Мистецтвознавча зоологія: психопати і соціопати в мистецтві – повстання недолюдей

Піонери досліджень психопатів

Феномен відверто нелюдської поведінки, що найбільш яскраво проявлявся під час воєн та соціальних революцій, не міг пройти повз увагу лікарів. Одним з перших, хто описав модель поведінки , що характеризується повною відсутністю жалості та стриманості, був французький психіатр Філіп Пінель (Philippe Pinel, 1745–1826), який визначив його терміном «душевна хвороба без божевілля».

На феномен нелюдської поведінки також звернув увагу, і почав її досліджувати, Чезаре Ломброзо (Cesare Lombroso, 1835–1909) – італійський психіатр, родоначальник антропологічного напряму в кримінології та кримінальному праві.

Таким чином, в поле зору дослідників потрапили «погані надтварини» (дикі, агресивні Homo intelis) –  адже найбільшу суспільну увагу привертають жорстокість і садизм, убивства, масштабні шахрайства та інші резонансні злочини.

Свої перші антропометричні дослідження Ломброзо зробив на початку 1860-х, коли був військовим лікарем і брав участь в кампанії по боротьбі з бандитизмом у південних областях Італії. Зібраний Ломброзо великий статистичний матеріал послужив важливим внеском в розвиток соціальної гігієни, кримінальної антропології, а в найближчій перспективі і соціології злочинності.

Ломброзо належить теорія так званого «природженого злочинця», згідно з якою злочинцями не стають, а народжуються. Ломброзо оголосив злочин природним явищем, подібним народженню або смерті. Зіставляючи антропометричні дані злочинців з ретельними порівняльними дослідженнями їх патологічної анатомії, фізіології та психології, Ломброзо висунув тезу про злочинця як особливий антропологічний тип, розвинену ним потім в цільну теорію («Злочинна людина», 1876), дійшовши висновку, що злочинець – це дегенерат, який відстав у своєму розвитку від розвитку людства. Він не може загальмовувати свою злочинну поведінку, тому найкраща стратегія суспільства щодо такого «природженого злочинця» – позбутися його, позбавляючи волі або життя.

На мій погляд, найбільш цінну частину наукової спадщини Ломброзо складають дослідження з соціології політичної злочинності: «Політична злочинність і революція» (Il delitto politico e le rivoluzioni, 1890), «Анархісти. Кримінально-психологічний та соціологічний нарис» (Gli anarchici. Studio di psicologia e sociologia criminale, 1895). Феномен політичної злочинності, поширеної в Італії на рубежі XIX і XX ст. у формі анархістського тероризму, Ломброзо досліджував під кутом зору індивідуальної свідомості політичного злочинця – особистості, жертовно відданої утопічному ідеалу соціальної справедливості.

Запитання «Хто ці люди?» одразу ж привело до «Асоціального розладу особистості» (АРО). Визначальною особливістю осіб з таким діагнозом є повна відсутність совісті. Все інше є лише наслідками безсовісності: патологічна брехливість, абсолютний егоїзм, безсоромність, безжальність, агресивність, неспроможність до визнання своїх помилок і розкаяння. Усе це разом заведено називати відсутністю людяності.

Оскільки поведінка представників цієї групи різко відрізнялася від типово людської поведінки, то їх позначили терміном «психопати». Цей термін ввів у широкий обіг у 1888 році німецький психіатр Юліус Людвіг Август Кох (1841–1908). Термін «психопатія (від гелленського ψυχή – псюхе, душа і πάθος – патос, недуга) означає «психічна недуга». Тобто спочатку вважалося, що психопати – це люди з порушеною психікою. Проте згодом з’ясувалося, що в цих істот психіка здорова, просто вона інша, не-людська. Так само у них інша будова головного мозку, інша фізіологія, інші реакції на подразники, інша поведінка.

Поступово також з’ясувалося, що особи з Асоціальним розладом особистості розділяються на дві зовні подібні, але водночас суттєво відмінні групи ­– 1) психопатів і 2) соціопатів. У чому відмінність?

