Чорнобиль – перший постріл останньої війни

Не так багато знакових подій у світі, що докорінно вплинули на хід подальшої історії людства. Якщо обмежитись двадцятим сторіччям, то, з моєї точки зору, список такий:

28 червня 1914 року - вбивство в Сараєво сербським терористом спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда Габсбурга і його дружини герцогині Софії Гогенберг, що стало формальним приводом до початку Першої світової війни. З’ясувати людські втрати Російської імперії, а отже і загально світові втрати, у цій війні практично неможливо, але якщо покладатись на дані Головного штабу російської армії, то вбитими є близько пів мільйона осіб.

Взагалі, все що стосується Російської імперії, а особливо її новітнього видання під назвою Радянський Союз, знаходиться в густому тумані невизначеності. Всі принципово важливі для історії числа або невідомі, або сфальшовані. До прямих людських втрат слід додати пропалих без вісті, тих, що вмерли від ран, і втрати цивільного населення. Втрати українців приблизно відповідали їх долі у населенні Російської імперії, тобто порівняно невеликі. Але неспростовним фактом було те, що українці були гарматним м’ясом на чужій війні.

28 жовтня 1917 року – більшовицький антидержавний заколот. Починається розпад Російської імперії і, одночасно, боротьба більшовиків за її збереження та світову революцію, тобто її розширення. Для українців – це була перша в двадцятому сторіччі російсько-українська війна за національну незалежність. Достовірні дані про загальні втрати українців у цій війні відсутні, але завідомо перевищують їх втрати у Першій світовій. Якщо сюди додати післявоєнне нищення України голодом 1921 – 1923 років, то втрати стають ще помітнішими. Великими є також непрямі втрати через епідемії, зубожіння, зменшення народжуваності. Думаю, що загальні втрати обчислюються у кілька мільйонів осіб. Відносні втрати українців вже були непропорційно великими щодо їх долі у населенні Російської імперії. Хоча московити виграли цю війну, вони побачили в українцях свого головного ворога і небезпечного конкурента на теренах колишньої Російської імперії.

24 жовтня 1929 року – день біржового краху на Уолл-стріт, з якої розпочалась Велика депресія, що охопила майже весь світ. За своїми руйнівними наслідками для причетних до неї народів ця економічна криза не поступалась Першій світовій війні. Для України цими наслідками були індустріалізація країни руками українських в’язнів і конфіскація землі у українських селян разом з їхнім життям. У селян Московії забирали лише землю, якою вони ніколи особливо не переймались.

Велику депресію в Сполучених штатах, яка не була наслідком випадкового збігу обставин, індустріалізацію в Радянському Союзі з метою його підготовки до майбутньої Великої війни – світової революції – і голодомор 1932-1933 років в Україні з метою її максимального винищення перед цією ж війною з моєї точки зору слід розглядати як генетично пов’язані події. Втрати України на цьому етапі її історії перевищують у рази всі попередні втрати і знову точного числа немає. Радянська статистика їх взагалі не зафіксувала, а оцінки сучасних дослідників коливаються від 5 до 10 мільйонів осіб. Українці стали обраним народом для показового винищення.

23 серпня 1939 року – підписаний пакт Ріббентропа-Молотова між Німеччиною і Радянським Союзом про ненапад. Цей пакт передбачав спільну війну проти Польщі і її подальший поділ переможцями. З цього моменту Друга світова війна стала неминучою і колишні підписанти стали її головними учасниками. Перший етап війни почався буквально через тиждень і фактично завершився 22 вересня 1939 року спільним парадом переможців - німецьких і радянських військ у Бресті. За два роки Радянський Союз вже воював з Німеччиною. Московія взагалі полюбляє воювати з тими, з ким перед тим підписала договір про ненапад. Так було, крім Німеччини, з Японією, Афганістаном, так було і з Україною. До речі, недоторканість українських кордонів гарантував не лише Будапештський меморандум, підписаний Росією 5 грудня 1994 року, а і Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, підписаний 31 травня 1997 року. За роки Другої світової війни населення України з різних причин зменшилось на 14 мільйонів осіб, тобто значно більше, ніж внаслідок геноциду голодом. Українці знову виявились гарматним м’ясом на чужій війні. Виключенням були лише бійці ОУН-УПА, та в певній мірі солдати дивізії СС «Галичина». Але був і ще один штучний голод 1946-1947 років, що забрав не менше одного мільйона прямих втрат. І знову ця катастрофа з людськими жертвами заторкнула лише Україну.

