Етологічне, №2

Початок: Етологічне, №1 (https://www.ar25.org/article/etologichne-no1.html)

Про народні пісні...

Для розуміння обраної теми дуже цікаво й корисно проаналізувати народні пісні, в яких відбився багатовіковий досвід вибору супутника життя. З-поміж українських пісень найцікавішою мені видається "Ой, під вишнею, під черешнею":

https://www.youtube.com/watch?v=h-T_KXiSH5Q

За сюжетом вже далеко не молодий, але заможний наречений обіцяє купити молодій дівчині "хатку, сіножатку, ставок, млинок і вишневенький садок" - тільки б вона погодилась вийти за нього заміж! З точки зору нареченого (літнього чоловіка, який знає всі нюанси життя з власного досвіду), все вірно: головне у багатстві, в економічній спроможності родини! Якщо грошики є в кишені - решту необхідного можна купити. Втім, дівчина відповідає, що не хоче "ні хатки, ні сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка". Та й чоловік їй не милий: він бо "старий дідуган, ізогнувся як дуга", дівчина ж "молоденька, гуляти раденька"! І загалом, головне для неї - "на вулиці погулять". Звідси висновок (якого в пісні немає, але який мимоволі напрошується): єдине, чого не купиш за гроші - це молодість... Як там у Леоніда Глібова? "А молодість не вернеться, не вернеться вона..."

Звідси нібито можна зробити висновок, що статок нареченого дівчат не цікавить. Але маємо іншу народну пісню, де фіксується протилежний підхід - "Ой, дівчино, шумить гай":

https://www.youtube.com/watch?v=9EnhAbWgyBU

Її героїня відмовляється виходити заміж за безхатченка і просить: "Постав хату з лободи, а в чужую не веди". Тоді виникає закономірне запитання: що ж вони хочуть, оті дівчата, якщо одній хата потрібна до зарізу, іншій - ні?! Така дуалістичність фольклору може вказувати на те, що:

• дівчата й жінки бувають різними, тому й їхні вимоги до бажаних наречених різняться;
• вимоги дівчат і жінок в різні періоди життя можуть різнитися, причому кардинально (молодій хочеться добряче погуляти, зрілій хочеться заможності).

До цієї роздвоєності повернемось трохи згодом. Поки що можна лише підтвердити, що майновий стан нареченого відіграє неабияке значення при створенні сім'ї. Ось ще одна пісня - "Там, де Ятрань круто в'ється":

https://www.youtube.com/watch?v=ao1puNhbqHY

Тут ситуація розглядається вже з чоловічої точки зору: у дівчини є краса, живі батьки, "рід великий" (а отже, розвинені соціальні зв'язки), і знов-таки "хата біла" (!), До того ж, все, що в хаті, належить дівчині (йде їй у посаг). Сам же хлопець "бідний, безталанний", вся його родина - "шабля, люлька", його брат - це "сивий коник", а сват - "степ широкий". Цікава ця пісня тим, що її героєм є незаможний козак, який явно належить до голоти, не може посвататись до заможної дівчини. Навряд чи є потреба перераховувати пісні, в яких дівчата віддають симпатії хоробрим козакам... але тільки не в даному випадку! Кінь, шабля й люлька - ще не запорука успіху її героя... І знов виникає мимовільне запитання: дівчата й жінки, чого ж ви хочете від своїх наречених?!

Іноді дівочі забаганки й справді є суперечливими настільки, що дівчата самі не знають, чого хочуть. Тим паче, в різні періоди свого життя... Тож у давнину питання вибору нареченого для дочки брали в свої руки старші родичі - насамперед, батьки. В патріархальному суспільстві саму наречену вважали за краще не запитувати, така ситуація відображена в російській народній пісні "Матінко, чого в полі курно?" ("Матушка, что во поле пыльно?"):

https://www.youtube.com/watch?v=mmTCAonbMwc

Її героїня - молоденька дівчинка підозрює, що її їдуть сватати й перелякано звертається до матері. Остання ж явно відволікає увагу дочки, як-то кажуть, заговорює їй зуби, повторюючи як мантри "Дитятко милое, не бойсь, не пугайся" чи "Дитятко милое, я тебя не выдам". Коли ж стається невідворотне й наречену вже благословляють - промовляє з жалем: "Дитятко милое, Господь с тобою!"

