Інформаційні технології виступають в ролі підсилювачів соціальних процесів. Це значною мірою зачепило світові процеси етнотворення і націотворення. Найяскравішими прикладами є Каталонія, Шотландія, Гонконг.
Нагадаємо, що етноси є самобутніми спільнотами «своїх людей», спроможними до відтворення у нащадках. Етноси прагнуть стати націями. Нації – це самокеровані етноси, які живуть «своєю головою»: вони мають власну організовану еліту і власну державу.
Етноси є відкритими динамічними системами: нові етноси виникають з середовища існуючих етносів або асимілюються (розчиняються) серед них і зникають. Це довготривалий процес, проте інформаційні технології його значно прискорюють.
Новітнє етнотворення в Україні прискорюється не лише переходом до інформаційного суспільства, а й війною з Росією. Український народ, який веде свій родовід ще від Трипілля, тобто з середини VI тисячоліття до нової ери, нині переживає чергове етнічне оновлення. Воно виявляється у формуванні новітнього українського «етносу добровольців і волонтерів» – «нового козацтва», подібно до того, як це було 5 століть тому. Це природний, внутрішній процес, який відбувається всупереч застарілій етатичній державній машині.
Не менш активно відбувається етнотворення в Росії. Але, на відміну від України, російське етнотворення є продуктом активної державної політики Москви – метрополії СРСР і Російської Федерації. Сенс цієї політики полягає в тому, щоб перетворити багатоетнічне населення РФ на єдиний етнос з назвою «росіяни». Проект «росіяни» є логічним продовженням сталінського проекту «совок» і доведенням його до завершеного стану. Про це ми вже говорили у статті Народ плямистої гієни і фейкового ведмедя: про справжній тотем Росії. Етнічним ядром російського етносу – «росіянами першого сорту» – є «русскіє» (московити, москалі).
Головними інструментами формування етносу росіян є російська мова і російська культура. З російською мовою зрозуміло: згідно з концепцією «русского міра», Росія там, де лунає російська мова. Але яка культура спроможна об’єднати населення Росії, яке має різноетнічне походження і навіть належить до різних великих рас?
Відповідь дає дослідження, проведене у 2014 році Центром проблемного аналізу та державно-управлінського проектування (Москва), присвячене молодіжним субкультурам в сучасній Росії («Молодежные субкультуры в современной России и их социализирующий потенциал». Часть первая / Доклады Центра проблемного анализа и государственно-управлеческого проектирования. Вып. 11. М.: Научный эксперт, 2014. 72 с.). Про нього ми вже говорили у статті «У Росії живе 50 мільйонів гопників – дослідження московського центру». Автори дослідження звертають увагу на експансію гоп-культури та її проникнення у вищі страти суспільства: «Всередині гопників виникли міні-субкультури – напів-гоп і чави, які є представниками середнього класу, але зі світоглядом і цінностями гопників» (с. 62). Якщо більша частина субкультур, що з’явилися в сучасній Росії, зародилися в США, Великобританії чи Японії, то гопники є суто вітчизняним феноменом (с. 63).
«Викликає тривогу, що єдина субкультура, яка може стати ядром російського суспільства, – це гопники. Сьогодні саме їхні сленг і стиль стають загальноприйнятими. Через гопників тюремні «поняття», які регулюють норми закритої тюремної субкультури, поширюються на все суспільство. До гопників (за способом поведінки і світоглядом) фактично належать не тільки напівкримінальні підлітки, але часто і «менеджери середньої ланки», частина середнього класу і чиновництва. Це можуть бути досить забезпечені люди, але в спілкуванні і в стилі – ті ж гопники «з підворіття». Агресія, звичка жити і нападати «зграєю» і впевненість, що головне – бути «крутим пацаном», стають нормою для значної частини російського суспільства» (с. 64) – читаємо в дослідженні.
«Це дуже велика спільність, яка налічує мільйони осіб і включає людей різних поколінь – від підліткового віку до тих, кому за сорок. Крім того, в останні роки вона починає впливати на поведінку, стиль, світогляд середнього класу, представники якого в цю спільність раніше не входили. Гопники вбудовуються в соціальну систему, знаходять хорошу роботу, а разом з ними на особливий манер засвоєна кримінальна культура починає проникати в молодіжну культуру в цілому» – пишуть у статті 2015 року Сергій Кара-Мурза і Оксана Куропаткіна.
