Анатолій ВИСОТА: Краснянські ігри-15, або практична Радія

Будуємо новий літній душ

З весни 2004 року, коли ми з дружиною переселилися в село, треба було облаштовувати двір, бо хату ми до весни встигли гарненько оновити. Свіжо зашпалерені стіни, виблискуючі новою фарбою вікна-двері й підлога так і вабили зайти в хату босоніж  й пройтися прохолодною підлогою. Що й робили радо наші онуки з Києва та Лівану. Їх було на той час у нас вже п’ятеро. Було жарке літо і ми з молодшим зятем за тиждень збудували літній душ. Робили з матеріалів, які були під рукою: із соснових жердин я настругав брусків й окремо дощок; в хід пішло й кілька старих дверей. Із старої бочки на 200 л я зробив ємність, у яку накачував воду насосом із колодязя. Палке проміння Сонця пірнало у воду й до вечора тепла вода була готова омити наші притомлені за день тіла.

За 11 років експлуатації старий душ став хилитися і ранньою весною цього 2015 року я вирішив спорудити новий літній душ і зробити це капітально. Перед цим я розібрав старий курінь, в якому часто гралися й ховалися онуки, а потім і старий душ. Все це я потроху пиляв і палив в пічці Мілано-2: в хаті ставало тепліше та й газ економився.

Отож новий душ ми ухвалили робити капітально, тобто з фундаментом і вже 4 квітня 2015 р. я викопав траншеї на новому місці. Будівництво час-від-часу переривалося  невідкладними роботами, але вже в червні були готові стіни з піноблоків і стеля та дах із монолітного залізобетону з достатньою товщиною в 10 см.

Тим часом 6 червня з Києва приїхала на канікули наша онука Настуня.

Трійко дівчат: Настуня, Катруся й Марійка все частіше гуляли в нашому саду. На великому круглому столі вони й гралися «в школу» та в інші дитячі ігри, рвали перші черешні та шовковиці. Нарешті вони підійшли до мене: - Діду, що це ви робите? – Це ж буде літній душ! А зараз я бетоную підлогу в ньому…

Дівчата гралися з рулеткою, витягуючи жовту стрічку, яка потім блискавично десь зникала із стуком. Потім намагалися поміряти зріст одна одній, але стрічка рулетки згиналася і знову, вириваючись з рук, блискавично зникала. Я підвів дівчат до навісу і викруткою позначив на стовпі лінію зросту кожної. Потім від землі і до позначки допоміг дівчатам поміряти рулеткою їхній зріст. Виявилося, що найстарша Марійка (27.1.2004 р. н., перейшла в 6-й клас) має 154 см, Настуня (22.7.2005 р.н., перейшла в 5-й клас) має 147 см, а Катруся (9.2.2005 р.н., перейшла в 5-й клас) має 140 см зросту.

В кожної з дівчат є свої дід і баба в нашому селі. У Катрусі Моревої батько росіянин і йому подобається, щоб дочка в українській школі  підписувала свої зошити іменем Єкатєріна. В Києві в родині вони спілкуються переважно російською. У Марійки Корнієнко мати росіянка і в родині вона спілкується рідною мовою,  діти з батьком розмовляють українською; дівчину в родині кличуть звично Машею. У нашої Настуні батько російськомовний українець і в родині спілкуються між собою двома мовами. Це в Києві та Боярці російський фактор має якесь значення, а в Красному українська стихія і трійко подруг спілкуються між собою українською.

 Катруся опечалилася

Дивлячись на стовп, вже розписаний їхніми іменами і цифрами, вона засумувала: - Я найменша… - Нічого, ось підростеш, то  й доженеш дівчат! – заспокоїв я її, додавши: - Люди відрізняються між собою і зростом, і здоров’ям, і розумом. Хтозна, може ти найрозумніша? – Та де там… - і дівчинка відійшла від нас. – А давайте перевіримо це прямо зараз! – запропонував я їм. І розказав про мовне змагання. Дівчат це зацікавило. А я собі подумав, що буду задавати запитання, відповіді на які будуть свідчити швидше про кмітливість і швидкість реакції.

 Скільки їх, цих антонімів?