Отже, все вирішив батько сімейства, який наказав дружині відволікти увагу дочки аж до того моменту, коли молодих благословили іконою - а після того жодні відмовки вже не брались до уваги. Далі дівчині лишалось вийти заміж за нав'язаного батьками нареченого і жити з ним решту життя. Можна лише припустити, що свого часу через те саме пройшла і матір героїні пісні. А через багато років і теперішня дівчина, у якої народиться своя дочка, так само заговорюватиме зуби і їй...

Але поки що йшлося про жіночу точку зору. З неї ми почали, оскільки в людському суспільстві (як і в тваринному царстві) діє статевий відбір, а в такому разі через фундаментальний принцип незамінності жінки стороною, яка здійснює вибір, є саме жінка. Якщо комусь здається, що пісня "Матінко, чого в полі курно?" фіксує протилежну думку - то це помилкове враження. Адже здійснити вибір її героїні просто не дають, вводячи дівчину в оману. А от в згаданій пісні "Ой, дівчино, шумить гай" є такі слова: "Кого люблю - мій буде". Себто, тільки-но дівчині дають можливість не тільки покірливо схилити голову перед іконою під час благословення, але й висловити свою думку, як вона це право використовує. І тоді старости можуть отримати гарбуза.

А що ж чоловіки?! Як вони здійснюють свій вибір?

Насамперед, необхідно пам'ятати, що переважна більшість чоловіків не обирає собі майбутню дружину, а всього лише робить пропозицію руки й серця. При цьому, щоб не постраждала чоловіча гордість (бо більшість чоловіків дуже чутлива до неї), представники сильної статі заздалегідь прикидають, приміряються до результату: дістануть вони згоду чи відкоша? Тут вже на те, що можна назвати інстинктивним вибором, явно нашаровується вибір розумовий.

Зауваження: дозволити собі обирати жінку може лише дуже обмежене коло альфа-лідерів, за встановлення тісних стосунків з якими жінки навіть можуть влаштувати щось подібне до конкурсних змагань. Саме тому я й не розбирав подібні випадки в перших двох матеріалах, де розглядаються найбільш типові речі.

Хоча, якщо розібратися, то навіть у таких от жіночих змаганнях далеко не факт, що все вирішують виключно чоловіки за результатами змагань! Візьмемо ті ж таки гареми. Всі пам'ятають про інтриги "житія гаремного" з історії Роксолани, спочатку рабині, потім улюбленої дружини, а насамкінець і єдиної дружини султана Сулеймана Пишного?.. Так, за право доступитися до чоловіка між жінками, які там опинилися, відбувалась жорстока конкуренція. Чоловік нібито сам вирішував, з якою наложницею проведе ніч... І все ж таки в гаремах турецьких султанів загальне керівництво здійснювала одна жінка: валіде - матір султана! І щоб наложниця потрапила на гаремні змагання, спочатку її кандидатуру схвалювала валіде... В невеликих гаремах заможників керувала всім старша дружина. Саме вона слідкувала за тим, щоб чоловік суворо дотримувався черговості, в якій він проводив ночі з усіма своїми жінками. Він міг обрати улюблену дружину, та все одно мусив час від часу задовольняти й усіх інших. Якщо ж починалися порушення (наприклад, якусь із дружин чоловік обирав рідше 1 разу на тиждень), все могло скінчитися навіть розбірками у спеціального судді.

Втім, загальний принцип все одно лишається незмінним: обирати собі жінку може лише дуже обмежена кількість чоловіків - бо вони фактично роблять жінці "пропозицію, від якої не можна відмовитись". Решта ж чоловіків робить пропозицію доволі обмеженому "сектору" жіноцтва, а для визначення цих обмежень поряд з інстинктами підключає розум. Тому чоловіки насправді роблять, так би мовити, псевдовибір, який є більш осмисленим. Хоча без своєрідних "накладок" і тут не обходиться. Згадаємо вже не фольклор, а комедію Михайла Старицького "За двома зайцями":

https://www.youtube.com/watch?v=FCVFRgZt8Hs

Її герой - Свирид Петрович Голохвастов розривається між двома протилежними бажаннями. З одного боку, він пропонує руку й серце Проні Прокопівні - "огидній, немов жаба", але багатій нареченій. З іншого боку, розраховує "відводити душу" з незаможною красунею Галею. Бачимо ту саму роздвоєність: логіка, розумовий розрахунок вимагає висватати заможну "жабу" Проню, щоб вберегтися від банкрутства й забезпечити подальше безпроблемне життя, тоді як почуття (інстинкти) вимагають залицятися до красуні Галі. Невідомо, чи вдалось би Голохвастову реалізувати свій план і впіймати обох "зайців". Відомо лише, що завдяки Секлеті він "відключив" розум (напився), через що втратив контроль над ситуацією та припустився епічної помилки - заручився також із красунею Галею. Через що всі його план зазнали нищівного краху...

