Ендрю Таннер виклав свій як завжди цікавий і неординарний погляд на причини та цілі наступу ЗСУ на Курську область. Він нещадно критикує західні ЗМІ та експертів за сіяння сумнівів серед пересічних західних громадян щодо здатності й доцільності для України проводити подібну операцію. Ба більше: Таннер пропонує розширити кордони України на схід, адже, на його думку, безпека України і навіть всієї Європи залежить від розширення кордонів України до Курської, Бєлгородської, Воронезької та Ростовської областей.
Я вирішив зробити короткий огляд українського вторгнення на російську територію в Курській області.
Заставши зненацька більшість спостерігачів за війною в Україні, зокрема американський оборонний істеблішмент (я, чесно кажучи, теж не очікував нової Курської битви), зараз триває гонка за визначенням того, що відбувається в англомовній медіа-екосистемі. Як завжди, загальноприйнята думка, що з'явилася на початку, значною мірою помилкова.
Це не піар-акція, а ніж, встромлений у нирку путіна. Навіть якщо це закінчиться на вихідних виведенням українських військ, Київ продемонстрував свою позицію в дуже ефективний спосіб.
Підпишіться на наш новий телеграм-канал iPress | Міжнародна преса українською де ми трохи виходимо за рамки і показуємо більше, ніж на сайті. Ставайте частиною розумної спільноти!
Rochan Consulting пропонує хороший огляд зі східноєвропейської перспективи. Мік Райан пропонує австралійський погляд. А ось погляд Тома Купера з Центральної Європи. Всі вони мають чудові підходи, кращі, ніж майже все, що було в традиційних ЗМІ.
Виходячи з того, що стало відомо за три дні боїв, я оцінюю цілі України в курській наступальній операції наступним чином:
публічно продемонструвати відсутність у москви наявних резервів;
показати, що москва не може адекватно реагувати на неминучий розвиток подій на фронті, коли пересування щонайменше чотирьох батальйонів неможливо не помітити;
зруйнувати підготовку до наступу росіян на Суми, про який вже давно ходять чутки;
породити хвилю невдоволення управлінням війною всередині росії;
захопити якусь територію, яку, ймовірно, можна буде захистити за вигідним обмінним співвідношенням;
змусити москву витрачати ресурси, такі як ракети "Іскандер" і планерні бомби на власній території;
затягнути в м'ясорубку низку непідготовлених рашистських формувань;
розкрити ядерний блеф путіна. Знову.
Я розгляну кожну тезу по черзі, зробивши короткий огляд того, що підтвердилося на сьогодні (йдеться про стан на 8 серпня 2024 року – iPress). Варто зазначити, що лише через три дні після того, як половина інтернету вже звернула увагу на це, Москва почала робити конкретні кроки для подолання кризи у вітчизняних ЗМІ. Це ще одна ознака того, наскільки путін і його оточення відірвані від умов на фронті.
Схоже, що Україна почала наступ раптово, і в той час, як публічно про Покровський фронт говорили більше, ніж про будь-що інше. Насправді це був черговий наступ, про який ми знаємо лише тому, що спостерігачі з відкритих джерел по всьому світу відстежують кадри, які з'являються в стрічках соціальних мереж.
Перші ознаки того, що готується щось серйозне, з'явилися з відео низько пролітаючих російських літаків Су-25 поблизу кордону і палаючої техніки, а також з розрізнених повідомлень про вторгнення. Пізніше з'явилися кадри зруйнованого пропускного пункту і ракетного удару з "Іскандерів" по кількох, імовірно, українських броньованих вантажівках типу MRAP... за дванадцять кілометрів від кордону всередині росії.
Незабаром почали надходити фотографії військовополонених, ймовірно, більше сотні, а також розбитих танків і зруйнованих будівель. Бойовий вертоліт вперше був збитий безпілотником. Впав газовий термінал "Суджа". Тисячі російських цивільних почали хаотичну евакуацію, практично без підтримки.
За лічені години українські війська зайняли більшу територію всередині путінської імперії, ніж орки змогли захопити за кілька місяців. Підтверджено наявність двох бригад: 22-ї механізованої та 80-ї десантно-штурмової, обидві – ветеранські підрозділи. Остання, як повідомляється, оснащена БТРами Stryker, що, якщо це правда, може означати, що американська техніка, окрім Хаммерів, працює на рашистській землі.
За оцінками, близько тисячі українців перейшли кордон, що означає, що принаймні два, а можливо, і три батальйони повністю задіяні в бойових діях. Чутки про інші бригади в цьому районі поки що не підтверджені джерелами, на які я покладаюся, але це не здивувало б мене. Дві бригади виглядають як достатня сила для наступу на фронті такої довжини, при цьому основна їх частина переховується на українській території до моменту ротації.
Мапа Курської області, на якій позначено місце розташування Курської АЕС
OSINT-карта проекту OWL для більш детального огляду. За дугою лінія безпечна, і Україна, ймовірно, відправила розвідувальні групи аж до синьої пунктирної дуги. Жовта зона вказує на те, що українські війська перебувають там досить довго, щоб піддатися нападу або підірвати щось, але за нею багато чого відбувається.
Також є кадри, на яких видно, як на захопленій території працюють броньовані ремонтно-евакуаційні машини, які витягують пошкоджені БМП з поля бою. Це свідчить про значний ступінь впевненості у здатності України відбивати повітряні удари і про відсутність у ворога безпілотників у цій зоні. Будь-яке інженерне обладнання, яке Україна може використати для будівництва укріплень, прискорить цей процес.
