можна назвати Артеміду-Діану, Меотіду, Азовочку – Либідь.

Маріуполь. Місто біля Азовского моря. Козацьку назву було присвячено Іфігенії, а назва Маріуполь – посвята Україні й Діві Марії – Віщій або Дороговказній зорі. Марія. Старонімецьке “mari”(meri). В українській християнській міфології – Софія (від грецького “σοφια” – “σοφος” – мудрість). В козацькому співтоваристві також Діана, Артеміда, Велика Матір, Січ-Покрова. Діана стала прообразом Марії. Діану називали Тривією – тридорожною…

Мар’їнка (санскритське “marici” – промінь світла), Авдїївка (санскритське “avid” – знати достовірно), Ясинувата (санскритське “yas”, “yasti"), Ясунь – Денниця, Дороговказна зоря, древньоіндійське “Alba” – Лебідь.

Тут тільки декілька прикладів топонімів і гідронімів, розсипаних на прадавньому сакральному ландшафті Донбасу на честь Праматері Либеді, Цариці Небесної. І те, що АТО почалася саме на Її свята, в час Богині місяця Квітень (Цвітоха-Барвиха), говорить про те, що Вона – Ясуня Воєводна – стоїть на захисті Неньки України-Артеміди, на захисті рубежів своєї Обителі, боронить кордони разом з українськими вояками-черкасами, ясунами-лебединцями.

Хай знають про це ті, що розпочали братовбивчу війну на Її святій землі».

Нащадки Лебединої Діви та Їі богоцарських родів добре відають про Їі прадавні освячені землі, що назавжди закарбувалися Барвихою-Цвітохою, Орантою-Артемідою, Либіддю-Січчю у лебединих топонімах і гідронімах  України-Русі. І на теренах Великого Степу, сучасної Донеччини та Приазов’я, – стародавніх землях амазонок, антів, сарматів, скифів – їх безліч. Небесний картограф з благословіння Діви Лебединої позначив Їі Святі ландшафти, а Вона, Цариця Небесна, освятила їх своїм Лебединим Обережним Колом. І будь-які агресивні дотики до Її Священних володінь миттєво „вмикають” небесну тривогу-сигналізацію, що сповіщає про злодійську загрозу Її Обережному Колу – Оберегу, що вартує Їі Лебедине Лоно сотні тисяч років. Почувши тривожний Лебединий клич Великої Матері, знову й знову злітаються Їі Діти-Лебеді, щоб захистити рідну Прабатьківщину та Її Обитель від біди.

Мабуть, і зараз відчули нащадки Богоцарського Роду велику загрозу Лебединим землям України-Русі і вирішили безпосередньо втрутитися в затяжний воєнний російсько-український конфлікт, бо всі застосовані заходи й санкції вже дійшли межі терпіння світових лідерів.

Чи знав кремлівський недоросток безрідного походження, з ким він почав своє примарне великоімперське протистояння, коли образився за те, як його приймали на зустрічі двадцятки світових лідерів країн в Австралії минулого року, а в цьому році викинули із „вісімки”, куди так настирливо лізла Росія упродовж останнього двадцятиріччя?

Богиня Лебедина та Її люблячі діти відають, що G7 – це Справа Гідних, і невігласу-безродьку та злочинцю там робити немає чого: своїми пещерною ментальністю, темним минулим, підозрілим джерелом статків, сумнівністю свого походження й своїми неадекватними діями він по суті порочить поважне світове зібрання. Звісно, кремлівський карлик не може не злитися на таке презирливе ставлення світової еліти до його персони. «На дзеркало не треба кивати, коли пика крива». Світові лідери дали йому це чітко зрозуміти. Тепер він ізгой, його викинули із світового істеблішменту, і годі сподіватися на повернення туди Росії найближчим часом.