Після нищівного удару по сільському господарству, пов’язаного з  конфіскацією землі у селян на початку тридцятих років, воно так і не змогло досягти рівня, достатнього, щоб годувати населення Радянського Союзу. Єдиним засобом розв’язання продовольчої проблеми став експорт нафти. Післявоєнний світ динамічно розвивався, попит на нафту швидко зростав разом з цінами на неї. Виручки від продажу нафти цілком вистачало на закупівлі продовольства і товарів широкого вжитку, яких в Радянському Союзі також катастрофічно не вистачало для задоволення мінімальних потреб населення. Але цієї виручки вже не вистачало на інноваційний розвиток економіки. Сировинний характер радянської економіки все більше посилювався.

27 грудня 1979 року – початок радянського вторгнення в Афганістан. Ця десятилітня війна підсилила конфронтацію Радянського Союзу з Західними країнами і важким тягарем лягла на економіку країни. Ситуація в ній поступово ставала критичною. І Захід нарешті наважився на рішучий крок. Сполучені штати домовились із Саудівською Аравією – найбільшим виробником нафти в світі на той час – про обвал цін на неї. У висліді, з грудня 1985 року по квітень 1986 року ціни на нафту впали з приблизно тридцяти доларів за барель до десяти. Для Саудівської Аравії продаж нафти і надалі залишався прибутковим, оскільки її нафта була високої якості, а собівартість видобутку становила чотири долари за барель. Для Радянського Союзу таке падіння цін було справжньою катастрофою, оскільки собівартість її видобутку становила якраз десять доларів за барель і вона була порівняно низької якості. Потік нафтодоларів до Радянського Союзу, що раніше становив десятки мільярдів річно, майже припинився. Купувати продовольство за кордоном було ні за що. Непопулярна всередині країни і абсолютно шкідлива для її зовнішнього іміджу війна в Афганістані затягувалась, ціна її зростала, а перспективи ставали все невизначенішими. В країні тривала так звана «перебудова». Політична активність і сміливість населення швидко зростала.

Крім політичних факторів, падіння цін на нафту мало і серйозне економічне підґрунтя – це стрімке зростання атомної енергетики. З 1970 року по 1986 рік виробництво електроенергії атомними електростанціями зросло удесятеро. За цей же час їх частка в енергетичному балансі світу збільшилась з 2% до 15%, продовжуючи швидко зростати і надалі. У деяких провідних країнах світу її частка наблизилась до 50%. Ця електроенергія була значно дешевшою, ніж з будь-якого іншого джерела, і екологічно чистою – не вироблялись парникові гази, не забруднювалось навколишнє середовище, не виводились з сільськогосподарського використання величезні площі земель. Для порівняння: один стандартний блок атомної електростанції можна замінити сонячними панелями, що накривають площу землі у 100 квадратних кілометрів. Навіть без врахування втрат від невикористання землі за призначенням, собівартість сонячної за походженням електроенергії приблизно вдесятеро вища за вироблену на атомних електростанціях. Зауважимо, що природні запаси урану з атомною масою 235, який використовується на сучасних атомних електростанціях на повільних нейтронах, за його енергетичною місткістю у рази перевищують запаси нафти.

Паралельно почали швидко розроблятись технології використання урану з атомною масою 238, якого в природному урані 99.3%. Це збільшувало енергетичні запаси людства у 150 разів і робило їх практично невичерпними. Правда, використання такого урану  вимагало створення нового складнішого типу реактора – реактора на швидких нейтронах. Але такі наукові програми через їх колосальну практичну перспективу добре фінансувались і якби стан ейфорії щодо атомної енергетики тривав і далі, то, впевнений, зараз ми були б свідками практичного використання реакторів на швидких нейтронах.

Різке падіння цін на нафту було для Радянського Союзу неочікуваним і могло затягнутись на довший час, якщо не на завжди. Економічна катастрофа при такому розкладі була неминучою, а разом з нею і соціальний вибух. Країна могла втратити керованість і швидко розпастись. Економічний колапс, що насувався, вимагав екстраординарних дій. Ціни на нафту слід було підняти за будь-яких умов і слід було переломити негативне ставлення Західних країн до Радянського Союзу через війни в Афганістані. Потрібно було, якщо й не повернути повагу до країни, то викликати хоча б співчуття до неї за якихось дуже поважних обставин. Такі два завдання здавалось неможливим виконати за короткий термін.

