ЛЕБЕДИНА ТОПОНІМІКА В САКРАЛЬНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ–РУСІ // Міра Києвець, Дана Либуше

Відображення культурно–релігійних мотивів в українській топоніміці й гідроніміці – це перш за все збереження словесних пам’яток культури й духовності нашого прадавнього народу.

Сакральний простір майже повністю покриває територію сучасної України і має релігійно–міфологічне значення для етносів, які населяли й досі населяють українські землі. Тож топоніми й гідроніми не тільки являють собою географічні назви, але й несуть у своїй семантиці яскраву культурно–історичну інформацію, прадавні вірування наших пращурів.

Аналіз топонімічних легенд нагадує нам, що в українському фольклорі затрималася пам’ять про місця дохристиянських культів, які подекуди й досі зберігають функцію місць зібрання громад та засвідчують, що в давнину тут були святилища, присвячені богам. Усна традиція, народні перекази про місцевості виявляють певні закономірності. Вивчення топоніміки й гідроніміки рідної землі допомогає нам познайомитися з назвами багатьох містечок, поселень, рік і річок в Україні та за її межами, які були названі на честь жіночого божества. Так, найпоширенішим серед священних назв на сакральному просторі України є топонім, присвячений Ладі Богородиці, Цариці Небесній, Праматері Либеді, Великій Богині, Трояні–Одигітрії. І назва нашої рідної землі «Україна» теж вказує на володіння Небесної Господині Либеді, Володарки Тризуба.

Ознайомлення із старовинними назвами сакрального ланшафту Небесної Цариці Либеді, Праматері людства, розкриває нам потаємні знання про нашу  священну землю, поціловану самим Небом, де майже кожна ріка, кожна гора є сакральним  атрибутом  Їі Престольної  влади. Переконливим прикладом цього є священний Лебединий Тризуб, що ріками розтікається по Їі  Божих угіддях – землях прадавньої України-Русі, і позначений на гербі нашої країни (про що йтиметься далі). І кольорові окраси державних символів – «золото-блакитні» – також Вказує і Позначає Сама Лебедина Цариця, бо то – атрибути Їі Сакральної Влади, бо то – Їі Ладоустрій, бо то – Їі Лебедині Володіння. Як на небі, так і на землі. 

Україна – це єдиний Лебединий духовний простір Небесної Владичиці, і майже кожна назва селища чи міста підтверджує Їі Верховне право на святу Землю. І тут тільки Вона може визначати Свої рубежі, Свої Лебедині кордони, тільки Вона має владу встановлювати свій Небопорядок та Лад на землі, бо ж Вона Зачинає, Родить, Годує, Господарює, Вказує, Володарює та Править. І це чітко викарбовується Їі Небесним Картографом на сакральних ландшафтах нашої рідної України.

Цариця Небесна і Милує, і Випробовує. Одна з Їі іпостасей – Богиня грому і блискавки карає усіх зухвалих нахабників, що намагаються спаплюжити і розірвати Їі єдиний духовний простір, Їі Лебедине Черево. Бо ж здавна відомо, що пуповина Землі знаходиться на нашій прадавній землі. Недарма ж Київ має значення «Родень», «Зачатєво» і зветься «матір’ю міст руських». Тож зовсім невипадково апетити окупаційно-імперських режимів – хоч у минулому, хоч у сучасну добу – не зменшуються, а навпаки – стають ще більш невситимими у прагненні не тільки захопити священні землі Праматері  людства, асимілювати, а  далі  й знищити Їі паству – українську націю, – культуру, мову, державу, а й стерти пам’ять про Велику Матір Славу, Ладу Богородицю, Царицю Небесну. Бо ж тільки українська мова (Слово) у народотворчій формі фольклору зберігає і охороняє Світлий Лебединий Образ Трояні-Пирогощої, Діани-Софії, України-Артеміди.

Недарма великий борець і пророк Тарас Шевченко, наголошуючи на дивовижній природі, силі й красі Слова (Мови), саме на мову покладав місію рятівника нації й держави, рішуче заявивши: «Я на сторожі коло їх поставлю Слово!». У мові одухотворюється увесь народ і вся його батьківщина. У мові втілюються думки, рідні пісні, назви гір і долин, рік та лісів, що є народною спадщиною, створеною незліченними поколіннями наших пращурів, які  донесли до нас в назвах топонімів та гідронімів пам’ять і Славу Ладі Богородиці, Небесній Цариці-Либеді, Софії-Трояні. Тому й мариться багатьом Україна-Богиня як страшний сон. Тому й намагаються вороги придушити національно-духовні волелюбні прояви української душі, яка є джерелом і опорою державної самосвідомості нашого народу.

Тож недарма держава, яка взяла курс на власну суверенність ще 23 роки тому, за наявності таких великих прадавніх традицій мала б набути необхідної масштабності, інтенсивності та ефективності не тільки на пострадянському просторі, а й у цілому світі. Однак сталося навпаки: втрачаючи духовний орієнтир, українська держава і український народ опинилися перед втратою самоідентичності, а головне – перед втратою сакральних ключів від Царства Лебединого, довірених самим Небом.

Коли ми 22 липня цього року давали анонс статей про Лебедину топоніміку, на Лебедині свята, присвячені Казанській Іконі Божої Матері (Одигітрії), і напередодні дня Марії Магдалини (Лебедіної Діви), ми й гадки не мали, що Небо так скоро пошле свій пророчий Анонс. Першого серпня, у день відзначення 100-річчя початку Першої Світової війни нам явилося красномовне послання від Цариці Небесної, Лебединої Господині як на Небі, так і на Землі. Володарка Небес попереджує через своїх пташиних посланців, що «помічатиме» усіх, хто розриває Їі духовний простір на священих Лебединих землях, і нагадує, що «насильство породжує насильство». Недарма ж  пташина мітка упала на ліве плече кремлівського очільника якраз напередодні християнського свята Іллі Пророка – 2 серпня (в прадавні часи – свята Перуна-Громовержця й Богині Киї-Перуниці, Ясуні-Либеді), бо ж ліва сторона – це Жіноча, Лунна Обитель, де живе душа. Тож чекаємо на ще одно пророцтво від Либеді , що посилають нам святі Пророки та Цариця Небесна. І цей знак Неба набагато сильніший, аніж вінок, який упав на колишнього президента України (див.: ПРОРОЦТВО ЛИБЕДІ: СИМВОЛІЧНИЙ ЗНАК ОЧИЩЕННЯ УКРАЇНИ).  Є над чим замислитися…

Державоустрій, закладений у назву «Україна», віддавна має значення «Республіка», і то є Небесний Порядок-Лад на землі, встановлений самою Царицею Небесною, Ладою-Артемідою. Земний Ладоустрій держави забезпечує Гетьман – Булавоносець, посланець Лебединої Діви-Богині. Як відомо, стара назва гетьманської булави – "Держава". Тож і не йметься усім охочим захопити сакральні чесноти та атрибути Цариці-Либеді (Либеді–Волі–Liberti), щоб знищити Їі волелюбний український народ, Їі Лебедині землі.

Але марно намагаються чорні коршуни розіп’яти Україну-Артеміду, Царицю Ладо-Порядку, Верховну та Правлячу. Марно намагаються вони кепкувати з «хохлів», бо їхнє невігластво безмежне: не знають вони й духом не відають, що «хохли-вишатичі» належали до війського стану Ясуні-Либеді, а «коса» – то ознака посвяти Діві Воєводній, Трої-Пирогощій. Звідси й пішла назва «козаки», які захищали козацькі прадавні землі України-Скіфії, присвячені Лебединій Покрові, Артеміді-Діані, Трояні-Пирогощій «від Сяну до Дону» і до Кубані.

Так було з давніх давен у землях країни Басилеї–України.

Так воно з часом і буде, незважаючи на будь-які спроби знищити Лебединий Ладоустрій з Їі Трояним Віче у памяті українців, хохлів-вишатичів. Недарма ж зараз народжуються не тільки «віче», а й «воєводна рада», які сторіччями були основою державного устрою України-Русі. Тому не варто перешкоджати Небесним Планам Лади Богородиці щодо України. Бо всяк, хто стає на заваді  намірам Цариці Небесної, хто намагається порушити Їі Ладоустрій, рано чи пізно відповідатиме перед Їі Небесним Судом, а спосіб «повідомлення про підозру». Вона обирає сама. Як на небі, так і на землі.

 

Сакральні терени  Артеміди–України, Русі-Скіфії  як  Лебединий простір Волі

Велика Богиня, Матір Небесна проявилася у назвах багатьох українських топонімів та гідронімів, що несуть й донині Їі Світлий Образ. Саме за основу назв взято найсакральніші корені-Слова, які й посприяли формуванню етнічного психогенезу та культури наших прапредків. Основні значення цих священних образів: Зачаття, Родюча, Плодоносяща, Богиня блискавки, грози й вітру, Троя, Пирогоща, Вказуюча, Хлібна, Годувальниця, Верховна, Правляча, Провідна зоря, Либідь–Воля, Свобода–Слобода, Барвиха–Веселка  та інші.

Цариця Небесна, як "цариця зірок" – "siderum coeli" – (у Горація) є Правителькою на Небі і на Землі. Її Дороговказна зоря – Одигітрія вказує на земний Трон Цариці Небесної – гору Говерла (Гера). Небесний Тризуб  розтікається з Їі Божого Джерела по прадавніх українських річищах, і окреслює Сакральний символ Їі Верховної влади на землі (ріка Синюха разом з притоками Куниля і Вись творять Тризуб). Їі Престольна Влада позначена рікою Сельниця (лат. «sella» – «престол»), що впадає в ріку Південний Буг, що за Велесовою книгою названа "Дівун–ріка" (лат. "Diva" – Богиня). Їі «святими дорогами-шляхами» ходили «царські скіфи» – «хохли вишатичі». За Їі покровом їхав князь Ігор до «Святъй Богородици Пирогощей страны ради".  Їі Слава і Мудрість посідає в стольному граді Києві (Родень) в Соборі Софії Київської.

