Стаття вже дещо застаріла, мабуть ще 2012 року.
Я лише хотів продемонструвати складний клубок відносин: хто з ким і проти кого "дружить". Інтерактивна мапа є на сайті huffingtonpost.com
"Щодо сучасних тенденцій розвитку ситуації на Близькому Сході". Аналітична записка Анотація Проаналізовано сучасні події на Близькому Сході (конфлікт у Сирії, черговий виток ізраїльсько-палестинського конфлікту, політична криза в Єгипті), що створюють серйозні безпекові виклики як на глобальному, так і на регіональному рівнях. У зоні ризику перебувають країни Чорноморського регіону, до яких належить Україна. Враховуючи залежність України від експортних енергоносіїв, необхідний постійний моніторинг за ситуацією в регіоні для прийняття державних рішень в енергетичній та економічній сферах.
ЩОДО СУЧАСНИХ ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ СИТУАЦІЇ НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ (глобальний і регіональні аспекти)
Події на Близькому Сході створюють найсерйозніші безпекові виклики як на глобальному, так і на регіональному рівнях. Протягом останніх двох років, починаючи від подій «арабської весни», Близький Схід концентрує в собі майже всі актуальні загрози міжнародній безпеці.
В інтерв’ю для агентства Reuters (15.11.2012) адмірал Д. Блер, екс-директор Національної розвідки, визнав, що найсерйозніші загрози для США нині походять з Близького Сходу. Це тим більше актуально для держав, географічно наближених до регіону – насамперед, Туреччини, країни ЄС, Центральної Азії, РФ. У зоні ризику опиняються також країни Чорноморського регіону, до яких належить і Україна.
Проблема Ірану з його ядерною програмою, триваючий конфлікт у Сирії, черговий виток ізраїльсько-палестинського конфлікту, поновлення масових протестів в Єгипті – ось неповний перелік питань, що нині стоять на порядку денному і вимагають уваги та дієвих заходів з боку міжнародної спільноти.
На сьогодні, однак, політика провідних міжнародних гравців щодо Близького Сходу залишається неузгодженою. Неспроможність досягти консенсусу у питаннях Сирії, ізраїльсько-палестинського конфлікту та інших близькосхідних проблем яскраво проявила розбіжності зовнішньополітичних інтересів США, ЄС, Китаю, РФ, Туреччини в регіоні. Це не тільки заважає пошукові прийнятних шляхів вирішення конфліктів на Близькому Сході, але також створює серйозні приводи для погіршення двосторонніх відносин між впливовими державами, збільшуючи напруженість в глобальному міжнародному середовищі.
Яскравим прикладом є позиція щодо Сирії Російської Федерації та Китаю у Раді безпеки ООН. Обидві країни, користуючись правом вето як постійні члени Ради безпеки, заблокували прийняття вже трьох резолюцій по Сирії, спрямованих на ізоляцію режиму Б. Асада, а також відмовилися від прийняття економічних санкцій проти нього. Західні держави звинувачують Росію і Китай у тому, що в питанні Сирії відсутній прогрес.
Конфлікт у Сирії триває вже 20 місяців. Прогнози щодо швидкого падіння режиму Б. Асада не справдилися, хоча загалом його приреченість не викликає сумнівів. За оцінками ООН, кількість загиблих – переважно серед цивільного населення – становить понад 20 000 осіб та продовжує далі зростати. Кількість біженців оцінюється в 340 000 осіб, крім того 2,5 млн сирійців потребують гуманітарної допомоги. При цьому кожен місяць продовження конфлікту зменшує шанси на встановлення громадянського миру в осяжному майбутньому і збільшує ризик його розростання до регіонального масштабу.
Насправді поширення конфлікту на сусідні країни вже відбувається. Так, збільшується напруження між сунітами та шиїтами у Лівані, де південь країни контролює радикальне шиїтське угруповання «Хезболла», що має на меті створення ісламської держави на зразок Ірану. Чергова невдача добитися припинення вогню за підтримки ООН у кінці жовтня ц.р. активізувала артилерійські обстріли на турецько-сирійському кордоні. Така ситуація хаосу й невизначеності як магнітом притягує до себе джихадистів, включаючи групи, пов’язані з терористичною мережею «Аль-Каїда».
США та країни ЄС намагаються впливати на ситуацію за допомогою жорстких економічних санкцій проти режиму Б. Асада. Заборона на імпорт сирійської нафти призвела до важких економічних втрат. За свідченням сирійського міністра нафти С. Аллауї, у травні 2012 р. втрати становили 4 млрд доларів США. Найсуворіші санкції проти Сирії наклали Ліга арабських держав (ЛАД) та країни ЄС. Ці санкції, зокрема, забороняють будь-які транзакції з окремими особами, компаніями та державними інституціями, пов’язаними з сирійським правлячим режимом. Уникнути остаточного економічного колапсу Сирії поки що вдається завдяки допомозі Росії та Ірану.
