Ернст Рем: Націонал-соціалістична революція і штурмові загони

Текст виступу Ернста Рема:

Нова Німеччина здобула собі в світі не тільки друзів. Про це багато сказано, багато написано. Однак вже тривалий час відбувається порожній обмін думками на цей рахунок між Німеччиною і іншими народами, оскільки сторони просто не розуміють один одного. 

Дійсно, справжні сенс і природа Німецької революції не були зрозумілі за кордоном. Постійно втрачають з поля зору той факт, що ця велика подія стала не тільки простою зміною влади у вузькому сенсі слова, але явила собою перемогу цілого нового світогляду. На прикладі всіх попередніх революцій світ звик бачити, як кожен раз влада переходила від однієї сторони до іншої. Саме в цьому полягає основна характерна риса будь-якої революції і, незважаючи на супроводжуючий будь-яку з них сплеск емоцій, по суті змінюється небагато. Причина цього полягає в тому, що в основі всіх революцій лежить одна і та ж загальна ідея – ідея демократії.

Демократичний принцип, згідно з яким керівництво державою повинно здійснюватися відповідно до волі більшості, не мав ніякого значення для Німецької революції. Звичайно, взяття влади націонал-соціалістами сталося, як це і годиться в умовах справжньої демократії, відповідно до волі переважної більшості німецького народу. Однак ця більшість, майже одностайну думку якої відбили останні вибори, абсолютно і беззастережно відкинула ті самі принципи демократії і парламентаризму, звернувшись до ідеї авторитарного вождизму.

Німеччина рішуче відкинула демократичну ідеологію – ось той глибинний мотив, через який до цих пір ретельно замовчується справжній характер подій, що відбулися за останній час в центрі Європи. Націонал-соціалістична революція ознаменувала собою повний розрив з філософією, яка живила Велику французьку революцію 1789 року. Остання оголосила основні права людини якоюсь містичною даністю, урочисто затвердила рівноправність і рівність думок і, нарешті, проголосила найвищою цінністю людський розум. Девіз «свобода, рівність і братерство» як якийсь переможний ореол почав свій політ над завойованим ним цивілізованим світом. З точки зору державної політики він знайшов своє зовнішнє вираження у вигляді західних демократій. Фізична інерція і закон натовпу привели до того, що до демократичної формули приєдналася велика частина людства.

Цій раціоналістичній концепції, що визнає лише «відчутний» успіх і визначає істину тієї чи іншої точки зору лише з матеріального числа її прихильників – цій концепції, що ґрунтується лише на тих, які піддаються зважуванню і підрахунку величинах, націонал-соціалізм протиставив нову форму ідеалізму, яку демократичний світ поки не здатний зрозуміти з огляду на глибинні відмінності його внутрішньої природи. Багато, особливо вищих, цінностей, які є святими для демократії і абсолютно невіддільні від її загальної концепції, було розвінчано в новій Німеччині: догматичний примат всього матеріального, цінність абстрактної особистості, абсолютна рівність всіх, що мають людську подобу, визнання волі більшості, успіху і кількості.

Націонал-соціалізм протиставив цим цінностям сили, які неможливо виміряти в метрах або зважити на терезах, сили, які не можна усвідомити одним лише розумом - сили духу і крові! Націонал-соціалістична і демократична ідеології лежать в основі двох інтелектуально і морально відмінних світів. Неможливо побачити і осмислити навіть зовнішні форми нової Німеччини, не спробувавши зрозуміти глибинні корені націонал-соціалізму. Той, хто вважає за можливе задовольнитися лише поверхневими враженнями, не вдаючись у природну сутність націонал-соціалізму, ніколи не зрозуміє повністю того, що відбувається сьогодні в Німеччині. Весляр, що опускає раз по раз свої весла в воду озера, бачить лише кола, що розходяться на поверхні від його рухів. Але якщо він складе весла в човен, і зупинить його хід, він обов'язково помітить над водною поверхнею різноманітне життя, що протікає в глибинах хвиль.

Я хотів би розповісти вам про справжню природу штурмових загонів.

