Один на один українці долають росіян, але Росія краща у використанні технологій, – Глен Грант

За свою 37-річну кар’єру військового Грант був командиром артилерійської батареї, працював з оперативним складом та поліцейськими службовцями в штабі Першого Британського корпусу, штабі сухопутних військ, Міністерстві оборони Великої Британії, Багатонаціональному центрі керування діями авіації авіаційного штабу НАТО в Італії та з персоналом чотирьох бригадних штабів.

Згодом допомагав впроваджувати реформи за натівськими стандартами у міністерствах оборони Латвії, Естонії, Болгарії, Чорногорії, Молдови, Словенії, Польщі, Косова, Сербії та Чилі.

Інтерв'ю підготовлене "Інститутом просвіти" напередодні Львівського безпекового форуму 2018 року, де полковник Грант є одним зі спікерів. "Європейська правда" є медіа-партнером форуму. 

"Офіційний Київ може лише реагувати на дії росіян"

– Якою є ваша загальна оцінка стану обороноздатності України?

– Питання є доволі комплексним. Перший аспект – якісні характеристики солдатів на лінії фронту. Із цим в української армії все непогано. Ми бачимо, як ваші воїни одягнені, як здійснюють пересування, як вони діють.

Але інша річ, що чимало досвідчених воїнів, які могли б продовжити служити після демобілізації, залишають лави війська. Головна причина – занадто багато скарг на побутові умови.

Нещодавно президент Порошенко порушив питання зарплати військовим. Низька платня – одна з найвагоміших причин, чому у вашому війську не хочуть залишатися служити. Перед владою стоїть виклик: як зберегти найкращих солдатів у системі. І питання потреби підвищувати заробітну плату військовикам – не єдине.

– А яким є прогрес порівняно з 2014 роком?

– Відчутним, це однозначно. Але порівнювати з 2014-м не варто. Тоді в українській армії був суцільний безлад, і це був результат "роботи" росіян. Звісно, позитивні зрушення нині є, але зміни занадто повільні і їх усе ще замало.

Якщо реформи в українському війську і далі триватимуть так повільно, то війна на Донбасі буде довшою, ніж була Перша світова. Навіть під час тривалої Першої світової її країни-учасниці виготовляли нове спорядження та техніку і, застосовуючи ці новації, перемагали у битвах. А в Україні та в її оборонній промисловості я такого не бачу.

Певні досягнення є, але їх замало, і реформування війська відбувається дуже повільно.

– Тобто є загальна стратегія реформування української армії. Але є проблеми з її втіленням?

– Основна проблема – згаяний час.

Інша важлива справа – втрачена ініціатива, через що Росія отримала змогу диктувати свої умови. Відповідно, офіційний Київ може лише реагувати на дії росіян.

Найяскравіше це ілюструє ситуація в Азовському морі. Проблема також у тому, що в Україні певна частина людей відмовляється сприймати факт, що війну на українській території веде саме Росія.

Окремо наголошу й на тому, що система управління в українській армії працює неналежно. Структура військової адміністрації вашої армії така, як і у мирний час. Це ж можна сказати й про ваших політиків.

Судіть самі: депутати парламенту України мали довжелезні канікули. А коли твоя країна воює – це неприйнятно.

Всі в державі мусять працювати заради перемоги.

У такій ситуації занадто багато справ доводиться робити адміністрації президента. Цей орган влади намагається і керувати державою, і вести війну, а це не є його завданням. Від АП вимагають більше, ніж вона здатна зробити. Слід створити нові ефективні структури, які будуть здійснювати аналіз, робити прогнози, планувати і втілювати військові операції. Такого аналітичного центру немає ні в адміністрації президента, ні в РНБО, ні в Міністерстві оборони.

Потрібно зібрати, скажімо, двадцять найфаховіших людей у одній кімнаті – і вони спільно мають відповісти на запитання: як нам перемогти? Допоки такого не буде зроблено – перемоги не буде.

