Долю народів визначають університети, а не партії і уряди

У суспільстві сьогодні є надзвичайно поширеною ілюзія, що з кризи Україну може вивести уряд. Достатньо тільки йому захотіти. Тож, уряду приписується здатність власними силами усунути той радикальний фактор "Х", який породжує кризу, не кажучи вже про доступність йому паліативних засобів.
Це – драматична помилка. Вона породжує в українських громадян ілюзорні сподівання на таку місію уряду, яку він не здатен виконати. Ті, хто рветься до влади експлуатують згадані ілюзії громадян, обіцяючи їм нездійсненне.
Що ж то за таємничий радикальний фактор "Х" і хто здатен його усунути аби відкрити шлях для виведення країни з кризи? Правильну відповідь на це питання можна отримати з допомогою ідеології соціального натуралізму.
Вона полягає у визнанні усього соціального природним. Це означає, що воля і свідомість людей, як творців соціального, має узгоджуватися із законами, даними матір’ю-природою для соціальних явищ, так само як для фізичних чи біологічних.
Згідно із ідеологією соціального натуралізму, якщо воля і свідомість людей знаходяться у стані неузгодженості із законами соціальної природи, то такі люди стають творцями соціальної кризи. Зазначена неузгодженість і є тим фактором "Х", що являється коренем соціальних криз.
Усунути цей кризогенний фактор можна лише шляхом приведення волі і свідомості людей у стан узгодженості із природними законами суспільного життя. Чи може це здійснити безпосередньо сам уряд? Звичайно, ні!
Для цього "винайдені" університети, спеціальні суспільні органи, призначені приводити волю і свідомість людей у стан узгодженості із законами соціальної природи, відкритими просвітителями і викладеними професорами.
З принципу соціального натуралізму випливає, що універсальним критерієм для діагностування соціальних патологій є критерій протиприродності: усе те, що є протиприродним, є соціальною патологією, тобто злом (відповідно усе те, що є природним являється соціальною нормою, тобто добром).
Тому універсальним методом лікування будь-яких соціальних патологій є так звана "соціальна натуропатія", яка полягає в узгодженні волі і свідомості людей із законами соціальної природи і здійснюється шляхом прищеплення громадянам соціальної культури.
Стан узгодженості волі і свідомості людей із законами соціальної природи називається соціальною культурою людей, яка включає у себе ідеологічну, політичну, економічну, правову, моральну, трудову, екологічну та інші види культури. Університети з певного часу як "організації-просвітителі" стали головними творцями соціальної культури людей.
Якщо соціальна криза – це стан суспільства, спричинений протиприродним станом волі і свідомості людей, що утворюють суспільство, то процвітає суспільство тоді, коли воля і свідомість людей узгоджені із природними законами суспільного життя.
Тобто тоді, коли у країні набуває поширення соціальна культура громадян цієї країни. Завдяки університетам відбувається зазначене поширення, а уряди здатні лише створювати умови для цього. Не більше і не менше.
Спостереження вказують на існування наступної закономірності: чим кращі університети має країна, тим краще живе її народ. Отже, процвітання народів забезпечують університети, а не уряди. Уряди можуть і мають лише створювати для цього сприятливі умови.
Якщо університети в країні не виконують своєї культуризуючої ролі, то ніякі уряди не зможуть компенсувати цей недолік. А чим краще університети цю роль виконують, тим ефективнішими є уряди у створенні умов для прогресу.
Отже ідеологія соціального натуралізму є тим засобом, який дозволяє правильно встановити діагноз сьогоднішньому українському суспільству.
Згідно з нею, сьогодні в Україні, як завжди, коли суспільство знаходиться у стані кризи, протиприродність, тобто відхилення від законів матері-природи, стає чинником, який визначає прояви волі і свідомості людей у всіх сферах суспільного життя – зокрема, у ідеології, політиці, економіці, юриспруденції, моралі, мистецтві тощо.
Іншими словами, усі сфери суспільного життя уражаються так званим "комплексом сваволі і ілюзій", який, будучи втіленням атрибута протиприродності в головах людей, і є генератором великої соціальної кризи в Україні.
Уражаючи людей, комплекс сваволі і ілюзій є коренем всякого соціального зла, в тому числі і соціальних криз. Якщо це так, то усунення зазначеної кризи можливе лише шляхом натуралізації соціального життя, тобто узгодження його із законами природи, за якими люди мають жити у суспільстві.
Якщо велика соціальна криза в Україні – це стан, що виникає внаслідок порушення людьми, ураженими комплексом сваволі і ілюзій, законів соціальної природи, не уряди, а університети, як заклади просвітництва, мають здатність усувати кризогенний фактор – комплекс сваволі і ілюзій.
З просвітницькою місією університетів як "виробників" соціальної культури для громадян пов’язане і суспільне призначення засобів масової інформації. Якби ЗМІ основну увагу приділяли проблемам, що є предметом просвітництва, то їхня роль не була б кризогенною, як це має місце сьогодні в Україні.