«У психопатів відсутність совісті є вродженою, тобто генетично запрограмованою, натомість у соціопатів – набутою внаслідок виховання в кримінальному чи іншому асоціальному середовищі, за що їх ще називають «вторинними психопатами». Як стверджував видатний американський психіатр Герві Клеклі (1903–1984), найбільш небезпечними й замаскованими є «первинні психопати». Їхня психопатія є спадковою і генетично зумовленою, тому вони є абсолютно невиліковними. Вони лише носять «маску нормальності», але у них, за словами Клеклі, відсутня «душа» (мається на увазі не психіка, а «вічна душа», тобто дух), і по суті своїй вони є повноцінно функціонуючими машинами, здатними імітувати емоції, почуття й поведінку людини як духовної істоти. Клеклі застосував слово «машини», але це не точно, адже йдеться про біологічних істот, тому все ж таки не машини, а тварини» [1].

Тут варто нагадати ряд цитат з передмови до книги польського психіатра Анджея Лобачевського (1921–2007) «Політична понерологія: наука про природу зла, пристосованого до досягнення політичних цілей» (Andrew M. Lobaczewski. Political Ponerology: A Science on the Nature of Evil Adjusted for Political Purposes, 1984).

«Психопат саме такий – позбавлений совісті індивідуум. Найважливіша річ, яку необхідно пам’ятати – це те, що психопатія ховається під маскою нормальності, яка часто є настільки переконливою, що навіть експерти помиляються, і, в результаті психопати стають зміями в костюмах, які керують нашим світом».

«Вони вивчили нас. Вони знають нас краще, ніж ми самі знаємо себе. Вони – експерти в тому, як натискати наші емоційні кнопки, як використовувати наші емоції проти нас».

«Вони вчаться розпізнавати один одного в натовпі вже в дитинстві, і вони розвивають усвідомлення існування індивідуумів, подібних їм. Вони також усвідомлюють, що вони відрізняються від світу більшості людей, що оточують їх. Вони розглядають нас з певної відстані, як інший підвид».

«Лобачевський вказує, що в будь-якому суспільстві психопатичні люди часто створюють активну мережу конспірації, дещо відокремлену від спільноти нормальних людей. Вони усвідомлюють факт, що вони не такі як ми, що вони відрізняються від нормальних людей».

«Психопатію треба зрозуміти. Ці істоти не можуть бути вилікувані. Ця група складає приблизно 6%: з них 1% – власне психопатія, до 5% – інші психопатії та характеропатії».

«Знання про патологічних індивідуумів має стати частиною загального знання всіх людей; нема іншого шляху, який дозволив би змінити ситуацію ефективно й надовго. Це – найперше завдання. Якби половина людей, які агітують за Правду, зосередили б свої зусилля, час і гроші на викритті психопатії, ми могли би зрушити з місця».

12 ознак психопата

Роберт Хаер у своїй книзі «Без совісті: Лякаючий світ психопатів серед нас» (Robert D. Hare. Without Conscience: The Disturbing World of the Psychopaths Among Us, 1993) дає дуже докладний опис якостей психопата – ось короткий список:

1. Емоційні й міжособистісні особливості психопатів

2. Особливості соціальної поведінки психопатів

- імпульсивність (відсутність внутрішніх гальм);
- слабкий поведінковий контроль;
- потреба у психічному збудженні;
- безвідповідальність;
- проблемна поведінка в дитинстві;
- антисоціальна поведінка в дорослому житті.

Супертварини

Ігор Каганець, який присвятив дослідженню психопатії цілий ряд статей, запропонував  для розуміння проблеми визначитися з термінами.

«Нагадаємо, що термін «гомо сапієнс» етимологічно означає «оселя мудрості», а термін людина означає «гравець» (Homo ludens). В обох випадках говориться про те, що людина є носієм духу, тобто є втіленою духовною сутністю.

