Уперше термін «дегенеративне мистецтво» в 1892 р. застосував Макс Нордау [1] в своєму бестселері «Дегенерація» (Entartung, By MAX NOKDAU. Erster Band. Berlin: Duncker. 1892.), в якому він намагався дати біологічні пояснення сучасному мистецтву, музиці та літературі, указуючи на дегенеративні характеристики митців, які його створюють. У своїй книзі автор різко критикував авангардне мистецтво (англ. degenerate art), а також представив власне бачення окремих соціальних проблем Європи XIX ст. крізь призму концепції дегенерації.
Нордау був учнем в Чезаре Ломброзо, тому багато в чому його погляди на природжену дегенерацію (виродження) співпадали з поглядами вчителя.
Макс Нордау
Основна робота Нордау (Entartung) — це моралізаторська атака на те, що він вважав дегенеративним мистецтвом, а також полеміка проти наслідків низки соціальних явищ того періоду, таких як швидка урбанізація та її передбачуваний вплив на тіло людини.
За словами Дідьє Ерібона, два томи «Дегенерація» зосереджені на описі мистецьких і літературних течій «кінця століття», які вели суспільство до «руїни». Нордау атакує символістів, містиків, прерафаелітів, вагнеризм, естетизм, декадентизм.
«Дегенерація» Нордау цитується Вільямом Джеймсом у його лекції з неврології та релігії на початку книги «Різноманіття релігійного досвіду». Джеймс висміює автора за його «громіздку книгу» на тій підставі, що він є зразком актуальної на той час школи медичного матеріалізму, заявляючи, що Нордау «прагнув масово заперечити цінність геніальних творів (таких творів сучасного мистецтва, а саме тому, що він сам не може насолоджуватися, а їх багато), використовуючи медичні аргументи» [2].
Ідеї, висловлені М. Нордау, набули поширення, а поняття «дегенеративне мистецтво» стало терміном.
Психопати і соціопати
Як ми вже знаємо, поступово з’ясувалося, що особи з Асоціальним розладом особистості (АРО) розділяються на дві зовні подібні, але водночас суттєво відмінні групи – 1) психопатів і 2) соціопатів.
У чому відмінність?
«У психопатів відсутність совісті є вродженою, тобто генетично запрограмованою, натомість у соціопатів – набутою внаслідок виховання в кримінальному чи іншому асоціальному середовищі, за що їх ще називають «вторинними психопатами».
В процесі обговорення першої версії цієї статті, Ігор Каганець висунув тезу, що «Власне, термін "дегенерати" стосується саме соціопатів (оскотинених людей), адже психопати не є людськими дегенератами (виродками) – це просто тварини. Так що ми починаємо розрізняти мистецтво дегенератів (дегенеративне мистецтво) і псевдомистецтво людиноподібних тварин. Це важливе уточнення понять».
Я цілком згоден з даним уточненням, але існує ще одна категорія художників, які не є психопатами і не є соціопатами. Це ремісники від мистецтва, що заробляють гроші на психопатах та соціопатах, створивши ринок «сучасного мистецтва». В тандемі з ними працюють мистецтвознавці, які створюють містичну ауру та скандальний ажіотаж навколо художників і їхніх творів; арт-ділери і власники галерей, що мають свій зиск від виставок, продаж, аукціонів.
Тобто, з термінологією «авангардного мистецтва» ще потрібно з’ясовувати. Сподіваюся, що спільними зусиллями ми її виробимо.
Творчість Франца Марка, одного з провідних художників експрессіонізму, на мою думку належить саме до «дегенеративного мистецтва».
Дитинство і юність
Франц Марк народився 8 лютого 1880 року в Мюнхені, у єврейській сім'ї професійного пейзажиста Вільгельма Марка та домогосподарки Софі Марк. В дитинстві Марк проводив багато часу на свіжому повітрі, досліджуючи ліси та гори баварської сільської місцевості. Ця любов до природи згодом стане центральною темою його творчості. З дитинства Марк спостерігав за роботою батька, пейзажиста реалістичного напрямку. Здається, все йшло до того, що Марк отримає художню освіту і стане професійним художником.
