Невідомий Гітлер: чотири історії від особистого фотографа

Генріх Гофман став вчитися ремеслу фотографа, щойно закінчивши школу. Колесив Європою з камерою, 1909 року заснував ательє в Мюнхені. У Першу світову війну він служив фотокореспондентом в авіації, а після демобілізації вступив у праву організацію «Громадянська оборона», створену для вуличної війни з комуністами.

У лютому 1920 року Німецька робітнича партія — до цього моменту вона складалася менш ніж з сотні людей — проводить в мюнхенському пивному ресторані «Гофбройхаус» свій перший публічний захід. Активіст Гітлер оголошує програму «25 пунктів». Того ж дня за його пропозицією до назви партії додають слова «націонал-соціалістична».

Генріх Гофман, 29 листопада 1945 року.

Гофман вступить до партії через півтора місяця, але познайомиться з Гітлером лише через два роки.

Cкладна мішень

«Негайно вишліть фото Адольфа Гітлера крпк платимо $100», — таку телеграму 30 жовтня 1922 року Генріху Гофману надіслало американське фотоагентство.

Гонорар здивував, адже за знімок президента Німеччини Фрідріха Еберта тоді платили $ 5. Гофман взявся виконувати замовлення і скоро дізнався, чому пропозиція була такою щедрою.

Гітлер нікому не давав себе фотографувати. Це був продуманий хід: ті, хто чув і читав про молодого політика, приходили на мітинги з чистої цікавості, щоб нарешті його побачити. Багато з них поверталися додому прихильниками націонал-соціалізму.

Але ж не обов’язково отримувати згоду на зйомку. По сусідству з фотоательє Гофмана випускалася партійна газета НСДАП Völkischer Beobachter («Народний оглядач»). Він дочекався, коли Гітлер туди приїде, і поставив камеру біля виходу.

«Клац! Цоркнув затвор. Слава богу, вийшло! І наступної миті мене за зап’ястя схопили не надто ніжні руки. Троє супроводжуючих накинулися на мене! Один з них схопив мене за горло, почалась люта сутичка за фотокамеру, яку я хотів зберегти понад усе. Але сили були надто нерівні. З похмурою люттю я дивився, як охоронці виймають і засвічують платівку».

Інша можливість з’явилась лише через кілька місяців. Гофман зустрів Гітлера на весіллі спільного знайомого, вони довго розмовляли про мистецтво. Гітлер пообіцяв, що тільки-но він дозволить себе фотографувати, право першого знімка буде належати Гофману: «Однак прошу вас відтепер утримуватися від спроб сфотографувати мене без дозволу». 

Гофман погодився і на очах у співрозмовника розбив платівку з кадром, який нишком зробив на весіллі. Відтоді Гітлер став частим гостем в його будинку.

Все було даремно. Наступного року репортеру агентства Associated Press вдалося першому сфотографувати Гітлера і не попастись охоронцям.

Службовий роман

«Моя наречена — Німеччина», — любив повторювати Гітлер.

Романи ніколи серйозно не позначилось на його житті — головною для переконаного холостяка лишалася політика. Не дивно, що коханки Адольфа накладали на себе руки чи принаймні робили такі спроби.

Єва Браун — найвідоміша з коханок диктатора. Стосунки завершили весіллям, але замість шампанського молодята випили ціанистий калій. Їх познайомив Генріх Гофман.

1930 року дев’ятнадцятирічна дівчина влаштувалася помічницею в ательє Гофмана. 

«Вона зберігала певну дитячу наївність. Блакитні очі і кругле обличчя в обрамленні темно-русявого волосся дозволяли назвати її гарненькою — така собі безособова миловидність, ніби зійшла з коробки шоколадних цукерок», — згадував фотограф.

На роботі Єва і познайомилася з Гітлером, який часто заходив до Гофмана. Лідеру НСДАП подобалася компанія симпатичної веселої дівчини, він часто розмовляв з нею, робив компліменти, іноді дарував сувеніри, квіти, цукерки — але не більше. Втім, Єві і таких знаків уваги вистачило, щоб вирішити, ніби Гітлер закоханий і скоро вони одружаться.

І ось одного разу влітку 1932 року, згадує Гофман, дівчина не вийшла на роботу. Виявилося, що напередодні вона намагалась застрелитись через нехтування Гітлера. Рана виявилася не смертельною. Гітлера ця історія збентежила: після самогубства його коханої племінниці Гелі Раубаль не минуло ще й року.

«— Лікарю, прошу вас сказати правду, — допитувався Гітлер. — Ви не думаєте, що панна Браун стріляла лише для того, щоб покрасуватися в ролі пацієнтки і привернути до себе мою увагу?
— Постріл був спрямований прямо в серце, — сказав лікар.
Коли лікар пішов, Гітлер став ходити кімнатою туди-сюди. Раптом він зупинився і подивився на мене.
— Ви чули, Гофман, — сказав він схвильовано. — Дівчинка зробила це через любов до мене. Але я не давав їй жодних підстав для такого вчинку.
— Схоже, — продовжував він, більше звертаючись до самого себе, ніж до мене, — тепер мені доведеться за нею доглядати. Але це не означає, що я з нею одружуся!»