Американський президент (як вважають, нащадок цариці Савської) взагалі відмовився спілкуватися з брехуном всесвітнього масштабу, який зараз засів у московському Кремлі (бо всі вже давно помітили метаморфози, що кояться з обличчям російського «царька»). Щоб поставити крапку в цій затяжній трагікомедії, мабуть, і було вирішено використати «важку артилерію» проти знахабнілого кремлівського карлика, бо всім відоме слабке місце «крихітки цахеса». Звісно, що пред’яви щодо нечистого походження казкових активів і причетності до кримінально-корупційних операцій має здійснити саме незаплямований, благородний політик світового рівня. І саме він має засвідчити справжню політичну й державну вагомість лицеміра-міфотворця «русского мира». Тому не дивно, що саме нащадок Лебединого Богоцарського роду виявив бажання висунути ультиматум  від усієї світової еліти самозванцю на імперський російський престол. Тому напевно й вилетів терміново в Росію (до Сочі, після «погорілого» параду-показовиська) за власним бажанням держсекретар Америки, нащадок Роду Лебединого, бо теж відчув загрозу рідній Прабатьківщині – Лебединій Царині, Україні-Русі.

Родове коріння чинного американського держсекретаря пов’язане з усіма королівськими домами Європи. Він є нащадком англійських королів Генріха II й Річарда Левине Серце, останнього англо-саксонського короля Гарольда, візантійського імператора Константина Мономаха IX, французьких королів Франциска I, Людовика XIV, Людовика XV й Людовика XVI.  До числа предків держсекретаря потрапили цар Іван Грозний та князі Долгорукі й Оболенські. Крім того, по материнській лінії предками благородного американця виявилися французький король Генрих I і його дружина Анна Ярославна – донька київського князя Ярослава Мудрого, нащадка Лебединого Роду Оранти-Софії, Цариці Небесної, який був укорінений на теренах прадавньої України-Русі.

Диктатори з’являються зовсім інакше, вони не пам’ятають звідки вони родом, і, певно, не хочуть цього знати. Їхній появі сприяють особливі передумови; як правило, це відсутність материнської любові, бо немовля народжується на частоті вібрації плоті, а не духу. То є дуже вразливим чинником, і доволі часто це пов’язано з емоційною вразливістю в дитинстві, браком любові в душі, злиднями, подавленням особистості. Дитинство російського керманича якесь туманне. Досі достеменно не відомо, хто ж була його мати.

Тому й не дивно, що головний американський дипломат – сам королівської крові й найродовитіший державний посадовець цілої Америки привіз скриньку з компоматом на російського очільника-«мочильника в сортирах». Закордонні ЗМІ задали російському самозванцеві з примарною генетикою запитання: коли і де ви народились? Мати мільярдні статки, жити в розкоші, сидіти на газовій трубі, увійти у вісімку лідерів світових держав, які вирішують глобальну політику світу, –цього ще замало, щоб тебе сприймали світові лідери країн як рівню. Треба ще мати родовитий маркер, щоб із твоєю позицією і твоєю думкою справді рахувалися. Незважаючи на своє селянське походження, російський вождь, поміж тим, упродовж півтора десятка років умудрявся справляти «правильне» враження на світову еліту. Тому треба віддати належне його імідж-фахівцям, які старанно просували образ політика через добре проплачені ЗМІ по цілій земній кулі. Багато чого було взято у німецького фюрера, оскільки пропаганда Гебельса й досі залишається класикою з маніпуляції свідомістю громадян. І якщо на початку своєї політичної кар’єри на посту глави держави дзюдоїст і шанувальник молоденьких гімнасток, приміряв на себе родовід від королів – чародіїв Меровінгів (за легендою, з роду Лебединого), які вели свій рід від царя Давида й Ісуса Хреста (а нащадки буцімто через князя Михайла Тверського і аж до Путятіних), то згодом довелося відмовитися від вочевидь невдало зліпленої легенди про походження придворними пліткарями-літописцями, крадіями чужої генеалогії. Для підтвердження чистоти родоводу треба мати неспростовні докази причетності до богоцарського роду. Мати те, що мають нащадки королівських родів, і не тільки на папері, але й у крові, у генах.