Гопники називають себе «пацанами», тому для позначення гоп-культури ще існує термін «пацанська культура». Ось що писав про неї російський філолог Михайло Дьячок ще у 2007 році: «Пацанська культура не є чимось новим, що виникло останнім часом. Навпаки, вона є логічним продовженням і розвитком культури “простої” радянської людини. Понад те, вже протягом кількох останніх років ця культура наполегливо позиціонується як культура власне російська, що протистоїть західній і східній культурам. На це багато в чому спрямовані зусилля засобів масової інформації, кіно, масової літератури, і, незважаючи на всю позірну абсурдність цієї претензії, подібний маніпулятивний підхід вже починає приносити свої плоди...
Це їм – пацанам – присвячуються вітчизняні блокбастери, вони регулярно фігурують у ЗМІ, вони присягають Батьківщині, на їх міцних плечах тримається наша культура і наше майбутнє. Так прийнято вважати. Тому що “пацани” або “гопники” або “дворова субкультура житлових масивів” – і є ті самі діти пролетарської Росії, яким “скрізь у нас дорога” і шана. Пацани – патріоти Росії. Вони слухають нашу музику, вболівають за наш футбол, купують наше пиво, курять наші сигарети, нюхають наш клей. У пацанів є своя мова, своя риторика, свої закони, своя жестикуляція.
Головна особливість сучасного етапу розвитку вульгарної культури і пацанів як найбільш характерних її представників полягає в тому, що в даний час відбувається активна легалізація цієї культури. Однак дослідника проблеми при цьому ніяк не покидає думка про те, що подібний розвиток веде в якийсь дуже темний глухий кут, з якого буде дуже непросто вибратися. І це незважаючи на те, що сьогодні пацани – гордість і слава нашої батьківщини, вони сидять в уряді, вони беруть участь у виборах, вони, розпальцьовані і недолугі в кожному слові, вирішують, як повинні жити всі інші і нав’язують нам свої ідеали, свою феню і свої “поняття”. Вони встановлюють закони, фінансують культурні проекти, керуючись своїми, пацанськими уявленнями про прекрасне, виступають перед публікою, жертвують на будівництво храмів і фігурують у світській хроніці» (М. Т. Дьячок. Пацан: слово и понятие. – Политическая лингвистика. – Вып. 2 (22). – Екатеринбург, 2007. – С. 110–116).
Субкультура гопників нестримно поширюється на все суспільство, проникаючи в політику, дипломатію, мистецтво, релігію, журналістику, економіку. Ось як про це у 2017 році пише Михайло Епштейн у своїй статті в «Новой Газете»: «Гопництво веде подвійну гру. На противагу відвертому криміналу, воно весь час петляє навколо кордону законного / злочинного, уникаючи відкрито його перетинати. На відміну від злочинного співтовариства, гопники частково інтегровані в нормальне життя, чомусь вчаться, десь працюють. Вони вчиняють злочини час від часу, спорадично, контекстно, що дозволяє небезпечно наближатися до «мокрих» справ, але при цьому виходити сухим з води. Удень такий гопник сидить в якійсь бойлерній або майстерні, а ввечері йде на вулицю промишляти і наводити жах.
На сучасному жаргоні, це – гібридність. Наприклад, при гібридній війні країна-гопник використовує приховані операції, диверсії, кіберзлами, найманців і повстанців, але при цьому намагається більш-менш правдоподібно заперечувати свою залученість у конфлікт, акуратно голосує на всяких асамблеях, виступає проти подвійних стандартів і втручання в чужі справи, загалом веде себе мало не як відмінник, щоб під покровом темряви знову смачно покуражитися, нагнути, принизити.
Гоп-політика, гоп-економіка, гоп-журналістика, гоп-релігія теж по суті гібридні: вони дотримуються законів в одній сфері, щоб створювати собі алібі при порушеннях в іншій.
В результаті такого розмаху гоп-рухів вся країна сприймається як ГОП-ДЕРЖАВА, яка імпотентна в плані творення, але підживлює свою гординю великими і малими капостями щодо інших держав. Нема ані сил, ані розуму на те, щоб внести вклад в науку і культуру, зміцнювати здоров’я народу, будувати дороги, прокладати шляхи до інших планет, об’єднувати людство великими творчими проектами. Зате залишається радість вуличної шпани: бити вікна, залазити в чужі двори, втручатися в чужі вибори, підкуповувати правлячу еліту інших країн, радіючи будь-яким невдачам демократичних і правових інституцій і намагаючись отримати вигоду від усіх людських слабостей» – пише Михайло Епштейн у статті «Гоп-політика, гоп-журналістика, гоп-релігія – державна субкультура Росії».