Так Єва Браун домоглася свого і стала подругою Гітлера.

Генріх Гофман, Єва Браун і Адольф Гітлер в альпійській резиденції Бергхоф, 1942 рік.

Ті ж обличчя та сучасне мистецтво

Влітку 1937 року в новому Будинку німецького мистецтва в Мюнхені мала відкритися перша виставка. Відібрати для неї кращі з 8 тисяч представлених творів доручили комісії, до якої увійшли дванадцять професорів. За кілька днів до відкриття Гітлер вирішив проінспектувати виставку, але був розчарований і мало не скасував подію:

«Надіслані роботи ясно показують, що у нас в Німеччині нема митців, чиї картини гідні виставлятися в цьому чудовому будинку!»

Гофман переконав не зупиняти проект і особисто очолив журі. Він добре знав смаки Гітлера і міг передбачити, що той схвалить.

Фюрер зневажав будь-який авангард, модернізм, імпресіонізм — такий живопис отримав клеймо «дегенеративне мистецтво». Можливо, Гітлер вважав, що саме через конкуренцію з модерністами його двічі не прийняли до Віденської художньої академії.

Втім, Гофман все-таки зробив спробу захистити сучасне мистецтво. Він вибрав 1,5 тисячі вподобаних фюрером робіт в класичному стилі, але один зал залишив під модерн.

«Коли ми разом увійшли туди, зізнаюся, серце у мене йокало. Гітлер подивився на картину відомого мюнхенського художника. Потім повернувся до мене.
— Хто це тут повісив? — запитав він, і тон його був не дуже доброзичливий.
— Я, гер Гітлер!
— А це?
— Теж я, гер Гітлер, я сам це все вибрав!
— Зняти всю цю нісенітницю, — уривчасто кинув він і розлючений вийшов із зали».

Гофман залишиться керівником відбіркової комісії щорічної Великої виставки німецького мистецтва і буде наповнювати її картинами, які міністр пропаганди Йозеф Геббельс у своєму щоденнику назвав «мюнхенським шкільним кітчем».

Відібране «дегенеративне мистецтво» нацистська влада вирішить продавати за кордон — цим проектом теж буде управляти Гофман. До кінця Другої світової фотограф матиме колекцію з 258 творів, конфіскованих в Німеччині і дешево куплених в окупованих країнах, переможці звинуватять його в спекуляції на війні, фотограф відсидить 4 роки.

Гітлер на виставці «дегенеративного мистецтва» в Мюнхені, 1937 рік.

Комплекси Гітлера

Гофман згадує, що найбільше Гітлер боявся опинитися в смішному становищі. Коли він купляв новий костюм або капелюх, спочатку фотографувався і ретельно вивчав знімки. Лише переконавшись, що одяг йому дійсно личить, фюрер з’являвся в ньому на публіці. Він страшно соромився часів, коли носив баварські шкіряні шорти, і попросив вилучити з продажу всі знімки, де позує в них.

Гітлер був дуже сором’язливий, коли треба було роздягнутись. Його вкрай складно було вмовити зробити рентген, а перед оглядом чи уколом фюрер спочатку випроваджував з кімнати слугу і потім роздягався рівно настільки, наскільки це потрібно було для процедури.

Страх втратити обличчя в очах народу, якщо хтось побачить або сфотографує його в трусах, був нав’язливим. Гітлер добре пам’ятав, як цькували президента Німеччини Фрідріха Еберта та військового міністра Густава Носке за спільний знімок в плавках. За любов оголяти торс Гітлер засуджував Беніто Муссоліні.

На пропозицію побудувати закритий басейн в резиденції Бергхоф Гітлер відповів Гофману відмовою: «Я і так постійно боюся, що який-небудь спритний шахрай причепить [на фотографії] мою голову до чийогось тулуба в трусах!»

«Смішним становищем» могло бути все що завгодно. Одного разу Гітлер забракував свій знімок з шотландським тер’єром Єви Браун. За його словами, великий державний діяч не може дозволити собі фотографуватися з маленьким песиком.

Адольф Гітлер і Єва Браун у Бергхофі. Єва Браун з одним зі своїх шотландських тер’єрів, Гітлер — з німецькою вівчаркою Блонді.

У квітні 1945 року Гофман востаннє побуває в бункері Гітлера, а після капітуляції Німеччини його заарештують американці. На Нюрнберзькому процесі його спочатку зарахували до головних обвинувачених, але після серії апеляцій фотографу вдалося скоротити термін ув’язнення з 10 до 4 років.

Цей факт став основою легенди про те, що Гофман був агентом радянської розвідки — сьогодні історики не можуть цього ані довести, ані повністю спростувати.

Після виходу з в’язниці у 1950-му він проживе ще 7 років в селі під Мюнхеном, встигне написати книгу. Він не буде відхрещуватися від Гітлера, але стане брехати про свою аполітичність:

«До Гітлера — фюрера і канцлера Третього Райху мені не було діла; але Адольф Гітлер, як людина, залишався моїм другом з першої зустрічі до самого дня його смерті».