- Відвідувань: 257
- Переглядів: 331
Неоекспресіонізм як черговий бунт проти Традиції і Мистецтва
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Зміст
Що таке «неоекспресіонізм» і чим він відрізняється від «експресіонізму»
Експресіонізм (фр. expression – вираження, виразність) – літературно-мистецька течія авангардизму, що сформувалася у Німеччині на початку ХХ століття. Мав своїх прихильників у Франції, Австрії, Польщі, німецькомовній Швейцарії.
За думкою багатьох мистецтвознавців, які говорять чи пишуть про експресіонізм, «творчий принцип експресіонізму – відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку XX ст. І виникнення цієї течії вони вважають реакцією на дегуманізацію як наслідку індустріалізації й зростання великих міст і, що «одним із основних засобів, якими експресіонізм відносить себе до течії авангардизму, і якими позначає свій розрив із традиціями загалом, є його стосунки з реалізмом і загальноприйнятими способами зображати дійсність».
Експресіоністи відкидають ідеологію реалізму і створили художній стиль, в якому прагнуть зобразити не зовнішній світ, а швидше власні емоції й віддзеркалення у власному розумі подій і предметів зовнішнього світу. Експресіонізм не боїться показувати жахливі „fuck yous“!
Ця робота Жана-Мішеля Баскії була продана на аукціоні в Нью-Йорку у 2017 році за 110,5 мільйона доларів.
Неоекспресіонізм (Neo-expressionism) – це стиль живопису другої половини XX століття, для якого характерні крайня суб'єктивність втілення образів, використання необроблених матеріалів та кричущої палітри кольорів. Неоекспресіонізм остаточно відкинув інтелектуальний, витончений підхід до мистецтва, який ще був властивий постмодернізму 1970-х. Художники неоекспресіоністи звернулися до вираження своїх емоцій, ідей та почуттів без огляду на естетику. Тут одразу виникає слушне запитання: а чи було і чи є у цих художників взагалі поняття про естетику? Як і свій попередник – експресіонізм, неоекспресіонізм також не боїться показувати жахливі „fuck yous“!
Неоекспресіонізм як художня течія зародився там же, де його знаменитий попередник, експресіонізм, – у Німеччині.
Георг Базеліц та Ойген Шенебек, які навчалися в Берлінському коледжі образотворчих мистецтв, разом склали «Перший пандемонічний маніфест», у якому заявили, що вони мають намір повстати проти усталених форм мистецтва та вимагати створення нового виразного стилю живопису. Свої твори вони представили у галереї Міхаеля Вернера та Бенджаміна Каца у Берліні. Вони підтвердили свої претензії у наступній програмі під назвою «Другий пандемонічний маніфест» (1962).
Однак невдовзі після його публікації співпраця двох художників добігла кінця. Проте на сцену вийшли нові художники: було створено творче об'єднання Informel на чолі з Вальтером Штерером. Подібних поглядів на мистецтво дотримувалися і багато інших художників, насамперед берлінські, такі як Пітер Шевальє, Райнер Феттінг, Дітер Хакер, Маркус Люперц, Гельмут Міддендорф, а також засновники групи Vision (1960-64) Карл Хорст Хедікее і Бернд Коберлінг.
Картини художників неоекспресіоністів виставлялися у найкращих галереях, напрямок став популярним по обидва боки Атлантики. У Німеччині він був відомий як Neue Wilden («Нові дикі»), в Італії його називали Transavantguardia («За межами авангарду»), а у Франції — Figuration Libre («Вільна форма»). В Америці, де стиль також згадувався як енергетизм, він увібрав у себе Bad Painting («Поганий живопис») та New Image Painting («Живопис нового зображення»).
Неоекспресіонізм переважав на арт-ринку Європи та США аж до середини 1980-х, охоплюючи широкий спектр стилів та різноманітних жанрів у живописі. Але за бумом було стрімке падіння – твори, що спочатку були високо оцінені та схвалені, були рішуче відкинуті. Переваги раптом перетворилися на недоліки... Правда, деякі його представники змогли стати відомими і розбагатіти, але твори багатьох інших були визнані критиками навмисне поганими, що відхиляються від загальноприйнятих принципів мальовничої майстерності.
