Інтернет проти журналістів. Як нові медіа контролюють контент

Першопрохідці журналістики, починаючи Полом Рейтером і закінчуючи Джоном Рейтом з BBC, були також і першопрохідцями у сфері комунікацій. Сьогодні ми досягли тієї стадії, коли новини не є виключною вотчиною новинарів. Преса перестала бути монополістом у виробництві свободи слова і втратила контроль над головними каналами споживання інформації. 

Публічна сфера сьогодні знаходиться під патронатом невеликої кількості приватних компаній з Кремнієвої долини. Професійна преса доповнюється неймовірною кількістю цивільних журналістів, які часто першими отримують ексклюзив, визначають контекст і передають інформацію з місця подій за допомогою соціальних мереж.

Сьогодні стандарти свободи слова, інструменти ведення репортажів і правила публікації визначаються компаніями, що виробляють програмне забезпечення. І це проблема не тільки журналістики, а й суспільства в цілому.

Журналістика та розробка ПЗ сильно відрізняються один від одного. У них різні мотивації, вони використовують різні навички, вони домагаються різних результатів, і у них різні моделі зростання та отримання прибутку. І тим не менше сьогодні вони працюють в одному полі, поставляючи новини широкій публіці.

Долина не наймає журналістів і не стурбована культурним та політичним впливом, важливим для подальшого просування демократичних цінностей. В її цілі не входить нічого, крім надання користувачам інструменту і повернення прибутку інвесторам. З іншого боку, майбутнє журналістики тісно пов'язане і повністю залежить від нових способів комунікації.

Четверта влада, яка любила думати, що функціонує поза полем впливу грошей і незалежна від трьох інших гілок, опинилася в реальності, де вона більше не відповідає за виробництво інформації та не контролює способи її донесення.

Медіакорпорації роблять процес публікації все складнішим, а соціальні мережі спрощують його, в результаті чого практично всі сьогодні публікуються і поширюють інформацію в соціальних мережах.

Концерни перестають випускати газети в паперовому вигляді, лінійне телебачення насилу виживає в боротьбі з сучасними відеосервісами, а послуги стають виключно цифровими.

Журналістика і свобода слова виявляються частиною комерційної реальності, де новини і медіа-професіонали маргінальні.

Розробники створили Facebook, YouTube, Twitter, LinkedIn, Instagram, Reddit, Pinterest, Ello, Medium, Kickstarter і т.д., тоді як жодна з існуючих медіакомпаній не придумала і не розробила соціальну платформу, яка стала б насправді популярною. І тільки дві з уже створених - MySpace і Reddit - були придбані медіакомпаніями News Corp. і Conde Nast відповідно.

Соціальні медіа-платформи у свою чергу стверджують, що не зацікавлені в тому, щоб наймати на роботу професійних журналістів і проводити ту чи іншу редакційну політику.

Facebook, Instagram, YouTube і Twitter поки що самі не виробляють історій або новинних сюжетів. Їх публікують в соціальній мережі професійні ЗМІ, бажаючи освоїти цей потужний канал розповсюдження. Складні формули визначають, які історії виходять нагорі вашої сторінки або новинної стрічки на Facebook.

Ці алгоритми не тільки фільтрують те, що ви в підсумку побачите, але і створюють бізнес-модель для всіх соціальних платформ. Це вже сфера, пов'язана з діяльністю рекламодавців, тому механізми тримаються в секреті. Їх можна міняти без повідомлення користувачів.

Виходить, що головний редактор глобальної новинної стрічки на сьогодні - Грег Марра, продакт-менеджер Facebook News Feed. Йому 26. В недавній статті в New York Times Грег каже: «Ми намагаємося принципово не думати про себе як про редакторів, у нас немає можливості судити про те, що має з'витися у вашій стрічці новин. У вас є друзі, ви вступили в групи, і ви краще знаєте, що для вас важливо».

Тим не менш, збудувавши систему, де люди бачать ті чи інші новини в залежності від свого кола спілкування, Марра і його колеги прийняли важливе рішення саме як редактори. Воно, рішення, має широке суспільне значення і цілком зримі наслідки. І всякий раз, змінюючи алгоритм, вони знову приймають чисто редакторська рішення.

Коли пару років тому я брала інтерв'ю у Діка Костоло, CEO компанії Twitter, я привітала його зі створенням вільної преси XXI століття. Він посміхнувся і відповів: «Я про це в такому контексті не думаю».

У Кремнієвій долині не дурні працюють, там знають, що редагувати і відповідати за культуру - невдячний, політично забарвлений і фінансово невигідний бізнес. Але їх несвідоме редакторство призводить до непередбачуваних наслідків.

Цього літа дослідник і блогер Зейнап Туфексі відстежувала новини про заворушення у Фергюсоні і помітила, що тоді, як стрічка Twitter була повна звітів з місця події, у Facebook про це не було ані слова. Вночі інформація стала з'являтися, але з великим запізненням. Алгоритм Facebook вирішив, що Туфекcі НЕ будуть цікаві новини про протести в невеликому містечку штату Міссурі, на відміну від інформації про Ice Bucket Challenge. Туфексі взагалі могла пропустити історію, що сталася в Фергюсона, якби не інші платформи.

У червні нинішнього року були опубліковані дані експерименту, в якому Facebook тиждень маніпулював новинною стрічкою 700 тисяч чоловік, щоб з'ясувати, як новини впливають на настрій. Відповідь: хороші новини роблять нас щасливішими. Експеримент проводився без порушень закону, але коли результати опублікували, було безліч незадоволених: як Facebook сміє маніпулювати нашими емоціями?!

