Музикознавець зібрав 700 етноінструментів

_{музика в тему:} guculiya-lyudydobri-arkan.mp3

guculiya-arkan.mp3

Львівський музикознавець Любомир Кушлик зібрав унікальну колекцію народних музичних інструментів, яка налічує понад сімсот екземплярів. На тридцятьох із них грає.

Частину своєї колекції він зберігає вдома, а іншу частину – де доведеться, бо наразі для такої кількості музичних інструментів у Львові не знайшлося місця. Хоча така багатюща колекція може стати основою музею музичних інструментів, про відкриття якого мріє колекціонер.

… Турячі роги, трембіти, скрипки, басолі, дримби, кобзи, гуслі, різноманітні сопілки, колянки, пищавки, решітко, бугай, коза, гелігонка, волинка, дуда, цитра. Називати інструменти з колекції Любомира Кушлика можна ще дуже довго, як і оглядати їх та слухати їхню мелодію. 

Власкик демонструє турячий ріг: «Це моя гордість,- каже він, - бо такий інструмент знайти дуже важко. Турів немає уже років чотириста. Гуцули мають ще такі інструменти, але ні за що не продадуть… Ріг використовується в новорічно-різдвяних обрядових дійствах, тому що це символ достатку – як в античному світі, так і в нашому слов’янському. Усе добро колись тримали в рогах: мед, вино. Навіть чарки виготовляли з рогу і випивали з них. А чого бажаємо на Новий рік? Достатку, добробуту. Тут вони виконують магічну дію і своїм звучанням, і виглядом. Трембіта теж символізує ріг».

Далі він показує козу – музичний інструмент, який своїм зовнішнім виглядом нагадує голову кози: ріжки, язик. «Козу використовують на Маланку, коли обряд змішаний, і в окремому обряді водіння Кози, бо це – символ родючості». До козячих ріжок прикріплені дзвіночки, язик – на шнурку. При рухах коза видає специфічні звуки — справді грає. А от інший інструмент – бугай – уже не подібний до справжньої тварини: це бочівочка зі шкіри, до якої прив’язаний хвіст із кінських волосків. Щоб заграти на такому інструменті, його потрібно підготувати: хвіст треба намочити квасом чи пивом, тоді буде краще звучання. Видає бугай символічні звуки «Бу-бу!».

«На Закарпатті такий інструмент називають бербеницею, – пояснює пан Любомир, – на Бойківщині – бичком. Для його виготовлення використовують шкіру із собаки, теляти, козеняти. Бугай, як і коза, є символом багатства, тому й використовується у різдвяних обрядах, особливо на Гуцульщині. Там обов’язковим атрибутом колядників є трембіта, ріг, коза, бугай, дзвіночки.

Трембіта грає перед входом до хати, потім вона може грати «мерську коляду» – по померлому родичу у цьому році чи кілька років тому. До звичайної коляди ще використовують скрипку, цимбали, бас, дзвіночки, а от «мерську коляду» тільки трембіта грає».

Гуцули часто використовують дзвіночки: прив’язують до ріжок козі, часом – до бороди, або ж до топірця і ходять "плєсом" – це такий ритуальний хід-танець: топірцем крутять і дзвіночки видають відповідний звук. Топірець із дзвіночками – це теж комплексний інструмент, який має магічну функцію».

Старший колядник – береза – може чіпляти дзвоник до правої руки, інші колядники мають менші дзвіночки. А ще із дзвіночками ходить Ведмідь, Чорт і цим ніби заперечує свою сутність, бо дзвін – це символ очищення.

Музичні інструменти дуже тісно пов’язані із обрядовістю, з давньою сутністю, що, може, вже й позабувалося».

Свою розповідь музикознавець супроводжує демонстрацією різноманітних дзвіночків й тих інструментів, про які згадує: «Іноді при коляді грала волинка – інструмент, зроблений зі шкіри, з прикріпленими дудками. Ось ця волинка зроблена у селі Верхній Ясенів на Івано-Франківщині.  Кажуть, що найкраще гратиме той інструмент, який виготовляють з козячої шкіри, здертої живцем. Цьому є пояснення: тварина голосно кричить. Можна брати шкіру тритижневого або навіть абортованого теляти. З неї роблять мішок і вставляють сопілки. У «мішок» вдувається повітря. Перевага такого інструмента в тому, що на ньому можна одночасно грати і співати, притримуючи рукою повітря. Дуда використовується при коляді, хоча назагал це похоронний інструмент. Часто дудою називають солпілки, але це зовсім інший інструмент».