У 1899 році Марк вступає на філософський факультет Мюнхенського університету, але після служби в армії туди на навчання не повертається. Замість цього в 1900 році він вступив до Мюнхенської академії живопису, де вчився до 1903 року у відомих художників Габріеля фон Гакля та Вільгельма фон Діца.
(Цікаво, що тому ж 1900 році вступив до Мюнхенської академії мистецтв і Василь Кандинський, який навчався у Франца фон Штука, але через рік залишив академію, не прийнявши академічних підходів до живопису. Доведено, що психопати й соціопати відчувають один одного, але Марк і Кандинський познайомляться тільки через 10 років.)
Непересічні здібності у молодого Марка були, про що свідчить написаний ним у 1902 році портрет матері…
«Portrait of the Artist's Mother».
Довгий зв'язок із заміжньою жінкою привів молодого Марка до депресії.
У 1903 році Марк відвідує Париж, де знайомиться з французьким постімпрессіонізмом і, зокрема, з живописом Гогена і Ван Гога, які справляють на нього значний вплив.
Консервативна атмосфера в академії і наголос на реалізм та історичний живопис вже не відповідали його внутрішнім прагненням та амбіціям.
Повернувшись у Мюнхен, Марк покинув навчання в академії, зняв майстерню і розпочав самостійні пошуки, експериментуючи з різними стилями. Та перебування в стані депресії продовжується і Марк вирішив з неї вийти досить оригінальним способом – вступив в інтимні стосунки одночасно з двома молодими художницями на ім’я Марія, з якими познайомився у 1905 році. Їхні стосунки знайшли відображення у картині «Дві жінки на схилі пагорба» (1906). Він намалював жінок на відкритому повітрі на альпійському пасовищі. Спочатку він зробив поточний невеликий малюнок маслом, за яким пізніше написав широкоформатну картину маслом. Це єдина картина, на якій Марк зобразив своїх коханок. Можна сміливо стверджувати, що у Марка не було глибоких почуттів до трьох жінок, з якими у нього були інтимні стосунки.
У 1907 році Марк вдруге відвідує Париж, де продовжує знайомитися з французьким постімпресіонізмом. Після цієї поїздки художник починає ґрунтовно вивчати анатомію тварин, з тим, щоб якнайповніше втілити своє бачення природи у живописі.
У тому ж 1907-му з любовним трикутником, у якому він розривався між двома художницями, Марк вирішив покінчити і зробив свій вибір – одружився з незалежною і красивою Марією Шнур, але швидко усвідомив помилку. Шлюб був невдалим, порозуміння не було. Очевидно, що відносини з коханкою і відносини з дружиною – різні стани.
У 1911 році Марк розлучається з Марією Шнур і одружується з Марією Франк. Пізніше він розрізає велику картину. Частина, що залишилася - портрет Марії Франк.
Але повернемося до творчості… До 1910 року, як бачимо, у Марка ще зберігається академічний стиль і реалістичне бачення дійсності та її зображення.
У січні 1910 року Марк вперше зустрічається з експрессіоністом Августом Маке, а у вересні того ж року вступає в «Нове мюнхенське художнє об'єднання» (нім. Neue Künstlervereinigung München). Попри це, з лідером об'єднання – російським абстракціоністом Василем Кандинським – він зустрічається (і особисто знайомиться) лише в лютому 1911 року.
«Синій вершник»
В грудні 1911 року, разом з Маке та Кандинським, Марк відколюється від «Нового мюнхенського художнього об'єднання» і організовує власну групу «Синій вершник». До групи також приєдналися Олексій фон Явленський, Пауль Клее та Мар’яна Вірьовкіна.
Назву «Синій вершник» Кандинський пояснював із гумором: «Марк любив коней, а я вершників. І ми обоє любили синій колір».
Проте за цим вибором ховався інший зміст: вершник зображував Святого Георгія, захисника духовних цінностей мистецтва, а синій колір символізував перемогу над матеріалізмом. Кандинський писав: «Чим темніший синій колір, тим більше він кличе людину в нескінченне, пробуджує в ньому тугу за непорочним та надчуттєвим».
