Операція “Захід”: росіяни депортували 78 тисяч українців за 1 день

Операція проводилася в Львівській, Станіславській (зараз це Івано-Франківська), Тернопільській та Рівненській областях. Чітко прописувалось, хто підлягає виселенню: повнолітні та неповнолітні члени сімей повстанців та їхні близькі родичі, які проживають спільно, пише SiteNews.

Це – не перша депортація місцевого та мирного населення із Західної України. Радянська влада визнала цей метод як дієвий у боротьбі з українським підпіллям.

Ідея репресивно-виселенської акції виникла в радянських органів державної безпеки ще на початку 1947-го. Планування тривало на рівні союзних МВС та МДБ СРСР. У такий спосіб радянська влада визнала цей метод як дієвий у боротьбі з українським підпіллям.

Для реалізації операції задіяли 30 тисяч солдатів і майже 16 тисяч керівного складу силових відомств. Кожен приймальний пункт отримав штат працівників у складі начальника, заступника з оперативної роботи, начальника охорони і дев’яти вахтерів. Озброєні бійці з Держбезпеки оточували села й за підготовленими списками, після обшуку, у вантажівках відправляли людей на залізничні станції. На збір речей давали дві години, однак під час акції цього не дотримувались. Підпілля попереджало про заплановану акцію поширюючи листівки «Ховайтеся, вас будуть виселяти…»

У Львові операція “Захід” стала реалізовуватися о 2-й годині ночі 21 жовтня. Люди цілими сім’ями намагалися сховатися, бодай у підвалах чи у сусідів. Та оперативні групи знаходили їх і там.

У період з 2 до 4 години ночі був перерваний сон жителів Рави-Руської, Жовкви, Буська, Городка, Яворова. В інших районних центрах та селах Львівської області операція розпочалась на світанку.

О 6-й ранку 21 жовтня розпочалася “операція з виселення” і була завершена того ж дня, відзначив у доповідній записці “Про результати роботи УМДБ Волинської області з виселення сімей активних учасників ОУН” від 26 жовтня 1947 року начальник обласного управління МДБ полковник І. Матвієнко. Також він доповідає, що понад 150 осіб були відсутні на момент операції, але частина з них з’явилась у райвідділ самостійно із проханням направити їх до відісланих сімей.

“На Заході України зростали опозиційні настрої, населення вороже ставилося до влади, були сильні позиції українських націоналістів, адже після завершення радянсько-німецької війни більшість збройних акцій Української повстанської армії були направлені проти непопулярних заходів радянської влади”, – пояснює кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу історичної регіоналістики Інституту історії України НАН України Олег Бажан.

До того ж, тут ігнорували вибори до Верховної Ради СРСР – вони викликали народний протест. Тож українців примушували йти голосувати, щоби показати явку.

“А 31 грудня 1947 року планувалися вибори до місцевих рад. Повинні були в 1948-му відбутися вибори до Верховної Ради Української РСР. Тому, напевно, і для цього потрібно було вивезти з регіону тих, хто не хотів голосувати за радянську владу”, – зазначає історик.

21380 сімей або 60814 осіб у примусовому порядку було направлено на підприємства вугільної промисловості східних районів СРСР:

• на комбінат “Кузбасвугілля” – 30251 осіб
• на комбінат “Челябінськвугілля” – 10495 осіб
• на комбінат “Молотоввугілля” – 4976 осіб
• на комбінат “Карагандавугілля” – 8191 осіб
• на комбінат “Східсибвугілля” – 5203 осіб
• на вугільний сектор Красноярського краю – 1698 осіб.

“5264 сім’ї (15202 особи) “активних українських націоналістів” під конвоєм були направлені в Омську область для роботи на промислових підприємствах та сільському господарстві. Частина депортованих жителів Західної України опинилася в Карлазі – найбільшому виправно-трудовому таборі СРСР“, – зазначає Бажан.

“Як і у випадку з кримськими татарами, на Східній Україні організовували мобілізаційні акції, покликані заповнити недолік робочих рук і, отже, перетворити Західну Україну на свого роду плавильний казан, щоб там не було опозиції радянському режимові. За рахунок тих людей, яких згодом після вишів направляли на роботу до Західної України, і відновлювали дефіцит робочих рук”, – пояснює кандидат історичних наук.

Широка громадськість дізналася про наймасовішу депортацію населення Західної України лише в часи “горбачовської перебудови”.

Після відкриття українських архівів КДБ спливло безліч цікавих подробиць і документів про діяння комуністичної влади в Україні — про операцію «Захід» та інше подібне. В радянську добу постійно розповідали про ефемерну «дружбу народів, які мирно й щасливо існують на терені СРСР», але з подібних документів дуже добре видно, як саме створювали цю «дружбу». «Другом» ти був лише у тому випадку, якщо повністю поділяв усі доктрини, на яких трималася радянська система. Якщо ж був не згоден — тебе оголошували ворогом, націоналістом, «бандерівцем». І знищували. Тож до Сибіру вивезли найактивніших українців…

За суттю депортація українців радянською владою нічим не відрізнялася від такої ж депортації на примусові роботи, влаштованої гітлерівською Німеччиною за кілька років до цього. Колима різнилася від нацистських таборів лише тим, що там не було газових камер і крематоріїв, а трупи закатованих в’язнів засипали за допомогою отриманих за лендлізом бульдозерів. Сучасні німці з жахом слухають про ці факти, посипаючи голову попелом за справи дідів, а деякі сучасні прихильники давно сконалого СРСР цим пишаються, пишуть що «мало мы дали хахлам!» І за нагоди «обещают повторить»…

Загалом операція «Захід» — не перша й не остання з-поміж подібних. Із 1944 по 1953 рік у Західній Україні репресовано понад 500 тисяч осіб, 134 тисячі заарештовано, 150 тисяч — убито та понад 200 тисяч люду виселено за межі України на довічний термін.