Тож бачимо, як топоніміка та гідроніміка простежується в історично-міфічному сенсі на теренах України, тож сам Образ Лади Небесної постає оберегами в збереженні свого Сакрального Родючого, Плодоносного Лебединого Черева. Так, під назвою "Дівиця" розуміється Мати Божа Державна (Аврора – східня Ранкова зоря, південна – грізна Богиня грому, західна – свята Мисля–Діана, чи Луна, а північна – вказуюча Полярна, Путеводна зоря). Тут потрібно наголосити на тому, що Україна має своїми оберегами:

на сході – Переяслав (Пересвіт–Тагімасад, Урим),

на півдні – Пересічень (Богиня грому, дочка Посейдона–Возного),

на заході – Перемишль (Місяць/Луна),

на півночі – Пересопницю (Дрімаючу, Провідну зорю).

Дуже глибоко це питання розтлумачив наш співвітчизник Оксентій Онопенко. Саме він присвятив велику дослідницьку роботу «Образи української міфології в історії і географії», що стосується вивчення багатогранного образу Великої Богині – Цариці Небес через топоніми і гідроніми, згадувані у стародавньому «Слові о полку Ігоревім».

Якщо звернутися до напрацювань міфологічної розвідки Оксентія Онопенка, який на прикладах античних істориків та літописців довів багатотисячну історію України, багато що стає на свої місця. Це добре доповнює і його стаття «Україна в «Слові о полку Ігоревім».

Оксентій  Онопенко пише (всі виділення в цитованому тексті – наші.– М.К., Д.Л.):

«Я на сторожі коло їх поставлю Слово!»

24 серпня 2007     

Україна в "Слові о полку Ігоревім"

Коли знайомишся з "творчістю" народного депутата України Юрія Соломатіна в російській т. з. "патріотичній" пресі, то неодмінно стає прикро: до чого, все-таки, здеградували комуністи! Проглядаючи опуси п. Соломатіна, розумієш, чому і як 18-мільйона армія комуністів розвалила велику країну. Важко збагнути і той факт, що в Україні комуністи становлять антиукраїнську силу. У служінні спонсорам - чужим поміщикам і капіталістам - вони готові запродати всіх тих, кому їхні пани не до вподоби. Народний депутат, комуніст п. Соломатін намагається "вдохнуть отвагу" борцям за "передовий російський капіталізм", "за російську імперію". Мабуть, і сам п. Соломатін, і українські комуністи мають надію, що їм настелять солом'яного триння в барських хлівах. (“Традиция украинского государственного строительства имеет куда более скромную историю и уж конечно не тысячелетнюю уже хотя бы потому, что тысячу лет назад никаких украинцев на свете и в помине не было” .Юрий Соломатин, народный депутат Украины, "Советская Россия" от 17 января 2006 года).

До того ж гурту належить Олег Слюсаренко, депутат Верховної Ради Криму, голова виконкому русскої общини Криму. В московській "Литературной газете" (№3-4 від 31 січня - 6 лютого) цей толковин випрошує у московських урядовців грошей на антиукраїнську діяльність.

Поруч них стоїть академік НАН України Петро Толочко. Заради видання своєї книжечки де - інде академік низько кланяється нащадкам руйначів Русі. ("…то теперь все исторические события освещаются с позиций украинского национализма. Причём даже не политического, а этнического, когда современного украинца в его этнокультурной ипостаси пытаются вывести прямиком из времен трипольской культуры, и истории периода Киевской Руси, которая рассматривается и трактуется как государство украинского народа, хотя тогда такого народа попросту не существовало в природе". Петро Толочко, директор института археологии, академик НАН Украины, "2000" от 20 - 26 апреля 2007 года. "Свобода Слова").

„Отож чи були українці тисячу років тому?

Запросимо у свідки Геродота. Назва країни скіфів "Ексампеїос" перекладається як "Родова земля". На євразійському просторі цій назві відповідає тільки одна назва – "Україна" – Вітчизна, Ойкумена, Рідна земля, "Родина". Є ще одна назва, яка близька до значення "ойкумени". Це – древня назва "Житомир" як "Володимирія". Першу частину назви "жито–" можна замінити індо–європейською лексемою "ueck" – жити, бути сущим, а другу частину "–мир" – латинським "rei", або санскритським "rejna" – мир, держава. В Церковно–слов'янському словнику лексема "жито", "жита" розуміються як те, що "родить", або "мир проживання". Назва "Житомир" та лексема "Ексампей" цілком тотожні.

На значення назви "Україна", як "Ойкумена", вказує також назва "Київ–Родень", "Вітичів", "Вітебськ" ("vita" – "жита") і назви з основою "гунна" (Гуньча, Гуннія) від дорійської основи "hounnoi" ("проживаючі в рідній землі"). Назва "Гуннія" цілком однозначна назві "Житомир". Цей перелік можна продовжити на прикладах готського "kuni" (родити) – "Куналанд", тощо. Врешті, назва "Київська Русь" і "Ексампея" мають одне значення: грецьке "kyew" в назві Русі "Київська" та древньо–ірландське "eksam" в назві "Ексампей" – "родити". Давньо–індійське "ksam" – "земля" також вказує на значення латинського слова "rus" – "земля", "країна". Значення "родити" має також латинське "pario", хетське "parai" – "жити", "бути сущим", "бути", що вжито в назві роду "царських скіфів" – "паралати". Тобто, "Київська Русь" – "Жито–мир", як і Геродотова назва "Ексампаїос" – "Жито–мир" ("Рідна, Родова") і, разом з тим, "Україна". Саме тому Геродот вказує, що ріка Ексампея має називається так само, як земля, в якій ріка має свій початок. А пливе ріка з "Жито–миру". У назві "Ексампей" першу частину "eksam" можна замінити на "kyew" і визначити первісну назву сучасної ріки Синюхи – "Кия" (Рода, Жита, Сіта), богиня грому, блискавки і богиня родючості, здавна знанна як Пирогоща.

Порівняймо етимологію назв:

1. Країна скитів "Ексампаїос" у Геродота.

   древнє–ірландське "eksam" – родити,

   древнє–індійське "ksam" – земля,

   іспанське "pais" – країна, мир.

2. Країна русичів "Київська Русь"

  грецьке "kyew" – нести плід, нести зачаття, родити,

  латиннське "rus" – земля, країна, поле, лан.

3. Земля "Житомир"

 старословянське "жита" – влада, сила, ойкумена, все, що народжене (vita).

 слов'янське "мир" – світ, земля проживання.

Отже, як зазначено в "Історії" Геродота, греки називали країну скитів "Ексампаїос" по–своєму – "Святими дорогами". Але у цім твердженні йдеться не про переклад, назви "Ексампаїос" значенням "Святі дороги", а про те, що греки називали землі Ексампейоса на свій лад "Святими дорогами". Ця, грецька назва відома як "Аріана Веджа". Так, германці називають свою землю Дойчланд, а слов'яни називають ту ж таки землю Німеччина, або Германія. Латинська назва "Русь" і назва "Україна" в значенні "ойкумена", "країна" теж – синоніми. Тому, що латинське "Rus" можна пояснювати як "земля", або "країна". Але назва "Україна" має ще й інші значення: Держава, Республіка. Так само окремі землі–князівства України не завжди мають слов'янські назви. Так, назва "Волинь" – не тільки слов'янська. Основою назви "Волинь" слугує латинь "volo", що має синонімом грецьке "oїw" – вирішувати, думати, хотіти ("хоті" – мислі, думи). Східні землі сучасної України – Чернігівщина – теж мають в своїй назві латинь – "cerno" – віщати, виказувати судження, судити (радимичі).  Назва Сіверщина має в своїй основі слов'янську лексему "сівер" – схід, або санскритську "siva" – благопривітна, Назва "Лугань" несе у своєму значенні індо–європейське "lug" – горіти, "Таврія" – від "tau" – скала, "Черкаси" – від латинського "cerci", що має значення "Воїнь" (Воєводина), "Галичина" – від латинського "galicinium" – "Світанкова", або від "gallyci" – "Волинь". Сердцевинна назва – "Ексампайос" – має значення "Родова земля". Ось чому спільна назва "Україна" несе у собі поліфонічність, має значення: земель Щека, Кия, Хорива і сестри Либеді (птаха Либідь присвячена богу сонця Аполлону). Так воно і є. Слобідська земля (Либіді – Liberti), або "Переяслав–Гелон" знаходиться поряд з землею радимичів Хорива (Хорса Коловертящого – Колодія). "Гєль", або "Гіль" у назві міста будинів і гелонів – "Гелон" – краснопівча птаха (Ясунь).

В індо–європейських мовах та в санскриті основа назви "Україна" – "uc" (uck, ueck, uicus, ukky) має де–кілька значеннь: "жити", "бути сущим", "спільноти соціальної" (країни, держави), "дружини–жінки" і "військової дружини", "ростити–родити" (про матір), "розуму–мудрості–ради". Церковно–слов'янське "оукъ" – наука, тохарське "yuk" має значенння "долати". Пор.: Житомир – "Світ проживання", "Ойкумена", "Україна".

Друга складова назви "Україна" – слова українського та санскритського походження: "raj", "рай", "raja", "raian" – цар, "rajini" – цариця, "rajanya" – царського роду, "rajanja" – "царські воїни", "раяти", "зараяти" – радити. Саме ці слова в назві "Україна" спонукали Геродота наголосити на назві "царські скіти" і охарактеризувати скитів як "мудрих". Давньо–індійське "raji" – "ряд, як щось впорядковане", санскритське "kraia" (вершина), а похідне від санскритського грецьке "kraino" (вершити, головувати) надають назві "країна" значення "уряд", "врядування", "держава" ("kraino" – звершувати, головувати, царствувати).  У румунів – "crainic" – "віщий". До того ж, в староіндійській мові (санскриті) лексема "rajanja" свідчить про військову організацію суспільства – Козацька дружина (Філадельфія). Так було і з Ганзою: первісно "hansa" – військова дружина, потім – Союз торговельних міст. В назві "козак" основа "cosa" має значення "діло" (business, scola, schola, сколоти).

