Місія Дуди: повернення до концепції «Міжмор’я» Юзефа Пілсудського та ідеї українсько-польської співпраці Єжи Гедройця

Про оцінку перспектив еволюції польської політики після президентських виборів, що її зробив асоційований експерт Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Маттео Каццулані, перебуваючи в Польщі.

Змін в пріоритетах зовнішньої політики Польщі не передбачається, однак її провідна ідея полягає в тому, що тісна співпраця країни з Німеччиною та Францією в межах Європейського Союзу перетвориться на співпрацю з цими державами як основними геополітичними гравцями Центрально-Східної Європи та ключовими членами НАТО.

Це стосується, принаймні, одного з тих глобальних питань, яке, як очікується, втілиться в життя впродовж правління новообраного президента Польщі, консерватора Анджея Дуди, і яке, де-факто, вже почалось з його перемоги 24 травня над чинним президентом, представником поміркованих сил Броніславом Коморовським.

Дуда, член консервативної партії «Право і справедливість», зрозумів зміну настроїв польських виборців. Пропонуючи використовувати європейські фонди для створення нових робочих місць, допомоги сім'ям з дітьми, і підтримки селян, він, молодий депутат Європарламенту групи Європейських консерваторів і реформістів, заручився також і підтримкою центристів. Він також домігся перетворення його партії «Право і справедливість» на сучасну консервативну політичну силу на зразок британських торі, в той час як за часів екс-прем'єра Ярослава Качинського вона була більш схожою на бюрократичну.

Окрім питань внутрішньої політики, «доктрина Дуди» передбачає нову дипломатичну стратегію для Польщі у зовнішній політиці, зорієнтовану на більш активну роль Варшави в Центрально-Східній Європі та НАТО. В тому числі вона передбачає послаблення інтеграційних процесів в межах Європейського Союзу, зокрема, в монетарній політиці.

Дуда стверджує на необхідності зміцнення відносин з тими країнами Європейського Союзу, з якими Польща має спільні історичні, культурні зв’язки та сучасні проблеми і виклики. На думку новообраного президента Польщі, країна має створити альянс в межах ЄС з такими звичними партнерами як Литва, Латвія, Естонія, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія та Швеція.

Більше того, новообраний президент наголошує на необхідності розміщення постійних баз НАТО на території Польщі для забезпечення воєнної та національної безпеки країни та інших членів НАТО в Центрально-Східній Європі.

Що стосується України, Дуда підтримує ідею відновлення статусу Польщі як адвоката Києва для його швидкої інтеграції в межі Європейського Союзу. Він також пропонує скористатися членством Польщі в ЄС для лобіювання пришвидшення процесу вступу України до цієї організації.

В зовнішній політиці Польщі щодо України Дуда спирається на дві важливі історичні доктрини польської дипломатії. Це – створення стратегічного альянсу в межах так званого «Міжмор’я» та проведення політики культурної співпраці на кшталт паризької «Культури».

Стратегічний альянс «Міжмор'я» був запропонований в 20-х роках ХХ ст. польським державним діячем Юзефом Пілсудським як конфедерація держав Центрально-Східної Європи під егідою Польщі. Згідно із задумом Пілсудського, до складу «Міжмор'я» мали входити Польща, Чехословаччина, Румунія, Угорщина, Литва, Латвія, Естонія, Білорусія і Югославія, для протидії військовій агресії СРСР. В кінцевому підсумку така ідея провалилась через протидію Литви, Франції, Німеччини і СРСР.

Більш сучасна версія «Міжмор'я» Пілсудського була представлена колишнім президентом Польщі Лехом Качинським в 2008 році з метою протистояння російській військовій агресії в Грузії.

Після військового втручання Москви на території Абхазії та Південної Осетії стало зрозуміло, що Росія розпочинає агресію проти Центрально-Східної Європи. Лех Качинський, який для Дуди є відвертим прикладом для наслідування, створює коаліцію з Польщі, Литви, Латвії, Естонії та України для політичної підтримки Грузії та її інтеграції в ЄС і НАТО.

Друга складова «доктрини Дуди» заснована на поглядах підтримки незалежності України та свободи її громадянського суспільства під впливом ідей ліберально орієнтованої частини польської діаспори в Парижі в 70-х рр. ХХ століття. В той час на сторінках паризького культового часопису «Культура» Єжи Гедройц, Юліуш Mірошевський і Богдан Осадчук доводили важливість для Польщі підтримки незалежності України. Вони також вказували на необхідність тісної польсько-української співпраці на основі братерства і взаєморозуміння для гарантування незалежності Польщі і забезпечення довготривалих польських національних інтересів.

На відміну від проекту «Міжмор'я», який реально був запропонований лише Лехом Качинським, підтримка ідей на кшталт паризької «Культури» в Україні стала наріжним каменем зовнішньої політики Польщі для всіх її президентів з часів кінця холодної війни.

Лех Валенса, лідер профспілки «Солідарність» та польської демократичної опозиції, активно підтримував зростання демократичних свобод в Україні після падіння комуністичного режиму і розпаду СРСР. За його участі соціал-демократ Олександр Кваснєвський відкрито підтримав "Помаранчеву Революцію" 2004 року як крок ненасильницької зміни влади та зміцнення демократії в Україні за західним зразком.

Після обрання на посаду президента Польщі від поміркованої партії «Громадянська платформа», Коморовський, теж за прихильності міністра закордонних справ Радослава Сікорського, підтримав в 2014 році «Революцію гідності» в Україні як новий ненасильницький рух повалення автократичного режиму правління президента Віктора Януковича і відновлення демократії в Україні.

Однак за часів Коморовського, уряд Дональда Туска здійснював політику щодо зміцнення політичних, економічних та фінансових зв'язків з Німеччиною. Така політика призвела до підвищення статусу Польщі в межах Європейського Союзу, не зважаючи на той факт, що дана країна не входить в зону Євро.

Складність реалізації доктрини

Не зважаючи на відсутність  істотних розбіжностей з традиційними пріоритетами зовнішньої політики Польщі – євроатлантичної інтеграції, просування демократії, свобод і національної незалежності в Україні та Східній Європі, «доктрина Дуди» дуже відрізняється від дипломатичної стратегії, прийнятої Коморовським під час його 5-річної каденції.

З іншого боку, вектор зовнішньої польської політики «доктрини Дуди» є логічним продовженням дій колишнього президента Леха Качинського, який теж був членом партії «Право і справедливість».

Однак, як і за каденції Леха Качинського, зовнішня політика Дуди зазнає значного спротиву з боку Німеччини, Франції, Італії та інших проросійських країн Західної Європи в ЄС в межах будь-яких односторонніх ініціатив для будь-якої країни з Центрально-Східної Європи. То ж негайна реалізація всіх задумів Дуди навряд чи є реальною.

Фактично ж в таких проросійських країнах Центрально-Східної Європи, як Чехія, Словаччина та Угорщина, відкрито виступають проти будь-якої ініціативи протидії військовій агресії Росії, запропонованої Польщею, Литвою, Латвією, Естонією, Україною та Грузією.

 Маттео Каццулані, Центр глобалістики «Стратегія ХХІ», з Варшави.