"Якщо операцію жорстко контролювати згори, вона буде провалена"

– Із чим найбільший клопіт у справі реформування української армії?

– Найпозитивніше, що вже сталося в українській армії, – це якісні зміни у формуванні молодшого командирського, тобто сержантського складу війська. А от на вищих рівнях реформ у вашій армії немає. Значною мірою українська армія залишається "радянською", використовує правила та норми, які діяли в армії СРСР. Занадто великою є паперова бюрократія, яка мала зникнути ще 4 роки тому, коли розпочалася війна. Є багато змін у сфері зв’язків армії з громадськістю, але справжніх глибинних реформ у вашому війську замало.

Обов’язково треба покращити ситуацію з тренуваннями та навчаннями ваших військовиків. Все ще занадто часто використовується радянська система військової освіти, її слід замінювати на західні зразки.

Але найвагоміші зміни мусять статися на найвищих рівнях керівництва армією. У західній системі управління військом практикується делегування відповідальності на нижчі рівні. В Україні все ще згори вказують: "зроби те чи інше" або "не роби чогось". Практика свідчить, що такий підхід не дає доброго результату. Навіть у російській армії від такої системи "розпоряджень" уже відходять.

Якщо під час бою виникає певна ситуація, то її повинні вирішувати люди, які є на місці події, бо бачать все зсередини. Полем бою має управляти людина, яка чітко бачить і усвідомлює всі його особливості. Якщо ж операцію жорстко контролювати згори, то вона буде провалена, як це було в Дебальцевому чи в Іловайську.

– Головною причиною трагедій у Дебальцевому та Іловайську стала саме неможливість проявити ініціативу на полі бою?

– Не тільки це, питання набагато складніше. Тренуватися і вишколюватися мусять не лише солдати, а й командування.

В англійській мові є вислів: "Якщо єдине знаряддя, яке у вас є, – це молоток, тоді всі завдання виглядають, як цвяхи". В тому й проблема: якщо перед вами шуруп, потрібен не молоток, а інший інструмент.

Можна сказати, що Іловайськ чи Дебальцеве були провалом через погану взаємодію між військами і командуванням та через кепську організацію самого командування, яке не мало відповідного фахового рівня.

Воєначальники не виїжджали на поле бою, не діяли мобільно, а залишалися статичними у своїх кабінетах. Коли командування – статичне та кабінетне, воно й рішення приймає відповідні. Я сподіваюся, що система підвищення кваліфікації армійських високопосадовців в Україні зміниться і тренування штабів і командування відбуватимуться на високому фаховому рівні.

Ну і ще великою проблемою для української армії є недостатнє впровадження сучасних технологій.

– Ви заявляли, що постачання "Джавелінів" лише посилює проблеми організаційної структури українського війська. На чому базується така оцінка?

– Маю на увазі те, що замало змінити лише зброю, слід змінювати і спосіб її використання.

Не можна до невдалої системи додати "щось" і сподіватися, що вона запрацює ефективно. Не запрацює!

"Джавелін" – це ефективна бойова установка, призначена для знищення танків та бронетехніки. І це означає, що, плануючи використання "Джавелінів", їх слід розміщувати на полі бою оптимально правильно. А для цього потрібна ціла система використання такої зброї, слід створити окремі спеціалізовані батальйони чи бригади, оснащені необхідним транспортом.

"Джавелінами" мають керувати спеціально вишколені спеціалісти, але й цього недостатньо. Мало просто навчити людей і повернути у їхні підрозділи.

Спеціально навченим військовослужбовцям слід навчитись використовувати цю бойову установку як цілу систему: як її пересувати, встановлювати, з яких позицій потрібно стріляти і так далі.

Фактично в українській армії вже є "Джавеліни" і є люди, які вміють ними керувати. Але ще треба забезпечити прогрес цих військових із їхнього теперішнього початкового до рівня професіоналів.

