Вона жила в прадавній Галілеї,
Де той народ так звав свою країну,
Пісні співала мовою своєю,
І з молоком передала ту мову сину...
Про кого йдеться, то невже ж не здогадався?
І цю історію від нас давно ховали,
Наш слід заплутали та „склабами” назвали,
Щоб кожен з нас осліп і запродався
Чужинцю підлому, облудливому татю,
Якому байдуже, чи ллється наша мова,
Чи почали її, сердешну, виганяти
Із храму пам’яті та світлої любові...
Та слід залишився, - жива допоки мова,
І до історії ключі вона тримає,
І рідним словом, невмирущим вічним словом
До нас Євангеліє нині промовляє.
Там, бач, залишились такі слова Хрестові,
Що ні один тлумач ще їх не втямив,
Бо прозвучало, сповнене любові:
„О, лельо, лельо, лем з мя ся остані!”
Перекладати галичанам слів не треба –
Там батько лельом споконвіку називався,
То син Маріїн очі звів свої до неба,
Сказав, що лиш Отець із ним остався...
Незрозуміле розпинателям те слово, -
Вони і досі на свій лад його тлумачать,
Марія ж дивиться на нас і досі плаче,
Не забувати нас благає рідну мову!
Євангельська концепція палінгенетичного реактора об’єднує надлюдську самореалізацію, соціальну взаємодію та трансформацію людства. Щасливі скромні та приязні, бо вони опанують Землю.
Дивна давня легенда
Категорія:
Світ:
Спецтема:
В Карпатських гОрах, скрізь поміж народом,
Відомим з давніх пір, як галичани,
Ще пам’ятають жінку свого роду –
Її Марією назвали й величали.
mariyazisusom-3.jpg
Вона жила в прадавній Галілеї,
Де той народ так звав свою країну,
Пісні співала мовою своєю,
І з молоком передала ту мову сину...
Про кого йдеться, то невже ж не здогадався?
І цю історію від нас давно ховали,
Наш слід заплутали та „склабами” назвали,
Щоб кожен з нас осліп і запродався
Чужинцю підлому, облудливому татю,
Якому байдуже, чи ллється наша мова,
Чи почали її, сердешну, виганяти
Із храму пам’яті та світлої любові...
Та слід залишився, - жива допоки мова,
І до історії ключі вона тримає,
І рідним словом, невмирущим вічним словом
До нас Євангеліє нині промовляє.
Там, бач, залишились такі слова Хрестові,
Що ні один тлумач ще їх не втямив,
Бо прозвучало, сповнене любові:
„О, лельо, лельо, лем з мя ся остані!”
Перекладати галичанам слів не треба –
Там батько лельом споконвіку називався,
То син Маріїн очі звів свої до неба,
Сказав, що лиш Отець із ним остався...
Незрозуміле розпинателям те слово, -
Вони і досі на свій лад його тлумачать,
Марія ж дивиться на нас і досі плаче,
Не забувати нас благає рідну мову!
5 вересня 2004 року
В тему:
Пізнаємо священну силу української мови – спадкоємця мови гіперборійських лебедів.
Зверніть увагу
Чеснота приязності та ельфійський реактор – другий крок до вічного життя та опанування планети Земля