Політеліта постала перед публікою в реальному вигляді – як купка тупуватих самозакоханих дегенератів

Вулиці Оттави заповнені тракерами та іншими учасниками руху Freedom Convoy. Половина сухопутної логістики Канади – у цьому демонстративному страйку. Економіка впадає в кому. Прем'єр Трюдо (разом з урядом) – вже в політичній комі.

Ось ще тисячі траків, яким не вистачило простору в місті.

31 січня Трюдо назвав протест тракерів нападом на правду ('insult to truth'). Письменник Олександр Розов звернув увагу на слова Трюдо: "Свобода слова, зборів та об'єднань є наріжними каменями демократії, але нацистська символіка, расистські образи та осквернення меморіалів – ні". Прем'єр-міністр відмовився зустрічатися із протестувальниками. – "Це не історія нашої пандемії, нашої країни, нашого народу".

Історія нашої пандемії! Не нашої, а вашої.

Трюдо втік зі столиці й фактично ховається (його місцеперебування залишається невідомим із суботи, а блогери пишуть про якийсь секретний бункер, звідки прем'єр проводить невиразні телеконференції з міністрами та парламентарями).

НІХТО з офіціозу навіть близько не передбачав такого розвитку подій. Ніхто навіть приблизно не знає, що робити. Мало того, психологічно ніхто з них не в змозі повірити, що таке сталося насправді, – зауважує Розов.

Те, що трапилося, тривіально випливає з чотирьох фатальних помилок, допущених політелітою (не тільки канадською, а й глобальною) – ці помилки були відомі з самого початку ковід-шоу:

1) Помилка щодо оцінки ресурсів. Політеліта, перебуваючи під гіпнозом фальсифікатів, створених у сфері даних власними придворними аналітиками, виходила з переможних реляцій зростання економіки (крім 2008-2010). Проте насправді матеріальні ресурси падали щонайменше 12 років.

2) Помилка усереднення людей. Політеліта сприймає широкі народні маси як якусь усереднену людину, яка (згідно зі статистиками Аша та Мілгрема) є повністю конформною, є лише одиницею в стаді, а мотивами людського стада можна керувати через ЗМІ. Однак насправді нема усередненої людини, а є різні фракції, і фракція стада (за тими самими статистиками) не перевищує 7/8. За плебісциту це абсолютна більшість, але при жорсткому конфлікті грає 1/8. Адже фракція стада швидко розпадається, якщо ортодоксальна думка втрачає чіткість.

3) Помилка віри у монолітність свого класу. Еліта (політична та фінансова) заражена нерозумінням своєї розумової слабкості та соціопатії. Класовий міф про «богообраність» позбавляє еліту можливості об'єктивно оцінювати свою фатальну нездатність розуміти реалії, приймати рішення та виконувати договори про загальні узгоджені дії. Персонажі еліти легко продають «своїх», адже еліта є продуктом головного соціального ліфту – схеми «зраджуй і підіймайся по головах».

4) Помилка довіри до цифрових технологій. Нинішня політеліта майже безграмотна в природничих науках і технологіях. Придворні аналітики успішно користуються цим, вирощуючи в убогому розумі своїх босів ілюзію, що омріяний «цифровий концтабір» нібито майже збудований. Залишилося тільки зробити кілька адміністративних кроків, щоб підпорядкувати плебс наказам еліти, які транслюються кожному плебею через цифровий гаджет, з online-контролем виконання. Проте насправді IT – це інструмент, що працює лише у вузькому спектрі соціально-економічних завдань і лише у якісно-незмінному суспільстві. Те, що зроблено з суспільством під час коронакризи, виводить IT далеко за область застосування.

Зрозуміло, кабінет Трюдо може й надалі грати в гру "божественна еліта ігнорує плебеїв" у надії, що у тих вичерпається продовольство та паливо, після чого все якось саме розсмокчеться. Тільки це малоймовірно. Судячи з настрою учасників Freedom Convoy, вони готові продовжувати.

Є й інший варіант: кабінет Трюдо може скомандувати силовий сценарій. Але в такому разі, навіть якщо силові структури дисципліновано виконають наказ та атакують Freedom Convoy, це не зможе розв'язувати проблему. Силовим чином витіснити навіть сотні тисяч людей із міста можна. Проте силовим чином змусити 50 тисяч траків повернутися на маршрути та приступити до розвезення товарів – не вдасться. При силовому вирішенні конфлікту ці траки застрянуть у самій Оттаві, а також на приміських парковках, на під'їзних шосе тощо.

Проблему поки що можна абияк вирішити шляхом переговорів та компромісів, але ніхто з гламурних хлопчиків, які складають кабінет Трюдо, не вміє говорити з нормальними людьми. Це прикладне мистецтво, звичайне політикам попереднього покоління, схоже, втрачено.

І ще дві тези як епілог:

- Навіть якщо кабінету Трюдо зараз вдасться якимсь дивом розрулити ситуацію, це вже не скасує публічну втрату обличчя (або втрату ореолу – як висловився Леон Фейхтвангер у "Лже-Нероні"). Політеліта вже постала перед публікою в реальному вигляді – як купка тупуватих самозакоханих дегенератів.

- Дії Freedom Convoy можуть потім повторитися в Канаді або в будь-якій іншій країні ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку), причому як нинішнім мирним шляхом, так і не дуже мирним. А перемога такого руху в будь-якій значній країні ОЕСР означає фатальну поразку політеліти у всіх країнах цієї групи.