Втім, чоловічі розрахунки можуть бути спрямовані не тільки на майно чи гроші. В якості прикладу розглянемо чергову фольклорну пісню - знамениту "Тум-балалайку":

https://www.youtube.com/watch?v=SLbJC8pkLuk

За сюжетом, хлопець не спить ночами, оскільки мучиться запитанням: чи до розумної дівчини він має намір посвататися? Щоб переконатися у правильності вибору, хлопець просить кандидатку в наречені розгадати 3 загадки:

• що може рости без дощу?
• що може палати без кінця?
• що може плакати без сліз?

Дівчина дає відповіді на кожну: відповідно - камінь (мається на увазі камінь, що нижньою частиною "вріс" у землю), кохання, серце. Але дві відповіді з трьох хлопця не задовольнили: адже без дощу може рости волосся, а згідно з уявленнями вірян, ніколи не згасає пекельне полум'я... Оскільки відповіді "камінь" і "кохання" можуть вказувати або на недостатню кмітливість дівчини, або на легковажне ставлення до питань віри, юнак робить "контрольний постріл" - задає 4 додаткових запитання:

• що вище від будинку?
• що пруткіше від мишеняти?
• що глибше, ніж колодязь?
• що більш гірке, ніж жовч?

Дівчина відповідає на це: відповідно - димар, кішка, Закон (Тора), смерть. Оскільки третя додаткова загадка також містить релігійний підтекст, і цього разу дівчина не схибила, хлопець зупиняє перевірку гостроти її розуму. Результатами він задоволений - тепер можна свататись.

UPD2 (10.11.2015, 21:10). Існує українська народна пісня з аналогічним сюжетом - "Летів пташок понад воду" (https://www.youtube.com/watch?v=wpR9aAhMgyk). Вона буде проаналізована в наступній частині матеріалу - в "Етологічному, №3".

Що ж, як і жінки, чоловіки також бувають різні! Один ганятиметься за заможною нареченою, другий - за красивою, третій - за розумною і т.ін. Так само один спокушатиме наречену "хаткою, сіножаткою, ставком, млинком і вишневим садком" (тим самим даючи зрозуміти, що майбутнє як самої дівчини, так і їхніх дітей буде забезпечене), другий мовчки розправить дужі плечі, підморгне, пишного вуса підкрутить, третій вибачиться, що ненавмисно штурхонув жінку, бо тільки-но зійшов з власної яхти після довколасвітньої подорожі, четвертий заворожить віртуозною грою на гітарі, п'ятий покаже колекцію дипломів... І так далі, і таке інше. Ярмарок чоловічих пропозицій. В ролі "покупців" (сторони, яка остаточно приймає чи відбраковує запропонований "товар") - жінки...

...і про статистику

Сказане вище підтверджується деякими статистичними дослідженнями. Зокрема, у згаданому в попередній частині цього матеріалу "Трактаті про кохання..." Анатолія Протопопова (http://ethology.ru/library/?id=12) є посилання на масове опитування, проведене в 60-х роках ХХ ст. серед студентів одного з ленінградських (а тоді Санкт-Петербург називався саме Ленінградом) вишів. Студентів обох статей запитували про дві речі:

• які дівчата (чи юнаки, в залежності від статі опитуваного) їм подобаються в житті?
• якою опитувані бачать свою майбутню дружину (або чоловіка, в залежності від статі опитуваного)?