Коли не склалося з легендою про походження від роду Путятіних, узялися до пророцтв. Їх немало заховано по секретних архівах. Вони сягають у глибину століть, до царів Московії, які  свого часу користувалися пророцтвами ченця Авеля, за що бідолаха й відбув два десятиліття у в'язниці – на Валаамі та Соловках. Чому тоді не скористатися тим, що лежало спочатку у Царській таємній канцелярії, потім перейшло до ЧК-НКВД-КДБ, а тепер лежить у шухлядах ФСБ? Досі справдилися більшість передбачень провидця Авеля щодо правителів Кремля. Тепер настала черга «карлика з чорним обличчям» (згідно пророцтва) з’явитися на престолі в Білокам’яній. Символічно: зазвичай людина з «чорним обличчям» – це... шпигун. Такого і знайшли, посадили у крісло президента Росії клептомани-попередники, щоб прикрити свої нечисті «дєлішкі». Відтак увесь цивілізованний світ отримав головний біль у вигляді Змія-Горинича з незліченними головами-двійниками, керованими хижою зграєю. І все це відбувається у супроводі просторікування кремлівських писак про «русский мир» і «слов’янського царя».

Однак, багато того, що мало статися в Росії, пішло наперекосяк. Мабуть, ті, хто має доступ до таємних пророцтв щодо долі Росії та її правителів, почали використовувати інформацію на свою користь, підлаштовуючи її до нинішніх лже-правителів. Так, відомо, що в пророцтві йдеться про «царя, який об’єднає слов’ян», і тут з’являється мега-проект «Русский мир», під який негайно  починають ліпити із цинічного кедебешника білого й пухнастого царя-монарха, домальовуючи до його псевдоімперського образу білі крила – чи то Лебедя, чи то Журавля. Багато хто пам’ятає його добре попередньо підготовлений політ на дельтаплані, яким він «влучно» скеровує ключ стерхів.

Що ж то було? Мабуть, хтось хотів нам показати, що він дуже високо літає і добре знає мову Божих створіннь – Благородних Птахів, і їхні міграційні шляхи по Небу. Однак, ми також пам’ятаємо народну мудрість: «високо літає, та низько падає». Особливо ті, які маскуються під вожаків шляхетних птахів, які мають чесноти чистоти Природньої, прозорості Духовної – причетності до Неба. І як не рядись під Лебедя чи Стерха, їхнім вожаком не станеш. Крила металеві – то протези, і політ у Небо заради показухи, а не назустріч Сонцю-Богу – то є гординя і марнославство. Чим би дитя-недоросток не тішилось, аби не плакало. Що тільки не перепробував російський «крихітка цахес», які тільки ролі на себе не приміряв: і мачо, і герой-коханець, і вершник, і хокеїст, і пілот... Усе перепробував, заполонив собою увесь інформаційний простір й заповзявся створювати Культ Самого Себе Коханого: Великий Богоподобний Цар Всія Росії... І вирішив нарешті стати «імператором» і увічнити себе як видатного політичного діяча, започаткувавши нескінченну Путініану й потроху перетворюючи її на Путінославіє, чого зрештою теж виявилось йому замало. Треба ж було ще й в історію втрутитися, щоб відновити історичну справедливість та виправити «страшенну помилку» розпаду Союзу, а придуману колись ідеологічну вигадку видати за історичну реальність. А для цього потрібна була якась теорія, яка могла б спрямувати історичний процес у вигідне для нього перш за все (заради збереження награбованного), а потім уже й для Росії та світу річище. І за цим діло не стало. Знайшлися випрямлювачі мозкових звивин із українофобськими настроями й ученими ступенями та званнями, які й заповзялися напрацьовувати «теоретичні підмурки» для новоспеченого «Великого Государя» – нову лженаукову геополітичну маячню під окультним соусом. Отак ущемлене самолюбство й генетична ущербність, запрограмовані під мега-імперські амбіції, помножені на убогий інтелект кремлівських іміджмейкерів і псевдовчених, породили монстра-узурпатора, який став загрозою для усього цивілізованного світу. Звісно, хотіли Царя Білого (та «пухнастого», згідно пророцтв), а вийшло – як завжди.