Наявність духу – це те, що принципово відрізняє людину від тварини. Головними проявами духу є совість, прагнення до творчості та самопізнання. Що більше вони розвиваються, то більше проявляються спроможність до співпраці, відповідальність, чесність, гідність, розум, милосердя, співчуття, продуктивність.

Психопати не мають зв’язку з духом, тому в них відсутні совість, творчість, милосердя та інші людські якості. Вони не є людьми – це лише людиноподібні тварини. У порівнянні з іншими тваринами, вони мають значно розвиненіший інтелект, але не мають розуму і свідомості, адже розум і свідомість властиві духу, якого в них нема. Психопати вміють говорити людською мовою, мають високу спроможність до мавпування. Проте їхня емоційна сфера збіднена, їхня інтелектуальна діяльність поверхова, їхня логіка не має цілісності, а тому суперечлива.

Відсутність зв’язку з духом має фізичні причини – у них нема фізичного органу взаємодії з духом, у них відсутній відповідний інтерфейс – «духовне серце». В жодному разі вони не є хворими або зіпсованими людьми – це здорові й повноцінно функціонуючі істоти. Але вони не є людьми, це інший біологічний вид – і вони самі це виразно відчувають.

Психопати – це вищі тварини, тому їх називають супертваринами, або суперанімалами (від англ. animal – тварина). Радянський історик та антрополог професор Борис Поршнєв (1905–1972) відносив їх до палеоантропів (людиноподібних істот), які дожили до нашого часу. Його послідовник Борис Діденко називає цих тварин «хижими гомінідами» і «другосигнальними гомінідами» – через те, що у них є «друга сигнальна система» (мова та інтелект), проте цілком відсутня властива людям «третя сигнальна система», проявами якої є совість і доброзичливість. Згідно з його дослідженнями, супертварини й люди є окремими видами (Диденко Б.А. Видизм, 2003)» [2].

 «Гомінід, які мають інтелект, але не мають розуму, логічно позначити терміном Homo intellectualis («дім інтелекту»), скорочено Homo intelis або просто «інтеліс». Терміни «гомо інтеліс» та «інтеліс» застосовуємо для позначення надтварин так само, як терміни «гомо сапієнс» і «сапієнс» для позначення людей. Врешті-решт, це усталена наукова традиція класифікації гомінід» [3].

У інтелісів інстинкт домінувати над людьми виражається у бажанні досягти політичної влади або економічної могутності.

Бажання інтелісів нав’язати своє бачення навколишнього світу виражається у мистецтві шляхом відкидання загальноприйнятих (у людей) культурних цінностей та впровадження власних (нелюдських) під гаслами «авангардизму», «нового бачення», «модернізму», «сучасного мистецтва».

Як я бачу, так я і відображаю

У надтварин зовсім інша природа, інший мозок, інша фізіологія і, відповідно, інший світогляд.

Для психіки інтелісів характерна дуже збіднена емоційність: вони можуть відстежувати і мавпувати людські емоції, але самі не спроможні їх відчувати.

Відсутність творчості надтварини компенсують мавпуванням, тобто копіюванням зовнішньої форми без розуміння суті. Безсовісне «передирання» всього, що потрапило під руку, у них вважається справою природною, нормальною, похвальною. Власне, це вони й називають творчістю.

Характерним прикладом є «Чорний квадрат» Казіміра Малєвича [4].

Звинувачення у плагіаті вони сприймають як щось потойбічне, цілком надумане й нелогічне. Для того, щоб їхня псевдо-творчість виглядала оригінальною, інтеліси використовують два головні прийоми.

1. Спотворення: щось видалити, щось деформувати, щось взяти з іншого зразка і механічно притулити до існуючого.

2. Перевертання: поставити з ніг на голову, замінити «плюс» на «мінус», а початковий напрям – на протилежний, представити відверте безглуздя як глибинну мудрість.