Отже, значення назви "Україна" можна пояснити з допомогою санскритської, індо–європейської, грецької, та українськоої лексичних основ. Як українська назва, лексема "Україна" присвячена мудрій Софії ("оук" – "наука", "Україна" – "Ойум" – "Радогоща"). На основі індо-європейської лексичної основи назва "Україна" несе у собі значення "Республіка" ("Uck–reїn"), на санскритській та елінській лексичних основах назва "Україна" має значення "Держава" (Верховна, Правляча). Універсальність назви свідчить про її прадавність.

В роки написання "Слова о полку Ігорєвім" (1185 – 1187) назва "Україна" вже записана в історичних джерелах. Так, літопис повідомляє: коли переяславський князь Володимир Глібович простудився у поході на половців взимку 1187 року і помер, то за ним дуже тужила Україна. Не Русь (земля) "тужила", а, все ж таки, Україна. Згодом, в 1189 році, згідно літопису, смоленський князь Ростислав поїхав в галицьку Україну. Незабаром літопис називає українськими землі Волині. Незважаючи на те, що у збереженному тексті "Слова" сама назва "Україна" не вживається, все ж, твір цілком присвячений Україні. Назва "Русь" – латинського походження і розуміється як "земля", "країна", "поле", "лан" ("rura", "rus"), але в роки християнізації і впровадження феодальної власності і церква, і влада (тогочасні реформатори) робили все, щоб не вживати назву землі, яка нагадувала про рівність людей на землі, яка для всіх "Рідна". Назва "Русь" присвячена землі–годівниці, але вживається також по відношенню до країни, наприклад, "Бєла–русь", "Дойч–ланд", "Фін–ландія". Написати "Беларусь" можна, тому, що у цій назві поєднано латинський прикметник "bella" та латинський іменник "rus". А ось назва "Russland" у своєму складі має латинське "russus" – червоно–бурий, червоний, як і назва "Росія" – "Червона" (індо–європейське "ros" – червона), або "Валдай", тому що давньо–ірландське "ross" в назві "Росія" має значення "ліс", як і німецьке "Wald" в назві "Валдай". Причому, по відношенню до беларуського "bella" можна вжити старослов'янське слово "красна" у значенні "славна", а ось до латинського "russus" – ні. Тому, що "russus" має лише одне значення "червоно–брунатний" ("русский", як медвідь).

Щоб читачі відчули різницю в назвах, потрібно пояснити, що назва "Росія" (ros) присвячена ранковій Червоній зорі (Аврорі). Як назва держави лексема "Росія" стала вживатися лише з визнанням кафедральності церкви у Володимирі. В українській мові вживається етнонім "росіяни" тому, що в давнину існував етнонім "русичі", і "руський" який стосувався України. Від славлення ранкової зорі виникла релігія "Православіє" (для оракулів схід – справа). "Беларусь" – земля "любимичів" Велесової книги, стольне місто яких "Мінськ" має основою німецьке діалектне "Minne" – любов (Любляна, Любеч, Любськ).

В ранньому середньовіччі (період Київської Русі) на теренах України йшла боротьба за перехід до віри в єдиного бога. Великий Київський князь Святослав, вмираючи, сказав: "Вірую в єдиного бога" (в роки написання "Слова о полку Ігорєвім"). Як знаємо, князь Ігор Святославович після свого полонення пішов по Боричеву до Святої Богородиці Пирогощої, більш ранньої Покрови Русі – Богині грому і родючості (урожаю). Володимир же, у Чернігові, "затуляв вуха", коли дзвонила "церква Пирогощої" (Богині грому Січі). І Всеслав Полоцький в своєму Полоцьку біля церкви Софії чув "дзвін Хорсу Великому" (Велесу). У цих словах автор підкреслює світогляд князів: Ізяслава везуть до Софії, князь Ігор йде до Святої Пірогощої, Володимир – не хоче чути дзвонів Пірогощій, а Всеслав чув вранішній дзвін Хорсу Великому.

При тлумаченні назв країн потрібно виходити від того, що майже всі християнські країни були названі згідно церковних (релігійних) постулатів, що виросли з міфологічних уявлень народів. Міфологічний образ, який несе в собі назва країни, вказує на давність назви, добу, коли назва виникла. Так, коли в  Біблії згадується країна Магога, або "глава країни Рош" – "несі Рош" – то у цих словах важлива не фонетика, наприклад, "рош", а значення образу – "земля Водолія" (Перуна, Посейдона). Грецька першооснова "архон" в титулі "архон Рош" перекладається українською мовою як "глава", а "Рош" має значення "текти", "потік", або "Січ". Так називалася богиня грому, бурі Кия, "грози якої по землях текуть" (шумлять). Караюча богиня грому і блискавки ("Карна і Жля" в "Слові о полку Ігорєвім") має назву Пирогоща, або Троя (грецьке "troo" – поражаюча, вражаюча, караюча). Автор "Слова о полку Ігорєвім" вказує на значення назви "Кия" коли на самому початку твору характеризує Бояна, який "растекашется мислію по древу". Коли автор закликає "начати старими словами", то дослідники твору мали б задуматись над тим, які "старі слова" маються на увазі. Слова "мислію по древу" нагадують про назву "Україна", як "Радогоща" ("оук" – "наука" і "раяти" – "радитись"). Так само в епілозі твору автор згадує про "голову" (главу – "несі Рош", що в імені князя Ігоря має древньоанглійське "eagor" – "Водолій") і плечі (рамена, крила) України. Грецьке "Roos" (текти, плинути) не має нічого спільного з назвою "Росія". Назва "Росія" синонімічна значенню "червона" (про Ранкову зорю – Кострому), або "Валдай" (значення "ліс"), а "країна Рош" – від назви Посейдона.

Можна також зауважити, що близьке (але не синонімічне) до значення "Рош" – "текти" ("тече вовком"), "бігти", "минати", "літати" – мають назви Меотида (латинське "meo", "meas" – бігти, минати) та назва боспору "Хазарія" (єврейське "khasar" – минати, проходити). Назва "боспор", як "торговельна переправа", теж має подібне значення: переправа, перевіз. Йому синонімічна назва "Лівонія" (англійське "leave" – лишати, покидати, тікати, що передано іронічним "деремела" в "Слові о полку Ігорєвім"). Значення "дороги" мають топоніми "Путивль", "Дрогобич", "Курськ", "Мценськ" (Мченськ), гідроніми Сейм (гнати), Самара (текти), тощо. Ці назви пов'язані з символікою небесного Возного, або Посейдона, який, згідно міфології, перевозить Сонце через океан до ранкового сходу. Небесному Возному (Віщому) присвячена назва Матвіїв Курган (Ахіллів Біг), Міус (Конюший), Таганрог (Світозарний), Міллерово (Тисяцький), Айдар (Віщий), Аксай (Славень) та інші. Посейдон–Возний вважається володарем Тризубця.

Друге важливе зауваження. На давню назву "Україна" вказують топоніми ("Казатин" і порівняй вислів в "Слові о полку Ігорєвім" – "Бог путь каже" про Указуючу зорю Одигітрію, а також топоніми "Чернігів–Радячий", "Суми–Верховна"), гідроніми ("Десна–Правляча", "Словечна–Указуюча", "Кринка–Геррос"), назва гори "Говерла". В назві сакральної гори України "Говерла" вжито англійське дієслово "govern" – "правити", "врядувати". В гідронімі "Десна" вжито древнє "dhesno" – "правити". Ріка "впливає" в "правлячу" Україну–Державу. Грецьке "krino", або "kriso" ("суди рядити" в "Слові о полку Ігорєвім") в назві ріки Кринка–Геррос теж вказує на назву країни. Назва "Волинь" означає "волю" (на латині і в українській мові "volo" – про "волю", як рішення), а ось назва "Слобода" має значення "Пустинь" і "Вольності". Слова автора "Слова о полку Ігорєвім" про "обіду", яка "Пустині силу прикрила" (чи не було тут "коректури" Мусіна–Пушкіна?) вказують на значення "вольності" (права), або ж, як у Дмитра Яворницького – "границі козацьких вольностей".

В епілозі "Слова" так сповіщається про приїзд князя Ігоря в Київ: "Дъвици ("Diva" – богиня, "дівиці" – богуни, богунці) поютъ на Дунаи, вьются голоси чрезъ море до Кіева, Игорь ъдетъ по Боричеву къ Святъй Богородици Пирогощей страны ради". Саме так потрібно розуміти слова автора: "країни ради", тобто, "заради країни". Свята Богородиця Пирогоща, богиня грому і урожаю – Покрова воїнства (військової дружини, козаків, "поборників за християн"). На той час в Києві метрополичою церквою була Свята Софія – Мудра (богиня Місяця), до якої "Святополк повелія отця свого". А Провідна зоря – Указуюча, Казанська ("Бог путь каже").

Діалог князя Ігоря з рікою Донець і його слова про те, що ріка Стугна "не так велична" ("не так олі", де др.–ірл. "oll" – великий) має на увазі митрополичу церкву. Тут важливо поставити запитання: "Заради якої країни князь Ігор йде до церкви Святої Богородиці Пирогощої і чому?". Свята Пирогоща – Богиня грому і урожаю. Князь Ігор йде до "першої святої на Русі" (А "першим святим на Русі був Клим – "клімат", "течія"). В українській мові "страна" – "країна". Тут іменник "країна" має своєю основою не слов'янське слово "край" (територія), а грецьке дієслово "κραινω" (kraino), що означає "правити", "вершити". В латинській мові "страна" – "regio", а "regina" – цариця. Грецьке "kreion", – цар, "kreiousa" – цариця. Потрібно також згадати, що Геродот вживає назву народу "царські скіфи" (дружина). На теренах скіфських земель значення "царити" має тільки назва "Україна". Індоєвропейське "U–" у назві "Ukraine" надає дієслову "κραινω" /kraino/ значення "бути главою", "бути державою", а назві – "Україна" значення "Держава" (так само, як, наприклад, "U–" придає слову "–piter" значення "Юпітер" – "Світовіт", або "діючий світло").