Дівчата всілися на синьому порозі душу, а я на стілець, і ми стали домовлятися про правила. Погодилися, що тій буде зарахований бал, яка швидше назве правильний антонім до заданого слова. І цих запитань буде стільки, аж поки не потомимося. Домовилися, що антонімом є таке слово, яке є протилежне за змістом до іншого слова, наприклад, слово СУХЕ є антонімом до слова МОКРЕ. Першою заробила бал Настя, додавши до  ДІДА – БАБУ. А потім полилося струмочком: біле-чорне, далеко-близько, небо-земля, літати-повзати… Аж ось на моє: РОЗУМНИЙ, дівчата закричали: ТУПИЙ! - Ні! Є гострий і тупий ніж! – поправляю я. Після деякого сум’яття хтось здогадався, що є пара слів: розумний-дурний.

А далі я лиш встигав писати бали проти імен прямо на стіні літнього душу. Були й слова, на які дівчата не могли підібрати антоніма. Я підказував, а вони, щоб не забути, писали ці пари слів прямо в себе на руках. Нарешті після сотні запитань вирішили зробити підсумок і в першому змаганні перемогла Катя із 37 балами; Марійка відстала на 3 бали, а Настя на 4. Катя стала веселішою, а подруги заявили, що вже наступного ранку в математичному змаганні буде переможницею інша.

Числа і задачі

Вже зранку дівчата бігали в садку, а тоді стали допомагати мені робити розчин. Особливо подобалося місити розчин Марійці. Вона приляпувала кельмою, притрушувала цемент, пригладжувала долонею і в неї вийшла модель півкулі Землі. За таку любовну ретельність дівчина заробила від мене заохочувальний бал.

Ось я вибираю з діжки воду і відро за відром ношу й поливаю вишню. Обіцяю бал тій, яка здогадається, для чого це я роблю. Відповідали так: щоб помити бочку; щоб набрати свіжої води; щоб поливати дерева і т.д. Нарешті Катя, придивившись, помітила, що діжка стоїть криво і треба поставити її рівно. Це разом ми потім і робимо, а Катя заробила собі бал.

Хтось запитав, коли буде другий тайм? Я сказав, що після обіду й оголосив, що зараз хтось отримає один бал, якщо правильно скаже, що означає тайм. От всі ж вони з четвертого класу вчать англійську, а тут задумалися. Лиш Настя відповіла, що тайм означає час. Марійка попросила, щоб я назвав ще одне англійське слово. Я запитав, що  це таке лайф? І знову задумалися. Нарешті Настя сказала, що  це означає життя й отримала ще один бал.

Математичне змагання було ще цікавішим аніж мовне. Ми згадали за парні й непарні числа. Особливо дівчат зацікавили ПРОСТІ  числа – це ті, які діляться лише на одиницю і на самі себе, а особливо те, що цих чисел так мало. Вони одна поперед одної відповідали на запитання про квадрати чисел і навіть про корені квадратні, про  які дізналися вперше. Були й запитання на кмітливість, наприклад, Катя першою зуміла показати двома руками знак дорівнює (=). А от як зобразити рукою точку або нуль – ніяк не могли здогадатися. Нарешті погодилися, що точка і нуль не мають розміру, а тому їх можна умовно зобразити у вигляді пучки (великий і вказівний палець притиснути один до одного).

Це змагання тривало більше години, аж мені стало цікавим, що  я знаю і що діти знають і як саме відповідають на запитання, яких знову було більше сотні. В цьому другому змаганні з незначною перевагою перемогла маленька Катя, а на рік старшій і більшій ростом Марійці було соромно. Домовилися, що наступного дня ми продовжимо змагання і це будуть відповіді на запитання, які вони поставлять одна одній. Для цього домашнім завданням їм було написати по 10 запитань.

33 запитання

Цього дня ми сіли за столом у садку на зручних кріслах. Над головою тріпотіло й купалося у сонячних променях зелене листя і світлі та темні плями бігали по руках і голівках моїх учениць. Я роздивляюся аркуші із запитаннями. Катя й Марійка написали їх по 11. Настя поглянула на електролінію й тут же дописала: 11. Для чого призначені стовпи?

Домовилися, що  я зачитую по черзі запитання. Хто перший відповідає правильно, тій бал. Автор запитання відповідає після інших. Автору цікавого запитання 1 бал, а дуже цікавого аж 2. Я вже маю  ручку й пишу бали червоним. Дівчата мають ручки й записують правильні відповіді. Я чухаю потилицю від здивування тим, чим цікавляться десятирічні дівчата.