26 квітня 1986 року вибухнув четвертий енергоблок Чорнобильської атомної електростанції в Україні. В цей день якраз і були розв’язані обидва зазначені завдання. Ціни на нафту відразу поповзли вгору і за кілька місяців вартість нафти зросла майже вдвічі. Радянська нафта знову стала високоприбутковим експортним продуктом. Увага світової громадськості перейшла з війни в Афганістані на Чорнобильську трагедію і Радянський Союз став викликати масове співчуття. 

Був ще і третій внутрішній результат цієї трагедії. Комуністична партія Радянського Союзу отримала колосальний удар по своєму іміджу, від якого вона ніколи так і не відновилась. Хоча безпосередньої провини у комуністичної партії за Чорнобильську трагедію не було, але прості люди країни звикли покладати на комуністичну партію відповідальність за все, що відбувалось, і у сил всередині державного апарату, що прагнули відсторонення партії від влади, з’явився реальний шанс це зробити. Першу таку спробу зробив ще Лаврентій Берія – найвпливовіша людина в найближчому оточенні Сталіна відразу після смерті Сталіна, але всі знають, чим це для нього закінчилось. Лаврентій Берія, крім інших визначних посад, очолював Міністерство внутрішніх справ СРСР, до якого було приєднано і Міністерство державної безпеки. Другу таку спробу приписують у 1957 році міністру оборони СРСР Георгію Жукову. На цей раз обійшлось лише відправленням його на пенсію. І лише у 1991 році це, нарешті, вдалося першому президенту Російської федерації Борису Єльцину.

Комуністична партія була організацією з негативним відбором кадрів. Якщо Сталін – очільник партії у 1922 – 1953 роках мав початкову світу, то його наступник Микита Хрущов до школи взагалі не ходив. Партія так і не змогла знайти спільну мову з інтелігенцією. Характерний приклад. У восьмидесяті роки на Одеську академію холоду, де я працював викладачем, на рік виділялось два ордери на безкоштовне житло і дві анкети для вступу в партію. Кількість співробітників академії перевищувала 600 осіб. Тобто вступ вузівської інтелігенції до партії був таким же складним, як і отримання безкоштовного житла. У висліді професійний рівень і рівень моральних чеснот «щасливих» володарів партійних квитків був не надто високим.

З іншого боку, така державна структура, як Комітет державної безпеки Радянського Союзу, дотримувався практики позитивного відбору кадрів. Вони комплектувались найкращими випускниками різних вузів для роботи у штаті організації і мали практично необмежену позаштатну кількість співробітників з науковими степенями і званнями, членів різноманітних творчих спілок і на різних щаблях державного апарату. Ті, хто були молодші, залишились на своїх посадах і досі, перебуваючи тепер уже не тільки в якості позаштатних працівників ФСБ, а і в небезпечному для воюючої України статусі п’ятої колони нашого ворога.

Слід зауважити, що для більшості керівних посад в Радянському Союзі узгодження кандидатур на ці посади з КДБ було обов’язковим. Скільки кандидатів при такому узгодженні погодились на пряму співпрацю з КДБ важко сказати, але ще важче уявити, що хтось міг відмовитись. Те, що ми не оприлюднили в незалежній Україні списки позаштатних співробітників колишнього КДБ, серйозно послаблює нашу обороноздатність і пояснює більшість наших негараздів у всіх сферах діяльності держави і українського суспільства в цілому.

Саме спецслужби Радянського Союзу були локомотивом перебудови. Основна ж маса партійних працівників погано розуміла, що відбувається і покірно пливла за течією. Головною метою перебудови 1985 – 1991 років була модернізація безнадійно відсталої на той момент країни і її інтеграція в світове співтовариство. Фактично те, що сьогодні здійснив Китай. Просто у Китаю вийшло, а у Радянського Союзу ні. Формально до 1991 року КДБ беззастережно підкорявся партії, фактично він вів цілком самостійну гру і вийшов в ній переможцем. Його влада після розпаду Радянського Союзу у 1991 році лише зросла. Зараз штатний склад Федеральної служби безпеки Російської федерації у декілька разів перевищує штат КДБ всього колишнього Радянського Союзу, а її очільник Володимир Путін з 1999 року є беззаперечним лідером Російської федерації. Весь же колосальний партійний апарат Радянського Союзу пішов у небуття.