Не важко здогадатися, що ця гоп-культура і є тим об’єднуючим культурним чинником для новостворюваного етносу «росіяни», про який ми говорили на початку цієї статті. Вона об’єднує суспільство як по горизонталі (на низовому рівні), так і по вертикалі. «Верхи» невимушено використовують відповідний спосіб мислення і мовлення («мочить в сортирах», «цап-царап», «настамнєт») і транслюють її на все суспільство як приклад для наслідування. Зі свого боку, суспільство відчуває «класову солідарність» зі своїми «реальними пацанами» у владі і масово підтримує їх на виборах.
Отже, гоп-культура задає напрям розвитку всієї російської культури – як елітарної, так і масової. Це відкриває нові можливості для дослідження оновленої «загадкової російської душі», адже колективна душа гопників є її ядром. Відтак, пізнавши сутність цього ядра, можна пізнати стрижень російської ментальності і, відповідно, виробляти прогнози та стратегію спілкування з народом-гопником – Народом плямистої гієни.
Ось як про цю характерну особливість пише доктор соціологічних наук Олексій Верижніков у статті «Гоп-стоп. Хто приходить на зміну так званому совку»: «орієнтація на неформального лідера, який прославився тими чи іншими “подвигами”, підпорядкування і пригнічення слабких. Це властиво для примітивних спільнот, в’язниці та армії. У ній панує повага до переважаючої силі в будь-яких її проявах – від сили «крутого хлопця» до сили найбільших міжнародних брендів».
Їхня ідентичність формується на основі «дворової тусовки». Індивідуально вони слабкі, тому нападають завжди групою. «У денний час їх можна побачити і поодинці (у такому випадку вони нічого тобі пред’явити не можуть, а просто проходять повз), але у вечірній, або тим більше в нічний час гопи тримаються “зграями”, щоб можна було захиститися від ворогів і ненависників». «Індивідуальність гопника – річ немислима. Гопник, який усвідомив свою неповторність, автоматично вибуває з числа гопників». «Друзями гопників можуть бути тільки інші гопники, та й то лише місцеві». «Щоб стати повноцінним гопником, і це абсолютно унікальний випадок, не треба робити абсолютно нічого. Просто з дитинства треба бути як всі» – читаємо у статті «Гопники» (2008), що на неї посилається згаданий вище московський Центр проблемного аналізу.
«Гопники переконані, що поза колективом інших «правильних пацанів» людська особистість не має достатньої значимості і людина не має реальних шансів на успіх» – додає Олексій Верижніков.
Йдеться про «прагнення до короткострокових вигод, ігноруючи довгострокову перспективу» – продовжує свій аналіз доктор соціології.
«Те, як живе і думає полугоп, вважається єдино правильним і можливим. Решта світів, включаючи світи західних цінностей, оголошуються фантомними, на них може й цікаво дивитися, але вони не мають жодного відношення до реального життя». Звідси «протиставлення себе великому соціуму, світу батьків, нормативним принципам держави і права» – пише Олексій Верижніков. Гопник ніколи не визнає своєї вини, тому що він, як співалось в одній пацанській пісні, «нє в чьом нє винават, а кто дакажет?». Гоп переконаний, що він завжди правий, у будь-яких ситуаціях. Тому дискутувати з ним безглуздо – дає пораду згадана вище стаття «Гопники» (2008).
«Гопництво – це модифікований урбанізацією радянського типу і пострадянською модернізацією різновид євразійської ідентичності: гібридизації напівазіатського буття і рудиментарної, шизофренічно розколотої європеїзованої свідомості» – резюмує доктор соціологічних наук.
Гопники не мають ні кваліфікації, ні бажання працювати, щоб створювати щось своє, тому орієнтовані на відбирання чужого. Вони вважають, що їм усі щось винні. Гопники неспроможні ні до матеріальної, ні до інтелектуальної творчості, але при нагоді встряють у чужі розмови і навчають, як треба жити, хто правий, а хто винуватий.
«Стратегії кар'єрного просування полугопів дуже прості і зовсім не схожі на те, до чого ми звикли. Для цього не треба отримувати якусь освіту або досвід. Тут все не так. Грубо кажучи, якщо хтось із них піднімається, то потім він підтягує до себе своїх же пацанів. Причому це все люди, які були шпаною з одного двору. Оце і є головний принцип відбору. Тобто організації наповнюються кадрами не на основі таких понять, як знання та ефективність, а за принципом лояльності і об’єднання спільним минулим» – розповідає Олексій Верижніков в іншому інтерв’ю.