Крім того, використання "Джавелінів" слід координувати з артилерією, ударними вертольотами, повітряними суднами. Має бути створена спеціальна військова структура, яку можна було б назвати "Резерв бронетранспорту" чи "Запасний резерв". Без цього використання "Джавелінів" не буде ефективним.

"Крим не є втраченим безповоротно"

– Чи може Київ повернути повний контроль над Донбасом військовим шляхом? Чи є інший спосіб?

– Я не є фахівцем у галузі політики. Буду говорити лише про військову сферу. Бійці українського війська у прифронтовій зоні на Донбасі – досить вправні. І за останні кілька місяців вже відвоювали 15 квадратних кілометрів території, діючи за принципом "кілометр за кілометром". І здатні на більше.

Ваші військові використовують тактику "маленьких укусів", і вони є сильнішими за супротивників. Але можливий варіант, що війну на Донбасі проти України буде вести винятково Росія. І ніхто не зможе спрогнозувати, як тоді розгортатимуться події.

– А може, не варто взагалі витрачати так багато зусиль і коштів, втрачати так багато людей заради повернення Донбасу, де дуже велика частина населення має проросійські та антиукраїнські погляди?

– Я не вважаю, що більшість населення окупованої частини Донбасу має антиукраїнські погляди. Коли українські солдати на лінії фронту спілкуються з мешканцями сіл, то чують зовсім протилежне: місцеві задоволені, що відчувають підтримку Києва.

Звісно, є й такі, які переконані, що Києвом керують нацисти і Бандера все ще живий… Таких переконати, що це не так, практично неможливо.

Але більшість людей з Донбасу хоче жити в Україні, а не в Росії. Коли Київ поверне собі контроль над цілим Донбасом і Кримом, то мешканці цих територій будуть втішені повернутися в Україну.

– А як стосовно Криму? Як повернути окупований Кремлем півострів? А може, Київ вже втратив Крим безнадійно?

– Ні, Крим не є втраченим безповоротно. Київ поверне Крим під свою юрисдикцію. Але це питання часу, відповідної політики і стратегії та вдалих акцій.

– Якими є відмінності між вояками української армії і російського війська?

– Головна відмінність – якісні характеристики солдатів на лінії фронту.

Чітко видно, що українські військові є набагато кращими, можна сказати, у пропорції 3:1. Це видно під час кожного бою.

Якщо йдеться про протистояння один на один, то українці долають росіян. Відзначу, що для російських солдатів великою проблемою є алкоголь.

У чому Росія краща, то це у використанні технологій у різних сферах. Російські військовики більш технологічно "просунуті". Сучасні технології потрапляють і в українську армію, але не всюди, якісно вони не пронизують всю систему оборони. Вони проникають через волонтерів і громадські організації, які реально постачають на фронт дрони, камери й таке інше. Це велика помилка і навіть серйозний провал Міністерства оборони, яке не здатне відстежувати військові технології і інтегрувати їх у військо.

– У такій ситуації чи можна вважати війська НАТО повністю готовими до потенційних атак росіян, наприклад, у країнах Балтії?

– Війська НАТО підтримують свій високий рівень і проводять постійні тренування у різних державах, які входять до складу Альянсу. Рівень підготовки підрозділів НАТО є набагато вищим, ніж у росіян.

Гадаю, якщо Росія вирішить атакувати НАТО, то отримає "синці на закривавленому носі".

– Чи можна вважати, що, попри серйозні помилки і недопрацювання, процес реформування українського війська все-таки йде у правильному напрямку?

– Українцям важливо усвідомити, що це довгий процес. Керівництву України потрібно продовжувати діяти.

Мета Путіна – здолати Україну. Якщо він цього не зробить – то на своїй батьківщині стане політичним трупом, втратить всю владу і довіру до себе як до "великого лідера".

А для України це означає, що не можна зупинятися на досягнутому, реформування війська слід продовжувати. Ваші військовики мусять постійно тренуватися й ставати кращими.

Але, на жаль, реформи збройних сил України відбуваються занадто повільно.

Інтерв’ю підготували: Павло Бук та Ольга Никорак.