Феномен зараження мурашника ломехузою яскраво описав французький біолог, професор Ремі Шовен (Remy Chauvin, 1913–2009) у книзі «Les societes animales: de l’abeille au gorille» (Paris, 1963) – Спільноти тварин: від бджоли до горили». Ось що він пише:
«Мурашки (а також терміти, але не бджоли) тримають у гніздах масу дармоїдів і проявляють щодо них різноманітні почуття: від неприхованої ворожнечі до повної байдужості або живого інтересу. Саме у останньому випадку і настає катастрофа, принаймні для мурашок.
Найяскравішим прикладом можуть служити стосунки мурашок з жучками ломехуза – крихітними жорсткокрилими, в самому імені яких є щось зловісне. Ломехузи, проникаючи в мурашник, не упускають нагоди з’їсти де-небудь в куточку галереї робочу мураху. Свої яйця вони відкладають в пакети мурашиного розплоду, так що ні про що не подозрюючі мурахи вигодовують чуже потомство.
А проте личинка жука володіє неабияким апетитом и відчутно об’їдає своїх господарів. При нагоді вона пожирає й мурашині личинки. Але господарі їх терплять, оскільки ломехуза завжди готова підняти задні лапки і підставити трихоми – вологі волоски, котрі мурашка з жадністю облизує. Вона п’є свою смерть. Звикаючи до виділень трихом, робочі мурашки прирікають на загибель і себе, і свій мурашник. Вони забувають про цей чудово налагоджений механізм, про тисячі важливих справ: для них тепер не існує нічого крім проклятих трихом, що примушують забувати про обов’язки і несуть їм смерть.
Незабаром вони вже не спроможні пересуватися своїми підземними галереями; з їхніх погано годованих личинок виходять мурашки-виродки. Пройде трохи часу – гніздо ослабіє і зникне. А жучки ломехуза відправляться в сусідній мурашник за новими жертвами».
Термін «мірмекологія» був запроваджений американським ентомологом Вільямом Уілером (англ. William Morton Wheeler) (1865–1937). Він дивився на мурах з точки зору соціальної організації і в 1910 році виступив з лекцією «Колонії мурашок як організм», де першим запропонував ідею суперорганізму.
Подальшим розвитком ідеї соціальних організмів стала біосоціологія (соціобіологія) – система поглядів на суспільне життя, заснована на законах еволюції органічної природи. Біосоціологія виникла завдяки працям професора Гарвардського університету Едварда Осборна Вілсона «Соціобіологія: новий синтез» (1975) та «Про людську природу» (1978). У цих працях Вілсон стверджує: у людини, включаючи її мораль, культуру, соціальні інститути, не може бути жодних проявів, які суперечили б її біологічній природі. Біологічна еволюція є фундаментом і супутнім процесом соціальної та культурної еволюції.
За визначенням Едварда Вілсона, соціобіологія являє собою «поширення принципів популяційної біології та еволюційної теорії на соціальну організацію». У межах окресленого поля дослідження вчений формулює два основних постулати.
Перший: Людину не можна вважати біологічною машиною, але їй притаманні біологічні механізми, які не допускають цілей і соціальних дій, що були б супротивні її біологічній природі.
Другий: Особливості природи людини – це лише мала частина природи інших видів; більшість стереотипних форм поведінки людини властиві іншим живим істотам, а в багатьох аспектах (наприклад, щодо кооперації, поділу праці, альтруїстичної поведінки) люди поступаються співтовариствам комах.
Біосоціологія була негативно сприйнята ліберальними інтелектуалами на Заході і марксистами у країнах соцтабору. Проте сьогодні біосоціологія вже зміцніла як наука і породила нові напрямки досліджень, наприклад, біополітику.
Досягнення мірмекології та соціобіології роблять науково обгрунтованими очевидні паралелі між життям мурашника і людської спільноти. Так, у 2003 році московська газета «Известия» опублікувала серію статей свого спецкора Дмитра СОКОЛОВА-МІТРІЧА і аспірантки біофаку МГУ Тетяни ПУТЯТІНОЇ, в яких показали виразну аналогію між життям мурашника, враженого ломехузою, і суспільством, враженим соціальними паразитами, які просувають наркоманію, алкоголізм та іншу отруту.
