Google, психоделіки, медитації: уривок з «Викрадачі вогню. Таємна революція змінених станів»

У видавництві Yakaboo вийшла книга Стівена Котлера і Джеймі Уіла «Викрадачі вогню. Таємна революція змінених станів». Герої видання — філософи та пророки, хіппі та агенти спецслужб, інженери, які вживають мікродози психоделіків, військові, які їздять на медитаційні ретрити, та трейдери з Уолл-стрит, які імплантують у мозок електроди. Platfor.ma публікує уривок з цієї книги – про те, як Google шукав собі керівника і знайшов його в пустелі на Burning Man.

Був 2001 рік... Пейдж із Бріном (Леррі Пейдж і Сєрґєй Брін, засновники Google, – Platfor.ma) мусили прийняти найважливіше кадрове рішення у своєму стартапному житті. Попри те, що вони славилися створенням чи не найсуворішого процесу працевлаштування в усій Кремнієвій долині, відбираючи кандидатів за середнім балом, результатами SAT  і здатністю вирішувати складні задачі в стилі Mensa, засновники розуміли, що їм не вдасться закрити цю вакансію за допомогою самої лише арифметики.

По кількох роках шаленого успіху рада директорів Google вирішила, що компанія стала занадто великою для двадцять-з-чимось-річних Леррі і Сєрґєя. Інвестори вважали, що компанії не завадило би трохи «нагляду дорослих», тож вони розпочали пошуки, результатом яких стало закриття однієї з найважливіших вакансій CEO ери високих технологій.

Цей процес не був легким ні для кого. Після майже року співбесід, за словами Бріна, «ми з Леррі примудрилися відкинути п’ятдесятьох топів Кремнієвої долини». Час збігав. Якби вони невдовзі не знайшли рішення, то лише б довели, що рада директорів мала рацію: вони не вигрібали.

У процесі пошуків нового генерального директора Пейдж і Брін дійшли висновку, що їм треба змінити звичну стратегію відбору. Резюме не мали жодного значення. Технічний рівень був більш-менш зрозумілим сам собою: у Долині мешкало достатньо розумних людей, здатних керувати вагоном кодерів. Проте у місті, повному нестандартних особистостей, вони мусили знайти когось, здатного відкласти еґо вбік і зрозуміти, чого потребував Google. За словами Джона Маркоффа виданню New York Times, когось, хто міг би «приструнити понти і самопотурання у Google, не відлякавши при цьому геніїв».

У разі правильного вибору пошукова служба залишилася б їхньою щонайменш на наступні десять років. Помилка означала б утрату контролю над власною компанією. Догралися. Назад — в аспіранти!
 

Отож, у пориві відчайдушного натхнення, Пейдж і Брін звернулися до незвичного процесу відбору — жорсткої фільтраційної системи, разюче подібної і водночас дуже відмінної від BUD/S (система тренування і відбору елітних бійців, морських котиків США, – Platfor.ma).

Як і в «пекельному тижні» загону морських котиків, фіналіст відбору на посаду директора Google мав провести п’ять безсонних днів і ночей, витримуючи пекуче сонце, лютий холод і безліч VUCA-ситуацій безперестанку. Потенційний лідер, на межі своїх фізичних і психологічних можливостей, не мав би де сховатися. Чи закрився б він у собі? А чи злився б із командою? Звісно, існувала певна різниця. На відміну від пляжів Сан-Дієґо, де проходять випробування потенційні морські котики, біля пляжу, який мали на думці Пейдж і Брін, за останні 15 000 років не з’явилося жодної водойми. Це було висохле озеро посеред гірського хребта Блек-Рок у Неваді, місце проведення Burning Man — одного із найдивніших обрядів переходу сьогодення.

«Обряд переходу»— невипадкове формулювання. Цей гучний швидкоплинний карнавал із десятками тисяч учасників має власні дивакуваті звичаї, екзотичні ритуали і палко відданих прихильників. Це сучасний Елевсин, вакханалія, вечірка з нагоди кінця світу — вибирайте, що вам до вподоби. Так чи сяк, а правди не заперечиш: там щось відбувається.

Пейдж і Брін були постійними і завзятими відвідувачами Burning Man. Компанія, що задавала тон в уявленні про комфортні умови для працівників, пропонувала безкоштовні автобуси до місця події. Упродовж багатьох років двоповерховий атріум у будівлі № 43 — штаб-квартирі Google— прикрашали зовсім не почесні грамоти чи тікерні монітори, а фото ґуґлерів у стегенних пов’язках, що танцюють із вогнем, та їхніх еклектичних мистецьких проектів з Burning Man.

До речі, найпершим ґуґлівський дудлом, опублікованим наприкінці літа 1998 року, була кострубата фігура самого Burning Man . Намальований у формі двох дужок і розміщений за другою жовтою «O» в «Google», цей таємний знак повідомляв поінформованим користувачам, що Пейдж і Брін покинули Пало-Альто  і вирушили назустріч безплідним землям Невади — і біс із тим аптаймом.