Аварія на Чорнобильській атомній електростанції безумовно відтермінувала розпад Радянського Союзу, але в тому варіанті, в якому відбулась, зробила його неминучим. Неминучою вона зробила і майбутню російсько-українську війну, тому що тільки тимчасовим послабленням Московії можна було пояснити відносну легкість здобуття Україною незалежності у 1991 році. Перш за все аварія вплинула на настрої українців, поступово радикалізуючи їх щодо подальшої долі Радянського Союзу.  В найбільшій мірі це стосувалось мешканців української столиці, а революції завжди відбуваються в столицях.

Вибір Чорнобильської станції для сумнівних експериментів, які врешті і закінчились вибухом, був, на мою думку, не випадковим. По-перше подібні експерименти вже тричі проводились на цій станції в попередні роки (1982, 1984, 1985 роки). В їх програмах випробувань передбачалось поступове збільшення екстремальності режиму функціонування реактора. Всі вони виявились безуспішними, проте дали багато інформації про поведінку даного типу атомного реактора в екстремальних умовах. По-друге, близькість Києва могло суттєво підсилити трагічні наслідки можливої аварії, що було важливим для зовнішнього політичного використання майбутньої трагедії. По-третє, якби аварія виявилась масштабнішою за ту, що відбулась, в зону евакуації міг би потрапити і весь Київ. Тоді Україна могла б просто лишитись без столиці. Але, оскільки, революції завжди відбувається в столицях, то і без національної революції. По-четверте, аварія могла остаточно підірвати життєві сили української нації, що перед тим пережила три геноциди голодом і один геноцид війною.

Я вважаю, що Києву просто пощастило, що разом з четвертим не вибухнув і технологічно з ним пов’язаний третій енергоблок, що інтенсивність ядерної реакції в ядерному паливі після термічного вибуху реактора виявилась недостатньою для ядерного вибуху, що розплавлене ядерне паливо не потрапило в зону під реактором, наповнену водою, і це не викликало колосального викиду радіоактивних аерозолів в навколишній простір. І ще багато чого могло статись на гірше, але не сталось. «Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими» – сказав Ніцше. У висліді, ми, замість лишитись без столиці напередодні визначних подій, отримали активовану радіацією столицю, яка швидко дозрівала, щоб очолити національну революцію.

Про Чорнобильську аварію написано так багато, що розібратись у цьому матеріалі  нелегко. Мені вдалось в інтернеті знайти відеоінтерв’ю Генерального секретаря комуністичної партії Радянського Союзу Михайла Горбачова, де він сказав, що і сам до кінця не розуміє всіх обставин аварії. А що тоді казати про решту громадян?  Важливим є те, що й досі нема загальноприйнятого розуміння перебігу аварії. Обговорюються десятки версій, крім тих, які мають високу ймовірність реалізації. Ця ситуація нагадує вбивство президента Кеннеді, де серед усіх версій найбільше пропагується найменш ймовірна версія про вбивцю одинака. Що відомо достеменно про обставини Чорнобильської аварії?

По-перше, трагічний експеримент, що призвів до аварії, декілька разів переносили. Припущення: чекали сприятливого і стійкого переміщення повітряних мас у західному напрямку. Як виявилось згодом, радіоактивні опади після аварії досягли навіть східного узбережжя Сполучених штатів.

По-друге, в день зупинки реактора, коли його потужність була поступово зменшена до половини від робочої, зателефонували з Київенерго і попросили не зупиняти реактор повністю ще протягом декількох годин  (9 годин). Припущення: це потрібно було для отруєння реактора ксеноном і самарієм. Ці елементи є продуктом радіоактивного розпаду урану і при  різкому  зменшенні потужності реактора їх концентрація суттєво зростає. Одночасно вони добре поглинають нейтрони і при цьому відбувається їх радіоактивний розпад з перетворенням в елементи, що нейтрони поглинають погано. У висліді отруєння реактор переходить у нестійкий стан з тенденцію до зупинки, оскільки нейтронів не вистачає для підтримання сталої ланцюгової реакції. Так і сталось. Через декілька годин роботи на половинній потужності остання різко впала майже до нуля.

