Аналіз «Плану Відновлення України». Повернення старих порядків – це не відновлення економіки (+відео)

Якщо вірити керівникам Кабінету Міністрів, представникам Національної ради з відновлення України від наслідків війни (створено 21.04.2022) над ним працювало понад 2500 осіб, зокрема, іноземних консультантів та міжнародних організацій. Вони тією чи іншою мірою інтегрувалися у роботу створених 24 груп. У них йшла основна робота представників міністерств, відомств, Ради та Адміністрації президента.

У результаті вийшов документ на 2200 сторінок, який описує різні аспекти відновлення економіки України. Знеособлений, обезголовлений і нещадний у своєму бюрократизмі та екзальтації добрих намірів.

На відміну від прийнятого у світі стандарту представлення подібних стратегічних документів та програм автори ПОУ вкотре вирішили представити слайди презентації, таблиці, діаграми, в яких рясніють стрілки, піктограми, діаграми, іконки та цифри. Великі й маленькі, які виділені та які губляться в іллогічних поєднаннях таблиць. Складається враження, що ми маємо не науково обґрунтований, серйозний документ для професіоналів (вчених, бізнесу, донорів, підприємців, фінансистів), а сценарій політекономічного міжнародного перформансу. У ньому форма важливіша за зміст, помітність гасел пріоритетніша за наукове обґрунтування, естетика збірки цінніша за практику економічного творення.

Вкотре ні українцям, ні світовій експертній спільноті не представили для ознайомлення та вироблення рекомендацій й критичної оцінки якийсь зв'язаний текст проекту Плану, в якому можна було б побачити науковий фундамент, хід думок, логіку полісімейкерів, посилання на успішний міжнародний досвід, оцінку стану економіки та її інститутів, а також чітке науково-аналітичне супроводження запропонованих заходів та рішень.

Натомість План у графічній формі, широкими мазками описує 850 проектів, присвячених ВПК, газу, інфраструктурі, залізниці, енергетиці, будівництву житла. Традиційно для таких програм не були обійдені екологія, інклюзивність, культура і спорт.

По суті, світ побачив ідейний, інтелектуальний, науково-аналітичний, реформаторський потенціал України у її нинішньому вигляді. Цей План не можна назвати документом Д. Гетманцева чи О. Єрмака, Д. Шмигаля чи С. Марченка. Це – не документ «Слуг народу», бізнес-спільноти чи олігархату. Перед нами – квінтесенція цінностей, поглядів, уявлень про економіку та бачення майбутнього українських еліт. Приблизно такий самий План був би представлений світові за будь-якого президента, парламенту та уряду останніх 20 років, якби вони опинилися в подібній ситуації.

Проаналізуємо представлений українською владою План (ПОУ) через призму економічної науки та історії системних реформ, оцінимо шанси його підтримки міжнародними донорами, визначимо його головних бенефіціарів, спрогнозуємо результати його реалізації для українців та України.

Не вчасно, не доречно, не по темі

План розрахований на десять років. Перший етап – 2023-2025рр. – передбачає реалізацію 580 проектів на $350 млрд. Другий – 2026-2032рр. – реалізація 270 проектів на $400 млрд. Може, учасники Луганської конференції знають те, чого ми не знаємо. Може, вони живуть у своєму світі, який втілений у діаграмах, таблицях та формулах? Може, вони знайшли якісь смисли у прогнозах ворожок, чаклунів та шаманів?

Доречно нагадати, що в Україні п'ятий місяць триває війна. Кровопролитна та важка. Під тимчасовою окупацією ворога знаходиться 20% території України. Агресор має більше ресурсів, більше озброєння, більше живої сили і явно не збирається відступати та здаватись. Сьогодні ключова проблема України – гострий дефіцит зброї для ЗСУ. Без допомоги Заходу у вигляді поставок озброєння і техніки навіть найвідданіші, найпатріотичніші захисники вітчизни не в змозі вигнати зі своєї землі рашистських агресорів. Керівники України тонуть в обіцянках, запевненнях дружби, майбутніх статусах, деклараціях та заявах. Адже суть центральної проблеми України сьогодні, на п'ятий місяць війни, як і першого її дня, містко сформулював президент В. Зеленський: «Мені потрібна зброя, а не таксі».

