Постіндустріальний вітер волі, або Як звільнити дітей з індустріальної клітки

В аграрному поселенні дитина активно включається в суспільство, ледь почне ходити й говорити. Її соціальний світ розширюється з кожним днем. Батьки, брати-сестри, сусіди і сусідські діти. В 4 роки дитина приблизно знає, як влаштовано навколишнє суспільство, що і навіщо робиться навколо, якими є стосунки між людьми, тваринами, культивованими рослинами і дикою природою.

Дитина вже починає, паралельно з грою, брати участь в продуктивній праці батьків і старших дітей, і відбувається це природним шляхом наслідування. Дитина відтворює ті дії, які бачить у виконанні старших. Старші також природно поправляють його.

І ось, приблизно до 10 років, перед нами вже самостійна працююча і творча особистість, здатна не тільки до більшості трудових операцій, а й до вдосконалення деяких трудових процесів. Адже діти не тільки допитливі, а й винахідливі. Винахідливіші за дорослих.

При цьому нормальний дорослий завжди похвалить дитину за будь-яку корисну вигадку в господарстві. В результаті 12-річні юнаки та дівчата вже досить розвинені, щоб починати власне сімейне господарство і включитися в якості автономних одиниць в економіку аграрного поселення.

 В індустріальному світі все інакше. Як уже сказано, урбаністичне суспільство відразу порушує природний плин життя, розсаджуючи молоді сім'ї по ізольованим осередкам багатоквартирних будинків, територіально відокремлюючи продуктивну працю від сімейного господарства, а робочий час – від часу спілкування в родині. Внаслідок цього молоді люди опиняються перед альтернативами «сім’я або професія» і «діти або достаток».

У батьків нема часу на дітей, вони трудяться далеко від дому, тому намагаються швидше спихнути маленьку людину на піклування бюрократичної структури (дитячого садка). Є така альтернатива: мама жертвує професією, щоб сидіти з дитиною (так і кажуть: «сидіти з ...»).

У будь-якому випадку, дитина не стикається з продуктивною працею, не бачить, яким шляхом виникають продукти і речі, якими користується сім'я, не отримує вкрай важливої інформації про устрій суспільства.

Замість цього дитина бачить, як батьки йдуть на якусь загадкову «роботу» і приносять звідти чарівні штуки «гроші», які далі, в магазині, замінюються на продукти і речі (що виникають незрозуміло звідки).

Так картина світу в свідомості дитини виявляється позбавленою головного логічного взаємозв'язку, урізаною до втрати здорового глузду.

 Коли дитині виповнюється 4–6 років (в залежності від країни) бюрократія владно, не слухаючи заперечень, вимагає дитини до себе для обробки. Наступні 12 років дитина витратить не на розширення знань про реальний світ і не на придбання практичних трудових і дослідницьких навичок щодо перетворення об’єктів цього світу, а на засвоєння законів і правил штучного світу бюрократії. Дитина витратить період, який біологічно призначений для пізнання реальності, на адаптацію до нереальності.

З кожним роком підліток втрачатиме самостійність і дедалі більше потраплятиме в психологічний капкан інструкцій і анкет. У 18 років бюрократія, зробивши з молодої людини напівфабрикат конвеєрного, супермаркетного або офісного планктону, кине її в дорослий світ, зіпсований настільки, що успіх у ньому залежить не від таланту до пізнання і праці, а (як у школі) від готовності підкорятися інструкції та вміння правильно заповнювати анкету.

Залишається лише дивуватися силі природних прагнень, адже приблизно кожен десятий випускник індустріальної школи таки зберігає особисту автономію і продуктивність» (Олександр Розов).

Перехід до постіндустріальної формації здійснює повернення до попередньої – «аграрно-сільської» формації, але вже на вищому рівні розвитку еволюційної спіралі. Про це у статті: Постіндустріальне суспільство, або Яку державу ми будуємо.

Гурт The doox - Вітер з поля