Незважаючи на велику різноманітність зовнішньої форми, живопис у стилі неоекспресіонізму має спільні риси. Серед них: відмова від традиційних стандартів композиції; амбівалентний емоційний тон; екстатичність трактування образів; відсутність образотворчої і графічної ідеалізації; використання яскравих та різких поєднань кольорів; іронічні форми вираження, що стирають межі між споживанням, кітчем та істинним мистецтвом; напружене і водночас грайливе уявлення об'єктів у примітивістській манері.
Для того, щоб їхня псевдо-творчість виглядала оригінальною, неоекспресіоністи використовують три головні прийоми.
1. Мавпування творів попередників з незначними змінами у формі та кольоровій гаммі.
2. Спотворення: щось видалити, щось деформувати, щось взяти з іншого зразка і механічно притулити до існуючого.
3. Перевертання: поставити з ніг на голову, замінити «плюс» на «мінус», а початковий напрям – на протилежний, представити відверте безглуздя як глибинну мудрість.
Як характерний приклад: Георг Базеліц часто виставляв свої картини догори ногами.
Для компенсації відчуття меншовартості неоескпресіоністи постійно переконують себе, що вони є елітарною меншістю, яку «не розуміють» і «не чують»! Це породжує в них ейфорійне уявлення про свою вищість і обраність. Світогляд власної елітарності та обраності дозволяє перебувати в зоні психологічного комфорту – їм подобається вважати, що вони не подібні на інших через те, що перебувають на вищій сходинці еволюції. Саме через це люди їх і «не розуміють».
Шляхом проголошення різного роду «маніфестів», проведення перфомансів, епатажної поведінки та створення скандалів навколо себе та своїх творів, неоекспресіоністи амбіційно та агресивно нав’язують суспільству своє бачення навколишнього світу.
Вернісаж відомих неоекспресіоністів:
Німецький художник і скульптор Георг Базеліц, який висловлював свої переконання та побоювання без будь-яких табу та стереотипів. Його роботи часто несли сексуальний підтекст чи виявляли темні сторони людської натури. Багато картин перевернуто.
Італієць Франческо Клементе (Francesco Clemente), найпромовистіший серед неоекспресіоністів.
Ерік Фішль (Eric Fischl), американський живописець, скульптор та друкар. Ще у 1980-х роках він став відомий як «поганий хлопчик» неоекспресіонізму.
Один із найвідоміших американських неоекспресіоністів Жан-Мішель Баскія (Jean-Michel Basquiat). Прославився у 1980-х роках своїми «емоційно насиченими» картинами та унікальним графіті-мистецтвом. Перший афроамериканський художник, який здобув міжнародну популярність;
Девід Салле (David Salle) — американський неоекспресіоніст, який примудрявся перетворювати знайомі речі на дивні, додаючи й використовуючи несподівані деталі.
Ансельм Кифер вважається одним із самих знакових художників післявоєнної Німеччини.
У 1969 році він прославився провокаційною інсталяцією в одній із галерей Карлсруе, яка звертала увагу глядачів на живучість нацизму (на фотографіях він віддавав нацистське вітання на тлі символічних пам'яток найбільших міст Європи).
Для оцінки справжнього історичного значення неоекспресіонізму достатньо одного простого факту: всі спроби відродження експресіонізму, що робилися протягом півстоліття, так і не мають успіху.
Неоекспресіонізм в Україні
Вікіпедія повідомляє, що в Україні теж є представники неоескпрессіонізму і називають два імені: Олег Голосій та Василь Рябченко.
Завдяки статті Андрія Будкевича «Сергій Гай: митець-характерник, неоекспресіоніст, невтомний працелюб» (Но, 24.07.2024) я дізнався, що в Україні є ще один художник, що творить в стилі неоекспресіонізму – Сергій Гай.