Учасники «Синього вершника» прагнули синтезу всіх мистецтв, який мав призвести до духовного оновлення суспільства. Вони видали однойменний альманах – маніфест нового розуміння живопису, який став символом змін.
Мистецтвознавча міфологія
Мистецтвознавство про «сучасне мистецтво» – це літературщина і міфотворчість, густо замішана на містичному і метафізичному. Ось як описує у липні 2024 року творчість Франца Марка сучасний анонімний мистецтвознавець на власному Телеграм-каналі «Тиждень з художником»:
«Занурюючись у філософські роздуми про природу та буття, Марк поступово переходив до експресіоністських методів, насичуючи свої полотна інтенсивними кольорами та динамічними композиціями. Його твори стануть виразом внутрішнього світу та метафізичних шукань. Ми бачимо, як сміливо він трактує форму, як змінює її, і як вона, видозмінюючись залежно від теми, відображає хід думок та ідеї художника».
«Nude with Cat». 1910.
«Woodcutter». 1911.
Shepherds
Сидячий святий (візантійський святий), листівка від Зіндельсдорфа до Василя Кандінського в Мюнхені. Франц Марк, 1913.
«Портрет Анрі Руссо». Франц Марк. 1911.
«Франц Марк, маючи рідкісний дар зображення тварин, сприймав їх як вищих істот, що уособлюють гармонію та чистоту. Він досконально вивчав анатомію тварин за книгами та днями спостерігав за ними у зоопарках, передаючи у своїх картинах характерні риси та звички. У тварин Марк шукав відповіді на вічні питання буття, вірячи, що вони ближчі до первозданної сутності світу. Його роботи, вже позбавлені натуралістичної точності, висловлювали глибинні філософські роздуми, звеличуючи тварин як символ духовних цінностей.
Його картини оживають завдяки насиченим та яскравим кольорам: звірі на полотнах набувають червоних, зелених, жовтих та синіх відтінків. Краєвиди, що служать тлом, стають умовними та абстрактними. Роботи Марка виділяються своєю емоційною насиченістю та символізмом, що робить його важливою фігурою у розвитку експресіонізму.
Потужна особистість Кандинського не пригнічувала Марка, а навпаки, стимулювала його творче зростання. З 1912 року Марк починає використовувати ламані лінії, стилізовані криві та яскраві нереальні кольори, переходячи від експресіонізму до абстракції.
Кандинський описував Марка як людину, чия зовнішність і манери відповідали дикій природі, що ідеально відбивало його глибокий зв'язок із тваринами».
«Сон»
«Червоний і блакитний коні». 1912.
«Під дощем». 1912.
«Олень у монастирському саду». 1912.
«Казкові тварини». 1913.
«До 1914 роботи Франца Марка стають майже повністю абстрактними, висловлюючи тривогу за майбутнє Європи на порозі війни. Очі його улюблених тварин відбивають тугу та приреченість. Німецький експресіонізм – виразне та емоційне явище у світовій культурі, знайшов у Марку одного з найяскравіших представників. Пізні роботи Марка характеризуються яскравою палітрою, кубістичними образами і різкими переходами кольорів, що створюють тривожний і апокаліптичний настрій».
«Гірські кози». 1914.
«Сплячі тварини». 1913.
«Перші тварини». 1913.
«У живопису він використовував колір передачі символічних значень: синій виражав мужність і духовність, жовтий уособлював жіночу радість, а червоний символізував насильство.
Однією із найвідоміших картин Франца Марка є «Доля тварин», виставлена у Художньому музеї Базеля. Завершена у 1913 році, картина відображає напругу передвоєнного часу. На зворотному боці полотна Марк написав: «І все, що існує, – палаюча агонія». У листі до дружини він зазначив, що цей твір став передчуттям жаху та руйнування майбутньої війни.
Картина, що зображує тварин в агресивній та жорстокій обстановці, контрастує з його ранніми, спокійнішими роботами. Пошкоджена під час війни, вона була відновлена другом та колегою Марка Паулем Клеє».
«Tierschicksale» («Доля тварин»). 1913. Музей Мистецтва, Базель.