 Назва "Україна" має значення не тільки "держави". Звичне українське разуміння назви "Україна", як "ойкумена–рідна земля" теж справедливе. Річ у тому, що грецьке "οικος" (oikos – ойкумена, вітчизна) слугує першоосновою латинського "uicos", "uecker", а саме його значення як "соціальна спільнота" разом з іншим латинським словом – "reїn" (res) – "благо", "мир", "добро", "природа", "матерія", як субстанція, покладено в основу назви "Україна" (uecker reїn – "спільний світ"). Назва "Ueck–reїn" може бути висловлена іншими латинськими словами – "res publica" ("спільний світ, мир") – "Республіка". Слова відомої пісні "Верховино, світку ти наш" певною мірою відносяться також до України тому, що грецьке "κραινω" (kraino) має значення санскритського "kraia" – "вершити", "звершувати", "головувати". У "Слові" про це написано так "Дів кличе вверху древа" і "велить послухати землі незнаємі". Назві "Україна" присвячені слова "Рищучи в тропу Трояні, через поля нагори" (Україна – Верховна), на що вказують назви Суми, Готня, Оберовичі, Верховичі, Вишгород, грецька основа у назві Охтирка, тощо. Слов'янізоване "Diva–Богиня", "Div' – Бог" вказує на образ назви "Україна" (Ненька Україна, Софія–мудра, Січ–матір, Кия–Богиня). Весь зміст "Слова о полку Ігорєвім" свідчить, що автор думає не лише про територіальну єдність країни, але й про соціальну. Княжі роздори він пояснює боротьбою за землі, багатства. Крім того, в добу написання "Слова" в Україні точилася боротьба між впливом на державні справи церкви і воєвод. Князь Ігор, як і Андрій Курбський, прихильник "воєводної ради", а не "влади поповичів–кречетів". Такий образ країни і держави виникає і може існувати лише на грунті соціального досвіду.

В середньовічній Європі феномен "страни–країни", як "республіки" (спільного блага), ще не був притаманним суспільній думці (назва "Річ Посполита" – "Благо Спільне" однозначна назві "Uck–reїn"). "Клопоталися" за "веру христианскую", за "гроб господень", за "круля" та "вольности", або "за царя–батюшку", а в давній Україні – "за страну", як "соціально–політичний" феномен. Цей образ "спільної землі" дав змогу Геродоту вжити назву "царських скіфів" як "паралати" (лат. "pario" – родити, а "latus" – простір, край, себто, "паралати" – роденці), або "посполиті" (для пор. "pos–politia", або "у–країнці"). Образ давньої країни передається назвами "земля Трояня" чи "Руська земля", але саме існуючий образ "країни" дозволив автору вжити в епілозі повістей категорію "страна". Могло статись, що слова "страны ради" з'явилися при переписуванні первісного рукописного списку "Слова о полку Ігорєвім", що зник у пожежі 1812 року. Чому рукописний оригінал зник – вже інше питання. Відповідь на це питання може дати ретельний аналіз тексту "Слова". Безперечно, геніальний твір при переписуванні був певною мірою "поправлений". Так, замість слова "ръчъ" (діло, або на латині "cosa") в переписанному тексті подано як "ръчь" (sermo) – промова, що порушує задум автора. Але думається, все ж, що автор свідомо вжив слова "страны ради", будучи переконаним, що сучасникам такий образ сам по собі зрозумілий: йдеться не лише про Русь навколо Києва, а про країну від Сяну (звідкілля Ярослав Осмомисл "суди рядив" та "стріляв салтани за землями") до "синього Дону" (до якого йшов князь Ігор, щоб "напитися шоломом Дону"). Цими словами автор свідомо вказує на кордони країни. При тому, назва "Сіверський Донець" перекладається значенням "Східний Рубіж" ("сівер" в словникові Л. Зизанія – "схід", а латинське "donec" – "край", "рубіж", "кордон", як і латинське слово "limes", або німецьке "mark" в назві "Укермарк").  Кордони України на Дону поновив князь–воєвода Вишнєвецький. Ще одні рубежі країни автор визначає словами "То була би Чага – по Ногаті, а Кощей – по Резані". "Чага" – назва "гусей" ("чагвой" – гусак), як також грецьке "хинова" (нім. "Ganse") – "гуси" (американці словом "чага" називають "паровоз", що шипить, як гуси). Під назвою "Чага" можна бачити гідронім на півдні Одеської області, або торговельну Ганзу (готське "hansa"), що співзвучно німецькому "Ganse" (гусь). "Ногать" – "ступня", а також – гриф (назва лісу "Грейфсвальд" на південь від півострова Рюген). Значення "Ногать" має назва "Краків" (пор.: македонське, словенське "krak", "krac" – нога, хода). Основою назви "Ногать" може слугувати англійське "nog" – клин, косинець (пор. "Косово"). "Ногать" – ріка на захід від Вісли. "Ногать", як "ступня" в старослов'янській мові – "плєсно" у назві "Плесненськ". Назва "Кощей" – про половців, що таборились на півдні за рікою Кринка (Геррос) та рікою Оскол (Резань). Все це – топоніми і гідроніми на порубіжних землях давньої України. На західний кордон України вказують назви "Берегово" (готське "беріг" – рубіж) та Ужгород ("ужжє" – перен. "кордон"). В "Слові о полку Ігорєвім" нагадується про розірвану єдність України з Тьмутараканю (Тамань), коли Київський князь Святослав мовить про "Дебрь кисаню" – "І не сошлюсь Синьому морю".

Потрібно зауважити, що "Слово о полку Ігорєвім" присвячено військовій дружині, яка перейшла за Дунай (копія–дівиці поют на Дунаї, линуть голоси їх через море до Києва–Родня).

Війска (латинською мовою "copia") названі в творі "стада лебедів", "галиці стади", "касоги", "ратаї", а Покровою військ вважалася "сестра Либідь" (воля) і лебідь, птаха присвячена Фебу–Аполлону (Трояну, Уриму), богу сонця. В середньовіччя "воїни" називалися латинським словом "черкаси" (основа – латинь "cerci" – дух боріння, войовничий дух), а древня назва – "спасичі", "ратаї" (від слов'янського "rata" – порятунок, спасіння, а також – "рать", "воїнь").

Звернімось до вислову автора "на седъмомъ въцъ Трояни връже Всеславъ жребій о Дъвицю себъ любу". Тут вжито латинь: "sedes vicina astris". Латинь "sedes" має значення "престол", "ойкумена", "Вітчизна", або "Родина". Вживаючи латинське слово "sedes" (образно – "земля проживання"), автор "Слова" знову нагадує про територіально–політичний образ назви земель сучасної йому країни. Вислів "на седъмомъ въцъ Трояни" можна тлумачити як "престольне віче Трояні", а також як "вкраїнське віче Трояні". Під назвою "Дівиця" розуміється Мати Божа Державна (Аврора – східня Ранкова зоря, південна – грізна Богиня грому, західна – свята Мисля–Діана, чи Луна, а північна – вказуюча Полярна, Путєводна зоря). Топоніміка, гідроніміка України присвячена переважно богу Паппаю (Кормильцю, Хлібному) і Трої–Пірогощій (богині блискавки, грози, вітру). Тут потрібно наголосити на тому, що Україна має своїми оберегами: на сході – Переяслав (Пересвіт–Тагімасад, Урим), на півдні – Пересічень (Богиня грому, дочка Посейдона–Возного),  на заході – Перемишль (Місяць), на півночі – Пересопницю (Дрімаючу, Провідну зорю). Недаремно на сучасній межі України і Росії залізнична станція має назву Хутір Михайлівський. "Михайло" в перекладі з французької мови (miche) – "Хлібний", так само як Геродотова назва "Гіпаніс" (Конюший, але лат. "panis" перекладається як "Хлібний"). На Україні добре знають, що "Бог калачі везе", коли гуркоче в небі.  В "Слові о полку Ігорєвім" богиня грому названа також "Скала", а в топоніміці України богині присвячені назви Звенигора, Громоклея, Хлібодарівка, Інгул, Рубанка, Велика Кринка, Канкринівка та багато інших. Звернення автора до певних образів допомагає встановити межі (обриси, параметри) країни. Так, в латинській мові "Diva" – богиня, як також "Virgo" – "Діва". Слово "virga" – "въіа", або "ветвь", "прут" (греч. "κλαδος", "klados"). У латинській мові "кий" – "qui", а "queen" (quin) – королева, цариця. У грецькій мові "цариця" (княгиня) має назву "κρειουσα" (креуса), а "князь" – "κρειων" ("крайон" – правитель, глава, повелитель). "Кия" – богиня грому, грози і родючості, на честь якої названо стольний Київ (Родень). Кияниця–Перунниця, чи Богиня грому, називалася також "Троя", а тому українська земля – "Ariana Veja" – "Земля Кия" чи "земля Трояні" (тому, що "Veja" має своїм образом бога, богиню кари). Богині грому належать "жребій Трояні", "тропа Трояні", "віча Трояні". Назва "Троя" має декілька значеннь. Так, фріульське та шведське слово "troi" – "день", "віра", а в грецькій мові, яка вживається в іменослові України, дієслово "τρωω" (troo) означає "вражати", "сікти" ("Троя" – Січ).

Знову ж таки, українське дієслово "сікти" замінимо грецьким "κρινω" (краяти, карати, постановляти, "суди рядити"). На карті України значення грецького слова "crino" має гідронім "Кринка", притока Міуса, або Гіпакіріса. У Геродота ріка Кринка, як і країна за нею, названа "Геррос". Вкрай важливо зазначити, що Геродот (його переписувачі) не вживав грецьку мову у гідронімах та топонімах, а користався латинською (індо–європейською) лексикою. Тому назву "Геррос" потрібно пояснювати не грецьким словом "геррос" ("герон" – щит, що був плетенний, в'язався), а давньонімецьким "herr" – військо, правити. Тому назва "Геррос" відповідає значенню назви "Воїнь" (черкаси) і "Україна" – "Держава".  Можливий переклад назви – "Воєводина" (Січ), або – Гетьманщина (мікенською мовою "getas" – вождь, "getalavas" – вождь лав воїнів; пор. "війська йдуть лавами").