СА є бойовим виявом волі і ідей Німецької революції. Неможливо зрозуміти їх природу і справжні завдання, не усвідомивши справжній характер націонал-соціалістичної революції і цілі, які стоять перед нею.

Ми розуміємо слово «революція» в його найширшому і глибокому розумінні. Революція полягає не тільки в більш-менш стрімкому розвитку подій. Навпаки, революція означає повне перетворення епохи і суспільства, в результаті чого відбувається еволюція умів, яка веде до виникнення нової філософії. Перетворення такого розмаху, як революція в умах, завжди мають вагомі причини, адже вони змітають віджилі, застарілі принципи, які вичерпали себе, замінюючи їх моральним правом і динамічною міццю нової волі. Само по собі володіння станом ніколи не дає ніяких прав і, в набагато меншій ступені, воно надає будь-які привілеї, якщо при цьому воно не несе в собі сил, достатніх для самостійного ствердження. Саме з цієї причини будь-яка філософія втрачає всі права на своє ствердження як універсального світогляду в разі, якщо вона позбулася життєвих сил, що дозволяють їй утримувати своїх прихильників під постійним магнетичним впливом, заважаючи, тим самим, утвердженню нової волі та інтелекту.

Разом з тим це зовсім не означає, що основні принципи колишньої витісненої філософії виявилися раптом абсолютно помилковими. В епоху своєї появи вони були справедливі. Більш того, вони можуть навіть зберігатися поряд з тими формами, в яких знаходять своє вираження нові часи і нова ідеологія. Проблема полягає лише в тому, що в цих умовах вони втрачають колишню привілею накладати на епоху відбиток своєї винятковості.

Еволюція людства схожа на життя окремо взятої людини. Людина народжується, росте, досягає кульмінації розвитку своїх сил, але потім сини і внуки перевершують її в роботі і поступово вона втрачає свою керівну роль в сім'ї. Приблизно так само відбувається і розвиток людства: воно не зупиняється на досягнутих рубежах матеріального і інтелектуального вдосконалення, прагнучи до нових завоювань. У тому випадку, коли ці досягнення зачіпають сутнісні основи концептуальних життєвих форм і цілей, ми і називаємо їх революцією.

У нашому розумінні до числа великих революцій в світі слід віднести становлення християнства, велике переселення народів, винахід друкарства і збройового пороху, відкриття Америки, Відродження, Велику французьку революцію 1789 року, а також подальший тріумф виниклих в її результаті систем, що домінували в світі протягом 150 років: лібералізму, капіталізму, марксизму і демократії. У всіх перерахованих подіях мали місце сильні спалахи духу і волі. Природні феномени живили хід цих подій і при цьому всі революції супроводжувалися аксесуарами, що роблять їх досить схожими між собою: барикадами, відрубаними головами, потоками крові. Ви запитаєте мене: з якого це часу відкриття Америки стало революцією? Я відповім вам: подібні події все одно можуть бути справжньою революцією – революцією, яка може мати як місцеве, так і історичне значення. Головним же тут видається той внесок, який та чи інша подія вносить в еволюцію людського світогляду.

Саме такий вирішальний для людства період ми переживаємо в даний час. Особисто я вважаю, що революційний процес, який відбувається сьогодні і здатний перетворити людство, бере свій початок з 1 серпня 1914 року. Вступаючи в світову війну, людство зовсім не підозрювало, що стане з ним через чотири, п'ять, шість років при виході з цього загального катаклізму, цієї кривавої м'ясорубки. Людина, що вступила у війну, був тип людини, створений епохою ліберально-буржуазної цивілізації – ери економічного процвітання, привнесеного гігантським розвитком капіталізму.

