Чому ми такі невдячні? Чому не помічаємо, як радикально змінилося життя?

Чому ми незадоволені життям?

Чому досить часто навколо себе я чую скиглення, бурчання та інші прояви невдоволення?

Чому ми такі невдячні?

Чому не помічаємо, як радикально змінилося життя?

Я не буду посилатися на якісь наукові (чи псевдонаукові), економічні чи політологічні (часом відверто брехливі) джерела. Я просто трохи розкажу про зміни життя на прикладі свого покоління.

В середині 1960-х років майже все було дефіцитом!

Ми не знали, що таке гарні книжки, джинси, елегантна жіноча білизна, платівки з рок-музикою та джазом, туалетний папір, жіночі прокладки, дезодорант та про багато іншого заморського дива, чим повсякденно користувалися пересічні громадяни по той бік «залізної завіси».

Телебачення працювало декілька днів на тиждень і на одному каналі. Екран телевізора був розміром трохи більше поштової картки і до телевізора продавався гаджет - велика скляна лінза, в яку наливали воду. Воду зафарбовували синькою для прання або марганцовкою, щоб зображення було кольоровим.

Ми хотіли стильно одягатися і перешивали старі штани, роблячи їх вузькими («дудочкою»), а комсомольці-дружинники ловили нас на вулиці, заводили в штаб дружини і розпорювали наші штани по швах.

Ми відпускали довге волосся, а комсомольці-дружинники ловили нас на вулиці, заводили в штаб дружини і простригали машинкою полосу від чола до маківки, що змушувало нас стригтися «під 0».

На початку 1960-х років серед молоді увійшли в моду «техаси» – штани з грубої чорної тканини, пошиті на зразок джинсів і прокльопані блискучими заклепками. Пошив коштував 10-12 рублів (грішми 1961 року випуску). Їх шили на замовлення з певною кількістю заклепок. Додаткові заклепки ставилися за окрему плату – 15 коп. за заклепку.

Ми по копійках збирали гроші на «техаси», відмовляючи собі у морозиві та солодощах.

Ми перешивали старі піджаки "під Бітлз".

В радіоефірі цілодобово вили глушилки, забиваючи не тільки передачі «Радіо «Свобода» і «Вільна Європа», а й музичні передачі з рок-н-роллом. Елвіс Преслі був кумиром молоді!

Багато хто з нас захоплювався радіотехнікою і майстрував різні приставки до стандартних приймачів, які розширювали діапазон хвиль, які можна було приймати; конструювали вузько-направлені антени.

І слухали не тільки музику, але й «ідеологічно шкідливі» радіопередачі.

Існував підпільний бізнес – саморобні платівки з записами рок-н-роллу. Ці платівки носили назву «рок на тубекульозних кістках», оскільки вони записувалися на використаних рентгеновських плівках. Коштувала така «платівка» 1 рубль. На ці гроші можна було купити 20 стаканів молока або 20 бубликів. Але духовність перемагала! Придбання платівок нагадувало шпигунський бойовик. Були місця, де тусувалися продавці. Ти приходив на місце і швендяв туди-сюди, роблячи вигляд, що когось чекаєш… Через 5-7 хвилин до тебе підходив хлопець і питав, що ти хочеш придбати. Ти йому казав і давав гроші. Він зникав. Через декілька хвилин до тебе підходив інший хлопець і передавав замовлення – скручені в трубку і загорнуті в газету саморобні платівки. Я не пам’ятаю випадків, щоб когось «кинули» і не принесли замовлене.

Фрідріх Ніцше колись сказав, що про високі речі потрібно говорити цинічно і просто. Туалетний папір було винайдено у США десь у 1860-х роках. Через 100 років в Радянському Союзі, в столиці УРСР про нього не чули. На мій сучасний погляд, туалетний папір в СРСР не вироблявся з однієї причини – хто б тоді підписувався на газети! В туалетах кожної радянської сім’ї в стіні був гвіздок, на який було нанизано шматки порваних газет. До речі, коли я проходив службу в армії, то в туалеті була аналогічна картина – біля кожного очка на гвіздку були наколоті шматки порваних газет. В громадських туалетах так само.