Воєводні Січі, полкова Гетьманщина – лише частина України. Це – "земля Хорива". "Земля Кия" знаходиться під захистом Громовержця Паппая (латинською та українською мовами "papa"– "хліб", "паша", а тому "Паппай" – "Хлібний", "Годівник", "Угодник" від слова "угіддя", адже бог "дає нам хліб насущний"). Перемишлянська земля присвячена Місяцю, а Волинська – земля Провідної зорі.  Як єдина держава, назва Україна відповідає особливостям землі Кия, Щека, Хоріва і сестри Либеді. Так, у назві "Україна" латинське та санскрит "ukky" (uiceo) має значення:

1. "дружина" (жінка, дівиця), а тому назва "Україна" має значення "Діва" (Богиня).  

2. "ukky" – "розум". Значення "розумної", "мудрої" має грецька назва Діани (грецькою "Διανοια" – "думка", "Мысля" про "Луну" – Діану – Софію).

 3. "uck" – "суспільність" (socio).»

Звернімо також увагу на те, що в грецькій мові земля, присвячена богині, має назву "τεμενος" ("temenos" від "τεμνω", "temno" і "τεμω", "temo" – "рубати", "різати", "сікти", "κρινω" (krino), а в переносному значенні – заключати договір, союз, мир, прокладати дорогу та окаймлювати, або "оточувати по кругу" – "відділяти") і порівняймо з цим дієсловом гідронім "Кринка", "Велика Кринка", "Канкринівка" ("κρινω" – "krino" – відсікати і карати, "суди рядити"). Богу (богині) грому присвячені назви Громоклея (Громослава), Інгул (тамуючий спрагу, голод) та Інгулець, Звенигора, Миколаїв, Микулин (Світозарний), Проскурів (Грозовий, Хлібний) , Станіслав (Стадник–Хорів). Топоніміка північних земель України присвячена Провідній зорі, Одигітрії, – Словечна (Казань), Конотоп (Вершинний Ріг), Суми (Вишня, Горішня), Охтирка (Вишня, Горішня). На сучасній карті України збережені всі порубіжні назви. Так, на сході України ріка Сіверський Донець має роль "Східного рубежа" (латинською мовою "donec" – рубіж, край, оплот, щит). Отже, ріка слугує "східним рубежем" – "Червоним Донцем", "Красним Ліманом" (лат. "limes" – рубіж, край, як кордон). Правда, сам кордон пролягав по річці Оскол – "божий спис", або "Перун". Кордон з даками проходив по річці  Прут (скіпетр, кий – символи кордонів). Межа в Закарпатті проходила по річці  Уж (старослов'янське слово "жжє", або "ужє" – канат, мотуз, а в переносному значенні – межа, кордон). Західний кордон визначався рікою Сян (латинською мовою "sannio" – "ругання", "табу"), а на півночі – друга ріка Уж. Північний кордон України "прип'ято" рікою Прип'ять. Значення гідроніма можна пояснити старослов'янським дієсловом "припяти" (грецькою мовою – "επιτεινειν", "epiteinein") – "направити", "натягнути", "натужитись", "простертися", "напрягтися" (синонім: "Ужже", чим "припинають" та "Стугна").

 Мабуть, такі назви рубіжних рік виникли не спроста і не випадково. У зв'язку з порубіжними назвами українських земель варто звернути увагу на слова Олега Віщого "Київ – мати міст руських". "Кия" – "Рода" (від "κυεω", "kyew" – нести плід, нести зачаття, родити). Цей вислів можна розуміти як  "Богиня грому Кия – покрова міст руських", так і – "Київ – метрополіс руський"). Себто, метрополією України, як держави, визнається земля і місто Кия. На честь Києва вживається назва "Зачатєвська".

Для автора твору "земля Трояні" це – земля богині грому Пирогощої. Ще раз звернімось до вислову "рища в тропу Трояні через поля на гори". "Тропа Трояні" – "тропа богині грому", а "рискати в тропу Трояні" – "йти до Пірогощої" (церкви богині грому).

"На гори" – "в вись", а не на "гори", як "горби" ("нагори" в німецькій мові "hoch" – "хох", а це слово служить основою назви "хохли"). Значення "вгорі" має грецьке "κραινω" (kraino) – "вершити" (виконувати, урядувати, ухвалювати). У данному випадку "хохли", або ж, "готи" (фр. "haut" – вище, догори) – синонім етноніма "українець". Грецьке "κραινω" (kraino) – "вершити", "постановляти", "врядувати", "вказувати" також означає "верховенство". Як "хохли–вишатичі", так і "готи–вишатичі" належали до військового стану. "Коса" – ознака посвяти війні, латинське "crines" – коси, коса дівчини. Тому ріку Кринка можна розглядати як косу Гіпакіріса–Возного (нині – Міус, або Конюшена, Конюший – Возний). Готи таборилась на землях Укермарки (Uckermark), що знаходилась на берегах ріки Одри. Раніше ця ріка мала назву "Уккер", а стольне місто називалося Юлин ("jul" – "Родень", або "Київ").

 Інші місця знаходження готів – береги Меотиди (Азовського моря), на нижньому Дунаї (Києвець) і в північному Причорномор'ї (Зачаттєвська – Київська). Так свідчить автор "Гетики" Йордан. Чи не нагадують місця знаходження "готів" землі запорізьких козаків, власне, – військової дружини. Азовська Кубань, нижній Дунай і Запоріжжя – землі козацьких Січей. Недаремно ж, Йордан, цитуючи Аблабія–Лебедяна, зауважує, що не знає, звідки взялися готи і до кого їх відносити. Таких готсько–хохловських (вишніх–горних) назв на землях України збережено чимало. Повторимо: Суми (лат. "summa" – вершина), Охтирка (грецьке "οχθη", ochta – "верх"), Вишгород, Верхівка, Хотин (французьке "haut" – "хот" – "вище"), Верховина, Оберовичі (німецьке "ober" – верх) та Верховичі, Горинь, тощо. Ці назви виникли як посвята Вишній (Горній) богині і "хохлам". Отже, можна вважати, що назва "Україна" виникла ще в "готську добу" і присвячена правлячій "Провідній зорі".  Так само назва гори "Говерла" в Карпатах (від англійського слова "gouvern") дана на честь України – "правляча", "врядуюча". Французький варіант назви "готи" (goth) зберігся у назви "гоцули" (гуцули) та у поселення під назвою "Готешти" (Молдова). Це ті ж таки Верховина, Оберовичі–Верховичі, Хотин. Одинакове значення мають готська назва "hansa" (товариство, спочатку військове, потім – торговельне) та назва Велесової книги "Гордині Борусенські" – "дружина–товариство Бори–Січі". Назва "готи" має ще одну основу: латинське "goetia" – волхвування (пор.: "волхви" – вісники Віфліємської зорі).

Ось ще один важливий вислів автора поетичної повісті: "Въстала обида въ силахъ Дажь–Божа внука. Вступи ль Дъвою на землю Трояню, въспле Скала, лебедиными крылы на синъмъ море у Дону плещучи?". Дослідники твору, а з ними і весь загал, завжди читали тут невірно: "всплескала", а не "вспле Скала на Синьому морі у Дону лебединими крилами плещучись". Не вірне прочитання цього образу врятувало ці рядки двічі. По–перше, врятовано уривок давньої української мови ("вспле Скала"), а, по–друге, врятовано образ "Скали". Навряд цензура тих років дала би згоду друкувати "величайший памятник древнерусской литератури" у такому вигляді. Про яку "Скалу" йдеться мова у творі і чому вона повинна "всплести"? (в "Повісті временних літ": "Видибай!", "Видибай!" – "по–етруськи" гукали кияни вслід кинутій у Дніпро дерев'яній статуї Перуна – від лат."video" – "видибай", "виглянь"). Назва "Скала" доволі часто зустрічається в топоніміці України. Зокрема, це місто "Скала Подільська", "Скала" на березі ріки Рось. Міста "Бердичів", "Бердянськ", ріка Берда названі від карпатської назви "берда" – "скеля". "Бердиш" – сокира (зброя скіфів), "берданка" – рушниця ("Стріляюча", як і богиня грому "Шеломянь"). Це вкрай важливе свідчення автора "Слова о полку Ігорєвім" – "О, Руська земле, уже не Шеломяню єси!".  Значення "Скала" має назва німецької землі Саксонія (лат. "saxe" – скеля) та Адріатика, звідки до Дніпра прийшли словени. Можна ще згадати древній латинський вислів: "Звенить скалами Гіпаніс" (Південний Буг), або "Звенигору". Латинське "cos" – у назві "козак" – "скеля", "поріг". Слід згадати етнонім "тавро–скіфи", де основою служить тюркське слово "tau" – "скеля". "Таврія", "Таврида" названі також від цього тюркського слова, але не тому, що тут жили тюрки, а тому, що цього вимагало табу на дохристиянські назви. Так само етнонім "роксолани" несе у собі англ. "rock" – "скеля", "скала". Чимало топонімів, гідронімів на Україні названі "кам'яними" і "крем'яними".  Отже, автор "Слова о полку Ігорєвім" образом "Скали" може нагадувати про півострів Крим (належність до України–Русі), про Запорізьку Січ (воїнство за порогами, землі якої названі на честь Богині грому – "Січі", що називалась "Скала"), а ще про назву "Україна", назва якої має у собі значення "Скала" (пор. угорську та іспанську назву "Ukrania" з грецьким словом "κραναος" /kranaios/ – "скеля").  Іонійське "Σκελλα" /скела/ – "пушити землю" та "розгрібати вогонь" нагадує про землеробську роль "Скали" (Пірогощої), а ось єврейською мовою "скала" – "sela" могло бути взято в назву "Селена" (Луна) та в латинь "sella" – престол.

