Гоп-політика, гоп-журналістика, гоп-релігія – державна субкультура Росії (+аудіо)

Аудіоверсія: Гоп-політика, гоп-журналістика, гоп-релігія – державна субкультура Росії

Гопникам важливо не стільки пограбувати (хоч і це для них "справа свята"), скільки покуражитися, випустити агресію, пише Михаил Эпштейн у своїй статті в Новой Газете.

Це не просто піднімає їх у власних очах, а й становить основу їхньої ідентичності і душевного комфорту. Такі цінності, як право, свобода, чесність, праця, інтелігентність, викликають у них сміх і презирство; а підлість і зрада, навпаки, схвальний регіт. Їх modus operandi – «підставити», «кинути», «розвести», «злити», «хапнути»...

Є дві версії походження цього слова. Перша: від «гоп» – стрибнути, підскочити. Вулична шпана нападає раптово – вистрибує з-за рогу. За поясненням Даля, «гоп» – це стрибок або удар і, відповідно, заохочувальний вигук при стрибку. «Не кажи гоп, поки не перескочиш». Звідси такі жаргонізми як «гоп-стоп», що позначає вуличний грабіж, або «гоп-скок» – назва замітки Максима Горького про пограбування перехожого московськими безпритульними.

Інша версія: «гоп» – це абревіатура. В кінці XIX століття в приміщенні сучасного готелю «Октябрьский» на Ліговському проспекті в Петербурзі було створено Державне товариство нагляду (Государственное общество призора – ГОП), куди доставляли безпритульних дітей і підлітків, що займалися дрібним грабежем і хуліганством. Після революції в цій будівлі було організовано Державний гуртожиток пролетаріату – знову ж ГОП (Государственное общежитие пролетариата) – для тих же цілей, причому число малолітніх злочинців в цьому районі тоді різко зросло.

Загалом, між цими двома версіями нема істотного протиріччя.

І ось цей агресивно-куражистий стиль поведінки недавно став дедалі помітніше проникати в різні сфери суспільного життя. Тепер до їхніх назв можна сміливо приєднувати приставку «гоп», оскільки всі вони просякнуті Гопництвом.

Візьмемо дипломатію – галузь, здавалося б, зовсім далеку від гоп-звичаїв. Але коли російський надзвичайний і повноважний посланник на засіданні Ради безпеки в ООН (12.04.17) почав ображати британського представника: «Подивися на мене! Очі не відводь, що ти очі відводиш?» – стало остаточно ясно, що перед нами вже є новий різновид цієї старої професії: гоп-дипломатія. До цього можна віднести й улюблену репліку «дебіли, б...» міністра закордонних справ (на прес-конференції з його колегою із Саудівської Аравії).

Гоп-політика. Власне, вся міжнародна політика, починаючи з приєднання Криму, – те, що російські стратеги іноді важливо називають геополітикою – це по суті гоп-політика. Новизна її лише в тому, що такий відвертий розбій, коли одна держава не просто вторгається на територію іншої, а й привласнює її частину собі, – дійсно є новиною сучасного світу (після Другої світової війни).

На мене особливо сильне враження справив недавній епізод політичного гоп-скока. Один з головних осіб держави проявляє батьківську турботу про міністра: як би не застудився дорогий товаришу в осінні холоди, «треба курточку якусь». А потім передає подаруночок: «кошичок забири». Під цю курточку і кошичок з ковбаскою – суцільно зменшувально-пестливі слова, прямо щедринский Порфирій Головльов, – сверхзначуща особа веде таємний аудіозапис на виданій ФСБ апаратурі, щоб засадити друга-колегу у в'язницю. Гопництво на вищому рівні: налетів з-за рогу з привітним обличчям і фінкою в кишені. Я вже не кажу про Гопництво проти опонентів режиму, яке заохочується на державному рівні.

Гоп-журналістика транслюється по всіх гоп-каналах. Часом кажуть, що це взагалі не журналістика, а пропаганда. Ну тоді і післякримскую політику потрібно називати не політикою (мистецтвом управління), а якось інакше.