Мріяв стати Царем-Самодержцем, Світовим Володарем, понабудовував собі палаців та яхт, яких немає навіть у британської королеви. Хотів примазатися до світових лідерів, які, як правило, мають королівський родовід. Людина без роду, сумнівного походження, з темними плямами в біографії, з образливими кличкамим «Моль» і «Окурок», які прилипли до нього з часів служби в КДБ, цей чоловічок вирішив, що він – пуп Землі, цар незсходимої імперії і вершитель людських доль, якому дано встановити новий світовий порядок під назвою «Русский мир». А сам, до речі, й коріння російського не має.

То і не дивно, що після зустрічі з «Окурком» американський держсекретар королівської крові, здіснюючи турне по країнах Європи, серйозно травмував ногу і був вимушений повернутися додому в Америку. Кремль образи не вибачає і завжди знаходить, у який спосіб «віддячити» своїх кривдників. Оскільки російський очільник має таке ущемлене самолюбство, причини якого тягнуться ще в дитинство, коли він почував себе дуже нещасною й нелюбою дитиною, над якою усі підлітки збиткувалися, він і досі сприймає образи близько до серця. І тепер, коли цей комплекс неповноцінності став гіпертрофованим, маючи в своїх руках усі важелі влади, «Окурок» («недопалок») знає, як покарати тих, хто намагається його викрити, опорочити і принизити. Якщо по відношенню до своїх громадян і політиків, які виступають проти злочинного режиму, Кремль використовує методи залякування та терору, аж до отруєння й убивств, то по відношенню до іноземних високопосадовців напевно задіює витонченішу таємну й невидиму зброю, що дістанційно руйнує на астральному плані. Що ж, на те він і Кремль, щоб утаємничувати усунення неугодних владній верхівці, яке практикується на теренах Московії либонь з часів Івана Грозного.  

Впадає в око й те, що травмування нащадка королівської крові під час його турне по Європі сталося в той же день, коли помер від раку син американського віце-президента. Можливо, це – збіг обставин, а може це – натяк самопроголошеного царя «русского мира», що він у своїх намірах перекроїти світ по-своєму піде до кінця.

Зухвало демонструючи свою ілюзорну самодостатність із зашкалюючим роздутим імперським кітчем, силкуючись стати рівнею представникам світової еліти благородного походження, кремлівський карлик укотре викликає у нащадків богоцарських родів тільки відразу й презирство, і подальше відсторонення від усіх прямих контактів (як то вже показав американський президент, відмовившись спілкуватися з російським керманичем).

Як будуть розвиватися події далі, поживемо – побачимо. Зараз же очевидно, що «голий кремлівський король» не заспокоїться сам по собі, що він намагатиметься тримати світ у напрузі, поки в його уяві світові лідери країн не почнуть сприймати його за рівню і не погодяться на його новий імперський розклад переділу світу від нового «Володимира Великого». Недарма ж уже й пам’ятник будується для такої нагоди, хоч князь Володимир з Русі Київської жодного відношення до Московії немає. Однак ницість возвеличування, ущемленості й неповноцінності набула таких масштабів, що цілком проковтнула нашого «героя», і всі його свідомі й підсвідомі програми-установки знаходяться тепер під її жорстким керуванням. Звідти – і неадекватність, і непрогнозованість дій «крихітки цахеса», який так ніколи й не стане царем із шляхетним походженням. І ніколи, ні за які мільярди не купить він наближенність ні до Лебединих Родів, ні до родоводу Стерхів-Журавлів, з якими він показушно сунувся по Небесному просторові Лади Богородиці. Бо, хто високо літає, той низько падає. Як на Небі, так і на Землі.