Остання робота Марка
Картина «Боротьба форм», написана Францем Марком перед його відправкою на фронт, стала останнім твором художника.
За думкою сучасного мистецтвознавця на ній зображений «величезний червоний папуга, що затягується в чорну дірку, що символізує хаос війни і почуття, що ніби провалюється в безодню».
На Великій війні
З початком Першої світової війни Франц Марк добровольцем приєднався до німецької армії, вірячи, що війна принесе нове, більш справедливе суспільство.
(Варто нагадати, що з початком війни добровільно приєдналися до німецької армії такі видатні особистості як Адольф Гітлер, Еріх Марія Ремарк, Ріхард Зорге… Вони по-людські вважали своїм патріотичним обов’язком захищати Батьківщину, незважаючи на можливу смерть у бою).
Оскільки коні з дитинства були пристрастю Марка, то служив він у кавалерії.
У лютому 1916 року Марк писав дружині про своє захоплення камуфляжем, розробивши метод маскування артилерії за допомогою розфарбовування полотняних чохлів у пуантилістичному стилі. Він створив серію з дев'яти таких чохлів, стилізованих «від Мане до Кандинського», припускаючи, що останній буде найефективнішим проти повітряного спостереження.
В 1916 році Марк отримав звання лейтенанта і був нагороджений Залізним хрестом. Німецький уряд включив його до списку художників, які підлягають звільненню від служби, але Марк не встиг дізнатися про цей наказ. Він загинув за кілька днів до того, як наказ був доставлений на фронт, 4 березня 1916 року під Верденом від уламка снаряда.
Пізніше Кандинський сказав: «Синій вершник – це ми обидва, я і Марк» та відмовився відроджувати проект без нього.
Третій Райх: Очищення від дегенеративного мистецтва
У 1936-1937 роках Франц Марк був визнаний представником дегенеративного мистецтва і близько 130 його робіт було прибрано із виставок у німецьких музеях.
***
Багато картин досі повертають своїм власникам. Наприклад, у 2017 році сім'я Курта Граві вимагала повернути картину Франца Марка «Лиси» (1913).
Граві, німецький єврейський банкір, володів цією картиною до приходу націонал-соціалістів до влади. У 1938 році він був заарештований і ув'язнений у концентраційний табір Заксенхаузен, але в 1939 році йому вдалося виїхати до Чилі. У 2021 році Консультативна комісія Німеччини ухвалила повернути картину спадкоємцям Граві, що було зроблено.
Альтернативна історія
Як би склалося творче життя Марка, якби згідно наказу уряду він був звільнений з військової служби і повернувся в Мюнхен?
Цілком вірогідно, що він би продовжив свою еволюцію до абстракціонізму.
Також вірогідно, що коли у 1921 році до Німеччини повернувся Кандинський, то вони б разом відновили группу «Синій вершник», але вже без Августа Маке, який загинув в одному з боїв 26 вересня 1914 року.
У зв’язку з єврейським походженням та з очисткою культурного простору від «дегенеративного мистецтва» він міг би разом з Кандинським емігрувати до Франції…
А далі відбулося б те, що відбулося…
Посилання
[1]. Макс Симон Нордау (уроджений Симон Максиміліан Зюдфельд; 29 липня 1849 — 23 січня 1923) – сіоністський лідер, лікар, письменник і соціальний критик.
Він був співзасновником сіоністської організації разом із Теодором Герцлем, президентом або віце-президентом кількох сіоністських конгресів.
Як соціальний критик Нордау написав «Звичайну брехню нашої цивілізації» (1883), «Дегенерація» (1892) і «Парадокси» (1896).
Незважаючи на своє єврейсько-угорське походження, він почувався причетним до німецької культури, написавши в автобіографічному нарисі: «Коли мені виповнилося п'ятнадцять років, я залишив єврейський спосіб життя та вивчення Тори… Юдаїзм залишився лише спогадом і з тих пір Я завжди відчував себе німцем і тільки німцем».
Перед поїздкою до Берліна в 1873 році він змінив своє ім'я на Макс Симон Нордау.
[2]. James, William (1902). The Varieties of Religious Experience: A Study in Human Nature. Longmans, Green & Co.