Коли вперше з'явилися докази, це виглядало як просте зондування. Нічим не відрізняється від того, що раніше робили групи "Свобода росії" за підтримки України. Але присутність українців у військовій формі на російській землі – це новий і дуже несподіваний поворот. Підтверджена присутність Сирського в цьому районі, який ще день чи два тому, за повідомленнями, брав на себе особисте командування ситуацією на Покровському напрямку, вказує на те, що це набагато більше, ніж рейд. Україна, найімовірніше, має на меті утримати контроль хоча б над частиною ворожої території принаймні на пару тижнів. Наразі українські війська просунулися далеко вперед від території, яку вони фактично захопили і зачистили, і завдають шкоди спробам росіян організувати відповідь.
Такі операції, наскільки я розумію його послужний список, якраз у дусі Сирського. Я вже давно задавався питанням, чому фронт у Покровську не підкріплюється, і відповідь, схоже, полягає в тому, що Україна дозволяє путінським військам витягнути шию і наблизитися до району, де українські війська можуть використати кілька забудованих ділянок уздовж лінії хребта для розміщення і переховування військ. Лінії постачання Москви з Авдіївки, тим часом, змушені проходити через досить вузькі канали, вразливі до ударів безпілотників. Інакше кажучи, Покровський фронт – це пастка.
Чим більше ресурсів путін кине на досягнення чогось схожого на успіх у своїй безглуздій кампанії 2024 року, тим краще. Україні потрібно, щоб сили Москви були розтягнутими і втомленими. Наступ на Курськ цілком може бути першою форсувальною операцією перед набагато масштабнішим загальним наступом, який розпочнеться через шість-вісім тижнів.
Голова української розвідки Буданов нещодавно знову почав давати докладні інтерв'ю після періоду відносної тиші. Він знову говорить так, як він це робить напередодні нового етапу операцій. Зокрема, стверджуючи, що до кінця наступного року у Москви нарешті критично бракуватиме ресурсів, він також зазначив, що Україна не може просто чекати, коли це станеться.
Він також заявив, що наступальні дії припиняються через два-три місяці, і це правда, і що Москва зупиниться ще через один-два місяці. Цікаво, що це ідеально збігається з тим "вікном", про яке я стверджував з кінця минулого року, коли Україна могла б мати шанс завдати реальної шкоди російським військам, виснаженим місяцями марних наступальних операцій.
Отже, які ж наслідки всього цього?
Той факт, що Москва змушена стягувати резерви з інших регіонів, щоб зупинити більш глибоке українське вторгнення, вказує на те, що вона, безумовно, бореться за ресурси для поточних операцій. Це означає, що путін не відкриє ще один великий фронт в Україні або за її межами найближчим часом.
Україна щойно довела, що усі побоювання, що путін може розпочати широкомасштабне вторгнення на територію НАТО найближчим часом, абсолютно безпідставні. НАТО може дозволити собі передати кожну одиницю військового спорядження, яке він має, навіть ціною нездатності задовольнити постійні потреби на випадок непередбачуваних обставин. Москва просто не може ризикнути розпочати відкриту війну з НАТО на цьому етапі. Лише повітряна і морська міць може її перемогти.
Звідси усі ці ядерні позерства. Якщо він справді запустить ядерну бомбу по члену НАТО, він помре, і боягуз це знає.
На цьому етапі немає жодних виправдань тому, що українські бригади не мають сучасного обладнання. Чотирнадцять додаткових повністю оснащених бригад можуть прорвати лінію Суровікіна з належною повітряною підтримкою і здатністю наносити удари глибоко в тилу, яку Україна має зараз.
І, до речі, некомпетентність Москви стала ще одним доказом правильності моєї концепції "Скаутського способу ведення війни". Незважаючи на те, що місцеві загони орків уздовж кордону, очевидно, повідомляли про нарощування сил України, вони були недостатньо великими, щоб Москва повірила в можливість серйозного вторгнення. Україна досягла несподіванки, використавши відмінності в тому, як два рівні організації сприймають світ.
Дії України також показали, що широко розповсюджене бажання Москви повторити вторгнення на півночі Харківщини в районі Вовчанська і Липців на Сумщині було блефом. Або, що більш ймовірно, українська розвідка поширила занепокоєння з цього приводу в ЗМІ, щоб приховати наміри, які стояли за її власним нарощуванням. Москва, ймовірно, думала, що блефувала, змусивши Україну відповісти на відсутність загрози, а потім отримала удар в спину, коли Україна зрозуміла, що ніщо не підтримує гру путіна.
Іноді росіяни щось роблять правильно, але так само, як і зламаний годинник. Здається, є лише одна група достатньо компетентних старших офіцерів-орків, і вони воюють на Покровському фронті.
Від просторікувань Медведєва про похід на Одесу, Київ і далі (спробуй, друже) до блогерів-орків, які явно хочуть розлютити путіна, але знають, що їх заарештують за підбурювання до заколоту, там відбувається справжнє клоунське шоу. Хуліган завжди плаче найсильніше, коли отримує удар у відповідь.
Спочатку виглядало так, що це був просто швидкий рейд, але з огляду на те, що, ймовірно, є більше сотні полонених і Україна везе бронетехніку в саму росію, план, схоже, полягає в тому, щоб затриматись там. Це змусить Москву для різноманітності бомбити власну територію, хоча ризик для українських військ з часом зростатиме. Оцінка такого роду операцій зрештою зводиться до співвідношення обміну – якщо Україна знищує втричі більше солдатів, ніж втрачає, то, ймовірно, воно того не варте. П'ять або шість до одного починає виглядати як трагічна необхідність, тому що ви повинні десь знищити боєздатність ворога, а це ніколи не буває безкоштовно.
Оскільки путін політично зобов'язаний жорстко відповісти на провокацію такого роду, Україна принаймні точно знає, куди і коли прийде ворог. Нехай м'ясорубка почнеться. Що ж це за політика така, що рекомендує.. якими монстрами робить нас усіх війна.
