Я не знаю, чи звучало у Пріштіні гасло «Свій до свого по своє!», але так само, як у міжвоєнному Львові українець купував харчі лише в крамаря-українця, так само і косовський албанець у передсмертя Югославії користувався послугами лише одноплемінників.
Щоправда, косовари пішли значно далі: вони не віддавали своїх дітей до державних (тобто – сербських) шкіл, створивши альтернативну мережу освіти, не зверталися по допомогу до державних лікарень тощо.
Тепер де-факто незалежна держава Косова (офіційна самоназва) всім цим пишається.
Коментарі
У зв"язку із тим що дану корисну публікацію на НО давно вже як видалили і ніхто на це не зважаючи так і не повернув її назад, то я вже все таки вирішив її назад повернути на НО, так як виявляється появилася одна людина якій наче цікаво що робити аби змінити дану мовну ситуацію в Україні..
Здавалося би а причому тут ця стаття коли весь сайт НО так і кишить всякими там програмами та інструкціями?
А при тому, що косовани добилися свого успіху шляхом дії приблизно за 10 років, а ми й по нині і досі шукаємо відповіді на питання як бути і що робити, та яким славнем і прапором сі гордитися при смерті))
От цією малюсінькою публікацією усе сказано, плодитися як кролики (мусульмани) і триматися тільки виключно своїх.
А ну і крім того як просто триматися за ручки) звісно що ще обов"язково варто і взаємодіяти..
А то ще хтось прийме то буквально і тримаючись за руки через 5 років мені потім напише - "і що з того...?" XD
Просто гарна картинка=)