З бійні ж, в яку було увергнуто людство, вийшла зовсім нова людина, життя якої піддавалося постійній загрозі смерті від диявольських винаходів матеріалістичної війни. Ця людина звикла зневажати всіх тих, хто виявився нездатним переможно боротися в ході небаченої і жахливої ​​сутички. У тих гігантських боях світової війни, жертвами якої прямо або побічно стали 12 мільйонів чоловік, і була похована ідеологія Великої французької революції. Саме там – на полях битв Франції і Фландрії – ми повинні шукати ключ, який допоможе нам зрозуміти внутрішній глибинний сенс пережитої нині людством трансформації. На тих страшних полях, на яких загинули мільйони людей, зблякло і розмилося, зіткнувшись зі смертю, все те, що не несе в собі справжньої цінності. Тільки по-справжньому реальне, справжнє і гуманне зберегло свою цінність: все те, що не потребує нічиєї допомоги і підтримки, все те, що має в своїй основі гранітну міцність. Бій – ось ретельна і безжальна перевірка характерів.

Обличчя світу починає проявлятися в своєму новому образі, воно не має нічого спільного з самою війною і аж ніяк не містить в собі призову до неї. Бути солдатом зовсім не обов'язково означає носити форму і зброю. Можна змусити людину носити зброю і наказати йому битися, але при цьому він ніколи не стане солдатом. Також є люди, які все життя належать до армії, які носять шаблю і навіть були на війні, але так і не зуміли стати солдатами. Але є й інші – які ніколи не тримали в руках гвинтівку, які не носили форми, які не вміють марширувати і ходити в строю, однак, це анітрохи не применшує їх солдатських достойностей! Зброя, військова форма, війна – всі ці атрибути, супутні образу солдата – є лише чисто зовнішніми деталями, але вони не здатні самі по собі створити солдата як такого.

Селянин – на своїй скупо родючій землі, матрос – на тендітній палубі свого хиткого судна, шахтар – в земних глибинах, металург – на своєму робочому місці, лікар – біля ліжка хворого, адвокат – на трибуні, поет, вчений, винахідник – всі вони, що ніколи не піддавалися суворій дисципліні і не чули слів наказу, можуть стати солдатами, якщо... Так, всі вони можуть бути ними, якщо розумом і душею розглядатимуть місце, на яке їх визначила сама доля, не тільки як свою професію – але як покликання, не тільки як своє робоче місце і поле діяльності – але і як місце виконання свого обов'язку, як свій обов'язок, виконанню якого вони готові присвятити всі наявні у них сили.

Бути солдатом – означає добровільно приректи себе на підпорядкування закону крові і серця. Військовий дух – це професія Вірності і Віри, це добровільне приречення себе на смерть в ім'я тієї справи, якій служиш. Переконано і з доброї волі не гинуть за ефемерні фантоми! Бути солдатом – це стан душі і менталітету, це ідеалізм! Головне – солдатський дух, а назва місця битви менш важлива! Центральний момент, який вирішує питання – бути бійцем.

Перейнявшись саме цим духом – духом, що не терпить балаканини, особистої вигоди і зримого успіху, а який закликає до глибинної боротьби – деякі люди вважали себе зобов'язаними вилікуватися від ран, нанесених війною. Серед найбільш яскравих представників цієї плеяди я відзначив би нову Туреччину Мустафи Кемаль Паші, нову Угорщину Хорті, нову Італію Беніто Муссоліні, нову Німеччину Адольфа Гітлера. Жоден з вищезазначених народів не зобов'язаний своїм національним відродженням якомусь безкоштовному подарунку долі або сприятливому капризу випадку. Всі вони були змушені енергійно і навіть запекло боротися за саму можливість побудувати це нове життя. Ця боротьба зажадала від них віддати останні матеріальні і моральні ресурси.

Як я вже сказав на початку свого виступу, якщо світ не розуміє чого ми хочемо, то це тому, що він розглядає і бачить речі з абсолютно інших позицій. Часто навіть не обтяжуючи себе необхідністю помічати висунуті націонал-соціалізмом ідеалістичні цілі, вузько і однобічно акцентують увагу на деяких політичних моментах, вважаючи їх єдиними складовими Німецької революції. Вся націонал-соціалістична революція зводиться для цих недоброзичливців лише до фактів створення концентраційних таборів, знищення розкладаючої літератури і антинімецького мистецтва, приведення єврейського елементу в наукових колах в належне процентне співвідношення стосовно його частці в населенні країни, усунення з німецької преси її споконвічних ворогів і ліквідації декількох десятків непотрібних і надуманих партій і коаліцій.

