Давньоукраїнська космічна духовність і поняття «ноосфера»: до першооснов виникнення терміну

Цікавий результат і певне прояснення змісту понять, в першу чергу, терміну «ноосфера», можна отримати, якщо проаналізувати і порівняти смисли слів, якими людство намагалось пояснити в різні часи одне і те ж природне явище. Якщо взяти сучасне наукове формулювання поняття «атмосфера» у підручниках чи довідниках, то легко побачити, що воно часто визначається через притаманне українській мові поняття «повітря». Тобто, для означення «життєво необхідного середовища» українська мовна культура у своїй традиції утримує і використовує поняття «повітря». Подібним словом прийнято послуговуватися і у мовній традиції інших народів, скажімо, у білоруській (паветра), польській (powietrze). Водночас, для означення цього ж природного явища існує традиція використовувати інше слово-поняття: у російській (воздух), болгарській (въздух), боснійській (vazdušni), чеській (vzduch), словенській (vzduch), сербській (ваздух). Хоча подібний варіант слова не прийнятий в українській мові, слід зазначити, що серед синонімів поняття «повітря» можливим є і варіант «дух» [4].

Зауважимо, що поширений у застосуванні для багатьох європейський мов варіант слова «аеро» від латинського слова aër (англ. - air, фр. - l'air) є цікавим питанням для окремого розгляду із врахуванням даних, приведених стосовно національних духовних основ у «Орійська Ідеологія» [5], та наявності в литовській мові слова «oras».

Розглянемо словоформу «Воз-Дух». Насправді, для осмислення поняття «воздух» необхідно ретельно простежити уявлення про Віз[1], як назву т.зв. «астеризму»[2] із семи зірок, яка характерна саме українській мовній традиції. Вже один цей факт дозволяє стверджувати, що назва Віз є певне знакове поняття в українській духовній традиції. Разом з тим уявлення про ці сім зірок присутні в національних культурних традиціях інших народів, що вказує на загальнолюдський, історично глибинний характер впливу і значення цього сузір’я. Образ цих семи зірок є сакральним уявленням, оскільки традиційно виступає однією з прикмет проявлення Богу у сучасних світових релігій. І за арабськими джерелами, і за ведійською традицією кожна зірка Ковша має свою назву. В буддизмі ці назви семи зірок також пов’язуються з іменами семи духовних вождів Сходу. Водночас, в буддизмі сім зірок Ковша пов'язані з уявленнями про Майтрейю, новим втіленням Бога. Є підстави припустити, що, за цією ж загальнолюдською пам’яттю, у християнській традиції маємо згадки про ці ж сім зірок, хоча в біблійських текстах вони не пов’язуються напряму із якимось визначеним сузір’ям. Наприклад, у тексті «Об’явлення Святого Івана Богослова»: «І сім зір Він держав у правиці своїй…» (1.16) – або: «Оце каже Той, Хто має сім Божих духів і сім зір…» (3.1).

Кажучи про значення цих семи зірок у загальнолюдському осмисленні основ життя на планеті, ще раз підкреслимо, що характерною ознакою цих семи зірок для нашого народу з давнини є слово-поняття Віз. Хоч це і непряма вказівка щодо рівня давнини такого характеру осмислення цього астеризму, але наступний факт є досить красномовним. Існують свідчення [6], що уявлення про ці зірки саме як про «віз, повозку, колісницю» були поширені у шумерів [7], хетів, у Стародавній Греції, Фрігії, у балтійських народів, у Давньому Китаї, у південноамериканських індіанців бороро. Із нині існуючих народів, в розумінні звичного народного вжитку, подібна назва цих зірок продовжує побутувати хіба що у декількох народних мовах.

Зауважимо, що найпоширеніша за останній час назва сузір’я, як Велика Ведмедиця, є переклад з латинської «Ursa Major» — Урса Мажор (або Майор). Втім, під прийнятою, як науковою, в астрономії назвою Ursa Major розуміється сузір’я, що складається із понад ста двадцяти зірок, зокрема і ті сім, які традиційно називаємо Возом. Проте, до реформи українського правопису 1933 року і словники подавали назву сузір'я як Віз чи Великий Віз [8, 9,10].

Вказані уявлення про сім зірок як «знак Божий», дають підстави говорити про існування в давнину світорозуміння про Воза-Дух, яке мало своє втаємничене значення. Отже, відновлюючи у своїй пам’яті уявлення про Воза-Дух, маємо підстави припустити, що осмислення у такому вигляді явища життя на Землі є дуже давнє усвідомлення, яке має своє співвідношення із прийнятим у християнстві поняттям Святий Дух. Уявлення про сім зірок у розумінні Воза і Духа, об’єднаність цих понять свідчить, що слово-поняття Віз пов’язане з найдавнішим усвідомленням суті першопричин виникнення та існування життя, яке мало вплив на культурний розвиток багатьох народів.