Найбільшою брехнею Сталіна і Хрущова була «Книга о вкусной и здоровой пище», яка тиражувалася з 1939 року (я писав про неї в одному з блогів).

Мрією кожної хазяйки було дістати банку консервованого зеленого горошку, щоб на новорічні свята зробити салат олів’є!

Різноманітного спиртного (бухла) було багато. Ціни на нього були демократичні. Коньяк тризірковий – 4 р. 12. коп.; горілка «Столична» – 3р. 12 коп.; горілка «Московська – 2 р. 87 коп.; портвейн «Таврічєскій» – 1 р. 62 коп.; вино «Біле міцне» (Біоміцин – жарг.) – 1 р. 22 коп.; пиво "Жигулівське - 37 коп.

Також натуральне червоне вино продавалося в автоматах, поруч з газованою водою.

Горілки і пиво ми не вживали зовсім! Трохи бавилися вином.

До речі, в автоматах завжди були стакани і ніхто їх не крав!

Взимку практично за кожною кватиркою висіла сітка-«авоська» з продуктами, оскільки холодильників у населення було дуже мало і на купівлю холодильника треба було записуватися в чергу при Центральному універмазі і, крім того, щотижня ходити і відмічатися в черзі (!).

У 1966 році, незадовго до мого призову в армію, ми теж записалися в чергу на холодильник «Днєпр» і на піаніно, оскільки моя старша двоюрідна сестра мріяла, що її майбутня донька буде навчатися у музичній школі (на цей час сестра ще була незаміжня).

Я пішов в армію, повернувся додому через три роки, а ще через два роки ми отримали поштівку, що надійшла наша черга на холодильник. Ще через рік ми отримали повідомлення, що надійшла наша черга на піаніно.

***

Можу сказати, що служба в Радянській Армії не несла для мене і багатьох моїх товаришів якогось ідеологічного забарвлення на кшалт «священний обов’язок», «захист соціалістичних завоювань» та інших ідеологем! Я сприймав службу в СА як необхідність, встановлену Законом, і можливість перевірити себе в суворих умовах військової служби! «Косити» від служби в нашому середовищі вважалося ознакою боягузства і ганьбою.

***

В 1970-ті джинси і шкіряний піджак були одягом творчої богеми – кінорежисерів, художників, взагалі представників творчих професій. Справжні «Lee», «Levis», «Wrangler» коштували шалені гроші: 150 – 250 рублів! Для розуміння скажу, що моя дружина у 1974 році закінчила ВИШ і отримала розподілення у науково-дослідний інститут на посаду інженера. Її зарплата становила 95 рублів на місяць. Коли ми побралися і вона принесла на роботу свідоцтво про шлюб (бо змінила прізвище), то з неї одразу почали стягати податок за бездітність – 9 руб. 80 коп. А з мене податок за бездітність брати перестали. Моя зарплата на той час становила 170 рублів на місяць.

А шкіряний піджак коштував від 250 до 600 рублів.

Щоб модно виглядати, ми по 30-40 рублів на місяць складали в копілку гроші, щоб придбати гарні речі. Але зібрати гроші було ще половина справи. Треба було ще знайти потрібний розмір джинсів! Пошуки займали не один день!

Кінець-кінцем гроші були зібрані, речі знайдені і придбані. Я поїхав на зйомки в хореографічне училище в новеньких джинсах «Levis» і італійському шкіряному піджаку! Це було дуже круто!

Київське державне хореографічне училище. Автопортрет з балериною. Кінець 1970-х років.

Ще у 1980-і роки щоб купити книгу т.зв. "підвищеного попиту" треба було здати 20 кг макулатури! Але що вважалося книгою "підвищеного попиту"? Детективи, "Королева Марго" та інша така ж сама макулатура, як і та, яку необхідно було здати.

***

У 1989 році я познайомився з персональним комп’ютером – НДР-івським «Robotron», копією IBM PC.