Звичайно, всі ці фактори дійсно грають певну роль в тому, що відбувається. Кілька тисяч єврейських «інтелектуалів» і їх сім'ї втратили базу для свого існування. Кілька десятків тисяч сумовитих суб'єктів, нечиста совість яких заважала їм спати, раптом відчули, що для них настав час «змотувати вудки». Влаштувавшись за кордоном, вони знову присвятили себе «гуманітарній сфері», де швидко викликали до себе антипатію своїми брехливими памфлетами і писаннями проти нової Німеччини – країни, що свого часу надала їм гостинність. Кілька десятків терористів, в боротьбу з якими вступила нова Німеччина, були розстріляні, коли намагалися втекти з концентраційних таборів.

Яке, однак, значення мають всі ці факти? Хіба можна їх порівняти з інцидентами, якими супроводжуються так звані «звичайні» революції? Навпаки, можна тільки дивуватися тій терпимості, яку демонструє націонал-соціалістична революція у відношенні до тих, хто бореться проти неї і її ненавидить. Для революцій є характерним те, що з метою повного розкриття свого новаторського початку вони не соромляться вдаватися до будь-яких засобів, аж до неприкритого насильства. Велика французька революція, що проповідувала філантропію і гуманність, зійшла в результаті на барикади. Тисячі і десятки тисяч невинних людей, що не несуть ніякої особистої відповідальності за ті зловживання, проти яких піднімалася революція, були відправлені нею на ешафот. Вона в буквальному сенсі купалася в крові до такої міри, що всяка цивілізована людина зобов'язана обуритися і повстати в першу чергу проти небачених досі жорстокостей, які обрушилися на безвинних в ім'я Прав людини. І, незважаючи на це, революційна ідеологія зробила своє переможне турне навколо всього світу.

А християнство, – якими засобами поширювалося вони між народами? Або відкриття Америки, – коли воно надало європейцям нове величезне поле для діяльності, вони почали вирізати численні місцеві племена до останньої дитини. Єдиним, що нагадує нині про ці народи, є пам'ятники, які свідчать про високий рівень їх цивілізацій.

Я не хотів би тут нікого звинуватити. Ці приклади я навів лише з метою прояснення однієї істини: кров і груба сила є елементами, характерними для будь-якої революції, незалежно від законів і особливостей тієї епохи, в яку вона протікає, і проповідуваних нею ідей. Взагалі, якщо вже говорити про насильство, жорстокість і потоки крові, до яких довелося вдатися іншим світоглядам, щоб утвердитися, доводиться констатувати, що прийшовши до влади націонал-соціалізм зумів зберегти безпрецедентну в історії революцій єдність і дисципліну. Те, що сталося в Німеччині в минулому році, набагато перевершує собою значення простого факту взяття націонал-соціалізмом влади в свої руки. Хоча, безумовно, саме це взяття влади є реалізацією за допомогою незламної волі, самовіддачі та бійцівського духу кінцевої мети – воно вінчає собою перемогу.

Разом з тим, завоювання влади є лише частковою метою розпочатої нами боротьби. У нашому розумінні воно лише умова, необхідна для того, щоб подолавши внутрішні і зовнішні перешкоди, нав'язані листопадовою системою і веймарською конституцією, націонал-соціалізм зміг нарешті стати реальністю.

Взяття влади націонал-соціалізмом слід розглядати насамперед як завоювання важливого плацдарму, з якого можна почати роботу з ліквідації застарілих за довгі десятиліття і навіть століття світоглядів, які ми – нові німці – вважаємо помилковими. Воно дозволило розчистити місце, необхідне для реалізації нового відродження німецького народу, дало вихід націонал-соціалістичному духу. Німецька революція змінила лише зовнішні форми веймарської держави, в основі яких лежала червоно-чорна система листопада, створила громадську підтримку для націонал-соціалістичного режиму. Йдеться про суто політичну подію, вся важливість якої полягає для нас у факті поставлення переможцем свастики на герб держави. Таким чином, первісна спільність нової держави і націонал-соціалізму полягала тільки в ідентичності зовнішньої емблеми. Це пояснюється тим, що як філософська концепція, повне втілення якої і є метою довгих років нашої боротьби, націонал-соціалізм не має абсолютно ніякого відношення ні до питання про форми державності, ні до питання про носія публічної влади.