В анкетах для опитування було вказано 14 рис особистості, які пропонувалося оцінити за певною шкалою (на жаль, подробиць автор не наводить). Потім відповіді ранжирувалися, при цьому фіксувалися розбіжності між рангами вподобань в реальному житті з уявленнями про майбутнього партнера по сімейному життю. Результати були зведені в окремі таблиці для юнаків та дівчат:

Відповіді юнаків

Відповіді дівчат

Звісно, таке опитування, як на сьогодні, не є досконалим. На одне з упущень вказує сам Анатолій Протопопов: оскільки за радянських часів етологія вважалася буржуазною лженаукою, в таблицях немає таких важливих критеріїв особистості, як вміння "брати від життя своє" (та й чуже також, аби собі на користь) - що вказувало би на високі рангові амбіції особи в тій чи іншій ієрархії. На мою особисту думку, такий пункт можна було б замаскувати "вмінням зробити дім "повною чашею"... Але навіть цього не було зроблено. І ще я особисто включив би в опитування "вміння готувати страви" - адже "солов'їв байками не годують", та й "шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок"... Втім, цей пункт не включили в опитування, можливо, тому, що в 60-ті роки Комуністичною партією й радянським урядом витримувався курс на розвиток "общепита"?! Хтозна...

Втім, отримані результати є цікавими й корисними навіть у такому вигляді! Адже вони чудово ілюструють дві тенденції, про які йшлося вище:

• вимоги як дівчат, так і чоловіків до представників протилежної статі є дуже суперечливими (якщо хочеться просто "погуляти" - вимоги одні, якщо ж вийти заміж або одружитися - геть інші);
• таких розбіжностей у жінок більше, ніж у чоловіків, й виражені ці розбіжності яскравіше.

Наприклад, для юнаків життєрадісність що подруги, що майбутньої дружини стоїть на другому місці, сила волі - на дванадцятому місці, а в трьох випадках розбіжності в оцінках не перевищують 2-х місць. Серед відповідей дівчат жодна з характеристик близьких друзів (читайте: залицяльників) не збігається за рангом з характеристикою майбутніх чоловіків. Низька (не більше 2-х місць) розбіжність спостерігається лише в одному випадку. Що ж до розбіжностей, то для юнаків висока (10 балів і вище) розбіжність між вказаними характеристиками спостерігається в 4-х випадках, для дівчат - в 7-ми випадках.

Окрім того, як для дівчат, так і для юнаків в лівих колонках (особи протилежної статі, які користуються успіхом в реальному житті) на високі місця вийшли особистісні характеристики, що, на думку Анатолія Протопопова, відбивають певні "первісні ідеали" (себто, ідеали далеких первсних людських суспільств, що перебували в дикому чи напівдикому стані), а в правих колонках (майбутнє бачення партнера у шлюбі) - т.зв. "ідеали сімейного життя", що є більш пізнім людським надбанням. У юнаків 1-3 місця займають, у випадку життєвих симпатій:

• дівоча краса;
• життєрадісність;
• любов до танців.

(Щодо останньої, то Анатолій Протопопов підкреслює зв'язок такої характеристики із шлюбними "танцями" тварин, птахів і риб. Таким чином, якщо дівчина погано танцює чи не любить танцювати, то вона у більшості випадків випадає з поля зору юнаків, як статево недозріла особа, непридатна до "загравань" перед паруванням.)

Для сімейного життя ідеал майбутньої дружини інший:

• чесна, справедлива;
• життєрадісна;
• працьовита.

У дівчат бажаний бой-френд (в сучасній термінології) має бути:

• енергійним;
• життєрадісним;
• красивим.

Ідеал майбутнього чоловіка:

• працелюбність;
• чесність, справедливість;
• розум.

Пасуть задніх кандидатки в подруги юнаків, наділені:

• вмінням володіти собою;
• чесністю, справедливістю;
• високим зростом.

Не користуються попитом кандидатки в дружини, наділені:

• сміливістю;
• любов'ю до танців;
• високим зростом.

Дівчата в останню чергу заведуть бой-френдів:

• які люблять свою роботу;
• є працелюбними;
• вміють володіти собою.

Дівчата в останню чергу вийдуть заміж за тих, хто:

• полюбляє танцювати;
• високий на зріст;
• красивий.

Лишається нагадати, що ці дані є середньостатистичними для радянських юнаків і дівчат 60-х років ХХ ст., тому читачі цього матеріалу мають зважати на цю обставину.

Про примАтивність

З наведеного вище випливає, що юнаки й чоловіки при псевдовиборі подруги, а тим паче дружини й матері своїх майбутніх дітей більше користуються розумом та логікою, а дівчата й жінки при виборі бой-френдів або майбутніх чоловіків більше довіряють інстинктам. У зв'язку з цим постає питання: а наскільки загалом людина здатна контролювати свої інстинкти?