«Політ надії» з фальшивим лідером стерхів – лже-царем, як знак відторгнення Небом російського керманича

Вочевидь, кремлівський диктатор самообманюється, якщо вважає себе «небожителем», наближеним до Цариці Небесної, і на доказ цього позиціонує себе «вожаком стерхів», як хвалько-безродько, який і гадки не має про сакральний символ Стерхів-Журавлів, занесених до Червоної книги. Вочевидь, кремлівська піарчелядь не дуже переймається етимологією символів Неба, якщо за вуха притягує до горе-невдахи, царька «русского мира» одвічний символ добра та любові до Батьківшини, до роду. Дослідники народної спадщини, фолькльору давно довели, що Лелека, який гніздиться на Україні, є символом  любові до батька-матері, котрі благословляють тебе у світ, а тому це – й символ сімейного благополуччя, любові до рідної землі, Батьківщини. І Стерх, як і Лелека- Чорногуз, відноситься до Роду Журавлів. Навряд, чи може російський очільник похизуватися любов’ю до батьків, які, певно, були йому нерідні і які померли ледве не водночас, тільки-но він прийшов до влади у Кремлі. Та й родинного щастя, любові до Батьківщини-Росії також не спостерігаємо. Свою сім’ю зруйнував, а Вітчизну цілеспрямовано знищує, відправляючи свій підневільний народ на криваву бійню, після якої ні тіла, ні імені, ні пам’яті про загиблих в Україні російських вояків у рідних не залишається. Тому він і є нелюдем по відношенню до свого роду і свого народу, вичад, що виліз із пекла й вирішив, що він здатен змінити світ ціною життя десятків тисяч людей. Так йому хочеться увійти в історію імператором та «царем слов’янського миру», що для нього усі засоби хороші, і він готовий по трупах прямувати до своєї мети.

Однак Небо вкотре відторгує нахабу, як і 2012 року, коли щойно втретє ставши нелегальним  президентом (вибори були явно сфальсифіковані, і тому є безліч доказів в інформаційному просторі), йому прийшло в голову для підвищення свого рейтингу стати ще й вожаком стерхів. Кремлівський керманич хотів показати свій вплив на небесних створінь, тим самим наблизитись до верхніх рівнів Цариці Небесної, Діви Лебединої, Лади Богородиці. Але не сталось, як гадалось.

Стерх – зникаючий вид з роду журавлиних. Від середини 1990-х років було штучно вирощено й випущено на волю понад сто журавлят. Як важливу умову для виживання пташенят стерхів, учені випрацювали ефективні методи призвичаєння птахів до польоту на далекі відстані й освоєння  міграційних шляхів. Американські орнітологи додумалися вести молодих стерхів маршрутом майбутньої міграції за допомогою мотодельтаплану, керованого людиною. Суть методу полягає в тому, що внаслідок спеціальної підготовки вирощені в неволі журавлята сприймають мотодельтаплан як вожака ключа і слідують за ним до місця зимівлі.

У 2002 році і в Росії було запроваджено програму для відновлення популяції західносибірських  стерхів, яка донині втілюється в життя під назвою «Політ надії». З часом було збудовано п’ять сучасних мотодельтапланів, за допомогою яких стерхів і ведуть у тривалий політ: від Ямалу аж до Узбекистану, де вони приєднуються до диких сірих журавлей, і вже з ними прямують далі на зимівлю.

Чергову операцію з управління перельотом стерхів  було здійснено 2012 року за особистої участі президента. Ключ із шести молодих журавлів довели до Білозерського федерального заказника в Тюменський області, але на цей раз сірі журавлі… не прийняли стерхів. Мабуть, відчули небесні створіння загрозу для себе від стерхів, приведених людиною, що робила це не заради журавлят, а заради самопіару самозванця-царя, майбутнього завойовника Лебедії-України, гніздових земель журавлиних – Лелеки-чорногузки. Природу не обманеш, і крилаті господарі неба й землі відчувають фальш і загрозу набагато краще, ніж люди. І то було красномовне послання Неба: відторгнутий Небом, буде відторгнутий і на Землі. Тим паче, що саме українську льотчицю Надію кремлівський тиран запроторив до в’язниці, обірвавши її бойові польоти у визвольній війні проти російської окупації. Тож яким мав бути результат його піарівської, псевдоблагодійної акції – «Політ Надії»?