Серед націонал-соціалістів чимало щирих борців за націонал-соціалістичну ідею, ентузіастів, готових пожертвувати життя за свою справу – і це незважаючи на те, що приєднання до руху Гітлера не обіцяло їм в колишні часи нічого, крім бойкоту і причіпок, переслідувань і в'язниці, терору і вбивств.

Німеччина не належить до світу націонал-соціалістичної філософії тому тільки, що нею керують нині націонал-соціалістичним способом. Будь-які дії уряду можуть служити лише попередніми умовами для перемоги націонал-соціалістичної концепції. Нав'язати цю думку силою неможливо, оскільки неможливо командувати душами людей, оскільки той, хто хоче стати переконаним націонал-соціалістом, повинен спочатку відчути в собі самому народження нового німця.

Я вам скажу так: система штурмових загонів є палаючим втіленням волі й ідей націонал-соціалістичної революції.

Постараюся висловитися ясніше. Націонал-соціалізм – це не тільки певна спрямованість політичної волі. Головне, він – філософський світогляд, що вимагає для своєї реалізації політичної боротьби. Революція полягає не тільки в зміні відповідних фаз боротьби за владу і навіть не в завоюванні цієї влади – вона передбачає перетворення на базі нової філософії самого німецького менталітету.

Таким чином, націонал-соціалістична революція – це процес філософського виховання; процес, відправна точка якого бере свій початок в глибині століть і мета якого виявиться досягнутою лише тоді, коли останній член німецького співтовариства стане в своїх помислах і вчинках представником і носієм доктрини націонал-соціалізму.

У ті часи, коли Адольф Гітлер починав свою боротьбу за Німеччину, він був солдатом. Згоряючи від сорому, він бачив марксизм в годину вищого лиха країни, підпорядкованої інтересам інтернаціональної партії, яка організувала заколот різного роду покидьків, дезертирів і незадоволених; яка увергнула в бійку багнети бойової армії, яка билася до цього непереможеною далеко від німецьких кордонів. Саме тоді полум'яна мрія змити цю ганьбу і повернути німецькому народові честь, що була віднята у нього листопадовою зрадою злочинців, заволоділа ним, опанувала серце «безіменного єфрейтора» світової війни.

Метою його зусиль стало відродження Німеччини з політичних, економічних і моральних руїн. Він вирішив, що засобом досягнення цієї мети має стати збереження німецької солідарності в тому вигляді, якою вона служила батьківщині в траншеях, її перетворення в психологічну основу німецького відродження. Мета, яку він ставив перед собою, йшла далі знищення тих, на кому лежала відповідальність за крах нації – в першу чергу марксизму.

Це злиття соціалістичної мрії та національної концепції, настільки співзвучне серцю трудящих, які страждають від капіталістичної експлуатації і відчувають себе відчуженими від загальнонаціонального вогнища вищестоящими класами, цей синтез націоналізму і соціалізму, представляли духовну загрозу для течій, які спровокували класову боротьбу, і всього пролетарського Інтернаціоналу, зробивши з останніх смертельних ворогів зародження націонал-соціалізму.

З часу листопадового заколоту 1918 року соціал-демократія, привласнивши собі владу, безроздільно панувала на вулицях і через них в німецькому політичному житті в цілому, силою перешкоджаючи поширенню серед народу будь-яких відмінних від своїх поглядів. Чужому насильству Гітлер, якщо він не хотів відмовитися від проникнення своєї доктрини в маси, був змушений також протиставити закон міцного кулака. З метою охорони своїх зібрань він сформував за допомогою прихильників руху невеликі спочатку охоронні загони. Перша значна спроба марксистів «перевірити правоту» нової доктрини за допомогою кастета зазнала провалу в великому залі Королівської пивної Мюнхена 4 листопада 1921 року, коли 46 націонал-соціалістичних «охоронців» зуміли залишити за собою поле бою в битві проти 800 марксистів. Адольф Гітлер відзначив надзвичайну хоробрість цього маленького війська, яке змогло добитися перемоги над двадцятикратно переважаючими силами червоних, надавши йому почесне найменування «штурмових загонів».