Наші інтереси:
Розбиратися в мистецтві й розрізняти мистецтво людей-дегенератів (дегенеративне мистецтво) і псевдомистецтво людиноподібних тварин (інтелісів).
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
«Дегенеративне мистецтво» в персоналіях: Франц Марк
Категорія:
Світ:
Кандинський описував Марка як людину, чия зовнішність і манери відповідали дикій природі, що ідеально відбивало його глибокий зв'язок із тваринами.
02mark1382.jpg
Зміст
«Дегенеративне мистецтво» - походження терміну
Уперше термін «дегенеративне мистецтво» в 1892 р. застосував Макс Нордау [1] в своєму бестселері «Дегенерація» (Entartung, By MAX NOKDAU. Erster Band. Berlin: Duncker. 1892.), в якому він намагався дати біологічні пояснення сучасному мистецтву, музиці та літературі, указуючи на дегенеративні характеристики митців, які його створюють. У своїй книзі автор різко критикував авангардне мистецтво (англ. degenerate art), а також представив власне бачення окремих соціальних проблем Європи XIX ст. крізь призму концепції дегенерації.
Нордау був учнем в Чезаре Ломброзо, тому багато в чому його погляди на природжену дегенерацію (виродження) співпадали з поглядами вчителя.
Основна робота Нордау (Entartung) — це моралізаторська атака на те, що він вважав дегенеративним мистецтвом, а також полеміка проти наслідків низки соціальних явищ того періоду, таких як швидка урбанізація та її передбачуваний вплив на тіло людини.
За словами Дідьє Ерібона, два томи «Дегенерація» зосереджені на описі мистецьких і літературних течій «кінця століття», які вели суспільство до «руїни». Нордау атакує символістів, містиків, прерафаелітів, вагнеризм, естетизм, декадентизм.
«Дегенерація» Нордау цитується Вільямом Джеймсом у його лекції з неврології та релігії на початку книги «Різноманіття релігійного досвіду». Джеймс висміює автора за його «громіздку книгу» на тій підставі, що він є зразком актуальної на той час школи медичного матеріалізму, заявляючи, що Нордау «прагнув масово заперечити цінність геніальних творів (таких творів сучасного мистецтва, а саме тому, що він сам не може насолоджуватися, а їх багато), використовуючи медичні аргументи» [2].
Ідеї, висловлені М. Нордау, набули поширення, а поняття «дегенеративне мистецтво» стало терміном.
Психопати і соціопати
Як ми вже знаємо, поступово з’ясувалося, що особи з Асоціальним розладом особистості (АРО) розділяються на дві зовні подібні, але водночас суттєво відмінні групи – 1) психопатів і 2) соціопатів.
У чому відмінність?
«У психопатів відсутність совісті є вродженою, тобто генетично запрограмованою, натомість у соціопатів – набутою внаслідок виховання в кримінальному чи іншому асоціальному середовищі, за що їх ще називають «вторинними психопатами».
В процесі обговорення першої версії цієї статті, Ігор Каганець висунув тезу, що «Власне, термін "дегенерати" стосується саме соціопатів (оскотинених людей), адже психопати не є людськими дегенератами (виродками) – це просто тварини. Так що ми починаємо розрізняти мистецтво дегенератів (дегенеративне мистецтво) і псевдомистецтво людиноподібних тварин. Це важливе уточнення понять».
Я цілком згоден з даним уточненням, але існує ще одна категорія художників, які не є психопатами і не є соціопатами. Це ремісники від мистецтва, що заробляють гроші на психопатах та соціопатах, створивши ринок «сучасного мистецтва». В тандемі з ними працюють мистецтвознавці, які створюють містичну ауру та скандальний ажіотаж навколо художників і їхніх творів; арт-ділери і власники галерей, що мають свій зиск від виставок, продаж, аукціонів.
Тобто, з термінологією «авангардного мистецтва» ще потрібно з’ясовувати. Сподіваюся, що спільними зусиллями ми її виробимо.
Творчість Франца Марка, одного з провідних художників експрессіонізму, на мою думку належить саме до «дегенеративного мистецтва».