А Facebook не зобов'язаний розкривати, як він формує новинну стрічку, і може проводити тисячі подібних експериментів. Ніхто про це не дізнається. Дивно, наскільки наївними виявилися уявлення користувачів про те, як до них добирається інформація.

Якщо Facebook може маніпулювати вашим настроєм, чи здатний він впливати, наприклад, на те, як ви голосуєте? З'ясувалося, що цілком так.

У 2010 році Facebook провів ще один експеримент - його метою було зрозуміти, чи підвищить інформація про голосування в окремих стрічках новин явку. Так і вийшло. Гарвардський професор права Джонатан Зітрейн задавався питанням - що, якщо Марк Цукерберг вирішить змінити алгоритм так, що інформацію про вибори будуть отримувати тільки ті, хто голосує за певного кандидата чи партію?

Twitter, можливо, найкорисніша річ для журналіста з часів винаходу телефону, поки що уникааав фільтрації контенту, але перебуває під впливом свого статусу як компанії, представленої на фондовому ринку.

Коли «Ісламська держава» стала поширювати відео зі стратою американського журналіста Джеймса Фоулі, для цього використовувався Twitter. В обхід звичайної практики Дік Костоло заявив, що вони закриють акаунт з роликом і будуть закривати будь-який аккаунт, де він з'явиться знову. Очевидний прояв редакційної політики. Рішення Костоло не знайшло розуміння у тих, хто думав, що Twitter - вільна платформа, відкрита для всіх. Тим з нас, хто звик діяти в рамках редакційної політики, його крок видався абсолютно обґрунтованим.

Цивільні журналісти, професійні журналісти та новинні агентства намагаються зрозуміти, як привернути більше уваги до своєї роботи в ситуації, яку вони сьогодні не контролюють. А розробники софта звикають до того, що тепер вони - світові новинні гіганти.

Завдяки приголомшливій роботі газети The Guardian та інших над витоком інформації, що була отримана від Едварда Сноудена, ми бачимо, що інструменти, якими ми звикли користуватися, Gmail, Skype, вже скомпрометовані. Google, звичайно, був в сказі від того, що його інфраструктуру використовували служби безпеки.

Ітан Цукерман, директор Center for Civic Media в MIT, прочитав вельми своєчасну лекцію в рамках зустрічі «Журналістика після Сноудена». Він говорив, що, якщо нас чомусь і навчили матеріали, опубліковані Сноуденом, так це того, що журналістика сьогодні зобов'язана створювати простір, гарантовано вільний від стеження. Він проілюстрував свою промову демонстрацією сайту The Guardian, на якому 50 компаній-рекламодавців відстежують кожен наш рух в будь-який час. І потрапив в точку, показавши, що навіть найвідповідальніші новинні організації залежать від моделі прихованого спостереження для підвищення прибутку від реклами.

Я вважаю, щоб зберегти свою роль у суспільстві, ми повинні перестати розраховувати на чужі інструменти і платформи і створювати власні. Не думаю, що для журналіста реально бути на ножах з IT-гігантами, але вважаю дуже важливим існування публічної сфери, до якої належить і журналістика, не бути зав'язаною на діяльності цих компаній.

Кожен, хто в цій сфері працює, повинен проводити в життя три ідеї.

1. Нам потрібно створити власні інструменти і сервіси, які зроблять так, щоб програма служила журналісту, а не журналіст програмі. Необхідна технологічна платформа для журналістики, заснована на цінностях вільної преси.

Занадто просто сказати про Google: «Ох, нам ніколи їх не наздогнати». Двадцять років тому Google був докторською дисертацією. Десять років тому не було Twitter. Цього ранку деякі з вас не знали, що таке WhatsApp. У технологічному світі зміни постійні.

Так, журналістам і редакторам потрібно навчитися програмуванню, щоб розуміти світ, в якому вони працюють. Ми бачимо серйозний громадянський рух за програми з відкритим кодом, вони допомогли активістам у всьому світі використовувати mesh-мережі, закриті смс-сервіси та інші альтернативні технології.

Великі компанії на зразок BBC, Reuters і Guardian повинні ввести ці технології в свої практики. Замість того, щоб насолоджуватися щомісячними прогулянками в Googleplex для катання на велосипедах, новинарям слід збиратися на серйозні форуми на тему модерації, архівування, видалення, цензури, представлення користувальницької інформації владі. Це критично важливі питання для обох областей.

2. Другим непопулярним рішенням була б регуляція. Журналісти багато років лають компанії типу Google за прискіпливість до, наприклад, копірайту, в той час, як є більш серйозні проблеми, які стосуються монополії і непрозорості.

Барак Обама однозначно заявив про мережевий нейтралітет, що для багатьох було сюрпризом, але це правильний вчинок. Журналістика досі сильна у висвітленні проблем регулювання і повинна використовувати корпоративну та інтелектуальну силу, щоб знаходити і розслідувати існуючі сьогодні проблеми.

3. Третя ідея найдоступніша. Писати. Писати, писати, писати про технології - так, як ніби це права людей і політичні питання. Ми повинні перестати висвітлювати черги за айфонами, а почати говорити про технології в контексті суспільства і влади, розповідати про ці нові системи світу і змусити їх перед нами звітувати. Адже це те, що ми вміємо найкраще.

Так що ж таке технології - добро чи зло? У мене немає іншої відповіді, крім «все складно». Але журналістика повинна бути в цих сучасних відносинах з технологіями рівним партнером. Як цього добитися - вирішувати почасти вам.

Автор: Емілі Белл, професор Школи журналістики Колумбійського університету та керівник Tow Center for Digital Journalism