План поновлення України (ПОУ) – це навіть не таксі сьогодні. Це спекулятивний ф'ючерс на можливу подорож у світле невизначене майбутнє. Сьогодні, як і всі попередні дні війни, всі представники української влади повинні в один голос кричати: «Дайте зброю!» Ніхто точно не знає, на якій стадії перебуває війна. Все більше ознак того, що вона набула затяжного характеру. Сьогодні вся енергія всієї влади повинна бути сконцентрованою на реалізації гасла «Вдля фронту, для перемоги». На жаль, влада країни піддалася спокусі «подайте нам таксі-лімузин у світле майбутнє» і завалила Захід своїми пропозиціями – добрими побажаннями.

Ось які проекти включені до Плану реалізації вже найближчими роками:

• створення екологічного веб-порталу «ЕкоСистема»,
• екологічне відновлення заводу «Радикал»,
• створення мережі підприємств з переробки пневматичних шин,
• будівництво 7,5 тисяч лісових доріг,
• будівництво «розумних мереж» ( smart grids),
• розвиток переробки крохмалю, виробництво сиропів, м'яса і молока,
• виробництво скла (300 тисяч тонн на рік), виробництво вікон (5 – 6 млн. на рік), виробництво меблів,
• виробництво с/г продукції з високою доданою вартістю (овочі, фрукти, ягоди, насіння),
• виробництво листової сталі та «зеленої» сталі (цікаво, а гендерно-нейтральна сталь є?),
• сприяння переходу в режим «зеленого росту» (ось би цю тему обговорити з солдатами на фронті або з мільйонами українців, які змушені були покинути свої будинки),
• розвиток аграрного машинобудування, підтримка грантами стартапів, розвиток мережі інноваційних хабів, акселераторів, інкубаторів та інших платформ.

З наступного року заплановано роботу зі створення щонайменше п'яти флагманських спортивних об'єктів топ класу, щоб можна було в Україні проводити змагання міжнародного рівня. У сфері культури передбачено розробку інструментів цифрової культури, а молоді – розвиток активних парків по всій країні стимулювання фізичної активності.

Перегляд десятків слайдів презентації, аналіз згрупованих у таблиці номенклатурно-комерційних хотілок мимоволі повертає нас за часів радянського централізованого планування. План оновлення України є, по суті, набором побажань усіх державних структур, місцевих органів влади, а також усіх тих лобістів, які зуміли донести свої пропозиції до тих, хто сидів на зводі цього документа.

Під цей позбавлений скромності план його автори планують отримати до 2032 р. як мінімум $750 млрд. Цю цифру, як і більшість параметрів ПОУ, взято зі стелі. Вони є суб'єктивними проекціями чиновників, які вже бачать себе керманичами щедрих інвестиційних обозів, як мінімум – на десять років вперед. Складається враження, що розпорядникам та споживачам чужого та їхнім закордонним партнерам набагато важливіше бачити себе у процесі освоєння ресурсів/грошей, ніж вільну від ворога, бюрократизму, номенклатурно-силового ідіотизму та руйнівного лобізму Україну.

 ПОУ – це план збереження домінації держави в економіці України назавжди. Це – план повної поразки економічної свободи країни. Це – план зміцнення номенклатурно-силових угруповань. Це – план єднання української та світової бюрократії та її комерційних структур. Це – план позбавлення України статусу нового Заходу. Це – План перетворення країни на хронічно неблагополучну, сварливу, старіючу «сіру» санітарну зону між варварською, імперською Росією та Європою, що безтурботно загниває.

Вік свободи не бачити

План оновлення України (ПОУ) передбачає вихід на середньорічні теми економічного зростання як мінімум 7% ВВП. Ціль – цілком гідна, але нам важливо зрозуміти, як автори Плану бачать її досягнення. У реалістичності цього показника нас повинні переконати три цільові індикатори.

Перший – входження України до Топ-25 Індексу економічної складності (MIT, Гарвард). Другий – потрапляння України до Топ-25 Індексу людського капіталу Світового банку. Третій – скорочення на 65% викидів вуглекислого газу (проти рівня 1990 г.). Вибір цих параметрів дивує.