Сьогодні ж внесок ЗМІ у створення кризи в Україні полягає у тому, що вони є провідником для поширення кризогенного вірусу, комплексу сваволі і ілюзій. Ізолювавшись від джерел соціальної культури, які плекаються в університетах, ЗМІ мимоволі, у погоні за комерційним прибутком, стали пропагандистами соціальної сваволі і соціальних ілюзій, тобто сівачем соціальної антикультури, яка і є кризогенним фактором.
Якщо здійснити контент-аналіз продукту українських ЗМІ, на основі ідеології соціального натуралізму, стає очевидним, що вони продукують переважно соціальне (ідеологічне, політичне, економічне, юридичне, моральне, мистецьке) мракобісся та марновірство.
При цьому експлуатуючи існуючий у суспільстві, через відсутність культурного імунітету, хворобливий інтерес до протиприродності і сприяючи тим самим поглибленню кризи.
Страждаючи від соціального безкультур’я, громадяни приречені мати ілюзії, які спонукають їх перебільшувати можливості уряду у створені їхнього благополуччя.
Такий стан речей вигідний лише тим, хто хоче отримати владу шляхом експлуатації громадянських ілюзій щодо "надприродних" можливостей уряду. Завдяки такому стану речей створюється благодатний грунт для так званих політтехнологій, що насправді є політичним шахрайством.
Що може навіть найкращий на світі уряд без так званого університетського фактору? Лише одне: створити умови для безкультурного, протиприродного процвітання одних громадян за рахунок інших.
Адже без університетського просвітництва громадяни позбавлені здатності створювати своє благополуччя за природними законами економіки, які лише і можуть забезпечувати економічну справедливість у суспільстві.
Вони просто не знають і не уміють багатіти природним чином, а тому їм залишається це робити шляхом експлуатації інших людей, часто у кримінальній формі.
Це грунт для поширення корупції, зловживання владою і правом, розкрадань, насильства з корисливих мотивів, шахрайства, фальсифікації товарів і послуг, неправдивої реклами, недобросовісної конкуренції, тощо.
Усе це атрибути, притаманні протиприродним способам збагачення, в тому числі і експлуатації людини людиною, які і проявляються у вигляді кризи.
Чи розвинутий сьогодні в Україні чинник університетського просвітництва такою мірою, щоб забезпечити вихід суспільства із великої соціальної кризи? Ні!
Нерозвиненість в Україні зазначеного чинника поглиблює кризу тим, що дає можливість уряду експлуатувати соціальні ілюзії. Наприклад, експлуатується економічна ілюзія нібито чим нижчі від ринкових ціни на імпортований газ, тим краще це для громадян.
Але насправді усе навпаки. Згідно із природними законами економіки, для того щоб покращити життя українців уряду слід іти іншим шляхом – реформувати економіку таким чином, аби зробити українців спроможними платити за імпортований газ по ринковим цінам. Це саме стосується і тарифів на комунальні послуги та іншого.
Допомогти усунути ці економічні ілюзії громадянам мали б українські університети, культивуючи у суспільстві належну соціальну, зокрема економічну, культуру.
Але вони поки що самі у полоні ураженості соціальним марновірством і мракобіссям, насадженим протиприродною ідеологією, заснованою на соціальному волюнтаризмі і соціальному утопізмі комуністичного штибу.
Поки вони будуть звільнятися від цієї патології, Україна може і повинна скористатися з просвітницького і культуризуючого потенціалу прогресивних університетів світу.
Світовий досвід засвідчує доцільність цього. На сьогодні вже є багато країн, які подолали соціальні кризи і стали на шлях прогресу завдяки цьому потенціалу, який є загальносвітовим надбанням, джерелом соціальної культури людей. Зокрема для України може бути корисним досвід Прибалтики, не кажучи вже про країни, які називають "азійськими тиграми", Індію тощо.
Що ж має робитися практичного для усунення соціального безкультур’я громадян, як кризогенного фактору в Україні? З досвіду інших країн, Україні слід рухатися для цього двома шляхами.
По-перше, розробити і здійснити спеціальну національну програму навчання в прогресивних університетах світу українських юнаків і дівчат для створення в Україні антикризового людського фактору.
По-друге, реформувати університетську освіту в Україні з метою утворення вітчизняного просвітницького потенціалу, здатного забезпечувати процвітання українського народу.
За Конституцією, велика місія забезпечення руху цими двома шляхами має належати президенту. Він має достатні повноваження і потрібні інструменти для того, щоб здійснити в Україні соціальну культурну Революцію, яка має сформувати в українців високу соціальну культуру, що являє собою єдиний чинник, здатний вивести українське суспільство на шлях прогресу і процвітання.
Нічого більшого для України зробити не можна і не треба.
-------------------------------------
В тему:

Підстави оновлення Арійського календаря

РЕФОРМАЦІЯ: 25 ПУНКТІВ

Війна людей і роботів

НЕМОЖЛИВО — ЦЕ НІЩО. Роздуми після тернопільського концерту КОМУ ВНИЗ.