Автори поставили запитання: чи можна врятувати таке суспільство, використовуючи знання з мірмекології? Для відповіді на нього провели експеримент з урятування мурашника, зараженого ломехузою. Піддослідний мурашник розташований на території мірмекологічного заповідника «Пєшки» в Московській області, що ним керує доктор біологічних наук Анатолій Олександрович ЗАХАРОВ. Він провідний у світі мірмеколог, фахівець з внутрівидових структур і соціальної організації мурашок. Заповідник – це шістсот гектарів лісу і одна старенька хатинка. Але це не засмучує вченого. В одному з інтерв’ю він сказав: «Це лише у мурашок всі розумні, а в світі людей кількість ідіотів розмазана по планеті абсолютно рівномірно. Коли займаєшся дикою природою, то переконуєшся в цьому на кожному кроці. І не треба страждати манією величі, що наша країна тут є чимось особливо видатним. Ну, подумаєш, хатинка в нашого заповідника старезна. Я готовий хоч в землянці сидіти, аби возитися з мурашками, а не з людьми». Допомогу в проведенні експерименту надав професор доктор біологічних наук Геннадій Длусскій – видатний мірмеколог, один з найбільших у світі фахівців в галузі палеонтології, філогенії та таксономії мурах.
СТАДІЯ 1: ЗАРАЖЕННЯ
За своїм суспільним устроєм мурашки – найбільш близькі до людини істоти на Землі. Кожне нове відкриття в мірмекології (науці про мурашок) тільки підтверджує це.
Про соціобіологічні закономірності в людському суспільстві: Маги і політики, або як відростити голову
В тему:
Пізнаємо основи.
Звісно, що людина не мурашка. Головна ідея біосоціології в тому, що ніщо в людині не суперечить біосоціальним законам. Це дозволяє вчитися у природи.
Людина не мурашка. Рiзниця - принципова. Дивно, що багато, хто тут робить вигляд, що це не так...
Анi Сталiну, анi Пол Поту, анi Мао Дзедуну не вдалося перетворити людей на мурашок. Зараз над цим iдiотичним проектом заходився Путiн.
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Коментарі
Дуже цікаво! Світ навколо навчає тих, хто готовий дивитися і сприймати!
Людина не мурашка. Рiзниця - принципова. Дивно, що багато, хто тут робить вигляд, що це не так...
Анi Сталiну, анi Пол Поту, анi Мао Дзедуну не вдалося перетворити людей на мурашок. Зараз над цим iдiотичним проектом заходився Путiн.
Хай Буде!
Звісно, що людина не мурашка. Головна ідея біосоціології в тому, що ніщо в людині не суперечить біосоціальним законам. Це дозволяє вчитися у природи.
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Сталіну, Пол Поту, Дзедуну це не вдалося, так. А урбанизації це потроху вдається...
Якщо прагнеш чуда - створюй його!
Тож, є добре обгрунтована надія, що екопоселення будуть мати імунітет до соціальних паразитів! Тож, створюємо свої екопоселення!
Якщо прагнеш чуда - створюй його!
" Цьому гнізду більше не страшні жуки-"драгдилери". Наукою про мурашок – мірмекологією – давно встановлено цікавий факт: очищений від ломехуз мурашник має імунітет проти їх наркотичної речовини. Чому – вчені не знають, але це так.
Додамо від себе, що вироблення мурашником імунітету до наркотиків і, як наслідок, здобуття невразливості щодо паразитичної ломехузи можна пояснити ефектом колективного навчання. Після того, як мурашник пережив досвід "клінічної смерті", в його колективній пам’яті надійно закарбувалося знання про прихованого ворога і його отруту. Це той випадок, коли подолання спільнотою гострої і смертельно небезпечної кризи піднімає цю спільноту на вищий рівень розвитку і відкриває для неї нові еволюційні перспективи. "
Зараз отаку смертельно небезпечну кризу проходить наше суспільство. Соціальні паразити просувають свій ковід-проект. Ось, як нашому суспільству вдастся цю кризу подолати, очиститись від соціальних паразитів-хуцпістів, так воно і стане надалі імунним до соціальних паразитів-хуцпістів.
Якщо прагнеш чуда - створюй його!