Азбука націоналізму: народ, етнос, нація (+ аудіо)

– Тоді перше запитання: Що таке «нація»?

Насправді це третє запитання. Два попередні – що таке «народ» і що таке «етнос»?

Аудіоверсія статті Азбука націоналізму: народ, етнос, нація

Народ

Усі живі істоти спроможні продовжувати свій рід лише в популяціях. Популяція – це група, яка відрізняється від інших і спроможна до стійкого відтворення в наступних поколіннях.

Людські популяції називаються народами. Головною умовою існування народу є збереження ним власної самобутності (ідентичності). Зникає самобутність – зникає народ: асимілюється іншими народами – стає для них поживою. Врешті, це випливає з самого визначення народу як групи, спроможної зберігати власну самобутність у нащадках.

Народ – це колективна істота, «велика людина». Людина може бути «простою» (сімплекс, несамостійною) або «складною» (дуплекс, «з власною головою»). Подібним чином народ може перебувати у двох станах – етносу і нації. Коли говоримо про конкретну людину, то завжди запитуємо: «Це гомо сімплекс чи гомо дуплекс?» Так само, коли говоримо про народ, обов’язково уточнюємо: «Це етнос чи нація?»

Етнос

Етнос – це такий стан народу, для якого властиві аморфність, слабка вертикальна структурованість, відсутність єдиного керівного органу,  слабкість етнічної еліти. Етнос нагадує людину, неспроможну до самостійного мислення, а тому залежну від зовнішніх впливів. Через слабкість власного самоуправління етнос легко потрапляє під зовнішнє управління – відверте чи приховане.

Головною силою, яка утримує цілісність етносу, є відчуття «свої – чужі». Критеріями визначення своїх є зовнішній вигляд (антропологічний тип, тобто расова основа), мова і звичаї (світогляд, релігія, культура).

Етнос зростає передусім шляхом власного розмноження, а також, в меншій мірі, шляхом асиміляції представників інших етносів. 

Нація

Нація – це політично організований народ з власною системою управління. Нація подібна до людини, яка живе своїм розумом, має «власну голову», спроможна керувати собою.

Інструментом самокерування є своя держава. Тому нація – це державно організований народ. Це народ, який став політичною одиницею. Відповідно, це народ з власною політичною елітою, вирощеною ним ізсередини. Керування нацією здійснює рідна етнічна еліта.

Набуваючи стану нації, народ стає на порядок сильнішим і динамічнішим.

Націоналізм

Виходячи з наведених визначень, націоналізм – це ідеологія і практика перетворення аморфного етносу на структуровану націю з власною державою.

Згідно з націоналізмом, світовий процес перетворення етносів на нації є природним процесом дорослішання людства. Тому націоналісти з повагою ставляться до націотворення інших народів і дотримуються правила: «Своє люби, чуже шануй». Ідеальним вважається людство, яке складається з націй, тобто самокерованих, суверенних, вільних народів.

Псевдонація («політична нація»)

Якщо етнос не витворив власний орган державного управління, а отримав його іззовні, то це псевдонація. Це народ, який керується верхівкою, яка не вирощена ним, відтак не сприймає його за свого, рідного. Так, зокрема, буває в народів, які керуються колоніальною адміністрацією або стали жертвою перехоплення управління.

Для маскування факту наявності псевдонації, використовують термін «політична нація», який позначає населення певної території, яке штучно згуртували в одну державу. Конструкція «політична нація» є тавтологією, адже саме слово «нація» вже означає політичну одиницю.

Для чужорідної верхівки, яка управляє «політичною нацією», самобутність етносу і його етнічне структурування є перешкодою для здійснення влади. Тому «політична нація» (псевдонація) неминуче рухається до втрати етнічної ідентичності. Ідеологією «політичної нації» є етатизм. Націоналізм і етатизм – антагоністичні ідеології. 

Антинаціоналізм і псевдонаціоналізм

У сучасному світі націоналізмом можуть називати те, що насправді є запереченням націоналізму. Відвертим антинаціоналізмом є шовінізм – ідеологія, основана на зневазі та нетерпимості щодо інших народів і спрямована на їх пригноблення, поневолення та примусову асиміляцію (етноцид). Очевидно, що шовініст засадничо не може бути націоналістом, оскільки націоналізм визнає природне право народів на власну самобутність, державність і розвиток.