Зазвичай гопники слухають так званий «російський шансон» або «блатну пісню». Музика примітивна, слова – переважно про душевні переживання ліричного героя, найчастіше «на зоні». Мутний потік емоцій без раціонального сенсу.
Доктор соціологічних наук Олексій Верижніков ще у 2008 році вважав, що гопниками є основна маса жителів Росії. Про молодь від 15 до 25 років він розповідав: «Скільки таких людей, точно ніхто поки не рахував, але за нашими оцінками їх може виявитися від половини до двох третин в даній віковій групі. Численність цієї групи призводить до того, що поїзд соціальної трансформації може підійти не до сяючого нікелем і рекламними вогнями європеїзованого вокзалу, а до запльованого насінням перону, де, втім, все одно будуть торгувати Coca-Cola і Snickers».
Молодь народу визначає його майбутнє. Яке майбутнє Росії можна прогнозувати з такою молоддю? «При наростанні тенденцій ізоляціонізму в зовнішній політиці справа цілком може дійти до зведення Великої Західної Стіни, описаної Володимиром Сорокіним у «Дні опричника». І тоді гоп-культура з її євразійським етносом цілком може стати домінуючою ціннісною системою і переважною формою побутового існування «суверенної демократії». Але навіть якщо справа і не дійде до реалізації катастрофічних сценаріїв, гоп-сегмент все одно залишиться потужним пластом ідентичності» – попереджав Олексій Верижніков.
І він як у воду дивився: розвиток Росії відбувається саме в цьому напрямку. Згадане вище дослідження Центру проблемного аналізу вже констатує: «єдина субкультура, яка може стати ядром російського суспільства, – це гопники».
З другого боку, ми бачимо, що поведінка Росії як єдиної системи в цілому відповідає описаним вище маркерам гоп-ментальності:
1. Жорстка владна вертикаль і постійна боротьба за статус.
2. Психологія зграї, контроль, «закручування гайок», витискання незгідних. Міжнародна самоізоляція, «суверенний інтернет».
3. Ситуативна політика, основана на отриманні тактичних переваг без прорахування довгострокових наслідків.
4. Брехливість і невизнання своєї вини навіть тоді, коли вона очевидна, наприклад, стосовно анексії Криму, війни на Донбасі, збитті пасажирського Boeing 777 рейсу MH17.
5. Азійський тип мислення і тяжіння до Китаю.
6. Напад на слабших сусідів як форма агресивного жебрацтва, неспроможність до ефективного господарювання.
7. Величезна (до 10 мільйонів) аудиторія Радіо «Шансон», збільшення в ній частки чоловіків і жінок віком понад 40 років, керівників, забезпечених і високо забезпечених росіян. Це радіо особливо популярне в Москві, де входить у трійку лідерів (близько мільйона слухачів).
Легко побачити, що реальна поведінка Росії добре відповідає архетипу плямистої гієни:
1. Середній рівень сили
2. Агресивність, нахабність, підступність
3. Захоплення чужого і жадібність
4. Неохайність
5. Боротьба за владу
6. Плазування перед начальством
7. Погана репутація
Таким чином, сукупний фактаж приводить до висновку, що культура гопників стала об’єднуючою культурою новосформованого етносу «рассіянє». Хоча російський художник Дмитро Врубель, який свого часу багато малював гопників, вважає, що гопники – це і є російський народ.
«Я ж кажу – це і є народ. Адже нема ніякого іншого народу – є гопота, вони ж місцеві. І є західники – ті, хто вважає, що це неправильно. Але таких дуже мало. Росія на 90 відсотків складається з гопників. Головна їх характеристика: вони вважають, що будь-яка проблема може бути вирішена за допомогою грубої фізичної сили. Люди, які ділять світ на своїх і чужих. І друзів у них теж нема».
Продовження: Велика панда – тотем комуністичного Китаю, модель справжнього китайського характеру
Досліджуємо "загадкову душу" сучасної Росії.
Перша світова почалася 28.07.1914 в сумі 5
Друга світова - 01.09.1939 в сумі 5
24.02.2022 теж сума рівна 5- ти.
До цього дружина додумалася, доречі вона відчувала, що 24-го почнеться війна.
Коментарі
поц-вони...