Дитинство і юність
Франц Марк народився 8 лютого 1880 року в Мюнхені, у єврейській сім'ї професійного пейзажиста Вільгельма Марка та домогосподарки Софі Марк. В дитинстві Марк проводив багато часу на свіжому повітрі, досліджуючи ліси та гори баварської сільської місцевості. Ця любов до природи згодом стане центральною темою його творчості. З дитинства Марк спостерігав за роботою батька, пейзажиста реалістичного напрямку. Здається, все йшло до того, що Марк отримає художню освіту і стане професійним художником.
У 1899 році Марк вступає на філософський факультет Мюнхенського університету, але після служби в армії туди на навчання не повертається. Замість цього в 1900 році він вступив до Мюнхенської академії живопису, де вчився до 1903 року у відомих художників Габріеля фон Гакля та Вільгельма фон Діца.
(Цікаво, що тому ж 1900 році вступив до Мюнхенської академії мистецтв і Василь Кандинський, який навчався у Франца фон Штука, але через рік залишив академію, не прийнявши академічних підходів до живопису. Доведено, що психопати й соціопати відчувають один одного, але Марк і Кандинський познайомляться тільки через 10 років.)
Непересічні здібності у молодого Марка були, про що свідчить написаний ним у 1902 році портрет матері…
Довгий зв'язок із заміжньою жінкою привів молодого Марка до депресії.
У 1903 році Марк відвідує Париж, де знайомиться з французьким постімпрессіонізмом і, зокрема, з живописом Гогена і Ван Гога, які справляють на нього значний вплив.
Консервативна атмосфера в академії і наголос на реалізм та історичний живопис вже не відповідали його внутрішнім прагненням та амбіціям.
Повернувшись у Мюнхен, Марк покинув навчання в академії, зняв майстерню і розпочав самостійні пошуки, експериментуючи з різними стилями. Та перебування в стані депресії продовжується і Марк вирішив з неї вийти досить оригінальним способом – вступив в інтимні стосунки одночасно з двома молодими художницями на ім’я Марія, з якими познайомився у 1905 році. Їхні стосунки знайшли відображення у картині «Дві жінки на схилі пагорба» (1906). Він намалював жінок на відкритому повітрі на альпійському пасовищі. Спочатку він зробив поточний невеликий малюнок маслом, за яким пізніше написав широкоформатну картину маслом. Це єдина картина, на якій Марк зобразив своїх коханок. Можна сміливо стверджувати, що у Марка не було глибоких почуттів до трьох жінок, з якими у нього були інтимні стосунки.
У 1907 році Марк вдруге відвідує Париж, де продовжує знайомитися з французьким постімпресіонізмом. Після цієї поїздки художник починає ґрунтовно вивчати анатомію тварин, з тим, щоб якнайповніше втілити своє бачення природи у живописі.
У тому ж 1907-му з любовним трикутником, у якому він розривався між двома художницями, Марк вирішив покінчити і зробив свій вибір – одружився з незалежною і красивою Марією Шнур, але швидко усвідомив помилку. Шлюб був невдалим, порозуміння не було. Очевидно, що відносини з коханкою і відносини з дружиною – різні стани.
У 1911 році Марк розлучається з Марією Шнур і одружується з Марією Франк. Пізніше він розрізає велику картину. Частина, що залишилася - портрет Марії Франк.
Але повернемося до творчості… До 1910 року, як бачимо, у Марка ще зберігається академічний стиль і реалістичне бачення дійсності та її зображення.
У січні 1910 року Марк вперше зустрічається з експрессіоністом Августом Маке, а у вересні того ж року вступає в «Нове мюнхенське художнє об'єднання» (нім. Neue Künstlervereinigung München). Попри це, з лідером об'єднання – російським абстракціоністом Василем Кандинським – він зустрічається (і особисто знайомиться) лише в лютому 1911 року.
«Синій вершник»
В грудні 1911 року, разом з Маке та Кандинським, Марк відколюється від «Нового мюнхенського художнього об'єднання» і організовує власну групу «Синій вершник». До групи також приєдналися Олексій фон Явленський, Пауль Клее та Мар’яна Вірьовкіна.