Специфіка ситуації навколо Сирії полягає в тому, що позиція Ліги арабських держав виявилася загалом співзвучною позиції Заходу. У листопаді 2011 р. ЛАД застосувала економічні санкції щодо Дамаску, цей крок з боку об’єднання 22 арабських країн є безпрецедентним. Крім того, у січні 2012 р. ЛАД офіційно закликав Б. Асада піти у відставку і висловився на підтримку резолюції ООН (яку згодом заблокували за допомогою вето РФ та Китай).
В регіоні у Б. Асада залишився лише один союзник – Іран, а в світі загалом такими вважають РФ та Китай. Отже, позиція Росії щодо Сирії виявилася приводом для погіршення її відносин з країнами арабського світу, з одного боку, і з країнами Заходу – з іншого.
Важливою залишається роль Ірану в конфлікті. Тегеран надає Дамаску як воєнну, так і економічну допомогу, спрямовану т.ч. на підрив санкцій Заходу щодо експорту нафти. Крім того, Іран допомагає Б. Асаду у підготовці та тренуванні бойових загонів (зокрема, за деякими даними, Іран допомагав у підготовці підрозділу, задіяного у різні цивільного населення в сирійському регіоні Хула).
Ситуація ускладнюється й завдяки діям ліванського угруповання «Хезболла», яку підтримує Іран. У випадку втручання у конфлікт з боку міжнародної спільноти «Хезболла» погрожує розбурхати ширший конфлікт в регіоні, зокрема спрямувати його проти Ізраїлю.
Окремої уваги заслуговує роль Туреччини в регіоні. Ця країна, ще донедавна союзник Сирії, зайняла активну позицію, закликавши Б. Асада піти у відставку та надаючи підтримку сирійській опозиції. Турецький уряд дозволив сирійським біженцям розміститися на своїй території. Зараз Туреччина завдяки такій своїй позиції у «сирійському питанні» відіграє безперечну роль регіонального лідера.
Така роль Туреччини буде надалі посилюватися. На сьогодні слід відзначити погіршення турецько-російських відносин через розбіжності позицій щодо сирійського конфлікту. Ці відносини особливо загострилися після того, як у жовтні Туреччина перехопила літак, який нібито перевозив до Сирії військовий вантаж російського виробництва, що призвело до дипломатичної суперечки між РФ і Туреччиною. Розбіжності у двосторонніх взаєминах намагалися залагодити лідери обох країн під час візиту Володимира Путіна до Стамбулу (3 грудня 2012 р.), хоча шанси для цього були незначні. Є інформація, що турецьке керівництво вважає, що Росія прагне дистанціюватися від Дамаска, проте поки що підтверджень цьому недостатньо (українська служба Бі-Бі-Сі, 3 грудня 2012 р.). Натомість відомо, що РФ уклала з урядом Сирії багатомільярдні контракти на поставку озброєнь, що навряд чи сприятиме порозумінню між сторонами.
При оцінці ситуації на Близькому Сході слід враховувати дію релігійного чинника, а саме суперечності між прихильниками окремих напрямів всередині ісламу. На сьогодні, за оцінкою відомого французького експерта О. Руа (інтерв’ю для «Радіо Свобода»), на Близькому Сході склався своєрідний трикутник. Це – режими, що виникли внаслідок «арабської весни», салафітський рух (ісламські течії, що виступають за збройний джихад) і про-іранська коаліція (до неї нині входять Іран і Сирія під керівництвом Б. Асада). Останні дві сили намагаються розвернути масові рухи в арабських країнах (так звану «арабську вулицю») проти Заходу і підірвати, таким чином, здобутки «арабської весни», яка розпочиналася як рух за демократизацію, а також помірковану сунітську коаліцію, що виступають проти Ірану. Сунітська коаліція, до якої входять Саудівська Аравія, Туреччина, Єгипет і країни Перської затоки, виступають проти втручання Ірану до близькосхідних проблем. Ці країни мають спільний інтерес, спрямований на те, щоб унеможливити створення Іраном ядерної зброї. Іран, у свою чергу, намагається розбити цю коаліцію, закликаючи «арабську вулицю» виступати проти своїх урядів. Експерт вважає, що йдеться жодним чином не про «зіткнення цивілізацій», а виключно про політику.