По-третє, після цього, всупереч інструкції, яка вимагала при такому перебігу подій повної зупинки реактора, його потужність знову почали піднімати до половини від номінальної. Для цього з реактора вивели всі дозволені інструкцією запобіжні стрижні з поглинаючого нейтрони матеріалу. Але це не допомогло. Тоді почали виводити з активної зони ті стрижні, які убезпечували реактора від вибух і які в жодному разі виводити було заборонено. Система автоматичної регуляції стрижнів при цьому була відімкнена за умовами сумнівного експерименту. Припущення: це було потрібно для переводу реактора у нестійкий стан, який не міг бути виправленим автоматично. Реактор фактично залишився без запобіжних стрижнів, що мали поглинати зайві нейтрони, але не вибухнув, оскільки роль поглинача нейтронів відігравала тепер вже вода, що служила для охолодження реактора і переносу теплової енергії до парової турбіни, та елементи, якими реактор був отруєний. Доля реактора тепер залежала лише від нормативної подачі води до реактора. Ця подача також мала систему захисту. В разі зменшення рівня води автоматично вмикались запасні насоси і рівень  відновлювався. Але відповідна автоматична запобіжна система також була відімкнена нібито за умовами сумнівного експерименту. Тепер реактор вже знаходився у вкрай загроженому стані з високою ймовірністю розгону.

По-четверте, буквально за лічені секунди до аварії відбувся стрибок напруги в електричній мережі, що забезпечувала роботу водяних насосів. Припущення: для виходу реактора з нестійкого стану в стан розгону потрібен поштовх. Збій в роботі насосів викликав зменшення обсягу охолоджуваної рідини в реакторі. Але ж вода в цій ситуації відігравала роль поглинача зайвих нейтронів. Отже їх кількість зросла, і відповідно зросла інтенсивність ядерних реакцій в реакторі. Це призвело до збільшення виділення тепла реактором і утворенням більшої кількості пари з води, що залишалась в реакторі. Пара почала витискувати воду з реактора, що призвело до ще більшого зростання кількості нейтронів і виділення ще більшої кількості тепла. Розгін реактора швидко закінчився вибухом і всі дії персоналу, що керував роботою реактора вручну при відімкненій автоматиці  при цьому майже блискавичному процесі жодної ролі не відіграли.

Стрибок напруги міг бути спричиненим приєднання або від’єднанням до електростанції потужного споживача електричної енергії. Це як в сусідньому помешканні ввімкнули електрозварювальний апарат, а у вас від перепаду напруги вийшов з ладу якійсь електронний прилад. Чи був такий споживач поблизу Чорнобильської станції? Так, був. Це загоризонтна радіолокаційна станція Дуга-1. Об’єкт мав дійсно космічні розміри і використовувався для виявлення запусків міжконтинентальних ракет на території Сполучених Штатів. Він споживав колосальну кількість електричної енергії і його будівництво поряд з атомною електростанцією було абсолютно виправданим. Викладена версія подій видається мені найбільш ймовірною, хоча й не єдино можливою.

На кого ж офіційно була покладена відповідальність за аварію? Перше розслідування завершилось висновком про безвідповідальність персоналу і судом над декількома посадовими особами на чолі з директором станції. Пізніше було проведене додаткове розслідування. Тут уже відповідальність за аварію перемістили на конструкторів реактора, зокрема на наукового керівника  проекту по створенню даного типу реактора президента академії наук СРСР, Анатолія Олександрова. Це була легендарна людина, виходець з України, учасник білого руху – юнкер в армії Врангеля. Далі полон у червоних в Криму, вирок смерті, втеча з полону, кілька років переховування. Після легалізації, завершення освіти – стрімке сходження шаблями наукової кар’єри, унікальні наукові досягнення, належно оцінені державою. Важливо, що він вважав вибух реактора диверсією і намагався привернути увагу саме до сумнівного експерименту, ідея якого зовні була цілком безневинна, наслідком реалізації якого і вибухнув реактор. «Коли я потім читав розклад експерименту, то був нажаханий». «Чудовищный» - таке російське слово він застосував до експерименту.

Цінними є спогади президента Всеукраїнської організації «Союз Чорнобиля», колишнього начальника зміни Чорнобильської АЕС Юрія Андрієва, який свідчив, що причина аварії криється в програмі випробувань. В інтерв’ю каналу ВВС Україна він сказав: «… і побачив, що якщо виконати програму випробувань детально, від першого до останнього пункту, то аварії уникнути неможливо».

Як на мене, то саме за лаштунками цього експерименту слід шукати справжніх винуватців Чорнобильської аварії, але так далеко розслідування аварії не пішло. Подібні цитування можна було б продовжити і далі, але хотів би завершити цей абзац словами академіка Анатолія Олександрова, важливими для майбутнього атомної енергетики України: «Відмова людства від розвитку атомної енергетики була б для нього згубною. Таке рішення  є не меншим неуцтвом і не менш жахливим, ніж той експеримент на Чорнобильській АЕС, що безпосередньо привів до аварії».