Отже, коли засновники дізналися, що Ерік Шмідт, сорокашестирічний ветеран Sun Microsystems, комп’ютерник зі здобутим у Берклі докторським ступенем, єдиний із фіналістів, який вже бував на фестивалі, вони переглянули свої рейтинги і зателефонували йому. «Ерік був єдиним, хто їздив на Burning Man,— розповів Брін Доку Сірлзу, тодішньому гарвардському стипендіатові. — Ми вирішили, що це важливий критерій».

Стенфордський соціолог Фред Тернер погоджується і твердить, що популярність фестивалю у Кремнієвій долині пояснюється тим, що він несе досвід колективної свідомості в маси: «[Він] перетворює роботу інженера на колективний професійний екстаз». Один із «піддослідних» Тернера, працівник Google, розповідає про свій досвід у команді піротехніків: «[Ми були] дуже зосередженими, малослівними, відкритими до будь-чого… жодного еґо. Ми співпрацювали дуже тісно… Мені сподобалося «відчуття потоку» в команді: тривале екстатичне відчуття міжособистісної єдності і відсутності часу було спільним для нас упродовж усього процесу».
 

Як і клацання перемикача у морських котиків, «колективний професійний екстаз» ґуґлерів спирається на зміни мозкової активності. «Відвідування фестивалів на кшталт Burning Man, — пояснює професорка нейропсихології Оксфордського університету Моллі Крокетт, — заняття медитацією, перебування в потоці, як і вживання психоделічних наркотиків, спирається на однакові механізми. Більшість із цих процесів призводять до активації серотонінової системи».

Але не лише серотонін є основою групового досвіду. У таких станах усі нейроактивні сполуки, рівень яких підвищується,— серотонін, допамін, норадреналін, ендорфіни, анандамід і окситоцин — відіграють важливу роль у соціальному зближенні. Норадреналін і допамін підтримують романтичне кохання, ендорфіни й окситоцин пов’язують матір з дитиною, а друга — з другом, анандамід і серотонін зміцнюють почуття довіри, відкритості й близькості. Коли всі ці сполуки течуть у венах одночасно цілої групи людей, виникають тісніші зв’язки і посилена взаємодія.

Саме таку посилену взаємодію, такий колективний професійний екстаз Пейдж, Брін і багато інших працівників Google знайшли у тій пустелі. То був змінений стан свідомості, який давав змогу краще працювати разом і наповнював відчуттям, що будь-який новий лідер має просто знати, що він робить. Якщо Шмідт зміг витримати жахливу спеку, пилові бурі, безсонні ночі і фестивальну відірваність штибу нам-пофіг-хто-ти-такий, ймовірно, він здатен стати тим, хто допоможе їм виростити мрію, а не вбити її.

Чи спрацювало це? Чи могли гуляння у чорта на рогах прорахувати бажаний результат краще за будь-який алгоритм? «Ми відвезли Шмідта на Burning Man передусім для того, — пояснює Салім Ісмаїл, посол Університету сингулярності в світі й старожил Кремнієвої долини, — щоби подивитися, як він поводитиметься посеред дикої пустелі. Чи зможе він дати раду з новою, нестабільною ситуацією й екстремальною креативністю? Чи зіллється він із командою, а чи стане їм на заваді? Ось що вони довідалися під час тієї поїздки: це був один із найбільших талантів Шмідта. Він був надзвичайно гнучким, навіть у складних ситуаціях. Він пристосував свій стиль керівництва до їхньої культури, не зашкодивши їхній геніальності, і підніс Google до небачених висот».

Поглянемо на статистику. Коли Google узяв Шмідта на роботу в 2001 році, ширилися чутки, що дохід компанії становив $100 млн. Десять років потому, коли Шмідт, зрештою, повернув Пейджу віжки генерального директора, дохід зріс до $40 млрд.

Це майже 40 000% повернення на інвестиції. Пейдж і Брін посіли дев’ятнадцяту і двадцяту позиції у списку найбагатших людей за версією Forbes, а Шмідт — один із дуже небагатьох незасновників, не-членів родини, кому вдалося стати мільярдером завдяки опціонам. Що таке 40 000% повернення на інвестиції? Навіть для Google, який славиться своїми скромними цілями на кшталт покращення процесів у десять разів і організації інформації в цілому світі? Навряд чи є щось ближче до безцінного.

Що ж відбувається насправді? Чому Google і загін морських котиків, одні з найпродуктивніших організацій у світі, мусять вдаватися до імпровізованих методів, аби знайти такі потрібні їм навички наступного рівня? Зрештою, Пейдж і Брін належали до найрозумніших аспірантів в історії Стенфордського університету. Створену ними в Google команду було відібрано за здатністю вловлювати невловиме. Вже у 2001 році компанія купалася в грошах. Якби вони могли змайструвати чи купити краще сільце на таланти, то неодмінно використали б його для наступного директора.

Тим часом бюджет DEVGRU для пошуків нових висот є бездонним. Лише на боєприпаси ці вояки щороку витрачають стільки, скільки вся морська піхота США. Тож їм було непросто визнати, слідом за командиром Річем Дейвисом, що змінений стан свідомості, по-перше, потрібен для успішної місії, а по-друге, він є чимось до дідька химерним, чимось, що вони шукали за допомогою виснаження людей, але чого не могли їх навчити. Це не надто логічно.