Дуже глибоке дослідження! Все це я знав і розумію! Але як точно все підмічено і систематизовано! У Росії був шанс в 90-ті. Тільки з "мочіть в сартірах" був фактично проголошений новий курс. Гопоту офіційно (хоч і не формально) запросили опановувати всю державну ієрархію. Знову черговий раз включиться негативний відбір: найпритомніші емігрують, слабкіші асимілюються (щоб вижити фізично). Дійсно - глухий темний кут з невідомими наслідками. Діячі культури підхоплюють цей стиль іноді жартома, для приколу. Тільки ці приколи завтра стануть нормою для їх глядачів/слухачів, а післязавтра - їхньою вже теж.
А у нас же ця зараза теж є! Тішить що не домінантна.
Маємо розуміти, що "культура русского міра" - це гоп-культура.
Тому один з важливих напрямків протидії "русскому міру" - викорінення в Україні гоп-культури та її трансляторів, в тому числі всіляких "радіо шансонів" і "кварталів".
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Повністю згоден!
Зверніть увагу, що в Україні найбільша концентрація гопоти саме на Донбасі. Там же найбільша концентрація етнічних русскіх. Тому що "русскіє" і "гопники" - це синоніми.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Чим відрізняється наша молодь від російської, яка вплинула на електорат середнього і старшого віку, що в результаті привело до вибору зе-команди? Щоб ця гоп-культура не проникала і не проникає зараз в нашу культуру. Чи є взагалі в нас інтелігенція, якщо закрито програму "фольк-мюзік"(зачищення національного).
Додав озвучення статті. Слухаємо і поширюємо!
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Відповідаючи на запитання про репресії проти громадських виступів, Путін перейшов на блатний жаргон: «Пятёрочка» ломится или «десяточка». Йдеться про тюремний строк 5 чи 10 років за несанкціоновані мітинги. Джерело.
Росіяни здивувалися, чому це їхній президент розмовляє мовою гопників. Вони просто не знають, що гоп-культура є домінуючою в Росії - від соціальних низів до самого верху. Про це говорить російська соціологія.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Гоп-культура має відверто психопатичні риси. Якщо говорити прямо, то гоп-культура – це культура психопатів.
Концентрація психопатів в російському етносі надзвичайно висока. Можливо, вона співмірна з концентрацією психопатів у єврейському етносі.
Відмінність в тому, що єврейська гоп-культура більш регламентована й оформлена на папері як "Вчення". У росіян гоп-культура тримається на неписаних звичаях, ядром яких є "Понятія" (Воровской закон).
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Не випадково в давнину московитів називали "андрофагами", тобто "людожерами". Через їхню психопатичну жорстокість і безжальність їх досі називають кацапами, тобто "потрошителями", "садистами". Московсько-єврейський союз після жовтневого перевороту 2017 року мав спільну психопатичну основу.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
людоЖеР + УГРофін = ЖРУГР
Хто не знає цього слова ─ гугліть...
Друзі, вирішив сам погуглити. І от що я отримав (на жаль не можу вкласти тут скріншот):
Приблизна кількість результатів: 3 910 (0,61 с) !
Що означає Число 3910?
3 ─ Третій місяць Березень.
9 та 10 ─ День народження та смерті нашого Пророка !!!
І вражою злою кров'ю волю окропіте...
Друзі, Числові Чудеса продовжуються!
Розкладемо Число 3910 на прості множники (математики мене зрозуміють): 3910 = 2 * 5 * 17 * 23
А тепер знайдемо їхню суму: 2 + 5 + 17 + 23 = 47 !!!
47 років ─ саме стільки відвела доля нашому Кобзареві !
Перша світова почалася 28.07.1914 в сумі 5
Друга світова - 01.09.1939 в сумі 5
24.02.2022 теж сума рівна 5- ти.
До цього дружина додумалася, доречі вона відчувала, що 24-го почнеться війна.
Так, саме так!
Але тут п'ятірка є числовим коренем Числа 32:
2 + 8 + 0 + 7 + 1 + 9 + 1 + 4 = 32
0 + 1 + 0 + 9 + 1 + 9 + 3 + 9 = 32
Число 32 розкладається на добуток П'ЯТИ ДВІЙОК:
32 = 2^5 = 2 * 2 * 2 * 2 * 2 !!!
Перша світова
Початок: 28.07.1914 28+07+19+14=68 6+8=14
Закінчення: 11.11.1918 11+11+19+18=59 5+9=14
Друга світова
Початок: 01.09.1939 01+09+19+39=68 6+8=14
Закінчення: 08.05.1945 08+05+19+45=77 7+7=14
Нинішня війна
Початок: 24.02.2022 24+02+20+22=68 6+8=14
Закінчення: 14.03.2022-? 23.03.2022-? 13.04.2022-?
Ставлю на 13.04.2022, бо бачу певні Знаки...