Землі козацьких Січей називалися "Гордині Борусенські", де українське слово "горда" має значення готського "hansa" – "військова корпорація", "дружина", або "філадельфія" (дружина, содружество).  "Борусія" (Бора, Боричів узвіз) – богиня грози і грому. Від імені "Бора" (богиня буйного вітру) названі міста Борислав, Бориспіль, Дніпро–Бористен, Борусія. Готська назва "hansa" має своєю основою готське слово "ans" – "кий", "кол", "шест". Себто, "h–ans–a" – "Кия" (для порівняння: в українському фольклорі – "Гандзя"). Пізніше основа "ганза" була використана у назві "Європа". Річ у тому, що готське "hansa" ("орда", "горда", як корпорація) співзвучне грецькому "γανος" (hanos) – сяйво, (рос. "блеск"), що мало на меті латинське "euros" – "сяючі перлини", "сяючу" ("сверкающую") богиню грому, що надала назву протоарійській "Маргіані" (лат. "margo" – "сяйво" та "край"), Кушанському царству (застар. "куша" – латинське "ballista", англійське "shell" – "стріляюча") та Європі. Основне значення образу "Скала" – "Роксолани" (Україна).

Ще один вислів автора твору нагадує про Україну: "Тяжко ти головы, кромъ плечю; зло ти тълу кромъ головы". Для того, щоб зрозуміти метафоричність цього вислову потрібно згадати опис Скіфії Геродота і пояснити вживання іменика "голова" і дієслова "головувати", "очолити".

 В епічній мові Гомера часто вживається дієслово "κραιαινω" /krayano/ в скороченній формі "κραινω" /krayino/. Морфологічно "κραινω" /krayino/ утворено від іменника, що має значення "голова". Індо–європейська основа цього слова має в грецькій мові форму "καρα" /kara/. В грецькій мові "голова", чи то "κεφαλη" /kefala/, чи "καρα" /kara/, має метафоричне значення "початок", "першопричина", "джерело". Ці значення не можна прирівнювати до латинського "caput", або до французького "chef", що, обмежуються значеннями "закінчувати", або "підсумовувати", як у назві міста "Суми" (тут лат. "summa" передає значення назви "вершити", "оглавлювати" про назву "Україна"). Щоб відчути всі відтінки "κραινω" /kraino, krein/, потрібно простежити гомерівське вживання цього слова.

В "Іліаді" вислів "το μοι κρηηνον εελδορ" /to moi krynon eeldor/ має значення молитви зверненної до бога і його перекладають як "здійсни моє бажання" (пор. "кринон" та гідронім "Кринка"). Якщо порівняти цей вислів з іншим – "ως εφατ ουδ αρα πω οι επεκραιαινε Κρονιων" /oos efat oud ara poo oi epekraiaine/, то можна зробити висновок, що божество не "здійснює бажання", а лише "дозволяє йому здійснитись", тим, що "ухвалює здійснення". В словах "του δ'εκραιαινεν εφετμας Φοιβου Απολλωνος" /tou d'ekraiaianen efetmas Foiboy Apolloones/ воля Аполлона не здійснюється Аресом. Арес лише пеленає воїнів хмарою так, щоб бажання Феба (Аполлона) могло здійснитись самим воїнством. Відбувається битва, але переможці нічого не могли б вдіяти, не будь на те божої волі. В дійсності звершується воля бога. Отже, дієслово "κραινω" /krainoo/ приналежно лише волі божества (так само назва ріки Кринка–Геррос – "узаконенне рішення", "суд").

Знавців Гомера завжди цікавили вірші з таким змістом: "τω οε χρη περι μεν φασθαι επος, ηδ επακουσαι, κρηηναι δε και αλλωι, οταν τωα θυμος ανωγηι ειπεω αυαθον" /too oe chry peri men fasthai epos ed epakousai krynai de kai allooi, otan tooa themos anoogei eipeoo auathon/. Нестор спонукає царя Агамемнона не зневажати думкою інших. Будучи царем, володіючи владою царя, він несе відповідальність за велике число людей і тому Агамемнон зобов'язаний знати про поради, що йому можуть дати інші: "Ти більше всіх маєш слово казати та чути; Пораду схвалювать того, хто серцем покликаний добре сказати". Тут потрібно виправити переклад Гнєдича "κρηηναι δε και αλλωι" /krynai de kai allooi/ і замість "мысль исполнять" розуміти "пораду схвалювати", а вже саме схвалення поради веде до її здійснення. У відповіді Ахілла "ηιπερ δη κρανεω τε και ιειελεσμενον εσται" /eiper de kraneoo te kai ieielesmenon estai/ два дієслова з цими значеннями співпоставленні. Переклад Гнєдича "як я думаю і що я здійсню" не передає суті логіки між "κραινεω" /kraineoo/ – "робити можливим здійснення" і "τελειν" /telein/ – "чинити", "здійснювати". Розуміти його потрібно так: "Я повинен висловити ясно моє передбачення таким, яким я його ухвалю і яким воно здійсниться". Оппозиція наполягає на таких–то рішеннях, а я ясно висловлюю данне мені бачення того, як все має звершитись – "κραινεω" /kraineoo/. Щоб було більш приземлено, можна сказати так: Президент України нічого не виконує. Роль президента не в тому, щоб силувати суспільство якимись рішеннями. Його "κραινω" /kraineoo/ полягає в тому щоб "ухвалити волю, як благу раду" і саме як "благо" воля–рішення здійсниться. Після того, коли Ахілл відмовився допомогти ахейцям, Аякс каже: "йдемо, по–моєму здійснення цього задуму не буде ухвалено (κρανεεσθαι / kraneesthai) нашим приходом". Отже місія до Ахілла виявилась невдалою, безрезультатною, нічого не принесла. На часі співпоставити "νοησαι" з "κραινεω" /kraineoo/. Каліпсо ручається зробити все, щоб Одіссей вернувся додому "якщо буде завгодно вишнім богам як промислити (νοησαι –noesai, пор. біблійне "несі рош"), так і здійснити (κρηναι – krynai). Важливо підкреслити вживання дієслова "κραινεω" /kraineoo/ і його дію цілком відносно богів. Ніколи слово "κραινεω" /kraineoo/ не вживається відносно окремого людського вчинку, або дії людини. Значення цього дієслова у Гомера – "вирішувати верховною владою". І хоч у Алкіноя є вислів "дванадцять царів κραινουσι /krainousi/ у феакійців" ("царствують"), але без зв'язку з виконанням царських функцій. Тут це дієслово означає лише можливість виконувати рішення влади. Або ще один приклад: "Я буду чинним мудро здійснювати владу (των κραιοντων – toon kraiontoon)". В звичних словах це звучить так: "Волею, данною мені богами я буду виконувати", "долею жребія я обраний виконувати", "волею народу, що обрав мене, я буду виконувати". ("А не будеш", як то було заведено у козаків, – "покладеш голову на плаху"). Так ("виконувати щось з волі, данною вищими силами") це дієслово вживається у Гомера і вживалось після Гомера у Есхіла: "З ними вдіялось так, як Зевес державно ухвалив" (επραξαω ως εκρανεν – epraksaoo oos ekrainen).

Можна ще наводити приклади вживання "κραινεω" /kraineoo/, значення якого служить ілюстрації того, що здійснюється вищими силами: "часто мені мати казала, як здійсниться (κραινοιτο – krainoito) майбутнє", "не сказано, що Мойра повинна здійснити (κρανθησεται – kranthesetai) саме так", "збудеться закляття Крона", або "одноголосно прийнято рішення (κεκρανται – kekrantai) народом, силою гурт цих дівчат не здавати". У гімні Гермесу в тій же "Ілліаді" мовиться: "вічних богів творив (κραινεω – kraineoo) він і темну землю". Тут дієслово "κραινω" /krainoo/ іноді перекладається як "хвалити", "славити", що не досить вірно. Тут йдеться про те, що Гермес своїм мистецтвом творити "образи богів", як би, був деміургом.

Узагальнюючи, можемо зробити висновок, що дієслово "κραινω" /krainoo/ означає "владу ухваляти втілення людських задумів (рішень) і тим самим давати можливість їхньому здійсненню". Власне, це право і функція "бути наділенним виконавчою владою", "бути владною", або ж, "бути Говерлою", "бути Державою". До речі, титул "гетьман" (у мікенському наріччі грецької мови – "γετας" – getas) – "вождь", а в дорійському "γετες" /getes/ від "γειτες" /geites/ – "земледержець", як і Посейдон, володар Тризубця – "Земледержець".

Отже, грецьке "κραινω", "κραιαινω" /krainoo, kraiainoo/ у назві "Україна" – "здійснювати", "сповнювати", "вести до здійснення", а також – "бути главою", "царствувати", "правити" з однією і дуже важливою ознакою – "з волі вищих сил". На землі така "воля" проявляється у "волевиявленні народу", або Ради, "як органа обранного волевиявленням народу".  Дуже вдало назва "Україна" записана в англійській мові – "Ukraine", де "u" надає дієслову в основі назви "дієвість" (напр., "врядувати" – "уряд", "вершити" – "Верховна", або "Хохландія", "українці" – "хохли" – "вишатичі"): "κραινω" /krainoo/ – "Ουκραινα" /Oukraina/ ("Басилея" – "Держава" – "Україна"). Звідцілля і назва Геродота – "царські скіфи", або "приземлена" назва "паралати" – "українці". Отже, історикам не потрібно шукати, де знаходилась країна "Басилея", про яку згадують античні автори, або, що то за земля "царських скіфів" у Геродота – "Геррос" (лат. "hera" – "владичиця", "господиня", а лат. "gerra" – "кошъ плетенный", грец. "γερρο" /gerro/ – "щит"). Для розуміння геродотової назви "Геррос" важливо, однак, пояснити значення грецького слова "γερας" (geras). Це слово має значення "привілеї", "почесті", а в давнину визначалось словом "вольності". Це слово несе ознаки "права" (воля, як право на щось) і "привілеїв" (за військову службу). Себто, "Геррос" – "володіння козацьких вольностей". Так визначає козацькі землі Дмитро Яворницький у книзі "Історія запорізьких козаків". Козаки вважали, що так було з давніх давен у землях "від Сяну до Дону" і до Кубані.