Це тому, що екстаз є не надто логічним, як не дивися. Він залишається потужним відчуттям, місцем далеко за межами нашого нормального стану, тим, що письменник Артур Кларк називав «достатньо розвиненою технологією» — настільки, що вона здається нам магією.
 

Із цього погляду легко зрозуміти, чому Google вибудував свою мапу талантів на надійних і очевидних речах: середній бал, стандартизовані тести і рівень IQ. Інженерам це зрозуміло. Вони так мислять. Морські котики також славляться своєю практичністю. Коли щось — уперше чи багато разів поспіль— не працює, вони знайдуть ліпше рішення. Крім того, в їхній культурі мачо почуття не користуються популярністю. Що ж тоді казати про почуття екстазу? Ніхто й не гляне в його бік. Принаймні, доки DARPA  (Агентство передових оборонних дослідницьких проектів у США, – Platfor.ma) не винайде для цього імплантат.

Тож, десять років тому Google і морські котики опинилися у схожій ситуації: дві компанії з високою продуктивністю полювали за дивним набором навичок, якого вони не могли ані назвати, ані навчити.

За останні десять років наука і технології подолали цей перевал. Емпіричні докази прийшли на зміну методу спроб і помилок. Це дає нам можливість по-новому підходити до екстазу. Проте перш ніж зануритися в історії, нам потрібно навести лад із термінологією.

Коли ми кажемо «екстаз», ми говоримо про дуже специфічний діапазон змінених станів свідомості. Першим є стан потоку, ті «моменти в зоні» (зокрема й груповий потік), які морські котики відчували під час захоплення Аль-Вазу, а працівники Google опановували в пустелі. Далі споглядальні й містичні стани, в яких спів, танець, медитація, сексуальність і— віднедавна— носибельні ґаджети використовуються для відключення свідомості. Нарешті — психоделічні стани, у випадку яких нещодавнє відродження легальних досліджень веде до найбільш інтригуючих фармакологічних відкриттів за останні десятиліття. Разом ці три категорії визначають нашу територію екстазу.

Звісно, ці три категорії можуть видатися дивними сусідами. Однак у минулому столітті ми здебільшого розглядали їх саме так. Стани потоку зазвичай асоціюються з митцями і спортсменами, споглядальні і містичні стани належать шукачам і святим, а психоделічні досліджували у хіпі і рейверів. Та за останні десять років, завдяки прогресові когнітивної науки, ми отримали змогу відхилити завісу і довідатися, що ці на позір непов’язані феномени мають напрочуд багато спільного у контексті нейробіології.

Звичайний стан свідомості створює передбачувану і постійну картину в мозку: рівномірна активність у префронтальній корі, високочастотні бета-хвилі та постійне надходження гормонів стресу — норадреналіну і кортизолу. Під час описаних нами35 станів ця картина помітно змінюється. Замість рівномірної активності у префронтальній корі спостерігаємо, як певні ділянки цього відділу мозку стають гіперактивними, а інші — гіпоактивними.

Водночас мозкові хвилі сповільнюються і перетворюються зі збуджених бета-хвиль на мрійливі альфа- і глибокі тета-хвилі. З нейрохімічного погляду, на зміну гормонам стресу — норадреналіну і кортизолу — приходять допамін, ендорфіни, анандамід, серотонін й окситоцин, які підвищують продуктивність і дають нам відчуття насолоди.

Попри те, що ці стани видаються такими різними на перший погляд, нейробіологічні механізми, на яких вони базуються, — інакше кажучи, важелі, що натискаються у мозку, — є дуже схожими. Розуміння цього дає нам змогу налаштовуватися на змінені стани із небаченою точністю.

Розглянемо одну із найпростіших і найдавніших екстатичних технік — медитацію. У минулому, якщо ви хотіли застосувати медитацію для досягнення стану, в якому зникала ваша самість, ви мусили займатися десятиліттями. Чому? Бо ваша мета полягала лише у якомусь особливому відчутті. Досягти його було так само складно, як грати в дартс із зав’язаними очима. Однак сьогодні дослідникам відомо, що центр цієї мішені корелює зі змінами у мозковій активності—приміром, зі зниженою амплітудою бета-хвиль і підвищеною амплітудою тета-хвиль,— а це відкриває безліч нових можливостей для тренування.

Замість відстежувати дихання (чи промовляти мантру або розмірковувати над коаном), тепер можна під’єднатися до приладу біологічного зворотного зв’язку, який спрямовує мозок прямо у діапазон альфа- і тетахвиль.

Це досить просте регулювання електричної активності, але воно може покращувати навчальний процес, даючи змогу професіоналам досягати бажаних результатів за місяці, а не за роки.

Для організацій на кшталт загону морських котиків і Google такі досягнення означають можливість абсолютно інакшого підходу до високої продуктивності. Вони вийшли за межі своїх попередніх досліджень і шукають екстаз із такою точністю, про яку ще десять років тому й подумати було неможливо.