Насамперед, зазначу, що згаданий вище Анатолій Протопопов запропонував для цього таке поняття, як примативність (від лат. primatus - "початковий") - характеристику ступеню впливу інстинктивних мотивацій на практичну поведінку.

За Анатолієм Протопоповим, чим менше людина контролює свої інстинкти, чим частіше віддається на їхній розсуд - тим вища примативність людини. І навпаки: чим менше людина підпадає під дію своїх інстинктів, чим жорсткіше контролює їх і чим частіше користується розумом, тим примативність людини менша.

Сама по собі примативність не пов'язана з рівнем освіти. При бажанні можна знайти людей з вищою освітою, поведінка яких викликає, м'яко кажучи, подив.

І навпаки, поряд із цим можна вказати і на скромних трудяг з ПТУшною освітою, які вирізняються виваженою поведінкою. Як-то кажуть, "народною інтелігентністю". Можливо і те, й інше. Водночас, автор поняття примативності Анатолій Протопопов слушно підкреслює наступні два моменти.

По-перше, примативність різних соціальних груп людей і цілих прошарків суспільства може суттєво різнитися між собою. Також висока чи низька примативність може згодитися чи нашкодити людині, яка належить до тієї чи іншої соціальної групи або прошарка. Традиційно серед діячів мистецтва (артистів, художників та ін.) примативність є високою. Саме тому в творчих колективах та мистецьких угрупуваннях постійно вибухають скандали! Насправді все просто: коли інстинкти контролюються слабко або ж не контролюються зовсім, пристрасті можуть спалахнути при найменших міжособистісних "терках" - і скандал готовий! Або ж згадайте поведінку наших народних депутатів: чим гучніше він кричить з парламентської трибуни, чим емоційніше б'є себе в груди або гамселить колег-парламентарів - тим більше уваги на нього звертають.

І навпаки, в наукових колективах, на технічних виробництвах примативність є традиційно низькою. Це також не дивно: високопримативні люди - нестримані скандалісти рідко вписуються в колективи, що видають вартісні результаті в спокійній діловій атмосфері. До речі, автор цих рядків вже протягом чверті століття спостерігає цікавий феномен: письменники-фантасти недарма виділяються з-поміж інших письменників поміркованою поведінкою - адже серед них багато представників тієї ж наукової чи технічної інтелігенції, які за визначенням наділені низькою примативністю. Ні-ні, скандали та інші "терки" стаються і в середовищі фантастів також, проте ступінь їхнього розжарювання відрізняється від градусу скандалів в артистичному середовищі приблизно так само, як горіння свічки відрізняється від порохового вибуху.

І по-друге, людська психіка влаштована так, що люди звертають увагу, насамперед, на високопримативних осіб, які без коливань дають на публіці волю інстинктам. Хоча при цьому людину можуть не любити, навіть ненавидіти, але її запам'ятають - це точно! Наприклад, людина може не бути фанатом "всеросійського зайки" Філіпа Кіркорова, але відомості про його скандальну сутичку з журналісткою прогриміли скрізь. І навіть те, що під час скандалу фігурувала якась "рожева кофтинка", люди також запам'ятали.

Інший приклад епатажної поведінки (тепер вже серед українських політиків) - це Олег Ляшко. Чому він міцно асоціюється з вилами, люди вже починають потроху забувати. Проте сам факт, що його образ відтепер міцно пов'язаний з цим реманентом, є беззаперечним.

А тепер уявіть, що Кіркоров і Ляшко протягом кар'єри поводились би тихесенько, чемненько, ні з ким би не скандалили... Та хто б їх зараз пам'ятав?! Так, низькопримативні чоловіки зазвичай не запам'ятовуються...

Маленький експеримент: хто може навскидку назвати ім'я зображеного на оцій фотографії чоловіка?!

А між іншим, це Юрій Кондратюк (або Олександр Шаргей) - великий український вчений і геніальний інженер, один з піонерів підкорення Космосу, який розрахував т.зв. "трасу Кондратюка": саме по ній американські космонавти здійснили політ на Місяць...