На відміну від попередніх вторгнень спецназу або підконтрольних Україні російських добровольців, Україна прийшла з системами протиповітряної оборони і підтримкою HIMARS. Не виключено, що F-16 почнуть влаштовувати повітряні засідки на кшталт тих, що я описав у своєму останньому дописі. Ось тоді було б дуже, дуже добре дізнатися, що Україна або отримала ракети AIM-120D з максимальною дальністю дії 180 км, або хтось придумав, як пристосувати європейську ракету класу "повітря-повітря" "Метеор" для стрільби з пілону "Вайпера". Якщо Україна вже використовує літаки AWACS, то теоретично, за допомогою каналу зв'язку AWACS може керувати ракетою, а F-16 слугуватиме славнозвісним прискорювачем.
Куди далі піде міць – цікаве питання. В історії ядерної зброї дуже рідко трапляються випадки, коли неядерна держава починає тривале військове вторгнення на територію ядерної держави. Аргентина у Фолклендській війні (для них – Мальвінські острови, для мене – Пінгвінові скелі) – це єдиний приклад, який спадає на думку. А британський ядерний арсенал не для такої боротьби. Їхня доктрина майже не передбачає застосування ядерної зброї першого удару, але якщо капітан підводного човна не може додзвонитися до Лондона, Москва випаровується. Я схвалюю.
Деякі коментатори вже відзначають близькість комплексу Курської атомної електростанції до місця бойових дій, але я можу майже гарантувати, що українські війська туди не підуть. Це було б рівнозначно геополітичному самогубству.
Україна ще раз довела, що ядерний арсенал путіна можна і потрібно ігнорувати. Хоча це звучить заднім числом, але лише припускаючи, що путін несерйозний, якщо він не доведе, що він серйозний, можна вважати, що стримування зараз може бути успішним. Ніхто насправді не знає, де проходять справжні червоні лінії, і ця ситуація, безумовно, спонукає когось піти на жахливий ризик у майбутньому.
Тільки страх перед ядерною війною може призвести до ядерної війни – раціональні актори, такі як держави, не ініціюють застосування ядерної зброї проти суперника, якщо тільки їхнє виживання не буде однозначно поставлене під загрозу. Холодна війна не стала гарячою, тому що США і СРСР ніколи не хотіли вступати в пряму сутичку, принаймні після смерті Сталіна. Чому? З тієї ж причини, з якої банди і натовпи не завжди б'ються на смерть. Набагато, набагато ефективніше встановлювати чіткі території для експлуатації, а насильство залишати на маргінесі, здебільшого у формі перформансу.
Саме тоді, коли цей крихкий баланс порушується під час кризи, відбувається ескалація. Згадаймо Ізраїль та Іран, які опинилися у спіралі ескалації, якій не видно кінця.
Афера, за рахунок якої Москва і Вашингтон жили протягом вісімдесяти років, розвалюється. Це корінь первісного страху, який здіймається по обидва боки "кільцевої дороги" щоразу, коли Україна робить щось не за сценарієм, як це відбувається зараз.
Крайній дискомфорт адміністрації Байдена-Гарріс від того, що відбувається, вже просочується в союзницькі ЗМІ: коментатори CNN та інші прихильники Демократичної партії ставлять під сумнів логіку України. Не помиліться: людям, які вважають, що мають Богом дане право вказувати американцям, що їм думати про світові справи, не подобається те, що робить Україна.
Згідно зі стандартним сценарієм, який розігрувався протягом останнього року, енергійний опір України приречений на патову ситуацію і втрату території. Для людей з передмість неможливо уявити, що країна, яка виглядає такою сильною на папері, як росія, може так погано воювати.
У свідомості американського політика-професіонала (яким, напевно, був би і я, якби не був таким затятим єретиком), росія – це постійний атрибут життя на планеті Земля. Десятиліття фактично промосковської академічної науки створили у свідомості американських чиновників хибний образ путінської імперії. Ця наративна система стверджує, що росія є унікальною країною на відміну від інших європейських колоніальних держав, які складають так званий Західний світ. Її численні прихильники є одними з найважливіших інструментів путіна.
Жодна країна не є вічною чи благословенною Богом – особливо росія чи Америка. Більшість американців вважають, що їхня власна демократія навряд чи виживе. Президент США відкрито сумнівається, чи буде мирний результат, якщо хлопець з іншої партії програє майбутні вибори. Тоталітарні диктатури на кшталт путінської рідко зберігаються довше одного-двох поколінь. Північна Корея є винятком, але завжди є винятки – і це лише до третього покоління. Принаймні в деяких частинах Китаю є стара приказка, що перше покоління будує, друге живе в розкоші, третє все це розтринькує, а четверте – бідує.
Москва, з іншого боку, бачила низку імперій, які піднімалися і падали. Той факт, що путін взагалі вважав за потрібне вторгнутися в Україну, багато говорить про внутрішню крихкість його режиму. Він виглядає сильним лише тому, що його підтримує, частково Китай, але набагато більше – очолюваний США міжнародний порядок, якому потрібен агресивний, вічно загрозливий путін, щоб відволікти увагу від деградації демократії у себе вдома.
Американські лідери ніколи не бажали перемоги України. Вони практично продали Київ у 2022 році, навіть не погрожуючи надіслати війська, навіть евакуювати американських громадян, таких як мій двоюрідний брат і його сім'я. Відтоді вони змушують Україну воювати в краватках, підтверджуючи всі аргументи путіна про слабкість і безхребетність західних лідерів і повністю виправдовуючи його вибір на користь ядерних погроз, які повністю розмили те, що вони мали б означати.
Починаючи з 2022 року, хвиля народної підтримки України в США свідомо розбивається об коліна журналістами, істориками, аналітиками та політиками, які бояться того, що перемога України може надихнути. Україна веде народно-визвольну війну проти колоніального окупанта. Це справді Повстання проти Імперії, Вільних Народів проти Саурона з Мордору. І це саме та річ, яка може легко вийти з-під контролю, змушуючи лідерів вдаватися до дій, яких вони насправді не хочуть.