Назву «Синій вершник» Кандинський пояснював із гумором: «Марк любив коней, а я вершників. І ми обоє любили синій колір».
Проте за цим вибором ховався інший зміст: вершник зображував Святого Георгія, захисника духовних цінностей мистецтва, а синій колір символізував перемогу над матеріалізмом. Кандинський писав: «Чим темніший синій колір, тим більше він кличе людину в нескінченне, пробуджує в ньому тугу за непорочним та надчуттєвим».
Учасники «Синього вершника» прагнули синтезу всіх мистецтв, який мав призвести до духовного оновлення суспільства. Вони видали однойменний альманах – маніфест нового розуміння живопису, який став символом змін.
Мистецтвознавча міфологія
Мистецтвознавство про «сучасне мистецтво» – це літературщина і міфотворчість, густо замішана на містичному і метафізичному. Ось як описує у липні 2024 року творчість Франца Марка сучасний анонімний мистецтвознавець на власному Телеграм-каналі «Тиждень з художником»:
«Занурюючись у філософські роздуми про природу та буття, Марк поступово переходив до експресіоністських методів, насичуючи свої полотна інтенсивними кольорами та динамічними композиціями. Його твори стануть виразом внутрішнього світу та метафізичних шукань. Ми бачимо, як сміливо він трактує форму, як змінює її, і як вона, видозмінюючись залежно від теми, відображає хід думок та ідеї художника».
«Франц Марк, маючи рідкісний дар зображення тварин, сприймав їх як вищих істот, що уособлюють гармонію та чистоту. Він досконально вивчав анатомію тварин за книгами та днями спостерігав за ними у зоопарках, передаючи у своїх картинах характерні риси та звички. У тварин Марк шукав відповіді на вічні питання буття, вірячи, що вони ближчі до первозданної сутності світу. Його роботи, вже позбавлені натуралістичної точності, висловлювали глибинні філософські роздуми, звеличуючи тварин як символ духовних цінностей.
Його картини оживають завдяки насиченим та яскравим кольорам: звірі на полотнах набувають червоних, зелених, жовтих та синіх відтінків. Краєвиди, що служать тлом, стають умовними та абстрактними. Роботи Марка виділяються своєю емоційною насиченістю та символізмом, що робить його важливою фігурою у розвитку експресіонізму.
Потужна особистість Кандинського не пригнічувала Марка, а навпаки, стимулювала його творче зростання. З 1912 року Марк починає використовувати ламані лінії, стилізовані криві та яскраві нереальні кольори, переходячи від експресіонізму до абстракції.
Кандинський описував Марка як людину, чия зовнішність і манери відповідали дикій природі, що ідеально відбивало його глибокий зв'язок із тваринами».
«До 1914 роботи Франца Марка стають майже повністю абстрактними, висловлюючи тривогу за майбутнє Європи на порозі війни. Очі його улюблених тварин відбивають тугу та приреченість. Німецький експресіонізм – виразне та емоційне явище у світовій культурі, знайшов у Марку одного з найяскравіших представників. Пізні роботи Марка характеризуються яскравою палітрою, кубістичними образами і різкими переходами кольорів, що створюють тривожний і апокаліптичний настрій».
«У живопису він використовував колір передачі символічних значень: синій виражав мужність і духовність, жовтий уособлював жіночу радість, а червоний символізував насильство.
Однією із найвідоміших картин Франца Марка є «Доля тварин», виставлена у Художньому музеї Базеля. Завершена у 1913 році, картина відображає напругу передвоєнного часу. На зворотному боці полотна Марк написав: «І все, що існує, – палаюча агонія». У листі до дружини він зазначив, що цей твір став передчуттям жаху та руйнування майбутньої війни.
Картина, що зображує тварин в агресивній та жорстокій обстановці, контрастує з його ранніми, спокійнішими роботами. Пошкоджена під час війни, вона була відновлена другом та колегою Марка Паулем Клеє».
Остання робота Марка
Картина «Боротьба форм», написана Францем Марком перед його відправкою на фронт, стала останнім твором художника.
За думкою сучасного мистецтвознавця на ній зображений «величезний червоний папуга, що затягується в чорну дірку, що символізує хаос війни і почуття, що ніби провалюється в безодню».
