Правильно оцінювати і висувати найкращих можна тільки у спільнотах до 150 осіб

У сучасній Україні термін "демократія" дедалі більше перетворюється на лайливе слово. Бо так називають нинішній державний устрій, наскрізь пронизаний корупцією, брехнею і безвідповідальністю.

Слово "демократія" перекладають як "влада демосу". Демос — це організація вільних громадян держави, які мають право формувати владу і обов'язок брати участь в управлінні державою, підтримувати її грошима та роботою, захищати у війнах.

"Демос" походить від слова "дем", яке означало самоврядну спільноту, в якій усі знайомі між собою. Тобто демос — це громада, а демократія — це влада громад.

Якщо у спільноті є незнайомі люди, то це вже не громада. Тому що тільки за умови персонального знайомства можна правильно оцінювати одне одного і висувати найкращих.

Людина здатна тримати в голові інформацію про особливості, характер і соціальний статус 100–230 осіб, за сучасними дослідженнями. Соціологи і антропологи зазвичай використовують число 150, яке називають "числом Данбара". Воно має практичне підтвердження, адже середні розміри сіл зазвичай коливаються саме в цих межах.

"Число Данбара" також вказує на колективні можливості відстежувати дармоїдів та соціальних паразитів. Чисельніші групи створюють сприятливі умови для шахраїв та брехунів.

Це означає, що самоврядування працює лише у громадах до 100–150 осіб. Тому що тільки в таких групах люди точно знають, хто чого вартий і спроможні дати кожному правильну колективну оцінку.

А чи можливе компетентне самоврядування у спільнотах із сотень тисяч і мільйонів учасників? Як обійти "обмеження Данбара"?

Якщо система не масштабується в ширину, то її треба розвивати у висоту. Тобто створювати багаторівневий парламентаризм. Первинною самоврядною спільнотою є "сотня" — група до 100 членів. Виборна сотенна старшина взаємодіє зі старшиною інших сотень і становить громаду другого рівня — полкову.

Виборні керівники полків об'єднуються в кошову громаду і обирають кошову старшину. Керівники кошів створюють республіканську громаду і обирають вище керівництво держави. Всі ці громади мають не більше сотні учасників, тому на кожному рівні всі знають всіх. У такій багаторівневій організації ефективно працює самоврядування і нема щілин для паразитів.

Натомість за наявної однорівневої, як в Україні, чи навіть дворівневої, як у США, виборчої системи демократія неможлива. Громада, в якій чисельність громадян з правом голосу перевищила сотню осіб, втрачає спроможність до адекватної взаємооцінки та самоврядування.

З поняттям "демократія" тісно пов'язане поняття "республіка", тобто "суспільна справа".

Республіка — це форма державного правління, за якої влада вибудовується знизу догори. Натомість демократія — це процедура наповнення будівлі респуб­ліки найкращими людьми. У давній українській традиції республіку називали "сокупія", "скуфія", "скіфія", "скупщина", а демократію — "копне право". Виборну старшину позначали терміном "луччі люди". Правильне розуміння демократії як "влади громад" приводить до розуміння республіки як багаторівневої спільноти громад.

Нинішня Україна не є ані республікою, ані демократією. За формою державного правління вона — олігархічна диктатура. За процедурою — це охлократія, тобто "влада натовпу". Проте натовп неспроможний здійснювати владу, відтак маємо олігархічну ілюзію народовладдя.

Демократію нам ще треба створити. Сучасну реалізацію "влади громад" значно полегшують інформаційні технології. Завдяки їм громадяни зможуть висувати найкращих не раз на кілька років, а 24 години на добу. Тоді Україна стане постіндустріальною республікою. Нова республіка переможе.