Мені здається, що доречніше все-таки залишити за цими видами діяльності їхню традиційну назву, а те, у що вони перетворюються (аж до повної протилежності собі), позначити приставкою «гоп». Гоп-журналістика видає себе за збір та поширення інформації, але ж вся їхня функція – згвалтувати істину і виправдати насильство. І говорить вона в хвилину відвертості такою ж мовою, як і гоп-дипломатія. Телеведучий під час дискусії підбігає до американського журналіста і хапає його за піджак: «Ти, що, думаєш, я тільки на словах можу? Що мене провокуєш? Я тобі сказав сидіти? Сиди!»

Гоп-телебачення прекрасно доповнюється іншими видами гоп-комунікації за допомогою новітніх технологій. Армії тролів (не кажучи вже про хакерів) щедро оплачуються з держбюджету. Це все та ж гоп-стратегія: налетіти нишком, обплювати, образити – і сховатися. Не регулярна армія під прапорами, не борці за ідею, а дрібна шпана, яка налітає юрбою – а потім розбігається хто куди.

Гоп-економіка під видом господарської діяльності привласнює собі її об'єкти: корупція в усіх ешелонах влади: відкати і хабарі, вілли і яхти, мистецтво «віолончелити», одним словом, «це вам не Дімон».

За даними Національного бюро економічних розслідувань США, офшорний капітал росіян в три рази перевищує рівень валютних резервів країни. Громадяни зберігають в офшорах суму, рівну 75% валового національного доходу (ВНД), обсяг резервів становить 25%.

І, звичайно, гоп-економіка – це переливання бюджету на військові витрати за рахунок медицини, освіти і науки, рівень яких катастрофічно падає. Гопнику кастети потрібніші, ніж книги.

Особлива пікантність гоп-економіки в поєднанні з гоп-політикою в тому, що за санкції, накладені на правлячу верхівку, доводиться розплачуватися всьому населенню країни. На американський закон Магнітського (проти корупції) відповіли асиметричним законом Діми Яковлєва (про заборону на усиновлення дітей іноземцями). Найбільших олігархів, друзів президента, які потрапили під західні санкції, звільняють від податкового тягаря, більш того, повертають їм раніше сплачені податки.

Гопництво - це завжди асиметрична відповідь. Зірвалася угода або підставили кореші – зігнав злість на вулиці, побив перехожого або затягнув у під'їзд дівчину. Ця манера гопоти карати слабких за свою поразку від сильних називається «бомбити Воронеж».

Ще одна, досить несподівана сфера діяльності для гопництва – це релігія, де теж все помітніше вимальовується хуліганська, агресивна, бандитська складова.

Колись, в 1990-і роки, релігія отримала приставку «поп-», що позначає її масовізацію і комерціалізацію. «Поп-релігія» – знак підприємливої ​​популярності, яка розрахована на сприйняття масовим суспільством в тому ж сенсі, як «поп-музика» або «поп-арт».

Поп-релігія – це релігія на потребу мас, інструмент магічної або психічної маніпуляції для отримання практичної вигоди. У 1990-і і 2000-і рр. священики постійно засідають на презентаціях товарних бірж, акціонерних товариств, політичних асоціацій, літературних журналів і кінофестивалів. Страшнувато, якщо той самий владика і пастир, який готує твою душу до стояння на Страшному Суді, ходить по космодромах, стадіонах або заправних станціях і, розмахуючи кадилом, освячує все, що завгодно: від м'яча до ракети. У тому числі і ядерну зброю.

Раніше ці божі слуги в основному загадково мовчали, не втручались в те, що відбувається, але надавали своєю присутністю відтінок вищого значення і благодаті. Однак, за останні роки поп-релігія перейшла до більш войовничих дій, перетворюючись в гоп-релігію.

Найбільш помітний її прояв – діяльність «православних активістів», нападників на виставки, кінотеатри, які загрожують діячам культури, – всім, хто наважується свободу творчості ставити вище партійно-конфесійних догм і до кого натхнення приходить від Бога, а не від патріарха або Синоду.

Якщо в поп-релігії переважала комерція, то в гоп-релігії – агресія і мілітаризм, яка, втім, не відмовляється і від комерційних завоювань і рейдерських захоплень державної власності.