Практично вся балаканина, яку ви чуєте про ядерну ескалацію і третю світову війну, є саме такою. Не знаючи, як насправді працює силова політика, оскільки освітянам не дозволяється викладати всю правду, занадто багато фактів є табуйованими або політизованими, американці змушені вірити, що будь-який конфлікт між ядерними державами автоматично закінчиться апокаліпсисом.
Ця ідея потім використовується для аргументації того, що США не повинні, або, точніше, не можуть, робити більше для захисту України. Виправдання настільки боягузливе і саморуйнівне, що не піддається опису. За цією логікою, якщо путін хоче Аляску, то він повинен її отримати. Навіщо жертвувати Нью-Йорком, який має більше населення і приносить більше податкових надходжень, заради одного з нових штатів? І люди повинні вірити, що американці помруть, щоб захистити Латвію!
Знову і знову, протягом двох з половиною років, майже кожне зусилля України, спрямоване на покращення своїх позицій на полі бою – передумови успіху в переговорах, наштовхується на хвилю негативу з боку англомовних ЗМІ. Незалежно від того, що Київ намагається зробити, все, що він отримує, – це скептицизм від людей, які знають краще – як це було, коли Київ "збирався впасти через три дні".
Порівняйте це з тим, як ставляться до Ізраїлю, коли ЗМІ вихваляють його здатність і навіть право нападати на кого завгодно і де завгодно. Вся система жорстоко саморуйнується.
Образ, який, зокрема, використовують американські ЗМІ, коли Україна з'являється на перших шпальтах, настільки нещирий і сфабрикований, що я щиро сумніваюся в чесності будь-кого, хто працює на Fox, CNN або MSNBC. За останні кілька років я бачив, як ЗМІ регулярно суперечать самі собі, не в змозі виправити прості деталі, намагаючись створити контент, що привертає увагу і створює відчуття реальності для їхньої вузької аудиторії.
Українські ЗМІ не застраховані від цього, зокрема Kyiv Independent віддзеркалює американські тенденції. За іронією долі, Укрінформ, який належить і управляється українським урядом, є більш надійним джерелом, ніж будь-яке американське ЗМІ. Навіть коли статті Укрінформу перекладаються машинним перекладом, вони є більш детальними та інформативними, ніж практично все, що пишеться в Америці. Українська правда продовжує публікувати чудові інтерв'ю з солдатами, які висвітлюють широкий спектр думок на фронті.
У будь-якому випадку, щоразу, коли Україна робить щось, що не дуже подобається США, висвітлення у ЗМІ завжди викликає подив. Аналітики ставлять запитання, які звучать розумно, але насправді є риторичними, наприклад, чому Україна не використовує ці війська під Покровськом? Іншим стандартним є припущення, що Україна кидає людей у схематичну операцію, яка проводиться для показухи.
Це може бути правдою, але час робить це малоймовірним. Україна почала діяти майже одразу після отримання F-16, як тільки США не змогли знайти іншого приводу для затримки поставки. Водночас Байден опинився у скрутному становищі: Україна несподівано виявилася сильнішою, ніж очікувалося, і не перебуває на межі поразки, як це намагаються представити багато ЗМІ. Виникає питання, чому США не роблять більше, як могли б і повинні були б. Замість цього американці переймаються тим, чи вистачить у них зброї, щоб використати її проти Китаю, якщо Україна її отримає. Вибачте, друзі, але якщо Україна її не отримає, це все одно не матиме значення.
Переговори і, зрештою, мирні переговори – це те, що покладе край цій жахливій війні. Але оскільки путін наполягає на тому, що окупована Україна і навіть не захоплені частини насправді є росією, а населення України в цілому готове продовжувати боротьбу, путіну і його імперії доведеться відчути набагато більше болю, перш ніж вони визнають, що відступ – це краще, ніж альтернатива. Україна не має особливого вибору, адже якщо путіна не зупинити, він нападе знову.
Ще одне, про що Україна нагадує своїм союзникам і ворогам, – це те, що кордони нічого не означають, якщо кожна зі сторін не вирішить їх поважати. Оскільки Україна і росія мають довгий і неоднозначний кордон, якщо вони хочуть назавжди залишитися ворогами, Україна повинна розглянути можливість спрощення свого кордону.
З географічної точки зору, існує велика кількість загрозливих територіальних новоутворень, які було б розумно видалити, якщо це можливо. Мало того, якщо ми хочемо заглибитися в історію, то кордони України мають бути встановлені значно східніше, ніж вони були за радянських часів. Існує вагомий аргумент, що майбутня безпека України і навіть всієї Європи залежить від розширення кордонів України до Курської, Бєлгородської, Воронезької та Ростовської областей.
Ви можете розширити Україну до її природного східного кордону, зовсім не змінюючи її обрисів. Назвіть це репараціями. Казахстан теж заслуговує на те, щоб трохи розширитися. Тоді мають бути автономні республіки Кавказу та Поволжя. Москва теж може мати одну.
Буферна зона, яка не включає міські центри Курська та Воронежа, ймовірно, є мудрішим вибором. Це, безумовно, здається справедливим. Так, є деякі висоти, які могли б сподобатися Україні, але давайте не будемо жадібними. Йдеться про стійкий мир.
У короткостроковій перспективі було б зручно, якби Рильська дуга перебувала в руках України. З огляду на загрозу, яку несе агресія Москви для Сум, ідеальним варіантом була б буферна зона довжиною щонайменше 60 км навколо міста.
Це Суми в центрі. Україна могла б спробувати ліквідувати Рильський виступ, а потім вдарити по російським військам, які, за повідомленнями, зосереджувалися в Грайвороні з трьох боків.
Справедливість є справедливість, орки. Все, що вам потрібно зробити, це піти додому, і біль закінчиться. Ось так просто.