Віддаю належне літературним здібностям пана Андрія, що описує творчість художника, але це його особиста думка. Я ж висловлю свою думку щодо картин Сергія Гая. Ну, а читачі, ознайомившись з нашими статтями, матимуть змогу сформувати власну думку і власний погляд на його картини.
«Улюблені сюжети творчості митця – жіночі образи, ню, вершники, натюрморти. Це ніяк не ознака одноманітності. Бо у своїх творах він торкається вічних тем. Неоекспресіонізм. Напрямок сучасного мистецтва, виник в країнах Европи наприкінці 70-х років 20 століття. Неоекспресіонізму характерні – образність, фігуративність, жива манера письма, яскраві кольори. Цей напрямок продовжує головні засади експресіонізму: передачу творам суб’єктивного світобачення» – стверджує Андрій Будкевич.
То ж почну я із зображення художником Сергієм Гаєм вічної теми мистецтва – жінки!
Протягом століть погляд митців – художників і скульпторів – на жінку був романтичним, злегка окрашеним еротикою, але досить часто і дуже еротичним (сучасною мовою, сексуальним). Художники бачили в жінці духовний образ і прекрасну плоть, милувалися лініями жіночого тіла.
Як я вже зазначав, експресіоністи та неоекспресіоністи відкидають ідеологію реалізму і створили художній стиль, в якому прагнуть зобразити не зовнішній світ, а швидше власні емоції й віддзеркалення у власному розумі подій і предметів зовнішнього світу.
Таким чином, картини Гая з жінками – це відображення власних емоцій художника щодо жінки та віддзеркалення їх на його полотнах.
І де тут «…образність, фігуративність, жива манера письма, яскраві кольори», про які говорить пан Будкевич?
Почну з того, що поза жінки запозичена з класичних зразків живопису. Але образу жіночості, романтичності, еротичності чи сексуальності нема; обличчя не існує, замість обличчя просто незрозуміла мазня; рельєфного експресивного мазка фарбами теж немає - фрагменти тіла рівномірно зафарбовані; похмурі, брудні кольори…
«Споглядаючи картини Сергія Гая зауважуєш – відокремлення від певного місця та часу, персонажі творів позбавлені конкретики та чітких індивідуальних рис. Зате присутня згущена виразність, поєднана з сильною енергетикою. Картини наповнені класичною музикою, письмо розкуте, фактурне, з елементами метафізичності» - пише Андрій Будкевич.
Блискуче написано! Але це література, сама ж картина не несе в собі жодної із складових, задекларованих мистецтвознавцем.
Жінки у зображенні Сергія Гая позбавлені романтичного ореолу, привабливості та сексуальності. Глядача не зачаровують лінії жіночого тіла, не збуджує кольорова гамма картини. Похмурий коричневий колір, яким написані їхні тіла, викликає неприємні відчуття, бо скоріше нагадує колір екскрементів, ніж асоціюється з жіночим тілом.
(Якщо батько неоекспресіонізму Георг Базеліц висловлював свої погляди та переконання без будь-яких табу, то в оцінці творів неоекспресіоністів я теж можу собі це дозволити).
Підводячи риску, хочу сказати, що теза «творчий принцип експресіонізму – відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку XX ст.» вірна лише частково.
На мою думку, творчий принцип експресіозму та неоекспресіонізму сформувався на основі суб’єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я» окремими художниками! Крапка!
Сучасне мистецтво і неоекспресіонізм
Неоекспресіоністи та частина мистецтвознавців стверджують, що цей напрямок у мистецтві виник як «бурхлива реакція на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку XX ст.» Це надумана теза, для виправдання дегенерації в творчості.
Якщо ж ми подивимося на загальний розвиток образотворчого мистецтва у XX-XXI ст. та на кількість художників неоекспресіоністів у порівнянні із загальною кількістю митців, то побачимо їхню жалюгідно мізерну кількість. Це вселяє впевненість, що мистецтво благополучно перехворіє на черговий *ізм.