Російська гоп-релігія – це спроба перетворити православ'я в релігію війни за зразком ісламу, а за можливості й зімкнути з ним ряди. Перш за все, проти «гнилого» західного християнства, яке застрягло на цінностях милосердя, любові до ближнього, прощає гріхи «райдужним», благословляє ворогів і охоче приймає іновірних.

Ряди гоп-релігії поповнюються з позацерковних і навколоцерковних кіл, але і сама церква устами своїх первосвящеників не поспішає їх засуджувати, а мовчанням – заохочує. По суті, об'єднується з ними в агресії проти світської освіти, науки і культури, в нехтуванні самої конституції, яка стверджує відділення держави від церкви.

Справа в тому, що гопництво веде подвійну гру. На противагу чесному криміналу, воно весь час петляє навколо кордону законного / злочинного, уникаючи відкрито його перетинати. На відміну від злочинного співтовариства, гопники частково інтегровані в нормальне життя, чомусь вчаться, десь працюють. Вони вчиняють злочини час від часу, спорадично, контекстно, що дозволяє небезпечно наближатися до «мокрих» справ, але при цьому виходити сухим з ​​води. Днем такий гопник сидить в якійсь бойлерній або майстерні, а ввечері йде на вулицю промишляти і наводити жах.

На сучасному жаргоні, це – гібридність. Наприклад, при гібридній війні країна-гопник використовує приховані операції, диверсії, кіберзлами, найманців і повстанців, але при цьому намагається більш-менш правдоподібно заперечувати свою залученість в конфлікт, акуратно голосує на всяких асамблеях, виступає проти подвійних стандартів і втручання в чужі справи, загалом веде себе мало не як відмінник, щоб під покровом темряви знову смачно покуражитися, нагнути, принизити.

Гоп-політика, гоп-економіка, гоп-журналістика, гоп-релігія теж по суті гібридні: вони дотримуються законів в одній сфері, щоб створювати собі алібі при порушеннях в іншій.

Ці фасади, фейки, вивіски нікого не обманюють, але як би покликані заспокоїти нервових спостерігачів і потенційних жертв: ні, ми не розбійники, ми тримаємо себе в рамках і виходимо на промисел тільки вечорами.

В результаті такого розмаху гоп-рухів вся країна сприймається як гоп-держава, яка імпотентна в плані творення, але підживлює свою гординю великими і малими капостями щодо інших держав. Нема ані сил, ані розуму на те, щоб внести вклад в науку і культуру, зміцнювати здоров'я народу, будувати дороги, прокладати шляхи до інших планет, об'єднувати людство великими творчими проектами. Зате залишається радість вуличної шпани: бити вікна, залазити в чужі двори, втручатися в чужі вибори, підкуповувати правлячу еліту інших країн, радіючи будь-яким невдачам демократичних і правових інституцій і намагаючись отримати вигоду від усіх людських слабостей.

Як наслідок зрілої самосвідомості епохи гопництва, воно – гопництво – готує пам'ятник саме собі. Причому там, звідки воно й пішло, де виникли дореволюційний і радянський ГОПи. За повідомленням «РІА Новини», скульптурне зображення гопника пропонується встановити в Петербурзі. Звідти і рушили в російську владу пітерські, перетворивши гоп в явище всесвітнього масштабу.

Це поки що тільки проект, пам'ятник «нерукотворний», але вже очевидний кураж самих планувальників – співвіднести його з Олександрійським стовпом. Зрештою, за логікою історії виявляється, що сто років тому скинули царя, щоб на його місці поставити гопника.

Можна було б і далі перераховувати різноманітні види сучасного гопництва: гоп-спорт (чого варта одна лише історія «сеченосців»!), гоп-наука (новітній герой якої – міністр культури, «історик»!)... Але і так очевидно: на зміну хіппі і яппі та іншим субкультурам приходять гоппі. Нова молодіжна «субкультура»? Ні, вона не згодна бути «суб» і претендує на звання «супер»: всевіковою, вседержавною і – за можливістю – всепланетною.

Додатково: Гопники, тобто пацани – об’єднуюча культура новосформованого етносу «росіяни» (дослідження)