Повірте мені: НАТО не збирається грати в зміну режиму в Москві. Це останнє, чого воно хоче. Іронія полягає в тому, що з ядерним арсеналом чи без нього, з диктатором, який править з Москви, чи з автономією різних частин федерації, росіяни зараз у більшій безпеці, ніж будь-коли в історії. Жодна монгольська чи нацистська орда не прийде. Стара параноя московитів більше не актуальна.
На жаль, схоже, що більшість людей, які з любов'ю згадують радянську епоху, повинні будуть померти до того, як зникнуть старі звичаї, яких решта Європи в основному уникає. А це означає, що Україна та її демократичні союзники повинні зберігати пильність і тиснути на монстра, де тільки можуть.
З огляду на це, я дуже сподіваюся, що Сирський має жорсткий і реалістичний план відходу. Бо як тільки втрачається елемент несподіванки, сміливий план може розбитися вщент.
Наші інтереси:
Ніж, встромлений в нирку путіна. Чому Україна зайшла до Курської області – Ендрю Таннер
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Пряма і точна цитата з Гіперборійської інструкції про здобуття керованої молодості є майже в кожній українській родині. Саме з неї починається вчення Ісуса Хреста про перенародження та вічне життя...
Близьке майбутнє
Мрії людей що дискутували в студії Романенка починають збуватися
Мрії мають бути доволі сміливими.
Олексій Толкачов каже: в України має бути кордон з китаєм
vnashomukursku.jpg
Ендрю Таннер виклав свій як завжди цікавий і неординарний погляд на причини та цілі наступу ЗСУ на Курську область. Він нещадно критикує західні ЗМІ та експертів за сіяння сумнівів серед пересічних західних громадян щодо здатності й доцільності для України проводити подібну операцію. Ба більше: Таннер пропонує розширити кордони України на схід, адже, на його думку, безпека України і навіть всієї Європи залежить від розширення кордонів України до Курської, Бєлгородської, Воронезької та Ростовської областей.
Я вирішив зробити короткий огляд українського вторгнення на російську територію в Курській області.
Заставши зненацька більшість спостерігачів за війною в Україні, зокрема американський оборонний істеблішмент (я, чесно кажучи, теж не очікував нової Курської битви), зараз триває гонка за визначенням того, що відбувається в англомовній медіа-екосистемі. Як завжди, загальноприйнята думка, що з'явилася на початку, значною мірою помилкова.
Це не піар-акція, а ніж, встромлений у нирку путіна. Навіть якщо це закінчиться на вихідних виведенням українських військ, Київ продемонстрував свою позицію в дуже ефективний спосіб.
Rochan Consulting пропонує хороший огляд зі східноєвропейської перспективи. Мік Райан пропонує австралійський погляд. А ось погляд Тома Купера з Центральної Європи. Всі вони мають чудові підходи, кращі, ніж майже все, що було в традиційних ЗМІ.
Виходячи з того, що стало відомо за три дні боїв, я оцінюю цілі України в курській наступальній операції наступним чином:
Я розгляну кожну тезу по черзі, зробивши короткий огляд того, що підтвердилося на сьогодні (йдеться про стан на 8 серпня 2024 року – iPress). Варто зазначити, що лише через три дні після того, як половина інтернету вже звернула увагу на це, Москва почала робити конкретні кроки для подолання кризи у вітчизняних ЗМІ. Це ще одна ознака того, наскільки путін і його оточення відірвані від умов на фронті.
Схоже, що Україна почала наступ раптово, і в той час, як публічно про Покровський фронт говорили більше, ніж про будь-що інше. Насправді це був черговий наступ, про який ми знаємо лише тому, що спостерігачі з відкритих джерел по всьому світу відстежують кадри, які з'являються в стрічках соціальних мереж.
Перші ознаки того, що готується щось серйозне, з'явилися з відео низько пролітаючих російських літаків Су-25 поблизу кордону і палаючої техніки, а також з розрізнених повідомлень про вторгнення. Пізніше з'явилися кадри зруйнованого пропускного пункту і ракетного удару з "Іскандерів" по кількох, імовірно, українських броньованих вантажівках типу MRAP... за дванадцять кілометрів від кордону всередині росії.
Незабаром почали надходити фотографії військовополонених, ймовірно, більше сотні, а також розбитих танків і зруйнованих будівель. Бойовий вертоліт вперше був збитий безпілотником. Впав газовий термінал "Суджа". Тисячі російських цивільних почали хаотичну евакуацію, практично без підтримки.
За лічені години українські війська зайняли більшу територію всередині путінської імперії, ніж орки змогли захопити за кілька місяців. Підтверджено наявність двох бригад: 22-ї механізованої та 80-ї десантно-штурмової, обидві – ветеранські підрозділи. Остання, як повідомляється, оснащена БТРами Stryker, що, якщо це правда, може означати, що американська техніка, окрім Хаммерів, працює на рашистській землі.
За оцінками, близько тисячі українців перейшли кордон, що означає, що принаймні два, а можливо, і три батальйони повністю задіяні в бойових діях. Чутки про інші бригади в цьому районі поки що не підтверджені джерелами, на які я покладаюся, але це не здивувало б мене. Дві бригади виглядають як достатня сила для наступу на фронті такої довжини, при цьому основна їх частина переховується на українській території до моменту ротації.
Мапа Курської області, на якій позначено місце розташування Курської АЕС
OSINT-карта проекту OWL для більш детального огляду. За дугою лінія безпечна, і Україна, ймовірно, відправила розвідувальні групи аж до синьої пунктирної дуги. Жовта зона вказує на те, що українські війська перебувають там досить довго, щоб піддатися нападу або підірвати щось, але за нею багато чого відбувається.
Також є кадри, на яких видно, як на захопленій території працюють броньовані ремонтно-евакуаційні машини, які витягують пошкоджені БМП з поля бою. Це свідчить про значний ступінь впевненості у здатності України відбивати повітряні удари і про відсутність у ворога безпілотників у цій зоні. Будь-яке інженерне обладнання, яке Україна може використати для будівництва укріплень, прискорить цей процес.