В цьому розумінні слушно також пригадати деякі уявлення із Древніх Греції та Риму. Давньоримське поняття Бігу - Deus (θεο - в грецькій), в архаїчній латині було Diovis. Від цієї ж «архаїчної» словоформи, судячи з усього, в подальшому сформувалось і французьке Devise - девіз. При цьому, як уявляється, існує можливість говорити про цілком зрозумілий вислів Діє-Віз, який складається також з «архаїчних» українських слів і може бути корисним для переосмислення сучасного поняття «дієвість». Варто також пригадати щодо поняття «дія, діє, дій», що в античному світі слово Дій було одне з Божих наймень, яке відоме за варіантом «Зевс, Дій (гр. Zeus, род. відм. Dios)» [11]. Разом з тим Дій, як божественне наймення-поняття, відомо і в українській культурі. Так за О. Знойко, Дія-Див – це небо, чоловічий початок Всесвіту [12]. В такому ж сенсі згадується Дій у «Велес Книзі»: „Ще-бо зберігаємо патаре Дія, оскільки той особливим є і стоїть напроти Матері. Був він із приходом до Крони” (д. 30) [13]. Або: «символом Дія-Дива, як і символом Влеса, був Дідух (Дія Дух) – сніп жита, яким славили Святвечір» [14]. Деякі дослідники роблять припущення, що «Коляда – від Кола Дій, „Бог Кола” (річного циклу й країни)» [15].

Як ще один приклад стосовно словоформи Віз, свого часу ще Г. Сковорода звертав увагу на один із термінів давньогрецької філософії, який застосовувався для визначення особливого стану людини — наповнення радістю свого буття. Для цього давні греки вживали слово σίλανος (силавоз) [16]. Здається, не треба особливих пояснень, щоб зрозуміти спільність понять Вища Сила та «свята людина» у розумінні їхнього відповідного радісного, святкового стану душі і того, що визначалося для давньогрецьких філософів словом «силавоз».

В античній філософії також відбиті уявлення про існування особливої, надзвичайної сили, завдяки лише якій і можливе життя. Тобто людина живе, поки в її тілі є така надзвичайна сила. Для визначення цієї сили у давньогрецькій мові уживалося слово ἐντελέχεια (ентелехія), а в латинській — vis viva (віз віва[3]). Віз віва - означає «сила жива».

Для додаткового роз’яснення наведемо ще один вислів: vis major (віз майор/мажор), що означає «сила велика»,  «необорна сила», що розуміється аналогічно «закон Божий» (анг. - Act of God) в сучасній юридичній термінології. Тобто можна зробити припущення, що у традиції латинської мови слово Віз мало смисл не просто сили, а сили надзвичайної, нездоланної, як ми кажемо — Сили Вищої.

Таким чином, як і у випадку зі словом «воздух», нам здається цілком правомірним говорити про слушність відновлення таких понять, як: Дія Возу та Сила Возу. Що можна розуміти як певну конкретизацію або доповнення уявлень, коли ми використовуємо вислови Святий Дух, Вища Сила або сила Духу.

Наведене вище показує, що слово Віз і в грецькій, і в латинській мовах використовувалось вже в силу певної мовної традиції. Разом з тим для древніх філософів поняття Віз мало вже абстрактне значення. Вони вже не усвідомлювали зв’язку цього слова із реальними сімома зірками на небі. Подібно до того, як у випадку із словоформою «воздух», яку і зараз використовують у своїх мовах згадувані вище народи.

З огляду на це, стає зрозуміліше, яке осмислювання явищ та усвідомлення яких уявлень було основою для утворення слово-поняття «Воза-Дух». Разом з тим це дозволяє робити припущення, чому в мовних традиціях одних народів така словоформа  застосовується як побутове поняття (позанаукове), і відсутнє у мовних традиціях інших народів. Цілком можливо, традиція застосування слова «воздух» у цих народів певним чином вказує на час втрати усвідомлення сакрального значення цього вислову та його зв’язку з явищем життя на цій планеті, хоча і збереженням певної мовної традиції.

В зв’язку з цим, цілком доцільним уявляється порушити питання про внесення змін у правила правопису для мов, де поняття Віз використовується у вигляді так званого приростка (префікси): воз-,(вос-)/wz. По-перше, запровадження вимоги написання таких слів з великої літери, тобто за правилом написання власних імен (ононімів). Оскільки для традиції вкраїнської мовної культури характерною особливістю є те, що поняття Віз або Воз майже не використовується в такому вигляді на рівні загальних, побутових слів, то це може стосуватись головним чином слів типу: Возз’єднання, Возвеличити, Воздух (покривало для церковного посуду з причастям), Возлоб`я (діал., рідко. волосся над лобом) тощо.