Індекс економічної складності – це винахід Ricardo Hausmann та Cesar Hidalgo. Перший – фізик, який працює у сфері штучного інтелекту, цифрової демократії та візуалізації даних. Другий – колишній міністр планування у Венесуелі, який запровадив у економіку такі концепції, як первородний злочин, діагностика зростання, самовідновлення, темна матерія та економічна складність. За першою освітою – фізик. Довго був пов'язаний з програмами розвитку Світового банку, а також має свою приватну консалтингову компанію, яка працює у багатьох країнах, що розвиваються.

Цей Індекс – спроба оцінити виробничі можливості великих економічних систем, зокрема, забезпечення експорту, пов'язати накопичені в країні знання з економічною діяльністю. У рейтингу 2018 р. Україна посіла 44 місце. Лідерами за цим рейтингом є Японія, Швейцарія, Південна Корея, Німеччина, Сінгапур, Австрія та Чехія. До десятки входять Угорщина та Словенія, випереджаючи США. Тоталітарна Білорусь посідає 29-те місце, Боснія та Герцеговина – 34-те, Сербія – 38-те. То з кого та за якими параметрами брати приклад?

Вибір цього показника свідчить про домінацію технократів з міжнародного розвитку МВФ, Світового банку, ОЕСР та всіх тих американських та європейських центрів, які роблять ставку на державу у розвитку. Ставка на цей Індекс як ключовий показник – фатальна помилка для України, якщо ми хочемо досягти швидкого, довгострокового економічного зростання та розвитку.

Цей показник, як і Індекс людського розвитку ООН або Індекс людського капіталу Світового банку, містять багато агрегатної інформації, валових показників, які ігнорують такі параметри, як права власності, розвиток підприємництва, економічна свобода тощо.

Індекс людського капіталу Світового банку – це ще один винахід міжнародних бюрократів для ілюстрації важливості та цінності бюрократії, зокрема, державних програм. За ним у 2018 р. Україна посіла 50-те місце. На 31-му місці опинився Казахстан, на 28-му Кіпр, на 34-му Росія, на 39-му Мальта, на 42-й Греція, на 48-му В'єтнам. Країна з високим охопленням вищою державною освітою, наявністю формальних центрів так званої наукової діяльності під «дахом» авторитарної, корумпованої держави, імітацією НДДКР (Науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи) з боку казенних підприємств, наявність формальних державних програм підтримки всього і вся – ось вам і найвище місце в даному рейтингу.

Вибір в якості ключових даних індексів разом із вуглекислим газом, набір програм, а також той факт, що у всій презентації, у головних параметрах та KPI України на найближче десятиліття, автори Плану жодного разу не згадали словосполучення «економічна свобода», «мала держава» , «приватна власність», «вільний ринок», «вільне підприємництво», є переконливим доказом того, що цей документ:

1) представляє інтереси, насамперед, української та міжнародної бюрократії, організацій розвитку та всіх тих, хто спеціалізується на «вибиванні» та освоєнні чужих грошей. Підприємець у ньому – це вторинне. Він змушений буде вбудовуватися в номенклатурно-силовий схематоз, щоб вижити та заробити на ринку;

2) представляє політичні, комерційні та ідеологічні інтереси міжнародних лобістів екологічних організацій, а також ООН, МВФ, Світовий банк і всіх тих консультантів, які вже бачать себе як постачальники технократичних послуг для України на найближчі 10 років. Іншими словами «соросята» як представники лівого мейстриму соціалістичних практик у світовій та українській економіці керують;

3) становить екзистенційну загрозу для України, тому що не передбачає створення потужної, вільної, приватної економіки з головним двигуном в особі Підприємця, а є інституційним продовженням тих хибних практик, які привели Україну ще до війни у ​​статус найбіднішої країни Європи;