Ось цитата з "Історії" Геродота: "Сьома ріка – Геррос. Вона віддаляється від Бористена в тому місці, доки течія його нам відома. Від того місця пливе осібно. Називається, як і той край, "Геррос". Тече в напрямку моря і відмежовує країну кочівників від царських скіфів. Впадає до Гіпакіріса". Нині ріка Геррос називається "Кринка", а Гіпакіріс – Міус. "Кринка" має основою грецьке слово "κρινω". Отже, важливо уважно читати і вірно перекласти мову Геродота. Ріка не "відділяється", а "віддаляється" від Дніпра. Важливе вживання цього дієслова, як підказки назви ріки: відділити, а також – "судити", "розбирати", "вирішувати", "виконувати", "вершити", "суди рядити". У цих значеннях дієслово "κρινω" /krino/ можна порівняти з "κραινω" /krainoo/ – "вершити", "главенствувати" ("царська країна"), та латинськими словами "cerno" (пор. "Чернігів") і "crevi", "crene", "creo" – "видно", "розглядати", "творити".  У "Слові о полку Ігорєвім" образ землі "Геррос" передає назва "Шеломянь" (англ. "Shell" несе у собі значення "панцир", "щит" та "стріляти", "бомбардувати" (Січ), у тому числі, небесним громом (німецькою "schellen" – тріск грому і порівняй "Шеломянь"). Більш тотожня до значення грецького слова "κρινω" /krino/ інша грецька назва – "Тмуторокань", де "τεμενος" і "τορος" /temenos, toros/ мають усі характеристики землі, що присвячена богині грому Пирогощій. Йдеться про землю, присвячену богині грому і блискавки "Січі" (Шеломянь). "Старі словеси" автора "Слова о полку Ігорєвім" розповідають нам про минувшину прадавньої козацької України–Скіфії.

Назву "Україна" в іншомовних варіантах згадують Геродот ("Ексампея"), Пліній ("Енінгія", або сучасна назва "Укермарк"), Йордан ("Ойум"). Чому не згадується власне назва "Україна" відомо: з прийняттям християнства, як офіційної релігії всі античні хроніки переписувались у монастирях. Сьогодні ми читаємо "Історію" Геродота виправлену згідно постулатів церкви, особливо ж, що стосується земель та народів Скіфії. Тексти таких хронік потрібно читати уважно і бачити пояснення. Так, "Геродот" присвячує "Бористену" майже сторінку, пояснюючи, який він, Бористен, "родючий" та "плодовитий" ("Київ" – "Родень", а "Данапр" – від індо–європейського "dhana" – "родити"). Як же цього не помітили вчені? Або ж, потрібно пам'ятати: до Кирила та Мефодія слов'янські мови в святе письмо не допускалась. Подвиг творця "Слова о полку Ігорєвім" полягає в тому, що своїм вивіренним текстом він гарантував "Слово" від знищення спочатку – церковними, а потім – великодержавними цензорами. Останнє занотоване спалення книг відбулося у 1169 році на торговищі в Києві і сталося це за життя автора, якщо не на його очах. Необачний ростовський єпископ Федір, племінник глави київського боярства Петра Бориславича, був немилосердно жорстоко покалічений і вивезений на Песій (тут лат. "pes" – хода, ногать) острів, а книги його були спалені.

Боротьба проти існування прадавньої назви "Україна" в християнську добу та спроби замінити в літописах назву "Україна" (див. запис 1187 р. – "Україна" та запис 1189 р. "Галицька Україна") на назву "Русь" ("О, Руська земле, уже не Шеломянем єси!" – "вже не Січ єси!") пов'язана з намаганням церкви знищити історичну память та дохристиянський світогляд народу – "роль військової дружини у державі", як вона розуміється у назві "Україна" ("Uecker Reїn" – "Res publica"). Так вимагали догмати нового віровчення та феодалізація суспільного життя в країні, введення спадковості на владу та землі. Правду не сховаєш: нині так само ганьблять радянську владу. А в добу написання "Слова о полку Ігорєвім" ганьбили "старі словеси" України – "українські віча Трояні", тогочасну "вічеву владу", або ж, "радянську владу". Звідси, мабуть, у російських істориків несвідомий "синдром несприйняття" назви "Україна", як древньої назви та твердження, що назва виникла двісті років тому. Такої думки дотримується не один лише директор Інституту історії РАН А. Сахаров. Мабуть не знають, що імена державам (країнам, церковним метрополіям), як і людям, давались на честь їхніх небесних покровителів, інколи – за великі хабарі. До речі, константинопольський Патріарх дозволив перенести у Володимир на Клязьмі лише резиденцію, але не Патріархію. Київ, як був, так і залишається Патріархом (Київ – Родень, Метрополь, місто матері Роди – "Падуя", "Патерик"; пор. фр. "metro" – родити).  А чого варта репліка Роя Медведєва про те, що Україна не мала свого "дворянства"? Навіщо оте "дворянство" в цивілізованній демократичній країні? Україна протиставила отому дворянству соціальні "братства" і "вольності". Згадкою про "братство" ("філадельфію") розпочинається "Слово о полку Ігорєвім" – "Не славно би нам було, браття, начати старими словами труд наших повістій!". До речі, назва "шляхта" виникла від української назви "шлях" – "путь" ("вожді", як "поводирі"). Себто, давні "шляхтичі" були "водчими", "воєводами", а "дворянство" ("огорожа двора"), на все про все, – двірська челядь, дворова служба.

Залишається назвати етноніми–синоніми до назви "українець", виходячи від значення грецького слова "κραιαινω", "κραινω" /kraiainoo, krainoo/ – "постановляти", "вирішувати", приймати рішення". Висновок з співпосталення цих слів можна зробити один: хоча етнонім українець в українській мові співпадає із значенням "країна", "Україна", як "держава", "ойкумена" (а тому "українці" – "паралати"), він несе у собі також значення слов'янського етноніма "радимичі" і відповідає назвам–етнонімам "скити" (латинське слово "scitum" – "постановляти", "вирішувати") та "сколоти" (латинське "scola", "schola" – "рада", "радитись", "товариство", "громада"). Отже, твердження Геродота "скіфами їх називали греки, а самі себе вони називали сколотами" можна доповнити сучасним – "українцями" (гр. "κραινω" – krainoo).

Повторимо останній абзац ще раз на російській мові для російськомовного читача.

Название "Украина" лучше пояснить через сравнение глаголов: латинского "scitum" в названии "Скифия" и греческого "κραινω" /krainoo/ в названии "Украина". Оба эти глагола имеют смысл "постановлять", "решать", а "κραινω" /krainoo/ ещё и "главенствовать", "исполнять власть". Этим двум глаголам синонимично значение "scola", "schola" (обсуждать, сообщество) в самоназвании скифов "сколоты". Всем этим значениям соответствует также славянский этноним "радимичи" (Рада). "Українці" – "радимичі", а ещё – "будины", поскольку древне индийское "buddi", как и латинское "scitum" – "разум" и санскритское и славянское "ukky" – разумный, мудрость.

Геродот в своём описании Скифии подчёркивает важную черту скифов – "мудрость". Данная характеристика указывает на то, что "скифы" поклонялись мудрой Софии и "раде" или "совету". Название "радымичи" скрыто под топонимом "Чернигов" (Радогощ).

В основе названия "Украина" содержится также сочетание латинских слов "uicus" (от греч. "οικος"), что означает "социальную организацию" и "rei", "reї" (мн. ч. от "res" – "достояние", "благо", "мир") в названии "Uik–reї–n" или "Ukraine" (Юкрейн), что можно пояснить латинским "res–publico" (республика – "общее благо", "общее добро", "мир общий"), а категория "социальная общность" это – "країна", "страна", "держава" и "родина". Таким образом, все четыре основы названия "Украина" (санскритская "ukky–rajni" или "ukk–rajn" – "царствующая", латинская "uicky–reїn", греческая "ω–κραινω" и украинская "у–країна") представляют один образ. Причина, по которой название "Украина" предавалась забвению – социальная и религиозная.

Можно представить, как в средневековой монаршей и феодальной Европе могла восприниматься узаконенная в названии страны форма государственного устройства – "Республика". Это значение имеет название "Речь Посполитая" ("Res Pospolitum" – "Благо общественное"). Смысл названий "Украина" и "Речь Посполитая" одиннаковый.Но насколько точнее, шире, поэтичнее и органически связано с народными и национальными представлениями о "родной земле" название "Украина"!

Ещё одно значение названия "Украина" отвечает значению "Святые дороги". В латинском языке "uicus", "uecus" – стогна (площадь), весь (село, "rus"), халуга (дорога, путь), а "рай" или "ірій" понимался как "святость" (ιερος, ος – святой, священный). Поэтому латинское "Uic–raj" можно выразить по–французски как "Rue–saint" или "Русановка" – "Святопутная", Одыгитрия, которую могли называть "Словута" или "Указующая" (Фастов, Казатин, Козятин, Дорогощ, Дорогочин).

Одно из важнейших значений названия "Украина" состоит в преемственности древнейшего названия воинской организации – "дружина" (филадельфия, синодия, братство, содружество, hansa). В украинском языке лексема "дружина" обозначает "воинскую корпорацию" и "жену–дружину". Значение "жена" можно передать греческим "γυνη", а вот украинское "дружина" можно передать только латинским словом "uxor" , которое легенду про Іфігенію имеет своей первоосновой значение "uc". Название "Uckraine" (uxor) сохраняет память о воинской ДРУЖИНЕ, которой посвящено гениальное "Слово о полку Игореве". Нам остаётся только добавить, что смысл украинского значения названия воинской дружины был известен уже в т. н. гуннский период отечественной истории. Украинское слово "дружина" в понимании греческих летописцев было применено в названии гуннов – "γουννοι" – "дружинники" или "uxrainer".