На Великій війні
З початком Першої світової війни Франц Марк добровольцем приєднався до німецької армії, вірячи, що війна принесе нове, більш справедливе суспільство.
(Варто нагадати, що з початком війни добровільно приєдналися до німецької армії такі видатні особистості як Адольф Гітлер, Еріх Марія Ремарк, Ріхард Зорге… Вони по-людські вважали своїм патріотичним обов’язком захищати Батьківщину, незважаючи на можливу смерть у бою).
Оскільки коні з дитинства були пристрастю Марка, то служив він у кавалерії.
У лютому 1916 року Марк писав дружині про своє захоплення камуфляжем, розробивши метод маскування артилерії за допомогою розфарбовування полотняних чохлів у пуантилістичному стилі. Він створив серію з дев'яти таких чохлів, стилізованих «від Мане до Кандинського», припускаючи, що останній буде найефективнішим проти повітряного спостереження.
В 1916 році Марк отримав звання лейтенанта і був нагороджений Залізним хрестом. Німецький уряд включив його до списку художників, які підлягають звільненню від служби, але Марк не встиг дізнатися про цей наказ. Він загинув за кілька днів до того, як наказ був доставлений на фронт, 4 березня 1916 року під Верденом від уламка снаряда.
Пізніше Кандинський сказав: «Синій вершник – це ми обидва, я і Марк» та відмовився відроджувати проект без нього.
Третій Райх: Очищення від дегенеративного мистецтва
У 1936-1937 роках Франц Марк був визнаний представником дегенеративного мистецтва і близько 130 його робіт було прибрано із виставок у німецьких музеях.
***
Багато картин досі повертають своїм власникам. Наприклад, у 2017 році сім'я Курта Граві вимагала повернути картину Франца Марка «Лиси» (1913).
Граві, німецький єврейський банкір, володів цією картиною до приходу націонал-соціалістів до влади. У 1938 році він був заарештований і ув'язнений у концентраційний табір Заксенхаузен, але в 1939 році йому вдалося виїхати до Чилі. У 2021 році Консультативна комісія Німеччини ухвалила повернути картину спадкоємцям Граві, що було зроблено.
Альтернативна історія
Як би склалося творче життя Марка, якби згідно наказу уряду він був звільнений з військової служби і повернувся в Мюнхен?
Цілком вірогідно, що він би продовжив свою еволюцію до абстракціонізму.
Також вірогідно, що коли у 1921 році до Німеччини повернувся Кандинський, то вони б разом відновили группу «Синій вершник», але вже без Августа Маке, який загинув в одному з боїв 26 вересня 1914 року.
У зв’язку з єврейським походженням та з очисткою культурного простору від «дегенеративного мистецтва» він міг би разом з Кандинським емігрувати до Франції…
А далі відбулося б те, що відбулося…
Посилання
[1]. Макс Симон Нордау (уроджений Симон Максиміліан Зюдфельд; 29 липня 1849 — 23 січня 1923) – сіоністський лідер, лікар, письменник і соціальний критик.
Він був співзасновником сіоністської організації разом із Теодором Герцлем, президентом або віце-президентом кількох сіоністських конгресів.
Як соціальний критик Нордау написав «Звичайну брехню нашої цивілізації» (1883), «Дегенерація» (1892) і «Парадокси» (1896).
Незважаючи на своє єврейсько-угорське походження, він почувався причетним до німецької культури, написавши в автобіографічному нарисі: «Коли мені виповнилося п'ятнадцять років, я залишив єврейський спосіб життя та вивчення Тори… Юдаїзм залишився лише спогадом і з тих пір Я завжди відчував себе німцем і тільки німцем».
Перед поїздкою до Берліна в 1873 році він змінив своє ім'я на Макс Симон Нордау.
[2]. James, William (1902). The Varieties of Religious Experience: A Study in Human Nature. Longmans, Green & Co.
Розбиратися в мистецтві й розрізняти мистецтво людей-дегенератів (дегенеративне мистецтво) і псевдомистецтво людиноподібних тварин (інтелісів).
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков