Це не просто соціальна фантастика. Це продовження саги про фріменів – вільних людей, які формують новий світ. Згідно з історичною логікою, їхнім наступним і неминучим кроком стане творення вільної держави. І тоді людство рине вперед!
«Нам не потрібні "лідери". Нам потрібні провідні ідеї, які породжуватимуть лідерів»
(Полковник ЦРУ Юліус Амос, «Опір без лідерів», 1953).
«Френк Герберт був і протестувальником проти війни, і членом Національної Стрілецької Асоціації»
(Брайан Герберт. Мрійник з Дюни: Біографія Френка Герберта, 2003).
Визначальною проблемою сучасного світу є гостре протистояння двох біологічних видів – людей (Homo sapiens) та психопатів (Homo intelis, розмовляючих тварин). Френк Герберт це розумів, а у 1965 році описав у науково-фантастичному романі «Дюна». Через вісім років у романі «Вулик Геллстрома» (англ. Hellstrom's Hive) він запропонував стратегію подолання тиранії психопатів та заснування людьми народної держави – республіки громад. По суті, цей роман є політичним заповітом Френка Герберта.
Як відомо з його біографії, він активно працював з відомими політиками, спілкувався з професійними психологами, досліджував соціальні процеси та форми управління. Врешті-решт, він консультував сенаторів і був політтехнологом чотирьох передвиборчих кампаній, тож його занурення в тонкощі політики було значним.
Невдалі спроби вплинути на політичний курс США за допомогою виборів спонукали Френка Герберта шукати альтернативні шляхи. Прагнення поліпшити життя людства – це те, що було головним рушієм та захопленням усього його життя. Він навіть збирався власним коштом заснувати фонд для вивчення соціальних систем з метою спрямувати американську бюрократію на новий курс. Так що запропонована ним стратегія заснування народної держави є продуктом глибоких роздумів.
Якщо дуже стисло, то роман «Дюна» – це формулювання проблеми, а «Вулик Геллстрома» – це шлях її розв’язання. З погляду сутнісного ядра, справжнім продовженням «Дюни» (1965) є не «Месія Дюни» (1969), а «Вулик Геллстрома» (1973), тому цей роман заслуговує нашої найпильнішої уваги. Аналіз концепції Герберта опубліковано у статті «Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта (+аудіо). У цій же статті розглянемо уявлення автора про структуру його цивілізаційного проекту.
На ворожій території
Френк Герберт вважав, що США захоплені антилюдською і психопатичною державною системою, яку він яскраво представив в образі Агенції. Для кращого розуміння, методи діяльності подібних державних структур і загальний настрій того часу талановито зображені у фільмі Стенлі Крамера «Принцип доміно» (1977) з Джином Гекманом у головній ролі.
Особистий досвід політтехнолога переконав його, що чинна політична система зазнала виродження і вже не надається до виправлення. Порятунком для людей може бути тільки перезаснування народної держави в дусі початкового заснування США. Але цього разу його доведеться здійснити в умовах тотального пресингу з боку ворожої державної машини, керованої людиноподібними тваринами – психопатами. Про те, що це розмовляючі тварини, Герберт однозначно показав у романі «Дюна»: Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта.
Отже, людям доведеться діяти на території, яка контролюється ворогом, і робити це засобами прихованої колонізації, тобто через поступове формування організованих людських осередків. Про що йдеться?
Колонія – це поселення на чужоземній території, а колонізація – це опанування нового простору шляхом створення локальних колоній. Перезаснування у такий спосіб народної держави Френк Герберт розглядав як новітній «рух колоній», для чого застосував у романі термін Colony Movement.
Історичним прообразом такого «руху колоній» було освоєння Північної Америки у 17-18 століттях білими євангелістами з Європи, що прагли свободи та праведного життя. Герберт тільки згадав цей термін, не вдаючись до пояснень, оскільки рух тринадцяти колоній – це загальновідомий епізод національної історії для американців, подібно як козаччина для українців.
Великий Вулик (ВВ) – мережа громад
Для опису згуртованих людських громад Герберт застосовує метафору вулика. Кожний такий «вулик» діє автономно і прагне досягнення максимальної самодостатності. Один із них, керований лідером на ім’я Нільс Геллстром, і описаний у романі «Вулик Геллстрома».
Згідно з романом, усі громади новітнього «руху колоній» діють не відособлено, а як солідарна мережа вільних людей. Характерна цитата: «Ми повинні проявляти назовні максимальну стриманість і обережність. Краще пожертвувати Вуликом, ніж втратити все» – говорить Геллстром. Такого роду мережа є прототипом народної держави на етапі її становлення.
Важливо усвідомити, що народну державу – республіку громад – формують не окремі люди, а організовані громади. Кожен учасник Руху має увійти до однієї з наявних громад або заснувати свою громаду чи мікроосередок. Це Божа справа: «Істинно кажу вам: де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них» (Матвiй 18:20).
Опір без лідерства – Юліус Амос
У романі «Вулик Геллстрома» нема навіть згадки про те, що «рух колоній» має єдиний керівний центр. Це означає, що Рух принципово не створює керівного центру, оскільки поява такого центру одразу ж зробить його мішенню для атаки зі сторони психопатичної держави. Улюблений метод психопатів – проникнення в керівні органи людських організацій і перехоплення управління.
Ймовірно, що Френк Герберт опирався на концепцію децентралізованої дії, автором якої був полковник ЦРУ Юліус Амос (Ulius Louis Amoss, 1895–1961). Він вперше сформулював цей підхід у статті під назвою «Опір без лідера. Нові тактики для старої війни» (Leaderless Resistance: New Tactics for an Old War) у 1953 році для розвідувальної спільноти США. У 1962 році, після його смерті, вона була передрукована для широкої аудиторії та активно обговорювалась.
Полковник Амос писав: «Нам не потрібні "лідери", нам потрібні провідні ідеї. Ці ідеї породжуватимуть лідерів. Маси породжуватимуть їх, а ідеї стануть їхнім натхненням. Тому ми повинні створювати ці ідеї й доносити їх до небайдужих народів, які ними цікавляться».
Малоймовірно, що Герберт, який зацікавлено досліджував альтернативні форми самоорганізації, не знав про концепцію полковника Амоса, адже від її відкритої публікації до написання роману «Вулик Геллстрома» пройшло десять років публічних обговорень. Проте ідею децентралізованої дії Герберт міг взяти і з іншого джерела.
Йдеться про досвід Американської революції (1765–1791), в ході якої американці утворили незалежні штати на основі тринадцяти британських колоній та перемогли британську армію у війні за незалежність. Для визволення від етатичного гніту британської корони повстанці створили «комітети листування» – мережу таємних та автономних осередків без центрального керівництва.
Комітети листування
«Комітети листування» (Committees of Correspondence) були ключовим інструментом, що перетворив розрізнені протести в колоніях на повноцінну Американську революцію. Це була неформальна, але надзвичайно ефективна інформаційна мережа політичних активістів у всіх тринадцяти американських колоніях, створена напередодні революції. Перший постійний комітет був організований у листопаді 1772 року в Массачусетсі з ініціативи Семюела Адамса, одного з батьків-засновників США.
Комітети стрімко розмножувалися, і до кінця року їх стало вже близько 80 по всій колонії Массачусетс. Їхні дії схвалювалися населенням, а їхні рішення охоче виконувалися. Для того часу це був новий тип державної організації – народна «влада духовного авторитету» замість етатичної «влади силового примусу».
Комітети стали свого роду законодавчим органом, який спирався безпосередньо на волю народу, і вони, як показали події, виявилися досить компетентними, щоб керувати колонією. Вони діяли безперервно, і призначений імперією губернатор колонії не мав можливості заборонити або розпустити їх. Це було явище, невідоме державним законам того часу, але й не порушувало закон. Право міст Массачусетсу радитися одне з одним було таким же природним правом, як і право на міські збори.
«Комітети листування» можна назвати «нервовою системою», «колективним розумом» або першим «соціальним медіа» революції. Робота цієї мережі опиралась на досвід спілкування протестантських церков в умовах, коли системи регулярного листування ще не існувало. По суті, цей рух безлідерної самоорганізації мав під собою духовну і навіть релігійну основу.
Основний принцип роботи – обмін інформацією та координація без центрального командування. Комітети спілкувалися за допомогою листів, памфлетів та газетних статей. Повідомлення доставляли довірені кур’єри, часто верхи, що дозволяло швидко поширювати новини між містами та колоніями.
Спочатку комітети виникали на рівні міст, але швидко розрослися до рівня округів і цілих колоній. Кожен комітет діяв автономно, але всі вони були об’єднані спільною метою – протидією британській тиранії. До комітетів входили впливові місцеві лідери, купці, юристи та політики, що надавало їм авторитету та ресурсів.
Проте «Комітети листування» займалися не просто пересиланням листів. Їхня діяльність була значно ширшою.
1. Інформування. Вони оперативно поширювали новини про дії британського уряду (нові податки, пересування військ, репресивні закони). Це не давало британцям змоги ізолювати та придушити протест в одній колонії, поки інші не дізналися про це.
2. Формування громадської думки. Комітети не просто передавали факти, а подавали їх у вигідному для патріотів світлі, створюючи єдиний наратив. Вони були потужним інструментом пропаганди.
3. Координація дій. Саме комітети організовували спільні акції протесту, зокрема бойкоти британських товарів.
4. Створення «тіньового уряду». У міру того, як довіра до королівської влади падала, комітети почали перебирати на себе урядові функції: організовували місцеві ополчення, збирали податки для опору та здійснювали правосуддя.
Чому це так важливо? Тому що «комітети з листування» об’єднали Америку. Комітети перетворили тринадцять окремих, часто конкуруючих між собою колоній, на єдину силу зі спільною ідеологією та метою. Саме завдяки їхній роботі стало можливим скликання Першого Континентального Конгресу у 1774 році, який став прообразом майбутнього уряду США. Вони довели, що для ефективного опору та самоврядування не потрібен король чи єдиний керівний центр – достатньо спільних цінностей та вільного обміну інформацією.
Рух колоній Френка Герберта
Насичене життя Френка Герберта, зміст його творів та історичний контекст дозволяють відтворити його модель новітнього «руху колоній». Як відомо, ієрархічна організація має свої переваги та вразливості, а децентралізована – свої. Модель Герберта поєднує переваги ієрархії та децентралізації. Ось як це виглядає.
Рівень 1: Окремий Вулик (Мікрорівень). На цьому рівні структура є чітко ієрархічною та централізованою. Є визнаний лідер, є спеціалізовані «касти», і кожен індивід підпорядкований спільній меті виживання спільноти. Це класична модель вулика.
Рівень 2: «Рух колоній» або «Великий Вулик» (Макрорівень). На цьому рівні вся система працює як децентралізована мережа – і саме тут ідея організації без лідера проявляється у чистому вигляді.
Автономність осередків: кожен окремий «вулик» є самостійною економічною, бойовою та ідеологічною одиницею.
Відсутність центрального командування: нема єдиного лідера чи штабу, знищення якого могло б зруйнувати весь Рух.
Ідеологічна єдність: всі «вулики» об’єднані спільною метою та ідеологією (праведне життя, заснування нового людства), що забезпечує солідарність і координацію без прямих наказів.
Цитата «Краще пожертвувати Вуликом, ніж втратити все» є ідеальною ілюстрацією стратегії «опору без лідера». Готовність пожертвувати одним осередком заради збереження всієї мережі є ключовим принципом виживання таких прихованих структур.
Таким чином, Френк Герберт не просто запозичив ідею полковника Амоса, а геніально адаптував її, запропонувавши багаторівневу систему, де чітка ієрархія на мікрорівні слугує інструментом для побудови невразливої мережі на макрорівні. Історична паралель з колонізацією Америки лише підкреслює глибину його задуму.
«Нікому не потрібно віддавати наказ» – Луїс Бім
Концепцію полковника Амоса розвинув і популяризував Луїс Рей Бім-молодший (Louis Ray Beam Jr., 1946 р.н.) – ветеран війни у В’єтнамі, нагороджений Хрестом «За видатні заслуги у польотах» (ця висока нагорода вручається тим, хто відзначився індивідуальними актами героїзму або видатними досягненнями під час участі в повітряних боях).
У своїй праці «Опір без лідера» (Leaderless Resistance, 1983, 1992) Луїс Бім пише: «На перший погляд, такий тип організації здається нереалістичним, насамперед тому, що, здається, ніби нема ніякої організації. Тож виникає закономірне питання, як «фантомні осередки» та окремі особи можуть співпрацювати один з одним, коли нема жодної комунікації чи центрального керівництва? Відповідь на це запитання полягає в тому, що учасники програми безлідерного опору через «фантомні осередки» або індивідуальні дії повинні точно знати, що вони роблять і як це робити. Це стає обов’язком кожного учасника – здобути необхідні навички та інформацію про те, що потрібно робити. І це безумовна істина, що в будь-якому русі всі учасники мають однаковий спільний світогляд, знайомі з однаковою філософією і, як правило, реагують на певні ситуації схожим чином. Попередня історія комітетів листування під час Американської революції доводить, що це так.
Оскільки вся мета безлідерного опору полягає в тому, щоб перемогти державну тиранію, всі члени фантомних осередків або окремі особи будуть схильні реагувати на об’єктивні події однаково, використовуючи звичну тактику опору. Органи розповсюдження інформації, такі як газети, листівки, комп’ютери тощо, які є широко доступними для всіх, тримають кожну людину в курсі подій, дозволяючи сплановану реакцію, яка буде мати багато варіацій.
Нікому не потрібно віддавати наказ. Ті ідеалісти, які справді віддані справі свободи, діятимуть, коли відчують, що час настав, або візьмуть приклад з тих, хто діяв до них. Хоча це правда, що багато чого можна сказати проти такого типу структури як методу опору, слід пам’ятати, що безлідерний опір є дитям необхідності. Альтернативи йому виявилися непрацездатними або непрактичними. Безлідерний опір працював раніше під час Американської революції, і якщо справді віддані справі люди застосують його для себе, він спрацює і зараз» – писав Луїс Бім.
Але повернімось до роману «Вулик Геллстрома». Для діяльності в рамках наявної державної системи Вулик мав легальну «організацію прикриття», яка займалася виробництвом кінофільмів, передусім науково-популярних. Кіностудія, керована Нільсом Геллстромом, є прикладом блискучого стратегічного маскування. Це було не просто прикриття, а багатошарова система захисту, що забезпечувала Вулику ресурси, вплив та ідеологічний камуфляж. Погляньмо, чому ця кіностудія була настільки ефективною.
Найперше і найважливіше завдання будь-якого прикриття — давати логічні відповіді на незручні запитання. Кіностудія робила це бездоганно і могла дати правдоподібне пояснення будь-якої своєї активності.
Високотехнологічне обладнання. Вулик потребував передової електроніки, складних хімічних лабораторій та спеціалізованого обладнання. Для звичайної ферми це виглядало б підозріло, але для кіностудії, що знімає передові документальні фільми про комах, це було абсолютною нормою.
Режим суворої секретності. Ізольованість та жорсткий контроль доступу на територію Вулика легко пояснювалися необхідністю захисту унікальних знімальних локацій, авторських прав та дорогих технологій від конкурентів.
Джерело доходу та впливу. На відміну від більшості фіктивних структур прикриття, кіностудія Геллстрома була не лише фасадом, а й успішним, прибутковим бізнесом. Студія генерувала значний дохід, що дозволяло Вулику бути повністю автономним. Їм не потрібні були зовнішні інвестори чи державні гранти, які б вимагали звітів та перевірок.
Вплив у зовнішньому світі. Статус всесвітньо відомого режисера-документаліста та вченого перетворив Нільса Геллстрома з потенційного лідера секти на шановану публічну фігуру. Це давало йому доступ до політиків, медіа та наукової еліти, дозволяючи впливати на громадську думку та відводити будь-які підозри.
Інструмент ідеологічної війни. Найбільш витонченою функцією кіностудії була її роль як інструменту пропаганди. Фільми про життя комах та метаморфоз метеликів стали ідеальним засобом для трансляції філософії Вулика. Під виглядом об’єктивних наукових спостережень, вони демонстрували глядачам ідею перенародження людини та світу, силу колективних дій, ефективність ієрархії, природність індивідуальної самопожертви заради спільної справи.
Таким чином, Вулик не просто ховався за кіностудією. Він використовував її, щоб тонко і непомітно просувати свою ідеологію, представляючи її як вищий рівень цивілізаційного розвитку та прояв природного порядку. Кіностудія Геллстрома була шедевром маскування. Вона одночасно була щитом, що приховував таємниці Вулика, мечем, що забезпечував його фінансову та політичну могутність, та голосом, що транслював його ідеологію усьому світу.
Наукова фантастика
Кіностудія Геллстрома займалася зйомкою документальних фільмів про комах. Проте вони подавалися так, що виглядали як фантастика. Як це працює? Погляньмо на фільм «Хроніка Геллстрома» ("The Hellstrom Chronicle", 1971), який надихнув Герберта на написання роману «Вулик Геллстрома» (1973). Цей фільм знятий у США в жанрі псевдодокументальної наукової фантастики. Фільм змонтований з окремих кліпів з елементами горору та екстраординарною послідовністю відеокадрів із життя метеликів, сарани, бджіл, термітів, мурах, хрущів та інших комах. Його можна переглянути з українськими автоматичними субтитрами.
Чому так важливий аспект фантастики? Тому що реальні проекти Вулика були настільки неймовірними, що будь-який витік інформації про них автоматично сприймався як сценарій до фантастичного фільму. В результаті діяльність кіностудії створювала ідеальний «щит правдоподібності». Коли Агенція отримувала фрагменти реальних планів Вулика, то перша реакція – відкинути їх як щось, пов’язане з кіно.
Саме такою була реакція на розробку вуликом суперзброї. Коли співробітник Агенції дізнався про «Проект 40» та його «тороїдальний руйнівник поля», то сказав: «Ця гіпотеза виглядає трохи науково-фантастичною, і навіть більше ніж трохи». Він інстинктивно пов’язав дивну технологію з творчою діяльністю, а не з реальною загрозою. Мовляв, цей Геллстром знімає фільми, тож це може бути лише драматичним елементом для фільму.
Як наслідок, Геллстрому не потрібно було знімати фантастику. Його реальність була настільки дивовижнішою за будь-яку вигадку, що кінобізнес, навіть документальний, слугував ідеальним поясненням для будь-яких неймовірних чуток чи витоків. Замість того, щоб бачити в «Проекті 40» план створення зброї, зовнішній світ бачив у ньому лише можливий сценарій або реквізит для чергового видовищного фільму про дивовижний світ комах.
Маскування для маленьких
У романі «Вулик Геллстрома» автор виклав фундаментальний принцип виживання для будь-якої вільної спільноти в умовах етатичної держави: найкраще маскування – це діяльність, яка є настільки звичною та соціально схвалюваною, що не викликає жодних підозр.
Створення кіностудії було ідеальним прикриттям для великої та багатої громади Геллстрома. Але як бути з меншими «вуликами»? Для них існують десятки інших, не менш цікавих та ефективних способів. Ключова мета – дати логічне та невинне пояснення контактам, регулярним зустрічам, внутрішнім комунікаціям, фінансовим потокам та іншим аспектам, які могли б привернути увагу державних структур. Ось деякі найбільш очевидні варіанти.
1. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ТА ОСВІТНІ ОБ’ЄДНАННЯ. Вони ідеально маскують обмін інформацією, глибоке планування та розвиток специфічних навичок.
Читацькі клуби. Особливо клуби любителів фантастики, стародавньої історії або філософії. Вони є чудовим прикриттям для обговорення альтернативних соціальних моделей, стратегій та ідеологій під виглядом аналізу літературних творів.
Гуртки з вивчення іноземних мов. Пояснюють необхідність регулярних зустрічей, використання специфічних навчальних матеріалів та, можливо, контактів з носіями мови з інших країн.
Гуртки історичної реконструкції. Це майже ідеальне прикриття для спільноти, що практикує навички виживання, тактику, ремесла та має специфічне, іноді схоже на зброю, спорядження. Виїзди «на маневри» не викликають жодних підозр.
Групи любителів настільних ігор. Складні настільні ігри (стратегічні, економічні, військові) є ідеальним приводом для обговорення тактики, логістики, розподілу ресурсів та довгострокових стратегій. Під виглядом аналізу ігрової ситуації вони тренують навички командної роботи, аналітичного мислення, дипломатії та кризового менеджменту.
2. ГРОМАДСЬКА ТА ВОЛОНТЕРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ. Такі об’єднання створюють позитивний публічний імідж і дозволяють глибоко інтегруватися в місцеве суспільство.
Екологічні гуртки та ініціативи. Як і у випадку Геллстрома, ця діяльність має велику суспільну підтримку. Вона дозволяє досліджувати місцевість «з екологічною метою», проводити моніторинг та мати легальний привід для взаємодії з органами влади.
Благодійні фонди або волонтерські рухи. Пояснюють збір та перерозподіл коштів, наявність складів, логістику та велику кількість активних, ідейно вмотивованих членів.
Батьківські комітети або ОСББ. Дають легальний доступ до інформації про мешканців району, дозволяють створювати мережі комунікації (чати в месенджерах) та впливати на життя місцевої громади зсередини.
3. ДІЛОВІ ТА ПІДПРИЄМНИЦЬКІ СТРУКТУРИ. Це пряме наслідування моделі Геллстрома, адаптоване до менших масштабів. Комерційна діяльність пояснює фінансові потоки, потребу в обладнанні та приміщеннях.
IT-стартап або Open Source проект. Ідеально пояснює потребу в конспірації (комерційна таємниця), використання шифрованого зв’язку, наявність серверів та роботу людей з ненормованим графіком.
Невелике виробництво (крафтова пекарня, натуральні ласощі, ремонт комп’ютерів). Пояснює закупівлю специфічних інгредієнтів, наявність обладнання, складських приміщень та потребу в закритій території.
Коворкінг або антикафе. Є чудовим прикриттям, оскільки сама його суть полягає в тому, що різні люди постійно приходять і уходять, працюють над своїми проектами та спілкуються в закритих групах.
4. ОЗДОРОВЧІ ТА ФІЗКУЛЬТУРНІ СПІЛЬНОТИ. Ці форми діяльності пояснюють згуртованість, добру фізичну форму членів та наявність певної ієрархії.
Клуб любителів йоги або секція народних танців. Легально тренує людей, розвиває дисципліну, командну роботу та повагу до лідера (тренера).
Туристичний або альпіністський клуб. Пояснює наявність специфічного спорядження, регулярні виїзди у віддалені, важкодоступні місця та чудові навички орієнтування та виживання.
Клуб мандрівників. Постійні поїздки пояснюють часту відсутність членів громади та їхню високу мобільність. Це ідеальне прикриття для налагодження зв’язків між різними «вуликами».
Додамо, що найкращим прикриттям для вільної громади людей є не спроба стати повністю невидимою, а здатність «розчинитися» у суспільстві, діючи на видноті. Використовуючи форми, які держава та суспільство вважають корисними, звичними або просто нешкідливими, «вулик» може ефективно маскувати свою справжню діяльність, розвиваючись і зміцнюючись прямо під носом у системи.
Взаємодія з «верхами»
Нільс Геллстром та його Вулик були захищені не лише фізичною ізоляцією та секретністю, але й складною, багатошаровою мережею інформаторів та агентів впливу. Ця «павутина» дозволяла Геллстрому проникати в найвищі ешелони влади та науки, дізнаватися про загрози заздалегідь і маніпулювати подіями на свою користь.
Найбільш вражаючим був рівень проникнення Вулика в політичні структури США. Ця мережа діяла на всіх рівнях, забезпечуючи надійне прикриття. Геллстром був не просто відомий, а й працював офіційним консультантом для «одного сенатора і щонайменше трьох конгресменів». Ці стосунки були настільки глибокими, що деякі політики, зокрема конгресмен та сенатор, приїжджали до Вулика для «оздоровлення», що свідчить про їхню залежність або лояльність. Один із членів Вулика згадує, як на власні очі бачив візит «сенатора та судді».
Вплив Геллстрома сягав найвищого рівня. Коли Агенція почала активно розслідувати його діяльність, її керівнику зателефонував «спеціальний помічник Головнокомандувача» (тобто Президента), щоб дізнатися, чому турбують професора Геллстрома.
На місцевому рівні Вулик мав повний контроль завдяки заступнику шерифа, який був народжений у Вулику і діяв як один з їхніх «найуспішніших агентів прикриття». Окрім нього, в місті діяли й інші спостерігачі.
Інформаційна перевага Геллстрома не обмежувалася політикою. Його мережа дозволяла отримувати доступ до критично важливих даних у сферах оборони та науки. Найбільш шокуючим свідченням можливостей Вулика є той факт, що його люди мали «прямий доступ до супутникового телетайпного ретранслятора Пентагону». Це дозволяло їм читати секретні військові повідомлення в реальному часі.
Доктор Геллстром активно працював у науковому середовищі. Він викладав у «кількох університетах», проводив семінари та лекції, що давало йому доступ до передових ідей та вплив на наукову спільноту. Під прикриттям кіностудії члени команди Геллстрома подорожували «всім світом: Кенія, Бразилія, Південно-Східна Азія, Індія», що давало їм глобальне охоплення для збору інформації та ведення операцій.
Геллстром особисто називав своїх агентів «очима та вухами» Вулика у зовнішньому світі. Ця розгалужена система інформаторів та агентів під прикриттям, підкріплена передовими методами технічної розвідки, і була справжнім щитом, що дозволяв Вулику існувати та розвиватися впродовж десятиліть.
Внутрішня мова – Сенсар Геллстрома
Унікальна внутрішня мова робила спільноту Вулика практично непроникною для «зовнішніх», перетворюючи її на справжню «чорну скриньку». Проте для контактів із зовнішнім світом Вулик використовував мову «зовнішніх», але з важливим нюансом, який перетворював звичайну розмову на шифр. Це був своєрідний «сенсар» – зовнішньо та ж сама мова, проте наповнена іншим сенсом.
Як зазначено в інструкціях Вулика: «Ми використовуємо мову Зовнішніх, але з нашими власними значеннями. Важливо, щоб ключові відмінності не плуталися. Цього вимагають практики приховування». Ця мова, схожа на розвинений сленг або професійний жаргон, дозволяла членам Вулика обговорювати важливі теми у присутності сторонніх, не викликаючи підозр. «Зовнішній» чув звичайні слова, але справжній, закодований сенс залишався для нього недоступним.
Унікальна комунікація для Вулика була не просто тактикою, а частиною його фундаментальної філософії та еволюційної мети. У «Посібнику Вулика» зазначено: «Вулик рухається до невербальної основи для людського існування. Головна мета Вулика – знайти цю основу, а потім побудувати нову мову, пристосовану до наших потреб». Тут йдеться про мову жестів, відому нам з «Дюни» як бойова мова Атрідесів.
Оскільки мова була «заточена» на досягнення цілей Вулика, вона постійно підсилювала його єдність та ефективність. Це був не просто інструмент, а невіддільна частина їхньої колективної свідомості та ідентичності
Репутація та харизма
Нільс Геллстром вибудував свою систему захисту від зовнішнього світу не лише на таємницях та маніпуляціях, але й на міцному фундаменті професійної поваги та особистої симпатії з боку впливових політиків. Хоча політична вигода відігравала свою роль, підтримка, яку він отримував від сенаторів та конгресменів, значною мірою ґрунтувалася на його репутації як цінного консультанта та харизматичної особистості.
Найважливішим джерелом впливу Геллстрома були його глибокі знання у сферах, що мали надзвичайну вагу для політиків того часу. Співробітник Агенції Мерівейл прямо зазначає, що Геллстром «працює консультантом у кількох осіб з надзвичайно потужним впливом. Я можу назвати одного сенатора і щонайменше трьох конгресменів».
Його консультативні послуги були цінними з кількох причин. Геллстром був визнаним експертом («фанатиком») у питаннях екології – теми, яка в 1970-ті роки була «дуже політично чутливою». Для політиків, що працювали над екологічним законодавством, поради від вченого з міжнародною репутацією були незамінними.
Як шанований ентомолог і режисер документальних фільмів, Геллстром міг надавати консультації щодо наукової політики, фінансування досліджень та, що не менш важливо, ефективних комунікаційних стратегій для формування громадської думки. Деякі вважали його «свого роду екологічним месією» (до речі, так ставились і до самого Френка Герберта). Тож коли Агенція висувала проти нього неймовірні звинувачення, політики бачили не просто фігуру у політичній грі, а свого довіреного радника, якого вони знали й поважали.
Діяльність його кіностудії та боротьба за екологію сприймалися як суспільно корисна робота. Захищаючи Геллстрома, політики могли відчувати, що захищають не лише особисті інтереси, а й важливу справу – науку, захист довкілля та свободу від необґрунтованого тиску з боку таємних спецслужб.
Проте Геллстром добре розумів, що політичне прикриття не врятує, адже психопатів зупиняє тільки переважаюча груба сила.
Зброя відлякування
Йдеться про центральну ідею роману «Вулик Геллстрома». Для вільних людських спільнот наявність потужної зброї самозахисту є не питанням агресії, а кінцевою гарантією виживання.
Нільс Геллстром чудово розумів, що його методи захисту – маскування під кіностудію, розгалужена мережа агентів та навіть підтримка впливових політиків – є лише тимчасовими заходами. Вони дозволяли виграти час, але не могли зупинити рішучого та безпринципного супротивника, яким була Агенція.
Агенція, як і будь-яка інша етатична система, що прагне тотального контролю, не визнавала права на існування альтернативних моделей суспільства. Її логіка була простою: цілковите підкорення або знищення. У такій парадигмі будь-яка «м’яка сила» – авторитет, маскування, особисті стосунки, гроші, медіа – врешті-решт виявляється безсилою.
Єдине, що може зупинити силу, яка не визнає компромісів, – це переважаюча сила. Саме тому головною метою Вулика було не вдосконалення маскування, а створення зброї відлякування – «Проекту 40». Їхня зброя мала на меті не напад, а «привчити будь-якого нападника утримуватися від повторних актів насильства» проти них. Це класична доктрина стримування. Головна мета такої зброї – бути засобом захисту, який виразно каже: «Не погрожуй мені».
Коли Агенція розпочала повномасштабний штурм, усі інші засоби захисту Вулика виявилися марними. Єдине, що врятувало спільноту від повного знищення, – це вчасне випробування «Проекту 40». Створений ним землетрус, що утворив новий острів у Тихому океані, став незаперечною демонстрацією сили. Саме цей акт змусив керівництво «зовнішніх» зупинити атаку і сісти за стіл переговорів. Геллстром отримав те, чого не могли дати ані гроші, ані політичні зв’язки – гарантію виживання, основану на страху супротивника перед неминучою відплатою.
Історія Вулика Геллстрома слугує алегорією для будь-якої вільної спільноти. У світі, де існують агресивні сили, що прагнуть домінувати, пасивних методів захисту недостатньо. Справжня незалежність і право на існування забезпечуються не здатністю ховатися, а наявністю власного «жала» – засобу самозахисту, настільки потужного, що робить напад на спільноту невигідним і самовбивчим для будь-якого агресора.
Принцип айсберга: мале і велике
«Принцип айсберга» є надзвичайно точною метафорою для стратегії виживання та політичного впливу вільних людських громад («вуликів») у сучасному світі. Видимий, легальний компонент руху – його «політичний таран» – має бути достатньо помітним, щоб виражати спільні інтереси, але водночас не настільки великим, щоб етатична держава бачила в ньому екзистенційну загрозу. Це не той випадок, коли «що більше, то краще». Велика кількість критично важлива для «підводної частини», натомість для «надводної частини» передусім необхідна висока якість.
Які організаційні форми можуть складати «верхівку айсберга», тобто легальне представництво? Окрім політичних партій та громадських організацій, здатних швидко трансформуватися в політичні партії, новітній «рух колоній» може використовувати й інші легальні форми для представлення своїх інтересів. Ці структури слугують не лише прикриттям, а й інструментами «м’якої сили». Ось деякі з них.
1. Аналітичні центри (think tanks). Це організації, що займаються дослідженнями, розробкою політичних рекомендацій та експертною оцінкою. Вони створюють інтелектуальний фундамент для руху, формулюючи його ідеї мовою, зрозумілою для політичних еліт та суспільства. Їхня діяльність дозволяє легально просувати потрібні наративи та впливати на порядок денний у державі.
2. Правозахисні організації. Такі структури мають значний моральний авторитет і можуть легально кидати виклик державній системі через суди, моніторинг порушень прав людини та публічні кампанії. Вони ідеально підходять для захисту членів «вуликів» від тиску та для демонстрації недоліків етатичної системи.
3. Асоціації органів місцевого самоврядування. Об’єднання мерів, голів громад чи місцевих депутатів уже є легальною силою. «Рух колоній» може просувати своїх представників на місцевому рівні, а потім об’єднувати їх в асоціації для лобіювання законів про децентралізацію, розширення повноважень громад та фінансову автономію.
4. Незалежні медіа-проекти та освітні платформи. Створення мережі популярних блогів, YouTube-каналів, онлайн-видань чи освітніх курсів дозволяє формувати громадську думку та поширювати цінності руху (самодостатність, взаємодопомога, відповідальність) під виглядом журналістської чи освітньої діяльності.
Політичний таран
Але як цій «верхівці айсберга» заручитися силою його невидимої частини, яка складає понад 90% усього «руху колоній»? Для того, щоб у вирішальний момент легальні структури отримали повну підтримку прихованої мережі «вуликів», вони мають виконати кілька ключових умов, що формують довіру та забезпечують координацію.
Ідеологічна чистота. Видима частина руху має бути бездоганним виразником спільних цінностей та цілей усієї мережі. Будь-який відступ від ключових принципів чи надмірний компроміс із системою може призвести до втрати довіри зі сторони «підводної частини». Довіра заробляється роками наполегливої праці, але миттєво випаровується через одну необачну дію.
Надійна та безпечна комунікація. Між «верхівкою» та «основою» айсберга Великого Вулика має існувати зашифрована та децентралізована система зв’язку. Легальні структури мають отримувати стратегічні вказівки від мережі та, зі свого боку, надавати їй актуальну інформацію про політичну ситуацію.
Демонстрація компетентності. «Політичний таран» повинен довести свою ефективність. Навіть невеликі, але реальні перемоги (пролобійований закон, виграний суд, успішна інформаційна кампанія) показують прихованій мережі, що її легальні представники є компетентними та здатними протистояти тиску.
Чіткі сигнали до дії («тригери»). Має існувати заздалегідь узгоджений протокол дій на випадок кризи або вирішального моменту. Мережа «вуликів» має знати, за яких умов і за яким сигналом вона повинна мобілізувати всі свої ресурси (людські, фінансові, інформаційні) для підтримки легального крила.
Лише за виконання цих умов «верхівка айсберга» зможе в потрібний момент спертися на приховану міць усієї мережі та стати справжнім «тараном», здатним змінити політичну систему.
Право на зброю
Особливе, стратегічне значення мають ті легальні структури, які лобіюють право громадян на володіння та носіння короткоствольної вогнепальної зброї. Такі організації є ідеальною «верхівкою айсберга», оскільки їхня діяльність одночасно вирішує кілька ключових завдань, життєво важливих для прихованої мережі «вуликів».
1. Ідеологічний фундамент: Свобода через самозахист. Право на зброю є одним із фундаментальних прав вільної людини, що забезпечує її захист від свавілля як злочинців, так і держави. Для «руху колоній» боротьба за право на зброю – це ідеологічно бездоганне прикриття.
Публічно такі лобістські організації виступають за конституційні права та безпеку громадян, що знаходить широку підтримку в суспільстві. Водночас на глибинному рівні вони вирішують головне завдання «вуликів» – забезпечують їхню здатність до збройного самозахисту в разі агресії з боку етатичної системи. Це ідеальне поєднання легальної мети із прихованою стратегічною потребою.
2. Легальний вишкіл для кшатріїв. Лобістські організації часто створюють або підтримують мережу стрілецьких клубів, курсів поводження зі зброєю та тренувальних центрів. Ці структури стають легальними тренувальними таборами для «касти воїнів» кожного «вулика». Члени спільнот можуть законно вдосконалювати свої навички володіння зброєю, не викликаючи підозр, оскільки роблять це під виглядом спортивного хобі чи підготовки до цивільної оборони. Такі центри дозволяють уніфікувати підготовку, розробити спільні тактичні протоколи (стандарти) та налагодити координацію між оборонними підрозділами різних «вуликів».
3. Демонтаж монополії на силу. Боротьба за лібералізацію збройового законодавства – це прямий і легальний штурм монополії держави на насильство. Кожен виграний закон, що розширює права громадян на зброю, автоматично посилює обороноздатність усієї прихованої мережі. «Вулики» отримують легальну можливість озброюватися, що кардинально змінює баланс сил у разі потенційного конфлікту.
4. Юридичний захист. Наявність потужного збройового лобі створює юридичний «щит» для членів «вуликів». У разі вилучення зброї чи інших репресій, вони можуть розраховувати на кваліфіковану правову допомогу від дружніх громадських організацій.
5. Формування мережі природних союзників. Рух за право на зброю природним чином притягує людей, які вже поділяють ключові цінності «руху колоній»: самодостатність, відповідальність, скептицизм щодо державної влади та готовність захищати свою свободу. Ці організації стають ідеальним середовищем для пошуку нових членів та союзників, які вже ментально готові до ідей децентралізації та громадської самоорганізації.
Отже, політичні та громадські центри, що захищають право на зброю, є унікальною та найефективнішою формою «верхівки айсберга». Вони забезпечують ідеологічне прикриття, створюють легальну інфраструктуру для підготовки, руйнують монополію держави на силу та гуртують навколо себе ідейно близьких людей, виконуючи таким чином усі ключові завдання для посилення та захисту прихованої мережі вільних громад.
Наведені вище висновки органічно випливають не лише зі спрямованості творів Френка Герберта, а й з реальної практики його життя: він був членом Національної Стрілецької Асоціації (National Rifle Association – NRA), володів стрілецьким мистецтвом, любив зброю і добре розумів, що без зброї нема свободи.
Криптовалюта ВВ
Історія Американської революції пропонує перевірений часом «фінансовий план» для будь-якого руху, що прагне незалежності. Спочатку кожна з 13 колоній для зміцнення внутрішньої економіки та утвердження самостійності запровадила власну локальну валюту. Пізніше, усвідомивши себе єдиною силою, на Другому континентальному конгресі в 1775 році вони створили спільну валюту – «континенталь» («континентальні гроші», Continentals) – для фінансування спільної справи.
Ця двофазна модель – від локальної автономії до об’єднаної потужності – є природним і ефективним шляхом для новітнього «руху колоній», де сучасним інструментом виступають криптовалюти.
ФАЗА 1. Локальні криптовалюти для зміцнення «вуликів». На першому етапі кожна окрема спільнота («вулик» або група «вуликів») створює власну локальну криптовалюту або токен (цифровий актив). Це найпростіший і найбезпечніший крок, який дозволяє досягти кількох тактичних цілей:
1. Побудова внутрішньої економіки. Локальний токен стає засобом обміну товарів та послуг усередині громади. Це зміцнює внутрішні зв’язки, стимулює взаємодопомогу та знижує залежність від державної фінансової системи.
2. Формування довіри та ідентичності. Спільна валюта стає символом спільноти та практичним інструментом, що вимагає взаємної довіри. Це дозволяє громаді «обкатати» механізми фінансового самоврядування в невеликому, контрольованому масштабі.
Створити власний токен на базі існуючих платформ (наприклад, Solana) сьогодні можна швидко та з мінімальними ресурсами, що робить цей крок доступним навіть для невеликих громад.
ФАЗА 2. Єдиний «криптоконтиненталь» як інструмент стратегічної єдності. Коли мережа «вуликів» розростається, а довіра між ними зміцнюється, рух переходить до другої фази – створення єдиної криптовалюти для всієї мережі. Що це дає?
Стратегічна самодостатність. Єдина валюта створює велику паралельну економіку, незалежну від державних банків та регуляторів. Це робить увесь рух невразливим до фінансового тиску, блокування рахунків чи санкцій.
Координація та мобілізація ресурсів. Спільна валюта дозволяє миттєво фінансувати загальномережеві проекти, підтримувати «вулики», що опинилися під тиском, та ефективно розподіляти ресурси для досягнення спільних політичних цілей.
Символ єдності та сили. Подібно до «континенталя» американських тринадцяти колоній, єдина криптовалюта стає потужним символом того, що Великий Вулик – це не просто сукупність громад, а єдиний і самодостатній соціальний організм, що є серйозною альтернативою існуючій системі.
Зауважимо, що двофазна фінансова стратегія, яка починається з локальних криптовалют і завершується створенням єдиного «криптоконтиненталя», є природним шляхом до економічної та політичної незалежності. Вона дозволяє «руху колоній» поступово, крок за кроком, вибудувати стійку фінансову інфраструктуру, що є необхідною умовою для будь-яких серйозних суспільних перетворень.
Вільні люди – світло всесвіту
В образі Нільса Геллстрома Френк Герберт творить не просто яскравого персонажа, а архетип лідера та громадянина нового суспільства. Успіх проекту «Великого Вулика» залежить від здатності кожної спільноти культивувати в собі ті якості, що їх втілює цей ідеальний лідер.
Почнімо з того, що ім’я «Геллстром» означає «Потік світла» (Світловий струм) – і це ключ до розуміння його ролі. Він показаний не як тиран чи маніпулятор, а як уособлення шляхетності, мудрості та відповідальності.
Нільс Геллстром – це «перший порадник, лідер у кожній кризі», який несе величезний тягар відповідальності за майже п’ятдесят тисяч життів. Навіть у найважчі моменти він зберігає дивовижний самоконтроль та «спокійну владність».
Це людина честі та співчуття. Попри жорстокі реалії боротьби за виживання, він відчуває огиду до безжальних допитів, смуток через необхідність убивати ворогів і навіть повагу до їх сміливості.
Його чудовий психофізичний стан – у свої «понад 70 років» він виглядає на 34 – є прямим свідченням внутрішньої гармонії та «світлого» способу життя, що практикується у Вулику.
Геллстром – це не виняток, а мета, до якої має прагнути кожен член етномережі. Ідея Герберта полягає в тому, щоб кожен «вулик» плекав свого «геллстрома», тобто «носія світла». За такого підходу формуватиметься суспільство, наповнене світлими та шляхетними, а тому успішними й надійними людьми.
Перебування у стані оптимізму та бадьорості, що його демонструє Нільс Геллстром, створює позитивне поле, яке притягує удачу та сприятливі обставини. Це не містика, а результат цілеспрямованої роботи над собою та навколишнім середовищем, яка формує позитивний простір подій.
Займаючись добрими справами, «вулики» здобувають високу репутацію та повагу в зовнішньому світі. Це створює навколо них захисне поле, адже нападати на тих, хто займається очевидно корисною діяльністю, набагато складніше.
З другого боку, завдяки своєму авторитету та світлому іміджу, такі громади стають магнітами для найкращих представників старого світу, перетворюючись на «центри кристалізації» оновленого людства. Вони залучають союзників не погрозами, а добрим прикладом.
Нільс Геллстром – це зразковий приклад, що його Френк Герберт пропонує для майбутнього. Успіх Великого Вулика залежить не стільки від зброї чи таємниць, скільки від здатності кожної громади бути «потоком світла», стати євангельськими «світлосяйними», «світлом всесвіту» – спільнотою розумних, шляхетних та рішучих людей. Лише ті «вулики», що наповнені носіями світла, зможуть пережити кризи, завоювати довіру та виконати свою головну місію — стати коконом, з якого з’явиться нова людина і нова цивілізація.
Етномережа – етнос вільних людей
Давньогрецьке слово «етнос» етимологічно означає «група своїх людей». Історія, зокрема Американська революція, показує, як група людей зі спільною метою та цінностями перетворюється на етнос, який, створивши власну державу, стає нацією. Роман «Вулик Геллстрома» пропонує модель того, як цей процес може відбуватися в сучасному світі. Новітній «рух колоній» – це не просто політичний проект, а свідомий процес етногенезу.
Етнос починається зі створення «своїх» та формування колективної ідентичності. Його перший крок – це чітке розмежування «ми» та «вони». Вулик робить це радикально, називаючи всіх, хто не належить до їхньої спільноти, «зовнішніми» або «дикими». Ця дихотомія лежить в основі їхньої ідентичності.
Зауважимо, що це універсальний підхід. Так, своє вчення Ісус також починає з поділу на «ельфів» («світлосяйних», «світло всесвіту») та «простаків» (ненавчених, зовнішніх). Якщо використовувати українські реалії, то це «вільні люди» («фрімени») та «ватнікі» (люди з «совковою» ментальністю).
Ідентичність народу Вулика Геллстрома зміцнюється спільною історією та міфологією. Вони («вільні») мають свою усну традицію, священні тексти, як-от «Посібник Вулика» та культову постать засновниці – «матері роду Трови Геллстром», чиї слова є законом. Таким чином, мережа вільних людей перетворюється на спільноту, об’єднану спільною пам’яттю та баченням спільного майбутнього.
Ідентичність народу Вулика посилюють унікальна мова, недоступна для «зовнішніх», та унікальна філософія, що розкриває ідею метаморфозу – перетворення гусені на метелика. «Для мене Вулик – це кокон, з якого з’явиться нова людина» – говорить Нільс Геллстром.
Важливим елементом етногенезу Вулика є свідоме формування власної біологічної основи. «Вільні» прямо говорять про те, що «старий людський вид» не зможе їм протистояти. Їхній спосіб життя та харчування вже привів до біологічних змін, наприклад, значно більшої тривалості життя.
Таким чином, «рух колоній», описаний у романі, – це не просто мережа громад, а етномережа, що перебуває у процесі становлення. Через створення унікальної ідентичності за допомогою власної мови, цінностей та високої мети, ця етномережа перетворюється на новий етнос – «групу своїх людей» з високим рівнем довіри та взаємодопомоги аж до самопожертви заради спільної справи. Згідно з історичною логікою, наступним і неминучим кроком для такого етносу стане боротьба за створення власної держави, що завершить його трансформацію в нову націю і започаткує нову планетарну цивілізацію. «Щасливі приязні, бо вони успадкують Землю».
Політичний заповіт Френка Герберта
Аналіз роману «Вулик Геллстрома» в контексті політичних поглядів Френка Герберта дозволяє сформулювати десять стратегічних ідей, які складають його політичний заповіт.
1. Проблема і рішення. Сучасна держава є тиранічною та психопатичною («Дюна»). Рішення полягає не в її реформі чи заміні лідера, а в побудові принципово нової соціальної системи («Вулик Геллстрома»).
2. Стратегія «Руху колоній». Нову народну державу необхідно перезасновувати шляхом прихованої децентралізованої колонізації на території, контрольованій ворогом, створюючи автономні осередки вільного суспільства.
3. Гібридна організаційна модель. Система «Великого Вулика» поєднує ієрархію на мікрорівні (всередині кожного «вулика» для ефективності) з повною децентралізацією на макрорівні (у мережі для невразливості).
4. Опір без лідерства. Рух свідомо відмовляється від єдиного керівного центру, щоб уникнути знищення. Координація забезпечується спільною ідеологією та цінностями, а не наказами.
5. Активне стратегічне маскування: Найкраще прикриття – це не пасивне ховання, а успішна, соціально корисна діяльність (бізнес, громадська організація), яка одночасно слугує щитом і джерелом ресурсів та впливу.
6. Тріада безпеки: Виживання забезпечується трьома рівнями захисту: м’якою силою (медіа та агентура), маскуванням (прикриття, «айсберг») та зброєю відлякування (технологічна перевага), де перші два рівні дають виграш часу для створення третього.
7. Економічний суверенітет. Незалежність досягається через створення паралельної фінансової системи, що базується на власних криптовалютах (спочатку локальних, потім єдиної для всієї мережі).
8. Право на зброю. Легальна боротьба за право громадян на зброю є ідеальним інструментом для створення легальної інфраструктури безпеки прихованої мережі.
9. Культурна фортеця. Згуртованість та психологічна стійкість спільноти забезпечується засобами культури – особливою внутрішньою мовою, філософією успіху, плеканням етнічної ідентичності (чітким розділенням «ми – вони»), спільною метою.
10. Свідомий етногенез. Кінцевою метою політичної боротьби є не зміна влади, а еволюційний стрибок – створення нового, біологічно та духовно вищого етносу «вільних людей» («носіїв світла») з власною вільною державою.
Головні висновки
1. Фундаментальним конфліктом сучасності є війна між людьми та психопатами, які перехопили управління людськими державами.
2. Для відвоювання планети людям необхідно створити Рух, історичним прототипом якого був американський «рух колоній».
3. Рух складається з двох частин згідно з «принципом айсберга» – він має компактну відкриту (легальну) частину та удесятеро більшу приховану.
4. Відкрита частина є «політичним тараном» Руху, але через свою відносно малу чисельність не становить серйозної загрози для етатичної держави, відтак уникає з її боку нищівного удару.
5. Прихована частина Руху являє собою етномережу, яка діє згідно зі стратегією «безлідерного спротиву».
6. Взаємодія між двома частинами соціального «айсберга» є максимально прихованою, стійкою та децентралізованою.
7. Метою Руху є не захоплення влади у системі, а створення нової системи.
Якщо вас цікавить розвиток цієї теми, ви можете підтримати наш проект щедрими дарами.
У цьому подкасті ми зануримось в історію, яка надихнула Френка Герберта на створення роману «Вулик Геллстрома». Поговоримо про рух «Posse Comitatus», його засновників та ідеологію, а також про те, як...
«Великий Вулик» Френка Герберта – етномережа вільних людей у фантастичному романі «Вулик Геллстрома»
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Це не просто соціальна фантастика. Це продовження саги про фріменів – вільних людей, які формують новий світ. Згідно з історичною логікою, їхнім наступним і неминучим кроком стане творення вільної держави. І тоді людство рине вперед!
gerbertiyogovulyky.jpg
Зміст
«Нам не потрібні "лідери".
Нам потрібні провідні ідеї, які породжуватимуть лідерів»
(Полковник ЦРУ Юліус Амос, «Опір без лідерів», 1953).
«Френк Герберт був і протестувальником проти війни, і членом Національної Стрілецької Асоціації»
(Брайан Герберт. Мрійник з Дюни: Біографія Френка Герберта, 2003).
Визначальною проблемою сучасного світу є гостре протистояння двох біологічних видів – людей (Homo sapiens) та психопатів (Homo intelis, розмовляючих тварин). Френк Герберт це розумів, а у 1965 році описав у науково-фантастичному романі «Дюна». Через вісім років у романі «Вулик Геллстрома» (англ. Hellstrom's Hive) він запропонував стратегію подолання тиранії психопатів та заснування людьми народної держави – республіки громад. По суті, цей роман є політичним заповітом Френка Герберта.
Як відомо з його біографії, він активно працював з відомими політиками, спілкувався з професійними психологами, досліджував соціальні процеси та форми управління. Врешті-решт, він консультував сенаторів і був політтехнологом чотирьох передвиборчих кампаній, тож його занурення в тонкощі політики було значним.
Невдалі спроби вплинути на політичний курс США за допомогою виборів спонукали Френка Герберта шукати альтернативні шляхи. Прагнення поліпшити життя людства – це те, що було головним рушієм та захопленням усього його життя. Він навіть збирався власним коштом заснувати фонд для вивчення соціальних систем з метою спрямувати американську бюрократію на новий курс. Так що запропонована ним стратегія заснування народної держави є продуктом глибоких роздумів.
Якщо дуже стисло, то роман «Дюна» – це формулювання проблеми, а «Вулик Геллстрома» – це шлях її розв’язання. З погляду сутнісного ядра, справжнім продовженням «Дюни» (1965) є не «Месія Дюни» (1969), а «Вулик Геллстрома» (1973), тому цей роман заслуговує нашої найпильнішої уваги. Аналіз концепції Герберта опубліковано у статті «Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта (+аудіо). У цій же статті розглянемо уявлення автора про структуру його цивілізаційного проекту.
На ворожій території
Френк Герберт вважав, що США захоплені антилюдською і психопатичною державною системою, яку він яскраво представив в образі Агенції. Для кращого розуміння, методи діяльності подібних державних структур і загальний настрій того часу талановито зображені у фільмі Стенлі Крамера «Принцип доміно» (1977) з Джином Гекманом у головній ролі.
Особистий досвід політтехнолога переконав його, що чинна політична система зазнала виродження і вже не надається до виправлення. Порятунком для людей може бути тільки перезаснування народної держави в дусі початкового заснування США. Але цього разу його доведеться здійснити в умовах тотального пресингу з боку ворожої державної машини, керованої людиноподібними тваринами – психопатами. Про те, що це розмовляючі тварини, Герберт однозначно показав у романі «Дюна»: Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта.
Отже, людям доведеться діяти на території, яка контролюється ворогом, і робити це засобами прихованої колонізації, тобто через поступове формування організованих людських осередків. Про що йдеться?
Колонія – це поселення на чужоземній території, а колонізація – це опанування нового простору шляхом створення локальних колоній. Перезаснування у такий спосіб народної держави Френк Герберт розглядав як новітній «рух колоній», для чого застосував у романі термін Colony Movement.
Історичним прообразом такого «руху колоній» було освоєння Північної Америки у 17-18 століттях білими євангелістами з Європи, що прагли свободи та праведного життя. Герберт тільки згадав цей термін, не вдаючись до пояснень, оскільки рух тринадцяти колоній – це загальновідомий епізод національної історії для американців, подібно як козаччина для українців.
Великий Вулик (ВВ) – мережа громад
Для опису згуртованих людських громад Герберт застосовує метафору вулика. Кожний такий «вулик» діє автономно і прагне досягнення максимальної самодостатності. Один із них, керований лідером на ім’я Нільс Геллстром, і описаний у романі «Вулик Геллстрома».
Згідно з романом, усі громади новітнього «руху колоній» діють не відособлено, а як солідарна мережа вільних людей. Характерна цитата: «Ми повинні проявляти назовні максимальну стриманість і обережність. Краще пожертвувати Вуликом, ніж втратити все» – говорить Геллстром. Такого роду мережа є прототипом народної держави на етапі її становлення.
Важливо усвідомити, що народну державу – республіку громад – формують не окремі люди, а організовані громади. Кожен учасник Руху має увійти до однієї з наявних громад або заснувати свою громаду чи мікроосередок. Це Божа справа: «Істинно кажу вам: де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них» (Матвiй 18:20).
Опір без лідерства – Юліус Амос
У романі «Вулик Геллстрома» нема навіть згадки про те, що «рух колоній» має єдиний керівний центр. Це означає, що Рух принципово не створює керівного центру, оскільки поява такого центру одразу ж зробить його мішенню для атаки зі сторони психопатичної держави. Улюблений метод психопатів – проникнення в керівні органи людських організацій і перехоплення управління.
Ймовірно, що Френк Герберт опирався на концепцію децентралізованої дії, автором якої був полковник ЦРУ Юліус Амос (Ulius Louis Amoss, 1895–1961). Він вперше сформулював цей підхід у статті під назвою «Опір без лідера. Нові тактики для старої війни» (Leaderless Resistance: New Tactics for an Old War) у 1953 році для розвідувальної спільноти США. У 1962 році, після його смерті, вона була передрукована для широкої аудиторії та активно обговорювалась.
Полковник Амос писав: «Нам не потрібні "лідери", нам потрібні провідні ідеї. Ці ідеї породжуватимуть лідерів. Маси породжуватимуть їх, а ідеї стануть їхнім натхненням. Тому ми повинні створювати ці ідеї й доносити їх до небайдужих народів, які ними цікавляться».
Малоймовірно, що Герберт, який зацікавлено досліджував альтернативні форми самоорганізації, не знав про концепцію полковника Амоса, адже від її відкритої публікації до написання роману «Вулик Геллстрома» пройшло десять років публічних обговорень. Проте ідею децентралізованої дії Герберт міг взяти і з іншого джерела.
Йдеться про досвід Американської революції (1765–1791), в ході якої американці утворили незалежні штати на основі тринадцяти британських колоній та перемогли британську армію у війні за незалежність. Для визволення від етатичного гніту британської корони повстанці створили «комітети листування» – мережу таємних та автономних осередків без центрального керівництва.
Комітети листування
«Комітети листування» (Committees of Correspondence) були ключовим інструментом, що перетворив розрізнені протести в колоніях на повноцінну Американську революцію. Це була неформальна, але надзвичайно ефективна інформаційна мережа політичних активістів у всіх тринадцяти американських колоніях, створена напередодні революції. Перший постійний комітет був організований у листопаді 1772 року в Массачусетсі з ініціативи Семюела Адамса, одного з батьків-засновників США.
Комітети стрімко розмножувалися, і до кінця року їх стало вже близько 80 по всій колонії Массачусетс. Їхні дії схвалювалися населенням, а їхні рішення охоче виконувалися. Для того часу це був новий тип державної організації – народна «влада духовного авторитету» замість етатичної «влади силового примусу».
Комітети стали свого роду законодавчим органом, який спирався безпосередньо на волю народу, і вони, як показали події, виявилися досить компетентними, щоб керувати колонією. Вони діяли безперервно, і призначений імперією губернатор колонії не мав можливості заборонити або розпустити їх. Це було явище, невідоме державним законам того часу, але й не порушувало закон. Право міст Массачусетсу радитися одне з одним було таким же природним правом, як і право на міські збори.
«Комітети листування» можна назвати «нервовою системою», «колективним розумом» або першим «соціальним медіа» революції. Робота цієї мережі опиралась на досвід спілкування протестантських церков в умовах, коли системи регулярного листування ще не існувало. По суті, цей рух безлідерної самоорганізації мав під собою духовну і навіть релігійну основу.
Основний принцип роботи – обмін інформацією та координація без центрального командування. Комітети спілкувалися за допомогою листів, памфлетів та газетних статей. Повідомлення доставляли довірені кур’єри, часто верхи, що дозволяло швидко поширювати новини між містами та колоніями.
Спочатку комітети виникали на рівні міст, але швидко розрослися до рівня округів і цілих колоній. Кожен комітет діяв автономно, але всі вони були об’єднані спільною метою – протидією британській тиранії. До комітетів входили впливові місцеві лідери, купці, юристи та політики, що надавало їм авторитету та ресурсів.
Проте «Комітети листування» займалися не просто пересиланням листів. Їхня діяльність була значно ширшою.
1. Інформування. Вони оперативно поширювали новини про дії британського уряду (нові податки, пересування військ, репресивні закони). Це не давало британцям змоги ізолювати та придушити протест в одній колонії, поки інші не дізналися про це.
2. Формування громадської думки. Комітети не просто передавали факти, а подавали їх у вигідному для патріотів світлі, створюючи єдиний наратив. Вони були потужним інструментом пропаганди.
3. Координація дій. Саме комітети організовували спільні акції протесту, зокрема бойкоти британських товарів.
4. Створення «тіньового уряду». У міру того, як довіра до королівської влади падала, комітети почали перебирати на себе урядові функції: організовували місцеві ополчення, збирали податки для опору та здійснювали правосуддя.
Чому це так важливо? Тому що «комітети з листування» об’єднали Америку. Комітети перетворили тринадцять окремих, часто конкуруючих між собою колоній, на єдину силу зі спільною ідеологією та метою. Саме завдяки їхній роботі стало можливим скликання Першого Континентального Конгресу у 1774 році, який став прообразом майбутнього уряду США. Вони довели, що для ефективного опору та самоврядування не потрібен король чи єдиний керівний центр – достатньо спільних цінностей та вільного обміну інформацією.
Рух колоній Френка Герберта
Насичене життя Френка Герберта, зміст його творів та історичний контекст дозволяють відтворити його модель новітнього «руху колоній». Як відомо, ієрархічна організація має свої переваги та вразливості, а децентралізована – свої. Модель Герберта поєднує переваги ієрархії та децентралізації. Ось як це виглядає.
Рівень 1: Окремий Вулик (Мікрорівень). На цьому рівні структура є чітко ієрархічною та централізованою. Є визнаний лідер, є спеціалізовані «касти», і кожен індивід підпорядкований спільній меті виживання спільноти. Це класична модель вулика.
Рівень 2: «Рух колоній» або «Великий Вулик» (Макрорівень). На цьому рівні вся система працює як децентралізована мережа – і саме тут ідея організації без лідера проявляється у чистому вигляді.
Автономність осередків: кожен окремий «вулик» є самостійною економічною, бойовою та ідеологічною одиницею.
Відсутність центрального командування: нема єдиного лідера чи штабу, знищення якого могло б зруйнувати весь Рух.
Ідеологічна єдність: всі «вулики» об’єднані спільною метою та ідеологією (праведне життя, заснування нового людства), що забезпечує солідарність і координацію без прямих наказів.
Цитата «Краще пожертвувати Вуликом, ніж втратити все» є ідеальною ілюстрацією стратегії «опору без лідера». Готовність пожертвувати одним осередком заради збереження всієї мережі є ключовим принципом виживання таких прихованих структур.
Таким чином, Френк Герберт не просто запозичив ідею полковника Амоса, а геніально адаптував її, запропонувавши багаторівневу систему, де чітка ієрархія на мікрорівні слугує інструментом для побудови невразливої мережі на макрорівні. Історична паралель з колонізацією Америки лише підкреслює глибину його задуму.
«Нікому не потрібно віддавати наказ» – Луїс Бім
Концепцію полковника Амоса розвинув і популяризував Луїс Рей Бім-молодший (Louis Ray Beam Jr., 1946 р.н.) – ветеран війни у В’єтнамі, нагороджений Хрестом «За видатні заслуги у польотах» (ця висока нагорода вручається тим, хто відзначився індивідуальними актами героїзму або видатними досягненнями під час участі в повітряних боях).
У своїй праці «Опір без лідера» (Leaderless Resistance, 1983, 1992) Луїс Бім пише: «На перший погляд, такий тип організації здається нереалістичним, насамперед тому, що, здається, ніби нема ніякої організації. Тож виникає закономірне питання, як «фантомні осередки» та окремі особи можуть співпрацювати один з одним, коли нема жодної комунікації чи центрального керівництва? Відповідь на це запитання полягає в тому, що учасники програми безлідерного опору через «фантомні осередки» або індивідуальні дії повинні точно знати, що вони роблять і як це робити. Це стає обов’язком кожного учасника – здобути необхідні навички та інформацію про те, що потрібно робити. І це безумовна істина, що в будь-якому русі всі учасники мають однаковий спільний світогляд, знайомі з однаковою філософією і, як правило, реагують на певні ситуації схожим чином. Попередня історія комітетів листування під час Американської революції доводить, що це так.
Оскільки вся мета безлідерного опору полягає в тому, щоб перемогти державну тиранію, всі члени фантомних осередків або окремі особи будуть схильні реагувати на об’єктивні події однаково, використовуючи звичну тактику опору. Органи розповсюдження інформації, такі як газети, листівки, комп’ютери тощо, які є широко доступними для всіх, тримають кожну людину в курсі подій, дозволяючи сплановану реакцію, яка буде мати багато варіацій.
Нікому не потрібно віддавати наказ. Ті ідеалісти, які справді віддані справі свободи, діятимуть, коли відчують, що час настав, або візьмуть приклад з тих, хто діяв до них. Хоча це правда, що багато чого можна сказати проти такого типу структури як методу опору, слід пам’ятати, що безлідерний опір є дитям необхідності. Альтернативи йому виявилися непрацездатними або непрактичними. Безлідерний опір працював раніше під час Американської революції, і якщо справді віддані справі люди застосують його для себе, він спрацює і зараз» – писав Луїс Бім.
Стратегічне маскування
Але повернімось до роману «Вулик Геллстрома». Для діяльності в рамках наявної державної системи Вулик мав легальну «організацію прикриття», яка займалася виробництвом кінофільмів, передусім науково-популярних. Кіностудія, керована Нільсом Геллстромом, є прикладом блискучого стратегічного маскування. Це було не просто прикриття, а багатошарова система захисту, що забезпечувала Вулику ресурси, вплив та ідеологічний камуфляж. Погляньмо, чому ця кіностудія була настільки ефективною.
Найперше і найважливіше завдання будь-якого прикриття — давати логічні відповіді на незручні запитання. Кіностудія робила це бездоганно і могла дати правдоподібне пояснення будь-якої своєї активності.
Високотехнологічне обладнання. Вулик потребував передової електроніки, складних хімічних лабораторій та спеціалізованого обладнання. Для звичайної ферми це виглядало б підозріло, але для кіностудії, що знімає передові документальні фільми про комах, це було абсолютною нормою.
Режим суворої секретності. Ізольованість та жорсткий контроль доступу на територію Вулика легко пояснювалися необхідністю захисту унікальних знімальних локацій, авторських прав та дорогих технологій від конкурентів.
Джерело доходу та впливу. На відміну від більшості фіктивних структур прикриття, кіностудія Геллстрома була не лише фасадом, а й успішним, прибутковим бізнесом. Студія генерувала значний дохід, що дозволяло Вулику бути повністю автономним. Їм не потрібні були зовнішні інвестори чи державні гранти, які б вимагали звітів та перевірок.
Вплив у зовнішньому світі. Статус всесвітньо відомого режисера-документаліста та вченого перетворив Нільса Геллстрома з потенційного лідера секти на шановану публічну фігуру. Це давало йому доступ до політиків, медіа та наукової еліти, дозволяючи впливати на громадську думку та відводити будь-які підозри.
Інструмент ідеологічної війни. Найбільш витонченою функцією кіностудії була її роль як інструменту пропаганди. Фільми про життя комах та метаморфоз метеликів стали ідеальним засобом для трансляції філософії Вулика. Під виглядом об’єктивних наукових спостережень, вони демонстрували глядачам ідею перенародження людини та світу, силу колективних дій, ефективність ієрархії, природність індивідуальної самопожертви заради спільної справи.
Таким чином, Вулик не просто ховався за кіностудією. Він використовував її, щоб тонко і непомітно просувати свою ідеологію, представляючи її як вищий рівень цивілізаційного розвитку та прояв природного порядку. Кіностудія Геллстрома була шедевром маскування. Вона одночасно була щитом, що приховував таємниці Вулика, мечем, що забезпечував його фінансову та політичну могутність, та голосом, що транслював його ідеологію усьому світу.
Наукова фантастика
Кіностудія Геллстрома займалася зйомкою документальних фільмів про комах. Проте вони подавалися так, що виглядали як фантастика. Як це працює? Погляньмо на фільм «Хроніка Геллстрома» ("The Hellstrom Chronicle", 1971), який надихнув Герберта на написання роману «Вулик Геллстрома» (1973). Цей фільм знятий у США в жанрі псевдодокументальної наукової фантастики. Фільм змонтований з окремих кліпів з елементами горору та екстраординарною послідовністю відеокадрів із життя метеликів, сарани, бджіл, термітів, мурах, хрущів та інших комах. Його можна переглянути з українськими автоматичними субтитрами.
Чому так важливий аспект фантастики? Тому що реальні проекти Вулика були настільки неймовірними, що будь-який витік інформації про них автоматично сприймався як сценарій до фантастичного фільму. В результаті діяльність кіностудії створювала ідеальний «щит правдоподібності». Коли Агенція отримувала фрагменти реальних планів Вулика, то перша реакція – відкинути їх як щось, пов’язане з кіно.
Саме такою була реакція на розробку вуликом суперзброї. Коли співробітник Агенції дізнався про «Проект 40» та його «тороїдальний руйнівник поля», то сказав: «Ця гіпотеза виглядає трохи науково-фантастичною, і навіть більше ніж трохи». Він інстинктивно пов’язав дивну технологію з творчою діяльністю, а не з реальною загрозою. Мовляв, цей Геллстром знімає фільми, тож це може бути лише драматичним елементом для фільму.
Як наслідок, Геллстрому не потрібно було знімати фантастику. Його реальність була настільки дивовижнішою за будь-яку вигадку, що кінобізнес, навіть документальний, слугував ідеальним поясненням для будь-яких неймовірних чуток чи витоків. Замість того, щоб бачити в «Проекті 40» план створення зброї, зовнішній світ бачив у ньому лише можливий сценарій або реквізит для чергового видовищного фільму про дивовижний світ комах.
Маскування для маленьких
У романі «Вулик Геллстрома» автор виклав фундаментальний принцип виживання для будь-якої вільної спільноти в умовах етатичної держави: найкраще маскування – це діяльність, яка є настільки звичною та соціально схвалюваною, що не викликає жодних підозр.
Створення кіностудії було ідеальним прикриттям для великої та багатої громади Геллстрома. Але як бути з меншими «вуликами»? Для них існують десятки інших, не менш цікавих та ефективних способів. Ключова мета – дати логічне та невинне пояснення контактам, регулярним зустрічам, внутрішнім комунікаціям, фінансовим потокам та іншим аспектам, які могли б привернути увагу державних структур. Ось деякі найбільш очевидні варіанти.
1. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ТА ОСВІТНІ ОБ’ЄДНАННЯ. Вони ідеально маскують обмін інформацією, глибоке планування та розвиток специфічних навичок.
Читацькі клуби. Особливо клуби любителів фантастики, стародавньої історії або філософії. Вони є чудовим прикриттям для обговорення альтернативних соціальних моделей, стратегій та ідеологій під виглядом аналізу літературних творів.
Гуртки з вивчення іноземних мов. Пояснюють необхідність регулярних зустрічей, використання специфічних навчальних матеріалів та, можливо, контактів з носіями мови з інших країн.
Гуртки історичної реконструкції. Це майже ідеальне прикриття для спільноти, що практикує навички виживання, тактику, ремесла та має специфічне, іноді схоже на зброю, спорядження. Виїзди «на маневри» не викликають жодних підозр.
Групи любителів настільних ігор. Складні настільні ігри (стратегічні, економічні, військові) є ідеальним приводом для обговорення тактики, логістики, розподілу ресурсів та довгострокових стратегій. Під виглядом аналізу ігрової ситуації вони тренують навички командної роботи, аналітичного мислення, дипломатії та кризового менеджменту.
2. ГРОМАДСЬКА ТА ВОЛОНТЕРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ. Такі об’єднання створюють позитивний публічний імідж і дозволяють глибоко інтегруватися в місцеве суспільство.
Екологічні гуртки та ініціативи. Як і у випадку Геллстрома, ця діяльність має велику суспільну підтримку. Вона дозволяє досліджувати місцевість «з екологічною метою», проводити моніторинг та мати легальний привід для взаємодії з органами влади.
Благодійні фонди або волонтерські рухи. Пояснюють збір та перерозподіл коштів, наявність складів, логістику та велику кількість активних, ідейно вмотивованих членів.
Батьківські комітети або ОСББ. Дають легальний доступ до інформації про мешканців району, дозволяють створювати мережі комунікації (чати в месенджерах) та впливати на життя місцевої громади зсередини.
3. ДІЛОВІ ТА ПІДПРИЄМНИЦЬКІ СТРУКТУРИ. Це пряме наслідування моделі Геллстрома, адаптоване до менших масштабів. Комерційна діяльність пояснює фінансові потоки, потребу в обладнанні та приміщеннях.
IT-стартап або Open Source проект. Ідеально пояснює потребу в конспірації (комерційна таємниця), використання шифрованого зв’язку, наявність серверів та роботу людей з ненормованим графіком.
Невелике виробництво (крафтова пекарня, натуральні ласощі, ремонт комп’ютерів). Пояснює закупівлю специфічних інгредієнтів, наявність обладнання, складських приміщень та потребу в закритій території.
Коворкінг або антикафе. Є чудовим прикриттям, оскільки сама його суть полягає в тому, що різні люди постійно приходять і уходять, працюють над своїми проектами та спілкуються в закритих групах.
4. ОЗДОРОВЧІ ТА ФІЗКУЛЬТУРНІ СПІЛЬНОТИ. Ці форми діяльності пояснюють згуртованість, добру фізичну форму членів та наявність певної ієрархії.
Клуб любителів йоги або секція народних танців. Легально тренує людей, розвиває дисципліну, командну роботу та повагу до лідера (тренера).
Туристичний або альпіністський клуб. Пояснює наявність специфічного спорядження, регулярні виїзди у віддалені, важкодоступні місця та чудові навички орієнтування та виживання.
Клуб мандрівників. Постійні поїздки пояснюють часту відсутність членів громади та їхню високу мобільність. Це ідеальне прикриття для налагодження зв’язків між різними «вуликами».
Додамо, що найкращим прикриттям для вільної громади людей є не спроба стати повністю невидимою, а здатність «розчинитися» у суспільстві, діючи на видноті. Використовуючи форми, які держава та суспільство вважають корисними, звичними або просто нешкідливими, «вулик» може ефективно маскувати свою справжню діяльність, розвиваючись і зміцнюючись прямо під носом у системи.
Взаємодія з «верхами»
Нільс Геллстром та його Вулик були захищені не лише фізичною ізоляцією та секретністю, але й складною, багатошаровою мережею інформаторів та агентів впливу. Ця «павутина» дозволяла Геллстрому проникати в найвищі ешелони влади та науки, дізнаватися про загрози заздалегідь і маніпулювати подіями на свою користь.
Найбільш вражаючим був рівень проникнення Вулика в політичні структури США. Ця мережа діяла на всіх рівнях, забезпечуючи надійне прикриття. Геллстром був не просто відомий, а й працював офіційним консультантом для «одного сенатора і щонайменше трьох конгресменів». Ці стосунки були настільки глибокими, що деякі політики, зокрема конгресмен та сенатор, приїжджали до Вулика для «оздоровлення», що свідчить про їхню залежність або лояльність. Один із членів Вулика згадує, як на власні очі бачив візит «сенатора та судді».
Вплив Геллстрома сягав найвищого рівня. Коли Агенція почала активно розслідувати його діяльність, її керівнику зателефонував «спеціальний помічник Головнокомандувача» (тобто Президента), щоб дізнатися, чому турбують професора Геллстрома.
На місцевому рівні Вулик мав повний контроль завдяки заступнику шерифа, який був народжений у Вулику і діяв як один з їхніх «найуспішніших агентів прикриття». Окрім нього, в місті діяли й інші спостерігачі.
Інформаційна перевага Геллстрома не обмежувалася політикою. Його мережа дозволяла отримувати доступ до критично важливих даних у сферах оборони та науки. Найбільш шокуючим свідченням можливостей Вулика є той факт, що його люди мали «прямий доступ до супутникового телетайпного ретранслятора Пентагону». Це дозволяло їм читати секретні військові повідомлення в реальному часі.
Доктор Геллстром активно працював у науковому середовищі. Він викладав у «кількох університетах», проводив семінари та лекції, що давало йому доступ до передових ідей та вплив на наукову спільноту. Під прикриттям кіностудії члени команди Геллстрома подорожували «всім світом: Кенія, Бразилія, Південно-Східна Азія, Індія», що давало їм глобальне охоплення для збору інформації та ведення операцій.
Геллстром особисто називав своїх агентів «очима та вухами» Вулика у зовнішньому світі. Ця розгалужена система інформаторів та агентів під прикриттям, підкріплена передовими методами технічної розвідки, і була справжнім щитом, що дозволяв Вулику існувати та розвиватися впродовж десятиліть.
Внутрішня мова – Сенсар Геллстрома
Унікальна внутрішня мова робила спільноту Вулика практично непроникною для «зовнішніх», перетворюючи її на справжню «чорну скриньку». Проте для контактів із зовнішнім світом Вулик використовував мову «зовнішніх», але з важливим нюансом, який перетворював звичайну розмову на шифр. Це був своєрідний «сенсар» – зовнішньо та ж сама мова, проте наповнена іншим сенсом.
Як зазначено в інструкціях Вулика: «Ми використовуємо мову Зовнішніх, але з нашими власними значеннями. Важливо, щоб ключові відмінності не плуталися. Цього вимагають практики приховування». Ця мова, схожа на розвинений сленг або професійний жаргон, дозволяла членам Вулика обговорювати важливі теми у присутності сторонніх, не викликаючи підозр. «Зовнішній» чув звичайні слова, але справжній, закодований сенс залишався для нього недоступним.
Унікальна комунікація для Вулика була не просто тактикою, а частиною його фундаментальної філософії та еволюційної мети. У «Посібнику Вулика» зазначено: «Вулик рухається до невербальної основи для людського існування. Головна мета Вулика – знайти цю основу, а потім побудувати нову мову, пристосовану до наших потреб». Тут йдеться про мову жестів, відому нам з «Дюни» як бойова мова Атрідесів.
Оскільки мова була «заточена» на досягнення цілей Вулика, вона постійно підсилювала його єдність та ефективність. Це був не просто інструмент, а невіддільна частина їхньої колективної свідомості та ідентичності
Репутація та харизма
Нільс Геллстром вибудував свою систему захисту від зовнішнього світу не лише на таємницях та маніпуляціях, але й на міцному фундаменті професійної поваги та особистої симпатії з боку впливових політиків. Хоча політична вигода відігравала свою роль, підтримка, яку він отримував від сенаторів та конгресменів, значною мірою ґрунтувалася на його репутації як цінного консультанта та харизматичної особистості.
Найважливішим джерелом впливу Геллстрома були його глибокі знання у сферах, що мали надзвичайну вагу для політиків того часу. Співробітник Агенції Мерівейл прямо зазначає, що Геллстром «працює консультантом у кількох осіб з надзвичайно потужним впливом. Я можу назвати одного сенатора і щонайменше трьох конгресменів».
Його консультативні послуги були цінними з кількох причин. Геллстром був визнаним експертом («фанатиком») у питаннях екології – теми, яка в 1970-ті роки була «дуже політично чутливою». Для політиків, що працювали над екологічним законодавством, поради від вченого з міжнародною репутацією були незамінними.
Як шанований ентомолог і режисер документальних фільмів, Геллстром міг надавати консультації щодо наукової політики, фінансування досліджень та, що не менш важливо, ефективних комунікаційних стратегій для формування громадської думки. Деякі вважали його «свого роду екологічним месією» (до речі, так ставились і до самого Френка Герберта). Тож коли Агенція висувала проти нього неймовірні звинувачення, політики бачили не просто фігуру у політичній грі, а свого довіреного радника, якого вони знали й поважали.
Діяльність його кіностудії та боротьба за екологію сприймалися як суспільно корисна робота. Захищаючи Геллстрома, політики могли відчувати, що захищають не лише особисті інтереси, а й важливу справу – науку, захист довкілля та свободу від необґрунтованого тиску з боку таємних спецслужб.
Проте Геллстром добре розумів, що політичне прикриття не врятує, адже психопатів зупиняє тільки переважаюча груба сила.
Зброя відлякування
Йдеться про центральну ідею роману «Вулик Геллстрома». Для вільних людських спільнот наявність потужної зброї самозахисту є не питанням агресії, а кінцевою гарантією виживання.
Нільс Геллстром чудово розумів, що його методи захисту – маскування під кіностудію, розгалужена мережа агентів та навіть підтримка впливових політиків – є лише тимчасовими заходами. Вони дозволяли виграти час, але не могли зупинити рішучого та безпринципного супротивника, яким була Агенція.
Агенція, як і будь-яка інша етатична система, що прагне тотального контролю, не визнавала права на існування альтернативних моделей суспільства. Її логіка була простою: цілковите підкорення або знищення. У такій парадигмі будь-яка «м’яка сила» – авторитет, маскування, особисті стосунки, гроші, медіа – врешті-решт виявляється безсилою.
Єдине, що може зупинити силу, яка не визнає компромісів, – це переважаюча сила. Саме тому головною метою Вулика було не вдосконалення маскування, а створення зброї відлякування – «Проекту 40». Їхня зброя мала на меті не напад, а «привчити будь-якого нападника утримуватися від повторних актів насильства» проти них. Це класична доктрина стримування. Головна мета такої зброї – бути засобом захисту, який виразно каже: «Не погрожуй мені».
Коли Агенція розпочала повномасштабний штурм, усі інші засоби захисту Вулика виявилися марними. Єдине, що врятувало спільноту від повного знищення, – це вчасне випробування «Проекту 40». Створений ним землетрус, що утворив новий острів у Тихому океані, став незаперечною демонстрацією сили. Саме цей акт змусив керівництво «зовнішніх» зупинити атаку і сісти за стіл переговорів. Геллстром отримав те, чого не могли дати ані гроші, ані політичні зв’язки – гарантію виживання, основану на страху супротивника перед неминучою відплатою.
Історія Вулика Геллстрома слугує алегорією для будь-якої вільної спільноти. У світі, де існують агресивні сили, що прагнуть домінувати, пасивних методів захисту недостатньо. Справжня незалежність і право на існування забезпечуються не здатністю ховатися, а наявністю власного «жала» – засобу самозахисту, настільки потужного, що робить напад на спільноту невигідним і самовбивчим для будь-якого агресора.
Принцип айсберга: мале і велике
«Принцип айсберга» є надзвичайно точною метафорою для стратегії виживання та політичного впливу вільних людських громад («вуликів») у сучасному світі. Видимий, легальний компонент руху – його «політичний таран» – має бути достатньо помітним, щоб виражати спільні інтереси, але водночас не настільки великим, щоб етатична держава бачила в ньому екзистенційну загрозу. Це не той випадок, коли «що більше, то краще». Велика кількість критично важлива для «підводної частини», натомість для «надводної частини» передусім необхідна висока якість.
Які організаційні форми можуть складати «верхівку айсберга», тобто легальне представництво? Окрім політичних партій та громадських організацій, здатних швидко трансформуватися в політичні партії, новітній «рух колоній» може використовувати й інші легальні форми для представлення своїх інтересів. Ці структури слугують не лише прикриттям, а й інструментами «м’якої сили». Ось деякі з них.
1. Аналітичні центри (think tanks). Це організації, що займаються дослідженнями, розробкою політичних рекомендацій та експертною оцінкою. Вони створюють інтелектуальний фундамент для руху, формулюючи його ідеї мовою, зрозумілою для політичних еліт та суспільства. Їхня діяльність дозволяє легально просувати потрібні наративи та впливати на порядок денний у державі.
2. Правозахисні організації. Такі структури мають значний моральний авторитет і можуть легально кидати виклик державній системі через суди, моніторинг порушень прав людини та публічні кампанії. Вони ідеально підходять для захисту членів «вуликів» від тиску та для демонстрації недоліків етатичної системи.
3. Асоціації органів місцевого самоврядування. Об’єднання мерів, голів громад чи місцевих депутатів уже є легальною силою. «Рух колоній» може просувати своїх представників на місцевому рівні, а потім об’єднувати їх в асоціації для лобіювання законів про децентралізацію, розширення повноважень громад та фінансову автономію.
4. Незалежні медіа-проекти та освітні платформи. Створення мережі популярних блогів, YouTube-каналів, онлайн-видань чи освітніх курсів дозволяє формувати громадську думку та поширювати цінності руху (самодостатність, взаємодопомога, відповідальність) під виглядом журналістської чи освітньої діяльності.
Політичний таран
Але як цій «верхівці айсберга» заручитися силою його невидимої частини, яка складає понад 90% усього «руху колоній»? Для того, щоб у вирішальний момент легальні структури отримали повну підтримку прихованої мережі «вуликів», вони мають виконати кілька ключових умов, що формують довіру та забезпечують координацію.
Ідеологічна чистота. Видима частина руху має бути бездоганним виразником спільних цінностей та цілей усієї мережі. Будь-який відступ від ключових принципів чи надмірний компроміс із системою може призвести до втрати довіри зі сторони «підводної частини». Довіра заробляється роками наполегливої праці, але миттєво випаровується через одну необачну дію.
Надійна та безпечна комунікація. Між «верхівкою» та «основою» айсберга Великого Вулика має існувати зашифрована та децентралізована система зв’язку. Легальні структури мають отримувати стратегічні вказівки від мережі та, зі свого боку, надавати їй актуальну інформацію про політичну ситуацію.
Демонстрація компетентності. «Політичний таран» повинен довести свою ефективність. Навіть невеликі, але реальні перемоги (пролобійований закон, виграний суд, успішна інформаційна кампанія) показують прихованій мережі, що її легальні представники є компетентними та здатними протистояти тиску.
Чіткі сигнали до дії («тригери»). Має існувати заздалегідь узгоджений протокол дій на випадок кризи або вирішального моменту. Мережа «вуликів» має знати, за яких умов і за яким сигналом вона повинна мобілізувати всі свої ресурси (людські, фінансові, інформаційні) для підтримки легального крила.
Лише за виконання цих умов «верхівка айсберга» зможе в потрібний момент спертися на приховану міць усієї мережі та стати справжнім «тараном», здатним змінити політичну систему.
Право на зброю
Особливе, стратегічне значення мають ті легальні структури, які лобіюють право громадян на володіння та носіння короткоствольної вогнепальної зброї. Такі організації є ідеальною «верхівкою айсберга», оскільки їхня діяльність одночасно вирішує кілька ключових завдань, життєво важливих для прихованої мережі «вуликів».
1. Ідеологічний фундамент: Свобода через самозахист. Право на зброю є одним із фундаментальних прав вільної людини, що забезпечує її захист від свавілля як злочинців, так і держави. Для «руху колоній» боротьба за право на зброю – це ідеологічно бездоганне прикриття.
Публічно такі лобістські організації виступають за конституційні права та безпеку громадян, що знаходить широку підтримку в суспільстві. Водночас на глибинному рівні вони вирішують головне завдання «вуликів» – забезпечують їхню здатність до збройного самозахисту в разі агресії з боку етатичної системи. Це ідеальне поєднання легальної мети із прихованою стратегічною потребою.
2. Легальний вишкіл для кшатріїв. Лобістські організації часто створюють або підтримують мережу стрілецьких клубів, курсів поводження зі зброєю та тренувальних центрів. Ці структури стають легальними тренувальними таборами для «касти воїнів» кожного «вулика». Члени спільнот можуть законно вдосконалювати свої навички володіння зброєю, не викликаючи підозр, оскільки роблять це під виглядом спортивного хобі чи підготовки до цивільної оборони. Такі центри дозволяють уніфікувати підготовку, розробити спільні тактичні протоколи (стандарти) та налагодити координацію між оборонними підрозділами різних «вуликів».
3. Демонтаж монополії на силу. Боротьба за лібералізацію збройового законодавства – це прямий і легальний штурм монополії держави на насильство. Кожен виграний закон, що розширює права громадян на зброю, автоматично посилює обороноздатність усієї прихованої мережі. «Вулики» отримують легальну можливість озброюватися, що кардинально змінює баланс сил у разі потенційного конфлікту.
4. Юридичний захист. Наявність потужного збройового лобі створює юридичний «щит» для членів «вуликів». У разі вилучення зброї чи інших репресій, вони можуть розраховувати на кваліфіковану правову допомогу від дружніх громадських організацій.
5. Формування мережі природних союзників. Рух за право на зброю природним чином притягує людей, які вже поділяють ключові цінності «руху колоній»: самодостатність, відповідальність, скептицизм щодо державної влади та готовність захищати свою свободу. Ці організації стають ідеальним середовищем для пошуку нових членів та союзників, які вже ментально готові до ідей децентралізації та громадської самоорганізації.
Отже, політичні та громадські центри, що захищають право на зброю, є унікальною та найефективнішою формою «верхівки айсберга». Вони забезпечують ідеологічне прикриття, створюють легальну інфраструктуру для підготовки, руйнують монополію держави на силу та гуртують навколо себе ідейно близьких людей, виконуючи таким чином усі ключові завдання для посилення та захисту прихованої мережі вільних громад.
Наведені вище висновки органічно випливають не лише зі спрямованості творів Френка Герберта, а й з реальної практики його життя: він був членом Національної Стрілецької Асоціації (National Rifle Association – NRA), володів стрілецьким мистецтвом, любив зброю і добре розумів, що без зброї нема свободи.
Криптовалюта ВВ
Історія Американської революції пропонує перевірений часом «фінансовий план» для будь-якого руху, що прагне незалежності. Спочатку кожна з 13 колоній для зміцнення внутрішньої економіки та утвердження самостійності запровадила власну локальну валюту. Пізніше, усвідомивши себе єдиною силою, на Другому континентальному конгресі в 1775 році вони створили спільну валюту – «континенталь» («континентальні гроші», Continentals) – для фінансування спільної справи.
Ця двофазна модель – від локальної автономії до об’єднаної потужності – є природним і ефективним шляхом для новітнього «руху колоній», де сучасним інструментом виступають криптовалюти.
ФАЗА 1. Локальні криптовалюти для зміцнення «вуликів». На першому етапі кожна окрема спільнота («вулик» або група «вуликів») створює власну локальну криптовалюту або токен (цифровий актив). Це найпростіший і найбезпечніший крок, який дозволяє досягти кількох тактичних цілей:
1. Побудова внутрішньої економіки. Локальний токен стає засобом обміну товарів та послуг усередині громади. Це зміцнює внутрішні зв’язки, стимулює взаємодопомогу та знижує залежність від державної фінансової системи.
2. Формування довіри та ідентичності. Спільна валюта стає символом спільноти та практичним інструментом, що вимагає взаємної довіри. Це дозволяє громаді «обкатати» механізми фінансового самоврядування в невеликому, контрольованому масштабі.
Створити власний токен на базі існуючих платформ (наприклад, Solana) сьогодні можна швидко та з мінімальними ресурсами, що робить цей крок доступним навіть для невеликих громад.
ФАЗА 2. Єдиний «криптоконтиненталь» як інструмент стратегічної єдності. Коли мережа «вуликів» розростається, а довіра між ними зміцнюється, рух переходить до другої фази – створення єдиної криптовалюти для всієї мережі. Що це дає?
Стратегічна самодостатність. Єдина валюта створює велику паралельну економіку, незалежну від державних банків та регуляторів. Це робить увесь рух невразливим до фінансового тиску, блокування рахунків чи санкцій.
Координація та мобілізація ресурсів. Спільна валюта дозволяє миттєво фінансувати загальномережеві проекти, підтримувати «вулики», що опинилися під тиском, та ефективно розподіляти ресурси для досягнення спільних політичних цілей.
Символ єдності та сили. Подібно до «континенталя» американських тринадцяти колоній, єдина криптовалюта стає потужним символом того, що Великий Вулик – це не просто сукупність громад, а єдиний і самодостатній соціальний організм, що є серйозною альтернативою існуючій системі.
Зауважимо, що двофазна фінансова стратегія, яка починається з локальних криптовалют і завершується створенням єдиного «криптоконтиненталя», є природним шляхом до економічної та політичної незалежності. Вона дозволяє «руху колоній» поступово, крок за кроком, вибудувати стійку фінансову інфраструктуру, що є необхідною умовою для будь-яких серйозних суспільних перетворень.
Вільні люди – світло всесвіту
В образі Нільса Геллстрома Френк Герберт творить не просто яскравого персонажа, а архетип лідера та громадянина нового суспільства. Успіх проекту «Великого Вулика» залежить від здатності кожної спільноти культивувати в собі ті якості, що їх втілює цей ідеальний лідер.
Почнімо з того, що ім’я «Геллстром» означає «Потік світла» (Світловий струм) – і це ключ до розуміння його ролі. Він показаний не як тиран чи маніпулятор, а як уособлення шляхетності, мудрості та відповідальності.
Нільс Геллстром – це «перший порадник, лідер у кожній кризі», який несе величезний тягар відповідальності за майже п’ятдесят тисяч життів. Навіть у найважчі моменти він зберігає дивовижний самоконтроль та «спокійну владність».
Це людина честі та співчуття. Попри жорстокі реалії боротьби за виживання, він відчуває огиду до безжальних допитів, смуток через необхідність убивати ворогів і навіть повагу до їх сміливості.
Його чудовий психофізичний стан – у свої «понад 70 років» він виглядає на 34 – є прямим свідченням внутрішньої гармонії та «світлого» способу життя, що практикується у Вулику.
Геллстром – це не виняток, а мета, до якої має прагнути кожен член етномережі. Ідея Герберта полягає в тому, щоб кожен «вулик» плекав свого «геллстрома», тобто «носія світла». За такого підходу формуватиметься суспільство, наповнене світлими та шляхетними, а тому успішними й надійними людьми.
Перебування у стані оптимізму та бадьорості, що його демонструє Нільс Геллстром, створює позитивне поле, яке притягує удачу та сприятливі обставини. Це не містика, а результат цілеспрямованої роботи над собою та навколишнім середовищем, яка формує позитивний простір подій.
Займаючись добрими справами, «вулики» здобувають високу репутацію та повагу в зовнішньому світі. Це створює навколо них захисне поле, адже нападати на тих, хто займається очевидно корисною діяльністю, набагато складніше.
З другого боку, завдяки своєму авторитету та світлому іміджу, такі громади стають магнітами для найкращих представників старого світу, перетворюючись на «центри кристалізації» оновленого людства. Вони залучають союзників не погрозами, а добрим прикладом.
Нільс Геллстром – це зразковий приклад, що його Френк Герберт пропонує для майбутнього. Успіх Великого Вулика залежить не стільки від зброї чи таємниць, скільки від здатності кожної громади бути «потоком світла», стати євангельськими «світлосяйними», «світлом всесвіту» – спільнотою розумних, шляхетних та рішучих людей. Лише ті «вулики», що наповнені носіями світла, зможуть пережити кризи, завоювати довіру та виконати свою головну місію — стати коконом, з якого з’явиться нова людина і нова цивілізація.
Етномережа – етнос вільних людей
Давньогрецьке слово «етнос» етимологічно означає «група своїх людей». Історія, зокрема Американська революція, показує, як група людей зі спільною метою та цінностями перетворюється на етнос, який, створивши власну державу, стає нацією. Роман «Вулик Геллстрома» пропонує модель того, як цей процес може відбуватися в сучасному світі. Новітній «рух колоній» – це не просто політичний проект, а свідомий процес етногенезу.
Етнос починається зі створення «своїх» та формування колективної ідентичності. Його перший крок – це чітке розмежування «ми» та «вони». Вулик робить це радикально, називаючи всіх, хто не належить до їхньої спільноти, «зовнішніми» або «дикими». Ця дихотомія лежить в основі їхньої ідентичності.
Зауважимо, що це універсальний підхід. Так, своє вчення Ісус також починає з поділу на «ельфів» («світлосяйних», «світло всесвіту») та «простаків» (ненавчених, зовнішніх). Якщо використовувати українські реалії, то це «вільні люди» («фрімени») та «ватнікі» (люди з «совковою» ментальністю).
Ідентичність народу Вулика Геллстрома зміцнюється спільною історією та міфологією. Вони («вільні») мають свою усну традицію, священні тексти, як-от «Посібник Вулика» та культову постать засновниці – «матері роду Трови Геллстром», чиї слова є законом. Таким чином, мережа вільних людей перетворюється на спільноту, об’єднану спільною пам’яттю та баченням спільного майбутнього.
Ідентичність народу Вулика посилюють унікальна мова, недоступна для «зовнішніх», та унікальна філософія, що розкриває ідею метаморфозу – перетворення гусені на метелика. «Для мене Вулик – це кокон, з якого з’явиться нова людина» – говорить Нільс Геллстром.
Важливим елементом етногенезу Вулика є свідоме формування власної біологічної основи. «Вільні» прямо говорять про те, що «старий людський вид» не зможе їм протистояти. Їхній спосіб життя та харчування вже привів до біологічних змін, наприклад, значно більшої тривалості життя.
Таким чином, «рух колоній», описаний у романі, – це не просто мережа громад, а етномережа, що перебуває у процесі становлення. Через створення унікальної ідентичності за допомогою власної мови, цінностей та високої мети, ця етномережа перетворюється на новий етнос – «групу своїх людей» з високим рівнем довіри та взаємодопомоги аж до самопожертви заради спільної справи. Згідно з історичною логікою, наступним і неминучим кроком для такого етносу стане боротьба за створення власної держави, що завершить його трансформацію в нову націю і започаткує нову планетарну цивілізацію. «Щасливі приязні, бо вони успадкують Землю».
Політичний заповіт Френка Герберта
Аналіз роману «Вулик Геллстрома» в контексті політичних поглядів Френка Герберта дозволяє сформулювати десять стратегічних ідей, які складають його політичний заповіт.
1. Проблема і рішення. Сучасна держава є тиранічною та психопатичною («Дюна»). Рішення полягає не в її реформі чи заміні лідера, а в побудові принципово нової соціальної системи («Вулик Геллстрома»).
2. Стратегія «Руху колоній». Нову народну державу необхідно перезасновувати шляхом прихованої децентралізованої колонізації на території, контрольованій ворогом, створюючи автономні осередки вільного суспільства.
3. Гібридна організаційна модель. Система «Великого Вулика» поєднує ієрархію на мікрорівні (всередині кожного «вулика» для ефективності) з повною децентралізацією на макрорівні (у мережі для невразливості).
4. Опір без лідерства. Рух свідомо відмовляється від єдиного керівного центру, щоб уникнути знищення. Координація забезпечується спільною ідеологією та цінностями, а не наказами.
5. Активне стратегічне маскування: Найкраще прикриття – це не пасивне ховання, а успішна, соціально корисна діяльність (бізнес, громадська організація), яка одночасно слугує щитом і джерелом ресурсів та впливу.
6. Тріада безпеки: Виживання забезпечується трьома рівнями захисту: м’якою силою (медіа та агентура), маскуванням (прикриття, «айсберг») та зброєю відлякування (технологічна перевага), де перші два рівні дають виграш часу для створення третього.
7. Економічний суверенітет. Незалежність досягається через створення паралельної фінансової системи, що базується на власних криптовалютах (спочатку локальних, потім єдиної для всієї мережі).
8. Право на зброю. Легальна боротьба за право громадян на зброю є ідеальним інструментом для створення легальної інфраструктури безпеки прихованої мережі.
9. Культурна фортеця. Згуртованість та психологічна стійкість спільноти забезпечується засобами культури – особливою внутрішньою мовою, філософією успіху, плеканням етнічної ідентичності (чітким розділенням «ми – вони»), спільною метою.
10. Свідомий етногенез. Кінцевою метою політичної боротьби є не зміна влади, а еволюційний стрибок – створення нового, біологічно та духовно вищого етносу «вільних людей» («носіїв світла») з власною вільною державою.
Головні висновки
1. Фундаментальним конфліктом сучасності є війна між людьми та психопатами, які перехопили управління людськими державами.
2. Для відвоювання планети людям необхідно створити Рух, історичним прототипом якого був американський «рух колоній».
3. Рух складається з двох частин згідно з «принципом айсберга» – він має компактну відкриту (легальну) частину та удесятеро більшу приховану.
4. Відкрита частина є «політичним тараном» Руху, але через свою відносно малу чисельність не становить серйозної загрози для етатичної держави, відтак уникає з її боку нищівного удару.
5. Прихована частина Руху являє собою етномережу, яка діє згідно зі стратегією «безлідерного спротиву».
6. Взаємодія між двома частинами соціального «айсберга» є максимально прихованою, стійкою та децентралізованою.
7. Метою Руху є не захоплення влади у системі, а створення нової системи.
Читаємо наукову фантастику :)
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома» (2) та рух опору психопатичній державі: Posse Comitatus і народні міліції (подкаст)