Коли вперше з'явилися докази, це виглядало як просте зондування. Нічим не відрізняється від того, що раніше робили групи "Свобода росії" за підтримки України. Але присутність українців у військовій формі на російській землі – це новий і дуже несподіваний поворот. Підтверджена присутність Сирського в цьому районі, який ще день чи два тому, за повідомленнями, брав на себе особисте командування ситуацією на Покровському напрямку, вказує на те, що це набагато більше, ніж рейд. Україна, найімовірніше, має на меті утримати контроль хоча б над частиною ворожої території принаймні на пару тижнів. Наразі українські війська просунулися далеко вперед від території, яку вони фактично захопили і зачистили, і завдають шкоди спробам росіян організувати відповідь.
Такі операції, наскільки я розумію його послужний список, якраз у дусі Сирського. Я вже давно задавався питанням, чому фронт у Покровську не підкріплюється, і відповідь, схоже, полягає в тому, що Україна дозволяє путінським військам витягнути шию і наблизитися до району, де українські війська можуть використати кілька забудованих ділянок уздовж лінії хребта для розміщення і переховування військ. Лінії постачання Москви з Авдіївки, тим часом, змушені проходити через досить вузькі канали, вразливі до ударів безпілотників. Інакше кажучи, Покровський фронт – це пастка.
Чим більше ресурсів путін кине на досягнення чогось схожого на успіх у своїй безглуздій кампанії 2024 року, тим краще. Україні потрібно, щоб сили Москви були розтягнутими і втомленими. Наступ на Курськ цілком може бути першою форсувальною операцією перед набагато масштабнішим загальним наступом, який розпочнеться через шість-вісім тижнів.
Голова української розвідки Буданов нещодавно знову почав давати докладні інтерв'ю після періоду відносної тиші. Він знову говорить так, як він це робить напередодні нового етапу операцій. Зокрема, стверджуючи, що до кінця наступного року у Москви нарешті критично бракуватиме ресурсів, він також зазначив, що Україна не може просто чекати, коли це станеться.
Він також заявив, що наступальні дії припиняються через два-три місяці, і це правда, і що Москва зупиниться ще через один-два місяці. Цікаво, що це ідеально збігається з тим "вікном", про яке я стверджував з кінця минулого року, коли Україна могла б мати шанс завдати реальної шкоди російським військам, виснаженим місяцями марних наступальних операцій.
Отже, які ж наслідки всього цього?
Той факт, що Москва змушена стягувати резерви з інших регіонів, щоб зупинити більш глибоке українське вторгнення, вказує на те, що вона, безумовно, бореться за ресурси для поточних операцій. Це означає, що путін не відкриє ще один великий фронт в Україні або за її межами найближчим часом.
Звідси усі ці ядерні позерства. Якщо він справді запустить ядерну бомбу по члену НАТО, він помре, і боягуз це знає.
На цьому етапі немає жодних виправдань тому, що українські бригади не мають сучасного обладнання. Чотирнадцять додаткових повністю оснащених бригад можуть прорвати лінію Суровікіна з належною повітряною підтримкою і здатністю наносити удари глибоко в тилу, яку Україна має зараз.
І, до речі, некомпетентність Москви стала ще одним доказом правильності моєї концепції "Скаутського способу ведення війни". Незважаючи на те, що місцеві загони орків уздовж кордону, очевидно, повідомляли про нарощування сил України, вони були недостатньо великими, щоб Москва повірила в можливість серйозного вторгнення. Україна досягла несподіванки, використавши відмінності в тому, як два рівні організації сприймають світ.
Дії України також показали, що широко розповсюджене бажання Москви повторити вторгнення на півночі Харківщини в районі Вовчанська і Липців на Сумщині було блефом. Або, що більш ймовірно, українська розвідка поширила занепокоєння з цього приводу в ЗМІ, щоб приховати наміри, які стояли за її власним нарощуванням. Москва, ймовірно, думала, що блефувала, змусивши Україну відповісти на відсутність загрози, а потім отримала удар в спину, коли Україна зрозуміла, що ніщо не підтримує гру путіна.
Іноді росіяни щось роблять правильно, але так само, як і зламаний годинник. Здається, є лише одна група достатньо компетентних старших офіцерів-орків, і вони воюють на Покровському фронті.
Від просторікувань Медведєва про похід на Одесу, Київ і далі (спробуй, друже) до блогерів-орків, які явно хочуть розлютити путіна, але знають, що їх заарештують за підбурювання до заколоту, там відбувається справжнє клоунське шоу. Хуліган завжди плаче найсильніше, коли отримує удар у відповідь.
Спочатку виглядало так, що це був просто швидкий рейд, але з огляду на те, що, ймовірно, є більше сотні полонених і Україна везе бронетехніку в саму росію, план, схоже, полягає в тому, щоб затриматись там. Це змусить Москву для різноманітності бомбити власну територію, хоча ризик для українських військ з часом зростатиме. Оцінка такого роду операцій зрештою зводиться до співвідношення обміну – якщо Україна знищує втричі більше солдатів, ніж втрачає, то, ймовірно, воно того не варте. П'ять або шість до одного починає виглядати як трагічна необхідність, тому що ви повинні десь знищити боєздатність ворога, а це ніколи не буває безкоштовно.
Оскільки путін політично зобов'язаний жорстко відповісти на провокацію такого роду, Україна принаймні точно знає, куди і коли прийде ворог. Нехай м'ясорубка почнеться. Що ж це за політика така, що рекомендує.. якими монстрами робить нас усіх війна.