Гадаю, що й вам буде цікаво прочитати запитання одної з дівчат:

1. Хто створив Бога?
2. Як утворюється сніг?
3. Чому банан це не дерево, а трава?
4. Чому люди виглядають саме так, а не по-іншому?
5. Чому люди мають саме такий колір шкіри, а не зелений?
6. Чому, коли є якісь свята, наприклад Трійця, то не можна працювати?
7. Чому пахнуть квіти?
8. Звідки взялося насіння?
9. Чому папугу можна навчити розмовляти нашою мовою, а інших тварин неможливо?
10. Чому тварини не вміють літати, коли в них є шерсть?
11. Скільки зірок у космосі?

А ще ж були запитання, на які відразу й правильно відповість не кожен читач цієї статті. Наприклад, ось таке: «Що є причиною змін пір року»? або таке: «Чому органи тіла, наприклад, очі, розміщені саме так, а не на іншому місці?». Не на всі запитання були однозначні відповіді й оцінка. Деякі відповіді мали здогадний характер. Аркуші дівчат вкривалися червоним і я помітив, як вони ревниво слідкували за сумою балів суперниць.

Після одинадцятого кола запитань ми ухвалили перейти до усних запитань. Тепер вже я задав свої 11 запитань і вони були простесенькі, наприклад, «Чому стіл має 4 ноги?». Потім дівчата задавали свої запитання, які їм приходили в голову. Іноді ми разом розмірковували, як правильно треба відповісти. Ця гра була такою цікавою, дівчата увійшли в такий азарт, що навіть не зауважили Настиної баби, яка тихенько підійшла, постояла собі, поусміхалася й знову взялася за сапу. На просте запитання: «Чому листя зелене», довелося мені відповідати і я розповів про біле світло, яке розкладається на сім кольорів у райдузі. Дівчата тут же переписали ці сім кольорів у себе на руках і колінах.

Півтори години тривало це змагання і за його підсумками з перевагою в 1-2 бали знову перемогла Катруся. Вона бігала садком і, підстрибуючи, кричала: «Я трикратна чемпіонка!». Настя і Марійка сиділи опечалені, а я задумався, як перетворити ці змагання на радію. І додумався, що  наступне змагання буде великим і присвячене Україні, а перемога в ньому буде дорівнювати трьом попереднім перемогам. Тепер вже зраділи Катині суперниці, бо  в них появився шанс наздогнати проміжну чемпіонку. Тоді ж разом ухвалили, що останнім, п’ятим,  буде спортивне змагання.

Я і Україна

Настя оригінально написала свій твір олівцем і назвала його «Рідна Україна». Ось вони ці аркуші з творами переді мною: у Марійки найкоротший, а у Насті й Каті на цілу сторінку.  Домовилися, що  ці твори зачитаємо й оцінимо завтра, а сьогодні поговоримо про Україну й українців.

Питаю: - Столиця України? Яка найголовніша річка України? Знають, швидко відповідають і я пишу червоним перші бали. А от на запитанні: - Хто Президент України? – дівчата задумалися і ось нарешті Настя відповіла, що Порошенко. Звідки знаєш? Мама казала! Вони не знали, хто  в нас голова Уряду, тобто прем’єр-міністр. Були варіанти від Ляшка, то Тимошенко.

Питаю, по чому іноземці можуть дізнатися, що  перед ними українці? Маша швидко й правильно відповідає, що по вишиванці, Катя додає, що й по мові, а Настя зуміла після підказки сказати, що дізнаються, коли українці заспівають. Тут дівчата заробили по балу на одному запитанні.

Та чи знають вони, яка в селі пташка найближча до людей? Марійка вигукує: - Голуби! В нас у Боярці – голуби! А в Красному? Настя: - Ластівки! Катя: - Синички! Кажу: - Подивіться, які пташки літають он під дахом хати? Разом: Горобці! Питаю: - Солов’ї тьохкають, а горобці? Ці-ці, ціві, ціві… - ніяк не можуть згадати. І нарешті Настя каже: Горобці цвірінькають!

