Лариса Івшина: «Зміни можуть визріти тільки всередині іншої системи»

Публікуємо фрагмент розмови з Ларисою Івшиною про розвиток української журналістики, становлення громадянського суспільства, політичні процеси та власний погляд на революції в Україні.

― Між двома Майданами ― десять років. Стільки знадобилося часу українському  суспільству, щоби вимагати не змін персоналій (Кучму на Ющенка чи Януковича на Порошенка), а повної зміни системи влади. Але нині ясно, що «перезавантаження» не відбулося. Чому?

― Те, про що ви кажете, це погляди небагатьох людей. Крім того, не було бачення, як треба змінювати цю систему. Люди вийшли й хотіли знести Януковича, який, безумовно, заслуговував цього. Але для якісних змін потрібні організовані партії, громадські рухи, політична свідомість і розуміння сутності політичного процесу. Люди на Майдані відстоювали свої права, та вони не мали жодної сили, яка могла би сформулювати й виразити їхню систему поглядів. І вийшло так, що вони дозволили системі омолодитися, що часто трапляється. До речі, перед Майданом було відчуття, що клановій системі, аби уникнути народного гніву, дуже потрібен саме Янукович, на якого можна було би все списати. Власне, до всіх цих трагічних процесів причетний не він один, а значно більша кількість людей. У «Дні» ми застерігали, що, знімаючи Януковича таким чином, ми можемо отримати пряме путінське правління. Утім, цієї думки не підтримали інші журналісти, хоча це був свіжий погляд, і, як виявилося згодом, недалекий від правди. Політика замовчування ― ознака недобросовісної конкуренції. Відсутність дискусії навколо позиції «Дня» можна розцінити як вияв спекулятивної вигоди тих, хто не хотів, щоби на них впали підозри.

― Помаранчева революція, Революція гідності… Чи були вони революціями, якщо радикальних, глибоких і сутнісних змін системи влади так і не відбулося?

― Помаранчева революція дала унікальний шанс суспільству, хоча обставини не дозволили йому реалізуватися, це була не революція, а заявка. І ще менше революцією можна вважати Другий Майдан, на жаль. То були масові протести з великими жертвами. Технологічно Майдан 2013-14 рр. був використаний нашими ворогами для захоплення Криму.

― На ваш погляд, питання справжньої демократичної й, можливо, соціальної революції залишилося відкритим?

― Вважаю, що зміни можуть визріти тільки всередині іншої системи. Якщо ми бачимо людей, які щоденною роботою, а не раз на десять років, доводять свою позицію (кожен на власному місці), то вони є прикладом, гідним наслідування, й саме вони зміцнюють суспільство. Можна ще раз зібратися, ще раз постояти на морозі, але що це змінить? Успішні революції починаються в бібліотеці, й реалізуються тими, хто має власне бачення й принципи, хто має свою ідеологію, хто одержимий державою, хто багато працює, хто є індивідуальністю, а не тушкою.

Авторка: Іванка Ухаль. Повний текст інтерв’ю.