4) ігнорує теорію та практику провалів держави загалом та якості інститутів української економіки зокрема. Номенклатурно-силовий схематоз з України нікуди не подівся. Якість управління залишається на критично низькому рівні. Держава була і залишається головним власником, бізнесменом, фінансистом та регулятором. Пропонувати  план Україні, який розрахований на чесних датських чиновників, справедливих, непідкупних шведських суддів, ісландських прокурорів, які не беруть хабара, повністю прозорих, працюючих без конфлікту інтересів фінських держслужбовців, австралійських депутатів, які працюють за моральним кодексом честі, – це або тримати звичайних українців за лохів, або цинічно ставити свої особисті, шкурні інтереси вище за свободу і процвітання України;

5) ігнорує науково обґрунтовану, історично перевірену теорію підприємницького зростання. У її основі – приватний підприємець, який діє в режимі економічної свободи, малої держави, відкритої конкуренції та приватної власності. Жодна країна світу за всю історію людства не пройшла шлях з бідності до процвітання за рахунок тих програм, джерел та інструментів, які викладені в ПОУ. Немає ні наукових, ні матеріальних, ні фінансових, ні ресурсних – жодних факторів, які б дозволяли розраховувати на успіх України у разі реалізації цього Плану.

План оновлення України (ПОУ) – це погіршена версія затвердженої у березні 2021р. Національної економічної стратегії до 2030 р. Там хоча б посилання економічну свободу були, на розкріпачення підприємництва. В Плані немає ні індексу економічної свободи, ні індексу захисту прав власності, ні індексу процвітання Легатум (саме він оцінює якість ділового клімату в контексті виконання соціальних параметрів), ні індексу верховенства права і навіть оцінки якості держуправління через показники Інституту Світового банку. Чиновники підібрали індекси так, щоб будь-які державні програми забезпечували їм покращення параметрів та підвищення місця в рейтингах.

А от частка приватного сектору в економіці, частка економіки України у світі, частка приватних ПІІ на душу населення – розпорядники чужого України явно не хочуть ділитися не лише політичною, а й економічною владою.

Чого немає у Плані відродження України до 2032 року

План відродження України як стратегія її розвитку без чіткого, докладного опису того, що входить у поняття «макроекономічна стабільність» – це мистецька творчість номенклатурно-комерційних груп інтересів. Декларується фінансова стабільність, включаючи «ефективну податкову та митну системи, бюджетну політику та політику щодо боргу».

А що буде з гривнею, з банківською олігополією, з конкуренцією на ринку фінансових послуг? Очевидно, що Національний банк залишиться таким самим регулятором та супервайзером ринку, що українці змушені будуть платити 10-відсотковий інфляційний податок, а бізнесу кредити будуть доступні лише через державні пільгові канали. Про токсичність валютного регулювання жодного слова. Отже, монетарна політика, у кращому разі, не заважатиме економічному зростанню та розвитку. Судячи з намірів банківського лобі, вони готові до освоєння сотень мільярдів доларів у старому, звичному для себе режимі.

Ще менше добрих новин від податкової системи. Автори Плану обіцяють лише трансформувати Податкову службу в організацію, що забезпечує дотримання норм законодавства та сервісну орієнтацію. А до цього чим вона була, чим зараз є? Податкова має також вирішувати питання у сфері податкового адміністрування. Ось просто має і все. Причому бажано з тими самими кадрами. А ще у Плані – «аналіз потенціалу зниження частки податкових платежів у ВВП». Ближче до 2030 року хтось із бенефіціарів Плану виступить зі звичайною заявою, що аналіз показав недоцільність зниження частки податків в економіці. І все, пункт Плану виконано.

Приблизно таке саме заплановано з Митною службою. Вона має переродитися до організації, яка орієнтується на функцію безпеки та спрощення торгівлі. Чиновники також проаналізують рівень конкуренції у ключових галузях економіки та вживуть заходів щодо розвитку конкуренції. Зрозуміло, що параметри спрощення, як і інтенсивність конкуренції визначатиметься методичками самого Митного комітету разом з чиновниками інших відомств.

Неприкритий митний, грошово-кредитний, податковий, регуляторний схематоз червоною ниткою проходить через План. Хіба можна було сподіватися на чудотворне перетворення вовка на ягня?