Знову помічаємо закономірний збіг фактів, подій і явищ, які послідовно засвідчують одне: скільки вірьовочці не витися, а кінець близько. І тут вряд чи допоможуть ритуальні залицяння до Папи Римського, який не цурається спілкування з геополітичним нелюдем. Є Вища Небесна Ієпархія, яка навряд чи запезпечить індульгенцію і відпущення гріхів безхрестьку за заподіяне зло сотням тисячам, а то й мільйонам людей, які бажають йому лише одного…  

...Війну за землі Лебедині України-Русі царь-невдаха „русского мира” вже програв, бо Небо й сама Лебедина Діва, Оранта-Богородиця ще на початку липня минулого року послала свою Лебедину „мітку” як попередження про підозру кремлівському карлику. І два останні знаки теж не забарилися, але це вже інша історія, яку ми, можливо, згодом розповімо.

Навіть якщо кремлівський узурпатор, на якому клейма ніде ставити, знов розпочне наступальну операцію на теренах України (щоб зробити сухопутний коридор до Криму), про що говорять воєнні експерти, то це вже буде початок його страшного кінця, про що ще торік попереджали старці з Афону – другого уділу Богородиці.  Це, доречі, рік тому напророкував і відомий британський письменник з українським корінням, військовий історик Віктор Суворов, який зазначив навіть дату падіння злочинного режиму Кремля.

Будемо сподіватися, що кінець режиму російського ліліпута-безродька, який намарив собі підкорити Небополітику й уявив себе Великим Государем, не за горами. Бо шкідлива „Моль” навряд чи переродиться на красивого Метелика, а тим більше – на шляхетного Птаха, символічний тотем якого присутній на гербах багатьох світових лідерів і відсутній у „царя”-безродька. Бо народжений повзати літати не може.

...Насамкінець хотілося б висловити побажання усім нам, і українцям, і росіянам, яких кинули у криваве горнило гібридної війни, щоб посіяти середньовічну ненависть між нашими народами: довіряймо нашим Небесним друзям–Птахам, посланцям Цариці Небесної, Лади Богородиці,  пророчим знакам Діви Лебединої. Дослухаймось порад нащадків Родів Лебединих. Тоді й відатимемо, що вони передрікають-віщують, і не потраплятимемо в халепу, безвихідь та безпросвітнє існування-буття. Як на Небі, так і на Землі.

Р.S. А телефонна розмова російського глави з американським президентом, справжнім носієм царської крові все ж таки відбулася 25 червня 2015 року. Ось тільки ініціатором телефонного дзвінка   був «світовий агрессор-непорозуміння» із Кремля, а не навпаки. Навряд чи після цього кремлівський очільник почуває себе Великим Самодержцем, Поборювачем прав і свобод «русского мира». Та й про подальшу свою долю-Недолю, мабуть, знайшлася можливість поміркувати безрідному самозванцю-царю, невдасі-володареві світу, «політ надії» якого так ніколи і не здійсниться. Ні на Небі, ні на Землі.

Інші статті авторів, пов’язані з темою:

ЛЕБЕДИНА ТОПОНІМІКА УКРАЇНИ-РУСІ НА ТЕРЕНАХ МОСКОВІЇ ...

ЛЕБЕДИНА ТОПОНІМІКА В САКРАЛЬНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ-РУСІ

ПРОРОЦТВО ЛИБЕДІ: СИМВОЛІЧНИЙ ЗНАК ОЧИЩЕННЯ УКРАЇНИ

ТАВРИДА–ЛИБІДЬ: ЛЕБЕДИНИЙ ФОРПОСТ СВІТЛИХ СИЛ ...

ТРИВОЖНЕ НЕБО НАД ЛЕБЕДИНИМ ЦАРСТВОМ – УКРАЇНОЮ ...

© Усі права застережено. Жодна ідея, думка або концепція, висловлена у наших статтях, не може бути запозичена без нашого писемного дозволу або використана в публікаціях інших авторів без посилання на джерело.