Але людство не почуло цих слів. Атомна енергетика була повністю дискредитована. Ще декілька років за інерцією частка атомної енергетики у енергетичному балансі людства зростала за рахунок добудови електростанцій, будівництво яких розпочалось раніше, далі деякий час залишалась на досягнутому рівні, а ще далі почала зменшуватись. Людство поступово перекрило собі доступ до дешевої атомної енергетики. Почався швидкий розвиток вітрової і сонячної енергетики. Але собівартість такої енергії на порядок перевищувала собівартість атомної. Таку собівартість могли собі дозволити лише дуже багаті європейські країни. Але і їх продукція через таку дорожнечу енергетичних ресурсів ставала неконкурентно здатною. Вихід був лише в закупівлі європейськими країнами енергетичних ресурсів все у тої ж Московії, що збільшувало їх економічну, а відповідно і політичну залежність від цієї країни. Чи слід дивуватись, що світові ціни на нафту стрімко пішли вгору, досягнувши в кінці дев’яностих ста доларів за барель, а перед початком військових дій між Московією і Україною і ста п’ятидесяти.

Для Московії Чорнобильська трагедія обернулась найприбутковішою за всю її історію інвестицією у майбутнє. Стрімке зростання цін на нафту, а відповідно і газ, дозволили збільшити внутрішній валовий продукт Московії більше, ніж удвічі порівняно з 1991 роком, відповідно, суттєво підняти життєвий рівень населення, почати модернізацію армії. Найважливіше, що останніми роками Московії вдалося, нарешті, стабілізувати своє населення.

Для України відбувалось все з точністю до навпаки. Чорнобильська трагедія важким тягарем лягла на економіку України. Зараз в України п’ятнадцять працюючих реакторів, могло б бути дев’ятнадцять. Наш внутрішній валовий продукт так і не перевищив його показників 1991 року. Захмарні ціни на нафту і газ стали гирями на ногах української економіки. Сказати щось про життєвий рівень населення важко, оскільки більша частина бізнесу в тіні і статистикою не відображується. Щодо офіційних пенсій і зарплат держслужбовців, то вони менші за російські.

Руками п’ятої колони Москви була фактично знищена українська армія. Реальна відсутність українського інформаційного простору не дозволила розірвати ментальний зв’язок між московитами і громадянами України. Останнє надалі відіграло фатальну роль в маніпуляціях їх свідомістю з боку Москви. Чорнобиль запустив механізм біологічного вимирання української нації.

На 1 січня 2006 року в Україні 2 594 071 особа мали статус постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС. Стрімко, майже у 1,8 рази зріс контингент інвалідів Чорнобиля. А найбільше (на 24%) скоротилася чисельність учасників ліквідації наслідків аварії у 1986-1987 роках. Тобто саме перша хвиля ліквідаторів, чоловіків у молодому віці, зазнала найсильнішого удару по здоров'ю, – вони поступово вимирають.

В рік Чорнобильської аварії різко зросла кількість абортів через непродуману, а швидше  злонамірену їх пропаганду серед населення нібито з метою уникнення народження дітей з фізичними вадами. А далі ця кількість вже залишалась на високому рівні. Біологічне вимирання українців набуло загрозливих масштабів і стало головним негативним результатом аварії.

Найбільший трагізм полягає в тому, що якщо війни винищували в першу чергу дорослих, голодомори винищували дорослих і дітей приблизно в однаковій мірі, то постчорнобильське вимирання винищує переважно дітей – ненароджених дітей, майбутнє нації. Загальні післячорнобильські втрати дорівнюють приблизно десяти мільйонам осіб, що можна порівняти лише з нашими втратами у Другій світовій війні.

Словом, у 2010 роках визріли всі передумови для початку військової фази війни за відновлення з боку Московії стратегічного контролю над Україною. І четвертий рік ми вже в стані цієї війни.

Наша поразка в війні її не припинить. Війна просто набуде далі форми геноциду, як це вже  було після Першої і Другої світових війн.

Цю війну може припинити лише наша перемога. Іншого виходу у нас просто нема. Але пам’ятаймо, що першим пострілом останньої російсько-української війни був вибух четвертого реактора на Чорнобильський атомній електростанції 26 квітня 1986 року.