Фактично, усе мистецтво інтелісів тримається на цих «трьох китах»: мавпування, спотворення, перевертання. Люди розуміють, що це не мистецтво, тому інтеліси називають його «сучасним мистецтвом».

Для компенсації відчуття меншовартості інтеліси переконують себе, що вони є елітарною меншістю, яку «не розуміють» і «не чують». Це породжує в них уявлення про свою вищість і обраність. Світогляд власної елітарності та обраності повертає їх в зону психологічного комфорту. Інтелісам подобається вважати, що вони не подібні на інших через те, що перебувають на вищій сходинці еволюції. Через це люди їх «не розуміють».

Усе вищесказане теоретично описує діяльність інтелісів у сфері мистецтва, а тепер перейдемо до практичної ілюстрації. ЯК бачать навколишній світ люди-художники і ЯК вони його відображають у своїх творах? Почнімо з традиційних людських цінностей: жінка, материнство, дитина.

Вернісаж художників Homo sapiens

«Купання Венери і німф». Луї Жан-Франсуа Лагрене. 1776.

«Оголена дівчина». Олександр-Жан Дюбуа-Драхоне. 1834.

«Дитина заснула». Отто Віллем Альбертус Рулофс. 1917.

"The Judgement of Paris". Peter Paul Rubens.

"Материнство". Етьєн Адольф Піот.

"Жіночий портрет". Етьєн Адольф Піот.

"В тепідаріумі". Джон Годвард. 1913.

«Ліліт». Джон Малєр Кольєр. 1889.

«Спротив любові». Вільям Адольф Бугро. 1880.

Головна тема живопису Едуарда Біссона (1856-1945) – оспівування жіночої краси.

«Спекотний червень». Фредерік Лейтон. 1895.

«The Bathers». Jules Scalbert.

Художник Charles Edward Perugini

Вісенте Ромеро Редондо (Vicente Romero Redondo, born 1956) – видатний іспанський художник, який вже багато років пише прекрасні картини, оспівуючи жінку, її красу, чарівність, чуттєвість і ніжність.

Vicente Romero Redondo (born 1956).

Вернісаж художників Homo intelis

«Оголена, я люблю Єву». Пабло Пікассо. 1912.

«Жінка, що сидить у бакитному платті». Пабло Пікассо. 1939.

«Жінка з годинником». Пабло Пікассо.

«Жінка з дзеркалом». Пабло Пікассо. 1936.

«Оголена, що спускається по сходах». Марсель Дюшан.

«Мона Ліза з вусами». Марсель Дюшан. 1919.

«Наречена». Марсель Дюшан. 1912.

«Мона Ліза з вусами». Марсель Дюшан.

«Перетворення діви в одружену». Марсель Дюшан. 1912.

«Standing Nude». Жуа́н Міро́-і-Ферра́. 1918.

«Standing Nude». Жуа́н Міро́-і-Ферра́. 1921.

Woman (Opera Singer). Жуан Міро. 1934.

«Жінка і птах». Жуан Міро.

«Woman Artist, Nude, Standing». Доротея Таннінг. 1987.

«Синя мама». Доротея Таннінг (1910-2012).

«Mother and Child». Хайм Сутін. 1942.

«The Mad Woman». Хайм Сутін. 1919.919)

«Woman in Red». Хайм Сутін 1923-1924.

«Child in Pink». Хайм Сутін. 1937.

Посилання

[1]. Ігор Каганець. Політична зоологія: психопати і соціопати в ситуації глобальної кризи ­– повстання мавп. // Народний Оглядач, 30.07.2021.

[2]. Там само.

[3]. Ігор Каганець. Homo intelis: людиноподібні надтварини та їх ідентифікація. Історія Джеймса Феллона – просоціального психопата. // Народний оглядач, 19.08.2021.

[4]. Володимир Федько. Дегенеративне мистецтво чи звичайнісіньке шахрайство? І одне, і друге – докази // Народний Оглядач, 17.06.2024.