На відміну від попередніх вторгнень спецназу або підконтрольних Україні російських добровольців, Україна прийшла з системами протиповітряної оборони і підтримкою HIMARS. Не виключено, що F-16 почнуть влаштовувати повітряні засідки на кшталт тих, що я описав у своєму останньому дописі. Ось тоді було б дуже, дуже добре дізнатися, що Україна або отримала ракети AIM-120D з максимальною дальністю дії 180 км, або хтось придумав, як пристосувати європейську ракету класу "повітря-повітря" "Метеор" для стрільби з пілону "Вайпера". Якщо Україна вже використовує літаки AWACS, то теоретично, за допомогою каналу зв'язку AWACS може керувати ракетою, а F-16 слугуватиме славнозвісним прискорювачем.
Куди далі піде міць – цікаве питання. В історії ядерної зброї дуже рідко трапляються випадки, коли неядерна держава починає тривале військове вторгнення на територію ядерної держави. Аргентина у Фолклендській війні (для них – Мальвінські острови, для мене – Пінгвінові скелі) – це єдиний приклад, який спадає на думку. А британський ядерний арсенал не для такої боротьби. Їхня доктрина майже не передбачає застосування ядерної зброї першого удару, але якщо капітан підводного човна не може додзвонитися до Лондона, Москва випаровується. Я схвалюю.
Деякі коментатори вже відзначають близькість комплексу Курської атомної електростанції до місця бойових дій, але я можу майже гарантувати, що українські війська туди не підуть. Це було б рівнозначно геополітичному самогубству.
Україна ще раз довела, що ядерний арсенал путіна можна і потрібно ігнорувати. Хоча це звучить заднім числом, але лише припускаючи, що путін несерйозний, якщо він не доведе, що він серйозний, можна вважати, що стримування зараз може бути успішним. Ніхто насправді не знає, де проходять справжні червоні лінії, і ця ситуація, безумовно, спонукає когось піти на жахливий ризик у майбутньому.
Тільки страх перед ядерною війною може призвести до ядерної війни – раціональні актори, такі як держави, не ініціюють застосування ядерної зброї проти суперника, якщо тільки їхнє виживання не буде однозначно поставлене під загрозу. Холодна війна не стала гарячою, тому що США і СРСР ніколи не хотіли вступати в пряму сутичку, принаймні після смерті Сталіна. Чому? З тієї ж причини, з якої банди і натовпи не завжди б'ються на смерть. Набагато, набагато ефективніше встановлювати чіткі території для експлуатації, а насильство залишати на маргінесі, здебільшого у формі перформансу.
Саме тоді, коли цей крихкий баланс порушується під час кризи, відбувається ескалація. Згадаймо Ізраїль та Іран, які опинилися у спіралі ескалації, якій не видно кінця.
Крайній дискомфорт адміністрації Байдена-Гарріс від того, що відбувається, вже просочується в союзницькі ЗМІ: коментатори CNN та інші прихильники Демократичної партії ставлять під сумнів логіку України. Не помиліться: людям, які вважають, що мають Богом дане право вказувати американцям, що їм думати про світові справи, не подобається те, що робить Україна.
Згідно зі стандартним сценарієм, який розігрувався протягом останнього року, енергійний опір України приречений на патову ситуацію і втрату території. Для людей з передмість неможливо уявити, що країна, яка виглядає такою сильною на папері, як росія, може так погано воювати.
У свідомості американського політика-професіонала (яким, напевно, був би і я, якби не був таким затятим єретиком), росія – це постійний атрибут життя на планеті Земля. Десятиліття фактично промосковської академічної науки створили у свідомості американських чиновників хибний образ путінської імперії. Ця наративна система стверджує, що росія є унікальною країною на відміну від інших європейських колоніальних держав, які складають так званий Західний світ. Її численні прихильники є одними з найважливіших інструментів путіна.
Жодна країна не є вічною чи благословенною Богом – особливо росія чи Америка. Більшість американців вважають, що їхня власна демократія навряд чи виживе. Президент США відкрито сумнівається, чи буде мирний результат, якщо хлопець з іншої партії програє майбутні вибори. Тоталітарні диктатури на кшталт путінської рідко зберігаються довше одного-двох поколінь. Північна Корея є винятком, але завжди є винятки – і це лише до третього покоління. Принаймні в деяких частинах Китаю є стара приказка, що перше покоління будує, друге живе в розкоші, третє все це розтринькує, а четверте – бідує.
Москва, з іншого боку, бачила низку імперій, які піднімалися і падали. Той факт, що путін взагалі вважав за потрібне вторгнутися в Україну, багато говорить про внутрішню крихкість його режиму. Він виглядає сильним лише тому, що його підтримує, частково Китай, але набагато більше – очолюваний США міжнародний порядок, якому потрібен агресивний, вічно загрозливий путін, щоб відволікти увагу від деградації демократії у себе вдома.
Американські лідери ніколи не бажали перемоги України. Вони практично продали Київ у 2022 році, навіть не погрожуючи надіслати війська, навіть евакуювати американських громадян, таких як мій двоюрідний брат і його сім'я. Відтоді вони змушують Україну воювати в краватках, підтверджуючи всі аргументи путіна про слабкість і безхребетність західних лідерів і повністю виправдовуючи його вибір на користь ядерних погроз, які повністю розмили те, що вони мали б означати.
Практично вся балаканина, яку ви чуєте про ядерну ескалацію і третю світову війну, є саме такою. Не знаючи, як насправді працює силова політика, оскільки освітянам не дозволяється викладати всю правду, занадто багато фактів є табуйованими або політизованими, американці змушені вірити, що будь-який конфлікт між ядерними державами автоматично закінчиться апокаліпсисом.
Ця ідея потім використовується для аргументації того, що США не повинні, або, точніше, не можуть, робити більше для захисту України. Виправдання настільки боягузливе і саморуйнівне, що не піддається опису. За цією логікою, якщо путін хоче Аляску, то він повинен її отримати. Навіщо жертвувати Нью-Йорком, який має більше населення і приносить більше податкових надходжень, заради одного з нових штатів? І люди повинні вірити, що американці помруть, щоб захистити Латвію!