Повторюся: Для оцінки справжнього історичного значення неоекспресіонізму достатньо одного простого факту: всі спроби відродження експресіонізму, що робилися протягом півстоліття, так і не мають успіху!
А щоб закінчити статтю на оптимістичній ноті, представляю невеликий вернісаж картин, присвячених жінкам, художників XX-XXI століть. Вони творили в той же час, що і експресіоністи та неоекспресіоністи, у переддень Першої і Другої світових воєн та під час воєн, творять і зараз, коли триває жорстока російсько-українська війна.
Вони бачили, і бачать, навколишній світ реалістично і романтично. Жінка для них – ідеал краси та постійне джерело натхнення!
Короля грає оточення
Згадаймо казку Ганса Андерсена про «нове плаття короля». Шахраї змусили двір короля, самого короля та населення міста повірити в надзвичайно красивий новий одяг короля, хоча одягу не існувало – король був голим. Але оточуючі голосно захоплювалися тканиною та пошиттям одягу. І раптом дитина вголос сказала правду – король голий!
Неоекспресіонізм почався з гучних маніфестів і популяризувався мистецтвознавцями та арт-ділками, що створили його витворами бум на арт-ринку. І помер, коли перестав приносити гроші, в першу чергу, тим же арт-ділкам, що годуються біля мистецтва.
То ж час сказати правду, а не намагатися реанімувати покійника.
Знати все про мистецтво. Вміти відрізняти твори мистецтва від псевдотворчості інтелісів (людиноподібних тварин) і дегенеративного мистецтва.
Зверніть увагу
Останні записи
Кращий коментар
Судячи з картин неоекспресіоністів та їхніх "маніфестів", ми маємо справу не з дегенератами, а з психопатами. Характерні ознаки: комплекс меншовартості, що компенсується манією величі, претензії на елітарність, головний метод – мавпування, спотворення та перевертання. Схильність до шахрайства, зневага до людей і людських цінностей. Супернахабна брехня (хуцпа). Повна відсутність відчуття краси та гармонії. Внутрішня порожнеча, бездуховність, безглуздість.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Коментарі
Судячи з картин неоекспресіоністів та їхніх "маніфестів", ми маємо справу не з дегенератами, а з психопатами. Характерні ознаки: комплекс меншовартості, що компенсується манією величі, претензії на елітарність, головний метод – мавпування, спотворення та перевертання. Схильність до шахрайства, зневага до людей і людських цінностей. Супернахабна брехня (хуцпа). Повна відсутність відчуття краси та гармонії. Внутрішня порожнеча, бездуховність, безглуздість.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
До цього переліку можна додати також зневагу до історії мистецтва при майже повному невігластві в історії мистецтва та творчій спадщині видатних художників минулого.
Василь Кандинський вступив в мюнхенську Академію, але не провчившись і року її покинув.
Франц Марк покинув мюнхенську Академію, провчившись в ній близько трьох років.
Август Маке з 1904 по 1906 роки відвідує Академію та художню школу (Kunstgewerbeschule) в Дюссельдорфі (Düsseldorf), але жодного з цих учбових закладів не закінчує.
Альфред Кубін 2 травня 1899 року був зарахований в королівську академію мистецтв (Мюнхен) на курс живопису Ніколауса Гизиса. Однак незабаром він кинув навчання.
Олексій Явленський у 1890 році вступає вільним слухачем до Імператорської Академії мистецтв. Його вчителями були Ілля Рєпін, П. П. Чистяков та Архип Куїнджі. У 1893 році Явленський покидає навчання.
Нагадаю, що у 1909 році Василь Кандинський, Альфред Кубін, Олексій Явленський, Адольф Ербсле, Габріела Мюнтер, Маріанна Вірьовкіна і Карл Хофер заснували групу «Нове мюнхенське мистецьке об'єднання» («Neue Künstler-Vereinigung München»), що стало попередником «Синього вершника».