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%8E%D0%BA_%D0%AE%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

А оце хто:

Не знаєте?! Овва, та це ж Володимир Шухов - геніальний російський, згодом радянський інженер і винахідник. Ажурну радіовежу в Москві на Шаболовці пам'ятаєте?.. Його робота!

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D1%83%D1%85%D0%BE%D0%B2,_%D0%92%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%8C%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87

А може, бодай оцього добродія пізнали?!

А це - Гюстав Ейфель, його Ейфелева вежа стала символом столиці Франції. Як же можна хоч серед ночі пізнати творіння й не пізнати конструктора?..

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%8E%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2_%D0%95%D0%B9%D1%84%D0%B5%D0%BB%D1%8C

Але... Таки справді можна! Бо ці люди були низькопримативними особами, ніякими особливими скандалами за життя не позначились. А тому їх швиденько позабули - на відміну від їхніх сучасників-політиків і діячів мистецтва.

Звідси важливий для нашої теми висновок: при виборі як партнера для которкотермінових зв'язків (подруг чи бой-френдів), так і майбутнього чоловіка чи дружини примативність відіграє неабияку роль! І оскільки інстинктивна поведінка виглядає в очах оточуючих більш яскраво, то високопримативні люди частіше впадають в око і на довше запам'ятовуються, ніж низькопримативні.

Отже, якщо по молодості жінка мала бой-френда, який вирізнявся асоціальною поведінкою, полюбляв горлати непристойності, розпускати кулаки, грубіянити тощо - вона запам'ятає цього "брутального мачо", найшвидше, на все життя. Хоча вийде заміж за працьовитого, чесного, розумного, скромного тихоню. Але випадково побачивши по телевізору Джигурду, подумає з мимовільною тугою: "І той мій колишній був таким самим відморозком..."

Далі буде...

UPD (8.11.2015, 19:30). Щойно під "Етологічним, №1" шановний Миро Продум написав коментар про те, що у арійських народів хлопці та дівчата мали рівні права свататися одне до одного. Я пошукав і таки знайшов наступне:

Право дівчини на сватання

(http://www.rivne1.tv/Info/?id=3042)

Українські традиції - як ми мало знаємо про них. Як власноруч відмовились від знання для розуміння і усвідомлення своїх прав. Що можна говорити, якщо українське суспільство було побудовано за матріархальним принципом. І це не просто слова.
Заглиблюватись у цю тематику я не маю права, оскільки цей блог присвячений вузькій тематиці, але кому цікаво, може ознайомитись з таким матеріалом. Як не дивно, дівчина на рівні з хлопцем мала право свататись. “Прийміть мене, мамо, я ваша невістко,” - такими словами дівчина віталася з майбутньою свекрухою. Головна фігура українського традиційного весілля — мати нареченої, на відміну від російського, де в центрі обряду стояв батько. Роль жінки ніколи не принижувалася, а тим більше, вона заправляла якщо не всіма справами сім’ї, то принаймні, їх більшою часткою.
Підкреслюю: даний звичай був забутий, хоч і зовсім недавно. У той час, як західніші землі від сучасної України намагалися позбутися даного звичаю, в Україні він довго залишався загальноприйнятим. Натомість, хлопці рідко наважувалися скористатися своїм правом свататись (гарбуз пам’ятаєте?). Відмовити ж дівчині означало накликати на себе нещастя. Тому дівчатам майже ніколи і не відмовляли - дівчина пропонувала хлопцеві свою руку не заручаючись його згодою. Сила даного звичаю була настільки великою, що навіть засудженого хлопця могла врятувати саме дівчина, яка захотіла свататись до нього. І лише у XIX ст. роль жінки звелася до такої, як ми всі звикли думати.

Дуже цікаво! Поза сумнівом, це - відгомін прадавніх звичаїв часів матріархату, що засвідчує давність самого українського етносу. Але на українських теренах цей звичай був забутий до кінця XVIII століття. В ХІХ столітті старостів засилали вже тільки хлопці або чоловіки, але не дівчата чи жінки...

Що ж до порятунку засудженого до страти через згоду дівчини взяти його за чоловіка, то цей звичай колись був широко розповсюджений. Наприклад, він згадується в "Соборі Паризької Богоматері" Віктора Гюго: саме таким чином Есмеральда врятувала від повішення П'єра Гренгуара. Але оскільки цей звичай діяв в екстремальній ситуації, я не вважаю за потрібне розглядати його.