Знову і знову, протягом двох з половиною років, майже кожне зусилля України, спрямоване на покращення своїх позицій на полі бою – передумови успіху в переговорах, наштовхується на хвилю негативу з боку англомовних ЗМІ. Незалежно від того, що Київ намагається зробити, все, що він отримує, – це скептицизм від людей, які знають краще – як це було, коли Київ "збирався впасти через три дні".
Порівняйте це з тим, як ставляться до Ізраїлю, коли ЗМІ вихваляють його здатність і навіть право нападати на кого завгодно і де завгодно. Вся система жорстоко саморуйнується.
Образ, який, зокрема, використовують американські ЗМІ, коли Україна з'являється на перших шпальтах, настільки нещирий і сфабрикований, що я щиро сумніваюся в чесності будь-кого, хто працює на Fox, CNN або MSNBC. За останні кілька років я бачив, як ЗМІ регулярно суперечать самі собі, не в змозі виправити прості деталі, намагаючись створити контент, що привертає увагу і створює відчуття реальності для їхньої вузької аудиторії.
Українські ЗМІ не застраховані від цього, зокрема Kyiv Independent віддзеркалює американські тенденції. За іронією долі, Укрінформ, який належить і управляється українським урядом, є більш надійним джерелом, ніж будь-яке американське ЗМІ. Навіть коли статті Укрінформу перекладаються машинним перекладом, вони є більш детальними та інформативними, ніж практично все, що пишеться в Америці. Українська правда продовжує публікувати чудові інтерв'ю з солдатами, які висвітлюють широкий спектр думок на фронті.
Це може бути правдою, але час робить це малоймовірним. Україна почала діяти майже одразу після отримання F-16, як тільки США не змогли знайти іншого приводу для затримки поставки. Водночас Байден опинився у скрутному становищі: Україна несподівано виявилася сильнішою, ніж очікувалося, і не перебуває на межі поразки, як це намагаються представити багато ЗМІ. Виникає питання, чому США не роблять більше, як могли б і повинні були б. Замість цього американці переймаються тим, чи вистачить у них зброї, щоб використати її проти Китаю, якщо Україна її отримає. Вибачте, друзі, але якщо Україна її не отримає, це все одно не матиме значення.
Переговори і, зрештою, мирні переговори – це те, що покладе край цій жахливій війні. Але оскільки путін наполягає на тому, що окупована Україна і навіть не захоплені частини насправді є росією, а населення України в цілому готове продовжувати боротьбу, путіну і його імперії доведеться відчути набагато більше болю, перш ніж вони визнають, що відступ – це краще, ніж альтернатива. Україна не має особливого вибору, адже якщо путіна не зупинити, він нападе знову.
Ще одне, про що Україна нагадує своїм союзникам і ворогам, – це те, що кордони нічого не означають, якщо кожна зі сторін не вирішить їх поважати. Оскільки Україна і росія мають довгий і неоднозначний кордон, якщо вони хочуть назавжди залишитися ворогами, Україна повинна розглянути можливість спрощення свого кордону.
З географічної точки зору, існує велика кількість загрозливих територіальних новоутворень, які було б розумно видалити, якщо це можливо. Мало того, якщо ми хочемо заглибитися в історію, то кордони України мають бути встановлені значно східніше, ніж вони були за радянських часів. Існує вагомий аргумент, що майбутня безпека України і навіть всієї Європи залежить від розширення кордонів України до Курської, Бєлгородської, Воронезької та Ростовської областей.
Ви можете розширити Україну до її природного східного кордону, зовсім не змінюючи її обрисів. Назвіть це репараціями. Казахстан теж заслуговує на те, щоб трохи розширитися. Тоді мають бути автономні республіки Кавказу та Поволжя. Москва теж може мати одну.
Буферна зона, яка не включає міські центри Курська та Воронежа, ймовірно, є мудрішим вибором. Це, безумовно, здається справедливим. Так, є деякі висоти, які могли б сподобатися Україні, але давайте не будемо жадібними. Йдеться про стійкий мир.
У короткостроковій перспективі було б зручно, якби Рильська дуга перебувала в руках України. З огляду на загрозу, яку несе агресія Москви для Сум, ідеальним варіантом була б буферна зона довжиною щонайменше 60 км навколо міста.
Це Суми в центрі. Україна могла б спробувати ліквідувати Рильський виступ, а потім вдарити по російським військам, які, за повідомленнями, зосереджувалися в Грайвороні з трьох боків.
Справедливість є справедливість, орки. Все, що вам потрібно зробити, це піти додому, і біль закінчиться. Ось так просто.
Повірте мені: НАТО не збирається грати в зміну режиму в Москві. Це останнє, чого воно хоче. Іронія полягає в тому, що з ядерним арсеналом чи без нього, з диктатором, який править з Москви, чи з автономією різних частин федерації, росіяни зараз у більшій безпеці, ніж будь-коли в історії. Жодна монгольська чи нацистська орда не прийде. Стара параноя московитів більше не актуальна.
На жаль, схоже, що більшість людей, які з любов'ю згадують радянську епоху, повинні будуть померти до того, як зникнуть старі звичаї, яких решта Європи в основному уникає. А це означає, що Україна та її демократичні союзники повинні зберігати пильність і тиснути на монстра, де тільки можуть.
З огляду на це, я дуже сподіваюся, що Сирський має жорсткий і реалістичний план відходу. Бо як тільки втрачається елемент несподіванки, сміливий план може розбитися вщент.
Ніж, встромлений в нирку путіна. Чому Україна зайшла до Курської області – Ендрю Таннер
Зверніть увагу
Мова Сенсар – головний інструмент заснування нового світу. З чого почнемо формування словника?