Одним із найбільших бенефіціарів Плану передбачувано є будівельний сектор. Йому належить освоїти сотні мільярдів доларів. Так що все, що пов'язано з будівництвом, аплодує представленому ПОУ. Тут сходяться інтереси і регуляторів, і законодавців, і інспекторів, і будівельників. Порівняно з тим, що передбачено у Плані, Велике будівництво зразка 2020-2021рр. – це дитяча пісочниця.

Розмах при складанні Плану можна подати лише за однією цифрою. Автори документа оцінили потреби у «фінансуванні пріоритетів у 2022 році» на ~$60 - 65 млрд. – увага! – без сектора оборони та безпеки. За оцінкою уряду України під час війни витрати на армію становлять ₴130 млрд. або ~$4- 4,5 млрд. Виходить, що до кінця року витрати тільки на оборону становитимуть ~$40 млрд. Разом із «пріоритетами уряду» сукупні держвитрати бачаться чиновникам у шаленій сумі ~$105 млрд.

І це ще не все. Адже, очевидно, до «пріоритетів» не входять усі витрати органів державного управління. Значить, ще може додати скромні ~$5-7 млрд. У результаті українські чиновники бачать витрати держави у 2022 р. у $110 -112 млрд. Для порівняння у мирному 2021-му було ~$87 млрд., включаючи пенсії та соціальні виплати.

Якщо у 2021рг. ВВП України був майже $200 млрд, то в цьому році з урахуванням усіх параметрів він може знизитися до $120 млрд. Отже, українські чиновники бачать економіку воєнного часу та післявоєнного відновлення в режимі тотального одержавлення, державного інвестування та планування. Очевидно, під це заплановано розширення функцій та повноважень Офісу із залучення інвестицій та інвесторів для реалізації проектів Плану. Ця структура може стати головним "смотрящим"/шлагбаумом для реалізації проектів на сотні мільярдів доларів.

Конференція щодо України у швейцарському Лугано нагадала аналогічні заходи щодо надання системної допомоги Іраку, Афганістану та багатьом країнам Африки. Нехай їхній трагічний, сумний і руйнівний досвід послужить нам уроком, підкаже, як не потрібно планувати і робити відновлення країни після війни, особливо, коли ця війна набуває затяжного характеру. У Лугано ми побачили Україну номенклатурно-силового comeback-у, програму відновлення порочних зв'язків, бюрократичних фантазій та лженаукових неподобств.

Ми побачили невгамовні апетити розпорядників та споживачів чужого з десятків країн та організацій. Розчарування спіткало лише тих, хто сподівався, що хоча б війна спонукає українських та міжнародних чиновників до переосмислення себе, свободи та України.

Джерело

Відеокоментар Ярослава Романчука:

Чиновники провалили план з відновлення України. Війна в Україні 2022 може стати причиною того, що Україна стане відсталою країною третього світу, а гроші, що дадуть партнери – вкрадуть.

4 та 5 липня в Лугано (Швейцарія) відбулася конференція з повоєнного відновлення України. На ній зібралися західні партнери, які готові вкладати гроші у відбудову України. Ключовим представником від України став Данило Гетманцев. Але він запропонував низькоякісний план з відновлення України і цей план західні партнери не підтримали.

Чи залишиться Україна без грошей на повоєнну відбудову? Про це поговорили з економістом, президентом центру Мізеса Ярославом Романчуком.

Над представленим у Лугано планом працювали понад 2500 тисяч експертів та економістів. І все би нічого, але вийшло так, що фактично лише один Данило Гетманцев розробляв цей план. Тобто, прикриваючись іменем роботи величезної експертної групи Гетманцев виріщив презентувати виключно власний план.

Західним експертам такий план взагалі не сподобався і вони можуть не надати гроші для повоєнної відбудови України. Данило Гетманцев попросив у партнерів 750 млрд доларів на втілення абсолютно непотрібних проектів. Ціна повоєнної відбудови України була взята фактично зі стелі. Існує декілька планів з відновлення України, проте вирішили представити саме план Гетманцева. За оцінками експертів, план з відновлення України розроблений Данилом Гетьманцевим не призведе до якісної відбудови і відновлення України, а лише допоможе збагатитися окремій групі людей. Як результат, ми отримаємо бідну, зруйновану Україну і декілька нових доларових мільярдерів.