В грудні 1911 Василь Кандинський, Альфред Кубін, Франц Марк і Альберт Маке заснували художнє об’єднання «Синій вершник» («Der blaue Reiter»).
Ще молоді і неосвічені Георг Базеліц та Ойген Шенебек, які навчалися в Берлінському коледжі образотворчих мистецтв, почали свій шлях у мистецтві із складання та проголошення «Першого пандемонічного маніфесту», у якому заявили, що вони "мають намір повстати проти усталених форм мистецтва та вимагати створення нового виразного стилю живопису".
Якщо проаналізувати біографії представників різного штибу *ізмів, то можна побачити, що багато з них не мали закінченої художньої освіти; не володіли технікою живопису, але мали величезні амбіції та претендували на світове визнання.
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!
У людиноподібних тварин (Homo intelis) нема відчуття цілісності, краси та гармонії, адже це духовні якості (прояви втіленого духу). Тому ці несвідомі тварини засадниче неспроможні творити красу та гармонію. Мавпуючи творчість людей-художників, але не розуміючи її суті, інтеліси спроможні лише до випадкового та суперечливого поєднання розрізнених елементів або фрагментів. По-іншому вони не можуть. Тому вся їхня псевдотворчість – це мавпування, перевертання, спотворення, хаотичне скидання до купи.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Дякую за цікавий екскурс у сферу образотворчого мистецтва!
Завжди вражав той факт, що бездарні малюнки продавались за великі кошти, завдяки медійній накрутці і нехитрим маніпуляціям. У той час коли талановиті художники могли залишатись поза великою увагою...
Вірність, Шляхетність, Любов.
Дякую, Володимире, за критичне дослідження мистецької царини. Дізнаюся багато чого, особливо про щирі, та справжні гарні твори!
Впевнена, що моє навчання у французькій ґімназії, й університетах, було б набагато цікавішим, а отже успішнішим, якби мала такого роду виклади. Памʼятаю лише поняття «калокагатія», про яке чула від батьків…
Щастя, що Народний Оглядач виправляє помилки і відчиняє вікно на світле і творче!
Творимо разом Вільну Українську Державу Гартленд !
Дякую, Зірко, що нагадала про калокагатію – ідеальне єднання фізичної краси та духовної досконалості. Тут про це є коротка і зрозуміла стаття.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Для чого ви ще й тут, на цьому сайті розповсюджуєте похоть, розврат і порнографію? Це вже друга схожа стаття від цього автора вроді, про голих жінок !
Радіймо!
Олександре, це краса, властива справжньому мистецтву, починаючи з Трипілля. Це наша традиція. Краса нас підносить вгору, надихає, поліпшує здоров'я, надає сили, притягує удачу. Тому культ краси – це культ сили та успішності. Це те, що нам треба для перемоги, щастя і молодості.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Чесно кажучи, коментар мене дуже розсмішив!)
І викликав у мене просте запитання:
1. Чи розумієте Ви, пане Олександре, значення слів, якими оперуєте і звинувачуєте мене у гріхах проти моральності?
Сумніваюся, оскільки слова "РОЗВРАТ" не існує ні в українському словнику, ні в кацапському!)
Є "розпуста", і є "разврат".
У мене немає бажання бути вчителем і пояснювати дорослому чоловіку значення слів: російського "похоть" (по-українські - хіть) та "порнографія". Гугл Вам на допомогу.
І стаття моя про неоекспресіонізм, витвір інтелісів, та про класичне мистецтво, яке протягом сотень років оспівує красу жінки, як в одежі, так і в оголеному вигляді. Від давніх греків та давніх римлян і до сьогодення.
2. Буду вдячний Вам, пане Олександре, за конкретизацію Ваших звинувачень на мою адресу, тобто прошу вказати, які твори мистецтва Ви відносите до "похоті", які до "розврату" і які до "порнографії".
Заздалегідь дякую за відповідь)
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!
«Калокагатія» — поняття давньогрецької естетики, тобто, правдоподібно трипільської…
Творимо разом Вільну Українську Державу Гартленд !