Для України, на противагу монархічній Росії начальників, важлива "вишня воля" і "віща воля". Геродот в своєму описові Скіфії не даремно нагадує. "Коли Агамемнон з військом йшов на Трою, на морі піднялась буря. Щоб ублажити богів, він вирішив принести у жертву богам свою дочку, сестру Ореста, Іфігенію. В останню мить Артеміда (місячна богиня) врятувала дівчину: спеленавши її хмарою, богиня віднесла Іфігенію на "скалисту Тавриду". Храм Артеміди знаходився в Криму. Боги, згідно міфології, скарали дівчину, перетворивши її у морську птаху. Нині обриси Кримського півострова являють собою птаху, що сидить на Кримських горах (Гурзуфська сідловина) і плещеться, витягнувши шию до сходу. Клювом птаха звернена до Чаші–Кубані, де "царські скіфи" приносили їй свої жертви і "курили благовонія" на косі Тузла (латинь "thus" – ладан, курити ладаном; як правило, курити благовонія). Ось про що нагадує вислів автора "Слова о полку Ігорєвім". Назва "Тузла" (курити ладан) збережена в топонімі "Димер" (курити димом) біля Києва.

Отже, Іфігенія (Євпаторія) залишилась в обрисах Кримського півострова, "плещучись на Синьому морі у Дону". Кубанці називають сильний вітер з Криму "Бора". Бора, на честь якої називався Дніпро, – богиня буйного вітру, грози, грому, урожаю, або Пірогоща, Скала, Кия. А де ж обриси Артеміди, яка запеленала Іфігенію у хмару, спасла дівчину і, мабуть, леліє до нинішнього часу? Обриси Артеміди творять землі України, якщо Україні повернути втрачені краї. Так, Геродот повідомив, що "царські скіфи" тримали землі до Дону і біля Кіммерійського боспору. Якщо, взяти до уваги, що на південь від Пантікапа (Угол–Єрель) знаходились "кочові скіфи", творячи під шиєю великої України–Артеміди "пустинь", то "голову" Артеміди–птахи творять землі, що "клином" пролягають між ріками "Геррос" (Кринка) і Гіпакірісом (Міус) та Осколом і Сіверським Донцем до сполучення з Доном. Отже, "Таганрог" завершує голову Великої Птахи, утворюючи тут "дзьоб–клюв" (У "Слові о полку Ігорєвім" про це сказано так: "Тяжко тій голові без пліч, зле тій голові кроме (без) голови". Велика Птаха–Україна пестує малу пташку – Крим. Такий образ можна бачити на пташинних гніздах. Птаха–мати "клювом у клюв" годує пташення. Такий образ мають ікони Богоматері: "Мати з немовлям на руках".

"Дів кличе вверху древа. Велить послухати землі незнаємі: і в Лозі, і по Морію, і по Сулію, і по Сурожю. І тебе, Тьмутороканський болване!". "В Лозі" ("лог" – "подоліє") – землі т. з. "кочових скіфів", які дехто називає сьогодні т. з. "Новоросією". Як сказано Миколою Гоголем в повісті "Страшная месть" про найменування "Новоросія" – "прийшов на не тобою посіяне жито" (знайшов сокиру під лавкою).  У автора "Слова о полку Ігорєвім" згадана Обіда, що "Вже Пустині силу прикрила". Так само метафоричні слова про "голову кроме плечей, та плечі, кроме голови". Зле Україні без "Пантікапея" та колишніх земель Ростова, Таганрогу, що творять голову "Птахи" між Осколом – Сіверським Дінцем та Кринкою – Міусом до Таганрогу, територій витягнутих до клюва малої птахи, створенної обрисами Криму (назва "Керч" символізує "клюв" малої птахи), що "на Синьому морі у Дону плещеться". Зле Україні без Таганрога ("клюв" Великої птахи) і без Тамані–Січі, та Кубані–Чаші, що слугує "Сулієм", де скіфи приносили жертви своїй Богині. Був час, Вишнєвецкі відновили Січ і кордони України на Дону...

Коли мова заходить про вік Української Держави, знову ж таки, потрібно звертатись до "Історії" Геродота. Чому, розповідаючи про Скіфію, Геродот звертає нашу увагу на ріку і країну з назвою Ексампея?  Ріка Південний Буг називається також "Бог". Велесовою книгою ця ріка названа "Дівун–ріка" тому, що латинською мовою "Diva" – Богиня, "Div" – "Бог". Ексампея–ріка у наш час називається "Синюха". Це слов'янізована назва від грецького "Συνεχα" (Synecha), що можна перекласти на українську мову як "Держава" (стара назва гетьманської булави – "Держава"). Навпроти Синюхи в Південний Буг тече ріка Сельниця,або Престольна, названа від латинського слова "Sella" – "престол", а єврейське "sela" – скала. Звернімо увагу на державну ріку "Синюху". Вона має дві притоки: Куниля (гот. "kuni" – "родити"; казахське "кун" – сонце) і Вись (укр. "вись" – "горинь", "небо"). Окрім того, що ріка Синюха разом з притоками Куниля і Вись творять Тризубець Посейдона, дві притоки вказують на кольори державного прапора: якщо Куниля названа від готського "kuni" (родити), то кольором "Роди" вважається "червоний", а "Вись", або "Горинь" символізує Провідну зорю (Одигітрію), колір якої – "жовтий" (вогненний, освітний), адже колишній місяць "рюєнь" (Путивль) нині названий "жовтень". "Синій колір" знаменує сама ріка "Синюха" (Державна). Правда, можна посперечатись і сказати, що ріка Куниля – Сонячна, а ріка Вись – Небесна і тому прапор "золото–блакитний". А все ж, ріка Бог тримає у правій руці державний скіпетр з кольорами державного прапора України: ("золото–блакитний"), у лівій руці – престольний скіпетр, жезл. Недалеко від ріки Синюхи знаходиться місто Гайсин. У назві цього міста сполучено два слова: "γαι" (gai–), що в дорійській мові – "земля" та "συν" /syn/ – "держати"; разом – "Земледержець". "Земледержцем" називали володаря Тризубця Посейдона (Гіперіона), який держить "Небо" і "Землю". В народній міфології українців – "перший святий Клим" (пор. "клімат" і "клімакс" – тічка, гон). Глава країни Рош – гетьман (getas, getalavas). Гетьман – посланець Гери. Він – Булавоносець, як і Геркулес – "Claviger" (Булавоносець).

Українські читачі повинні звернути увагу на свідчення Йодана про країну "Оїум", яка простирається на південь від Прип'яті: "qui aptissimas sedes locaque dum quereret congrua, peruenit ad Scythiae terras, quae lingua eorum Oium uocabantur" – "поки він (Філімер, або Добриня – авт.) шукав найбільш пригожі місця мешкання і зручні місцевості, прийшов в землі Скіфії, які називаються на їхній мові Оїум".

Король Беріг (готське "bairgs" – край, вершина, верх, хохол) прийшов в сучасну східну Прусію, а звідси через Гродно (привал, стан), Пінські болота та міста Мости (тут провалився міст), Барановичі (тут мичав товар, вівці) пройшов в Україну (назва "Оїум" однозначна назві "Волинь" у значенні латинського "volo", "volui").

До речі, прийшов Беріг від землі з назвою Укермарк в землі України. Вандали Годигіскіла ("венди" Велесової книги) покинули Причорноморську землю і пішли з "везіготами". Але й "везіготи" зберегли вірність богині Киї, Діві, про що нагадує ім'я Дон Кіхота – Don Kiyota. А на Дунаї і нині збережені Воєводини – в Сербії, в Боснії і Герцеговині, в Угорщині і в Австрії (Штирська земля – Воєводина). Значення "Воєводина" має Хорватія (хорви – когорти).

Жаль, що в Україні до цих пір все ще не сприймається факт того, що християнська країна, якою була Україна, вживала в топонімії, гідронімії християнські на ту добу мови – грецьку, латинь, або готську мову. Цього вимагало табу на дохристиянські небесні міфологічні образи.

Україна уже в давню добу духовно була країною європейською.

Оксентій ОНОПЕНКО”.
http://kobza.com.ua/istorija/2004-qja-v-ohoroni-bilja-nyh-postavlju-slovoq.html

*     *     *

Велика подяка пану Оксентію Онопенку, Справжньому Патріоту з душею хохла-вишатича, за його титанічну працю, що надає неспростовні докази існування сакральної Небесної Птахи Артеміди-України з малим пташеням Таврідою-Іфігенією (Крим), що творить образ Божої матері з немовлям. Ось і прийшов знову час відтворення цього Образу на Землі, за який так самовіддано і героїчно б’ються наші славні воїни-лебединці, ясуни-черкаси. Тож вони – царські скифи, хохли-вишатичі, українські козаки-дивуни – почули поклик Цариці Небесної, Лади Богородиці, Праматері Либеді, тож вони й вертаються на на Їі землі України-Русі у новому втіленні, щоб у вирішальний час захищати Їі святі землі, Басилеї–Ойкумени. Тож вони наші пращури прийшли до нас у сьогодення спасичами-ратаями, героями-патріотами, ясунами-лебединцями, які мужньо і стійко боронять священні кордони–обереги Цариці Либеді, бо то є Священна війна за повернення Їі Божого Лику на Землі, за повернення Їі віри. Бо на те Їі Віща та Вища Воля.

Так було, і так буде на землях козацьких вольностей.

Як на небі, так і  на землі.

*     *     *

ІНШІ СТАТТІ МІРИ КИЄВЕЦЬ ТА ДАНИ ЛИБУШЕ:

ПРОРОЦТВО ЛИБЕДІ: СИМВОЛІЧНИЙ ЗНАК ОЧИЩЕННЯ УКРАЇНИ

ОБЕРЕЖНЕ КОЛО ЛИБЕДІ

ТАВРИДА–ЛИБІДЬ: ЛЕБЕДИНИЙ ФОРПОСТ СВІТЛИХ СИЛ
 
ЛЕБЕДИНА ВДЯЧНІСТЬ І ДОКІР УКРАЇНИ-РУСІ
 
ТРИВОЖНЕ НЕБО НАД ЛЕБЕДИНИМ ЦАРСТВОМ – УКРАЇНОЮ