«Коронавірусна амністія»: понять і прастіть? Навіть не сподівайтеся – Сергій Дібров

Зі статтею з промовистою назвою «Давайте оголосимо пандемічну амністію» в The Atlantic виступила професор одного з найстаріших приватних навчальних закладів США – Браунівського університету – Емілі Остер. Професорка відома як активна прихильниця локдаунів і переслідування незгодних з офіційною точкою зору щодо коронавірусу. Коли я прочитав ці слова на сторінці мого френда Мирослава Сабова, у мене не лишилося сумнівів у тому, що професорка Емілі Остер не має жодного стосунку до медицини.

І справді:

Емілі Остер – економіст Браунівського університету. Вона є авторкою книжок: «Сімейна фірма: посібник із кращого ухвалення рішень у ранньому шкільному віці» та «Очікування кращого: чому загальноприйнята мудрість про вагітність є хибною та що вам справді потрібно знати».

Користуючись нагодою, хочу звернутися до всіх наших і не наших «майстрів спорту з боротьби з пандемією». До «комісій з ТБ і НС» різних рівнів, у складі яких не було лікарів-епідеміологів, але які вводили всі ці ідіотські «протиепідеміологічні» обмеження.

До Милованова і всієї його «вищої школи економіки», яка перехопила грант від уряду однієї європейської країни та зненацька стала провідним центром з епідеміології та вигадування ідіотських обмежень.

До всяких московських дизайнерів міть гуріних і йому подібних, які з якогось переляку стали зеленими нардепами та гнобили українських лікарів, які зберігали сумлінність і професійну совість.

Окремо звертаюся до Кіри Рудик і всієї її «Партії Голос», які були в перших рядах лобістів ковідоістерії та розпалювачів ковідоненависті.

Звертаюся до Павла Ковтонюка, до всіх інших «могилянських менеджерів» та «англійських філологів», які заполонили МОЗ і зненацька уявили себе гуру в медичних питаннях.

До Анастасії Мельниченко та інших, прости господи, «правозахисників», які вимагали обмежувати права людей, які не згодні з незаконними, безграмотними та ідіотськими «карантинними вимогами».

До Савіка Шустера, до Айдера Муджабаєва, до Яна Валєтова та інших невігласів-хайпожорів, під життєрадісне улюлюкання яких усе це відбувалося. І до всіх інших, список великий.

Так ось, мої любі. Навіть не сподівайтеся. Ніхто не забутий і ніщо не забуте.

Саме ви та вам подібні посадили мільярди людей на два роки під домашній арешт.

Ви та вам подібні знищили сотні тисяч бізнесів, зруйнували долі мільйонів людей.

Ви й вам подібні відмили та розпиляли сотні мільярдів доларів на смертельно небезпечних і – найголовніше! – безглуздих процедурах, ритуалах і церемоніях.

Ви й вам подібні відібрали у дітей два роки навчання. Ви відібрали в мого сина нормальне дитинство, у доньки – нормальну юність.

І що тепер? «Вибачте, людонькі, ми більше не будемо»?

Будете. Таке за останнє роки було не вперше, проте уроки досі не засвоєні. Хоча справжні профільні фахівці, лікарі та науковці, вас із самого початку про все це попереджали.

«Зрозуміти та пробачити»? Не сподівайтеся. «Час був такий, всі так вважали»? Так, час був такий. Саме через вас. Проте не всі так вважали, і я маю право говорити це впевнено.

Життя в кожного одне. Другого дитинства і юності в наших дітей не буде. Тому – вибачайте, іншого виходу нема. Якщо за тим, що відбувалося, не буде покарання для всіх причетних – таке буде повторюватися знову і знову.