Дивлюсь, як гарно заплетені коси в Насті та Каті, а в Марійки нависають на вуха й питаю: - Дівоча краса – це що? Гукають майже разом: Буси! Буси! (Марійка); Помада! (Катя!) і Високі каблуки! (Настя). Пояснюю, що  раніше в народі казали: «Коса – це дівоча краса». На це мені разом: - Еге! Та ви, діду, нічого не знаєте! Однак таки дівчата знають, що  українські чоботи на високих підборах красять і дівчат, і жінок.

Тут я згадав весільну пісню про чоботи і виявилося, що з дівчат її ніхто не чув. Даю домашнє завдання: з допомогою рідних записати цю пісню і завтра кожен рядок її я оціню в 1 бал. Тут підійшов наш кум Гриша – для дітей якийсь старий дід, й вони на нього не зважали, а грали далі в гру «Я і Україна». Кум пішов собі роздивлятися троянди та лілії, а ми ще з півгодини змагалися, а потім домовилися, що наступного дня завершимо це четверте змагання, а потім в нас буде ще спортивне змагання, підведення підсумків і нагородження переможців.

Буде дощик і неочікувані зміни

Зранку Настя кинулася до баби Люби, щоб записати пісню про ЧОБОТИ. Та пригадала лише 6 рядків. Я знав більше, та не став допомагати, бо є модератором гри. Скоро прибігли дівчата й принесли аркуші з піснею. Глянув – аж по 16 рядків. Це постаралися їхні баби Ніни. Але гру ми відклали на пізніше, бо дівчатам було цікавіше допомагати мені бетонувати відмостку коло літнього душу. Ось вони вмостилися рядком і приляпують та розгладжують кожна своєю кельмою м’яку поверхню. Їм приємно чути мою похвалу, що вони освоюють нову професію і будуть відтепер допомагати батькам у своїх родинах щось бетонувати.

Перед вечором ми знову перейшли в садок й продовжили змагання «Я і Україна». Тепер треба було дівчатам спершу прочитати, а потім і проспівати пісню про ЧОБОТИ. Спочатку ми співали її разом, щоб вони запам’ятали мелодію. Потім артистка виходила на «сцену» до яблуні і з трепетом слухала: «Шановні красняни, перед вами зараз виступить заслужена артистка села Красного і всієї України Катерина Морева із весільною піснею ЧОБОТИ! Зустрічайте оплесками!». Катруся театрально вклонялася на всі боки й починала, вказуючи на свої голі ноги: «Оце ж тії чоботи, що зять дав…». Після першого кола дівчатам захотілося ще раз проспівати, а потім ще раз. Тепер вже вони самі оголошували про вихід на сцену чергової артистки. При оцінюванні найвищий бал отримала Марійка.

Тим часом зі сходу насувалася темна хмара і ми побігли на спортивне змагання, щоб  встигнути до дощу, а змагання про Україну завершити можна і в літній кухні.

Весела біганина

У першому виді спорту треба було попасти тенісним м’ячиком з відстані 6 м у пляшку на 2 л. під воротами. (Для наших гостей ця відстань дорівнює близько 10 м. Якщо ви з 10 спроб попадете тричі у пляшку, це буде добре. Мій особистий рекорд – це 9 з 10, а пересічно  я попадаю 4-5 раз з 10. Це вам не з револьвера Флобера стріляти). Домовилися, що кожне попадання – це 1 бал. Дівчата цілилися, кидали і не влучали. У першому колі з десяти спроб Настя здобула 5 балів, Марійка – 2, а Катя лише 1 бал. Вони сподівалися, що  в другому колі наздоженуть Настю, але в результаті розрив між переможницею і ними ще побільшав.

Другий вид спорту ще простіший: треба підбивати вгору волан ракеткою аж поки той не впаде на землю. Скільки підбивань, стільки ж і балів. Почала підбивати волан першою Катя і в неї вийшло 6 підбивань, а за сьомим вона залетіла з ракеткою у кущ троянд і трохи подряпалася. Як Марійка не намагалася дрібненько підбивати волан, а вона заробила лише 3 бали. Несподівано для всіх Настя підбивала волан високо, встигала підбігти на місце падіння  й знову посилала волан у небо, а дівчата голосно рахували і на цифрі 20! вона розсміялася. Друге коло мало порівняти в дівчат число зароблених балів, однак Настя рішуче вирвалася вперед у цьому багатоборстві.