Тим самим націонал-соціалізм раз і назавжди затвердив своє право проводити збори. У жовтні 1922 року він перейшов в наступ проти марксизму з метою зміцнення своїх позицій. В ході «німецького дня» в Кобурзі, який вважався тоді оплотом червоних, штурмові загони здобули перемогу в битві за вулиці міста, зухвало атакувавши значно перевершуючі їх сили. Подальше становлення Руху і його штурмових загонів удосконалювало, одночасно з будівництвом партії, свої дії щодо захисту зборів і партійної пропаганди, змусило ще тісніше згуртуватися людей, всім серцем і життям відданих ідеям фюрера.

Однак для того, щоб підтримувати згуртованість десятків і сотень тисяч людей, необхідно щось більше і сильніше, ніж один лише принцип добровільності. Більш того, революційні сили ризикують перетворитися в недисципліновані банди, якщо їх не організувати в міцні групи, що мають свою уніформу.

Адольф Гітлер починав свою діяльність солдатом. Шлях, на який він вступив, змушував його знову і знову повертатися до боротьби. Сама доля нав'язала йому і його соратникам необхідність підкорятися солдатським принципам. Для того, щоб зв'язати військову форму зі своєю політичною програмою, він створив коричневу армію Німецької революції, побудовану на подвійний основі – авторитеті фюрера і дисципліні підпорядкування.

Боєць штурмових загонів вступає в ці збройні сили німецького відродження по добрій волі. Але з того моменту, коли він одягає коричневу сорочку, йому належить беззаперечно підкорятися законам даної організації, які зводяться до наступного:
– коритися до своєї смерті верховному керівнику штурмових загонів Адольфу Гітлеру;
– майно і кров, тіло і життя – все для Німеччини!

На відміну від численних військових асоціацій Адольф Гітлер подолав поширену ілюзію, згідно з якою нібито можна принести користь своєму руху і своїй батьківщині «граючи в солдатиків» в рамках таємних організацій. З самого початку Гітлер відкинув боротьбу за дріб'язкові цілі, завоювання парламентської більшості і право встановлення кон'юнктурних взаємин з іншими партіями. З тих пір як сім осіб, які не мали ні прихильників, ні преси, ні грошей, заговорили про відродження Німеччини, їх боротьба була спрямована на завоювання повної влади і всього народу.

Їх зброєю в цій боротьбі стали штурмові загони. Ці загони були не бандою сміливих конспіраторів, а армією вірних адептів, буревісників і солдатів – саме тією армією, яка й була необхідна для гігантської битви за душі німців.

Спеціально для виконання цієї місії Адольф Гітлер створив новий тип бійця – солдата політичної ідеї. Відмовившись від абстрактних понять і колишніх традиційних форм, Адольф Гітлер вручив своєму «політичному воїну» червоний прапор зі свастикою – новим, спрямованим в майбутнє німецьким символом, і одягнув його в коричневу сорочку, яка є одночасно і бойовою уніформою, і знаком честі, і похоронним саваном. Надзвичайною яскравістю свого забарвлення коричнева сорочка виокремлювала з мас тих, хто її носить. Вона покликана дозволити всім – друзям і ворогам – здалеку відрізнити члена штурмових загонів – захисника націонал-соціалістичної ідеї.

У період, коли рух мав скромну чисельність і коричневі сорочки були рідкісними, можна було швидко помічати тих, кому вони належать, серед чисельно переважаючих ворожих натовпів. У міру ж того, як коричневі сорочки стали все частіше з'являтися на вулицях, одна їх присутність змушувала відкочуватися все далі і далі ворогів, які швидко усвідомили, що з її носіями жартувати не можна. Те, що спочатку служило лише організаційним інструментом, покликаним принести в маси дисципліну; те, що було задумано спочатку лише як бойова екіпіровка і бойова емблема – коричнева сорочка – стала згодом найефективнішим пропагандистським засобом Руху.

Продовження: Частина 2.