По-друге, наприклад, для російської мови таке осмислення дозволяє також говорити щодо правомірності внесення змін у правила сучасної орфографії так званих “приставок” (префікси): воз-/вос-, вз-/вс- (включно і з „первой группы”: взо-). Хоча, певною мірою, це питання не стільки про внесення змін, як про відновлення правопису, що існував до реформи російської мови у 1917 році [17]. Тобто, при застосуванні слів з такими “приставками” використовувати на письмі лише варіанти Воз-/Вз- ( за правилом імен власних), наприклад: Воздействие, Вознести, Возродить, Возобновить, Возгордиться, Вознаградить, Возход, Возпитать, Возкурить, Возпрепятствовать, Возпарить, Возстание, Возсоздать, Возпротивиться, Взкормить, Взпылить, Взкипел, Взметнуть, Взлететь, Взбунтоваться, Взорваться, Взойти...

Із урахуванням наведеного, можна зробити деякі висновки. Уявлення про сутність Воза-Духа — про Дух, який знаменується сімома зірками, - проймає часи набагато давніші за виникнення основ давньогрецької філософії, як і буддизму чи християнства.

Є підстави стверджувати, що у вислові Воза-Дух утримується своєрідне давнє осмислення того ж самого природного явища, для означення якого почали досить недавно використовувати слово «ноосфера» («розум»-«сфера»). Відповідно до цього, можна говорити про неправомірність визначення терміну «атмосфера» через поняття «воздух», що має місце, зокрема, у російськомовних навчальних та довідкових виданнях.

За наведеним прикладом про Воза-Дух, питання внесення уточнень та змін в правила орфографії різних країн щодо основних національних духовних понять, насправді, є потреба формування саме ноосферних умов для розвитку світогляду людей та свідомості людства.  

Література

1. E. le Roy «L'exigence idéaliste et le fait de l'évolution» (Е. Леруа «Потреба ідеалізму та факт еволюції»,1927 р.).
2. Маковельский А.О. «Досократики» — Мн.: Харвест, 1999. — 784с.
3. E. Suess «Das Antlitz der Erde» (Е. Зюсс «Обрис Землі», 1909 р.).
4. Караванський С.Й. «Практичний словник синонімів української мови» - Львів, БаК, 2008 — 512с.
5. Чорний Є.В. «Національні духовні Орієнтири» - «Орійська Ідеологія», редакція від 2012 р. http://store.kassiopeya.com/product_info.php?products_id=507 
6. Астеризм «Ковш» http://schools.keldysh.ru/sch1216/students/Uma/kovsh.htm .
7. А.Ю.Саплин. Астрологический энциклопедический словарь. - М. 1994. - с. 118.
8. Словарь російсько-український, 1893–1898 р.р., за ред. М.Уманця, А.Спілки.
9. Російсько-український академічний словник, 1924-33р.р., за ред. А. Кримського, С. Єфремова.
10. Словник українсько-російський, 1927 р., за ред. А. Ніковського.
11. Словник античної міфології. — Київ, 1985. — 236 с.
12. Знойко О.П. Міфи Київськоі землі та події стародавні. — Київ, 1989. — 304 с
13. «Ілар Хоругин. Влескнига» (Переклад та коментарі Сергія Піддубного). Голованівськ: ТОВ «Поліграф-Сервіс» -  2010 – 340 с.
14. Піддубний С.В. "Священні тексти України-Русі. Золоті руни" – Голованівськ: ТОВ "Поліграф-Сервіс" – 2012 р. - 248с. (див. «Давньоукраїнські боги за Велесовою книгою» - “Ятрань” -

http://www.yatran.com.ua/articles/542.html

1. Шилов Ю. О. Чи «орачі» українці? / Персонал Плюс - №24 (326) 24 — 30 червня 2009 р. (див. Аратта. Історична Аратта й археологічне «Кукутені–Трипілля» http://shylov.org.ua/historical.html)/
2. Сковорода Г.C. Повне зібрання творів: У 2-х т. - К.: Наукова думка, 1973. - Т. 2. - 576 с. http://litopys.org.ua/skovoroda/skov.htm.
3. Декрет "О ВВЕДЕНIИ НОВАГО ПРАВОПИСАНIЯ" від 23 грудня 1917 р. - „Реформа російської орфографії 1918 року” – Вікіпедія.