У 1993 році я придбав у власність чудо техніки: IBM PC AT, зібраний у Британії, з принтером, за який заплатив великі гроші $700. На той час за ці гроші можна було придбати вживане іноземне авто. Але я не любитель авто. У моєї персоналки були такі дані: 16 мегагерц тактова частота, 1 мегабайт оперативної пам’яті і 20 мегабайт жорсткий диск.

Порівняйте з сучасними комп’ютерами! А пройшло всього-то 25 років!

Якось я прочитав, що обчислювальна потужність сучасного середнього смартфона перевищує сумарну обчислювальну потужність комп’ютерів, що розробляли політ «Аполлона» до Місяця!

***

В кінці 1980-х ми не знали, що таке мобільний зв’язок!

Для того, щоб подзвонити в інше місто, потрібно було йти на переговорний пункт, або замовляти розмову на домашній телефон і чекати, коли тобі дадуть абонента-спврозмовника.

Ще в 1991 році, працюючи з УЦІС (Велика Британія) я щоденно замовляв декілька дзвінків у Лондон, і коли мені давали зв’язок, то відправляв телефаксом інформацію.

Практично до 1990 року АОН (автоматичне визначення номера) було секретною функцією АТС, яка була доступна тільки КДБ. Коли в побутовому користуванні з’явилися перші прилади АОН, то їх треба було додатково реєструвати і оплачувати телефонній станції цю послугу. Те ж саме стосувалося і телефаксів.

Ще у 2000 році для користування мобільним телефоном потрібно були мати спеціальний дозвіл (!), який треба було носити з собою.

Передбачаючи скептичні посмішки викладаю скани дозволу, який я отримав 2 червня 2000 року!

Сьогодні можливості мобільного зв’язку просто фантастичні! Ти фотографуєш красивий краєвид чи себе з подружкою, і через «Скайп», «Вайбер» чи «Телеграм» відправляєш фото на другу сторону Землі.

Я ношу в кишені два телефони з чотирма номерами трьох операторів мобільного зв’язку.

***

Наприкінці 1980-х обивателі дивилися «Рабиню Ізауру» на маленьких кольорових екранах львівських телевізорів. Сьогодні плаский фірмовий телевізор з діагоналлю 32 дюйми став де-факто мінімальним стандартом домашнього телевізора.

***

Про доступність і можливості Інтернету я вже мовчу.

***

Європейською одежею забиті бутіки і ринки. Пропозиція перевищує попит!

Найекзотичніші продукти харчування лежать на прилавках.

***

Чому ж ми незадоволені життям?

Чому досить часто чути скиглення, бурчання та інші прояви невдоволення?

Чому ми такі невдячні?

Чому не помічаємо, як радикально змінилося життя?

Нас бісить корупція! Але корупціонери не прилетіли з Марса чи Місяця, вони не приїхали до нас з-за кордонів України! Корупціонери виросли поруч з нами. Вони ходили разом з нами до школи, вчилися у ВИШах, працювали з нами в різних установах.

Корупціонерів виростила не тільки правляча система, але й наша байдужість і безпринципність.

Хіба ми не знаємо, що партійний діяч N нажив свої статки нечесним шляхом!? Знаємо. Але чому ми голосуємо, щоб він пройшов у Верховну Раду? Чому ми купляємось на брехливі обіцянки демагогів, за якими нічого, крім бажання особисто збагатитися нічого не стоїть!?

Невже 346 партій, що на сьогодні існують в Україні – це 346 Істин в останній інстанції!?

Чого ж ми, як дешеві шльондри, бігаємо по цим партіям і організаціям в пошуках месії, шари чи манни небесної?!

Як і скільки не бігай, - отримаєш тільки брехливі обіцянки!

Якщо мені у 1960-х обіцяли комунізм, що наступить у 1980 році і все буде безкоштовним, то сьогодні, у 2018-му, мені обіцяють "Новий курс України", який невідомо до чого приведе населення України, але реально примножить статки "мессійки".

Україна – наша країна! І тільки ми можемо навести в ній порядок!

Досить скиглити і бурчати, треба працювати і будувати нашу хату - Україну!

Україна понад усе! Слава Україні!