Погравши на новорічно-різдвяних інструментах, переходимо до побутових і весільних. У колекції пана Любомира є такі, що й інструментами не назвеш: підкова, магівниця, якісь калатальця. «На підковах колись грали на весіллях, але про це вже забулося. Підкова — символ щастя, і на ній можна зіграти цілу гаму. Ще один весільний інструмент – колотівці: до палиці прив’язують хустину із дзвіночками. Такий інструмент супроводжує ритміку обрядових пісень і танців, і суть його – у тій хустині, яка є символом переходу дівчини до жінки», – розповідає він.

У пана Кушлика є багатюща колекція сопілок. «Сопілки абсолютно різні на Гуцульщині і на Бойківщині, – каже музикознавець. – У гуцульських інструментах пальці інакші й лади також. Гуцул не зіграє на бойківській сопілці, а бойко — на гуцульській. Або зіграє, але щось буде не так. І в цьому особливість народних інструментів».

Колекціонер демонструє подвійні сопілки, ребро – набір сопілочок з дірками, довбушівки, джоломійки, монтелі, бойківські пищавки, теленки (сопілки без дірок). «Теленка має тільки одну цівку і більше нічого, – пояснює музикознавець. – Виготовляється з вербової кори, і це єдиний інструмент, на якому можна грати під час Великого посту, бо верба вважається священним деревом». І демонструє гру на двох теленках одночасно. Далі грає на колянці – інструменті, який поширений на півночі Волині. Називається так, бо роблять способом розколу, потім склеюють всередині.

На таких пищавках, сопілках, колянках, трембітах колись звучали пастуші мелодії, пов’язані з їхньою працею і особистим життям. Були спеціальні сигнальні мелодії на доїння овець. Зранку старший трембітар мусів заграти мелодію до схід сонця, тоді подавав різні сигнали, й вівці уже самі знали коли їм іти на доїння, а коли – на пасовище. Ця культура уже призабулась, хіба частково збереглась на Закарпатті і на Івано-Франківщині. На Львівщині уже мало хто на трембіті зіграє. А на глечику-свистунці? А на качечці, у яку заливають воду? А на гуслях, цитрі?

…Колекція пана Любомира утворилась, можна сказати, спонтанно. Він викладав у Львівській консерваторії музичні і фольклорні дисципліни, а у 2006 році там відкрили факультет культури і мистецтв, де була спеціальність етномузикологів. «Мені запропонували вести курс етномузикознавства для фольклористів. Я мав кілька народних інструментів і злегка на них грав, але ж студентам треба було показати усю різноманітність і багатство народних інструментів, гру на них – щоб вони десь в експедиції могли заграти, визначити діапазон, тональність, і так я почав збирати цю колекцію», – розповів він.

Він не раз'їздив у різні гірські закутки, вишукував інструменти на базарах, й то не один базар треба було обійти, щоб знайти щось цікаве. Щось йому дарували, але більшість інструментів купував. Зараз, знаючи його захоплення, друзі і знайомі підказують де і що можна придбати. Для зберігання й утримання такої колекції потрібні кошти і приміщення.

Час від часу свою збірку колекціонер виставляє в музичній школі імені Соломії Крушельницької, у Львівському Національному університеті ім. Франка, де у свій час теж викладав, у Львівському історичному музеї, у Музеї народної архітектури і побуту «Шевченківський гай», але усе це – епізодично. Така колекція заслуговує на самостійний музей, бо в Україні немає окремого музею музичних інструментів. І зволікати з цим не варто, поки ще інструменти добре збережені, поки ще можна знайти щось цікаве, поки є люди, які можуть зіграти на рідкісних народних інструментах.

Якщо вам сподобалась ця публікація, ви можете підтримати проект
Музика Золотої ери 
грошовими внесками - з приміткою "на музику" і своїми особливими побажаннями - див: 
Модернізуймо Народний Оглядач!