Антинаціоналізм може маскуватися і набувати форм псевдонаціоналізму. Йдеться про імітацію націоналізму і паразитування на ньому. Згаданий вище етатизм також може видавати себе за націоналізм.

Для того, щоб надійно розпізнати націоналізм, треба розуміти три фундаментальні ідеї, що прямо пов’язані з такими поняттями як «етнос», «нація» і «людство».

Плекання самобутності (етнос)

Засадничою ознакою народу є його самобутність (ідентичність) – расова, мовна, світоглядно-релігійна. Відтак засадничою рисою націоналізму є плекання власної етнічної ідентичності і позитивне ставлення до розвитку ідентичності інших народів. Натомість байдуже або негативне ставлення до увиразнення етнічної ідентичності вказує на антинаціоналізм.

У глибшому сенсі прагнення до самобутності є проявом природного прагнення кожної живої істоти до самореалізації. Рух народу до самореалізації неминуче супроводжується творенням форм, які максимально сприяють цій самореалізації. Самобутність дозволяє народам досягати максимальної ефективності. Метафорою самобутності є одяг, пошитий на фігуру конкретної людини – саме такий одяг є для людини найзручнішим, саме в ньому вона найкраще реалізує свій потенціал.  

Вищість загального блага (нація)

Будь-яка система зберігає цілісність лише тоді, коли її загальні інтереси стоять вище інтересів її окремих складників. Це випливає з самого визначення: «Система – це сукупність елементів, які взаємодіють задля досягнення спільної мети». Вищість загального блага – це фундаментальний закон існування соціальних систем, будь це бджолиний рій чи мурашник, людська сім’я чи міжнародна організація. Як тільки власні інтереси починають переважати над загальносистемними інтересами, система втрачає спільну мету і розпадається.

Вищість загального блага – це те, що відрізняє націю від етносу. У стані етносу найвищими цінностями народу є родинні цінності. У стані нації загальнонаціональні цінності перевищують родинні цінності. Пріоритет родинних інтересів – це ознака колоніальних народів. Пріоритет національних інтересів –  це ознака націй.  

Еволюційна змагальність (людство)

Рушієм еволюції людства є правильна змагальність між народами, їх природне прагнення стати кращими, сильнішими, авторитетнішими. Правильна змагальність полягає в тому, що перевага досягається вдосконаленням себе, а не ослабленням інших гравців. Лише таку змагальність визнає націоналізм. З цієї точки зору, націоналізм – це ідеологія індивідуальної і колективної еволюції народів шляхом правильної змагальності.  

Для того, щоб бути конкурентоспроможним гравцем, кожен народ має жити власним розумом, власною силою, власними ресурсами. Самокерований народ має власний державний і релігійний центр. Націоналізм засадничо заперечує паразитування однієї народної спільноти на тілі іншої, виступає проти паразитичних процесів у цілому.

З погляду націоналізму, етнос – це дитячий вік народу. Дітей не можна обманювати чи визискувати, їм треба допомагати в дорослішанні, їх треба виховувати і навчати. Взаємодіючи з етносами, зрілі нації допомагають їм виплекати власну еліту і стати суб’єктами світової історії – націями-гравцями на глобальній арені. У такий спосіб нації здобувають собі нових друзів.

Ознаки не-націоналізму

Якщо не реалізується хоча б одна з цих трьох фундаментальних ідей, то маємо справу з чим завгодно, але не націоналізмом.

1. Політична сила, яка не працює на посилення етнічної ідентичності (расової, мовної, культурної, релігійної), не є націоналістичною.

2. Політична сила, яка не ставить національні інтереси вище приватних чи групових, не є націоналістичною.

3. Політична сила, яка не працює на динамічний розвиток нації та активне вдосконалення її членів, не є націоналістичною.

Націоналізм – це права ідеологія

Оскільки націоналізм оснований на природних законах і спрямований на виконання правил Творця Всесвіту, він є правою ідеологією.

Правій ідеології націоналізму протистоїть ліва ідеологія етатизму, проявами якої є комунізм, соціалізм, соціал-демократія.

Ще однією лівою ідеологією є лібералізм, проте він засадничо не має державної реалізації, відтак реальне протистояння відбувається між націоналізмом і етатизмом. На новому оберті еволюційної спіралі це ідеологічне протистояння набуває форми цивілізаційного конфлікту – між постіндустріальною і ультраіндустріальною формаціями. Проте це вже тема наступної розмови.

Продовження: 5 обов’язкових ознак націоналізму