Ці чинники необхідно враховувати, однак насправді ситуація є складнішою. Процес демократизації, розпочатий арабською весною, продовжує діяти і далекий від завершення. Про це, зокрема, свідчать події у Єгипті, де продовжуються масові протести проти намагань президента АРЄ М. Мурсі наділити себе надзвичайними повноваженнями. Конфлікт у Єгипті наростає. Президентові М. Мурсі і руху «Брати-мусульмани», що його підтримує, протистоять світські партії і судова гілка влади. Водночас невідомо, чим завершиться чергове протистояння у країні у контексті проведення 15 грудня ц.р. референдуму з ухвалення нової конституції АРЄ, і хто зможе ним скористатися. Ще одним давнім чинником, що провокує протистояння на Близькому Сході, є палестинсько-ізраїльський конфлікт. Цей конфлікт не лише постійно підвищує градус нестабільності в регіоні, а й слугує постійним джерелом напруги у міжнародних відносинах. У листопаді 2012 р. регіон в черговий раз ледь не опинився на грані нової арабо-ізраїльської війни: у відповідь на ракетні обстріли Ізраїлю з території сектору Газа, що були інспіровані правлячим тут рухом ХАМАС, ізраїльський уряд завдав низку ракетних ударів по сектору Газа та оголосив загальну мобілізацію. Активна фаза бойових дій в рамках т.зв. операції «Хмарний стовп» тривала 8 днів (13-21 листопада ц.р.) і завершилася укладенням обома ворогуючими угоди про перемир’я, якої вдалося досягти завдяки зусиллям єгипетської дипломатії. Серед іншого, конфлікт висвітлив безперечну воєнну перевагу Ізраїлю в регіоні. Ізраїльські повітряні і морські сили виявилися здатними цілком вільно діяти проти цілей, розташованих у секторі Газа. Цілком очевидно, що в разі проведення наземної фази операції (небезпеки якої обом сторонам удалося успішно уникнути) воєнний баланс також склався б на користь Ізраїлю.
Вирішальну роль в конфлікті відіграла ізраїльська система ПРО «Залізний купол», завдяки якій, за інформацією міністра оборони Ізраїлю Е. Барака, було знищено близько 500 ракет, запущених з території сектору Газа. Ця система, розроблена за допомогою США, має значні переваги перед американськими аналогами. Безперечно, військові успіхи Ізраїлю під час операції «Хмарний стовп» стимулюватимуть дальше співробітництво США та Ізраїлю у галузі протиракетної оборони. За інформацією агентства Reuters, 21 листопада 2012 р. президент США Б. Обама у телефонній розмові з прем’єром Ізраїлю Б.Нетаньяху пообіцяв виділити цій країні додаткове фінансування на вдосконалення системи ПРО «Залізний купол».
30 листопада 2012 р. Генеральна асамблея ООН прийняла рішення про надання Палестинській автономії (ПА) статусу держави-спостерігача в ООН (до цього єдиною країною не-членом ООН, що мала подібний статус, був Ватикан). Це суперечливе рішення не тільки не сприяє розв’язанню ізраїльсько-палестинської проблеми, але й спричиняє новий виток напруженості, про що свідчить намір Ізраїлю активізувати будівництво єврейських поселень на спірних палестинських територіях. Крім того, виявилися розбіжності з цього питання у позиціях країн ЄС (так, Чехія, разом зі США та Канадою, проголосувала «проти», Велика Британія та Німеччина утрималися, тимчасом як Франція, Італія, Іспанія, Данія та деякі інші члени ЄС проголосували «за»). Деякі з європейський країн змінили свою позицію напередодні голосування, відчуваючи потребу якось «винагородити» керівника ПА М.Аббаса за втрати у конфлікті (протягом 8-денного конфлікту у листопаді загинуло 158 палестинців і 3 ізраїльтян). Водночас Європейський Союз таким чином вкотре продемонстрував відсутність у нього єдиної зовнішньополітичної позиції.
І хоча згадана резолюція ГА ООН спричинила широкий розголос в інформаційному просторі, проте, за оцінками експертів-правників, нею насправді не встановлюється міжнародно-правовий статус Палестини як суверенної держави. Для палестинців це рішення на практиці мало що змінить, крім отримання можливості ініціювати розгляд питань в Міжнародному Суді ООН. Як заявила посол США в ООН С. Райс, шлях до розв’язання ізраїльсько-палестинського конфлікту лежить у площині переговорів, які було фактично припинено у 2010 р. Замість того, щоб наблизитися до поновлення мирного процесу, резолюція ООН віддаляє цю перспективу. Отже, рішення ООН не тільки не сприяло залагодженню конфлікту, а спричинило підвищення міжнародного напруження у світі.
Відділ глобалістики та безпекових стратегій
(Г.М. Яворська)
+
Коментарі
На мапі червоними лініями позначені дружні відносини, чорним ворожі, є ще пунктирні лінії, чорні і червоні (що вони означають мені ще не зрозуміло). Вибираєте любу країну --> підводите на неї курсор.
#ВсеБудеДобре!
Бойовик, з'їдаючи в кущах смажену яєшню, вгледів профіль ґрунтознавця.