Пітагор

Зміст

• 1. Життєпис
• 2. Вчення
• 3. Праці
• 4. Цитати
• 5. Піфагор в літературі
• 6. Линки

Життєпис

Видатний мислитель жив в одну епоху з Лао-Цзи, Ґаута́мою та Анахарсісом. Це був час високого розвитку культури етрусків, військової могутності сколотів. Про Піфагора збереглось мало відомостей, оскільки певний час його вчення перебувало під забороною і суворо переслідувалось демократичною владою гелленських міст-держав. Навіть ті відомості, котрі дійшли до наших днів, є суперечливими. Тому він досі є людиною-загадкою, людиною-легендою.

Піфагор народився в місті Сідон (нині місто Сайда, Ливан)[1]. Дитинство і юність пройшли на острові Самос, що в Егейському морі поблизу Малої Азії. Його батько Мнесарх був багатим ювеліром (за іншими відомостями — бідним каменерізом), що походив з племені тірренців. У Піфагора були рідні брати: Тіррен і Евіост [2]. Ще з дитинства майбутній мислитель відзначався красою, розумом та справедливістю. Після смерті батька переїхав до Мілета, де навчався у Фалеса, Ферекіда, Анаксимандра. У двадцятирічному віці вирушив до Єгипту. Хоча Піфагор мав рекомендаційного листа до фараона, жерці Мемфісу зустріли його з недовірою, адже для них він був чужинцем. 22 роки перебував Піфагор в Єгипті. Ще 12 років провів у Вавилоні. Після вавилонського полону повернувся на Самос, де зустрівся зі своєю матір'ю Парфенісою та вчителем Гермодамом. Також відвідав храм Аполона в Дельфах, де поділився своїми знаннями з піфією на ім'я Феоклея. Після мандрів оселився в місті Кротон на Апенінському півострові. Приблизно у 60-річному віці Піфагор одружився з красунею Теано. У них народилося троє дітей: Арімнест (майбутній вчитель Демокріта [3]), Телаугес (майбутній вчитель Емпедокла [4]) і донька Дамо. Навколо мислителя згуртувалися однодумці, утворивши своєрідний клуб, який через деякий час здобув політичну владу в Кротоні. Так звану Раду Трьохсот обирали на виборах і фактично входили до неї піфагорійці. Це був науково-політичний інститут, "влада брахманів". Завдяки впливу Піфагора внесено певні зміни в дорійську конституцію, що панувала в Кротоні. Подібні клуби згодом виникли і в інших містах Південної Італії та Етрурії. Після демократичної революції в Кротоні піфагорейці втратили свою владу і подались у вигнання. Відомості про смерть видатного мислителя так само суперечливі, як і про його народження. Імовірно він загинув під час заворушень.

Вчення

Піфагор був переконаним вегетаріанцем: "утримуйся від харчування плоттю: це непритаманне природі твоїй і заважатиме при очищенні твоєму!"[5]). Вважав, що душа є безсмертною і здійснює послідовність втілень для поступового вдосконалення. Пам'ятав свої минулі втілення. Зокрема стверджував, що в одному з минулих втілень був героєм Троянської війни Ефорбом [6], а також Ефолідом, Гермотімом, Пірром. Таке уявлення про душу близьке до уявлень послідовників легендарного Орфея [7]. Філософ був добрим знавцем людської зовнішності і міг читати по ній глибину душі. Завдяки таким спостереженням Піфагор складав враження про майбутніх учнів. Свої філософські погляди Піфагор сформулював в книзі "Священне Слово", хоча є версія, що вона є компіляцією висловлювань Піфагора, зробленою його учнями. Однією із особливостей вчення Піфагора була система підпорядкованих цінностей: 1) прекрасне, 2) корисне, 3) приємне. Тобто з приємного є прийнятним тільки те, що є і корисним, і прекрасним. А з корисного тільки те, що є прекрасним. В основі піфагорійської етики лежало вчення про належне: перемогу над пристрастями, підкорення молодших старшим, культ дружби і товариськості. Так само, як пізніше Платон, Піфагор критикував Гомера та Гесіода за спотворення уявлення про богів. Піфагорійці мали звичай прокидатись до сходу Сонця і виконувати розумові вправи. Дуже поширеною є байка про те, що коли Піфагор вивчив теорему про співвідношення між сторонами прямокутного трикутника, то приніс в жертву биків. Але це суперечить тому, що пише Порфирій, посилаючись на Евдокса: "Про чистоту свою він так піклувався, що уникав убивста та убивць, не тільки утримувався від тваринної їжі, але обходив стороною кухарів та мисливців."[8] За іншою версією, жертовний бик був зроблений з тіста.

Вчення Піфагора мало суттєвий вплив на Платона, котрий за високу ціну придбав один з його рукописів. Едуард Шюре називає Піфагора і Платона великими посвяченими. Також піфагорійське вчення знайшло відображення в золотих віршах Лісія, коментарях Гераклеса, уривках Філолая, Архіта та працях інших мислителів.

І тільки Геракліт Піфагора критикував.

Праці

«Про природу»

«Про виховання»

«Про державу»

«Про світ»

«Про душу»

Цитати

Пам’ятай правило причин і наслідків у долі твоїй.[9]

У житті своєму дотримуйся — скільки зможеш — порядку.[10]

Не ганяйся за щастям: воно завжди знаходиться у тобі самому[11]

Відходячи, не оглядайся.[12]

Пияцтво є вправляння в божевіллі.

Початок є половина всього.[13]

Піфагор в літературі

Образ Піфагора знайшов відображення в повісті Олеся Бердника "Покривало Ізіди". Також Піфагор згадується в Пісні про побиття іудейської Хазарії Святославом Хоробрим Славомисла (12-13 століття Ери Хрестової).

Линки

Золоті вірші Піфагора

Е. Шюре. Великі посвячені. Книга шоста. Піфагор. (моск.)

Піфагор (Стенфордська енциклопедія філософії (англ.))