Для третього виду спорту довелося мені винести з хати велику тарілку і стакан, в якому вода на 1-2 см не доставала до вінець. Тим часом зайшли у двір хлопці: 11-річний Ваня – брат Марійчин та 12-річний сусідський Олежко. Вони дуже просилися змагатися разом, але дівчата рішуче заперечили. Хлопці вдовольнилися тим, що наступного року візьмуть участь в Других Краснянських іграх-16, а зараз допомагатимуть мені визначати переможців. За умовами цього змагання треба було обійти хату, тримаючи перед собою тарілку із стаканом з водою так, щоб не пролити. Секундомір мав засвідчити, хто зробить це швидше. Спочатку були тренувальні спроби, а потім дівчата одна за одною пішли обережно круг хати. Ми ж з хлопцями дивилися і за годинником і за тим, чи суха тарілка. В цьому змаганні першою була Марійка й вона отримала 10 балів. В неї з’явилася надія обігнати Настю в багатоборстві, коли вона переможе в четвертому виді спорту.

Для четвертого виду спорту я дав кожній дівчині по стакану. За командою дівчата разом побігли рвати шовковиці. Першою прибігла Марійка, але я повернув її назад доривати шовковиці до повної посудини. Ось біжать із шовковицями Настя і Катя і на якийсь крок Катя випереджає подругу. Аж тут почав накрапати дощ і ми поховалися  за великим столом у літній кухні. Ретельний підрахунок балів показав, що спортивне змагання виграла Настя і ви бачили б, якою радою вона була.

Підсумки і нагорода

Тим часом я став читати твори дівчат про себе і Україну. Присутня тут дружина дивувалася, що  це написали самі дівчата без допомоги дорослих. На помилки, описки і русизми я не дуже й зважав, а оцінював зміст твору. На перше місце по твору виходила Настя, та Катя так жалібно дивилася на мене, що  я їм обом дав по 5 балів, а Марійці три. Стали рахувати й перераховувати всі зароблені бали дівчат за два дні змагання «Я і Україна». Далася взнаки вікова перевага Марійки перед дівчатами у один рік і вона перемогла у цьому змаганні. Ми згадали, як вона впевнено і першою відповідала, наприклад, на питання, в яку ріку впадає наша річка Красна та річка Стугна.

Я не став визначати абсолютну чемпіонку, бо  Краснянські ігри-15 це скоріше не спорт, а РАДІЯ. Кожну з дівчат-переможниць  я нагородив своєю книгою «Красне. Красен. Красн». - Як підписати вам книги? Якою ручкою? –запитав я. – Червоною, червоною! – загукали радійки і раптом запитали, чи це я насправді написав таку велику книгу? А потім стали шукати кожна у своїй книжці світлини та імена рідних краснян.

Дощик десь закосичився над сусідньою Григорівкою. Виглянуло сонечко. Ми з дівчатами підійшли до троянд, щоб  оце й ви могли зрадіти дитячому щастю.

Після змагань тривала радія

Ще кілька днів ми в садку співали пісню про ЧОБОТИ, а потім ще й стали танцювати, підспівуючи собі. Дівчата швидко перехопили одне колінце, оте, де треба розводити й зводити руки перед грудьми і разом з-бок-на-бік перескакуючи ногами. Вони радо співали й танцювали поки не потомилися.

Згодом ми вивчили казку ПРО КОЗУ-ДЕРЕЗУ й разів із 5 її зіграли, міняючи по ходу дійства ролі. Це сподобалося дівчатам ще більше аніж співати й танцювати під пісню ЧОБОТИ. Та згодом Марійку з братом забрали в Боярку десь у табір і наша радія припинилася, щоб колись знову спалахнути.

Кілька слів наостанок

Наші діти й онуки по містах  і селах залишаються переважно без нашої дорослої уваги. А вони ж так хочуть, щоб їх помітили, оцінили і похвалили. Я вже не раз це роблю, а оце вперше розповів вам. Надіюсь, що  в ці літні дні краснянської радії метелик махнув крилом над головою в когось з дівчат і життєва стежка дівчини-жінки-матері буде доброю.  Якщо зі 100 читачів цієї статті хоч один використає мій досвід, вважатиму, що писав я це не даремно.

Хай же буде!